Організаційно-технологічні заходи при вирощуванні озимої пшениці

Технологія виробництва озимої пшениці

Озиму пшеницю вирощують переважно в країнах з м’яким кліматом. У країнах із суворим кліматом поширені ярі форми її. В Україні озима пшениця займає 6−9,5 млн. га.

Біологічні особливості. Насіння пшениці починає проростати при температурі 1−2?С, але дружні сходи з’являються при температурі 14−17?С.

Фаза проростання насіння, сходи і частково кущіння озимої пшениці відбуваються восени, решта фаз — навесні і влітку наступного року. Фаза кущіння переривається зимовим періодом вимушеного спокою. Взимку при достатньому загартуванні пшениця витримує зниження температури ґрунту на глибині вузла кущіння до мінус 16−18?С, високо морозостійкі сорти — до мінус 20? С.

Озима пшениця вимоглива до вологи. При проростанні насіння вбирає води 50−55% власної маси. На формування одиниці маси сухої речовини вона витрачає 300−450 одиниць води (транспіраційний коефіцієнт, ТК). Протягом вегетації вологість ґрунту повинна бути в межах 65−80% НВ. Великої шкоди посівам завдає дефіцит вологи в ґрунті під час проростання насіння і з’явлення сходів.

Озима пшениця вимоглива до світла. За недостатнього освітлення вузол кущіння формується близько до поверхні ґрунту, рослини погано загартовуються і тому мають низьку зимостійкість. Недостатнє освітлення навесні є причиною витягування нижніх міжвузлів і вилягання рослин. При недостатньому освітленні. під час наливання і достигання зерна погіршується його якість, зокрема зменшується вміст у ньому білка і клейковини.

Технологія вирощування. Попередники. У різних зонах кращими попередниками для пшениці, як і для інших озимих культур, є культури, які рано звільняють поле, не виснажують грунт на поживні елементи і вологу, залишають після себе чисті від бур’янів поля, не мають спільних шкідників і хвороб. Цим вимогам найбільше відповідають чисті пари, які економічно вигідні лише в посушливих степових районах України. В усіх зонах пшеницю висівають по зайнятих парах, після зернобобових культур ранніх строків збирання (в основному гороху), кукурудзи на зелений корм і ранній силос. У Лісостепу і на Поліссі її вирощують також після багаторічних бобових трав і ранньої картоплі, гречки, на Поліссі - після люпину на зелений корм і силосу, льону-довгунця, а на піщаних ґрунтах — після сидеральних люпинових парів. Не слід вирощувати пшеницю та інші озимі зернові після суданської трави, сорго, кукурудзи на зерно, соняшнику, які пізно збираються висушують грунт на значну глибину.

Підготовка ґрунту. Готуючи грунт під озиму пшеницю, як і інші озимі зернові культури, посівний шар треба довести до дрібногрудочкуватого стану, щоб забезпечити максимальне збереження вологи, створити сприятливі умови для якісної сівби, проростання насіння і розвитку рослин на початку вегетації. Посівний шар повинен складатися в основному з агрегатом розміром до 10 мм, а кількість грудочок розміром 3−10 см в ньому не повинна перевищувати10% маси посівного шару.

Основним завданням обробітку ґрунту є зберігання вологи, боротьба з бур’янами та підвищення ефективної родючості ґрунту. Площі, відведені під чорний пар, після збирання попередника лущать на глибину 6−8 см дисковими лущильниками ЛДГ-20, ЛДГ-15А, ЛДГ-10А, ЛДГ-5Л, а після проростання бур’янів проводять друге лущення лемішними лущильниками ППЛ-10−25, ППЛ-5−25 на глибину 10−12 см. Це — ефективний захід боротьби з багаторічними бур’янами та поліпшення умови для оранки.

Коли після другого лущення почнуть проростати бур’яни, проводять оранку плугами ПТК-9−35, ПНЛ-8−40, ПЛП.6−30, ПЛН-5−35, ПЛ-5-З5, ПЛН-4−35, ПЛН-3−35 або розпушують грунт плоскорізом ПГ -3−1ОО на глибину 27−30 см. Глибокий обробіток під чорний пар поліпшує структуру орного шару, посилює діяльність корисних мікроорганізмів, сприяє знищенню бур’янів, шкідників і хвороб, прониканню в глибші шари вологи опадів, розвитку кореневої системи. Після культур, які пізно звільняють поле, проводять лущення дисковими лущильниками у двох напрямах на глибину 6−8 см і вслід за ним — глибоку оранку.

