Роль захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у системі національної безпеки

Природно-техногенна безпека, поряд з політичною, воєнною, економічною, інформаційною та іншими видами безпеки, залишається одним з важливих складових елементів національної безпеки України. Відбиваючись у сферах впливу національної безпеки, проникаючи в неї і взаємодіючи з нею, природнотехногенна безпека, в свою чергу, акумулює в собі її впливи, за­лишаючись при цьому основою національної безпеки. Це зумовлено тим, що в кінці XX ст. концепція національної безпеки зазнала істотних змін. Закінчення «холодної війни», глобалізація екологічних проблем, зростання соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, розширення масштабів терористичної діяльності, збільшення уваги до безпеки населення призвело до трансформації загального поняття національної безпеки.

Питання безпеки ще зовсім недавно обмежувалися відносно вузьким колом проблем, особливо військово-силовим балансом між різними державами і блоками, а також здатності цих утворень захистити свій суверенітет. Однак із закінченням протистояння між наддержавами, міжнародне співтовариство все більше занепокоєне загрозами, що можуть бути ініційовані внутрішніми джерелами небезпеки. Наприклад, міжобщинними конфліктами, соціальним насильством, зубожінням та безробіттям, організованою злочинністю, тероризмом, а також міграцією, масовим переміщенням людей. Причому між цими новими проблемами існує тісний зв’язок. Так, установлено, що тероризм, контрабанда наркотиків, незаконна міграція та деградація навколишнього середовища посилюються багаторазово, коли люди втягнуті в цивільні війни та дії, пов’язані з етнічним насиллям, та залишені без надії на майбутнє або можливості займатися законною діяльністю. цивільний безпека політика держава Невійськові джерела нестабільності в економічній, соціальній, гуманітарній та екологічній сферах набули характеру загрози миру та безпеці. Гуманітарні та етичні питання, які раніше відігравали досить обмежену роль у світовій дискусії про безпеку, зараз займають у ній центральне місце. Поняття безпеки за останні роки розширилося і набуло більш гуманістичного, націленого на людину, характеру. Нова парадигма безпеки людини має два основних аспекти:

• 1) захист від хронічних загроз, таких, як голод, епідемії і репресії;
• 2) захист від раптових і згубних катаклізмів, що порушують течію повсякденного життя.

Останніми роками зростає визнання нерозривного зв’язку між безпекою держави та добробутом її громадян. Діяльність держави повинна бути ефективною, чутливою до змін у навколишньому середовищі з тим, щоб забезпечити належний захист своїх громадян, а також надати допомогу під час надзвичайних ситуацій.

Сучасна еволюція поняття безпеки полягає в посиленні акценту на міжнародному співробітництві, на відміну від більш тради­ційної опори на суперництво та конфлікти. Вже визнано, що основні фактори, які загрожують міжнародній, державній та особистій безпеці, за своїм походженням є транснаціональними і не можуть бути ефективно ліквідовані за допомогою односто­ронніх дій.

Посилення ролі захисту населення від надзвичайних ситуацій антропогенного і природного характеру в системі національної безпеки зумовлюється також зростанням економічних і соціальних втрат від надзвичайних ситуацій. У кінці XX ст. людство щорічно втрачало до 5−10% сукупного валового продукту від наслідків аварій і катастроф. При оптимістичному середньосвітовому зростанні виробництва цього сукупного валового продукту на 2−3% неможливо поліпшити економічні показники і якість життя в найближчій перспективі. Це веде до зниження рівня національної безпеки. У країнах СНД і Східної Європи подолання короткострокових і довгострокових наслідків природних і техногенних катастроф стає принципово новим стратегічним завданням.

Стратегію безпеки в XXI ст. Україна повинна будувати, ґрунтуючись на аналізі швидкозмінної реальності, нових ризиків і динаміки існуючих глобальних проблем.

Вихідною базою тут є аналіз можливих небезпек і загроз, які можуть виникнути на території України в XXI ст. Аналіз тенденцій розвитку техногенних аварій, катастроф і стихійних лих та прогноз можливих небезпек показує, що на території України збережеться високий ступінь ризику виникнення крупномасштабних надзвичайних ситуацій природно-техногенного і соціально-біологічного характеру. Це пояснюється збільшенням антропогенного впливу на навколишнє середовище, прогресуючим зносом основних фондів, зниженням загального рівня техніки безпеки і виробничої дисципліни.

Останніми роками все частіше виникають надзвичайні ситуації специфічного характеру. До них належать катастрофи на спеціальних об'єктах, у закритих для більшої частини суспільства сферах діяльності. З’явились і нові, нетрадиційні види небез­пек — в інформаційній сфері, нові види захворювань, тероризм та ін.

До перерахованих небезпек необхідно додати також загрози, які можуть виникнути у зв’язку із зберіганням хімічної і ядерної зброї, відпрацьованих атомних реакторів.

На межі століть чітко прослідковується взаємозалежність природних, техногенних та екологічних катастроф. У цій системі підвищення ймовірності виникнення одного виду небезпек веде до прискореного проявлення інших. Це викликає необхідність вироблення підходів до забезпечення комплексної безпеки, під якою розуміється стан захищеності людини і навколишнього природного середовища від усієї сукупності небезпек, що їм загрожують. Це поняття інтегральне, воно має свій зміст і значення.

З урахуванням цього, стратегічним напрямом розвитку повинні бути положення про те, що вся організація інфраструктури су­часного суспільного функціонування повинна бути адаптована до проблем безпеки і проблеми безпеки людини й суспільства повинні вирішуватися в рамках єдиної державної стратегії сталого безпечного розвитку.