Движения Опору проти фашистської аккупации

Движения Опору проти фашистської аккупации.

Однією із завдань, поставлених Гітлером перед війною було «економічний і політичний перетворення світу «[1], де каждо-му державі відводилося своя роль новому світовому порядку, ор-ганизуемым Великої Німеччиною. В усіх життєвих окупованих країнах Гер-мания проводила більш або менш жорстку політику национальногопринуждения, в залежності від приналежності даного народу до «німецьким народностям «або «расово-неполноценным », від потенци-альных економічних можливостей держави, від военно-страте-гической значимості тощо. Проте, попри різні подходыв поневоленні держав, практично у кожному їх возникло, хотя ще й мінімально, проте організоване Рух Сопротив-ления (ДВ). Як зауважив німецький учений До. Центнер «для народу із національною свідомістю була нестерпна будь-яка, в томчисле і «гуманна », окупація «[2]. На міжнародної конференції 1961 г. в Мілані під терміном «Опір «запропонували розуміти «всі форми і всі средс-тва боротьби …, від висловлювання протесту до партизанської боротьби «[1]. Скориставшись даним визначенням розглянемо европейскиегосударства детальніше. _ 2.

АВСТРИЯ.

Офіційно Австрія не брала участь у 2-ой світової войне, т.к. з 1938 року була частиною Німеччини. 10.04.1938 відбувся дуже спірний щодо законностиреферендум, у результаті якого Австрія була оголошено частьюТретьего Рейху. І буквально з перших днів Об'єднання Австрияпочувствовала на весь жах фашизму. Чи ж тільки в 1938 году, было знищено 80 тис. австрійських громадян. У Австрії був потужного збройного ДВ, проте значитель-ная частина австрійців брала участь у боротьбі протягом усього ок-купации. Були распостранены професійні організації Сопротивле-ния (пожежників, річковиків, студентів, залізничників), боль-шинство з учасників яких неможливо було знищено в концтаборах. Найбільш потужної організацією опору був АвстрийскийСоюз Свободи, активно який діяв 1944 року. Проте мощныйаппарат придушення і лояльність великої кількості громадян режи-му дозволили створення у Австрії розгалужену мережу ДВ [4_ 2АЛБАНИЯ. Була окупована фашистської Італією із сьомої по 10 квітня 1940 года. Офіційним правителем Албанії став Італійський Імператор, афактическим — його намісник. 28.10.40. Албанія була як плацдарм для нападе-ния на Грецію, проте використовувати Албанію як источникаживой сили для Італійської армії зірвалася, оскільки місцеві ан-тифашисты стали ось на підтримку Грецької армии. Борьба від одиничних випадків саботажу переходила до партизанської. Найпотужніший центр Опору був освічений весной1941 року у гірських районых неподалік Тирани. 28.10.41. У Тирані відбулася багатолюдна антифашистська де-монстрация. 8−14 листопада 1941 в Тирані відбувся объеденительный съездкомпартии (КПА).

Керівником став Енвер Ходжа. Вже у лютому 1942 у листі ЦК КПА рекомендовано образовыватьнародно-освободительные поради. 16.09.42 з ініціативи КПА створили Народно-Освободитель-ный Фронт Албанії (НОФА). Численні спроби мобілізувати албанців в фашистскиеармии наштовхувалися на опір, виражене в акціях собота-жа.

У грудні 1942 боротьба албанського народу було визнано стра-нами Антигітлерівської коаліції. У 1943 ЦК КПА видає постанова про створення Нацио-нально-Освободительной Армії (НВА) з урахуванням партизанського движе-ния. Навесні 1943 спалахнули бої бегемотів у Південній Албанії. До цього времениНОА налічує понад 35 бойових чіт (загонів). 10.07.43. Генсовет і Генштаб НВА звернулися народу з при-зывом до загального повстанню. Проте невдовзі Німеччина виводить на Албанію свої війська. На початку зими 1943/44гг. НВА контролює багато міст ирайоны Центральній, і Південної Албанії. У цей час почалося мас-сированное німецьке наступ. На НВА обрушилися репресії, проте загальний перебіг світової войныизменить вже було не можна й з допомогою Союзників 17.11.44-осво-бождена Тирана, а 29.11.44 -вся Албанія. Усього за роки окупації Албанське Опір потерялоубитыми близько 28 тис. людина [3]. _ 2.

