Джерела Конституційного права України

Джерела Конституційного права України

План

• Вступ
• 1. Поняття джерел конституційного права України
• 2. Види джерел конституційного права України
• Висновки
• Список вкористанних джерел

Вступ

Актуальність. Упродовж двадцяти років незалежності в Україні сформувалась якісно нова національна правова система, визначальною складовою якої стала система сучасних джерел конституційного права. Водночас на сьогодні зберігає свою актуальність проблема належного теоретико-методологічного забезпечення процесів розвитку системи сучасних джерел конституційного права України в умовах політико-правової реформи.

Система сучасних джерел конституційного права України, як і система національного конституційного права загалом, вирізняється своєю багатоаспектністю та різноманітністю юридичних форм правового буття конституційних норм. Нині її основні складові елементи — джерела конституційного права та їх групи — відображають не лише політичну волю держави, а й інших суб'єктів конституційної правотворчості. Йдеться про втілення політичної волі Українського народу, територіальних громад України та перспективи утвердження нових суб'єктів конституційної правотворчості, наприклад, національних меншин, інших соціальних спільнот.

Джерела конституційного права України традиційно привертають увагу українських і зарубіжних правознавців. Зокрема, в Україні в останні роки з’явилися фундаментальні наукові дослідження, присвячені як проблемам теорії та практики джерел конституційного права загалом (О.П. Васильченко, В.Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко та ін.), так і окремим видам джерел конституційного права в контексті відповідної галузевої системи.

Метою роботи є з’ясування сутності та змісту сучасних джерел конституційного права України і їх системи, а також виявлення чинників, які впливають на розвиток системи сучасних джерел конституційного права України.

1. Поняття джерел конституційного права України

Розглядаючи об'єктивне право, необхідно одним з перших розглянути питання про джерела права. Найчастіше під джерелами права вчені-правники розуміють ті форми, в яких закріплюються загальнообов’язкові правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право. Тобто, під джерелами права слід розуміти форми об'єктивізації правових норм, які служать ознаками їхньої обов’язковості в даному суспільстві. [3]

Джерело права — це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в обєктивовану реальність. Право як обєктивована реальність існує в певних формах. Без такої обєктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою, яка творить право. Творення права — явище надзвичайно складне і багатогранне. В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах) державних органів чи безпосередньо народу (його частини), в інших — в письмових актах, документах. Світова практика знає чимало джерел права. Це — акти, документи, традиції, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права. Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел.

У науці конституційного права під джерелами конституційного права розуміють зовнішню форму вираження (об'єктивації) конституційно-правових норм. Цей підхід до категорії «джерело конституційного права» сформувався історично, але багато правознавців зазначали, що джерело права є не просто «оболонкою» для норм права, а насамперед духовним підґрунтям права, що наповнює право конкретним змістом і надає йому певної форми.

Зокрема, відомий німецький мислитель Ф. Гегель вбачав у змісті джерела права не лише божественне походження права, а й «вічні та абсолютні ідеї», «національний дух і традиції народу» .

джерело право конституційне україна Виникнення поняття «джерело права» відносять до періоду існування Давнього Риму. Понад дві тисячі років тому Тіт Лівій у своїй «Римській історії» назвав Закони XII таблиць джерелами всього публічного і приватного права, оскільки вони були базою тогочасного права для давньоримських правознавців. Звичайно, Закони XII таблиць були далеко не першою пам’яткою давнього права, до найдавніших джерел права належать Закони царя Хамурапі, Закони Ману тощо.

Надалі погляди вчених на зміст поняття «джерело права» відзначалися різноманітністю. Ця категорія наповнювалася змістом з огляду на належність правознавця до тієї чи іншої юридичної школи. Зокрема, в радянському праві в 70-х роках XX ст. сформувався формально-юридичний підхід до джерел права, під якими було прийнято розуміти зовнішню форму вираження норм права (С.Л. Зіве, І.П. Ільїнський, М. А. Крутоголов.І.Б. Новицький М. Д. Шаргородський, О. Ф. Шебанов та ін.). Відтак, у радянському державному (конституційному) праві тривалий час вживалася категорія «джерело конституційного права» .

