Методологічні основи науки РПС

Коломийський інститут Прикарпатського університету ім.Стефаника Економічний факультет Реферат на тему:

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАУКИ ПРО РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ Виконав:

студент гр. Е-21.

Шмигельський Мирон Коломия 2001.

Методологію будь-якої науки формує сукупність категорій, на які вона спирається, а також система певних методів дослідження та алгоритм розв’язання завдань практичної спрямованості. Ме­тодологічною основою науки про розміщення продуктивних сил є матеріалістична діалектика, відповідні економічні категорії та закони. Будь-яка наука використовує широкий арсенал певних наукових прийомів і операцій для відтворення предмета, що вив­чається, та досягнення поставленої мети дослідження. Виділяють чотири рівні наукових методів дослідження:

перший — загальнонауковий;

другий — міждисциплінарний (спільний для кількох галузей знань);

третій — конкретно-науковий, або спеціальний;

четвертий — методико-технічний.

Прикладом загальнонаукових методів слугують діалектичний та системний методи пізнання, їх застосування дає змогу дослід­жувати продуктивні сили як складну динамічну систему, вся сукуп­ність елементів якої перебуває у певних взаємозв'язках і відноси­нах, утворюючи єдину цілісність. До міждисциплінарних методів, які є найпоширенішою групою, належать, зокрема, історичний і ма­тематичний. Вони широко використовуються різними галузями на­уки для аналізу динаміки розвитку процесів або явищ. Спеціальні методи застосовуються для конкретно-наукових досліджень. До них можна віднести, наприклад, статистичний і картографічний. Мето­ди наукових досліджень, що утворюють методико-технічний рівень, дають змогу виконувати техніко-економічні розрахунки різної складності й здійснювати формалізацію окремих положень і рішень.

Розміщення продуктивних сил як галузь економічної науки використовує широкий спектр сучасних методів дослідження (ба­лансові, нормативні, регіонального аналізу, економіко-статистичні, оптимізаційного моделювання, економіко-математичні, техніко-економічного обгрунтування та ін.), застосування яких дозво­ляє одержати нові, науково обгрунтовані результати.

Сама методологічна схема розробки суто наукових, а нерідко і прикладних завдань щодо розміщення продуктивних сил перед­бачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи.

Перший — програмний, що передбачає обгрунтування про­грами виконання певного завдання чи проекту: його мети, очіку­ваних результатів, виконавців, кошторису тощо.

Другий — інформаційний: збирання та обробка інформаціїскладання паспортів досліджуваних об'єктів.

Третій — аналітичний: проведення аналізу одержаної інфор­мації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання нау­кових і практичних результатів.

Четвертий — модельний, який включає розробку системи мо­делей прогнозування та планування для різних рівнів управління.

П’ятий — алгоритмічний: визначення чіткого порядку вироб­лення конкретних рішень щодо розміщення продуктивних сил.

Шостий — концептуально-конструктивний: розробка концеп­цій, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одер­жання пошукового результату.

Слід зауважити, що наведена вище методологічна схема є до певної міри універсальною, однак нерідко вона використовується із значними модифікаціями, що зумовлено потребами чи вимога­ми практики.

Становлення методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил відбувалося досить тривалий час. Основопо­ложниками ринкової теорії розміщення виробництва є І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П. Хаггет та ін.

Питання розміщення виробництва спочатку розглядалися пе­реважно в площині вибору оптимального варіанта розташування окремого підприємства.

У своїх наукових працях А. Вебер та І. Тюнен як засновники теорії розміщення виробництва довели, що характер розміщення підприємства суттєво впливає на рівень його прибутковостіокреме підприємство можна розташувати таким чином, щоб одержувати найбільший прибуток. У «теорії штандорту» А. Вебер доводив, що виробництво розміщується за принципом найменших витрат, а розміщення промисловості підпорядковується дії певних «орієнта­цій», серед яких він виділив транспортний фактор, наявність ро­бочої сили та агломерацій. У так званій «хорологічній концепції» А. Гетнера відображено причинний взаємозв'язок між окремими економічними явищами та особливостями територій.

