Етапи реформування системи вищої освіти України кінця ХХ — початку ХХІ сторіччя
Другий етап освітянських змін веде відлік від Указу Президента України, датованого листопадом 1995 р., яким було передбачено не лише загальні напрями, а й конкретні кроки, засоби, шляхи їх реалізації. Не визначеними, на жаль, виявилися ресурси, зокрема фінансові. Робота розпочалася з поліпшення співпраці галузі з Академією педагогічних наук. Позитивні наслідки мало утворення в структурі Академії… Читати ще >
Етапи реформування системи вищої освіти України кінця ХХ — початку ХХІ сторіччя (реферат, курсова, диплом, контрольна)
У 1992;1995 роках минулого століття була проведена перша освітянська реформа. Наголос у ній було зроблено на загальноосвітній школі. До здобутків цього періоду слід віднести розробку і затвердження Державної програми «Освіта. Україна ХХІ століття», яка нині здійснюється в основних своїх складових. Цілком очевидний результат дали створення єдиного Міністерства освіти, Академії педагогічних наук, певні кадрові зміни на рівні керівництва ВНЗ, відкриття університетів, зокрема в західних регіонах України. З навчальних планів ВНЗ було вилучено ідеологічні курси. Розпочалось активне впровадження державної мови. [4].
Другий етап освітянських змін веде відлік від Указу Президента України, датованого листопадом 1995 р., яким було передбачено не лише загальні напрями, а й конкретні кроки, засоби, шляхи їх реалізації. Не визначеними, на жаль, виявилися ресурси, зокрема фінансові. Робота розпочалася з поліпшення співпраці галузі з Академією педагогічних наук. Позитивні наслідки мало утворення в структурі Академії педагогічних наук Відділення педагогіки та психології вищої школи. Відчутний соціальний резонанс мали такі заходи, як оптимізація мережі закладів освіти; перехід до ступеневої системи навчання; впровадження нової, досить ефективної системи контролю якості навчально виховного процесу; формування нормативно-правового поля освіти; створення концепції гуманітарної освіти і виховання студентської молоді. Розпочався перехід до підготовки фахівців за новими спеціальностями. В системі освіти з’явилися національні університети, ефективнішою стала співпраця українських ВНЗ із зарубіжними партнерами. Україна підписала Лісабонську конвенцію щодо визнання кваліфікацій у галузі вищої освіти, ратифіковану Верховною Радою України. [4].
Протягом 1995;2004 рр. Міністерство освіти і науки України на основі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило ряд масштабних заходів по створенню нової нормативно — правової бази національної вищої освіти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів, пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі. [5, с. 4].
У 2001 році вступив у дію «Комплекс нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти». Даним документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що обумовлені ідеями і принципами ступеневої освіти в Україні.
У числі засад і факторів, що обумовили виникнення концепції ступеневої освіти названі:
- ? демократизація суспільства, формування нових соціально-економічних структур, їхня орієнтація на ринкові відносини, жорстка професійна конкуренція;
- ? необхідність розрізнення двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу — освіти і професійної підготовки. Відповідно до ступеневої освіти підготовка фахівців (4 ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної і виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти;
- ? забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру при одночасному дотриманні ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі;
- ? диференціація вимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;
- ? введення механізму об'єктивного педагогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто навчається. До такого віднесена технологія стандартизованого тестування. [5, с. 6]
В 1999 році було офіційно розпочато Болонський процес, до якого з кожним роком залучалось дедалі більше європейських країн. В Україні ж рух за вступ до Болонського процесу активізувався лише з 2003 року.
Країни — учасниці Болонського процесу — ставлять перед країнами, які готуються вступати до європейського співтовариства ряд вимог, з-поміж яких досягнення відповідної якості вищої освіти — чи не найважливіша. [6].
Для оцінки розвитку системи вищої освіти в країні використовують наступні параметри рівней відповідності:
- ? освітньої політики в підготовці висококваліфікованих професіоналів і реальної потреби в спеціалістах в конкретно-історичний період розвитку держави й суспільства;
- ? цілей освіти стандартам вищої школи й отриманим результатам;
- ? державних та інших джерел фінансування вищих навчальних закладів;
- ? співвідношення в країні державних, суспільних й приватних вузів;
- ? якості й рівня вищої освіти світовим стандартам;
- ? відкритості системи вищої освіти при входженні до світового освітнього простору;
- ? орієнтирів на світові стандарти й збереження існуючих традицій. [7]
Для виявлення існуючого рівня якості вищої освіти в 2003 році департамент вищої освіти разом з вищими навчальними закладами України провів аналіз стану організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.