БЕЛЬГИЯ.

ойна тривала від 17.05.40 по 28.05.40 й закінчилась бе-зоговорочной перемогою Німеччини. З кінця 1940 роки з ініціативи компартії началисоздаваться партизанські загони, бійці яких робили диверсиина залізницях, промислових підприємствах, військових объектахи.т.д. 1]. Усього в Бельгійських збройних партизанських отрядахсостояло 23 000 людина, у тому числі близько 800 були советскимигражданами, бігли з німецького плена[2]. На початку 1942 року було створено фронт незалежності. Активну антифашистську політику Бельгії займала церква. 11.03.43. кардинал Ван Рой публічно заявив протест противдействий фашистів [1]. Опір народу агресорам посилилося після открытияВторого фронту. Проте посилилися і репресії гітлерівців. Такпосле провалу наступу в Арденнах було знищено несколькодеревень з усіма жителями. Загалом у роки у Бельгії друкувалося 650 антифашистскихгазет, за розповсюдження яких було страчено 3200 людина [2]. 2.

БОЛГАРИЯ.

Болгарія, була членом фашистського блоку, в военныхдействиях проти СРСР не брала участь, проте надавала своютерриторию для переміщення німецьких військ, свої авіабази — длягерманской авіації и.т.п. 5] І, саме, після нападу Німеччини на СРСР, болгарське Соп-ротивление, існуючий упродовж тривалого часу, початок приобретатьорганизованные форми. Безсумнівним організатором боротьби стала Бол-гарская Робоча Партія (БРП) на чолі із Георгієм Димитровым [6]. 26.06.41. ЦК БРП розробив новий курс — на розвиток антифа-шистского руху і збройної боротьби з гітлерівців і ихболграрских союзників.

Отже Болгарія стала єдиною країною — союзни-ком Німеччини, де партизанське рух з’явилося влітку 1941 року. На 1-ом етапі партизанське рух лише нагромаджувало силы-и дотримувався в основному оборонної тактики, проте всеболее активно починали виявлятися інших форм боротьби, такі какдиверсии, саботаж тощо. У 2-ой половині 1941 було профінансовано більш 150 актів са-ботажа. Багато армійських підрозділах була створена мережу под-польных антифашистських осередків. 27.07.41. почалося мовлення з антифашистській радіостанції «Христо Ботев », що у СРСР. Навесні 1942 ЦК БРП розіслав на місця нових інструкцій поусилению диверсійних груп. У відповідь — жорсткі репресії. За пе-риод з 30 червня 1941 до червня 1942 було понад 42 тисяч чоло-століття. 1.

7.07.42 створено Вітчизняний Фронт (ОФ) — основна органи-зация болгарського ДВ, після чого боротьба посилилася [6]. До конца1942 створено 136 комітетів ОФ. За період із березня жовтень 1943 загонами ОФ було проведено286 бойових операцій. У самої лише Пловдивской області у этовремя діяло 21 тис. партизанів. Загалом у 1943 р. близько 12%мужского населення було з партизанами.

Навесні 1944 бою розпалюються новою силою. До літа я 1944количество активних учасників Опору перевищила 250 тысяччеловек. Партизани тим часом завдають дедалі більше серйозні удары. Наиболее сміливим серед них було напади проти німецькі частини вдолине річки Рипска [5]. 30.08.44 Отже маніфест ОФ із закликом вимагати до уряду уйтив відставку. 6.09.44 в Софії антиурядова демонстрація. 6.-8.09.44 Загальна страйк. 8.09.44 Влада ОФ встановлена у боьшинстве у містах. У ніч із 8 на 9 вересня у Софії збройне повстання. Пра-вительственные війська внаслідок антифашистській операції нейт-рализованы. О 6-й 25 хвилин влада перейшла до ОФ. Премьер-ми-нистром став Георгій Дімітров і Болгарія оголосила війну Германии.

ГРЕЦИЯ.

