Биків Василь
Тема особи на одне війні — головна до творення Б.: військовий героїзм (у трактуванні Б. — лише частина, і не значна) великий війни, її мученики і його необмежений безмежний трагізм. На етапі творчості Б. належать до представникам так званої «лейтенантської прози», серед яких найпомітнішими постатями виступали Р. Бакланов, Ю. Бондарєв, А. Воробйов, У. Некрасов та інших. За визнанням самого Б… Читати ще >
Биків Василь (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Быков Василь
К.И. Скуратович Быков Василь (р. в 1924) — білоруський письменник, громадський діяч. Учасник Великої Великої Вітчизняної війни. На фронті з 1943. Двічі поранений. Якось батьки були сповіщені про його загибелі. Воював у Румунії, Болгарії, Угорщини, Югославії, Австрії, старший лейтенант, командир артилерійського взводу. Народний письменник Білорусі (1980). Герой Соціалістичної Праці (1984). Лауреат Ленінської (1986) й підрозділи Державної (1974) премій Срср, лауреат Державної премії Брср імені Якуба Коласа (1978). Депутат Верховної Ради Брср (1978−1989), Верховного Ради Срср (1989−1991). Президент об'єднання білорусів світу «Бацькаушчына» (1990−1993).
Основные художні твори: повісті «Мертвим неболяче», «Третя ракета», «Альпійська балада», «Дожити вдосвіта», «Вовча зграя», «Обеліск», «Сотников», «Знак біди», «Удосвіта» та інших. Твори Б. переведені більш ніж 50 мов світу.
Тема особи на одне війні - головна до творення Б.: військовий героїзм (у трактуванні Б. — лише частина, і не значна) великий війни, її мученики і його необмежений безмежний трагізм. На етапі творчості Б. належать до представникам так званої «лейтенантської прози», серед яких найпомітнішими постатями виступали Р. Бакланов, Ю. Бондарєв, А. Воробйов, У. Некрасов та інших. За визнанням самого Б., вплив російської прози були сильними і продуктивним, але короткочасним. Вже власних партизанських сюжетах Б. працював цілком самостійно й більше, за зізнанням російських критиків, сам став проводити певну частина російської військової прози. У творчості Б. історична щоправда виходила далеко далеко за межі традиційного оптимістичного реалізму радянської літератури. (Для ілюстрації іноді Б. посилався на позицію Камю, який вважав, що з комунізмом можна було чи боротися, чи співпрацювати.) Світ, вважає Б., навряд чи може бути врятованим красою, саму себе завжди вимагає порятунку, але оборона краси землі і небі завжди була святою справою. Відмова від такої оборони, позиція «над сутичкою» прирікає художника на поразка, а культуру — на виродження.
Высокохудожественная багатовимірна реконструкція людських ситуацій Вибору й у творів Б.: екзистенціального вибору умовах тотальної впливу зовнішніх сил, прагнуть перетворити людини у об'єкт. На думку Б., прояви як і «стихії» не виборчі, але уособлюють її сили пред’являють свої особливі вимоги до кожної окремо взятому особистості. Персонажі Б. перебувають у гранично екстремальних ситуаціях, які передбачають актуалізацію і самоактуализацию людини одночасно за українсько-словацьким кордоном поза межами можливого — і у таких буттєвих рамках виявляються затребуваними справжні духовно-моральні горизонти особистості. Герої Б. виявляють своє справжнє экзистенцию як і прикордонних, і у бифуркационных ситуаціях, які передбачають поведінкові альтерантивы між істинним (справжнім) буттям і перетвореними формами існування. Так було в «Сотникове» приречені на загибель були всі, але пропозицію про зраду особливо наполегливо пропонувалося лише одного їх — Рибаку, хотів вижити будь-який ціною. Навіть ціною Гріха. За версією Б., моральний вантаж у результаті виявляється настільки важким, що Рибаку вдається навіть очищувальне самогубство. У «Знаку біди» Б. формулює і розгортає жодну з центральних проблем экзистенциалистски-ориентированной літератури: про кордони можливого компромісу для «повсякденного» «маленької людини». У цьому контексті, на думку Б., саме життя хуторян Степаниди і Петрака була іншими інтересами, як нескінченним компромісом. До цього їх змушувала явна бідність, дана згодом більшовицької владою надія краще життя і, нарешті, загроза довічного і безсловесного рабства, тваринного існування із малими шансами вижити при гітлерівському «новий порядок». Можливість компромісу цим виявилася вичерпана. Вибір зник, оскільки будь-яка життєвий сценарій ніс з собою смерть. Розмірковуючи про питання філософії історії, Б. наголошує на тому, що її уроки власними силами насправді нічого не вчать. Але це і те, що кожного разу після катастрофи люди обов’язково й непозбутно починають все спочатку. Вони справу порушать, на думку Б., навіть по будь-якого «кінця історії». Філософський пафос творів Б. дозволяє будувати висновки про ньому як «про гідному представника літератури європейського екзистенціалізму у його білоруської версії, особливо співзвучною творчості Унамуно і Камю.
Список литературы
Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.