СРСР 1934 року

СССР в 1934 году

Несмотря протягом усього складність обстановки у Європі, сталінська зі ветская дипломатія продовжувала виходити у своїй політиці з возможнос ти об'єднати зусилля держав у боротьбі моральну легалізацію більшовизму та її просування всередину Європи на противагу загрози фашист ской агресії. Радянський уряд наполегливо шукало кошти забезпечення колективної безпеки все проти Германии.

У вересні 1934 р. Радянський Союз перед прийняв запрошення 30 госу дарств розпочати Лігу націй. Після виходу з Ліги націй Німеччини та Японії в Сталіна з’явилися певні можливості використовувати Лігу як знаряддя поширення більшовизму з одного боку, для за щити у разі нападу ззовні при постійної пропаганді ідей світу і «викриття «» провокаторів «війни з іншого стороны.

У офіційному ж заяві радянського представника М. М. Литвино ва подчеркивалось, что СРСР вступив у Лігу націй з метою і єдиним обіцянкою всесвітньо працювати з іншими народами у справі збереження неділимого світу. «Я знаю,-сказал Литвинов, что Ліга націй немає у своєму розпорядженні коштів повного скасування війн. Я убежден, однако, у тому, що з твердої волі й дружному сотрудни честве всіх його членів дуже багато що може зроблено й у кожен цей час для максимального зменшення шансів війни. Але це явля ется досить почесною й шляхетної задачей, осуществление якої принесе неисчисляемые блага людству » .

Над цієї завданням Радянський уряд не переставало працювати у перебігу всієї свого існування. Відтепер вона хоче объеде нитку свої зусилля з зусиллями інших государств, представленных в Лізі «.

Можливого противнику /швидше за все Англії/, треба було противо поставити переважну комбінацію зусиль і у такий спосіб перешкодити успіху дій, вкладених у підготовку й розв’язання нападу. Особливого значення у тому могли мати регіональні пакти взаємодопомоги з участю кола європейських государств.

Ця точка зору Радянського держави була позитивно оцінена насамперед у Франції, якої традиційно загрожувала Німеччина. Під писаний урядом Ерріо 29 листопада 1932 р. советско-французский договору про ненапад служив хорошою підвалинами подальшого сближе ния між обома странами.

31 жовтня 1933 р. Поль Бонкур поставив запитання про можливі сов місцевих контрзаходи зі боку СРСР і Франції у разі посилення подго товки Німеччини до війни. У грудні 1933 р. Наркомзаксправ СРСР виступив із предложениями, в яких предусматривалось, что СРСР не заперечує укладення рамках Ліги націй регіонального домовленості про взаємної за щиті від агресію з боку Німеччини; згоден на участь у цьому сог лашении Бельгії, Франції, Чехословаччини, Польщі, Литви, Латвії, Эсто нді та Фінляндії чи деяких із цих країн, але з обов’язковим долі їм Франції й Польщі; незалежно від обставин за згодою про вза имной захисту учасники угоди повинні зобов’язатися надавати одна одній дипломатичну, моральну й за можливості матеріальну допомогу й у випадках військового нападу, не передбаченого самим согла шением.

Тоді Франція стояла одразу на порозі важливих подій. Ввечері 6 лютого 1934 р. тут Парижа сталося виступ французьких фашистів, керованих полковником де ла Рокком і підтриманих началь ніком паризькій поліції Кьяппом. Злютованість і єдність дій французьких лівих партій та робочих організацій прирекли виступи фашистів на провал. 12 лютого у Парижі було проведено грандіозна демонстрація пролетарської солідарності. Вона послужила поштовхом до раз витию широкого демократичного руху на країні, яке завершилося подальшому створенням народного фронта.

У кодексі кабинете, явившемся результатом компромісу між правими партіями і центр, портфель міністра закордонних справ отримав Луї Бар ту.

Луї Барту, хоч і перебував членом правої партії, був висловіть лем того зовнішньополітичного курсу, який диктувалася тверезим урахуванням загрозою гітлерівської агрессии, национальными інтересами Франции.

На думку Барту, защита Франції проти фашистської небезпеки долж на була спиратися на систему спілок, укладені з Польщею, Чехосло вакией, Румунією і Югославією. Він намагався зберегти й франко-анг лийское співробітництво, побоюючись, проте, хіба що Франція, по выраже нию Клемансо, не опинилася у ролі коня, а Англия-в ролі наездника.

Тривога Барту та його прибічників щодо зростання погрози з боку німецького мілітаризму знаходила підтвердження у многочислен ных фактах.

У тому 1934 р. французьке уряд отримав дополнитель ные інформацію про форсованому переозброєння Німеччини. Чисельність особового складу німецьких збройних сил, национал-социалистский моторизований корпус, национал-социалистский авіаційний корів пус, «Трудової фронт «і «Організацію Тодта », досягала майже один мільйон человек. Расходы на рейхсвер в 1934;1935 рр. зростали з 344,9 млн. до 574,5 млн. марок.