28.10.1940 в 5.30 ранку Італія неспровоцировано натрапила наГрецию. Проте розрахунок на бліцкриг провалився. Витримавши перший на-тиск 8.11.40 Грецька армія перейшла в контрнаступ. До територія Греції повністю очищена від захватчикаи бої точилися в Албанії [4]. 2.03.41 Італія зробила оче-редную невдалу спробу наступу. Бачачи безпорадність своихитальянских союзників до Греції свої війська вводить Німеччина. 27.04.41 У Афіни ввійшла німецьку армію. І вже 28.05.41 створюється перша організація національної со-лидарности — ЭА. 31.05.41. З Акрополя зірвано нацистський прапор. У 1941 створюється робочий Народно-Освободительныйфронт.Тогда ж організуються перші партизанські загони. 22.09.41. знищена німецька автоколона 29.09.44 повстання на номе (районе) Дрома. 27.09.41 освічений Народно-Освободительный Фронт (ЭАМ). 16.01.42 створена Народно-Освободительная Армія (ЭЛАС). 25.03.42 масові виступи у честь дня Революції. 12.04.42 страйк державних службовців. 22.12.42 Загальна страйк. 22.02.43 Гітлерівці видають указ про трудовий мобілізації - вответ 100 -тисячна демонстрація і Загальна страйк. 25.06.43 У у відповідь масовий терор 200-тысячная демонстра-ция в Афінах. У той самий час не слабшає й озброєна боротьби з оккупан-тами. За 3 місяці загони ЭЛАС знищили більше чотирьох бойових единицпротивника [5]. 2.05.43 створено головне командування ЭЛАС.

8.09.43 розгорнуто активна діяльність ЭЛАС. За несколькодней знищено понад 1000 німецьких солдатів. За період з січня по лютий 1944 бійці ЭЛАС уничтожилиболее 2700 ворожих солдатів та близько тридцяти танків. У січня 1944 почалися масові виступи у містах. 10.03.44 створено політичний комітет національного освобож-дения (ПЕЕА).

Торішнього серпня 1944 Німецьке командывание висилає боротьбі спартизанами, котрі провадили у період переважно уничтожениемвражеских комунікацій, добірні частини СС. У відповідь пройшов рядвсеобщих страйків. У цей час у своїх лавах ЭЛАС насчитывалоколо 50 000 людина. На початку вересня, після висадки в Грецииангличан, почалося генеральне наступу ЭЛАС і 12.10.44 войскагреческого опору увійшли до Афиных [7].

ДАНИЯ.

9.04.1940 Німеччина натрапила на Данію. 10.04.40 була подлисанакапитуляция й у Данії створено коллаборационистское уряд. Проте велика частина населення незгодна з предатель-ством керівництва. 23.08.40 Загальна страйк, супроводжується у низці случа-ев збройними зіткненнями. Після низки аналогічних виступів 29.08.43. Введено Чрезвы-чайное Становище. Влада повністю переходить до Німецькому воен-ному коммандованию і розпочинається другий (відкритий) етап оккупа-ции[2]. З вересня 1943 до квітня 1945 по Німецьким даним былоосуждено 20 442 учасника Опору. З 1943 року Данія розглядалася Німеччиною як вражескаястрана, були посилені репресивні заходи, що, своєю чергою, вы-зывало масові спалахи протесту серед мирного населення. У 1944 було укладено дипломатичних відносин междудатским рухом Сопротиваления та СРСР. З літа 1944 потужна хвиля страйків. Найбільші: 06.07.44 У Коппенгагене і страйк квітня 1945, когдапрекратило роботу 445 тисяч жителів. Загалом у датському Опорі з зброєю в руках воевало23 000 бойцов[1]. _ 2.

ИТАЛИЯ.

У Італії Опорі фашизму участвоволи самі разнород-ные суспільно-політичні сили: комуністи в гнітючому боль-шинстве, і навіть анархісти, католики, соціалісти, республиканцы, выходцы з словенських і хорватських меншин. Найжорстокіший фашистський терор, починаючи з 1922 року, вынудилСопротивление діяти у глибокому підпіллі за умов полити-ческой роздробленості. І лише 1936 року італійські антифа-шисты змогли йти єдиним фронтом із зброєю в руках в под-держку Республіканської Іспанії боротьбі проти заколоту Франко. Після поразки республіканців і відтак загибелі багатьох руководителейитальянского Опору, наступний його сплеск стався подвлиянием й у з успіхами Червоної Армії та союзницьких войскна фронте.

