М.В. Лисенка (1842-1912 pp.)

Реферат на тему:

М. В. Лисенко (1842−1912 pp.).

Микола Віталійович Лисенко народився 22 березня (за новим стилем) 1842 р. в с. Гриньках, Кременчуцького повіту, Полтавської губернії, в сім'ї поміщика.

Батько Миколи Віталійовича був людиною освіченою і культурноюв юності був зв’язаний з декабристським рухом.

Дитинство і рання юність Лисенка пройшли серед сільської природи і селянського побуту. Він рано пізнав народну пісню, оцінив і полюбив її на все життя.

З п’яти років хлопчик виявив надзвичайні музичні здібності і почав систематично займатись музикою. Першим його вчителем була мати-піаністка, а згодом — спеціально запрошена вчителька.

Загальну освіту майбутній композитор здобув спочатку у приватних пансіонах для хлопчиків у Києві (1852−1855 pp.), потіму Харківській гімназії (1855−1859 pp.). В той же час він учиться гри на фортепіано (в Києві - у чехів Нейнквича та Паночіні або Поноцногов Харкові - у Вольнера, Дмитрієва і Вільчека), виявляє неабиякий хист піаніста-виконавця і пише перші невеличкі салонні п'єски на теми українських народних мелодій. Відомо, що один з таких творів — полька для фортепіано — був надрукований у Києві.

Закінчивши в 1859 р. Харківську гімназію, Лисенко того ж року вступив на природничий факультет Харківського університету, а ще через рік перейшов на той же факультет Київського університету.

У Києві юнак зблизився з гуртком передової студентської молоді, брав участь у нелегальних студентських сходках і жадібно сприймав ідеї революційно-демократичного руху, що охопив Росію у 60-х роках XIX ст. Внаслідок цього у Лисенка загострюється інтерес до вивчення народного життя і музичного фольклору. Збір, запис, вивчення, обробка і популяризація народних пісень — все це стає одним з основних його занять.

В університеті Лисенко виявив себе як організатор і керівник студентського хору, з яким він часто виступав публічно. Репертуар цього хору складався переважно з народних пісень, записаних і оброблених самим Лисенком.

Після закінчення (в 1865 р.) Київського університету Лисенко деякий час працював у Таращанському повіті на посаді мирового посередника, а потім учився у Лейпцігській консерваторії. Яскраве музичне обдаровання дало йому можливість засвоїти повний курс навчання за два роки (1867−1869). В Лейицігу Лисенко видав свою першу збірку українських народних пісень (40 пісень) для голосу з фортепіано. Протягом усього життя композитор надрукував ряд збірок народних пісень для сольного і хорового співу.

Крім обов’язкових класних занять, Лисенко в Лейпцігу продовжував вивчати музику Глінки, Даргомижського, Серова, знайомив з нею своїх співучнів та педагогіввін часто відвідував концерти, де слухав твори Баха, Бетховена, Моцарта, Вебера та інших у виконанні кращих артистичних сил. Все це дало значно більшу користь для виховання молодого музиканта, ніж консерваторське навчання в Лейпцігу, формалізм і схоластика якого не могли задовольнити Лисенка, його все більше приваблював Петербург — великий політичний і культурний центр того часу. В 1874 р. Лисенко їде до Петербурга, де протягом двох років навчається в Петербурзькій консерваторії по класу інструментовки М. А. Римського-Корсакова. Крім цього, величезний вплив на всю наступну діяльність Миколи Віталійовича мали зустрічі його з передовими російськими музичними діячами — Стасовим, Мусоргським, Бородіним.

В Петербурзі Лисенко влаштував кілька хорових концертів, на яких пропагував українську і російську народну музику.

З 1876 р. Лисенко жив у Києві, виїжджаючи в концертні подорожі по Україні з організованими ним хоровими колективами для поширення і популяризації народної пісні.

80-і і 90-і роки були найбільш плідним періодом у творчому житті Лисенка: в цей час він написав свої кращі опери («Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба»), створив багато сольних і хорових композицій на тексти Т. Шевченка, їв. Франка, Л. Українки та інших. В цей же період він пише три дитячі опери: «Коза-дереза», «Пан Коцький» і «Зима і Весна», побудовані на мотивах народних казок, пісень, танців.