Погляди сучасних українських правознавців на сутність і зміст джерел конституційного права відрізняються оригінальністю і суттєвим відходом від доктринальних підходів радянського державного (конституційного) права. Зокрема, В. Ф. Мелащенко писав, що джерела права -". це сила, що створює право, перетворює його в життєву об'єктивність". Джерела конституційного права В. Ф. Мелащенко розумів у матеріальному, політичному, соціально-психологічному і власне юридичному значенні як акти нормативного характеру, які містять норми конституційного права. [1]

В останні роки були здійснені й спроби кардинальної ревізії поглядів на сутність і зміст джерел конституційного права України. Зокрема, сучасні вчені наголошують, що існуючі у вітчизняній науці визначення джерела конституційного права не відображають суті цієї юридичної категорії, оскільки джерела конституційного права за своєю сутністю є вираженням волі Українського народу і політики держави. За змістом же джерела конституційного права слід розрізняти залежно від особливостей юридичної сили конституційно-правових норм, що об'єктивовані в цих джерелах. Тобто джерела конституційного права України — це зовнішня об'єктивація волі Українського народу і політики Української держави, що передбачає надання їм чи визнання за ними певної юридичної сили.

Отже, можна стверджувати, що джерело конституційного права України у його правовому значенні - це зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом, або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм, які мають юридичну силу.

Найбільш характерними юридичними ознаками (кваліфікаціями) джерел конституційного права України є:

1. За сутністю та змістом джерела конституційного права України відображують волю та інтереси Українського народу та політику держави і безпосередньо виражають владні відносини у суспільстві та державі. Джерела конституційного права мають загальнообов’язковий характер для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин і є основою для формування інших галузевих джерел права.

2. За предметом правового регулювання джерела конституційного права України відрізняються від інших галузевих джерел права тим, що вони регулюють владні суспільні відносини політичного характеру.

3. За суб'єктами правотворення джерела конституційного права різняться від інших галузевих джерел права чітко окресленим колом цих суб'єктів. Суб'єктами конституційного правотворення є Український народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

4. За функціями джерела конституційного права України здебільшого здійснюють установчу і регулятивну функції, рідше охоронну функцію. Стосовно системи джерел національного права загалом, джерела конституційного права здійснюють інтегративні функції. Тобто джерела конституційного права є системоутворюючим компонентом національної системи права.

5. За формою джерела конституційного права України є зовнішнім проявом буття об'єктивно існуючих конституційно-правових норм. При цьому джерелами конституційного права України об'єктивізують виключно правотворчі, а не правозастосовчі норми конституційного права. Формами вираження конституційно-правових норм назовні є форми позитивного права — Конституція, закони України, Регламент Верховної Ради України, висновки і рішення Конституційного Суду України, акти місцевого самоврядування тощо. До того ж джерела конституційного права об'єктивізують виключно правомірні, легітимні конституційно-правові норми, тобто такі норми конституційного права, що за змістом, формою, суб'єктами й процедурою правотворчості не суперечать чинному законодавству.

6. За способами і засобами правотворення встановлені чи санкціоновануються народом України, державою чи суб'єктами місцевого самоврядування. Наприклад, Український народ може визначати конкретні конституційно-правові акти через всеукраїнський референдум. У цьому випадку джерелом конституційного права буде рішення (акт) всеукраїнського референдуму.

7. Джерела конституційного права мають найвищий ступінь гарантованості й забезпечуються всіма заходами державного впливу, що передбачені чинним законодавством. На відміну від інших галузевих джерел національного права, гарантованість джерел конституційного права України і, насамперед, головного джерела — Конституції України, забезпечується спеціально створеним органом конституційної юстиції - Конституційним Судом України.

