Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено хронологічні та географічні межі роботи, подається огляд джерел і методів дослідження, сформульовано мету і завдання дисертації, її практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

Розділ I. Історія археологічного вивчення та історіографія. Палеогеографія регіону

У підрозділі «I.1. Історія археологічного вивчення та історіографія» дається короткий нарис історії археологічного вивчення сільських округ боспорських міст зони протоки та розглядаються основні питання історіографії. Виділено чотири хронологічні етапи в історії вивчення археологічних пам’яток аграрної периферії античних міст західного узбережжя Керченської протоки. Перший етап охоплює XIX — початок XX ст., коли основну увагу спеціалісти зосереджували на локалізації боспорських міст і дослідженні найбільш значних античних пам’яток, а об'єкти сільської округи лише спорадично потрапляли до поля їх зору. Лише на початку XX ст. М.І. Ростовцев вказав на важливість спеціальних масштабних археологічних досліджень пам’яток хори античних міст.

На другому етапі (перша половина ХХ ст.) досліджуються лише поодинокі пам’ятки аграрної периферії європейської частини Боспору (Ю.Ю. Марті, В. Ф. Гайдукевич, К.Э. Гриневич). Незважаючи на те, що матеріали щодо сільського господарства Боспору були дуже обмежені, існувала думка про переважання тут великої земельної власності з великим рабовласницьким господарством (С.А. Жебелев, В.Ф. Гайдукевич). Правильно зазначаючи, що сільське господарство займало за своїм значенням провідне місце в боспорській економіці, В. Ф. Гайдукевич вперше спробував предметно розглянути різні його галузі, визначити їх значущість, вирішити деякі питання землеустрою і соціально-етнічного статусу сільського населення [Гайдукевич, 1949]. У першій узагальнюючій роботі про сільське господарство Північного Причорномор’я В. Д. Блаватський констатує відсутність необхідної уваги археологів першої половини ХХ ст. до вивчення пам’яток хори [Блаватский, 1953]. Однак, незважаючи на цікаві спостереження, які стосувалися землеробства Боспору, багато з його висновків зараз не можуть бути прийнятними.

Третій етап (50−80 рр. ХХ ст.) починається плановим дослідженням сільськогосподарських територій європейської частини Боспору під керівництвом І.Т.Круглікової. Результатом цих робіт стала монографія «Сельское хозяйство Боспора», в якій робиться перша спроба систематизувати поселення, аналізується роль різноманітних напрямів сільського господарства, піднімаються деякі питання історії і культури сільського населення [Кругликова, 1975]. Проте більшість важливих аспектів не була належно висвітлена, як, власне, і не було розроблено питання про сільські округи боспорських міст. У той же час розкопки пам’яток на хорі міст проводили В. Ф. Гайдукевич, Д.С. Кирилін, Б. Г. Петерс. Багато завдань з вивчення сільських могильників і поселень у степовій частині Східного Криму розв’язувала експедиція Інституту археології АН УРСР. Ці матеріали були узагальнені у працях Е. В. Яковенко, яка відтворила найбільш цілісну картину варварської периферії європейської частини Боспору VI-III ст. до н.е.

Із середини 70-х рр. комплексне вивчення сільських поселень і могильників у Приазов'ї було розпочато О.О. Маслєнніковим. Ці матеріали дозволили відтворити загальну картину еволюції царської хори Боспору, до того ж основна увага приділялась хронології та типології поселень, аналізу їх будівельних особливостей. Хоча хора окремих боспорських міст О.О. Маслєнніковим не досліджувалась, він послідовно відстоює концепцію поділу сільськогосподарських територій Боспору на міські хори, царські володіння і варварські землі.

В останні десятиліття ХХ ст. в античній археології Північного Причорномор’я склалась чітка концепція досліджень на хорі міст, яка виходила з презумпції цілісності системи «міський центр — сільська округа» і обов’язкових конкретно-історичних розробок окремих її елементів. Прикладом такого підходу є роботи С. Д. Крижицького, С. Б. Буйських і В. М. Отрешка на хорі Ольвії, О. М. Щеглова на хорі Херсонеса, а також інших дослідників. Все це підготувало четвертий етап (90-ті рр. ХХ — початок XXI ст.) у вивченні аграрної периферії Боспору — сільської округи боспорських міст. Якщо на початку цього етапу досліджувались лише окремі об'єкти на землях Пантікапея, Німфея та Мірмекія, то пізніше було розгорнуто програму з вивчення хори Німфейського поліса. Результати цих досліджень, що дозволили вперше простежити становлення, розвиток і функціонування сільських округ міст, були розглянуті у низці статей і узагальнені в монографії автора «Хора боспорского города Нимфея» [Зинько, 2003]. У цілому, незважаючи на тривалий період вивчення сільськогосподарських територій європейської частини Боспору, лише в 90-х рр. ХХ ст. починається цілеспрямоване дослідження сільських околиць античних міст зони протоки.

У підрозділі «I.2. Палеогеографія регіону» надано короткий опис давнього природного середовища узбережжя Керченської протоки, розглядаються кліматичні та екологічні особливості, з якими зіткнулись давньогрецькі колоністи. Ці території мають чітко виражені за рельєфом місцевості межі, завдяки яким вони складають досить відокремлені в природному розумінні анклави. Морський берег протоки дуже змінений абразією, переміщенням піщаних кіс і підняттям рівня моря, амплітуда коливань якого оцінюється спеціалістами по різному. На прикладі підводних досліджень у приморській частині хори Німфея встановлено, що під водою опинилася частина давнього берега завширшки приблизно 0,5 км. Всі природні багатства, а також зручний як у господарському, так і у воєнно-оборонному значенні рельєф, робили узбережжя Боспору Кіммерійського досить сприятливою територією для виведення давньогрецьких колоній і розвитку самостійних державних утворень полісного типу.

Розділ II. Сільськогосподарські території міст європейського узбережжя Боспору Кіммерійського VI-V ст. до н.е.

