Методика вивчення будови слова і словотвору

Реферат на тему:

Методика вивчення будови слова і словотвору

План.

1. Зміст шкільного курсу про будову слова і словотвір та його значення.

2. Методичне забезпечення.

3. Морфемний і словотворчий аналізи.

1. Зміст шкільного курсу про будову слова і словотвір та його значення Діючі програми з української мови для середньої школи підвищили вимоги щодо вивчення морфемної будови слова і словотвору. Згідно з цими вимогами учням подаються відомості про корінь, префікс, суфікс як значущі частини слова. Закінчення вивчається як засіб зв’язку слів у словосполученні і реченні. Учнів навчають членувати слова за їх морфемним складом, розпізнавати значення морфем, визначати, як утворилося слово.

З морфемною будовою слова і великими можливостями творення слів за допомогою суфіксів і пріфіксів діти знайомляться вже в 1−3 класах. Першокласники навчаються добирати й утворювати споріднені слова, визначати в них спільну частину, тобто корінь слова.

У 2 класі учні визначають у слові всі його значущі частини: префікс, корінь, суфікс, закінчення. Роль кожної з морфем і зв’язок між ними школярі усвідомлюють у процесі розбору конкретних слів. Вони виконують вправи на добір, а також на творення однокореневих слів за допомогою префіксів і суфіксів. Вивчення кореня слова пов’язується з засвоєнням вимови і правопису дзвінких і глухих приголосних у коренях слів. Ознайомлення з префіксами здійснюється в протиставленні з засвоєнням роздільного написання прийменників. Учні вивчають уживання апострофа після префіксів перед буквами і, є, ю, я, правопис префіксів без-, раз-.

Знання про морфемну будову слова узагальнюються в 3 класі під час вивчення частин мови. Учнів навчають знаходити відмінкові та особові закінчення слів, знайомлять з правилами правопису закінчень, допомагають усвідомити роль їх для зв’язку слів у словосполученні й реченні.

У 4 класі поглиблюються знання про значущі частини слова, вивчається чергування звуків у коренях слів. Членування слів за морфемною будовою пов’язується з формуванням міцних навичок практично використовувати ті орфографічні правила, що регулюють правопис коренів і префіксів. Вивчення морфеми підготовляє школярів до усвідомлення морфологічного способу творення слів, сприяє розвитку логічного мислення учнів, збагаченню їхнього словника, піднесенню культури мовлення.

На основі знань про корінь, префікс, суфікс як значущі частини слова в 5 класі поглиблюється поняття про такі різновиди морфологічного способу творення слів: суфіксальний (комбайнер, тракторист), префіксальний (недруг, задовго), префіксально-суфіксальний (подорожник, прибережний), безсуфіксальний (переказ, заклик), словоскладання (атомохід, лісопарк). Учнів знайомлять з неморфологічними способами творення слів: злиття в одне слово сполучень слів (вічнозелений, довготривалий), перехід слів з однієї частини мови в іншу (вартовий, майбутнє). Вивчається зміна приголосних у коренях слів при творенні іменників і прикметників, а також відповідні правила правопису. Вдосконалюються навички членувати слова за їх морфемним складом (морфемний розбір складних слів, розпізнавання значення морфем) — учні навчаються визначати, від якої основи або від якого слова утворилось дане слово (словотвірний розбір).

Опрацьовуючи морфемну будову слів і способи їх утворення, учні навчаються розрізняти форми одного й того самого слова (ракета — ракети) від похідних слів (ракетний, ракетник), оволодівають умінням членувати слова за їх морфемною будовою, знайомляться з системою способів творення слів в українській мові, що сприяє кращому розумінню значення слів і збагаченню словника учнів. Усвідомлення чергування голосних і приголосних у коренях слів пов’язується з поглибленням теоретичних знань з фонетики.

Вивчаючи морфемну будову слів і систему способів словотворення, школярі готуються до усвідомлення і засвоєння багатьох орфографічних правил, а знання системи закінчень змінюваних слів створює необхідну основу для вивчення синтаксису, зокрема засобів зв’язку між словами в словосполученні і реченні.

Вивчення морфемної будови слова і словотворення не завершується опрацюванням відповідних тем — «Будова слова і орфографія» (5 клас) і «Словотвір і орфографія» (5 клас). У процесі викладання частин мови в 6−7 класах поглиблюється поняття про особливості їх словозміни і способи словотворення, вдосконалюються навички морфемного і словотвірного розбору.

