Україна — космічна держава

Україна — космічна держава

РЕФЕРАТ.

НА ТЕМУ:

«УКРАЇНА — КОСМІЧНА ДЕРЖАВА».

Україна і космос — нероздільні. Зв" язок цей міцно встановився на зорі космонавтики, і витравити його зараз просто неможливо. Українське походження мали такі творці теорії польотів у світовому просторі, як Костянтин Ціолковський (до речі, повне прізвище Циолковський-Наливайко), Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк.

У Київському політехнічному свого часу вчилися Сергій Корольов і Володимир Челомей (конструктор відомої ракети-носія «Протон»). Ракетна техніка взагалі пішла, до речі кажучи, із просторів «неньки»: перші у світі бойові ракети (після китайських дослідів, що канули в Лєту, до н.е.) створив нащадок українських козаків генерал-лейтенант Олександр Засядько, він же організував у російській армії першу ракетну роту. А іменами Янгеля і, пізніше, Уткіна (генеральних конструкторів КБ «Південне» у Дніпропетровську, творців серії балістичних ракет, включаючи «Сатану» і «Скальпель») на Заході починаючи з 50-х рр. лякали діточок.

В останні роки діяльність у цій галузі дещо уповільнилась, але, як вважають у Національному космічному агентстві України (НКАУ), зараз Україна виходить на новий виток в освоєнні космосу.

Сьогодні НКАУ координує роботу більш ніж 40 підприємств — у тому числі таких гігантів, як «Південмаш», де виробляються ракети-носії, КБ «Південне» ім. М. Янгеля, де вони проектуються, підприємства «Комунар», «Хартрон», «Укркосмос», «Обрій», «Київський радіозавод», мережа науково-дослідних центрів і інститутів. Всі вони зосереджені в шести географічних пунктах — Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Чернігові і Криму. Для керування супутниками в Україні також створений єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), що включає центри керування польотами космічних апаратів, прийому наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і космічного простору.

Основна продукція, якою можуть похвалитися українські виробники — це в першу чергу ракети-носії, що доставляють супутники на орбіту. Їхній спектр широкий — від «космічного пікапа» типу «Циклон-3», що бере на борт 600 кг вантажу, до «ваговика» «Зеніт-3SL», що витягає за межі планети добрих шість тонн. Зараз йдуть роботи над створенням потужної ракети-носія «Циклон-4» із високоточною системою керування і збільшеного запасу палива, із наступного року їх планується запускати по 6 одиниць у рік.

Новий напрямок — використання переустаткованих міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (більше відомих під натовською класифікацією як SS-18 «Сатана»). У цьому проекті, що одержав назву «Дніпро», Україна тісно співробітничає з Росією. Спочатку фігурував у цій програмі і Казахстан — але лише на правах власника космодрому Байконур, що нині орендують усе ті ж росіяни (так що, зустрівши в літературі згадування про казахів-учасників, не вірте очам своїм). Перша модель — «Дніпро-1» (маса корисного навантаження 3,5 тонн) — вже здійснила два виводи на орбіту супутників, а дебютний запуск «Дніпро-М» із вантажопідйомністю 5 тонн запланований на 2003 рік.

Цікавий той факт, що українська космічна галузь спроможна виготовляти далеко не лише транспорт — ракети-носії. Якщо авіаційне бортове устаткування вітчизняного виробництва не завжди відповідає міжнародним нормам, то в космосі - інша картина, і досвід у наших виробників уже є.

Україна спроможна виготовляти устаткування для потреб космосу. Так, покладене на нас завдання по розробці і виробництву систем керування космічними апаратами «Компарус» для МКС (міжнародна космічна станція) «Альфа» виконали на сто відсотків. Апаратура радіоуправління (вона являє собою чотирьохконтейнерний варіант, два з яких — наші, а два контейнери — російські) зараз відмінно діє в службових модулях МКС «Зоря» і «Зірка» безпосередньо на орбіті. Українські підприємства мають потужний потенціал у розробці і виробництві найсучаснішої продукції для космосу, і готові виконувати подібні замовлення, але, усе впирається в кошти. При належному фінансуванні українці спроможні забезпечити космічну галузь високоякісними бортовими і наземними системами керування, апаратурою командних радіоліній і радіотехнічних систем для супутників.