У підрозділі «II.1. Заснування грецьких апойкій» критично аналізується декілька гіпотез, пов’язаних із заснуванням грецьких апойкій в першій половині VI ст. до н.е. і становленням полісів у зоні протоки. Термін «поліс» слід розуміти як притаманний низці поселень, незалежно від їхніх розмірів, структури, зовнішнього вигляду, тощо, особливий політичний статус місця проживання самоврядної громадянської общини [Андреев, 1987]. Для цих невеликих полісів сільська округа була рівноправним членом дихотомії «місто — хора». Усі ранні поселення європейського узбережжя Боспору Кіммерійського — Німфей, Тірітака, Пантікапей, Мірмекій, Порфмій мали дуже схоже розташування з прилеглими земельними ділянками, які були до того ж відокремленими в природно-ландшафтному розумінні анклавами. Сучасні дослідження дають порівняно великий за обсягом матеріал щодо цих поселень, на основі якого можна стверджувати, що всі вони були центрами невеликих полісів. Лише в останній чверті VI ст. до н.е. у зовнішньому вигляді цих поселень відбуваються певні зміни, пов’язані зі створенням урбаністичних структур і завершенням періоду адаптації колоністів до місцевих кліматичних, екологічних і демографічних умов.

Далі у підрозділі «II.2. Освоєння сільської округи міст» розглядається питання про розміри ранніх сільських округ боспорських міст. За відсутністю письмових джерел археологічні критерії відіграють важливу роль для визначення меж полісної хори. У процесі формування міських хор виділяється кілька хронологічних етапів. I етап слід датувати з моменту заснування апойкій до кінця третьої чверті VI ст. до н.е. Будь-які постійні будівлі в цей час на хорі не відомі, а загальна площа сільськогосподарських територій навряд чи сягала за 5−10 кв. км. II етап (остання чверть VI — перша чверть V ст. до н.е.) в освоєнні сільських околиць міст зони протоки характеризується виникненням перших поселень, безсистемно забудованих землянками і сирцево-кам'яними спорудами, для невеликої кількості землеробів. На хорі Німфея будівлі та численні знахідки цього часу зафіксовані на приморських поселеннях Героївка-1 та Героївка-2, а загальна площа поліса не перевищує 20 кв. км і має чіткі природні межі. На сільській окрузі Тірітаки відомо два ранніх поселення. На хорі Пантікапея поки що виявлено лише одне поселення (Ак-Бурун II). Зростання воєнного протистояння в районі північної «кіммерійської» переправи навряд чи сприяло зведенню споруд на сільських округах міст цієї частини Боспору Кіммерійського. Хоча, можливо, і тут виникають перші сільські поселення, одне з яких відкрито в південній частині сільської округи Порфмія.

У підрозділі «II.3. Полісні землі за Археанактидів і перших Спартокідів» аналізуються події V ст. до н.е. На межі VI-V ст. до н.е. у степовому Криму з’являється нова хвиля номадів [Алексеев, 1992; Колотухин, 2000] і в першій-другій чверті V ст. до н.е. міста європейського узбережжя Боспору зазнають натиску кочовиків. Однак в Німфеї досі не виявлено слідів руйнувань, хоча сліди якихось пожеж першої чверті V ст. до н.е. зафіксовані на сільських поселеннях [Кругликова, 1975; Зинько, 1998]. На некрополі Німфея з’являються поховання зі скіфськими рисами в обряді, які датуються першою половиною — межею третьої-четвертої чверті V ст. до н.е. Частина боспорських полісів об'єднується в симмахію. Об'єднавчі тенденції в політичному та економічному житті Боспору були підготовані всім попереднім розвитком полісів, а загострення ситуації в регіоні було лише одним із головних каталізаторів цього процесу. Ці надзвичайні обставини спричинили те, що до влади в 480 р. до н.е. приходять Археанактиди. У регіоні складається новий баланс сил між боспорськими полісами і скіфськими племенами. Якщо одні поліси об'єднуються в оборонні союзи, то Німфей, імовірно, продовжує політику домовленостей з кочовиками. Протягом всього V ст. до н.е. спостерігається поступальне розширення німфейської хори, що свідчить про стабільний розвиток цього поліса і про досить мирні взаємини з номадами. Прихід до влади в Пантікапеї 438/7 р. до н.е. Спартокідів порушив усталену політичну рівновагу на Боспорі. Їхня активна зовнішня політика, спрямована на стабілізацію стосунків зі скіфами і на захоплення незалежних полісів, призвела до втрати Німфеєм своєї незалежності. Цей новий етап консолідації Боспору, що характеризувався завоюванням сильними слабших, призвів до переродження тиранії на монархічну державу. Однак Німфей близько середини 30-х рр. V ст. до н.е. вступає у I морський союз і на його окрузі, очевидно, була розміщена клерухія афінян. Та все-таки в 405/4 р. Німфейський поліс потрапляє в залежність від Пантікапея.

До кінця V ст. до н.е. хора Німфея була територією (приблизно 60−70 кв. км) з природними, важкодоступними кордонами. Сільські поселення, яких нараховується більше десятка, розташовувалися з країв, а в глибині розміщувалися земельні ділянки. Переважали невеликі сільські садиби, які складались з одно-, двокамерної споруди і господарського двору. Як житлові та господарські будівлі могли використовувати і землянки. За своєю структурою відрізняється лише поселення Тобечік-9, яке є чотирибаштовим укріпленням з великим внутрішнім двором. Це поки єдина на хорі Боспору укріплена споруда настільки раннього часу. В окрузі Тірітаки, Пантікапея, Мірмекія і Порфмія виявлено всього близько двох десятків поселень V ст. до н.е. Пантікапейський поліс починаючи з другої третини століття зміг не лише забезпечити захист кордонів своєї хори і дружніх полісів, але і проводить політику розширення власних земельних володінь. Сільська округа Пантікапея значно збільшилась і окремі райони цієї території контролювалисяпоселеннями, що розміщувались на морських мисах, а також на скелястих підвищеннях. Певними складовими цієї системи, очевидно, були Порфмій, Мірмекій та Тірітака, зі своїми самостійними невеликими сільськими районами. В цілому, пантікапейська хора до кінця V ст. до н.е., напевно, охоплювала північно-східну частину Керченського півострова на площі близько 170 кв. км.

Протягом другої чверті V — початку IV ст. до н.е. (III етап), поступово розширюються хори Пантікапея та Німфея. Інша історична доля спіткала решту ранніх полісів цього регіону — Тірітаку, Мірмекію і Порфмію. Судячи з усього, вони так і не змогли відійти від воєнних погромів першої третини V ст. до н.е. і увійшовши до сфери впливу тиранів Пантікапея, все більше втрачали свої полісні інститути, поступово перетворюючись на звичайні залежні міста, з невеликими сільськими округами Боспорської територіальної держави.

