Франческо Петрарка

Франческо Петрарка.

Франческо Петрарка (1304−1374) Francesco Petrarca. Італійський поет.

Родился 20 липня 1304 г. в Ареццо, набагато зв’язки України із політичними заворушеннями біг його батько, флорентійський нотаріус.

До 1312 сім'я жило Тоскані, потім переїхала до Авіньйона (Франція), став тоді резиденцією папської курії.

1316 — чотирьох років занять із приватним учителем Петрарка вивчає право в університеті у Монпельє.

1320 — разом із братом він вирушає до Болонью продовжувати вивчення юриспруденції.

1326 — після смерті батька обидва брати повертаються до Авіньйон. Петрарка приймає духовне звання. На той час вона вже виявляє безсумнівну схильність до літературним занять.

6 квітня 1327 — в авиньонской церкви Петрарка зустрічає дівчину під назвою Лаура. Саме він надихнула Петрарку на кращі його вірші збірник Канцоньере (Canzoniere), що з двох частин: «На життя Мадонни Лаури» (In Vita di Madonna Laura) і «На смерть Мадонни Лаури» (La morte di Madonna Laura). «Канцоньере» складається з 317 сонетів, 29 канцон, 9 секстин, 7 балад і 4 мадригалів. У цьому вся своєрідному поетичному щоденнику проявилося протиріччя між аскетичним середньовічним свідомістю і затвердженням нового бачення світу: мотиви суєтності і швидкоплинності життя поєднуються з любов’ю природі, до жіночій красі. Оскільки перша Петрарки з Лаурой відбулася, з його словами, в Страсну П’ятницю, він і подальшому ототожнює улюблену з релігійними, етичними та філософськими ідеалами, роблячи до того ж час акцент їхньому незрівнянної фізичної красі. Ні любов, ні улюблена є в нього чимось неземним, трансцендентным.

1330 — Петрарка надходить капеланом до кардиналу Джованні Колона.

Между 1333 і 11 337 — Петрарка робить подорожі в Північну Францію, Фландрію, Німеччину, відвідує Рим.

1337 — Петрарка набуває невеличке маєток в Воклюзі, долині біля Авіньйона, де періодично живе й працює. Ось він починає два твори латиною епічну поему «Африка» (Africa) переможця Ганнібала Сципионе Африканському і книжку «Про славних мужів» (De viris illustribus) — звід біографій видатних людей античності. Тоді ж починає писати ліричні вірші італійською мові, вірші та листи латиною, приймається за комедію «Філологія» (Filologia), нині втрачену.

1340 — літературна діяльність Петрарки, його в зв’язку зі папським двором й великі подорожі стяжают йому європейську славу. Колосальний авторитет Петрарки був грунтується насамперед його науковій діяльності. Петрарка був у Європі гуманістом, знавцем античної культури, засновником класичної філології. Усю життя присвятив разыскиванию, розшифровці і тлумачення древніх рукописів. Найбільше він дуже любив і знав Ціцерона й Вергілія, яких називав батьком і братом .

8 квітня 1341 — у вирішенні римського сенату Петрарку вінчають лаврами поета-лауреата.

1342 1343 — Петрарка проведе у Воклюзі, де продовжує роботу над епічної поемою і біографіями, і навіть, на зразок «Сповіді» св. Августина, пише книгу-исповедь «Моя таємниця» (Secretum Meum) у вигляді трьох діалогів між св. Августином і Петраркой перед судом Істини. Тоді ж написані чи розпочато «Покаянні псалми» (Psalmi poenitentialis); «Про достопам’ятних подіях» (Rerum memorandum libri) — трактат про основних добродетелях у вигляді збірника анекдотів і біографій; дидактичні поеми «Тріумф Любові» (Triumphus Cupidinis) і «Тріумф Цнотливості» (Triumphus Pudicitie), написані терцинами; й перша редакція книжки ліричних віршів італійською мовою — «Канцоньере» (Canzoniere).

1343 — 1345 — Петрарка живе у Пармі. Ось він продовжує роботу над «Африкою» і трактатом «Про достопам’ятних подіях». Обидва твори не закінчив і, схоже, більше до них не повертався.

1345 — Петрарка повертається у Воклюз.

1346−1347 — написані два прозових трактату: «Про окремої життя» (De vita solitaria, 1346) і «Про чернечому дозвіллі» (De otio religioso, 1347) — про благотворній вплив окремої життя і ледарства на творчий розум. Також Петрарка починає другу редакцію «Канцоньере».

1346 1357 — цей період пише вісім із дванадцяти алегоричних еклог «Буколічних пісень» (Bucolicum carmen).

Летом 1347 — Петрарка охоче зустрічає повстання, підняте у Римі Колой ді Риенцо. Петрарка їде під Італію. Проте прагнення приєднатися до повстання в Римі вгасає, як він довідається про скоєних Колой жестокостях. Попри це, згодом, після придушення повстання, він виступає на захист взятого полон трибуна.

1348 — під час епідемії чуми вмирають кардинал Колона і Лаура.

