Юрій Карлович Олеша

Юрий Карлович Олеша

Олеша писав про зустрічі з Пастернаком, про «смерть Буніна, про Утьосову і Зощенка, власної минулої молодості, про гастролях «Комеді Франсез» у Москві т.д.

Родился 19 лютого (3 березня) 1899 в Єлисаветграді. Батько, обіднілий польський дворянин, був акцизним чиновником. Завдяки матері атмосфера у ній була проникнута духом католицизму. У 1902 сім'я переїхала до Одеси. У спогадах Олеша писав: «У Одесі я навчився почуватися близькими до Заходу. У дитинстві я жив, як в Європі». Насичена культурне життя міста сприяла вихованню майбутнього письменника. Ще у гімназії, Олеша почав писати вірші. Вірш Кларимонда (1915) було опубліковано з газети «Південний вісник». Після закінчення гімназії в 1917 вступив до університету, де вже протягом два роки вивчав юриспруденцію. У Одесі разом із В. Катаевым, Э. Багрицким, І.Ільф утворив групу «Колектив поэтов».

В роки громадянської війни Олеша залишався Одеси, де у 1919 пережив смерть улюбленої сестри Ванди. 1921;го виїхав із голодної Одеси у Харків, де він працював як журналіст і друкував вірш у періодичної преси. У 1922 батьки Олеші з’явилася можливість емігрувати в Польшу.

В 1922 Олеша переїхав до Москви, писав фейлетони і, підписуючи їх псевдонімом Зубило, газеті залізничників «Гудок», із якою той час співпрацювали М. Булгаков, Катаєв, Ільф, Є.Петров та інших. писатели.

В 1924 Олеша написав своє перше прозове твір — роман-сказку Три товстуна (опубл. 1928, ілюстрації М. Добужинського), присвятивши його власним дружині О. Г. Суок. Жанр казки, світ якої естественно-гиперболичен, відповідав потреби Олеші писати метафоричну прозу (у колі літераторів його ще називали «королем метафор»). Роман Три товстуна був проникнуть романтичним ставленням до революції. Сприйняття революції, як щастя властиво в Трьох товстунах всім позитивним героям — циркачке Суок, гімнастові Тибулу, зброяреві Просперо, доктору Гаспару Арнери.

Сказка викликала величезний зацікавлення читачів і водночас скептичні відгуки офіційної критики («призову до боротьби, праці, героїчного прикладу діти Країни Рад не знайдуть»). Діти й дорослі захоплювалися фантазією автора, своєрідністю його метафоричного стилю. У 1930 на замовлення МХАТу Олеша зробив інсценівку Трьох товстунів, яка донині успішно йде на багатьох театрах світу. Роман і п'єса перекладено 17 мов. По казці Олеші поставлений балет (муз. В. Оранського) та художній фільм (реж. А. Баталов).

Публикация у журналі «Червона новина» роману Заздрість (1927) викликала полеміку у пресі. Головний герой роману, інтелігент, мрійник і львівський поет Микола Кавалерів, став героєм часу, своєрідним «зайвим людиною» радянської дійсності. На противагу целеустремленному і успішному колбаснику Андрію Бабічеву, невдаха Кавалерів виглядав переможеним. Небажання й неможливість процвітати у світі, який живе по античеловечным законам, робили образ Кавалерова автобіографічним, що Олеша написав у своїх щоденникових записах. У вашому романі Заздрість Олеша створив метафору радянського ладу — образ ковбаси вважається символом добробуту. У 1929 автор написав за цим романом п'єсу Змова чувств.

Автобиографичен та спосіб головною героїні п'єси Список благодіянь (1930) акторки Олени Гончарової. У 1931 перероблену за вказівкою цензури п'єсу почав репетирувати Вс. Мейерхольд, проте спектакль невдовзі було заборонено. Список благодіянь фактично й був «списком злочинів» радянської влади, в п'єсі було висловлено ставлення автора до оточуючої його дійсності - до розстрілів, до забороні на приватне життя і на право висловити свою думку, до безглуздості творчості країні, де зруйновано суспільству й так т.п. У щоденнику Олеша записав: «Усі заперечений, і всі стало несериозно по тому, як ціною нашої молодості, життя — встановлено єдина істина: революция».

В 1930;ті роки на замовлення МХАТу Олеша писав п'єсу, основу якої лежала який володіє їм думку про розпачі і злиднях людини, яка має відібрано все, крім прізвиська «письменник». Спроба висловити таке відчуття було зроблено Олешей у мові на Першому з'їзді радянських письменників (1934). П'єса про злиденному була завершено. По збережені чернеткам режисер М. Левитин поставив в 1986 у московському театрі «Ермітаж» спектакль Жебрак, чи Смерть Занда.

В подальшому Олеша не писав суцільних малярських творів. У листі дружині він пояснив свій стан: «Просто та естетика, що є істотою мого мистецтва, нині різноманітні потрібна, навіть ворожа — не проти країни, а проти банди яка встановила іншу, підлу, антихудожественную естетику». Про те, що дар художника категорично не він втрачено, свідчать численні щоденникові записи Олеші, які мають якостями справді художньої прозы.

В роки сталінські репресії знищили чимало їхніх друзів Олеші - Мейєрхольд, Д. Святополк-Мирский, В. Стенич, И. Бабель, В. Нарбут та інших.; він дивом уникнув арешту. У 1936 на публікацію творів Олеші і згадка його від імені у пресі заборона, знятий владою лише у 1956, коли було видано книжку Обрані твори, перевидані Три товстуна і лише частково було опубліковано у альманасі «Літературна Москва» щоденникові записи Ні дня без строчки.

В роки Олеша було в Ашгабад, потім у Москві. Письменник із жалем себе називав у роки «князем «Националя», маю на увазі своя візія життя. «Невроз епохи», який гостро відчував письменник, висловився в невиліковне алкоголізмі. Тематика його щоденників в 1950;ті роки дуже різноманітна. Олеша писав про зустрічі з Пастернаком, про «смерть Буніна, про Утьосову і Зощенка, про власної минулої молодості, про гастролях «Комеді Франсез» у Москві т.д.

Умер Олеша у Москві 10 травня 1960.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.