Загалом, Україна може бути супердержавою, принаймні в космосі. Тільки їй потрібні для цього гроші.

Те, що космічний простір набуває для землян не тільки нав" язливий відтінок комерції, але і щосили політизується, Україна відчуває на собі як ніхто. Політ Леоніда Каденюка, першого українського космонавта, став не більш ніж рекламним трюком. Наші друзі з мису Канаверал показали: мовляв, ми не тільки визнаємо Київ у космосі - ми активно з ним співробітничаємо. На цьому хвалене співробітництво, власне, і закінчилося — Україна не бере сьогодні участі в жодній з американських наукових космічних програм, утім, як і європейських. Запуск супутників під американським та іншими прапорами українськими ракетами — стовідсотковий бізнес, не більш. «Дешева доставка вашого вантажу на орбіту, точно й у зазначений термін!» — от гасло цієї спільної діяльності, ні про яку науку, зрозуміло, не йдеться. Запускаючи іноземні супутники, українські спеціалісти навіть докладно не знають, що там за начинка, для яких цілей. Та це і не повинно хвилювати — проїзд оплачений!

Говорячи про міжнародне співробітництво, НКАУ згадує насамперед свої проекти «Морський старт» і «Старт із пустелі». Обидва, що зрозуміло з назви, належать до сфери так званих «пускових послуг», і до освоєння космічного простору і наукових досліджень відношення не мають, хоча і дуже цікаві з технічної точки зору. Участь у розробках американської компанії «Боїнг» і норвезької «Кварнер» надають їм незабутній присмак комерції. Хоча і від цього, зрозуміло, нікуди не дітися.

Дійсно ж серйозний шлях України в космос очевидний — або з Росією, або… з Китаєм, або ж (що, очевидно, найбільше реально і раціонально) з обома разом. З приводу російських партнерів питань не виникає - наші виробники (наприклад, керівники того ж «Київприладу») відзначають, що практично всі розробки проводяться «наполовину» із росіянами. А з Китаєм сьогодні ми дуже дружимо в авіаційній сфері, але вже зараз йдуть розмови і про поширення цієї дружби за межі стратосфери. Передумови очевидні: Пекін прагне в космос (за останніми даними, зараз готується перша група китайських космонавтів), а Україні потрібні кошти і надійні партнери, що мають намір реально співробітничати, а не запрошувати на другорядні ролі в рекламних шоу з умовою: «Ти лети, але нічого не чіпай».

Зовсім неспроста сьогодні НКАУ пропонує достроково прийняти нову Національну космічну програму, що вступила б у дію в 2002 році (на період до 2006 року), і яку Верховна Рада повинна розглядати вже цього року. Адже та, що нині чинна, за якою наша космонавтика живе з 1998 року, розрахована на період до 2003;го — тобто начебто б поспішати нема чого. Проте, як вважають у космічному відомстві, сьогодні до освоєння Всесвіту висуваються взагалі інші вимоги, ніж три роки тому. Зміст подібних змін дуже прозаїчний: із зрозумілих причин різко скорочений обсяг військових замовлень, на яких традиційно будувалася галузь ще з радянських часів (здається, у 1998 році можна було передбачити подібний нюанс), і щосили йде комерціалізація космосу.

Крім виконання замовлень вітчизняних і іноземних клієнтів, підприємства космічної галузі мають сьогодні стратегічне завдання — максимальне використання своїх суперсучасних технологій для більш «приземлених» сфер: виробництва товарів і послуг для пересічного споживача. Саме це диктує і нещодавно прийнятий указ Президента «Про використання космічних технологій для інноваційного розвитку держави». Цій новоявленій стратегії буде присвячена і виставка «Космічні технології — на службу суспільству», яку планується провести наприкінці літа в Києві. Варто додати, що «приземленням космосу» убивається, за задумом, відразу декілька зайців: зберігається потенціал підприємств, останні заробляють собі кошти самі, створюються нові робочі місця, плюс державі приємно — створюється конкуренція імпортним товарам.

Використана література:

Космос і Україна. — К., 2001.

Енциклопедія авіації та космонавтики. — М., 1992.