Навесні обробіток чорного пару починають із закриття вологи важкими боронами Б3СС-1,О; Б3ТС-1,О в 1−2 сліди. Протягом весни й літа, проводять різноглибинний обробіток ґрунту, який забезпечував би максимальне зберігання вологи і знищення бур’янів. Через 5−7 днів після закриття вологи проводять культивацію культиваторами КШП-8, К3Б-21, КП3−9,7 на глибину 10~12 см з одночасним боронуванням. Наступні культивації проводять у міру з’явлення бур’янів з поступовим зменшенням глибини на 1−2 см. На полях, засмічених коренепаростковими бур’янами, першу культивацію проводять на глибину 12−14 см.

Щоб зменшити випаровування вологи, доцільно зменшувати кількість культивацій і боронувань, обробляючи чорні пари гербіцидами. Передпосівну культивацію проводять на глибину загортання насіння. За сухої погоди та на незабур’янених полях культивації недоцільні.

Парозаймальні культури потрібно збирати своєчасно і відразу обробляти ґрунт. Якщо між збиранням попередника і сівбою пшениці (чи іншої зернової озимої культури) досить тривалий проміжок, часу, а в шарі - 0−20 см не менше 20 мм вологи, урожайність пшениці мало залежить від способу обробітку ґрунту, якщо останнім створюється ущільнений підпосівний шар із щільністю 1,1−1,3 г/смі та дрібногрудочкуватий посівний шар з агрегатами діаметром до 3 см.

За умов достатнього зволоження після культур, які рано збирають, після лущення стерні проводять оранку плугами з передплужниками в агрегаті з кільчастими котками, а на незабур’янених полях — безвідвальний обробіток ґрунту. Глибина оранки становить 20−22 см, після багаторічних трав і кукурудзи — 25−27, на дерново-підзолистих ґрунтах — 16−18 см. Якщо кукурудзу збирають не раніше як за 20 днів до сівби пшениці, проводять поверхневий обробіток ґрунту. Поверхневий обробіток ґрунту на глибину 8−12 см дисковими, голчастими або плоскорізними знаряддями після всіх попередників ефективний у роки з посушливою погодою під час підготовки ґрунту і сівби на чистих від багаторічних бур’янів полях та при пізньому збиранні попередника. Після гороху такий обробіток ґрунту ефективний завжди.

Значну увагу слід приділяти передпосівному обробітку ґрунту. Проводити його треба старанно відрегульованими на глибину обробітку культиваторами КПС-4, УСМК-5,4 з боронами або комбінованими агрегатами РБК-7,2; РБК-5,4; БІП-5,6. Нерівномірний обробіток посівного шару є причиною нерівномірної глибини загортання насіння, що, в свою чергу, призводить до зниження польової схожості насіння, неодночасної появи сходів, нерівномірного розвитку рослин. Передпосівний обробіток проводять на глибину загортання насіння.

Удобрення. При вирощуванні озимої пшениці за інтенсивною технологією треба застосовувати підвищені дози органічних і мінеральних добрив, які при неправильному використанні можуть спричинити вилягання та опіки рослин. Виняткове значення при цьому має рівномірність розподілу їх по площі розкидним, рядковим (локальним) чи стрічковим способом.

Органічні добрива з розрахунку 20−25 га в Степу, 25−30 т/га в Лісостепу і 30−35 т/га на Поліссі вносять під основний обробіток ґрунту або попередню культуру (машини МТТ-Ф-19, ПРТ-16М, ПРТ-10−1, РОУ-6 або МЖТ-19, МЖТ-16, МЖТ-10,МЖТ-6, РЖТ-4М, ЗЖВ-ф.3,2 при внесенні рідких органічних добрив, дози яких у 1,5−2 рази вищі). Система використання мінеральних добрив передбачає основне, рядкове удобрення та підживлення. В основному удобренні використовують калійні та 80−90% фосфорних добрив від загальної Їх кількості на весь період вегетації. Вносять добрива під найглибший обробіток ґрунту машинаРУП-14. РУП-10, МВУ-16, МВУ-8Б, МВУ-5, ІРМГ-5, ІРМГ-4Б, ССТ-10, НРУ-О, 5, РУМ-8, КСА-3. Решту фосфорних добрив (Plo-15) вносять у рядки під час сівби, використовуючи для цього гранульований суперфосфат або комплексне гранульоване добриво.

