Дело лікарів

Дело врачей

Леонид Йоффе, проф., доктор мед.наук.

Тема статті, запропонованої увазі читача, освітлена у ЗМІ, начебто досить. Проте людська пам’ять виборча. Хтось запам’ятовує краще трагічні події, інші пам’ятають як вчора лише добре, треті нічого не чули про подію. Але є щось, що далебі не випадає забувати, що потрібно нагадувати постійно. Тим паче, що часто умовляють, що жили в щасливе час. Коли хочете — вірте. Але внесіть поправочний коефіцієнт. Інакше «басманное» правосуддя стане нормою демократії.

Словосочетание, винесене в заголовок, загалом, досить забавно. Саме такими відреагувала нею — молоденька медсестра — моя хороша знайома. «По-моєму, сказала вона — усе й так ясно! Профілактика, різні види лікування, відновлення, проте інше від лукавого чи, простіше, словоблудство.» За великим рахунком дівчинка мала рацію: медиком у неї Божий, вміла думати й над вкладала в лікування душу. Але який було її подив, коли їй розповів про події більш, ніж піввікової давності. Їй з’ясувалося, що «справа лікарів» включає в себе й інші, кілька страшнуваті нюанси. Були періоди історії, під час яких можна було, а то й лікувати хворих, так хоча б калічити самих лікарів (причому у інтересах!?). Початок подій був звичним та нікого не здивувало. 13 січня 1953 р. «Щоправда» вийшла з повідомленням ТАРС про розкриття органами держбезпеки групи лікарів — агентів іноземних розвідок, злісних націоналістів, заклятих ворогів радянської влади, влади робітничих селян, влади трудящих. У повідомленні перераховано трохи понад десяток людина. Але яких! Практично всі вони очолювали великі кафедри та клініку або були консультантами Лечсанупра Кремля. Потім арешти наростали, як снігова куля. Групу «злісних» ворогів світлого майбутнього «викрила» Л. Тимашук, скромна співробітниця відділення функціональної діагностики Кремлівської лікарні. У зготованих нею доноси доводилося, що світила ігнорували її дані, що свідчили про серйозні порушення серцевої роботи і високопоставлені хворі залишали наш грішний світ разом із очевидними інфарктами.

Убитый за 5 років до «справи лікарів» звісно Народний артист СРСР С. Михоэлс вже півроку був обвинувачений переважають у всіх смертних гріхах. Він його поплічники працювали хіба що на весь західний імперіалізм скопом. Річ Єврейського антифашистського комітету дивним чином минуло повз увагу голодного, жебрака народу. Основний питання, яке ставили одна одній було простий до наївності: «Але як, власне, артист потрапив вночі на засніжену мінську вуличку?» «Потрапив, та й годі тут!" — іншої відповіді був, хоч цей відповідь не відповідь. Стало ясно, що з ВСЕНАРОДНОГО обурення проти «нетрудового» народу потрібна ретельніше підготовлена антиєврейська провокація. Була оголошено боротьби з космополітами, якими виявилися хіба що все євреї. Їм стало важче пройти ВУЗ, ы, ніж верблюду пройти через вушко голки. З’явилися спеціальності, де євреї не знаходили роботу навіть за наявності вільних місць. Коротше, «200 років, разом» виявилися стільки «разом», скільки «рядом».

А серед злісних нелюдей, про які країна довідалася з повідомлення ТАРС були видатні терапевти — брати М.Б. і Б. Б. Когани, вони виявилися агентами іноземних розвідок, причому один чомусь англійської, а другий — японської. На японців працював начальник Лечсанупра Кремля проф. П. И. Егоров (певне, спокушений євреями). На академіка В. Н. Виноградова зазначив самий грізний перст країни. У грудні він обстежив Сталіна і отримав висновку, що позитивний стан здоров’я великого вождя та їхні вчителі вимагає спеціального лікування та профілактики тривалого відпочинку від державної діяльності. «У кайдани його, в кайдани» — кричав І.В. в бурхливому гніві. Цю реакцію описав історик Я. Этингер (прийомний син однієї з лікарів-убивць), якому вона відома з слів Г. М. Маленкова.

В вищого рівня цікаво, що з «убивць» був великий відсоток російських прізвищ — крім вже згаданих іще одна проф. Єгоров Н.І, лікар Майоров і ніби ще хтось. Але наступну потік перебував вже лише з евреев.

Всем «убивцям» інкримінували виконання директив шпигунської організації «Джойнт» через головного лікаря Боткінської лікарні Шимелиовича вже згадуваного вище буржуазного націоналіста Міхоелса. Досить швидко багато дізналися, що «Джойнт» організація благодійна. Але чому б оголосити добродійників шпигунами? Особливо коли потрібно для справи і дуже хочется.

Вспомнили і «злочинницьке» вбивство А.Жданова. Його лікували від багатьох захворювань, і візьми та й помри цироз печінки — супутника хронічного алкоголізму, яким страждав вірний ленинец.

