Слов'яни. 
Хто вони?

Славяне. Хто они?

Славянское народонаселение

Прежде що розмовляти про слов’ян як особливому етнічному об'єднанні, потрібно пояснити значення деяких этнолингвистических термінів.

Под терміном народ зазвичай розуміють 1) в лингвокультурном плані те, що етнос; 2) у соціально-політичному і історичному планах — її, сукупність класів, націй, народностей, що мають спільну історичній долі; 3) у побутовій плані - велику групу людей. 1].

Однако слово народ як термін зручне, оскільки має низку значень. Більше зручним у плані ми вважаємо термін этнос.

Этнос (від грецьк. ethnos «плем'я, народ») — історично що склалася на певної території стійка сукупність людей, яка має загальними рисами і стабільними особливостями культури (включно з мовою), психічного складу, і навіть свідомістю своєї єдності й того з інших подібних утворень. Ознаки кожного етносу і психологічні чинники освіти різняться. Формування етносу відбувається з урахуванням єдності території і що господарську діяльність. Ознаки, які виділяють етнос і які відокремлюють її з інших етносів, — це мову, народне мистецтво, звичаї, обряди, традиції, норми, звички, тобто таких компоненти культури, які передаються з покоління до покоління й творять в результаті специфічну етнічну культуру. Кожен етнос характеризується етнічним самосознанием.

Славяне (у минулому словене) — найбільша група родинних з мови етносів в східної і південно-західної Європі, об'єднана спільністю походження. Залежно від мовної та культурної близькості слов’яни діляться втричі великі групи: східну, західну і южную.

Общая чисельність слов’янських народів за даними 2002 р. — понад 300 млн. чел. 2], їх: російських — 145,2 млн. 3], українців — близько 50 млн., білорусів — до 10 млн.; поляків — близько 45 млн., чехів — близько 20 млн., словаків- 5,5 млн., лужичан — 0,1 млн.; болгар — 9 — 10 млн., сербів — до 10 млн., хорватів — 5,5 млн., словенців — до 2,5 млн., чорногорців — 0,6 млн., македонців — 2 млн., муслиман (самоназва — бошњаци (бошняки), інші назви — боснійці, босанцы, мусульмани) — близько двох млн.

Кроме цих етносів, існує етнос поки лише що формується. Це правда звані русини. За походженням це словаки, які переселились завезеними на територію Югославії (з лютого 2003 р. — Сербії та Чорногорії). Цей микроэтнос дуже нечисленний — близько 20 тис. чол. Нині йде процес створення літературної мови русин.

Славяне займають велику територію Східної Європи, і навіть північну і центральну частини Азії. Відразу впадає правді в очі, що слов’янські держави не зібрані в однієї купці, а розкидані, розрізнені. У другій половині в XIX ст. самостійних слов’янських держав немає. Слов’янські народи входили у складі трьох імперій: Російської, Австро-Угорської і Османської. Виняток становили лише чорногорці, які жили у невеличкому самостійному державі Чорногорії, і лужичане, які розташовувалися біля Німеччини. Наприкінці XX в. державну самостійність мали вже всі слов’янські народи, крім росіян і лужичан.

Сейчас найбільшим площею слов’янським державою є Росія (Москва). Росія розташований сході Європи, і навіть займає північну і центральну частини Азії. На заході з Росією межують східнослов'янські держави — Україна (Київ) і Білорусь (Мінськ). Далі північ від Східної Європи розташовується Польща (Варшава) і комуністів (Прага). Ці западнославянские держави щодо заході межують із Німеччиною, на частини території якої (між Берліном і Дрезденом, на берегах р. Ельба і Шпре) живуть лужицькі серби (Котбус, Баутцен). Ще один западнославянское держава — Словаччина (Братислава) — розташовується між Україною, Угорщиною, Австрією, Чехією і з Польщею. Південні слов’яни частково займають Балканський півострів і що прилягають до нього території. Не межують ні з східними, ні із західними слов’янами. Південні слов’яни живуть у Болгарії (Софія), а й у Македонії (Скоп'є), в Боснії й Герцеговині (Сараєво), Хорватії (Загреб), Словенії (Любляна), Сербії та Чорногорії (Белград; Підгориця).

Список литературы

Словарь этнолингвистических понять і термінів. — М., 2002.

Лингвистический енциклопедичний словник / Гл.ред. В. М. Ярцева. — М., 1990.

Все країни світу: Енциклопедичний довідник / автор-сост. Родін В.О., Піменова Т. М. — М., 2002.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.