Суттєво вплинули на становлення методологічних основ нау­ки про розміщення продуктивних сил висновки, зроблені в нау­кових працях німецького професора А. Льоша. Основні ідеї його теорії такі: наявність ринку збуту виступає головним чинником розміщення підприємствмаксимізація прибутку є основним оцін­ним критерієм доцільності розміщення виробництваінтереси всього господарства країни повинні враховуватися при розмі­щенні будь-якого об'єктатеорія відіграє обмежену роль при вирішенні практичних питань щодо вибору місця розташування окремих підприємств і навіть великих міст.

Вагомий внесок у розробку методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил, і зокрема науки про регіон, зро­бив вчений У.Ізард. Його концептуальні розробки грунтувалися на положеннях теорії ринкової економіки. В дослідженні «Мето­ди регіонального аналізу. Вступ до регіонознавства» проводиться думка про взаємодію політичних, соціальних і економічних сил, яка повинна враховуватися у процесі аналізу розвитку регіонів. При цьому населення розглядається як головне регіоноутворююче ядро, яке зумовлює всі інші параметри економічного і соціального розвитку. Цей методологічний підхід дозволяв зосередити пробле­ми людського розвитку в центрі регіональної економічної системи.

Значного поширення в країнах з ринковою економікою набула теорія «географічного детермінізму», яка розглядає географічне середовище як визначальний чинник розміщення і розвитку про­мисловості будь-якого району чи країни в цілому. Однією з її те­чій є «вульгарний географізм», який розглядає природні сили як такі, що визначають напрями суспільного розвитку. За своїми ідея­ми до цього вчення наближений «енвайронменталізм» — наукова течія, що виникла у США. її представники вважають, що міжнарод­ний поділ праці визначається переважно відмінностями у при­родному середовищі. Поряд з названими досить поширеною є тео­рія «кліматичних оптимумів», за якою сприятливі умови для роз­витку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.

Необхідно відмітити, що із запровадженням досягнень науко­во-технічного прогресу в господарську практику стає очевидною обмеженість певних положень «географічного детермінізму», оскільки істотно знижується залежність розміщення окремих га­лузей чи виробництв від природних умов і ресурсів. Разом з тим всебічна і об'єктивна оцінка природно-географічного та природ­но-ресурсного фактора конче необхідна для прийняття обгрунто­ваних рішень щодо розміщення продуктивних сил.

У своїх наукових обгрунтуваннях щодо розміщення продук­тивних сил марксистська теорія надає пріоритетного значення способу виробництва та соціально-політичній організації суспі­льства. Саме з цієї причини у постсоціалістичних державах пере­важало високоцентралізоване планування розвитку виробництва, Іке охоплювало всі без винятку рівні управління народним гос-Іодарством. При цьому формувався адміністративний механізм ззподілу і перерозподілу ресурсів, фондів, продукції.

Актуальні проблеми розміщення продуктивних сил та регіо-Іальної економіки завжди були і залишаються в центрі уваги української економічної науки. У їх розробку вагомий внесок зро­били вчені: О. М. Алимов, П. Т. Ващенко, К. Г. Воблий, О. Т. Діб­рова, С. І. Дорогунцов, М. І. Долішній, Ф. Д. Заставний, М. М. Пала­марчук, М. Д. Пістун, Ю. І. Пітюренко, В. А. Поповкін, О. І. Шаблій, Я. І. Жупанський та багато інших. З проголошенням України незалежною державою було надано нового імпульсу розвитку теорії розміщення продуктивних сил та регіональній економіці. В основу сучасних поглядів і концепцій покладено теоретичні положення раціоналізації територіального поділу праці, комплексного ресурсо­збереження, економії витрат суспільної праці, забезпечення сталого розвитку продуктивних сил. Парадигма регіональної цілісності, згі­дно з якою регіон являє собою єдність природного, матеріального середовища та соціуму, розглядається як вихідне посилання при розробці нових концептуальних положень щодо розміщення і роз­витку продуктивних сил України та її регіонів на перспективу.