Розділ III. Сільськогосподарські володіння міст у IVна початку III ст. до н.е.

У підрозділі «III.1. Сільські поселення і садиби» аналізуються археологічні комплекси відкриті на хорі боспорських міст. У першій чверті IV ст. до н.е. на багатьох поселеннях зафіксовані сліди руйнувань і наступної відбудови. Ці події необхідно пов’язувати з певним етапом в історії Боспорської держави, для якого характерні широкі воєнні дії із завоюванням нових територій, війна з Феодосією та її союзниками, що призвела до значних руйнувань населених пунктів зони протоки [Завойкин, 2004]. У другій — третій чверті IV ст. до н.е. значно збільшуються території сільських околиць міст, у кілька разів зростає кількість поселень. В цей час тут споруджуються різноманітні житлові та господарські будівлі, однак, великі сільські садиби замкненого планування із внутрішнім двором поки що виявлені лише на хорі Німфея.

У сільському домобудівництві хори боспорських міст у IV — першій третині III ст. до н.е. виокремлюють три типи жител: окремо розміщені дво-камерні будинки; великі садиби замкненого планування з внутрішнім господарським двором; землянки і напівземлянки. Великі сільські садиби, відкрито на хорі Пантікапея (Андріївка Південна, Госпіталь), Німфея (Героївка-1, Михайлівка, Південно-Чурубашське) і Мірмекія (поселення поблизу Мірмекія) мають спільне грецьке планування. Загальна площа таких сільських садиб коливається від 320 до 780 кв. м. Деякі з них, завдяки наявності башти чи потужних двометрових стін, можна вважати сільськими садибами з розвиненою оборонною функцією.

Цей бурхливий ріст сільської округи закінчується на початку останньої чверті IV ст. до н.е. внаслідок руйнувань, пов’язаних з боспоро-скіфською війною. Особливо катастрофічними наслідки цих подій були для сільської округи Німфея. На хорі інших міст західного узбережжя наприкінці IV — на початку III ст. до н.е., навпаки, на місці старих поселень з невеликими садибами позначається будівництвом великих сільських садиб замкненого планування. Цей процес стабілізації і певного розвитку сільських околиць завершується наприкінці першої третини III ст. до н.е. запустінням аграрної периферії міст європейського узбережжя Боспору Кіммерійського.

У підрозділі «III.2. Поховальні пам’ятки міських хор» зазначається, що, за рідкісним винятком, вони вивчені ще недостатньо. Однак можна стверджувати, що окремі поховання на хорі з’являються не раніше, ніж межа V — IV ст. до н.е., і лише для IV ст. до н.е. можна констатувати формування невеликих сільських некрополів. Найбільше досліджені поховальні комплекси на сільській окрузі Німфея, де відкрито 13 курганних груп і 2 ґрунтових могильники. Менш відомі поховальні комплекси поблизу сільських поселень полісів північно-східної частини узбережжя, за винятком відомих підкурганних поховань IV ст. до н.е., відкритих на Юз-обинському і Мітрідатовому хребті, які були некрополями боспорської, і частково, можливо, скіфської [Яковенко, 1986] і синдо-меотської знаті [Виноградов, 2001]. Досліджено кілька сільських некрополів: в окрузі поселення поблизу Мірмекія [Зинько, 2003]; за 2 км на північ від міста Мірмекія [Капошина, 1958], поблизу поселення біля с. Глазівка.

Різноманітність поховальних споруд (виділено 5 типів) і особливості поховального обряду свідчать про досить стратифікований склад сільського населення міських хор. Очевидно, час від часу тут могли з’являтися і мешкати окремі групи варварського населення, які порівняно швидко долучились до процесу еллінізації. Однак, не зважаючи на це, за рідкісним винятком, поховальні комплекси сільських могильників знаходять прямі аналоги серед численних некрополів боспорських міст, що розміщувались поблизу.

«III.3. Структура і особливості функціонування міських хор у складі Боспорського царства». Становлення і розвиток особливої форми верховної влади і територіальної держави на Боспорі відбувалось у IV — на початку III ст. до н.е. Спадкова тиранія перших Спартокідів починає набувати рис, притаманних елліністичним монархіям. Однією з головних була наявність особливого домену — «хора басіліке» [Масленников, 2004]. Саме про цей період збереглась більша частина свідчень античних письмових джерел, які містять скупі свідчення про устрій сільських територій і про експорт хліба з Боспору.

Боспорські царі не знищили повністю представницькі органи полісів [Виноградов, 1983]. Імовірно, не слід відкидати полісну автономію не лише для Пантікапея, але і для інших міст зони протоки. Міра цієї автономії для кожного міста була різною, але навряд чи слід піддавати сумніву відсутність однієї з головних полісних складових — полісного землеволодіння. На Боспорі в IV ст. до н.е. існувало, принаймні, три категорії земель: хора, царські землі й території варварських племен. Дослідження сільської території Боспорської держави дозволили отримати відносно повне уявлення про типи поселенських структур і про організацію різних частин цих територій. Це дозволяє чіткіше уявити місце тієї чи іншої категорії в господарсько-адміністративній системі держави і побудувати переконливу модель економічного розвитку на певному історичному етапі.

Вся територія Німфейського поліса (площа понад 110 кв. км) мала стратифіковану просторову структуру, в якій порядч з міським центром, виділяються 5 значних поселень, які контролюють окремі райони хори, більш ніж десяток середніх поселень, що складаються з кількох господарств різного планування, понад два десятки окремо розміщених ізольованих сільських садиб, а також кілька тимчасових стоянок пастухів. У межах IV етапу (перша чверть IV — перша третина III ст. до н.е.) можна виділити три стадії, протягом яких окремі структурні елементи німфейської хори могли переживати значні зміни. Так, у першій чверті IV ст. до н.е. (1 стадія) хора Німфея переживає кризу, що виявилась у руйнуванні житлово-господарських комплексів, як на приморських, так і на поселеннях, розміщених в глибині півострова. У той же час, очевидно на завершальній фазі цього етапу, на південно-східній приморській окрузі (поселення Героївка-1) зводиться велика укріплена садиба замкненого планування з кутовою баштою. Друга — третя чверть IV ст. до н.е. (2 стадія) характеризується для сільської округи Німфея бурхливим зростанням кількості поселень, а також появою нового типу будівель — великих споруд-садиб, які на деяких поселеннях змінюють невеликі будинки (Героївка-1, Південно-Чурубашське, Огоньки-1). Одночасно, на хорі продовжували існувати «архаїчні» комплекси, що складались із землянок (Героївка-2), однак існують вони не довго, а потім їм на зміну приходять садиби замкненого планування. На початку четвертої чверті IV ст. до н.е. хора Німфея переживає кризу, пов’язану з війною царя Перисада I проти скіфів, про яку відомо з промови Демосфена проти Форміона. На останній 3 стадії (остання чверть IV — перша третина III ст. до н.е.) на хорі Німфея відновлюється життя лише на кількох значних поселеннях. У кінці першої третини III ст. до н.е. мешканці залишили більшість поселень хори Німфея.