Азотні добрива вносять у кілька строків. На бідних ґрунтах частину аміачних азотних добрив (до 30 кг д. р.) треба вносити під передпосівну культивацію або в основному удобренні разом з фосфорними і калійними. Це прискорює розвиток і підвищує зимостійкість рослин на бідних ґрунтах. Надмірна кількість азоту в осінній період знижує зимостійкість рослин, тому основну частину азотних добрив вносять у вигляді підживлень у весняно-літній період вегетації. Внесення високих доз азотних добрив за один прийом, крім вилягання посівів, спричинює підвищення втрат азоту (через вивітрювання і вимивання з ґрунтовими водами) та забруднення водоймищ нітратами. Ефективність підживлення залежить від стану посівів, основного удобрення, рівномірності розподілу добрив по полю. Нерівномірне внесення азотних добрив спричинює надмірну інтенсивність росту і кущіння рослин у місцях їх більшої концентрації, що, в свою чергу, призводить до раннього вилягання та погіршення якості продукції через підвищення вмісту шкідливих нітратів і нітритів. Через це машини, якими вносять азотні добрива, треба ретельно перевіряти на рівномірність розподілу добрив по площі. Відхилення від норми внесених у різних місцях поля добрив не повинно перевищувати 10%.

Підживлення азотними добривами рекомендується проводити в три строки: на ІІ-ІІІ, IV та VІІ-ІХ етапах органогенезу. При ранньовесняному підживленні на ІІ, а на добре розвинених посівах на ІІІ етапі органогенезу вносять 20−30% річної норми добрив. Це підживлення стимулює кущіння рослин. Ефективність добрив.

вища, якщо для підживлення використовують дискові сівалки або спеціальні дискові рослинопідживлювачі і вносять їх прикореневим способом на глибину 5−6 см. Найбільшу дозу (близько50% річної норми), але не більше NBO-90 вносять на IV етапі органогенезу. Це підживлення підвищує продуктивну кущистість, збільшує кількість колосків у колосі та квіток у колосках. Третє підживлення проводять у період від викидання флагового листка до цвітіння, і воно збільшує озерненість колоса та виповненість зерна. його ефективність вища в районах достатнього зволоження та в роки з вологою погодою у цей період. Строки підживлень, кількість та дози азотних добрив залежать від стану посівів, погодних умов і результатів ґрунтової і рослинної діагностики. У зонах вирощування сильних пшениць іноді виникає потреба в проведенні додаткового, так званого якісного, підживлення розчином сечовини або плаву для підвищення якості зерна. Обприскування проводять під час наливання зерна з розрахунку 30−45 кг азоту на1 га.

Сівба. Основою високої ефективності інтенсивної технології є сівба високоякісним насінням. Воно повинно бути кондиційним, відповідати вимогам категорій ЕН або РН — 1−3 і мати чистоту не нижче 98%, схожість не нижче 92%, силу росту не нижче 80%, масу 1000 насінин понад 40 г. Насіння знезаражують від хвороб на протруювачах ПС-30, ПС-10А, ПСШ-5 або інкрустують на машинах «Мобітокс-Супер», КПС-ІО, КПС-40 з використанням плівкоутворювачів ПВС (полівініловий спирт), NаКМЦ (натрієва сіль карбоксиметилцелюлози), РКД (рідкі комплексні добрива), ПВА з одним із системних препаратів (ТМТД, байтаном, вітаваксом, фундазолом) з розрахунку 2−3 кг препарату на І т насіння.

Висівають пшеницю з таким розрахунком, щоб до зими на рослинах утворилося по 3−5 пагонів. На ранніх посівах рослини до зими переростають, старіють, сильно пошкоджуються шкідниками. Пізні посіви погано зимують, рослини відстають у рості, мають низьку продуктивну кущистість, їх треба додатково удобрювати.