Одним із важливих завдань вивчення будови слова і словотворення в 5−6 класах є розширення й уточнення поняття про морфемну будову слова. Вивчаючи морфемну будову слів і способи їх творення, учні усвідомлюють, що є слова прості (літак, ракета), складні (пароплав, атомохід), складноскорочені (комсомол, вуз). Значна кількість простих слів, що не мають форм словозміни, на морфеми звичайно не розчленовуються (тут, там, ой). Але серед незмінних слів є й такі, що на морфеми поділяються, наприклад: добре, недобре. Серед простих слів, що мають форми словозміни, є слова з непохідною (клен, дуб) і похідною (кленовий, дубовий) основами. Складні слова можуть мати в своїй структурі два корені (атомохід, водолаз) або й більше (паровозоремонтний, електро-соковижималка).

Другим завданням вивчення будови слова і словотворення є засвоєння системи понять: закінчення й основа слова, корінь слова, префікс і суфікс, твірна основа, морфологічні і неморфологічні способи творення слів.

Третє завдання — навчання учнів не тільки членувати слова за їх морфемним складом, а й визначати, від якого слова або від якої основи і як утворилось те чи інше слово, який смисловий відтінок вносять у його зміст суфікс, префікс. Усе це має велике значення як для розвитку логічного мислення, так і для засвоєння багатьох орфографічних правил.

Вивчення будови слова і словотвору спрямовується й на те, щоб школярі усвідомили різницю між словозміною і словотворенням, навчилися розрізняти морфологічні і неморфологічні способи творення слів, поглибили знання про зв’язок словотворення з лексикою і морфологією. Необхідно добиватися розуміння учнями того, що в результаті словотворення з’являється слово з новим лексичним значенням, що кожне нове слово оформляється як та чи інша частина мови, що в системі кожної частини мови є свої особливості словотворення.

2. Методичне забезпечення Учні долають значні труднощі при розрізненні таких понять, як форми слова й однокореневі (спільнокореневі) слова, визначення морфемної будови слова, особливо в тих випадках, коли звуко-буквений вигляд кореня змінюється внаслідок чергування звуків. Словотвірний розбір змішують з морфемним, не розрізнюють твірну основу і корінь, неправильно визначають твірну основу.

Під час членування слів за їх морфемною будовою учні інколи помилково називають префіксами або суфіксами ті частини слова, які не є такими. Наприклад, у слові високий безпідставно визначають префікс ви-, а у слові глина — суфіксин-. Помиляються і при визначенні кореня у словах будинок, будильник, буденний. Такі помилки зумовлені тим, що учні виділяють значущі частини слова (префікси, суфікси, корені) за звуковою подібністю, не враховуючи значення слова. Для попередження таких помилок доцільно під час морфемного розбору з’ясувати значення слова і приналежність його до певної частини мови, а потім визначити морфемну структуру слова.

Враховуючи вікові та індивідуальні особливості учнів, їхній словниковий запас, необхідно дотримуватися послідовності в переході від елементарних фактів словотворення до складніших. Так, для словотвірного розбору спочатку можна брати слова тракторист, ракетник, а потім уже й такі, як прикордонник, вихід, переїзд та ін.

Слід брати до уваги реально існуючі словотвірні зв’язки і властиві слову граматичні форми, а також послідовність словотвірного процесу, в результаті якого в мові з’являється слово, наприклад: колгоспник—колгосп-колективне господарство Опорою для ознайомлення з іншими способами словотворення — злиттям сполучень слів в одне слово та переходом слів з однієї частини мови в іншу — є синтаксичні відомості. У першому випадку це відомості про словосполучення, компоненти якого втрачають семантичну самостійність, перетворюються в одне слово: загально відомий — загальновідомий, вище відзначений — вищевідзначений, вічно зелений — вічнозелений. Слід сказати, що при злитті ніяких змін у морфемній будові слів не відбувається, тому слова типу повнокровна до цього способу словотворення не належить. Перехід слів з однієї частини мови в іншу пов’язаний із зміною її синтаксичної функції: Черговий учень навів порядок — Черговий навів порядок (беручи на себе функції іменника, слово черговий перестає бути прикметником).

Працюючи з учнями над словотворенням, слід систематично звертати увагу на звукові зміни, що відбуваються при творенні слів — чергування (рука — ручний), спрощення груп приголосних (проїзд — проїзний), накладання звуків, що входять до двох морфем (Одеса—ський — одеський), в процесі якого також відбуваються чергування (Овруч+ський — овруцький).

Уявлення учнів про словотвірні процеси поглиблюються і конкретизуються під час опрацювання частин мови та їх окремих семантичних груп, а також під час розгляду способів творення ряду граматичних форм (напр., дієприкметників і дієприслівників, ступенів порівняння прикметників).

