Князь Олександр Невський і Новгород. 
Їхні взаємини

Князь Олександр Невський і Новгород. Їх взаимоотношения

Мудрость політики Олександра Невського виявлялася й у тому, що «він дорожив підтримкою міст. Що зробити і їх зброї, без стали, заліза, броні, копій і стріл?» Діючи на підтримку ремісників, він захищав їхніх прав, вводив нових законів.

Новгород особливо виділявся з Російських міст на той час. Географічне становище визначало економічне й політичне значимість міста для Русі. Які Відбуваються тут шляху відкривали можливість торговельного і культурного розвитку. Новгород міг бути прикладом організації управління, як побутового функціонування, і заходів, вкладених у оборону від зовнішнього противника. Своєрідне ставлення виявляли новгородці до багатьох культурним і політичною подій. Тут видно їх своєрідний норов. Ілюструє це твердження те з яким працею приймалося тут християнство. «Так було в Новгороді спочатку крестилось всього кілька сотень людина, решту населення вороже зустріло християнських священнослужителів, організувавши повстання. Знадобилися військові дії, щоб зломити опір язичників. У захопленому посадником Новгороді, знищили статуї поганських богів, після чого пролунали нові спроби звернення населення християнську віру.» Цікаві були взаємовідносини Олександра Чубатенка та Новгорода. Цікаво складалися на протязі його життя і князювання. «…зустріч княжича Олександра з Новгородом вразила його відзнакою боярського і купецького ладу життя від придворного, княжого, з яким свыкся він у батьковім Переяславі.

Александр, вихований в гордому свідомості сили переяславського князя, їхав у Новгород в очікуванні почестей, якими їх зустріне республіка. Велике, швидше за все, було розчарування княжича." До його подиву, «немов у величезному місті… нема місце для княжого двору. Ярослав із дружиною, слугами і дружиною розташувалися на Городище, кілометрів у двох південніше північної столиці.» У Новгороді, як виявилося, постать князя була такої авторитетної, він повинен присягнути на вірність новгородській республіці.

«Только тут Олександр зрозумів, як важко бути новгородським князем. Зовсім інше життя, ніж у тихому прекрасному Переяславі. Юному суздальцу думалося — чи можна таврувати віче поряд шляхетного князя і якого-небудь Твердилу чи Михалку, хоча й багатого, проте мужика. І це, виходить, можна. І новгородське військо в похід веде не сам князь, а посадник чи тысяцкий. Добре, якщо це свої люди, і якщо прибічники Чернігова? Тоді на військо нічого розраховувати. На грошах новгородських зображений не князь, а Софія — ангел мудрості. І друку тут в усіх свої - у князя, і в посадника, і в тысяцкого.» «Отроцтво і юність його большею частиною протікали в Новгороді. Батько його Ярослав все життя то сварився з новгородцями, то знову ладнав із нею. Кілька разів новгородці проганяли його з круту вдачу та насильство, і кілька разів запрошували знову, хоч як мене може нього.» «У 1222 -1223гг. він ходив з новгородцями на німців, і безуспішно штурмував Колывань (сучасний Талин), в 1224 р., посварившись із новгородцями, узяв в облогу південний форпост новгородській землі - Торжок, в 1225 р. змирившись із новгородцями, допомогу у війні з Литвою. Взимку 1226 — 1227 рр. Ярослав захопив новгородців у далеке лижний похід на ємь (фінське плем’я живе біля сучасної Південної Фінляндії) .

В 1228 р. Ярослав намагався підняти новгородців і псковичів у новий похід, цей разів замірялися вбити Риги. Проте чи отримав підтримки у цьому починанні і, разобидевшись, залишив Новгород…

Зимой 1228 -1229 рр. Ярослав супроводжував Юрія Володимирського в успішному поході на мордовських князів, а влітку 1229 р. раптово напав на новгородські володіння на Волоку. Наступного року він бився з князем Михайлом Чернігівським, потім приїхав до Новгород де він залагоджував свої суперечки із місцевою знаттю. У 1234 р. Ярослав знову особисто повернулося на Новгород і, зібравши військо, зробив Юр'єв (сучасний Тарту) ." Отже, бачимо, що волею — неволею із раннього дитинства Олександр Невський обізнаний із норовом новгородців. Сприяли тому вже склалися стосунки між членами його княжого роду Мазуренків та новгородцями. Причому, ці взаємовідносини складалися як за лінією. «Княгиня Ростислава Мстиславовна зросла на берегах Волхова. Вона користувалася особливою пошаною завдяки традиційним зв’язкам її предків з Новгородом. Її дід, Мстислав Хоробрий помер на новгородському княжении і він визнаний гідним рідкісної для князів честі бути похованим у Софійського собору. незвичайної популярністю мав у Новгороді батько Ростиславы — Мстислав Удалий. Можна думати, що з його дочки був і особиста прихильність до Новгороду. Примітно, що у 1244 р. вона саме тут, в Новгороді, і було похована в соборі древнього Юр'єва монастиря.» Князь Александръ вже у молодих летах, разом із татом, піддався випробувань нестабільним характером новгородців. «Въ 1228 року, залишений съ своимъ братомъ Федоромъ, съ двома князівськими мужами, въ Новгородъ, онъ долженъ былъ бъжать, не выдержавъ, поднявшагося въ той час междоусобiя — явленiя обычнаго въ вольномъ Новгородъ.» «Залишаючи малолітніх синів в Новгороді, князь Ярослав Всеволдович переслідував цілком певну мета: отроки мали поступово звикнути до складної ролі новгородських князів, щоб гідно представляти на берегах Волхова інтереси батька, коли людина отримає князювання Володимирське». У межах своїх дітях «бачив князь продовження себе, у справі: «Ось спадщину від Панове: діти; нагорода від Нього — плід черева. Що стріли в руці сильного, то сини молоді. Блаженний людина, який наповнив ними сагайдак свій! залишаться вони у сором, коли йтиметься ворогами в воротах» (Псалтир, 126,3−5) ««Въ 1230 року молодий Колосов знову повернувся въ Новгородъ съ отцомъ і съ тъхъ поръ, какъ здається, так важко покидалъ Новгорода. Съ 1236 року розпочинається його самобутня дъятельность. Отецъ його Ярославъ уъхалъ въ Кiевъ; Александръ посаженъ былъ княземъ въ Великомъ Новъгородъ. «Цей ранній період її життя Олександра, було названо істориками «новгородско — переяславським». З моменту вступу в особисті стосунки з новгородцями князь проявив себе захисником їхніх інтересів та свобод, що, безсумнівно послужило основним моментом як закріплення значимої позиції князя в Новгороді, але й подальшої політичної діяльності взагалі. Тут слід відзначити, що Новгород, тоді, обіймав жодну з домінуючих позицій серед російських міст. Следственно, сподобатися новгородцям означало підняти свій авторитет в Мінвуглепрому лише російського народу.