Основним способом сівби пшениці є звичайний рядковий сівалками С3−3,6А, С3Т-3,6А, СЗП-8, С3П-І2, С3П-І6, а в посушливих районах, де можлива вітрова ерозія, — стерньовими 3СС-12, С3С-6 після поверхневого або плоскорізного обробітку ґрунту.

Як уже зазначалося, інтенсивна технологія вирощування передбачає створення постійної технологічної колії з двома незасіяними смугами шириною 300−450 мм (відключають відповідно 8-й і 17-йабо 6, 7 і 18 та 19-й висівні апарати середньої сівалки трисівалкового агрегату). Ширина колії, незасіяних смуг та міжколійних відстаней залежать від наявності в господарстві комплексу машин для догляду за посівами.

Особливу увагу слід приділяти регулюванню норм висіву та глибині загортання насіння. Надмірне загущення в одних рядках та розрідження в інших знижує врожайність посівів. Оптимальна норма висіву на Поліссі становить 5−5,5 млн, у Лісостепу — 4,55, у Степу 4−4,5 млн схожих насінин на 1 га.

Глибина загортання насіння на структурних ґрунтах середнього механічного складу при достатньому забезпеченні вологою має дорівнювати глибині залягання вузла кущіння (близько 3 см з урахуванням осідання ґрунту). При пересиханні верхнього шару ґрунту глибину збільшують до 5−6, а в посушливих регіонах — до 8 см.

На важких ґрунтах та в умовах перезволоження глибину загортання зменшують до 2−3 см.

Догляд за посівами. Максимальну врожайність посівів мають тоді, коли на час збирання на 1 м² посіву формується по 500−700 продуктивних пагонів. З цією метою на посівах проводять боротьбу з шкідниками, хворобами і бур’янами, підживлюють рослини, застосовують ретарданти. Щоб правильно передбачити і розробити ці заходи, до сівби треба обстежити грунт на, наявність хвороб, шкідників, бур’янів і вміст вологи в ньому. Якщо в ґрунті шкідників більше економічного порога шкідливості, сівбу треба провести з внесенням у грунт інсектицидів: 2% гамма-ізомеру ГХЦГ (50кг/га), 5% базудину (50 кг/га), 5% волатону (50−75 кг/га), 2% фосфаміду (100 кг/га).

Якщо продуктивної вологи в шарі ґрунту 0−10 см менше 10 мм, то після сівби посіви коткують кільчасто-шпоровими котками. Це сприяє дружному з’явленню сходів. Ґрунтову кірку знищують боронуванням зубовими або ротаційними боронами до або після появи сходів. За допомогою боронування знищують також бур’яни, які на період обробітку перебувають у стані «білої ниточки».

Щоб запобігти пошкодженню пшениці шведською і гессенською мухами, опомізою та іншими шкідниками, у фазі сходів посіви обприскують розчинами препаратів БІ-58 або рогору, антіо (1−2 л/га), 50% гамма-ізомеру ГХЦГ, 50% волатону (2 кг/га) або іншими інсектицидами, у тому числі й піретроїдами. Обприскування слід проводити при температурі вище 12? С, коли шкідники ведуть активний спосіб життя. При наявності мишоподібних гризунів у передзимовий період в нори розкладають отруєні принади.

Взимку за посівами спостерігають, відрощуючи рослини у монолітах. Це дає змогу завчасно спланувати запобіжні заходи або усунути причини загибелі рослин, прогнозувати пересівання або підсівання. Пересівають повністю загиблі та зріджені на 50% і більше нерозкущені посіви, коли на час відростання посівів на 1 мІ є в середньому не більше 700 живих пагонів усіх порядків. Посіви, на яких загинуло не більше 25% рослин, не пересівають і не підсівають, а густо ту майбутнього продуктивного сте6лостою коригують посиленням азотного живлення залежно від зрідженості посіву і розкущеності рослин. Щоб не зменшити об'єму виробництва зерна, посіви доцільно підсівати однаковими за скоростиглістю з пшеницею сортами ячменю. Норми висіву ячменю змінюють залежно від ступеня зрідженості пшениці.

