Складові авторитету викладача ВНЗ

Складові авторитету викладача ВНЗ.

.

.

План.

План Вступ. Поняття авторитету викладача.

Психолого-педагогічні основи викладача ВНЗ та його різновиди.

Професійно-особистісний потенціал авторитетного викладача.

Професійні проблеми педагогічної діяльності та шляхи їх вирішення.

Творча взаємодія досвідчених і молодих викладачів як фактор формування авторитету викладача.

Висновок. Авторитет творчої, активної особистості - важлива складова авторитету.

сучасного викладача ВНЗ.

Вступ.

Сьогодні сучасне суспільство потребує не вузьких спеціалістів — носіїв окремих виробничих функцій, а у всебічно розвинених соціально активних особистостях, які мають фундаментальну наукову освіту, багату внутрішню культуру. Не дивлячись на те, що для будь-якого кваліфікованого спеціаліста необхідні глибокі знання, для педагогічної діяльності особливо важливі професійно значущі особистісні якості. Становлення педагога — це в першу чергу формування його як особистості і лише потім — як професійного працівника, що володіє спеціальними знаннями в певній галузі педагогічної діяльності.

Діяльність педагога різнобічна, гуманна і змістовна, вона потребує ґрунтовної підготовленості і має багато вимірів.

Одне з найважливіших значень в оцінці педагога має авторитет викладача, як одне із складових ознак професійного педагога. Авторитет викладача — це інтегральна характеристика його професійної, педагогічної та особистісної значущості в колективі, яка виявляється через взаємини з колегами та студентами та впливає на ефективність навчально-виховного процесу. Причому, слід зазначити, що складовими авторитету викладача є авторитет ролі та авторитет особистості, і, слід зазначити, що в умовах трансформації суспільства переважає авторитет особистості.

Авторитет викладача є результатом розвитку:

а) предметних педагогічних знань, вмінь, навичок (знання предмету);

б) комунікативних педагогічних знань, вмінь, навичок (знання студентів та колег);

в) гностичних (знання себе та вміння корегувати свою поведінку).

Авторитет викладача формується на основі симпатії та поваги до викладача.

Психолого-педагогічні основи викладача ВНЗ та його різновиди.

Педагог — це фахівець, який має спеціальну підготовку і професійно провадить навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах.

Педагогічна діяльність — це діяльність педагога в навчально-виховному процесі, спрямована на формування і розвиток особистості вихованців.

Які властивості повинен мати педагог, щоб його можна було назвати вихователем? Що стоїть за словами «педагогічна майстерність педагога?».

Безперечно, будь-яка майстерність, у тому числі і педагогічна, розкривається в діяльності, причому в діяльності ефективній. Саме таке розуміння майстерності і прийнято в педагогіці.

Ефективність процесу навчання багато в чому залежить від дій педагога — суб «єкта педагогічного процесу, який безпосередньо і багатогранно впливає на кожний його компонент. Завдання педагога полягає в тому, щоб формувати у студентів мотивацію, навички та вміння самовдосконалення, озброїти його ефективною методикою. Впоратися з цим дуже складним завданням може тільки справжній майстер своєї справи.

Психолого-педагогічні основи і складові майстерності діяльності викладача включає низку взаємозумовлених компонентів:

орієнтовно-прогностична діяльність полягає в умінні педагога визначати конкретні цілі, зміст, методику виховної діяльності, передбачити її результати на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих вихованців, злагодженості та згуртованості колективу.

Наслідком цієї діяльності є конструктивно-проектувальна, яка передбачає постійне вдосконалення педагогом методики проведення різних навчально-виховних заходів.

Організаційна діяльність — від умілого планування навчально-виховної роботи і визначення оптимальних шляхів її реалізації, обґрунтованості конкретних заходів залежать перебіг педагогічного процесу та його конкретні результати.

Практичне здійснення конкретних педагогічних заходів передбачає наявність у педагога навичок і вмінь їх проведення, ефективних педагогічних методик. Ця діяльність потребує досконалої педагогічної техніки.

