Судовий захист прав та свобод людини і громадянина у сфері виконавчої влади

міністерство освіти і науки україни

ХМЕЛЬНИЦЬКЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

ЗАОЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ВІДДІЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ «ПРАВОЗНАВСТВО»

Навчальна дисципліна:

адміністративне право України

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Варіант № 10

Виконав: Киричук Н. О., студент

третього курсу, група № 2 ВПО

Перевірив:

Хмельницький

План

1. Дайте загальну характеристику питанням запровадження в Україні адміністративної юстиції як форми судового захисту прав та свобод

людини і громадянина у сфері виконавчої влади

2. Проаналізуйте організацію, завдання та основні функції міліції

Завдання

4. Нормативно-правові акти та література

1. Дайте загальну характеристику питанням запровадження в Україні адміністративної юстиції як форми судового захисту прав та свобод людини і громадянина у сфері виконавчої влади.

Виникнення та розвиток інституту адміністративної юстиції значною мірою пов’язано з втіленням у життя теорії розподілу влади. Завдяки цьому постійно зростала роль судової влади під час розгляду правових спорів між адміністрацією та громадяна-ми, а самі чиновники переставали бути суддями в своїх справах.

Зараз у багатьох країнах світу (Німеччина, Франція, Шве-ція та ін.) інститут адміністративної юстиції одержав своє за-конодавче закріплення. Зарубіжний досвід функціонування цього важливого правового інституту дозволяє виділити два його основних види: 1) здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності загальними судами; 2) здійснення такої діяль-ності спеціальними (спеціалізованими) адміністративними судами.

Головна ознака адміністративної юстиції виявляється в її організаційному уособленні від органів і структур, що викону-ють виконавчі функції. Адміністративна юстиція — це право-суддя, судова гілка влади. Разом з тим, це окрема адміністра-тивна гілка правосуддя. Процес у адміністративних судах, незважаючи на деякі особливості, будується на зразок загально-го судового процесу.

Для України інститут адміністративної юстиції — явище не нове. Законодавство короткочасного періоду існування само-стійної Української держави (1917—1920 рр.) не обходило своєю увагою питання діяльності органів адміністративної юстиції. Конституція Української Народної Республіки 1918 р. встановила, що судову владу в межах цивільного, криміналь-ного й адміністративного законодавства здійснюють виключ-но судові органи. При цьому адміністративно-юрисдикційна діяльність адміністративних органів обмежувалася законом¹.

^{1 Див:.} Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер’янова В.Б. — К.: Юрінком Інтер, 1998. -с 259.

Проектом Основного Державного Закону УНР в період існування Директорії (1920 р.) передбачалося введення в су-дову систему України Вищого Адміністративного Суду. Цей суд повинен був розглядати та вирішувати, додержуючись су-дового порядку, питання про законність розпоряджень адмі-ністративних органів і органів самоврядування.

Зараз можна виділити такі особливості адміністративної юстиції. По-перше, здійснення судовими органами правосуд-дя в адміністративних справах. Адміністративна юстиція — це правосуддя, а не виконавча ділянка. По-друге, процес розгля-ду адміністративних справ побудований на зразок загального судового: він є гласним, публічним, має елементи змагальності. При цьому специфіка адміністративних справ така, що їх роз-гляд вимагає особливих організаційних форм і спеціальної суддівської кваліфікації, оскільки вирішення адміністративних справ потребує, крім досконалого знання законодавства, насам-перед адміністративного, ще й знання державного управління та інших сфер діяльності.

Таким чином, «адміністративна юстиція — це встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами з одного боку та органа-ми виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) — з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами.»¹

У цілому адміністративна юстиція становить один із засобів обмеження виконавчої влади, а адміністративні суди — засіб реалізації принципу розподілу влади, додатковий захисний механізм суб'єктивних прав і свобод громадян.

Потребу кардинального реформування системи адміністративно-юрисдикційних органів обумовлено низкою чинників.

¹ Стефанюк В. Запровадження адміністративної юстиції в Україні // Право України. — 1999. — № 7. — С 9.

Насамперед це недостатньо високий якісний рівень роз-гляду справ про адміністративні правопорушення колегіаль-ними органами (адміністративними комісіями, виконкомами сільських і селищних рад). Навряд чи можна говорити про ви-сокий професіоналізм їх членів, що працюють у цих органах на громадських засадах.