Навесні, коли грунт досягне фізичної спілості і добре кришиться, а рослини почнуть відростати і вкорінятися, посіви боронують. Боронуванням знищують слабкоукорінені бур’яни, вичісують відмерлі і хворі листки і рослини, зменшують випаровування вологи з ґрунту. Не можна боронувати слабкорозкущені посіви, особливо на легких ґрунтах, а також посіви, на яких спостерігається випирання рослин. Дуже загущені посіви доцільно боронувати у два сліди. Розрідження таких посівів запобігає ранньому виляганню. Якщо посіви підживлюють за допомогою дискових сівалок, то додаткових розпушувань не проводять.

Весняний догляд за посівами включає також обробіток посівів інсектицидами проти хлібної жужелиці, шкідливої черепашки та інших видів хлібних хлопів, п’явиці, хлібних бліх, цикад та інших шкідників. Для цього використовують інсектициди антіо, 130латон, вофатокс, рогор (Б 1−58) по 1−2 кг/га, а також децис, карате та ін. з розрахунку 0,2−0,4 л/га.

Для боротьби з бур’янами застосовують гербіциди у фазі кущіння: амінну сіль 2,4-Д (2−2,5 кг/га), 2М-4Х (2 кг/га), 2М-4ХМ (5 кг/га), базагран, діален, актрил-М (2−3 кг/га), лонтрел (0,3 кг/га), арелон, ілоксан (1−2 кг/га) або ін. В цей час, а також наприкінці кущіння — на початку трубкування та в період викидання флагового листка і колосіння посіви обприскують проти борошнистої роси, корепевих гпилей, бурої листкової іржі та інших хвороб байлетоном, тилтом, фундазолом та ін.

На початку виходу рослин у трубку (lV етап органогенезу), якщо прогнозується вилягання рослин, посіви обробляють розчином препарату тур (3−4 кг/га д.р.). Під час цвітіння, наливання зерна і в стані молочної стиглості для боротьби з шкідливою черепашкою та іншими хлібними клопами, п’явицею, попелицями посіви обприскують одним з вищезгаданих ін…

Gзуп — годинна витрата палива на зупинках, Gзуп =1,2 кг/год;

Тзуп — затрати часу на зупинки.

Тх = Тзуп= (2.32).

Тх = Тзуп = =0,63 год;

Goд==3,02 кг/га Визнаємо ширину загінки, яку виконує агрегат за заміну Gзм, м по формулі:

Gзм = (2.33).

де L — довжина гону, L =1000м.

Gзм = =203 м Визначаємо кількість кругів, шт. по формулі:

nк= (2.34).

nк==28,2 шт.

Приймаємо nк =28 шт.

Визначаємо ширина загінки Ср, м, по формулі:

Ср= nк· 2Вр (2.35).

Ср=28· 2·3,6=201,6 м.

Визначаємо ширину поворотної смуги Е=ЗR+1 (2.36).

де Rрадіус повороту трактора, визначається по формулі:

R=1,6· Вк (2.37).

R=1,6· 3,6=5,76 м.

l — довжина виїзду агрегату визначається по формулі:

l=0,5 lа (2.38).

де lа — довжина виїзду агрегату кінематична, визначаємо по формулі:

lа=lmр+lс/г (2.39).

де lmр — кінематична довжина трактора, lmр = 1,2 м;

lс/г — кінематична довжина сівалки, lс/г =3,2 м.

lа=1,2+3,2=4,4 м.

l =0,5· 4,4=2,2 м Е=3· 5,76+2,2=19,48 м.

Визначаємо число ходів агрегату на поворотні смузі nх, шт. по формулі.

nх ==5,4 шт. (2.40).

Приймаємо nх =5 шт.

Визначаємо робочу ширину поворотної смуги Ер, м по формулі.

Ер= nх · Вр=3,6·5=18 м (2.41).

Обґрунтування вибраного способу руху агрегату який зводиться до визнання коефіцієнта використання робочих ходів.

ц= (2.42).

де Lр — довжина робочого ходу агрегату м:

Lр=L-2· Ер (2.43).

Lр= 1000−2· 18=964 м.

Lх — довжина холостого ходу агрегату.

Lх=6R+21 (2.44).

Lх=6· 5,76+2·2,2=38,96 м ц ==0,96.

Спосіб руху агрегату вибраний добре.