Останні місяці 1942 й у лютому 1943 року у Італії прои-зошли багатотисячні страйки під політичними гаслами. З осені 1942 року створюються Комітети опозиції з участиемвсех антифашистських сил, а 1943 року є кілька Коми-тетов згоди, що стало основою формування на терри-ториии країни комітетів національного звільнення, які сталицентрами нелегальної влади, керівництва та мобілізації сил осво-бодительного руху. Після падіння 25 липня 1943 року фашистської диктатури і крат-ковременного протягом 45 днів перебування при владі режиму маршалаБадальо, який здаванням Італії німцям, 8 вересня 1943 го-да почалося збройне Опір. Воно прийняло різноманітні форми. Це і воєнних дій не-больших підрозділів колишньої італійської армії на островах Лерос, Кефалиния, Корфу, на Додеканезских островах, на Корсиці. Це иучастие італійських військовиків у складі партизанських загонів в окку-пированных країнах (Греція, Албанія, Югославія). І це крупныебоевые операції понад 1000 партизанських бригад, включаючи боевыедействия партизанів переформують на складі союзницької армії. За зброю взялись462 тис. партизанів і патріотів, 76 тис. загинула. Італійське опір блискуче завершилося Национальнымвосстанием 25 квітня 1945 року в Півночі Італії, що й поло-жило кінець війні проти фашистов[8]. _ 2.

ЛЮКСЕМБУРГ.

Люксембург за своїми розміром не великий. Населення составляетвсего близько тисяч чоловік німецької армії не составилотруда окупувати це держава робить у перебігу кількох часов, однако у цій країні існувало Опір гитлеровскомугнету. Місцеві жителі дуже активно боролися проти онімечення, отка-зываясь почуватися громадянами 3-его Рейху, а потім уже з іншою по-ловине 1941 року почався відкрите Опір, при подавлениикоторого гітлерівцями знищено близько 1000 людина [2]. _ 2.

НИДЕРЛАНДЫ.

Власне війну з Німеччин тривала від 10 по 15 травня 1940 года. Нідерланди вважалися країною, підлягає онімечченню, ипоэтому 28.02.42 вийшов указ Гітлера, який би жінок, родившихдетей від немцев.

Голланцев більше взего обурювало приниження национальногодостоинства. Як сказав відомий голладский політик Я. Форринк «Голландців … найбільше ображала не їх військове поражения, а то, що окупанти намагалися придушити в моральному отношении, задушить культуру життя, нацифицировать «[2]. І обурення голлад-цев вихлюпувалося на вулиці. 22.06.40 рядовий свято «День гвоздик «був відзначений як об-щенациональный, з демонстраціями і вивішуванням національних фла-гов, що викликало крайнє невдоволення нацистів. У листопаді 1940 було проведено 48-часовая забостовка студентів. Вже у лютому 1941 масові антигерманские демонстрації. У 1941 за прикладом середньовічних борців з испанскимвладычеством створено суспільство гезов, більшість членів которогобыло невдовзі розстріляно. У 1942 організовані захоплення бюро по видачі продо-вольственных карток, які потім передавалися які стоять отвысылки до Німеччини особам. 29.04.43 загальний страйк, у якій взяло участь бо-лее мільйона чоловік. У травні 1943 з ініціативи компартії створюється рада Сопротив-ления. Наприкінці жовтня 1944 відбулася найбільша акція гол-ладского Опору — замах на начальника Служби Безопас-ности Рейтера. Після проведених фашистами репресій по данномуделу знищено близько 1000 людина. Загалом до кінцю війни збройне ДВ Нідерландів насчитывалооколо 25 тисяч бійців [1]. _ 2.

НОРВЕГИЯ.

9.04.40 Норвегія напали із боку Німеччини. 7.06.40 король Хакан VII разом із урядом эмигрировалв Англію. 10.06.40. Окупація Норвегії було завершено. З колабораціоністів було створено уряд. На народепостепеннно зріло невдоволення. 10.09.41 було проведено загальний страйк, після чого на-чались масові арешти. У це водночас створили нелегальныйпрофсоюз норвезьких вчителів, куди вступило 12 з 13 тысячпредставителей цієї професии. Ця організація боролася противфашизации образования[2]. У гітлерівських планах Норвегії відводилася роль поставщикадешевых енергоресурсів для Рейху. У цьому особливо интереснанаиболее гучна акція бійців Норвезького опору, когда27.02.43 було проведено диверсія заводі «Норск-Гидро », ніж бы-ло припинено проязводство важкої води та була фактично сорванапрограмма Німеччині з розробці ядерного оружия[9]. З іншого боку учасники Норвезького опору, починаючи зльоту 1944, проводили масові виступи у прибережних районахНорвегии. Ними звільнили кілька міст, що значительнооблегчило висадку британських військ. Велике сприяння норвезькі партизани надавали і наступа-ющим частинам Радянської Армии[1]. _ 2.