Кстати, цікаво, що вже опісля того, як усе луснуло і Л. Тимашук, позбавлена ордена Леніна, залишила Кремлівську лікарню, у неї нагороджено іншим орденом трохи дрібніших за… вислугу років. Але остаточно днів своїх вона боролася за відновлення ордена Леніна і доброго імені. Проте фальсифікація залишається фальсифікацією навіть за наявності добровільного (?) помилки. Щоправда, порівняно недавно родичі Тимашук доводили, що скоєне нею було скоєно під давлением.

Что збирався зробити Сталін, якщо він устиг закінчити справа «убивць»? Акція «відплати» так інакше, безумовно, торкнулася б основної маси євреїв. Депортація в Сибір, перетворення на народ-изгой або щось крутіші? Вождь був мастак вигадки, що добре знають російські німці, кавказці, та й багатьох інших. На думку Я. Этингера (знов-таки за словами Г. Маленкова), євреїв чекала Сибір. Але Сталін виправдав прогноз Виноградова. П’ятого березня 1953 р. їх стало. Після недовгого замішання «убивць» стали звільняти. Річ луснуло, як мильна міхур. А з його організаторів А. Рюмин, який зробив кар'єру на розгромі Єврейського антифашистського комітету, був розжалуваний і расстрелян.

По справі ніяких дорозслідувань не проводилося. Надуманість і безглуздість обвинувачень сумнівів не викликала. Відновлення ошельмованных людей сприймалося, чимось звісно ж зрозуміле. Не всі арештовані перенесли слідство. Дивуватися не доводилося. Ось такими були вади у боротьбі світле будущее.

Я ще встигну зробити обход

Одним із перших було звільнено академік В. Н. Виноградов. Його були у Луб’янку до жодного з заступників міністра. Там на нього чекала дружина, теж лікар (професор, завкафедрою). Потому, як чиновник вибачився за доставлені незручності і забажав доброго здоров’я, чоловіка заквапила чоловіка: «Усі, їдемо! Будинку чекають». І відповідь, гідний ВРАЧА: «Нічого, почекають ще небагато. Я ще встигну зробити обхід. Надто вже довго чекав хворих». Прикро, як вам шановний читачу, але щоб мені і він страшно. Неможливо зрозуміти, якими вищими інтересами можна виправдати молотьбу по-живому тілу. По живим душам.

Легкая вишукана репетиція

В 1950;51 рр в Пролетарському районі р. Москви заарештували ряд лікарів. У тому числі були завідуючий і кілька провідних фахівців райздороввідділу, головні лікарі лікарень і поліклінік і ін. У 65-й поліклініці, яку очолювала моя мати, першої «пов'язали» її заступника М. Д. Кубанцеву (це псевдонім) — героїню громадянську війну, особливо отличившуюся в кримському підпіллі. Але державні інтереси понад усе. Людина зник, будто и був. І всі, знали Кубанцеву міркували, у тому, що могло б трапитись із полум’яною комуністкою, хмари згущалися та контроль іншими сім'ями. Глибокої ночі з нашого квартирі загримів нагло-громкий дзвінок. Усі, природно, «стали» на ноги. А далі звичайне — мати повели відразу, почався шмон (у тому, що це слово означає обшук, знали все), безсонна ніч, а вранці - хто роботу, хто навчання. І всі переконаний, що це помилка, яка незабаром виправлять. До цього залишок ночі батько і це — 2 дурня, старий будинок і молодий, -міркували у тому, що не знає про творящемся безмір'ї. Що винен чомусь Маленков. Усе-таки пропаганда країни велася високому рівні.

Одну з кімнат опечатали. Приблизно за рік туди вселили міліціонера з дружиною та двома дітьми. Саме тоді я закінчив інститут звертаються і поїхав з розподілу працювати у Киргизію в повній упевненості, що країну чекає світлу будучину, а те що нічим іншим, як наслідок у процесі великого шляху. Лише через який чимало років з’ясували, що такі «витрати» були в багатьох моїх однокурсників. А маму звільнили не відразу. Вона дуже неохоче розповідав слідство (все-таки дала підписку про нерозголошення). Проте, коли час мама розповіла про очній ставці з раніше арештованим завідувачем райздраотделом. У кімнату «ввійшов» людина, якого мама не відразу дізналася. Знічений, згорблений, з погано припудренным підбитим оком, вона вже від дверей закричав — «Рахіль, в усьому признавайся!». «Але у чому?».

И тут втрутився слідчий — «Ну прямо Алла Тарасова, не знає у яких. У контрреволюційної діяльності!!!» Мати отбарабанила в ГУЛАГ, е 4 року. Почали раніше, зате скінчили пізніше справи лікарів. Батько спочатку отримав на заяву вишуканий відповідь від компетентних органів — ПІДСТАВ ДЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ СПРАВИ НЕМАЄ. І лише восени 1954 р. нас повідомили, що «вирок знято за недоведеністю обвинувачення».

