Україна у XIX ст. Спроби модернізації суспільного життя

Україна у XIX ст. Спроби модернізації суспільного життя

Модернізація на Україні спричинилася до ряду парадоксів. З зростанням ролі України як європейської житниці поглиблювалося зубожіння її села. І хоч промисловий бум розвивався не найбурхли-віше в Європі, Україна продовжувала лишатися переважно аграрним краєм. Найбільш вражаючим, співуче, було б ті, що хоч величезну більшість її населення складали українці, смердоті ледве брали якусь доля в всіх цих перетвореннях. Найпереконливіше про це свідчить статистика. Серед найдосвІдченіших робітників важкої промисловості Півдня лише 25% шахтарів й ЗО % металургів складали українці. Переважали в цих професійних групах росіяни. Навіть на цукроварнях Правобережжя російських робітників налічувалося майже скільки ж, як й українських.

Подібне явище бачимо і серед Інтелігенції. У 1897 р. лише 16% юристів, 25% учителів й майже 10% письменників й художників на Україні були українцями. З 127 тис. осіб, зайнятих «розумовою працею», українці становили третину. У 1917 р. лише 11% студентів Київського університету були українцями за походженням. Вражала відсутність українців у містах. На зламі століть смердоті складали менше третини всього міського населення; решта припадала на росіян та євреїв. як правило:

чим більшим було б місто, тім менше жило в ньому українців. У 1897 р. лише 5,6% мешканців Одеси були українцями, а й у 1920 р. їхня частка впала до 2,9%. У Києві в 1874 р. українську мову вважали рідною 60% населення, у 1897 р. ціп показник зменшився до 22%, а 1917 р.— до 16%. Модернізація явно залишала українців осторонь.

Чому ж у районах, які зазнавали модернізації, мешкало так багато неукраїнського населення? Важливим чинником, який пояснював велику перевагу росіян у середовищі пролетаріату, було б ті, у Росії, на відміну від України, промисловість існувала ще із XVIII ст. Колі у Донбасі та Кривому Розі виник несподіваний бум, що створював нагальну потребу в досвідчених робітниках, росіян тут приймали із відкритими обіймами. Іншою причиною масового напливу робітників з Півночі було б ті, що російська промисловість перебувала у застої, у тому годину як платня на шахтах й ливарних заводах, що бурхливо розвивалися на Україні, в середньому на 50% перевищувала заробітки в РОСІЇ.

Російська присутність у містах почала наростати із моменту включення українських земель до Ро-сійської імперії. Ос-кільки багато міст виконували роль адміністративних й військових центрів, смердоті притягували до собі російських чиновників й солдатів. З зростанням торгівлі та промисловості збільшувалась чисельність неукраїнського населення у міських центрах. Так, ще у 1832 р. близько 50% купців й 45% фабрикантів (власників заводів) на Україні були росіянами. З причин, котрі уже наводилися, смердоті малі понад грошей для капіталовкладень, ніж українці. Доти ж багато російських селян через неродючість грунтів були вимушені шукати інших засобів прожиття і знаходили Їх у містах. Приїжджі селяни із Півночі часто ставали на Україні заможними купцями, особливо на Лівобережжі та Півдні, де смердоті знаходили великі можливості і зустрічали слабку конкуренцію із боці місцевого населення.

Іншим неукраїнським елементом у містах й містечках України були євреї. У міру того як центри господарської активності переміщувалися із сільських маєтків у міста, а скасування кріпосного права послабило заборони на пересування євреїв, велика їхні кількість переселилася у міста. Внаслідок цого невеликі містечка Правобережжя, де гаялася більшість євреїв РОСІЙСЬКОЇ імперії, стали переважно єврейськими. На кінець XIX ст. швидко зростала присутність євреїв й великі містах. Євреї складали понад половини населення Одеси, а саме місто було б одним із найкрупніших єврейських осередків у світі. У 1863 р. їхня чисельність на Україні зросла до 50 тис. Освічені євреї, які, як правило, розмовляли російською мовою, посилювали російський характер міст України.