РУМЫНИЯ.

Протягом років 2-ой Світовий війни Румунія явлалась фашистським госу-дарством, спільницею Німеччини, основний базою нафтопродуктів (Пло-ешти). На чолі стояв фашистський диктатор Антонеску, проте су-ществовало і потужне антифашистське рух. На чолі боротьби стояла комуністична партія Румынии (КПР). Вже 1940 року у Бухаресті і Плоешти було виявлено случаинападения на німецьких солдатів. 9.12.40 було висаджено пожежу нафтосховища німецької армії зі 150вагонами бензину. з 15.04 по 5.05 41 масові страйки шахтарів. У тому 1941 Румунія приєднується до троїстому союзу, а22.06.1941 входить у війну з СРСР за Німеччини. 8.07.41 КПР видає лист, у якому закликає боротися засвержение фашистської кліки, вигнання німецької армії й участво-вать в актах саботажу і збройної боротьби. У 1941 серія диверсій. Обесточена німецька системаПВО. Торішнього серпня 1943 КПР бере курс — на збройну боротьбу.

2.04.44. Радянська Армія впритул наближається до Румунської гра-нице.Политический криза сягає крайньої гостроти [10]. У этотпериод низка вищих військово-політичних керівників, на чолі скоролем Міхаєм, вирішує недопущення советско-румынской війни исвергнуть Антнонеску. Навесні й влітку 1944 наростають удари румунських партизан-фашистской військової машині. 30.04 знищено 30 вагонів з оружеем. 13,24,25.07 і 4.08 знищуються склади з пальним до Плоєшті. Кількість ударних партизанських угруповань зросла до 50. 20.08.44. Починається Яссо-Кишиневская операція Радянської Ар-мии. 22.08.44 — початок воооруженного повстання. Того ж день ко-роль викликав до палацу уряд на чолі з Антонеску, кото-рый, разом із членами свого кабінету і він там заарештований. 23.08.44 Румунія ообъявила війну Німеччини. Своїми діями король Міхай запобіг велике коли-чество жертв і з румунської, і з тодішньою радянською боку, внаслідок чого ибыл нагороджений радянським орденом Победы. 10]. _ 2.

СЛОВАКИЯ.

Чехословаччина була оккупированаГерманией ще до його початку 2-ойМировой війни у 1938 р.

На території Словаччини було створено мари-онеточное фашистське держава й досить значна частьсловаков, не згодна з владою, і у горныепартизанские загони. Багато бійці з знову організованою словацької фашистскойармии із зброєю до рук переходили набік партизанів. У підпіллі було створено народні комітети. І коли влітку 1944 Радянська Армія перейшла в наступлениесловацкие партизани перейшли до активних дій. 27.-28.08.44 Національні комітети проводять мобілізацію. 26.08.44 у низці городлв створюється народна міліція. 28.08.44 Повстання у низці південних районів. 30.08.44 Повстанці почали бої на сході Словаччини.

До 1.09.44. У широкому районі Середньої Словаччини влада перешлак районним комітетам. 9.09.44 Словацький національне повстання розгорілося набольшей частини Словаччини. У 1944 контрнаступ німців. Партизани відходять вгоры і переходять до диверсійним діям. Вже у лютому 1945 отсту-пающие гітлерівці проводять масові каральні акції. Розгром німецької армії в Словаччини завершили війська 1-гоУкраинского фронту [11].

ФРАНЦИЯ.

Влітку 1940 року Франція зазнала воєнної поразки від фа-шистской Німеччини. Дві третини держави опинилися у зоні немец-кой окупації, одна третину — південна — було довірено гитлеровскимлакеям, маршалу Петэну та його команді. З цих днів і почав отсчетсвоего часу Національне Опір — внутрішня і внешняявойна патріотів Франції, їх військова і політичний боротьба противзахватчиков та його фашистського режиму. Вже 18 червня генерал Де Голь звернувся безпосередньо до народу з воззвани-ем, заснувавши рух «Вільна Франція ». Воно об'єднало за пре-делами Франції французів, що прагнули визволенню своєї роди-ны. Всередині найбільшої Франції було помітно такі угруповання Соп-ротивления. Виділялося рух, очолюване комуністами.