8. Джерела конституційного права у своїй взаємодії утворюють певну органічну систему — джерел конституційного права. Ця система має структурні, функціональні та генетичні зв’язки між усіма її складовими елементами.

9. Як і будь-яка інша система, система джерел конституційного права репрезентована різнопорядковими елементами (складовими), що підлягають класифікації. На відміну від інших галузевих джерел права, система джерел конституційного права України репрезентована найбільшою кількістю видів джерел, які можуть бути класифіковані за всією сукупністю критеріїв класифікації джерел права в цілому.

10. Приведення джерел конституційного права України у відповідність до правових стандартів ЄС, з огляду на їх системоутворюючий характер, сприяють адаптації всього національного законодавства до законодавства ЄС, що є необхідною вимогою до європейської інтеграції України. [3]

Висновок. Таким чином, джерела конституційного права України як зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм які мають юридичну силу і є фундаментом системи джерел національного права, їх система представлена широким колом різноманітних за предметом, суб'єктами, функціями, формами та умовами діями джерел конституційного права. [5]

Сучасні джерела конституційного права України існують і взаємодіють з іншими галузевими джерелами права. Водночас сучасні джерела конституційного права України зберігають свою правову унікальність і відрізняються від інших джерел приватного та публічного права України за своєю сутністю та змістом, колом суб'єктів правотворення, багатоманітністю юридичних форм правового буття та дієвості, системоутворюючим значенням щодо системи джерел національного права в цілому тощо.

2. Види джерел конституційного права України

Система джерел конституційного права України представлена Конституцією України, законами України та підзаконними конституційними актами. [1]

Основним джерелом конституційного права є Конституція України. Це єдиний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який є Основним Законом суспільства і держави, регулює найважливіші суспільні відносини, містить норми прямої дії, має особливий порядок прийняття, внесення до нього змін і доповнень та його захисту, гарантування. Конституція України як основне джерело конституційного права України має ряд характерних ознак.

По-перше, Конституція за своєю сутністю є Основним Законом, що виражає волю Українського народу і політику держави; по-друге, за змістом Конституція має вишу юридичну силу; по-третє, норми Конституції є нормами прямої дії; по-четверте, Конституція приймається і вводиться в дію відповідно до передбаченої законом спеціальної процедури. Спеціальна процедура передбачена і щодо внесення змін і доповнень до Конституції України. По-п'яте, чинне законодавство передбачає спеціальний механізм правового захисту, гарантування Конституції. [4]

Іншим важливим джерелом конституційного права України, що має найвищу юридичну силу, є акти всеукраїнського референдуму. Для актів референдумів як джерел права властиві такі ознаки: за своєю сутністю вони виражають насамперед волю Українського народу та територіальних громад або сприяють її вираженню; за змістом акти референдумів мають загальнообов’язковий характер для всіх суб'єктів референдумів; за формою акти референдумів є формально визначеними актами правотворчості; акти референдумів об'єктивізують конституційно-правові норми, а також норми інших публічних галузей права — інформаційного, фінансового тощо; акти референдумів, що видаються або санкціонуються під час ініціювання, призначення та проголошення, організації та проведення, об'єктивізації рішень референдумів мають системний характер і утворюють систему актів референдумів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2000 р. акти всеукраїнського референдуму мають виключно імперативний характер, тобто є загальнообов’язковими до виконання на території України з часу їх оприлюднення, не потребують санкціонування з боку будь-якого державного органу, а їх невиконання чи неналежне виконання має своїм наслідком юридичну відповідальність.

У системі джерел конституційного права України акти всеукраїнського референдуму представлені рішеннями всеукраїнських референдумів 1 грудня 1991 р. і 16 квітня 2000 р. Якщо перший акт всеукраїнського референдуму був вдало реалізованим і надав вищої юридичної сили історичному Акту проголошення незалежності України, то рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. так і залишається нереалізованим, що вказує на слабкість механізму правового захисту актів всеукраїнського референдуму.