3. Морфемний і словотвірний аналіз слова Ці види мовного аналізу є найважливішими методами теоретико-практичного опрацювання матеріалу і тому знаходять широке застосування на уроках. Кожному вчите-леві-словеснику необхідно оволодіти найбільш раціональними прийомами їх проведення.

Найголовнішим умінням, необхідним для здійснення аналізу слова за будовою, є уміння добирати та зіставляти спільнокореневі слова, змінювати форму слова.

Аналіз слова за будовою найкраще починати з відокремлення закінчення (якщо воно є) і поступового вичленування префіксів та суфіксів шляхом зіставлення зі спорідненими словами, що відрізняються від аналізованого одним якимось елементом. Наприклад, непривітнийпривітний дозволяє вичленувати префікс не-, привітний — привітати — привіт — суфіксян-, привітати — вітати — префікс при-. Кінцевим результатом буде встановлення кореня — віт — як значущого елемента, що дальшому розчленуванню не підлягає.

Такий підхід дозволяє попередити досить поширені випадки необґрунтованого виділення частин слова. Скажімо, якщо у слові цеглина можна виділити суфіксин на основі зіставлення зі словом цегла, то у словах глина чи малина цього суфікса нема, оскільки нема споріднених слів без звукосполучення ин (слово малий не є спорідненим, бо нічого спільного у значенні зі словом малина не має).

Словотвірний аналіз тісно пов’язаний з морфемним, він базується на вмінні добирати спільнокореневі слова, будувати словотвірні ланцюжки. Для з’ясування способу творення слова треба зіставити його з найближчим попередником, тобто, по суті, зробити лише перший крок морфемного аналізу: дошкільник утворене від дошкільний за допомогою суфіксаик. При тому правильність рішення доцільно перевірити тлумаченням слова: дошкільник — дитина дошкільного віку. Це застерігає від безпідставних зіставлень і, отже, помилок.

Аналізуючи творення слова, необхідно враховувати семантичні зв’язки, не піддаватися гіпнозові зовнішньої подібності. Дореволюційний, надхмарний виводяться не від слів революційний, хмарний, а від сполучень до революції, над хмарами. Отже, спосіб його утворення префіксально-суфіксальний. Цей висновок необхідно перенести і на ті слова, де семантична відмінність між безпрефіксним і префіксальним прикметником не настільки очевидна (дошевченківський і т. п.).

Необхідно мати на увазі, що не завжди можна точно встановити спосіб утворення слова. Наприклад:

Причесати причесатися:

чесатися Таке явище в лінгвістиці називається подвійною мотивацією. Розгляд подібних прикладів програмок не передбачений, але іноді трапляються незаплановані ситуації, коли вчитель повинен сказати, що обидва способи пояснення однаково правомірні.

Список рекомендованої літератури:

1. Баринова Е. А., Боженкоеа Л. Ф., Лебедев В. Й. Методика русского языка.- М., 1974. — 368с.

2. Бєляєв О. М. та ін. Вивчення української мови в 4 класі шкіл з російською мовою навчання.- К., 1970.

3. Бєляєв О. М. та ін. Вивчення української мови в 5 класі шкіл з російською мовою навчання.- К., 1974.

4. Блик О. П. Вивчення української мови в 4 класі шкіл з українською мовою навчання.- К., 1971.

5. Блик О. П. Вивчення української мови в 5 класі.- К., 1975.

6. Горпинич В. О. Будова слова і словотвір.- К., 1977. — 142с.

7. Дмитровський Є. М. Методика викладання української мови в середній школі.- К-, 1965.

8. Доленко М. Т. та ін. Вивчення української мови в четвертому класі, — К., 1977.

9. Илютович К. С. О соотношении морфемного й словообразовательно-го анализа//Рус. яз. в школе.- 1974. № 2. С. 99−104.10.

10. Морфемний словник/Укл. Л. М. Полюга.- К., 1983.

11. Нечай Д. Д. Вивчення складу слова в 3 класі. З досвіду роботи.- К., 1965.

12. Плющ М. І. Словотворення та вивчення-його в школі.- К., 1985. 13. Потиха 3. А. Дидактические принципи изучения словообразования в школе//Рус. яз. в школе.- 1972.-№ 5- С. 25−32.

14.Пронина Й. В. Изучение трудных слов с применением зтимологичес-кого анализа.- М., 1964.

15.Симоненкова Л. В, Вивчення фонетики і морфології в умовах місцевих говорів.- К., 1981.

16.Текучев А. В. Методика русского языка в средней школе.- М., 1980. -504с.