Як була організована система управління полісної хори, які податкові одиниці вона містила — про це для міст Боспорської держави даних немає. Однак, як аналогії можна залучити джерела з Малої Азії. Земельні кадастри деяких її міст дозволяють робити висновки щодо того, як організаційно розподілялась хора і як нею керували [Голубцова, 1998].

У IV ст. до н.е. значно збільшилась кількість поселень на хорі Пантікапея [Кругликова, 1975]. Ближню хору Пантікапея, а також ділянки, що належали мешканцям Мірмекія і Порфмія, оточував Тірітакський вал, який був збудований саме в цей час [Масленников, 2003]. Однак, незважаючи на процес інтенсивної забудови полісних земель новими поселеннями, територія його хори у IV ст. до н.е. збільшилась не на багато. Для пантікапейської хори в межах IV етапу також виділяється кілька стадій. У першій чверті IV ст. до н.е. сільські поселення пантікапейських земель переживають якісь катаклізми. Але вже на наступній стадії у другій-третій чверті IV ст. до н.е. на сільській окрузі Пантікапея починається бурхливий ріст. Втім, розширення полісних земель на захід було обмежене з одного боку земельними володіннями Спартокідів, а з іншої — появою численних варварських селищ у західних районах Керченського півострова.

Наслідки боспоро-скіфської війни на початку останньої чверті IV ст. до н.е. відрізнялися для хори боспорських міст західного узбережжя протоки в останній чверті IV — першій третині III ст. до н.е. Якщо на німфейських землях на більшій частині поселень життя зупиняється, то на землях Пантікапея і Мірмекія починається будівництво великих садиб. І.Т. Круглікова припускала, що це явище пов’язане з процесом концентрації земельної власності. Однак, цьому суперечать невеликі розміри земельних ділянок відкритих на хорі Пантікапея. Процес збільшення земельних володінь був тривалішим і відбувався у різних районах полісної хори з певною своєрідністю. Земельні ділянки IV — першої третини III ст. до н.е. досліджені на хорі міст, в цілому, були невеликих розмірів — від 4,5−5 га (хора Пантікапея) до 10,2 га (хора Німфея).

Особливо слід зазначити, що великі сільські садиби на землях Німфея, Пантікапея, Мірмекія за своїм плануванням істотно відрізняються від великих колективних садиб хори Херсонеса та Ольвії, для яких характерне «казармене» планування. Великі сільські садиби хор боспорських міст являють собою будівлі для одного господарства, в яких досить справедливо виділяються як житлові, так і господарські приміщенням. Поява таких садиб на хорі Німфея мінімум на 50 років раніше, ніж на хорі Пантікапея, напевно, свідчить про відсутність синхронності у процесі збільшення земельних володінь у цих двох великих полісах зони протоки. У IV — першій третині III ст. до н.е. більшість дрібних земельних власників продовжує брати участь у сільськогосподарському виробництві й обробляти ділянки власними силами, залучаючи, імовірно, лише на період основних польових робіт обмежену кількість робітників. У той же час вже з’являються і заможні землевласники, а початкові невеликі земельні ділянки громадян поліса могли збільшуватись пропорційно до майнового розшарування суспільства. Однак за археологічними даними цей процес простежити надзвичайно важко.

Наприкінці першої третини III ст. до н.е. всі поселення хори міст європейського узбережжя Боспору Кіммерійського припиняють своє існування. Разом з ними була зруйнована досить складна структура організації міських сільських околиць. Все це стало причиною економічної кризи, як в кожному окремому місті, так і у всій Боспорській державі в цілому.

Розділ IV. Земельні володіння міст в III-I ст. до н.е.

У підрозділі «IV.1. Сільська округа міст у другій третині III-II ст. до н.е.» розглядаються причини і характер кризи сільського господарства боспорських міст на цьому етапі. Трансформація воєнно-політичного становища у Північному Причорномор'ї хронологічно збігалася з певними кліматичними змінами. Дослідження історичного розвитку античних держав цього регіону показало, що головною причиною кризових явищ була варварська експансія, а не кліматичні коливання чи зміни екології. Зміна клімату значною мірою повинна була зачепити кочовиків і призвести до певних змін у скіфському суспільстві [Гаврилюк, 1999], що спричинилося посиленню тиску на античні держави, зокрема на Боспорське царство.

До другої третини III ст. до н.е. практично на всіх поселеннях і садибах сільської округи припиняється життя. Тому наступний, IV етап (друга третина III — друга половина II ст. до н.е.), в боспорській історії тривалий час залишався майже не охарактеризований археологічними пам’ятками хори міст. Культурні шари і знахідки цього часу зафіксовано лише на незначній кількості поселень. Це, у першу чергу, споруди з виноробнями сільського поселення, розкопані поблизу Мірмекія В. Ф. Гайдукевичем. В округах Пантікапея шари другої половини III-II ст. до н.е. виявлені на поселеннях Андріївка Північна, Темир-гора, Партизани-1 і деяких інших. Відновлюється життя і на сільських садибах поблизу Порфмія. На сільській окрузі Німфея сліди життя у цей період простежуються лише на 6 поселеннях (Героївка-1, Ельтиген-музей, Чурубашське, Михайлівка тощо). Незважаючи на недостатню вивченість археологічних пам’яток другої половини III — II ст. до н.е. можна реконструювати скорочення сільської округи міст європейського узбережжя Боспору і зосередження мешканців у кількох укріплених поселеннях. Наступні структурні зміни в напрямках сільського господарства, що поставили на одну з головних позицій на хорі міст виноградарство, дали можливість стабілізувати становище на межі III-II ст. до н.е. Проте, тривалий тиск варварів, особливо потужний у другій половині II ст. до н.е., внутрішні негаразди та спустошення сільських територій, призвели Боспорське царство до глибокої політичної та економічної кризи в останній чверті II ст. до н.е., вихід з якої боспоряни знайшли лише в новому політичному альянсі.