Основним видом джерел конституційного права України є закони України. Це нормативно-правові акти, що приймаються за особливою процедурою, мають вищу юридичну силу щодо інших джерел конституційного права, за винятком Конституції та відповідних актів всеукраїнського референдуму і регулюють найбільш важливі комплекси суспільних відносин у сфері конституційного права. [6]

Закони традиційно займають пріоритетні позиції у системі джерел конституційного права. Конституція України у ст. 92 передбачає коло питань, що визначаються і встановлюються виключно законами України.

Закони різняться за своєю сутністю і змістом. У теорії конституційного права прийнято виділяти конституційні закони, органічні закони, звичайні закони та інші, особливі різновиди законів. У сучасній науці конституційного права сформувалася думка, що конституційні закони: а) законодавчі акти, що вносять зміни і доповнення до Конституції; б) закони, прийняття яких прямо передбачене нормами Конституції.

Щодо органічних законів, то проблема визначення їх суті та змісту, як джерел конституційного права, перебуває у теоретичній площині, оскільки Конституція не передбачає необхідності їх прийняття, а чинне законодавство України не містить положень про органічні закони.

Звичайні закони за своїм змістом регулюють поточні конституційно-правові питання, що є предметом конституційного права і приймаються за тією ж законодавчою процедурою. Але якщо прийняття конституційного закону, як правило, передбачає кваліфіковане голосування (2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України), то звичайний закон приймається простою більшістю.

Особливим видом джерел конституційного права України є декларації, акти і конституційні договори. Вони займають особливе місце у системі джерел, оскільки їх прийняття є разовою, винятковою подією у конституційній практиці держави. [2]

Декларації - це нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України і нормативно визначають основні засади державного і суспільного ладу чи політики держави з окремих найважливіших питань. Це Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 2001 p., Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р. Утім декларації мають здебільшого політичне значення і часто містять положення, які не мають юридичної сили норми конституційного права, що ускладнює їх оцінку джерел конституційного права.

Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. став унікальним джерелом для становлення І розвитку системи джерел конституційного права України. На відміну від Декларації, що стверджувала лише верховенство Конституції і законів УРСР на своїй території. Акт наголошував, що на території України мають чинність лише виключно Конституція і закони України.

Особливим і дещо нетрадиційним для України джерелом права став Договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 р.

Тогочасне і нинішнє чинне конституційне законодавство України не передбачає такої юридичної форми нормативно-правового акта, як конституційний договір. Договір як джерело конституційного права передував появі законів. Договірну форму мали перші конституції світу (Конституція Франції 1791 р. та ін.), в яких втілювалася доктрина суспільного договору Ж. — Ж. Руссо, відповідно до якої прийняття конституції було санкціонуванням уже існуючого суспільного договору. На сьогодні договори застосовуються в окремих федераціях, але договір як джерело права більше характерний для міжнародного, цивільного, але не конституційного права. Викликає сумнів і правомірність підписання договору Президентом України, який не був наділений законодавчими функціями. За своєю сутністю Договір мав «надконституційний» характер щодо діючої на той час Конституції УРСР 1978 p., але за своїм змістом і юридичною силою був фактично конституційним законом, дія якого обмежувалася в часі. Поза неоднозначну оцінку. Конституційний Договір свого часу сприяв консолідації суспільства та розбудові держави. [3]

Наступним видом законодавчих джерел конституційного права України є регламенти, тобто кодифіковані нормативно-правові акти, що визначають порядок роботи і відповідні процесуальні форми діяльності окремих суб'єктів конституційної правотворчості в України (Регламент Конституційного Суду України). За умови реалізації в майбутньому ст. 82 Конституції, до законодавчих джерел може бути віднесений і Регламент Верховної Ради України, який на сьогодні залишається підзаконним джерелом конституційного права.