17 квітня 1934 р. французьке уряд надіслало Великобра тании ноту, у якій знову ставило питання про безпеку Франции, ко торую він відокремлювало від безпеки інших держав. «Фактически,-гласила нота,-германское правительство, не очікуючи резуль татов переговоров, пожелало поставити нас перед своїм рішенням продол жати переозброєння в усіх проявах у тому объеме, который воно опреде ляет за власним бажанням усмотрению, пренебрегая умовами Версальського договору » .

Англійська дипломатия, на словах підтримуючи ідею системи колективної безпеки все Європи, насправді допомагала гітлерівцям зривати орга низацию такий системы.

У умовах СРСР й Франція спільно виступили за підписання договору про колективному відсічі Німеччини. Протягом 1934 р. радянська дипломатія справу мала і Франції про укладанні Східного пакту. На пропозицію Луї Барту пакт мав включати Німеччину, СРСР, Поль шу, Литву, Латвію, Естонію, Фінляндію і Чехословаччину. Учасники пакту у разі напади проти однієї з них мали автоматично оказы вать боці, яку цілком напад, військову помощь.

Франція брала він гарантію виконання пакту, який був його безпосереднім учасником. З такої становища слід було, що у слу чаї, якби хтось із учасників пакту відмовився виконати посади новление про допомогу країні, яку напали, Франція зобов’язана була б протиставитися агрессора.

У травні 1934 г. в у відповідь французькі пропозиції Наркомзаксправ конс татировал готовність обговорити і Франції питання окремо го пакту. Після низки розмов до кінця червня вдалося остаточно разрабо тать франко-советский проект Східного пакта.

27 червня 1934 р. проект Східного пакту передали французьким урядом англійської. Проектом передбачалося висновок двох угод про взаимопомощи, связанных між собою у єдину систему:_ .пакту взаємодопомоги між СРСР, Німеччиною, Польщею, Чехословаччиною, Естонією,_ .Фин ляндией,_ .Латвією,_ .Литвою і франко-советского пакту про взаимопомощи.

Німеччина категорично відмовилася стати учасником пакту. Фашист ское уряд утверждало, что в нього існує «страх перед зі ветской агресією », що «пакт служить справі оточення Німеччини ». Страх, слід визнати, був дуже й дуже виправданий СРСР величезними темпами милитаризировался, тривали чищення та заміни за всі верствам общест ва, зростання пропаганда «великої безмежної держави » .

Стремясь заручитися підтримкою Англії, Барту відвідав Лондон. Проте у Лондоні на нього чекав холодний прийом. Посол Франції Корбэн сказав Барту: «Ваша превосходительство, англичане вважатимуть вас лицом, вну шающим деяке підозра. Пропозиція укласти пакт з Росією су дет дуже погано прийнято… «Слова посла цілком підтвердилися. Англія твердо стояла на ногах і могла не помічати двох потенційних аг рессоров в Европе.

14 вересня 1934 р. заявив про свою відмову брати участь у Вос точному пакті уряд Польщі. Поїздка Барту столицями Східної Європи не увінчалася успіхом. У значною мірою усе це пояснювалося протидією англійської дипломатии.

Характеризуючи ставлення Англії до організації системи колективної безпеки все в Европе, советское повпредство повідомляло в НКЗС: «Английс де уряд сутнісно завжди належала до Східному пакту не доброзичливо… Східний пакт був би сильно зміцнити наші міжнародні позиції, убезпечити нашу західний кордон і полегшити сам наше становище Далекому Сході… Східний пакт, который неминуче був би зцементувати все французькі зв’язку сході й у найсильнішої ступеня гарантувати безпеку самої Франції, способс твовал б надзвичайному зростанню французького міжнародного могутності. Саме тому британська дипломатія не могла ставитися з гарячністю до Східному пакту. «.

19 червня 1934 р. глава радянського дипломатичного представник ства у Лондоні заявив постійному заступнику англійського міністра закордонних справ Ванситтарту, що думку /?!/ Радянського Союзу «приписує Англії підштовхування як Японії, а й Герма нді до війни нами і лише пояснює опір Англії Вос точноевропейскому пакту » .

Укладання договору колективному забезпечення безпеки у Європі, висунутого СРСР що з Францией, было зірвано зусиллями Німеччини, Польщі й Англии.

Зважаючи на це, сталінська дипломатія зробила дійових заходів для підписання договору про взаємодопомоги і Франції, і навіть для улуч шения відносин із поруч сусідніх стран.

9 червня 1934 р. було відновлено дипломатичних відносин між СССР, Чехословакией і Румунією.

Список литературы

Доброхотов С.В. (МАІ) СРСР 1934 году.