Демокрит з Абдеры у Фракії

Демокрит з Абдеры у Фракии

Т.Г. Румянцева Демокрит (Demokritos) з Абдеры у Фракії (прибл. 470 чи 460 — 360-е рр. е.) — др.-греч. філософ, основоположник атомистического вчення. Авторка понад 70 творів з етики, фізиці, математиці, мови й літератури, різним прикладним наук, зокрема. медицині, яких збереглися тільки уривки. У античності був відомий як глибиною свого вчення, а й красою стилю своїх творів. Стиль Д. вирізняли стислість, ритмічна організація фрази, алітерації, асонанси, неологізми, широке використання риторичних антитез: атоми і порожнеча; макрокосм — Всесвіт і мікрокосм — людина; те, і те, чого, і т.д.

«Атомы» і «порожнеча» — головні поняття плюралістичної онтології Д. Атом (he atomos oysia, «неподільна сутність») є дрібне тіло, неподільне за тією ж причини, якою неподільний буття у Парменіда: розподіл припускає наявність порожнечі, але в середині атома з визначення порожнечі немає. Як можна і буття у Парменіда, атоми характеризуються вічністю і незмінністю. Порожнеча у системі Д. постає як принцип дискретності, числа й руху атомів, і навіть як його «вмістилище». Називаючи порожнечу «небуттям», Д. явно відмовився від элейского постулату про неіснуванні небуття, проте буття й небуття включені в нього на більш загальне поняття «те щоб насправді», завдяки якому вона реальність визнається і поза порожнечею (не-бытием). Атоми і порожнеча існують рівному підставі, «трохи більше „щось“, ніж „ніщо“» — Україні цього принципу «исономии» (рівноправності) універсальний у системі Д.

Друг від друга однаково щільні атоми відрізняються трьома властивостями: «постаттю», «розміром» і «поворотом» (тобто. становище у просторі). Четверта відмітна характеристика — «порядок» — належить до способу сполуки атомів друг з одним, унаслідок чого що складаються з атомів микротела мають різноманітними якостями. Постаті (форми) атомів нескінченно різноманітні, оскільки немає підстави віддати перевагу одну форму інший і обмежити т.а. кількість форм атомів. Атом як такої недоступний почуттєвого сприйняттю, і саме Д. називав свої атоми «ідеями», запровадивши цей термін ще до його Платона для позначення сутності, усматриваемой лише мыслью.

В злагоді із законом збереження буття («з нічого щось буває») виникнення і знищення складних тіл відбувається шляхом з'єднання заліза і роз'єднання атомів. Усі атоми, кількість яких нескінченно, вічно рухаються, навіть всередині твердих тіл вони роблять коливальні руху. Першопричиною цього руху є співудару атомів, що почалися космогонічному спонтанному «вихорі», у якому відбулася первинна сортування атомів — подібне до такого, причому більш великі атоми опинилися у центрі, і їх відбулася Земля. Навколо неї спочатку спілкувалась «волога і грязеобразная» оболонка, що поступово висихала і волога матерія йшла вниз, а суха від тертя воспламенялась і з її формувалися зірки. Земля перебуває у центрі Космосу відповідно до принципу «исономии» — «немає підстав, чому вона кинулася швидше, у одну, ніж у іншу сторону».

Д. однією з перших зазначив залежність якостей речей від способу їх пізнання. Усі поняття, складові мову нашого описи зовнішнього світу, відповідають нічого «воістину», від того весь наш пізнання, сутнісно, конвенціональний, — у Д. це виражено в понятті nomos (угоду, узаконений звичай). «По звичаєм солодкість, за звичаєм гіркоту, за звичаєм холод, колір, теплота, на ж — атоми і порожнеча». Усі якості зводяться до формально-количественным розбіжностям атомів: тіло, що складається з «круглих і помірковано великих» атомів, здається солодким, та якщо з «округлених, гладких, косих і малих за величиною» — гірким, тощо. Якості утворюються у ході акта сприйняття, причина їх виникненню — взаємодія атомів душі, й однак що розгорталися атомів предмета. Тому різне сприйняття обумовлені як мінливістю предмета (і той ж атом, «повернувшись», може сприйматися як і кислий, як і солодкий), і мінливістю суб'єкта (хворий сприймає негаразд, як здоровий, бо в нього ін. температура організму). Звідси програмний скептицизм теоретично пізнання: «Насправді ми нічого ні за чим не знаем».

Душа-псюхе, як і вогонь, складається з дрібних атомів кулеподібної форми. Чуттєве сприйняття Д. пояснював з допомогою «витікань» від тіл: від поверхні тіл відлітає якась матеріальна плівка, має форму сприйманого тіла («відик», eidolon), проникає око, потім у душу, у якій отпечатывается.

