Александр Мойсейович Володін (Лівшиць)

Александр Мойсейович Володін (Лившиц)

(1919;2001)

ВОЛОДИН, ОЛЕКСАНДР МОЙСЕЙОВИЧ (1919;2001), наст. прізвище Ліфшиц, російський поет, драматург, прозаїк. Народився 10 лютого 1919 звісно. З дитинства сирота, виховувався у дядька — московського лікаря, з 1939 служив у армії; після поранення на фронті навчався на сценарному факультеті ВДІКу (закінчив 1949).

Стихи з дитинства; книжка — збірник «Розповіді «(1957), позначило постійний для Володіна інтерес до повсякденні сучасників, характерам, мови оригіналу й побуті людей звичайних професій. Широку популярність принесла Володину п'єса «Фабрична дівчисько «(посаду. 1956), довгі роки не сходила з тодішньою радянською сцени, у якої чарівний, попри певну тенденційну заданість, образ молодий ткалі, бореться в актуальному дусі «відлиги» з рутиною, бюрократизмом і догматизмом. Сюжетна оригінальність, яскрава сценічність, яка підкуповує впізнаваність буттєвого антуражу і характерів знайшли вияв і за іншими п'єсах Володіна — «П'ять вечорів «(1959), «У гостях і майже «(1960), «Старша сестра «(первонач. назв. «Моя старша сестра », 1961), «Ідеалістка «(1962), «Призначення «(1963), «Дві стріли «(1967; посаду. 1980), «Кастручча «(1968), «Дульсинея Тобосская «(1969; посаду. 1971), «Ящірка «(1969; посаду. 1982), «Мати Ісуса «(1970).

Характерная для драматургії Володіна художня свобода — від реалістичного життєподібності до умовності притчі («Дві стріли », «Ящірка », «Мати Ісуса »), літературного парафразу («Дульсинея Тобосская ») і сатиричного гротеску (комедія «Призначення «— про сов. бюрократії; «Кастручча «— антиутопія на кшталт Дж. Оруелла і Е. Замятина), вишукуючи глибину й многоаспектность розуміння автором сучасної дійсності, до того ж час зумовили неоднозначність сприйняття творчості театральної публікою і критикою, викликавши гучний і тривалий успіх одних творів (зокрема. «П'ять вечорів », «Старша сестра ») і замовчування, навіть нападки інші п'єси (зокрема. «Призначення », «Кастручча »).

Володин є й автором сценаріїв популярних фільмів вітчизняного кіно: «П'ять вечорів «(за п'єсою), «Телефонують, відкрийте двері! «(1965), «Пригоди зубного лікаря «(посаду. в 1965 реж. Е. Климовим, після чого довгий час не виготовлялися екрани), «Дочки-матері «(1974; посаду. реж. С. Герасимова, 1975), «Осінній марафон «(посаду. 1979;го реж. Г. Данелії).

В спогадах — книжки «Для театру й кіно », «Оптимістичні записки «(обидві 1967), «Записки нетверезого людини «(1991), — які виявили здатність драматурга до безжалісному сповідальному саморозкриттю, примітно твердження Володіна у тому, що став саме недоброзичлива критика сприяла його безперестанному творчому зростанню.

Умер Олександр Володін 17 грудня 2001 у Петербурзі.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.