Убийство Олександра ІІ

Убийство Олександра II.

Император Олександра Другого, що викликав захват і подив освічених людей всього світу, він і недоброзичливців. Що Мали нікому не зрозумілі мети, організатори створили низку замахів життя государя, складав гордощі й славу Росії. 1 березня 1881 року государ, за якого численне населення готовий був покласти життя, помер мученицькою смертю від злочинницькій руки, кинула розривної снаряд.

У цілому цей фатальний день государ імператор Олександра Другого вирішив виготовити розлучення (порядок розсилки щоденних караулів змінюють). Шлях лежав по вузької вулиці, составляемой садом великої княгині, обгородженим кам’яним парканом у ріст чоловіки й гратами Екатеринского каналу. Місцевість дуже непроезжая, і якщо справедливо, що государ обрав її через отриманих анонімних загроз, важко собі уявити, чому на цьому шляху чекала його засідка, — хіба оскільки помітили у ньому велике, проти звичайного, число поліції. Хай не пішли, але государевого карета доїхала до Театрального мосту, пролунав вибух, взломавший задок карети, яка відразу зупинилася. Государ вийшов із неї неушкоджений, але кинутої бомбою був смертельно поранений одне із конвойних, скакавший ззаду, і саперний офіцер, що йшов тротуаром вздовж кам’яною стіни Михайлівського саду. Кучер государя, відчуваючи біду, обернувся до нього зі цап: «Їдьмо, государ!». Поліцмейстер, скакавший ззаду, вискочив із саней з тією ж проханням їхати скоріш. Але імператор, не слухав і зробив кілька кроків тому: «Хочу бачити своїх поранених». Саме тоді натовп встигла зупинити здорового здорованя, кинув бомбу. Государ обернувся щодо нього: «Так це ти хотів мене вбити?». Не успіх він договорити, як друга бомба розірвалася проти нього, і він опустився зі словом: «Допоможіть». До нього кинулися, підняли, у сани поліцмейстера (яка сама отримав 45 ран дрібними осколками бомби, але й однієї смертельної) і повезли. Згодом з гаком, в 3 години 35 хвилин пополудні, Государ Олександра Другого помер Зимовому палаці.

Убийство імператора видатний російський філософ В. В. Розанов назвав «поміссю Безумства і Подлости».

Політичне заповіт Олександра ІІ знищено. Олександр III, у свідомості своїх колишніх помилок й у прагненні повернутися до ідеалу царів Московських, звернувся безпосередньо до народу з маніфестом, у якому затверджувалися непорушність самодержавної влади й виняткова відповідальність самодержця перед богом.

Список літератури.

«История Росії із давнини донині» під редакцією М. Н. Зуева, Москва, «Вищу школу», 1998 год.

В.В.Каргалов, Ю. С. Савельев, В. А. Федоров «Історія Росії із найдавніших часів до 1917 року», Москва, видавництво «Російське слово», 1998 год.