На первомэтапе воно консолідувало сили, вело підпільну разъяснительнуюработу серед населення і побудову перейшла активних дій, починаючи сизвестной дати — 22 червня 1941 року, почавши цим другий периодфранцузского Опору. Серед інших груп можна назвати: — Лионскую організацію «Комба », до керівництва якої входи-ли офіцери, представники інтелігенції, католицькі діячі. Восновном цю групу займалася збиранням відомостей для де Голля ираспространением нелегальних газет; - організацію «Франтирер », котра має понад широку социальнуюбазу і демократичскую спрямованість; - організацію «Либерасьон-Сюд », діючу у районі Клер-мон-Феррана, керівництво якої (Эммунуэль буд «Астье де ля Виже-ри), вважало необхідним підготувати масове збройне восста-ние проти фашистів; - групу «Либерасьон-Нор «(керівники Піно і Сайян), дейс-твовавшую у районі Парижа, до якої увійшли деякі члени Социалисти-ческой партії, профспілкової організації ВКТ і Конфедерації христи-ан трудящих; - друга північна група — Граждпнская та військова организация (ОСМ) працювала у тісному контакту з розвідкою де Голля і английс-кой розвідкою. Єдиним рух Опору був.

І незважаючи на общуюненависть потрапить до ворога, різні політичні сили переслідували разныеполитические мети. Так Шарль Де Голь, визнаючи лідерство комму-нистов у створенні Національного Фронту і Організації Франтирерови Партизанів (ОФТП) писав [12], що твердо вирішив недопущення ситу-ации, коли він комуністи змогли б «зайняти домінуюче поло-жение, відтіснити мене і опинитися від керівництва ». З 21 листопада 1942 року, коли гітлерівці окупували всю Фран-цию, почався третій період Опору. Рух Франтиреров ипартизан стає масовим. Стала виходити регулярна газетаэтого руху «Франс буд «Абор », в якій докладно освещалисьдействия партизанських загонів.

Крім цього прибічники де Голля (які число мови у Франції оченьсильно виросло), проводили накопичення на підпільних складах воФранции прибуваючого від союзників зброї чекаючи вторгнення со-юзнической армії. Прибічників такий тактики називали аттантистами (от слова «очікувати »). У разі фашистського терору мови у Франції з’явилися много-численные загони «маки », які з французів, укрывавшихся ототправки примусові роботи до Німеччини. Дрібні загони «ма-ки «діяли успішно, великі ж, будучи зосереджено лаге-рях і вірні тактиці аттантизма, ставали об'єктами присталь-ного уваги окупантів, що двічі по зумовлювало трагічної ма-ссовой загибелі патріотів (в Веркоре і Глиере). Вже починаючи з 1942 року Французька компартія (ФКП) готовиланарод до повстання, яка відбулася у 1944 року иознаменовало собою четвертий період Опору. Передувала Національному повстання висадка 6 червня 1944 году в Нормандії союзницьких військ.

Французи з ентузіазмом сприйняли наступ союзників. Авосстание, організоване внутрішнім Опором, стало доми-нирующим чинником стратегії союзників після звільнення Франції. Бійці Французьких внутрішніх сил (ФФД) (але це було примерно500 тис. чоловік, або близько тридцяти дивізій) надали неоціненну услугусоюзникам. Це був і надання піхотних загонів танковим соедине-ниям, і диверсійні дії проти німецьких транспортныхсредств в останній момент висадки, й ефективні разведдействия, і уничто-жения хто залишився оточенні частин ворога (відомий «мішок «междуКомпьеном і Монсом). ФФД забезпечили безпеку надмірно розтягнутого правогофланга армії союзників уздовж ріки Луаро від Нанта до Орлеану. І, нарешті, такі великі міста, як Бордо, Марсель, Ниццаи, 10−24 серпня 1944 року, столиця Франції - Париж, були осво-бождены самими Восставшими[13].

ЮГОСЛАВИЯ.

