Тодор Живков

Тодор Живков

Тодор Живков — бажаний гість Кремля, керівник комуністичної Болгарії на протязі понад 30.

Впервые з комуністами Живков зв’язався ще 17 років, обійнявши Болгарський комуністичний союз молоді, а ще через 3 роки став членом болгарської компартії. Потім спритного хлопчика помітили партійні бонзи і зробив секретарем райкому компартії, заодно висунувши в профспілкові боси. У ті далекі часі монархічній Болгарії райкоми хоч і не ще при владі, але існували цілком легально. Потім Болгарія «на прохання» Гітлера вступив у боротьбу з СРСР, в болгарських містечках заробили радіостанції, провідні перестукування із Москвою, а лісах з’явилися перші партизани. Почалася сувора підпільна війну з немецко-фашисткими загарбниками, деяке кількість яких квартирував у Болгарії і зі своїми союзниками — місцевої буржуазією. І товариш Живков, отримавши наперед від ЦК певну суму грошей, взявся згуртовувати партизанські загони. І це справа пішло гладесенько-рівнесенько. Як і задирки, що багато виникли деякі сумніви — і чому саме Живков вічно в гордій самоті виходить сухою з води? І коли, багато років, таки випхали з влади, вони відразу посадили під домашній арешт — по обвинуваченням у «стукачестве» в таємну поліцію у роки війни. Так, нелегко бути партійним функціонером, що курирує партизанське рух і Харківського міських підпільників.

С наближенням радянських військ настав час глобально наведення порядку країни, і молодий Тодор очолив у ролі комісара масове народне збройне повстання на Софії 9 вересня 1944 року. Потім у країні до повалення влади прийшов трудовий народ, на чолі з компартією, і доблесний Тодор був обраний за праці спочатку кандидатом до (в 1945 року), а згодом і членом ЦК (1948 рік). Кар'єра розвивалася планомірно і, нарешті, 1954 року він дістається верху — стає першим секретарем болгарської компартії. Однак партія — партією (нехай навіть правляча єдина), а держава — державою. Живков вважав за краще, що його у країнах зустрічали за найвищим рангу, як глави держави й у 1962 року він працює головою Ради Міністрів Народної Республіки Болгарії. Цей оперетковий титул він носив до 1971 року, коли було «підвищено»: його головою Держради республіки. То справді був «невеликий презент» до 60-річчя вождя. Великий друг і сусід — СРСР, із нагоди нагородив Живкова орденом Леніна, а вдячний Живков подарував нашому колекціонеру Л.И. Брежнєву орден Георгію Димитрову (саме його, який чи підпалив німецький рейхстаг, чи просто повз мене проходив). До речі, біля Живкова були лише три ордена Георгія Димитрова. 1981;го року Живков, коли бачиш дорогого Леоніда Ілліча, перейменував посаду першого секретаря в генерального.

Многие, згадуючи роки, повторюють популярну тоді присказку: «Курка — не птах, Болгарія — не закордон». Болгарія тоді було щось на кшталт перевірки «на вошивість» більшість вперше котрі перетинають кордон простих радянських громадян, як лабораторний стенд, у якому кожним выезжающим спостерігало недремне око органів. Болгарія при Живкове завжди голосувала разом із СРСР, але не хто, крім економістів і істориків, знає ціну цьому союзу — в 1973;1985 роках Болгарія щорічно отримувала від СРСР безоплатну допомогу на суму 400 млн. рублів щорічно (на той час досить пристойну суму). Причому у СРСР експортувалися деякі болгарські товари, що запам’яталися радянським жителям, наприклад, що канули у Лету сигарети. СРСР поставляв Болгарії сировину й енергоносії, частина яких прямим ходом йшла в західний бік, приносячи Болгарії тверду валюту.

Живков як прийняв що у Росії перебудову, а й спробував скинути Горбачова. «Змова Живкова» згадується у його «Мемуарах», але у спогадах багатьох розвідників. У 1986 року Тодор розпочала переговори з керівниками «братніх компартій» зраду Горбачовим ідеалів соціалізму. Вожді слухняно підтакували і потім бігли говорити звідси до того ж Горбачову, побоюючись позбутися підтримки тоді ще майже всемогутнього Радянського Союзу. 10 листопада 1989 року Живков пішов у відставку з посади генерального секретаря. Це був спокійний і безкровний переворот у колишньому соціалістичному таборі. Болгарська компартія була швиденько перейменовано на Болгарську соціалістичну партію, яка за півроку виграла парламентські вибори, проведені на багатопартійної основі. Але самого Живкова це вже потішило — колишні колеги за партією пригадали йому колишні розбіжності й вирішили назавжди і безповоротно списати із політичної сцени. Його під суд під домашній арешт з цілого букета обвинувачень. Багаторічні слідство і сягнуло кінця. Тим часом на що живе чудовому приватній хаті в привілейованому кварталі, Живков 1996 року видав Болгарії книжку «Мемуарів», де дав скандальну оцінку багатьом знайомим політикам. На зарубіжні гонорари він хотів створити власний фонд, і то, можливо — повернутися до велику політику.

Тодор Живков аж до смерті був у тому, якби йому дозволили брати участь в виборах, «напевно виграв їх». Він жартував і посміювався над своїми численними слідчими — «Вони програють будь-який процес проти Живкова». Багато газет тоді писали, що Живков нагадує російського царя Миколи Другого, навіть по свого арешту щиро впевненого у народної любові й роз’яснював втрату влади змовою. Помер Живков влітку 1998 року. У його ім'ям була названа жодна вулиця.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.