До законодавчих джерел конституційного права належать чинні міжнародні договори України. Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства виключно за умови надання згоди на їх обов’язковість Верховною Радою України.

До законодавчих джерел конституційного права України також відносяться нормативно-правові акти колишніх Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Української CPCP та їх органів. Ці акти є джерелами незалежної України в силу загальновизнаного міжнародного принципу правонаступництва. [4]

Важливим видом джерел конституційного права України є укази і розпорядження Президента України, які відповідно до ст. 106 Конституції є обов’язковими на території України. Вони видаються на основі й на розвиток Конституції і законів України.

Джерелами конституційного права України є постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідно до ч.1 ст. 117 Конституції України є обов’язковими до виконання. До джерел конституційного права відносяться виключно ті нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми. Враховуючи специфіку нормативно-правового регулювання суспільних відносин з боку уряду, можна дійти висновку, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади становлять незначну частку в системі джерел конституційного права України.

Джерелами конституційного права України є акти Центральної виборчої комісії (ЦВК) і територіальних виборчих комісій. Природа цих джерел конституційного права є досить складною і малодослідженою — за своєю сутністю вони опосередковують народне волевиявлення, за суб'єктами — це нормативно-правові акти органів державної влади, за дією по колу суб'єктів ці акти поширюються на всіх учасників виборчого процесу. Прикладом таких джерел є Постанова ЦВК «Про реєстрацію ініціативної групи всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, утвореної зборами громадян України у м. Житомирі 7 грудня 1999 року» від 23 грудня 1999 р.

Центральна виборча комісія також видає повідомлення про результати референдуму. Прикладом є Повідомлення Центральної виборчої комісії «Про підсумки всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року», що було опубліковане в друкованому органі Верховної Ради України «Голос України», а також друкувалося в інших загальнодержавних і місцевих газетах і журналах.

Важливим джерелом сучасного конституційного права є акти реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Це відносно нове джерело для конституційного права України, оскільки інститут омбудсмана в Україні почав формуватися лише після прийняття чинної Конституції, а законодавче обґрунтування отримав лише у Законі України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. Але за короткий термін акти реагування Уповноваженого на практиці довели свою дієвість та ефективність у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина. [3]

Останнім часом у науці конституційного права України тривають дискусії стосовно питання судової нормотворчості, яке тривалий час зберігає свою актуальність у країнах романо-германської правової системи.

Відповідно до п. 4 ст.13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Тобто Конституційний Суд України має виключне право на офіційне тлумачення Конституції та законів України, що передбачає не лише скасування чи зміну окремих положень цих нормативно-правових актів, а й видання нових конституційних нормативно-правових приписів.

Отже, висновки і рішення Конституційного Суду України, що мають нормативно-правовий характер і мають юридичні наслідки загального характеру в конституційно-правовій сфері слід вважати джерелами конституційного права.

Особливими джерелами конституційного права України є нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим — Конституція Автономної Республіки Крим, акти республіканського (місцевого) референдуму Автономної Республіки Крим, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим. [1]

Конституція Автономної Республіки Крим була прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р. і набула сили законодавчого акта після прийняття Закону України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» від 23 грудня 1998 р. У цьому випадку термін «конституція» є умовним, оскільки зазначений нормативно-правовий акт за своїм змістом, юридичною силою і процедурою введення його в дію є законом України.

У статті 4 Конституції АР Крим нормативно визначаються, особливості джерел Автономної Республіки Крим. Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим є обов’язковими для виконання на території АР Крим і мають пряму дію. Визначається, що зазначені акти не мають юридичної сили, якщо вони суперечать Конституції АР Крим.