Не завжди об'єктивно розглядають справи й органи, які здійснюють контрольно-наглядові функції (наприклад, різні державні інспекції), оскільки часто йдеться про невиконання певних приписів цих же органів, а їх посадові особи в багатьох випадках не мають юридичної освіти, що говорить про невисо-кий рівень правової підготовки працівників адміністративно-юрисдикційних органів.

Згідно з Концепцією судово-правової реформи в Україні, за-твердженою Верховною Радою України 28 квітня 1992 р., в Ук-раїні вводиться адміністративне судочинство. Це положення отримало своє реальне втілення в Законі України «Про судо-устрій України» від 7 лютого 2002 року. Відповідно до названо-го закону судову владу реалізують шляхом здійснення право-суддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Місце-вими адміністративними судами є окружні суди, які утворюють у округах згідно з указом Президента України. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голо-ви місцевого суду. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами в сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, які розглядають військові суди.

Апеляційними адміністративними судами є суди, які утворю-ють у апеляційних округах відповідно до указу Президента Ук-раїни. В їх складі можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції.

Вищим судовим органом у системі адміністративних судів є Вищий адміністративний суд України. Адміністративне судочинство здійснюється в порядку визначеному, кодексом Адміністративного судочинства України.

2. Проаналізуйте організацію, завдання та основні функції міліції.

Міліція України — це складова частина МВС України, яка відіграє провідну роль у загальнодержавній системі забезпечен-ня громадського порядку й спокою, громадської безпеки та бо-ротьби зі злочинністю. Правовий статус міліції визначено За-коном України «Про міліцію»¹.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про міліцію» «міліція України є державним озброєним органом виконав-чої влади, який захищає життя, здоров’я, права, свободи гро-мадян, власність, довкілля, інтереси суспільства й держави від протиправних посягань.»²

Основні завдання, що стоять перед міліцією, такі: забезпе-чення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припи-нення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлен-ня та розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпе-чення дорожнього руху; захист власності від злочинних пося-гань; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам; сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

Міліція виконує адміністративну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, профілактичну, виконавчу й охо-ронну (на договірних засадах) функції.

Адміністративну діяльність міліції регламентують норми адміністративного права, й полягає вона в організації і прак-тичному провадженні заходів щодо охорони правопорядку. Здійснюють її служби й підрозділи міліції громадської безпе-ки, а саме: патрульно-постова служба, служба дільничних інспекторів, підрозділів, що організовують роботу спеціальних установ (приймальників-розподільників), Державтоінспекція,

^{1 Див:.} Закон України від 20 грудня 1990 року «Про міліцію» // ЗУ. — Т.1. — С.154−172.

² Там саме. -с. 154

процесуального тощо. Цю діяльність здійснюють оперативні підрозділи органів внутрішніх справ: кримінальна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділами Державтоінспекції. Кримінально-процесуальну діяльність міліції регулює кримі-нально-процесуальне законодавство, здійснюють її різні служ-би й підрозділи кримінальної міліції та міліції громадської без-пеки. Предмет цієї діяльності — провадження дізнання в кри-мінальних справах.

Профілактичну діяльність міліції здійснюють всі служби міліції і регулюють закони та відомчі нормативні акти, що рег-ламентують діяльність міліції і насамперед служб і підрозділів кримінальної міліції та міліції громадської безпеки.

Міліція України складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції; Держав-ної автомобільної інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції. Міліція має виконувати свої завдання неупереджено, точно відповідно до закону. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов’язані вживати відповідних заходів незалежно від свого підпорядкування. В разі необхідності міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права й свободи громадян, якщо без цього не можуть бути ви-конані покладені на неї обов’язки, й зобов’язана дати їм пояс-нення з цього приводу. Міліція забезпечує право на юридич-ний захист та інші права затриманих і взятих під варту осіб, не пізніше як через 24 години повідомляє про їх місцеперебуван-ня близьким родичам, адміністрації за місцем роботи чи на-вчання і в разі необхідності вживає заходів до негайного на-дання їм медичної та іншої допомоги.