Підрозділ «IV.2. Земельні володіння міст за Мітрідата VI Євпатора» присвячений фінальному VI періоду (кінець II — перша половина I ст. до н.е.) функціонування полісних хор Боспору. Земельний фонд Боспорського царства в цей час, як і в інших елліністичних державах, продовжує розподілятись на царську і полісну хори, а також общинні землі, що належали залежним від боспорських царів племенам [Saprykin, Maslennikov, 1995]. Полісні території лише формально перебували під контролем влади полісів, а насправді цар був верховним власником землі в державі. Така практика віднаходить підтвердження в системі землеволодіння елліністичних полісів Малої Азії. Після повстання боспорян у 80-х роках I ст. до н.е. Мітрідат VI суттєво обмежив полісні свободи у Північному Причорномор'ї [Cапрыкин, 1996]. Імовірно, саме з переходом від однієї політики до іншої, збіглись у часі спустошення більшої частини боспорської території та загибель садиб і поселень на хорах міст. У 70−60-х рр. I ст. до н.е. Мітрідат розпочав будівництво укріплень і воєнно-господарських поселень на царських землях, намагаючись знайти в них опору в боротьбі проти непокірних еллінських міст [Сапрыкин, 1996]. У середині I ст. до н.е. на Боспорі з’являються укріплені поселення, що розміщувались здебільшого на царських землях. Однак, зважаючи на те, що заново укріплюються поселення на сільській округи Німфея — Героївки-1 і Михайлівки, а також зводяться потужні укріплення на поселенні Темир-гора неподалік від Пантікапея, цей процес зачепив і землі міст, які, очевидно, вже були залучені до складу царської хори.

Створення розвинутої системи царського землеволодіння, яке скасовувало всі традиції полісних і общинних стосунків, обмежувало об'єктивне прагнення боспорських міст до більшої самостійності і сприяло відмиранню полісного землеволодіння, що у свою чергу призвело до скорочення міської хори і запустіння сільських поселень. У той же час починає проводитись політика створення воєнних поселень, де власники ділянок, які отримали землі від царя, зокрема і на колишній сільській окрузі того чи іншого боспорського міста, перебували за це на військовій службі та сплачували податок до царської казни.

Розділ V. Основні заняття сільського населення, його культура і етно-соціальний склад у VI-I ст. до н.е.

У підрозділі «V.1. Основні галузі сільського господарства» зазначається, що головним господарським заняттям населення хори, а також значної частини мешканців боспорських міст було сільське господарство. Результати досліджень дозволяють скласти уявлення про галузі сільського господарства і техніку сільськогосподарського виробництва цієї частини земель Боспору. За матеріалами археологічних комплексів, пріоритетне значення у VI — на початку III ст. до н.е. мали зернові культури і скотарство. Крім привезеної до Боспору полби і гречки, всі інші злаки, що були виявлені під час розкопок на поселеннях і містах, були відомі північно-причорноморським варварським племенам. Однак, разом із м’якою пшеницею, боспорські греки вирощували тверду, карликову і пшеницю двозернянку. Очевидно, у греків на Боспорі склалась відмінна від метрополії система рослинництва, яка потребувала певного періоду адаптації. Боспоряни практикували характерну для багатьох грецьких полісів Північного Причорномор’я двопільну і трипільну систему землеробства. Застосовувались як озимі, так і ярі посіви [Teophr. VIII, 4, 6]. Врожайність зернових культур на Боспорі в середньому дорівнювала близько 7 — 8 ц/га, однак, в різні хронологічні періоди і в окремі роки вона могла суттєво відрізнятися від зазначених цифр. Зернове господарство міст було спрямоване, перш за все, на задоволення внутрішніх потреб полісів — харчування мешканців та забезпечення державно-культових заходів. Проте, не слід відкидати і можливість експорту зерна, розміри якого спочатку навряд чи могли бути значними.

Для обробки землі та збору врожаю необхідними були різноманітні сільськогосподарські знаряддя. Оранка полів проводилася за допомогою дерев’яного рала. Воно застосовувалось на Боспорі ще з VI ст. до н.е., проте найраніші наральники до тепер належали до I ст. до н.е. — I ст. н.е. Знайдені на хорі Німфея металеві наральники третьої чверті IV ст. до н.е. є найдавнішими з виявлених у Північному Причорномор'ї. Крім того, відомі знахідки різноманітних металевих мотик, кіс, серпів.

Одночасно з вирощуванням зернових культур, у сільській окрузі боспорських міст культивували виноград і плодові дерева. Найдавніші виноградні кісточки з археологічних розкопок виявлено у Мірмекії у шарі V ст. до н.е., а вже у IV ст. до н.е. на Боспорі з’являються і спеціальні виноробні комплекси. Однак, лише з другої половини III ст. до н.е. вирощування винограду і виробництво вина стає одним з головних напрямів у господарстві хори міст. Свідчення про садівництво на Боспорі дуже незначні. Так, Теофраст повідомляє про вирощування поблизу Пантікапея гранатів та смоківниць, а також різноманітних сортів груш і яблунь [Theophr., IV, 5, 3]. Під час розкопок у містах Мірмекії та Тірітаці у шарі V ст. до н.е. були виявлені кісточки сливи-аличі. Крім того на Боспорі під час розкопок часто віднаходять садові металеві ножі, яких відомо вже кілька десятків.

Як і землеробство, тваринництво було однією з головних галузей сільського господарства боспорських полісів. Про його розвиток може свідчити велика кількість остеологічних залишків, які трапляються під час досліджень, а також спеціальні споруди, пов’язані з утриманням худоби і керамічним посудом, призначеним для приготування різних молочних продуктів. Провідну роль відігравало розведення великої і дрібної рогатої худоби. Значно менше займались вирощуванням коней і свиней, свідчення ж про птахівництво доволі обмежені. Вирощування зернових культур і заняття тваринництвом на території міської хори задовольняло щоденні потреби мешканців полісів як хлібом, так і м’ясо-молочними продуктами, а також давало сировину — вовну, шкіру та матеріал для ремісничих виробів. За результатами досліджень можна говорити про певну спеціалізацію тих чи інших поселень у галузі тваринництва і, очевидно, у вирощуванні коней. Значно більшу роль, ніж це вважали раніше В.І. Цалкін та І.Т. Круглікова, у господарстві міської хори Боспору відігравало розведення і утримання великої рогатої худоби.