Міста були також осередками і культури, а відтак й домівкою для більшості інтелігенції. Ос-кільки неукраїнські жителі міст малі найкращий доступ до освіти і можливості здобути фахову підготовку, то смердоті переважали серед інтелігенції на Україні. Представники власне української інтелігенції переважно гаялися на селі чи в невеликих містах, де працювали в земствах лікарями, агрономами, статистиками, сільськими вчителями. Серед інтелектуальної еліти, що зосереджувалася в університетах та видавництвах великих міст, українці траплялися нечасто.

Чому ж українці так неохоче вливалися в міське середовище і брали доля в модернізації? Більшість дослідників цого запитання зосереджувалися на його психологічному аспекті. титану, хто схилявся до українофільства, стверджували, що відмовлятися від землеробства українським селянам не давала їхня глибоко вкорінена любов до землі; а чи не симпатизував українцям, посилалися на нібито властиві Їм млявість І консерватизм. Алі Історичне минуле не підтверджує цих доказів. За часів Київської держави надзвичайно велика частина населення України гаялася в містах й займалася торгівлею. Навіть у XVII ст. аж 20% українського населення мешкало в міському середовищі. На початку XVIII ст. не хто інший, як українці (а чи не росіяни), переважали серед інтелектуальної еліти імперії.

Малу активність українців у процесів урбанізації та модернізації на Україні допомагають пояснити політичні і соціально-економічні умови, що існували тут у XVIII— XIX ст. Ос-кільки міста і містечка були центрами імперської адміністрації, у яких, як правило, переважали росіяни, Їхня мова і культура. Водночас корінне українське населення чи асимілювалося, чи в деяких випадках витіснялося. як зауважив Богдан Кравченка, причиною того, що укра-їнські селяни не переселялися у міста, було б переважання панщини у добу кріпацтва. На відміну від російських селян, які поміщики заохочували до пошуків додаткової роботи і прибутків у місті, українських селян й далі змушували працювати на землі, щоб максимально використовувати ЇЇ родючість. Це не лише обмежувало можливості Їхнього пересування, а і позбавляло нагоди опановувати ремесла, що давали змогу росіянам та євреям легко пристосовуватися до міського оточення. Тому коли розпочалися промисловий бум та урбанізація, українці виявилися неготовими взяти у яких доля. Відтак, якщо росіяни переїжджали на сотні миль до заводів Півдня, укра-їнські селяни — навіть тих, що жили у безпосередньому сусідстві із заводами, — воліли в пошуках землі долати тисячі миль на схід. Мине небагато години, як тяжкі соціальні, культурні і політичні наслідки цого явища відіб «ються на перебігу подій на Україні.

Іншою важливою рисою соціально-економічної модернізації стали породжені нею великі зрушення в етнічному складі населення. Доки господарство країни було б майже аграрним, її населення лишалося переважно українським. То в 1800 р. українці складали майже 90% мешканців краю, а їхнього відсоток на Лівобережжі сягав аж 95. Алі у ХІХ ст. відбувалася помітна зміну: частка українців у складі населення впала до 80%, тоді як число росіян, євреїв та інших меншостей різко збільшилося. Великою мірою ця зміну стала наслідком прискорення темпів комерційного й промислового розвитку, який в основному був пов’язаний із неукраїнськими націями.

Соціально-економічний розвиток Східної України наприкінці ХІХ ст. характеризують три основні риси: економічний застій у більшості сільських районів; швидка індустріалізація в Кривому Розі та Донбасі; зростаюча присутність в стране неукраїнців. як ми пересвідчилися, саме неукраїнці, головним чином росіяни та євреї, були найбільш причетними до промислового розвитку та зростання міст. У свою чергу українці залишалися на селі. Внаслідок цого розвинулася соціально-економічна двополюсність: українці у ще більшій мірі, ніж доти, ототожнювали з застійним й відсталим селом, тоді як неукраїнці панували в царинах суспільства, що розвивалися і модернізувалися. Значною мірою цей поділ існує й сьогодні.

Суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 40-х — на початку 50-х рр.

Суспільно-політичне життя в Україні у повоєнні рокта мало надзвичайно суперечливий характер. Ключові позиції залишалися у комуністичної партії, Яка налічувала на січень 1946 р, 320 тис. чол.

Партійну організацію й деякий годину уряд республіки очолював М. Хрущов—здібний організатор, який водночас уособлював у собі командно-адміністративну систему.

Ліорально-політична ситуація в Україні визначалася у повоєнні рокта дальшим посиленням культу особини Сталіна. Розпочинався новий виток репресій: проти військових й військовополонених, проти діячів науки І культури, державних працівників. Становище в Україні особливо загострилося, коли в березні 1947 р. із ініціативи Сталіна першим секретарем ЦККП (б)У ставши Л. Каганович. Затримався він на цін посаді до грудня 1947 р., коли Сталін зрозумів, що його висуванець спровокував глибокий конфлікт З громадськістю республіки Поступово створюючи враження, аби у республіці «в повному обсязі гаразд», Кагановнч почав вимагати скликання пленуму ЦК із порядком денним: «Боротьба проти націоналізму як головної небезпеки в КП (б)У». Однак М, Хрущову вдалося стабілізувати політичну ситуацію в Україні.

Ускладнювали становище у сфері суспільно-політичних відносин й кадрові проблеми, особливо в західних областях України, куди направлялися великі групи спеціалістів, інтелігенції з східних областей, не знаючи місцевої специфіки, мови. Доти ж там тривала братовбивча війна 1945—1950рр., в якій загинуло не менше півмільйона Чоловік. Постраждали як місцеве українське, то й польське населення. Ускладнював обстановку в регіоні й беріЇвський репресивний апарат, який жорстоко переслідував місцевих жителів за підтримку ОУН-УГЇА. всіляко намагався їхні залякати. За 1946—1949 рр. цим апаратом до Сибіру було б заслано близько 500 тис. західних українцівЖертвами його стали понад 40 тис. поляків й майже скільки ж українців та росіян. Крім цього у боях із бандерівськими загонами загинуло понад 25 тис. військовослужбовців Червоної Армії, прикордонних та внутрішніх військ. Спробою розв «язання українсько-польських проблем було б переселення із Польщі в Україну близько 500 тис. українців І із України в Польщу понад 800 тис. поляків. Була ліквідована уніатська церква, звинувачена у співробітництві із німецькою окупаційною владою. Жорстокий гніт дедалі посилювався. І лише после смерти Сталіна в 1953 р. із «явилася надія на демократизацію життя в країні.

У цьому плані велике значення мала ліквідація антидержавної змови на чолі із БерІєю.

У Україні було б здійснено ряд заходів Щодо реорганізації управління господарством, створено союзно-республіканські міністерства. Скоротилися штати адміністративно-управлінського апарату, що дало можливість вивільнити понад 60 тис. працівників.

Посилився контролю над діяльністю суду, прокуратури, органів державної безпеки. Поліпшилася робота місцевих рад.

У 1954 р. в республіці відзначалося 300-рІччя возз «єднання України із Росією. Верховна Рада СРСР своїм указом у лютому 1954 р. включила Кримську область у склад України. Це було б продемонстровано як «свідчення дружби російського народу». Однак тут залишалися складні проблеми. Незважаючи на територіальну й етнічну спорідненість України й Кріму, півострів був ще і Історичного батьківщиною кримських татар, які Сталін депортував звідти в 1944 р. Крім того, за даними перепису 1959 р., в Кріму мешкало близько 860 тис. росіян І лише 260 тис. українців. Ця обставина із годиною надзвичайно ускладнила політичну ситуацію в Кріму, якої зважується на власну користь використовували різні політичні сили й партії Росії та України.

Всі ці та інші проблеми надавали суспільно-політичному життю тихий років суперечливого й складного характеру.