Началом становлення що така взаємовідносин може бути втручання Олександра в 1240 року у конфлікт новгородців шведам. Тим паче, що «…тоді як мирний час роль князя у житті Новгорода була дуже скромною, то разі небезпеки все погляди зверталися нею». Звістка про славної перемозі російського воїнства на чолі з великим князем викликала на Русі сплеск захвату і одухотворення, сприяла підйому патріотичних настроїв. Разом про те, не всі були ради народної слави Олександра. «Після повернення Новгород переможцем, Олександр невдовзі дізнався гірку істину: люди й не прощають чужій слави. Невська перемога призвела до загострення його відносин із новгородським боярством. „Батьки міста“ побоювалися посилення князя, зростання його популярності народі. Джерела мовчать подробиці конфлікту. Проте результат його відомий: через кілька місяців після своєї перемоги над шведами Олександр залишив берега Волхова.» «А тъмъ временемъ на Новгородъ йшли другiе такiе ж вороги. Нъмцы, завоевавши Псковъ, заранъе вважали вже своимъ прiобрътеннымъ достоянiемъ Водъ, Ижору, берега Неви, Карелiю…» Ситуація для Русі була важкою. «Вторгнення монголо-татарів в Північно-східну Русь в 1237 — 1238 рр., руйнування ними Південної Русі у 1239 1240 рр. підірвали військове могутність країни. Становище ускладнювалося одвічною ворожнечею між Новгородом та її «молодшим братом» Псковом. Об'єднати їх сили для боротьби з німцями був дуже важким справою.

Оказавшись перед грізної небезпеки, новгородські бояри, забувши свою пиху, звернулися до великого князю Владимирському по медичну допомогу. Ярослав Всеволдович як хотів у такому тривожний час відпускати далеке від себе самої надійного зі своїх синів — Олександра. І він спочатку послав у Новгород його — Андрія. Але завдання виявилася йому року під силу. Невдовзі сам новгородський архієпископ Спиридон з’явився до Ярославу, вимагаючи послати проти німців іншого сина — Олександра.

И знову вступив Олександр під гучні склепіння новгородській Софії, де згори, з бані, грізно споглядав на людей Вседержителя; знову піднявся князь на поміст посеред вічовій площі, почув з дитинства знайомий гамір яка зібралася натовпу. Мабуть, Олександр по — своєму любив цих норовливих, мужніх людей, серед що їх вбився в колодочки, серед яких прожив він страшну зиму 1237 — 1238 рр., коли полчища Батия постали який-небудь сотні верст від Новгорода…" .

Как відомо, Олександр здобув ще одне славну перемогу, підтвердивши свої особистісні якості. Незвичайність мислення, яка проявилася на умінні швидко змінювати план своїх про дії відповідно до обстановці, відчуття російського війна, що полягає у вмінні, діючи відповідно до інтересам кожного, не відходити від інтересів задуманого справи, сміливість вибору стратегії, а як і особисте мужність, слугувало прикладом наслідуванняусе це сприяло перемозі російського війська на Чудському озері.

Ареной подальших бойових дій, по — колишньому, залишалася новгородська земля. На цього разу доводилося оберігати сусідні волості від зазіхань литовських загонів із метою пограбування дрібних міст. Хоча, через їх нечисленності і слабкої організованості ці загони не представляли особливої небезпеки. «Але залишати безкарними їх набіги — чи, за словами літописця, „пакості“ — не збирався.» Олександр зробив подорож зі своїми братом Андрієм при дворі Великого хана, коли людина «нагородив» їх титулами і дав декларація про правління російських столицях, Олександру — київський «стіл», а Андрію великокняжение Володимирське. «…, Олександр стане жити у розореному і обезлюдевшем в Києві й невдовзі після повернення на Русь поїхав у Новгород. Там він зайнявся звичними для нього турботами Північно-західній Русі.» Подальший перебіг подій повернувся отже князь Андрій немилим став до «Незламному», та місце на Володимирському престолі перейшло Олександру. Отже, його з новгородцями перейшли у ранг «Великий князь — волелюбний Новгород» і буде розглянуті в шостий главі.

Итак, історична ситуація в такий спосіб, що Новгород зіграв виняткову роль Олександра Невського. З одного боку, можна сказати, що новгородці виховали князя. Натомість дитячі враження, відносини новгородців предків Великого князя, сформований тут вміння передбачити реакцію городян тих чи інші вчинки чи дії, знання особливостей характеру, світогляду і сформованого спосіб життя новгородців, — усе це чинники Олександр зумів поставити на службу політичним і власне економічним інтересам держави.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.