У підрозділі «V.2. Виробництво і ремесла» характеризуються заняття і домашнє виробництво сільського населення. Письмові джерела свідчать про певну роль рибальства на Боспорі, проте археологічні матеріали показують дуже незначну частку рибного виробництва у господарстві хори. Мисливство було ще більш обмеженим, ніж рибальство, у господарській діяльності мешканців сільських поселень. За залишками кісток, що походять із сільських поселень хори Німфея (Героївка-2, Південно-Чурубашське), їх населення полювало здебільшого на зайців і лисиць [Каспаров, 2003]. Кістки зайця і лисиці трапляються також в археологічних шарах міст Пантікапея і Мірмекія [Цалкин, 1960]. Крім рибальства і мисливства сільські мешканці, напевно, займалися й іншим ремеслом — бджільництвом та видобутком солі, оскільки природні умови сприяли цьому. Однак будь-яких матеріальних свідчень про це не збереглось.

Серед різноманітних занять мешканців міських хор поруч з сільським господарством та ремеслами слід згадати і домашнє виробництво, яке забезпечувало власні потреби населення необхідною продукцією та знаряддями праці. Головним завданням домашнього виробництва було задоволення потреб одного господарства — ойкоса, в межах якого виготовлялось майже все необхідне [Зубарь, 1993]. Cільське населення займалося виготовленням ліпного посуду, ткацтвом і вовнопрядінням, різьбленням по кістці й деревообробкою, виготовленням виробів зі шкур та шкіри. Більш серйозної підготовки і спорядження вимагала ковальська справа, одна ковальська майстерня другої половини IV ст. до н.е. була виявлена на поселенні німфейської хори [Зинько, 2003]. Населення міських хор, за археологічним матеріалом, у досить невеликій кількості виготовляло ліпний посуд. Він складає не більше 4−7% з-поміж керамічних знахідок, до того ж, імовірно, на початковому етапі наприкінці VI — у першій чверті V ст. до н.е. в окремих комплексах цей відсоток був дещо вищим. Домашнє ткацтво було досить широко розвинуте на всіх поселеннях Боспору і міцно закріпилось у господарському побуті сільських мешканців. Воно не лише могло цілком задовольнити власні потреби, але і реалізовувалось на ринку.

У цілому, природні багатства сільської округи міст західного узбережжя Боспору Кіммерійського значною мірою сприяли виникненню різноманітного виробництва і ремесел. На хорах відбувалось лише видобування і заготівля, а також, напевно, первинна обробка, проте виготовлення тих чи інших виробів було зосереджене у міських майстернях. Аналогічна ситуація, з певними відмінностями, характерна і для деякої частини продукції скотарства — шкіри, вовни, а також кістки.

«V.3. Торгівельно-обмінна діяльність і грошовий обіг». Торгівельно-обмінна діяльність боспорських полісів, як і інших полісів північнопричорноморського регіону, мала три головні напрями: внутрішній (внутрішньополісна і внутрішньоміська торгівля) та два зовнішні - з грецькими містами-державами і варварськими племенами [Крижицький, Лейпунська, 2004]. Проте, щодо сільського населення, головну роль тут відігравала внутрішньополісна і внутрішньоміська торгівля, завдяки якій до хори надходили також всі імпортовані товари. Встановлено, що протягом всіх періодів внутрішня торгівля, яка охоплювала як місто, так і його сільську округу, відігравала дуже важливу роль в економіці полісу, створюючи умови для функціонування всього його економічного механізму. Сільськогосподарська продукція, що вироблялась на сільській окрузі, потрапляла на міські ринки, а потім надходила і на зовнішні ринки — з варварськими племенами і античними державами. Становлення і розвиток товарно-грошових стосунків на сільській окрузі міст опосередковано можна пов’язати з процесом становлення і ускладнення структури просторової організації хори. Зважаючи на усе сказане, сільськогосподарське виробництво швидко досягло досить високого рівня товарності. Цьому сприяла як спеціалізація окремих сільських територій, так і формування порівняно місткого внутрішнього ринку, в якому активно брало участь населення міських хор.

У підрозділі «V.4. Духовна культура і етно-соціальний склад сільського населення» зазначається, що важливі аспекти духовної культури сільського населення міст європейського узбережжя Боспору Кіммерійського, такі як — мова, писемність, релігійні уявлення, мистецтво можуть бути певною мірою охарактеризовані на основі наявних археологічних і письмових джерел. Під час дослідження поселень і поховальних комплексів хори виявлено десятки графіті на чорнолаковому посуді, амфорах та інших предметах. Незважаючи на те, що значна частина графіті міських хор не вивчена, їхнє розповсюдження свідчить як про поширення грецької мови, так і про досить широке використання грецької писемності, а також про певний рівень освіченості мешканців сільських поселень.

Про релігійні уявлення сільського населення можна дізнатися не лише за свідченнями епіграфічних і літературних джерел, а й, у першу чергу, з вивчення культових споруд і теракот. Незважаючи на те, що у містах розміщувались храми грецьких богів, які відвідувались і мешканцями сільських поселень, на хорі також були різноманітні святилища, культові місця і споруди. Тут слід виділити дві групи: приватні та колективні святилища. Перші досліджені на сільських поселеннях поблизу Порфмія і Мірмекія, а другі — на хорах Німфея і Пантікапея. Знахідки глиняних зображень богинь Деметри і Кори трапляються з моменту виникнення перших сільських поселень. У II-I ст. до н.е. їхня кількість і різноманітність на поселеннях хори значно збільшується. Це свідчить про поширення приватного культу божеств.

На основі розглянутих матеріалів, що стосуються духовної культури сільського населення, можна зробити висновок, що вона не мала принципових відмінностей від еллінської культури жителів боспорських міст. Це простежується у поширенні грецької мови, писемності, релігійних уявлень. Сільське населення вшановувало таких грецьких богів і героїв, як Деметра, Кора-Персефона, Афродіта, Кібела, Діоніс, Асклепій, а також Геракл. Варварські впливи нечисленні й чітко не виділяються за наявними джерелами.