Кримінальна міліція — це підрозділи, діяльність яких по-лягає в організації та практичному здійсненні боротьби із загально-кримінальною злочинністю: вбивствами, крадіжками, пограбуваннями, розбійними нападами, проституцією, розпов-сюдженням СНІДУ, правопорушеннями, пов’язаними з інозем-цями. Це розшук злочинців і осіб, які зникли безвісти, а також передбачені чинним законодавством невідкладні слідчі дії. Підрозділи кримінальної міліції безпосередньо відповідають за стан боротьби з рецидивною й організованою злочинністю, також ведуть роботу щодо попередження злочинів. Криміналь-на міліція — це також підрозділи кримінального розшуку та управління державної служби по боротьбі з економічною зло-чинністю (УДСБЕЗ). Це боротьба зі злочинністю в паливно-енергетичному комплексі, інших базових галузях економіки й державних бюджетних установах, на споживчому ринку та в аграрному секторі економіки, в процесі приватизації, економіч-ної реформи й оподаткування.

Міліція громадської безпеки. Завдання, що стоять перед міліцією громадської безпеки, мають досить широкий діапа-зон і є одним із найоб'ємніших напрямів роботи міліції. Це ад-міністративна діяльність, яка полягає в захисті прав і свобод людини й громадянина, забезпеченні громадського порядку, спокою та безпеки, попередженні й припиненні правопорушень у містах та інших населених пунктах держави, а також бороть-ба зі злочинністю, здійснення провадження в справах про ад-міністративні правопорушення.

Основу міліції громадської безпеки складає служба охоро-ни громадського порядку, до якої входять підрозділи патрульно-постової служби, «Беркут»¹. Патрульно-постова служба здійснює нагляд за виконанням окремими громадянами й по-садовими особами правил, що регулюють громадський поря-док, з метою запобігання та припинення правопорушень, а та-кож притягнення правопорушників до відповідальності. Знач-ну роботу проводять дільничні інспектори міліції, які забезпечують безпеку громадян і громадський порядок на за-кріплених за ними дільницях. Міліція громадської безпеки організовує роботу спеціальних установ, а саме: приймальників-розподільників для затриманих за бродяжництво та спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністратив-ному арешту,

^{1 Див:.} Науково-практичний коментар до Закону України «Про міліцію» — К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. — с. 83.

забезпечує безпеку працівників суду, правоохо-ронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судо-чинстві. У систему підрозділів цієї міліції входить дозвільна система, до компетенції якої належать питання забезпечення правил виготовлення, реалізації, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення та використання вогнепальної, пневма-тичної зброї та інших предметів на об'єктах дозвільної систе-ми, організація роботи щодо ліцензування підприємницької діяльності з виробництва, ремонту й реалізації спортивної, мисливської, вогнепальної зброї тощо.

Транспортна міліція. її діяльність полягає в організації та практичному здійсненні заходів щодо охорони громадського порядку й охорони вантажів, що перевозять на залізничному, водному (річковому, морському) й повітряному транспорті.

Державна автомобільна інспекція має підрозділи, які ре-гулюють рух транспорту та пішоходів на вулицях і дорогах, виявляють і припиняють порушення правил дорожнього руху, здійснюють контроль за технічним станом автомототранспортних засобів, що експлуатуються, а також за утриманням авто-мобільних доріг, вулиць, ведуть облік дорожньо-транспортних пригод, здійснюють розшук викрадених автомашин, прийма-ють державні іспити на отримання права керування транспорт-ними засобами, видають посвідчення на право керування цими засобами, здійснюють державну реєстрацію й облік транспорт-них засобів, видають реєстраційні документи та державні но-мерні знаки тощо.

Міліція охорони. На підставі договорів міліція охорони бере під охорону майно громадян, підприємств, установ незалежно від форм власності, громадських об'єднань, іноземних держав, міжнародних організацій, іноземців, юридичних осіб.

Спеціальна міліція здійснює функції забезпечення гро-мадського порядку на об'єктах і територіях, що мають важли-ве народногосподарське значення або постраждали внаслідок стихійних лих, катастроф, а також забезпечує охорону гро-мадського порядку під час проведення масових заходів як на місцевому рівні, так і в загальнодержавному масштабі тощо.

Для виконання обов’язків, покладених на міліцію України, відповідно до чинного законодавства передбачено різноманітні засоби як переконання, так і примусового впливу (припинен-ня, запобігання, стягнення) на свідомість і поведінку людей.

Законодавством встановлено умови й межі застосування за-ходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї¹.

^{1 Див:.} Законодавство України про адміністративну відповідальність: Кодекс. Нормативні акти. Судова практика. Адміністративне провадження. Зразки документів: Збірник кормативних актів / Упоряд.: С. Е. Демський, Е. Ф. Демський. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 352с. ц. 64.

3. Завдання.

К. та В. були неповнорідними сестрою та братом (батько В. після розірвання шлюбу з його матір'ю одружився вдруге та від цього шлюбу мав доньку К.).

