Неоантропи. 
Теорія еволюції

Неоантропи (кроманьйонці) з’явилися у верхньому палеоліті при-близно 100 — 50 тис. років тому. Морфологічні особливості неоантропів. Зовнішній вигляд неоантропів характеризувався такими ознаками: зріст 170 — 180 см; вага 68 — 70 кг; кістки скелета міцніші, ніж у сучасної людини; надбрівні валики відсутні; є справжнє підборіддя. Процес зміни об'єму головного мозку в період пізнього палеоліту відзначався тими ж рисами, що і в мустьєрську епоху: зростала мінливість (від розмірів, близьких до палеоантропів, до сучасних); зменшувались темпи росту. Пересічний об'єм головного мозку становив близько 1 600 см³. Окремі ланки мозку розвивалися нерівномірно: тім'яно-скроневий осередок росту, який був характерним для давніх людей, існував ще майже у половини кроманьйонців; а прецентральний осередок, на відміну від того, що був у палеоантропів, уже анатомічно не виділяється і будовою наближається до сучасного; верхньотім'яна частка збільшується рівномірно і досягає максимальних розмірів на пізніх етапах антропогенезу; потилична частка зменшується, особливо наприкінці пізнього палеоліту. Головним осередком інтенсивного росту головного мозку в пізньопалеолітичних людей була префронтальна передньолобна ділянка. Тут розташовані кіркові поля третинного аналізу. Функціонально вони мають відношення до найбільше інтегрованих форм цілеспрямованої діяльності, до кірково зумовленої поведінки (людина спочатку думає, а потім робить). Розвивається система асоціативних зв’язків із багатьма іншими ланками кори і підкірковими структурами, особливо з мозочковою системою, що забезпечує спільну роботу всіх формацій головного мозку. Подібне розростання білої речовини зумовлює те, що поверхня півкуль піднімається і розширюється, ускладнюються зв’язки мозолистого тіла з новою корою правої та лівої півкуль. Поглиблюються первинні борозни, з’являються вторинні та третинні. Прискорено розвиваються філогенетично нові ділянки кори за рахунок відносного зменшення старих. в антропогенезі поступово зменшуються темпи росту тих зон кори, які пов’язані з чуттєвим сприйняттям світу, й активізується розвиток ділянок, котрі здійснюють високоорганізовані форми поведінки. Внаслідок подібних перебудов створюється функціональна єдність вищих психічних процесів і формується здатність до регуляції поведінки з урахуванням ефекту від виконування дій. Розвиток соціальної та трудової діяльності викликав зміни тривалості життя, яке в середньому почало становити 20 років.