Проведений аналіз виявив деякі проблеми та недоліки в нинішній системі.
підготовки фахівців з вищою освітою, а саме:
- ? відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;
- ? низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагальності в навчальних досягненнях;
- ? можливість необ'єктивного оцінювання знань студентів;
- ? значні затрати бюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;
- ? відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;
- ? недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;
- ? низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;
- ? мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін. [8]
Для подолання вищезазначених недоліків було запропоновано, як один з засобів, запровадження кредитно-модульної системи, яка передбачає вирішення наступних завдань:
- ? відходу від традиційної схеми «навчальний семестр — навчальний рік, навчальний курс»;
- ? раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;
- ? перевірки якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;
- ? використання більш широкої шкали оцінки знань;
- ? вирішального впливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни;
- ? стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;
- ? підвищення об'єктивності оцінювання знань студентів;
- ? запровадження здорової конкуренції в навчанні;
- ? виявлення та розвиток творчих здібностей студентів. [8]
Таким чином, з метою вироблення і запровадження нових принципів організації навчального процесу щодо розширення можливості студентів у виборі змісту програми навчання, забезпечення гнучкості в системі підготовки фахівців для їх адаптації до швидкозмінних вимог національного та міжнародного ринків праці, стимулювання студентів і науково-педагогічних працівників у досягненні високої якості підготовки фахівців з вищою освітою та підвищення престижу української вищої школи на світовому рівні колегія міністерства освіти і науки України на засіданні від 24 квітня 2003 року ухвалила прийняти пропозицію вищих навчальних закладів про проведення, починаючи з 2003/2004 навчального року, педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно — модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації. [8].
З підписанням Україною Болонської декларації в системі вищої освітирозпочались докорінні зміни.
Згідно з наказом Міністерства і науки України «Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу» від 30.12.2005 р., відповідно до рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24 березня 2005 року, наказу Міністерства освіти і науки України від 29. 07. 2005 р. № 454 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» та з метою забезпечення впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в 2005/2006 навчальному році у всіх вищих навчальних закладах України ІІІ-ІV рівнів акредитації було затверджено рекомендації щодо:
- ? впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ - ІV рівнів акредитації;
- ? структури та порядку ведення індивідуального навчального плану студента;
- ? структури залікового кредиту і порядку проведення та оцінювання навчальної діяльності студента. [9]
Також, згідно з наказом МОН від 06.12.2005 року було розпочато педагогічний експеримент щодо навчання майбутніх вчителів та вчителів інформаційно-комунікаційним технологіям.
Мета експерименту полягає в тому, щоб:
- 1. Розробити, обґрунтувати, експериментально перевірити та впровадити у навчальний процес в системі вищої педагогічної освіти модель методичної системи підготовки майбутніх вчителів інформатики до реалізації профільного навчання учнів у навчально-виховному процесі та майбутніх вчителів різних спеціальностей основам інформаційно-комунікаційних технологій.
- 2. Розробити, обґрунтувати, експериментально перевірити та впровадити у систему післядипломної педагогічної освіти модель методичної системи навчання вчителів різних предметів основам інформаційно-комунікаційних технологій.
- 3. Розробити, обґрунтувати, експериментально перевірити та впровадити у навчальний процес в системі післядипломної педагогічної освіти модель методичної системи підготовки вчителів інформатики до реалізації профільного навчання учнів у навчально-виховному процесі. [10]
Таким чином, основною метою державної політики в галузі освіти на цей час є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчальновиховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.
Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є:
- ? особистісна орієнтація вищої освіти;
- ? формування національних і загальнолюдських цінностей;
- ? створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти;
- ? постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;
- ? запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;
- ? формування в системі освіти нормативно-правових і організаційноекономічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів;
- ? підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки;
- ? розвиток освіти, як відкритої державно-суспільної системи;
- ? інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.
Отже, реформи, які були проведені в 90-х роках ХХ сторіччя, стали першим та дуже важливим кроком на шляху до найсуттєвіших змін у системі вищої освіти України, які ми можемо спостерігати на цей момент. Але жодні реформи не призведуть до очікуваних результатів, якщо не будуть послідовними, систематичними та зрозумілими для учасників педагогічного процесу. [3].