Діяльність педагога, першою чергою, пов «язана з людським чинником і передбачає наявність комунікативно-стимулювального компонента. Для його ефективної реалізації вихователь повинен мати такі особистісні якості:

бути людиною доброю, і позитивно відноситись да кожного студента;

вміти епатувати студентам;

бути оптимістом;

бути творчою людиною;

мати педагогічний такт, тощо.

Аналітично-оцінковий напрям діяльності педагога, зміст якого полягає в аналізі як власних дій, так і дій студентів, виявленні їх позитивних сторін і недоліків.

Дослідницько-творчий — має пронизувати всі попередні види діяльності та своєчасно наповнювати їх змістом.

Творчість педагога — це джерело його оптимізму, всебічного розвитку, гуманного мислення, оригінального проведення педагогічних заходів. Їх постійного вдосконалення, тощо.

Слід також звернути увагу і на педагогічні функції педагога, вони є приписанням педагогові напрямів застосування професійних знань і вмінь. Звичайно, головним напрямом застосування педагогічних зусиль є навчання, освіта, виховання, розвиток і формування студентів. Відповідно, основною функцією педагога є управління процесами навчання, розвитку і формування особистості студента.

Основні функції педагога — ціле покладання, діагностування, прогнозування. Планування, інформування, організація, оцінка і контроль, коригування.

Але основна якість, якою має оволодіти педагог — це педагогічна майстерність, яка розуміється як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що за відведений час педагог досягає оптимальних наслідків.

Ззовні майстерність педагога — це вирішення різноманітних педагогічних завдань, успішна організація навчального процесу й отримання відповідних результатів, але її сутність полягає в певних професійних і особистісних якостей, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. Важливими професійними якостями педагога ми повинні визнати працелюбність, працездатність, дисциплінованість, відповідальність, уміння поставити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, прагнення постійно підвищувати якість своєї праці.

Складовими педагогічної майстерності є:

гуманістична спрямованість — найголовніша характеристика майстерності педагога, що будується на основі ціннісних орієнтацій;

професійна компетентність є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст його становлять глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки;

Здібність до педагогічної діяльності - є дуже важливим елементом. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості, комунікативність, динамічність, емоційна стабільність;

Педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога.

Але слід зауважити, що в основі педагогічної майстерності лежить педагогічна культура — оволодіння педагогом педагогічним досвідом, ступінь його вдосконалення в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості.

2. Професійно-особистісний потенціал авторитетного викладача.

Теоретичний і практичний рівні опанування вихователем педагогічним досвідом людства становлять методологічну і технологічну основу його педагогічної діяльності та є важливою передумовою поступового просування до вершин педагогічної майстерності. Необхідно також зауважити, що педагогічна діяльність — це найвідповідальніша галузь людської діяльності. До цієї роботи можна допустити тільки тих осіб, які мають до неї хист та інші особистісні якості, що сприяють цій діяльності.

Слід враховувати такий аспект: у складних умовах життєдіяльності основним інструментом виховного впливу на вихованців є особистість педагога, його професійна майстерність, рівень зрілості в педагогічній діяльності та особистісні якості.

Головне призначення педагога полягає в тому, щоб своєю високою моральністю, любов «ю до людей, знаннями, працелюбністю та іншими якостями стати взірцем для наслідування з боку студентів і особистим прикладом виховувати у них людяність.

Наприклад, професійно важливими якостями європейських учителів вважаються високий рівень самоконтролю, емоційна врівноваженість, комунікабельність, готовність до співробітництва, впевненість у собі, а також низькі показники депресії.

Багато вчених приходить до висновку, що необхідно при визначенні професійної здатності враховувати три моменти:

наявність спеціальних задатків (вибіркової установки) до обираємої педагогічної професії;

наявність спеціальних (педагогічних) здібностей, котрі б полегшували засвоєння педагогічних знань і навичок роботи;

наявність здібностей до «пошуку свого інтерперсонального середовища», яка б полегшувала реалізацію власного природного потенціалу.