6.04.41 Німецька армія натрапила на Югославію. Слабка армияэтой країни виявилося може протистояти агресорові. Німецькі влади розділили Югославію на цілий ряд частин. Слове-ния і Хорватія ще було оголошено формально незалежними государства-ми з марионеточными фашистсими режимами. Частина Югославії приєднали до Угорщини та Італії. Вже влітку 1941 на більшу частину території Югославії возник-ло ДВ. Патріотично налаштована частина колишніх військових, рабочих, крестьян і у гори щоб із зброєю у руках відстоювати независи-мость своєї Батьківщини. Наприкінці 1941 року у складі партизанських загонів боролося більш 70тысяч людина. Керівну роль ДВ якої відігравала Комуністична партія Югосла-вии на чолі з Йосипом Броз Тіто. 12.12.41 було створено бригада Народно-ОсвободительнойАрмии Югославії (НОАЮ). На території, звільнення від фашистов, создавались народно-освободительные комітети. У листопаді 1942 створено Антифашистське Віче Народного Освобож-дения Югославії (АВНОЮ). НОАЮ починає здобувати перемогу. У листопаді 1943 у звільненому місті Яйце (Боснія) состоялся2-ой з'їзд АВНОЮ, де було закладено основи держави.

Наприкінці 1944 партизанська армія контролювала большинстворайонов (переважно гірських) Центральної Югославії. На середину 1944 було звільнено Андриатическое побережьеХорватии. НОАЮ діяла в активному взаємодії із Радянською Арми-ей, що наступала у Румунії. Торішнього серпня 1944 практично повністю завершено освобож-дение Чорногорії. 28.09.44 після потужного застосування артилерії Радянська Армияперешла в наступлдение на Югославському фронті із єдиною метою освобожденияБелграда. 4.10.44 з іншого флангу на Белград початку наступ НОАЮ.

21.10.44 Белград був освобожден[14]. Як бачимо, у кожному із багатьох країн, які піддалися окупації, во-оруженный народ вставав боротьбу з агресором, проте бесспорнои то, що причиною, через яку Рух Сопротивлениямогло існувати, була беспрецендентная історія боротьба сгитлеровской Німеччиною Радянського Союзу, і навіть інших країнах Ан-тигитлеровской Коаліції. І все-таки мушу захоплюватися героїзмом борців ЕвропейскогоСопротивления, адже, як цілком слушно бачили ноті Времен-ного уряду Французької Республіки від серпня 1944 «Сопро-тивление відродило військову бік боротьби, але ще більшої сте-пени воно возрадило її моральний аспект. Воно боролося за общуюконцепцию існування проти чужої концепції людської жиз-ни і доля «[1].

_Примітка: У цьому роботі свідомо була порушено тему ДвиженияСопротивления у Німеччині, т.к. то цієї проблеми не вкладається вобщие рамки Європейського Опору і вимагає окремого исследования.

1. Рух Опору у Європі 1939;1945 / Подред. Н. П. Комоловой, М.: Наука, 1990.-240 з.

2. Семиряга М. И. Німецько-фашистська політика нацинальногопорабощения в країнах Західної і Північної Європи.- М.: Наука, 1980.-238 з.

3. Коротка історія Албанії / Під ред. Г. Л. Арша, М.: Наука, 1992.-505 з. 4. Штайнер Герберт Присуджений до смерті. Австрійці противГитлера, М.:Прогресс, 1968.-235 з.

5. Визвольні змагання проти фашизму 1939;1945гг. / Подред. Ю. О. Полякова, М.: Наука, 1983. 295 з.

6. Внесок Болгарського народу розгром фашистської Німеччини /Під ред. И. Кинова, М.: Військове видавництво міністерства обороныСССР, 1967.-263 з.

7. Історія національного опору у Греції 1940;1945 /Під ред. К. А. Шеменкова, М.: Прогрес, 1977.-439 з.

8. Врятувати Італію! /під ред. А. А. Крилова, М.: Издательствополитической літератури, 1990. 539 з.

9. Овчинников В. О. Запальний попіл.- М.: Видавництво АПН, 1985. 135 з.

10. Лебедєв І.І. Крах фашизму Румунії.- М.: Наука, 1983.-549 з.

11. Клоков В.І. Партизани Словацьких гір.- Київ: Издательствополитической літератури України, 1986. 271 з.

12. Шарль Де Голь, Військові мемуари, Заклики 1940;1942, М.:Издательство іноземної літератури, 1957, стор. 295.

13. Тийон Шарль Французькі франтиреры і партизани противнемецко-фашистских окупантів, М.: Видавництво іноземної лите-ратуры, 1963.-620 з.

14. Михайлов П. Сто днів, у горах Югославії, М.:Молодая гвар-дия, 1980. -206 с.