Наступним джерелом конституційного права України є нормативно-правові акти суб'єктів місцевого самоврядування. Найбільш розгалуженим джерелом муніципального права є нормативно-правові акти суб'єктів системи місцевого самоврядування, зокрема відповідні акти територіальних громад, представницьких органів місцевого самоврядування (місцевих рад), їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, органів самоорганізації населення на місцях тощо. Найвагомішими серед них є акти місцевих референдумів та акти представницьких органів місцевого самоврядування, зокрема статути міст та інших адміністративно-територіальних одиниць, регламенти відповідних рад, правила, положення тощо.

Особливе місце серед локальних джерел конституційного права займають статути територіальних громад сіл, селищ і міст. За допомогою них територіальні громади комплексно упорядковують основи своєї діяльності та порядок здійснення передбачених Конституцією і законами України прав.

Система джерел конституційного права України, представлена охарактеризованими джерелами, є динамічною — одні з них втрачають своє значення, натомість з’являються інші. А отже, можна спрогнозувати формування нових видів джерел конституційного права України. [2]

Висновок. Класифікація джерел конституційного права — це складний теоретико-методологічний процес, зміст якого полягає у виявленні критеріїв класифікації всієї множини джерел сучасного конституційного права в окремі самостійні групи з метою їх подальшої систематизації. Під цими критеріями слід розуміти кваліфікуючі ознаки джерел відповідної галузі права, що дозволяє розмежовувати джерела сучасного конституційного права України між собою, а саме — характер (сутність) волевиявлення суб'єктів конституційної правотворчості, зміст (предмет правового регулювання), юридична сила, форма правового буття джерела, територія та час його дії, чинність, національна приналежність, традиційність для національної правової системи тощо.

Висновки

Поняття «джерело конституційного права» сформувалося історично і залишається однією з найбільш багатозначних і, водночас, суперечливих категорій сучасної юридичної науки. Нині під ним розуміють сутність і дух Конституції України; історичні пам’ятки українського конституціоналізму та протоконституціоналізму; концепції, теорії та доктрини української та зарубіжної конституційно-правової думки; національні традиції конституційного правотворення та державотворення; політичну волю та легітимні інтереси суб'єктів конституційно-правових відносин; діяльність учасників конституційного процесу та результати цієї діяльності; юридичні форми закріплення та існування конституційно-правових норм; об'єктивне відтворення в матеріальному світі системи конституційного права тощо. Ці значення джерел конституційного права відображають матеріальні та формально-юридичні аспекти їх буття та дієвості.

Під сучасними джерелами конституційного права України слід розуміти політичну волю та законні інтереси народу України, Української держави, територіальних громад України, а також інших суб'єктів конституційного правотворення, реалізовані у передбачених Конституцією та законами України юридичних формах.

Для сучасних джерел конституційного права України характерні загальні, властиві всім джерелам національного права ознаки (видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості; мають відповідати нормативним положенням актів, що видані вищими суб'єктами правотворчості; набувають загальнообов’язкової сили, змінюються та втрачають юридичну силу відповідно до спеціальної юридичної процедури тощо), а також спеціальні юридичні ознаки (виражають політичну волю та легітимні інтереси Українського народу, Української держави, територіальних громад та інших суб'єктів конституційної правотворчості; об'єктивізують норми конституційного права України, які визначають і регулюють найважливіші політичні відносини у суспільстві і державі; мають загальнообов’язковий характер для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин тощо).

Список вкористанних джерел

1. Конституційні права, свободи і обов’язки людини і громадянина в Україні / За ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. — К.: Юридична думка, 2008. — 252 с.

2. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. — Вид.6-те, випр. та доповн. — К.: Атіка, 2009. — 608 с.

3. Погорілко В.Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України: Підручник. — К.: Правова єдність, 2010. — 432 с.

4. Совгиря О. В., ШуклінаН.Г. Конституційне право України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 632 с.

5. Теліпко В, Е. Конституційне та конституційно-процесуальне право України: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 568 с.

6. Шляхтун П. П. Конституційне право України: Підруч. — К.: Освіта України, 2008. — 592 с.