Этика Д. — продовження його атомістичної фізики: як атом є цілковите дерегулювання та самодостатнє буття, і людина є самодостатнє буття, тим паче щасливе, що більш замкнутий у собі самому. Для висловлювання свого розуміння щастя Д. придумав кілька термінів: «благодушність» (эвтюмия), «добробут», «безстрашність», «незворушність» (атараксия), використовував ще й традиційні терміни «гармонія» і «розміреність». Центральне поняття його етики — «эвтюмия», якої був присвячена окрема книга. Значення терміна передусім піднімається до поняття заходи, самообмеження стосовно тілесним удовольствиям. Той, хто добросердий, вміє радіти, що є, не заздрячи чужим статкам та славі, той прагне справедливим і законним справам, чому «і уві сні і наяву» радісна, урівноважений і воістину здоровий; він працює на міру сил, проте остерігається бути «занадто діяльним у приватних й у громадських делах».

Основная лінія впливу філософії Д. — фізична доктрина Эпикура, творця другий атомістичної системи в антич. философии.

***.

(460 — близько 370 е.) — давньогрецький філософ, вчений-енциклопедист, учень Левкиппа. Засновник першого у країнах історичного типу філософського і наукового атомізму. Робив подорожі до Єгипту, Вавилон, Персію, Аравію, Ефіопію, Індію. Уже з відомі 70 творів Д. («Про природу людини», «Малий мирострой», «Про ідеї», «Про мету» та інших.), у тому числі збереглися численні (близько) фрагменти. Внесок Д. у розвиток філософських ідей дуже великий, але найголовнішим є, безумовно, вчення про атомах. У традиційне для античності уявлення про первоначале Д. ввів ідею плюральности і множинності, оголошуючи як цього першоджерела гранично дрібні матеріальні частки, які можна безпосередньо відчути з допомогою органів почуттів. Цьому мельчайшему першооснові Д. встановлює свого роду межа розподілу, яке сприймається певної стадії стає більш неможливим. Саме тому й відбувається назва частки atomos (грецьк.) — неподільний.

Идея плюрального, множинного, нескінченно малого, не сприйманого органами почуттів та має межа розподілу першоджерела дозволила Д. дозволити низку проблем науку й філософії на той час: зокрема, з відповіддю про причини множинності і розмаїття речей, єдності і матеріальності світу, єдності тілесного і матеріального, і навіть пояснити суть процесу пізнання. Відсутність атомів, по Д., є порожнеча (небуття), нескінченне простір, завдяки якій і у якому здійснюється хаотичне рух атомів. Атоми неподільні (через твердості), немає якостей, різняться за величиною, формі, фігурі вазі, месторасположению і порядку (обрис, поворот і соприкасание), перебувають у порожньому просторі й вічне русі. У результаті їх з'єднання заліза і роз'єднання з’являються і гинуть світи і речі. (Космогонія Д. аналогічна поглядам Левкиппа про космічних вихрах, що породжують незліченні світи.) Час у Д. немає початку. По Д., все відбувається по певної неясною і незбагненною необхідності (долі) й у людини фактично тотожний випадковості. Пізнання причин явищ — сенс справжнього філософського пізнання. Відповідно до Д., краще «знайти одне хтиве пояснення, ніж стати перським царем». Душа — втілення стихії вогню — складається з особливих дрібних круглих і гладких атомів, розподілених з усього тілу. Д. запустив у вжиток термін «мікрокосм», провівши аналогію між космосом і організацією організму людини. Боги перебувають у вигляді сполук вогненних атомів й живуть довше людей, який був безсмертними.

Органом мислення в иступає виключно мозок. Відчуття виникають завдяки проникненню в душу походять із речей «образів» («ідолів»). Від предметів, бачать люди, вважає Д., відокремлюються маленькі, невидимі частинки й (певним чином з'єднані) проходять через порожнечу, потрапляючи як відбитка на сітківку очі, та був починають працювати розуму. Вище благо — блаженство, достигаемое приборканням бажань, і помірністю життя. Д., очевидно, першим розмежував прикладні мистецтва, які передбачають навчання, і художню творчість, яка потребує раціонально не з’ясовного натхнення. Атомістична концепція Д. справила великий вплив на історію філософської і з наукового думки, зробивши «атом» свого роду принципом пояснення існування, руху, його й загибелі матеріальних тел.

Список литературы

Лурье С.Я. Демокріт: Тексти. Переклад. Дослідження. Л., 1970.

Diets H., Kronz W. (Hrsg.). Die Fragmente der Vorsokratiker. Berlin, 1952. Bd II.

Маковельский А.О. Давньогрецькі атомисты. Баку, 1946.

Асмус В.Ф. Демокріт. М., 1960.

Proceedings of the First International Congress on Democritus. Xanthi, 1984. Vol. 1—2.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.