Вивчаючи етно-соціальний склад сільського населення слід зазначити, що письмові джерела не містять якоїсь надійної і правдивої інформації про взаємини грецьких міст-колоній з їхнім варварським оточенням на ранніх етапах їх існування. Неодноразово висловлювалась думка про численність факторів впливу на греко-варварські стосунки. Особливо важливими є природно-географічні, господарські, соціально-політичні та демографічні, які діяли лише комплексно, хоча і з різною інтенсивністю. Останнім часом все більше уваги надається дослідженню етно-культурних відмінностей самих боспорських греків у VI-III ст. до н.е., які довго не мали єдності в мові, культурних традиціях і етнографічних деталях [Сорокина, Сударев, 2000; Сударев, 2003]. Археологічний матеріал і, деякою мірою письмові джерела дозволяють конкретизувати появу всіх цих процесів на сільських округах боспорських міст протягом VI-I ст. до н.е.

Не зважаючи на обмежене коло джерел, для характеристики етно-культурних процесів у VI ст. до н.е. (I етап) можна зазначити, що основу населення складали греки-іонійці досить низького соціального рівня, які займалися землеробством, менше виробництвом і ремеслами. У той же час у полісах постійно проживали і представники різних варварських племен.

II етап (четверта чверть VI — перша чверть V ст. до н.е.) — час заснування перших сільських поселень і збільшення розмірів хори. Переважно мешканцями цих невеликих сільських поселень були греки, які володіли невеликими земельними ділянками. Однак, більш ніж очевидна присутність невеликих груп чи окремих представників варварських племен.

III етап (друга чверть V — початок IV ст. до н.е.) — час поступового розширення полісних хор, збільшення кількості сільських поселень і їх структурування. Основним структурним елементом поселення полісної хори цього часу були невеликі садиби, якими володіли громадяни полісу. Наскільки використовувалась праця соціально залежних категорій населення, зрозуміти за матеріалами археологічних досліджень досить складно. Все ж є вагоме підґрунтя припускати наявність на поселеннях міських хор обмежених груп варварського населення, соціальний статус якого визначити поки що немає можливості, хоча, виходячи із загально грецьких паралелей, не варто піддавати сумніву факт їхнього підлеглого становища.

IV етап (перша чверть IV — перша третина III ст. до н.е.) характеризується значним збільшенням кількості поселень і розширенням території сільських околиць міст. Все це стало можливим не лише завдяки демографічному росту населення полісів, але і широкому залученню до сільського господарства різних прошарків скіфського населення, а також завдяки появі нових груп грецьких колоністів. Головним проявом етнічних процесів у цей час стає змішування різних етнічних груп. Співвідношення цих груп сільського населення для того, чи іншого боспорського поліса зараз не піддається точній оцінці. Однак можна припустити, що здебільшого це було особисто вільне населення з досить високим рівнем еллінізації і з різним соціальним і правовим статусом. Таким чином, сільське населення за своїм етнічним складом мало чим відрізнялось від міських мешканців і являло собою здебільшого етнічну спільноту — «боспорян» [Гайдукевич, 1959], яка виникла у результаті тривалого процесу асиміляції різних грецьких і варварських етнічних груп. Загальна градація соціально-економічного статусу населення хори, незважаючи на значні особливості, є досить близькою як для полісів Північного Причорномор’я, так і для класичних полісів Греції [Hansen, 1994]. сільський давньогрецький колонізація узбережжя Потрясіння другої третини III ст. до н.е., а також кінця II — першої половини I ст. до н.е. (V-VI етапи) призвели до значного зменшення кількості поселень на хорі й зосередження населення в містах і в окремих поселеннях та садибах. Все це сприяло завершенню формування етнічно однорідного населення сільської округи міст, основою життя яких були грецькі культурні традиції, які дозволяли називати населення міст Боспору і сільських околиць «боспорськими греками», розуміючи під цим терміном греко-варварську етнокультурну і територіальну спільноту [Молев, 1994].

Формування етнічного типу греків-боспорян відбувалось у VI-II ст. до н.е. внаслідок складного соціально-етнічного процесу. У цей же час фактично формується і загальноеллінська народність [Лашук, 1967]. Специфіка боспорської культури, як одного із варіантів всередині загальногрецької культури, дозволяє виділити боспорян у локальний «внутрішній» підтип грецької народності - територіальну етнографічну групу [Корпусова, 1983; Масленников, 1995].

Розділ VI. Просторова організація сільської округи античних міст і проблеми палеоекономічного моделювання

У підрозділі «VI.1. Просторова організація і структурні елементи сільської округи міст Північного Причорномор’я» аналізується організація полісних земель Феодосії, Херсонеса, Керкінітіди та Ольвії. Для цих полісів виділяється два великих історичних періоди: перший — самостійного розвитку і другий — існування в межах того чи іншого державного утворення. Античні поліси сформувалися у Північному Причорномор'ї в дещо географічно і територіально подібних районах, економічне життя яких розвивалось у східному напрямку. Завершення процесу утворення економіко-географічних районів відбулося лише після формування територіальних кордонів Боспорської, Херсонеської і Ольвійської держав. Остаточному формуванню цих кордонів передували воєнні конфлікти наприкінці V — IV ст. до н.е.

Просторова організація і структурні елементи хор різноманітних полісів пройшли певні стадії і мають доволі схожі риси. Вони зумовлені загально-історичними закономірностями, пов’язаними з такими категоріями як грецька колонізація, античний поліс, взаємини еллінів і варварів, а ширше — контакти землеробів і кочовиків. Синхронно спостерігаються і суттєві локальні особливості, зумовлені у першу чергу специфікою початкового етапу колонізації і демографічною ситуацією в тому чи іншому регіоні Північного Причорномор’я. Все це врешті-решт призвело до появи двох типів греко-варварських взаємин, зумовлених, перш за все, стереотипами етнічної психології грецьких колоністів, які були ініціаторами цих взаємин і володіли найбільш потужним культурним потенціалом. Етнічна неоднорідність грецьких колоністів в результаті позначилась на усталених соціально-економічних формах експлуатації населення хори, особливо наочно представлених у іонійських чи дорійських полісах. Якщо у іонійців переважав широкий спектр соціально-економічних взаємодій, то у дорійців — порівняно вузький стереотип повного витіснення і безправного позаекономічного примусу.