1350 — Петрарка знайомиться з Джованні Бокаччо і Франческо Неллі. Протягом часу перебування у Італії він пише ще чотири еклоги і поему «Тріумф Смерті» (Triumphus Mortis), вдається до поемі «Тріумф Слави» (Triumphus Fame), і навіть починає «Віршовані послання» (Epistolae metricae) і автора листа в прозі.

1351−1353 — роки Петрарка проводить переважно в Воклюзі, звертаючи особливу увагу життя, особливо стану справ при папському дворі. Тоді ж він пише полемічне твір «Інвективи проти лікарів» (Invectiva contro medicum), в якому захищає поезію, стверджуючи її моральну і естетичну вартість. Більшість листів, написаних у цей період, і які критикували обстановку в Авіньйоні, пізніше було зібрано до книги «Без адреси» (Liber sine nomine).

1353−1361 — на запрошення архієпископа Мілана Джованні Вісконті Петрарка селиться в Мілані, де виконує обов’язки секретаря, оратора і емісара. Тоді ж вона закінчує «Буколічні пісні» і збірник «Без адреси»; починає розлоге твір «Про засоби проти будь-якої фортуни» (De remediis ultriusque fortunae), набагато остаточному підсумку ввійшло більш 250 діалогів у тому, як впоратися з удачею і невдачею; пише «Шлях до Сирії» (Itinerarium syriacum) — путівник для прочан в Святу Землю.

1356 — Петрарка по доручення Вісконті їде з дипломатичної місією до Праги, до імператору Карлу IV, яку покладають надії як у об'єднувача Італії.

1361 — Петрарка залишає Мілан, рятуючись від що лютувала там чуми. Рік він проведе у Падуї, на запрошення сім'ї Каррара, де завершує роботу над збіркою «Віршовані послання», і навіть збіркою «Листи про справи приватної життя» (Familiarum rerum libri XXIV), до якої увійшли 350 листів латиною. Тоді ж Петрарка починає ще одне збірник — «Старечі листи» (Seniles), набагато остаточному підсумку ввійшли 125 листів, написаних між 1361 і 1374 і страшенно розбитих на 17 книжок.

1362 — Петрарка, знову рятуючись від чуми, біжить у Венецію.

1366 — група молодих послідовників Аристотеля виступає із нападками на Петрарку. Він відповідає їдкою інвективою «Про невігластві власному подвір'ї і іншим людям» (De sui ipsius et multorum ignorantia), де він, спираючись на Платона, Цицерона, Горація і Сенеки, цурається абстрактних схем Арістотелевої «Етики», ставлячи вище практичну мораль і цілісне вивчення людини.

1370 — Петрарка купує скромну віллу в Арква, на Евганейских пагорбах.

1372 — воєнних дій між Падуей і Венецією змушують Петрарку сховатися час у Падуї. Після поразки Падуї він разом із її правителем бере участь у мирні переговори у Венеції.

В останні сім років життя Петрарка продовжує удосконалювати «Канцоньере» (в останньої редакції 1373 збірник озаглавлено латиною «Rerum vulgarium fragmenta» — Уривки на народною мовою) й працює над «Тріумфами», набагато остаточної редакції ввійшло шість послідовних «тріумфів»: Любові, Цнотливості, Смерті, Слави, Час та Вічності.

1374 — Петрарка пише «Лист до нащадків» (Posteritati), що було коротку автобіографію поета.

19 липня 1374 — Петрарка помер Арква.

Наряду з Данте і Дж. Боккаччо Петрарка вважається творцем італійського літературного мови. Його лірика справила величезний впливом геть розвиток європейської поезії. Сонет Петрарки, одне з двох типових форм сонета (поруч із шекспірівським), відрізняється двучастным розподілом на початкова восьмивірш (октаву) з римуванням abba abba виклику і завершальний шестистишие (секстет) з римуванням cde cde.

В тому чи іншому вигляді петраркизм виявився у більшості країн Європи. Досягнувши піку XVI в., він періодично відроджувалося до недавнього часу. На ранній стадії наслідували переважно творів Петрарки латиною, пізніше «Тріумфам» і, нарешті «Канцоньере», вплив яких виявилося самим стійким. Серед відомих поетів і письменників Відродження, у тому мірою які зазнали вплив Петрарки, — Дж. Боккаччо, М. М. Боярдо, Л. Медичи і Т. Тассо в Італії; маркіз де Сантильяна, А. Марк, Г. де Вега, Х. Боскан і Ф. де Еррера в Іспанії; К. Маро, Ж. Дю Беллі, М. Сев, П. Ронсар і Ф. Депорт мови у Франції; Дж. Чосер, Т. Уайет, Г. Х. Сарри, Э. Спенсер, Ф. Сидни, Т. Лодж і Г. Констебл в Англії; П. Флеминг, М. Опиц, Г. Веккерлин і Т. Хёк у Німеччині. У період романтизму Петрарка також знайшов прихильників і наслідувачів, їх найбільш примітні У. Фосколо і Дж. Леопарди Італії; А. Ламартин, А. Мюссе і В. Гюго мови у Франції; Г. У. Лонгфелло, Дж.Р.Лоуэлл і В. Ирвинг в Америке.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.