Професійні вимоги до особистості вчителя Якості особистості вчителя.

Особистісно-етичні.	Індивідуально-психологічні.	Педагогічні.
Почуття долгу і громадянської відповідальності, гуманізм, щиросердя, уважність, доброзичливість, свідоме ставлення до праці і дисциплінованість, вимогливість принциповість, скромність, товариськість, об «єктивність, самокритичність, висока моральна культура, артистизм, загальна ерудиція, терпеливість і наполегливість.	Широта і глибина пізнавальних інтересів, ясність і критичність розуму, винахідливо емоційна чуйність і стійкість, довгочасна пам «ять, розвинутість спостережливості волі, уявлення, великий обсяг і переключеність уваги, культура темпераменту, об «єктивна самооцінка.	Високий рівень професійно-педагогічної підготовки, інтерес до педагогічної діяльності, любов до справи і дітей, педагогічний такт, педагогічне мислення, професійно педагогічна працездатність, прагнення до науково-педагогічної творчості, культура і виразність мови, почуття гумору.

Високий рівень професійно-педагогічної підготовки забезпечується оволодінням слідуючими групами знань, умінь та навичок:

Професійні та загальнонаукові.	Фізіологічні та психологічні.	Педагогічність та методичні.
Теорія відповідного предмету (математики, української мови і літератури, хімії, географії і т.д.); основи суміжних предметів, філософські, економічні, соціально-політичні, правові знання, світова і вітчизняна культура, іноземна мова.	Вікові особливості розвитку організму школяра, закономірності психологічного розвитку дітей, підлітків і старших школярів; психологія виховання і навчання; психологія вчителя; психологія керівництва учнівським колективом.	Сутність педагогічного процесу; теорія і методика виховання і навчання школярів; історія педагогіки; методика викладання предмету; школознавство; наукова організація праці вчителя.

На основі проведеного аналізу можна зробити слідуючі висновки. Щоб професійно проходив процес формування фахівця, необхідно студенту і педагогу звертатись до цілі своєї діяльності. Для розкриття цілі треба розробити перелік якостей випускника спеціаліста, які слід формувати за роки перебування студента в вузі. Скласти такий перелік можна, виявивши:

а) реальні ситуації, в яких приходиться діяти педагогу;

б) його трудові функції;

в) потрібні знання та навички.

Аналіз психолого-педагоігчних досліджень провідних вчених свідчить, що найбільш успішний розвиток професійної майстерності здійснюється при співпаданні мотивів із зовнішніми стимулами. До них вони відносять: демократичне управління колективом; створення творчого мікроклімату; пропаганду передових знахідок і досягнень членів педагогічного колективу; представлення педагога і студента до нагороди і заохочення за досягнуті результати; преміювання за участь в роботі творчих мікрогруп; підготовку і проведення методичних заходів; і т.д.

Професійні проблеми педагогічної діяльності та шляхи їх вирішення.

Чому вчителі з однаковими знаннями, досвідом і навіть бажанням добре робити свою справу роблять її все ж по-різному? Тому, що кожний вчитель — це неповторна особистість, а, відповідно, неповторне його спілкування з учнями. І у всіх воно проходить по-різному. Адже педагогічне спілкування — це єдина магістраль, по якій вчитель транслює все хороше, що вміщує його особистість, на особистість учня. І не дуже хороше. Зв «язок цей взаємопов «язаний — від вчителя до учня і від учня до вчителя. І все, що відбувається між ними, називають міжособистісною взаємодією.

Існує тип педагогічної взаємодії по відповідності внутрішнього стану і зовнішніх проявів — ставлення і спілкування, де зовнішнє і внутрішнє співпадають. На першому місці в педагогічному ставленні (ставлення педагога до студентів), безперечно, емоційні переживання.