Для всіх апойкій Північного Причорномор’я на ранньому етапі їх існування помічено землянкове будівництво [Крыжицкий, 1982], хоча відомі й невеликі наземні споруди. На Боспорі сільські поселення із землянковими конструкціями виникають на хорі лише через 50−60 років після заснування апойкій. Вочевидь, тут, як і на хорі Ольвії, основним планувальним модулем був ойкос площею близько 0,5 га (хора Німфея, Тірітаки). Перехід до наземного будівництва на сільських поселеннях відбувався у першій-другій чверті V ст. до н.е. У другій половині V — на початку IV ст. до н.е. освоюються нові простори під хори на Боспорі, в Херсонесі, Керкінітіді, де склалась певна система сільських поселень і ділянок. Збільшення земельних угідь призвело до диференціації поселень, які на відміну від більш ранніх етапів, являли собою не просто якісь агломерації ойкосів, а певну структуру, що складалась із центрів територіальних підрозділів хори, а також невеликих поселень і окремих господарств. Бурхливе освоєння полісних хор у IV ст. до н.е. сприяло не лише широкому розповсюдженню нового типу житлово-господарських комплексів — сільських садиб замкненого планування, але і спорадичному відродженню «архаїчних» форм жител — землянок і напівземлянок (хора Ольвії, Пантікапея, Німфея). Саме у цей час на певній кількості полісних хор вживаються загальнодержавні заходи зі створення єдиного земельного кадастру.

Незважаючи на деякі особливості, сільські садиби замкненого планування, як індивідуальні, так і колективні, досліджені в округах Ольвії, на хорі Херсонеса, поблизу Керкінітіди, на хорі Німфея і Пантікапея, за планувальною структурою і розмірами дуже близькі. Замкненість планування споруд, досить потужні стіни, а також наявність у кількох випадках башт, свідчать про те, що садиба, крім житла і господарських функцій, слугувала схованкою для сільських мешканців. Для захисту сільських територій на європейській частині Боспору в цей період зводяться особливі лінії оборонних споруд, які складались із валів, оточених глибокими ровами [Масленников, 2003]. У пізньокласичний та елліністичний періоди у полісах захист власне міста поєднувався із обороною хори шляхом створення системи укріплень за межами сільської території та в її глибині. Однак, це не врятувало сільські округи античних міст Північного Причорномор’я від знищення під ударами варварських племен у другій чверті III ст. до н.е.

Підрозділ «VI.2. Палеоекономічні моделі хори полісів». Успіхи у вивченні хори дали змогу порушити питання про продуктивність сільського господарства у Північному Причорномор'ї і спробувати оцінити економічний потенціал сільського господарства античних держав у цьому регіоні. Своєрідний підсумок щодо таких палеоекономічних розробок і зокрема зернового потенціалу у IV-III ст. до н.е. був здійснений С. Д. Крижицьким і О. М. Щегловим. Вирахувана середня врожайність — 8 ц/га, наведена цими дослідниками чисельність населення і охопленої території, навряд чи могла забезпечити зерном Ольвію і Херсонес. Однак, у разі врожаїв вищих за середні (близько 11 ц/га) товарне зерно могло складати: в Ольвії - 15−16, у Херсонесі - 10−11, а на Боспорі - 38 тис. т. Поряд із тим, деякі дослідники на основі даних епіграфіки і загальноісторичних паралелей вважають, що середня врожайність зернових в античну епоху в Криму мала менший показник — всього дещо більше ніж 7 ц/га [Масленников, 1992; Кутайсов, 2001]. У зв’язку з цим В. О. Кутайсов звернувся до моделювання умов, необхідних для забезпечення нормального життя у порівняно невеликому полісі Керкінітіди. Хоча і в тому, і в іншому випадку дослідники робили певні припущення, можна констатувати, що величина похибки не настільки значна, щоб кардинально вплинути на запропоновані ними палеоекономічні дані.

Незважаючи на те, що під час створення палеоекономічних моделей неодноразово залучались дані про сільське господарство Боспору, власне для сільських околиць боспорських полісів такі реконструкції практично не проводилися. Лише зовсім недавно О. В. Гаврилов зробив спробу змоделювати кількість населення хори Феодосії і об'єм вирощуваного тут зерна [Гаврилов, 1999; 2004], проте неточне визначення просторової структури хори привело його до хибних висновків.

Серед боспорських полісів у зоні протоки найбільш вивчена хора Німфея, тому є можливість побудувати палеоекономічну модель розвитку хори цього поліса для деяких хронологічних етапів. Загальна площа орних земель Німфея, враховуючи державні й священні ділянки, які складали у другій-третій чверті IV ст. до н.е. біля 6784−8309 га. В цілому під оранкою перебувало близько 68% усіх земель німфейської хори. Товарне зерно могло складати 500 і більше тон, що співвідноситься з розмірами загального боспорського хлібного експорту відомого за писемними джерелами IV ст. до н.е. Можна запропонувати ще один підхід до моделювання палеоекономічної ситуації на хорі Німфея. Відомо, що кожен громадянин полісу володів земельною ділянкою, площа якої у IV ст. до н.е. складала 10,2 або 12,25 га. За чисельності населення полісу 515 сімей (360 — у місті і 155 — на хорі) маємо, що у приватному користуванні перебувало 5253−6309 га, а це складало трохи більше половини всієї території Німфейського полісу. Решту простору могли займати загальнополісні й храмові землі. Окремо слід зазначити, що крім хліборобства окрему нішу в сільському господарстві Німфея займало тваринництво. Наскільки великою була його товарність, сказати поки що важко, але, імовірно, у приморському районі більшою мірою займалися розведенням овець, ніж у степових районах, де переважала велика рогата худоба. Ця невід'ємна галузь сільського господарства античних міст мала як стійлове, так і відгінне утримання худоби. Також для IV ст. до н.е. є археологічні свідчення про виробництво у Німфеї вина, а відповідно, можна припускати і наявність на хорі виноградників. Якусь частину земельних ділянок займали сади і городи. Однак, через дуже обмежене коло, в першу чергу археологічних джерел, будь-які реконструкції покищо передчасні.

Розраховані палеоекономічні моделі сільського господарства хори Німфея у другій — третій чверті IV ст. до н.е. цікаві насамперед не абсолютними цифрами, хоча і вони важливі, а співвідношеннями між ними. Незважаючи на похибки, яких не уникнути, можна впевнено констатувати — Німфейський поліс в археологічно встановлених межах не лише міг самостійно існувати, але й був досить сильним, міг розвиватися, а також постачати на експорт зерно і, можливо, продукцію тваринництва. Це було характерно і для інших полісів Боспору Кіммерійського.