Киргизия

Киргизия, чудово вродлива країна, що її прикрашають гори, озера, лісу, пасовища. Там живе гостинний народ. Не псували і приїжджі - кавказці, німці, работяги-куркули та інших. Мене залишили працювати у Фрунзе (нині Бішкек). Минуло зовсім небагато часу й мені, що исполнявшему обов’язки головного лікаря Республіканського врачебно-физкультурного диспансеру довелося виконати збори колективу, у зв’язку зі справою «лікарів-убивць». Неважко уявити, що мимрив, коли одне з медсестер запитала мене, чому серед лиходіїв дуже багато євреїв. От і особисто знав двох із постраждалих професорів й побачив собі сил сказати, що ні дуже вірю у їх винність. Чому це слово ніхто не звернув наслідків — не знаю досі. Найімовірніше — дурням щастя. Як завжди був у СРСР «озвірілих» ворогів шукали і знаходили скрізь. У Фрунзе пильні чекісти знайшли молодого талановитого вченого Г. Любана. Дисертація була вже написана, і по захисту залишалися лічені дні. Але … дивовижно чарівному і дотепному Любану знайшли іншу помітнішу роль. Навколо нього вилося дуже багато молоді (російські, киргизи, українці, євреї та інших.). Кілька нехитрих арифметичних вправ і невезучий аспірант був заарештований. Його обвинуватили у об'єднанні єврейської молоді міста Київ і контрреволюційної діяльності. Любан я не встиг до пуття обміркувати поставлені проти нього питання, як Сталін помер. Через короткий час аспіранта звільнили у зв’язку з відсутністю події злочину. Разом із блиском захистив кандидатську дисертацію, за кілька років «на ура» пройшла докторська. Не здійснений кандидат у ворогів народу став завідувати кафедрою патофізіології Новосибірського медінституту. Смію вас запевнити, що це була мудра кафедра.

А з роботи вже літнім професором, завкафедрою Киргизького медінституту усе скінчилося трагічно. Він знав про майбутньому арешт перед лекцією й у перерві прийняв отрута — настій иссыккульского кореня. Хто знає, чому було винесено настільки радикальне решение?

До всіх таких подій, ще у лютому 53-го роки до мене працювати заїхав начальник Республіканського противобруцеллезного центру. Він був у відрядженні у Москві. І коли повертався у Фрунзе, сусіди з купе, дізнавшись, що він лікар, «ненав'язливо» умовили його показати паспорт. «Що ж ти відразу не сказав, що російський».

В лабораторію зайшов морячок

Где-то наприкінці 60-х рр однієї із лабораторії з Інституту нормальної і патологічної фізіології АМН СРСР зайшов бравий капітан 2-го рангу. Весь у чорному. При золотом кортику. Історія, розказана їм, до жаху й у на той час. 13 січня 1953 р. разом з важким томом з’явився на Вчений рада однієї з московських інститутів. Апробація, пройшла за півроку до візиту, була вдалою. Серце співало і танцювало. «Цегла» являв з себе підсумок 3-летнего навчання у аспірантурі. Він не звернув увагу певну напруженість дівчаток з ученого частини. На вулиці він купив свіжу газету і зрозумів, що захист відкладається. Він пішов служити на Північний флот, де з медичними кадрами на той час була «проблеми». Грамотний, організований И. Малкиман швидко просунувся по службі. Кавторанг — це не свинячої хрящик. І через досить чимало років він відвідав свого наукового керівника академіка Є. Бабського. До обопільному задоволення вони переконалися, робота диссертабельности не втратила. Що та підтвердила проведена через недовгий час защита.

На цьому можна було би постачити точку. Та уявіть собі, що вождю світового пролетаріату вистачило б життя на кілька інших років, або курс до світлого майбутнього посутньо не змінився! Хоч би скільки ще доль було зіпсоване, хоч би скільки сімей стали нещасними? Не даремно ж у народі кажуть — НЕ БУЛО Б ЩАСТЯ — НЕЩАСТЯ ДОПОМОГЛО! Буває все-таки, що провидіння виявляється за справедливості.

Вместо укладання

Эти фрагменти, природно, не охоплюють всю картину тих лиричных днів. Чи, можливо, не треба охоплювати все? Пацієнти, які перестали ходити до врачам-евреям, після 4-го квітня 1953 р. зуміли швидко забути про жидівських підступи. У підмосковних електричках стала популярної нова поїзна пісня.

Дорогой товариш Коган,.

Знаменитый лікар,.

Ты схвильований і зворушений,.

Но тепер плач!

Зря обтріпував свої ти нерви,.

Кандидат наук,.

Из-за суки, через стерви,.

Подлой Тимашук!

Слух пройшов у всім народі.

Все це мура!

Пребывайте на свободі,.

Наши доктора!

Песенка була істотно довші. Її вистачало на 2−3 перегону. Але й з цих рядків видно, що, не так давно готові розтерзати «убивць», вибачили їх лише швидко, а й охоче.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.