Ставши дорослими, К. і В. закохалися один в одного та вирішили одружитися. Однак під час звернення в органи РАГСу з заявою про реєстрацію їх шлюбу вони навмисно не повідомили про свою спорідненість. На їх думку, ця обставина була б перешкодою укладання шлюбу.

Чи підлягають К. та В. адміністративній відповідальності за утаювання зазначених обставин? Якщо так, визначте порядок притягнення правопорушників до відповідальності і стягнення, що можуть бути до них застосовані. Складіть проект рішення по даній справі.

РОЗВ’ЯЗОК:

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Сімейного кодексу України — «…У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька…»

В статті 212¹ КУпАП передбачено відповідальність за повідомлення неправдивих відомостей державним органам реєстрації актів цивільного стану, а саме: «…Утаювання обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу, або повідомлення завідомо неправдивих відомостей державним органам реєстрації актів цивільного стану — тягне за собою накладення штрафу від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян…»

Протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 255 КУпАП складається посадовою особою органу реєстрації актів цивільного стану. Рішення по справі виноситься адміністративними комісіями при виконавчих органах міських, сільських та селищних рад відповідно до ст. 218 КУпАП.

ПОСТАНОВА

ПРО НАКЛАДЕННЯ ШТРАФУ № 5

27.05.2007 р. м. Красилів Адміністративна комісія виконавчого комітету Красилівської міської ради, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення № 3 від 25.05.2007 року стосовно порушення ч. 2 ст. 26 Сімейного кодексу України що виразились в утаюванні обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу державним органам реєстрації актів цивільного стану Іванова Івана Івановича, 12.12.1984 року народження, що проживає в м. Красилів, вул. Булаєнко, 35, ідентифікаційний номер 2 232 323 225, та Петренко Людмили Петрівни18.12.1984 р.н. що проживає в м. Красилів, вул. Булаєнко, 39, ідентифікаційний номер 223 211 115 встановила:

Іванов Іван Іванович та Петренко Людмила Петрівна являючись неповнорідними сестрою та братом під час звернення в органи РАГСу з заявою про реєстрацію їх шлюбу вони навмисно не повідомили про свою спорідненість. Керуючись ст. 218, ч. 1 ст. 212¹ Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ПОСТАНОВИЛА:

1) Притягнути Іванова Івана Івановича до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 17,00 грн.

2) Притягнути Петренко Людмилу Петрівну до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 17,00 грн.

Штраф перерахувати на поточний банківський рахунок № 22 456 582 в АППБ «Аваль», м. Красилів, МФО 315 456 протягом 15 днів.

Своєчасно не сплачений штраф буде стягнено в установленому законом порядку Постанова може бути оскаржена до Красилівського районного суду протягом 10 днів з дня винесення.

Голова адміністративної комісії

при виконавчому комітеті Красилівської

міської ради, Хмельницької області Сич Петро Петрович

М.П.

Копію постанови отримав:

1) Іванов Іван Іванович ч.мм.рр.

2) Петренко Людмила Петрівна ч.мм.рр.

4. Нормативно-правові акти та література.

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР//ВВР.- 1996. № 30 Ст. 141.

2.Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами: Станом на 1 січня 2001 року / Відп.ред. Е. Ф. Демський. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 1088с.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Київ. «Аттіка» 2006 4. Сімейний кодекс України. Київ. «Аттіка». 2006 р.

5. Закон України від 20 грудня 1990 року «Про міліцію» // ЗУ. — Т.1. — С.154−172.

6. Законодавство України про адміністративну відповідальність: Кодекс. Нормативні акти. Судова практика. Адміністративне провадження. Зразки документів: Збірник кормативних актів / Упоряд.: С. Е. Демський, Е. Ф. Демський. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 352с. ц 64.

7. Законодавство України про адміністративну відповідальність // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1997. — № 3. — 240с.

8. Науково-практичний коментар до Закону України «Про міліцію» — К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. — 144с.

9. Проект Концепції реформи адміністративного права в Україні.

10. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер’янова В.Б. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432с.

11. Сердюк В. До питання створення адміністративних судів в Україні // Вісник Верховного суду України. — 2001. — № 2. — С.43−44.

12. Стефанюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні // Там само. — 2000. — № 6. -С.6−8.

13. Стефанюк В. Запровадження адміністративної юстиції в Україні // Право України. — 1999. — № 7. — С.5−12.

02.07.2007 р. Киричук Н.О.