В професійній діяльності педагога величезну роль відіграє і загальне «самопочуття» його особистості, яке визначається Я-концепцією. Я-концепція — це дидактична система уявлень інтелектуальних та інших якостей, особиста самооцінка, а також суб «єктивне сприйняття зовнішніх факторів. Які ж особливості Я-концепції «ефективного педагога»? Такий педагог, за даними Дж. Лембо, володіє почуттям впевненості в собі, вважає себе здібним справлятися з життєвими труднощами, не здатний сприймати себе як невдаху, відчуває, що потрібен іншим людям, що вони його сприймають, а його здібності, цінності і судження значимі в очах оточуючих. Іншими словами, він володіє високою самооцінкою.

Темп сучасного науково-технічного прогресу ставить перед системою освіти принципово нове завдання: сформувати особистість, що ефективно реагує на постійні зміни.

Враховуючи, що педагог повинен володіти високорозвиненою здатністю «володіти собою», тобто проявляти емоційну стійкість: витримку, самоволодіння, вміння тримати себе в руках, Н.В. Кухарєв, Г. В. Савєльєв виділяють наступні форми підвищення професійної кваліфікації вчителів: проблемний теоретичний семінар (основна форма; в роботі приймає участь весь педагогічний колектив); психологічний семінар; теоретичні конференції з обговорень наукової літератури; функціонування внутрішкільних науково-методичних об «єднань; організація дослідницької роботи вчителів; організація і проведення підсумків творчих пізнавальних знахідок учнів; узагальнення досвіду педагогів-майстрів, розповсюдження і використання його в діяльності всього педагогічного колективу; пропаганда і впровадження накопиченого досвіду (1, 211). Перераховані форми удосконалення професіоналізму вимагають від вчителів науково обгрунтованого підходу до організації процесу навчання і виховання школярів, до аналізу і прогнозування своєї роботи. Основною особливістю підвищення професіоналізму вчителів є тісний зв «язок з наукою, яка допомагає досліджувати їм (вчителям) педагогічний процес. Але ж сам процес дослідження вимагає в інструментарії - вимірі динаміки результатів діяльності своєї і колег.

Висновки.

Безперечно, видатний педагогічний талант, як і політичний, артистичний чи лікарський, виявляється досить рідко. Педагогічна діяльність потребує особливих якостей від людини, а особливо для того, щоб стати авторитетним викладачем.

Необхідно також зауважити, що педагогічна діяльність — це найвідповідальніша галузь людської діяльності. До цієї роботи можна допустити тільки тих осіб, які мають до неї хист та інші особистісні якості, що сприяють цій діяльності.

Головне призначення педагога полягає в тому, щоб своєю високою моральністю, любов «ю до студентів, знаннями, працелюбністю та іншими якостями стати взірцем для наслідування з боку студентів і особистим прикладом виховувати у них людяність.

Навчальний процес як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, повинен забезпечити виконання цього завдання реалізацією трьох функцій: освітньої, розвиваючої та виховної.

І визначальну роль тут відіграє особистість педагога, те, як він зуміє направити навчальний процес, справити потрібне враження і здобути авторитет у студентів.

Ерудований педагог викликає в учнів бажання підвищувати свій освітній рівень. Тактовний, доброзичливий учитель позитивно впливає на виховання учнів, навіть важковиховуваних.

І підсумовуючи все наведене, всю суть, хочу навести такий вираз: «Стати майстром — це не самоціль, ця пристрасть має бути притаманна фаху педагога як невід «ємна властивість його любові до своєї професії. «.

Список використаної літератури:

Ягупов В.В. «Педагогіка» — навчальний посібник, Київ 2002 р.

Болотін Ю.П., Окса М. М. «Лекції з історії педагогіки України.» — Мелітополь, 1996. — 254 с.

Окса М.М. «Вивчення дисциплін загальнопедагогічної підготовки вчителя у педагогічних вузах України (1917;1991 рр.)" — К., 1997. -.

316 с.

.

.

_.

.