З останньої чверті XIX ст. Лисенко тісно пов’язує свою діяльність з українським театром, бере активну участь в роботі трупи М. Старицькогона ґрунті пропаганди правдивого, реалістичного мистецтва і боротьби з націоналістичними тенденціями зростала і міцніла дружба композитора з кращими представниками передової української театральної культури-акторами М. Кропивницьким, М. Садовським, П. Саксаганським, М. Заньковецькою та іншими.

Тісні ідейні і творчі зв’язки підтримував Лисенко з прогресивними українськими письменниками — Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинськимвін був наставником молодшого покоління українських композиторів — М. Леонтовича, Ф. Колесси, К. Стеценка, Я. Степового та інших.

Лисенко був також у дружніх взаєминах з П. І. Чайковським.

Палкий прихильник музичної творчості прогресивних художників інших країн і народів (творів Бетховена, Баха, Шопена, Гріга), він усе життя гостро засуджував рабське плазування перед іноземщиною, сліпе копіювання музичної продукції композиторів Західної Європи.

В 1904 р. на кошти, зібрані друзями до 35-річного ювілею композитора, Лисенко відкрив музично-драматичну школу в Києві, — перший на Україні навчальний заклад, що давав вищу мистецьку освіту і скоро став основним вогнищем виховання національних професіональних мистецьких кадрів України. Школа виховала багато видатних майстрів українського мистецтва, (серед яких композитори КГ. Стеценко, В. Верховинець, доктор мистецтвознавства, композитор Л. М. Ревуцький, народний артист УРСР О. Ватуля, проф. М. Микиша і багато інших).

Передреволюційні роки і сама революція 1905;1907 pp. дала новий творчий поштовх композитору. Твори, написані в цей період, свідчать про революційко-демократичні переконання їх автора. Це — два хори на слова їв. Франка («Ой, що в полі за димове?» та «Вічний революціонер»), хор «Гей, за наш рідний край» і монолог на слова М. Старицького «В грудях вогонь». Найбільше значення з цих творів має хор «Вічний революціонер», який і до наших днів є одною з улюблених і популярних революційних пісень. '.

Останній період життя і творчості Лисенка пройшов у тяжких умовах столипінської реакції. Музична творчість останніх років життя композитора яскраво відбиває суперечності, властиві деяким, навіть передовим, діячам переджовтневого десятиріччя.

Лисенко, зв’язаний з представниками прогресивної революційно-демократичної думки в літературі і мистецтві і опозиційне настроєний до політики самодержавства, не міг не відповісти своєю творчістю на події, що навколо нього розгорталися. З другого боку, композитор був безсилий до кінця перебороти певну непослідовність, нестійкість і впадав у настрій безвільної, суб'єктивної лірики. В опері «Ноктюрн», в романсах останніх трьох років життя помічається деяке зниження демократичних тенденцій. В той же час опера-сатира «Енеїда» (за Котляревським) і сьомий випуск обробок народних пісень для голосу з фортепіано свідчать, що у творчості Лисенка переважала реалістична спрямованість.

Умер композитор 6 листопада 1912 р. Похорон Лисенка перетворився у грандіозну демонстрацію народної любові і поваги до покійного. Цілі номери газет присвячувались його життю і діяльності. Кращі представники братньої російської культури висловлювали свій глибокий сум з приводу смерті Лисенка і давали високу оцінку творчості і громадській діяльності великого українського композитора.

«Смерть Лисенка розумію як величезну втрату, — писав М. Горький в листі до М. Коцюбинського, — але, читаючи опис його похорону, …відчуваю якесь тремтіння радості в серці: як любить народ свою людину. Як глибоко повчальна ця сумна, але така могутня, прекрасна церемонія проводів людини, що відслужила своїй справі, і як радісно відчувати, що народ зрозумів велич її праці.

Прекрасна і смерть, коли вона веде за собою таке збудження життя, такий полум’яний розквіт почуття любові і поваги до покійного".

ТВОРЧІСТЬ М. В. ЛИСЕНКА Музична спадщина композитора велика і різноманітна. Він написав 11 опер, понад 80 творів різних форм на тексти Т. Г. Шевченка, ряд композицій інструментального жанру (фантазія «Козак-шумка», перша частіша симфонії, струнне тріо та квартет, фортепіанні п'єси тощо) — писав музику до театральних вистав, романси і пісні на слова різних авторів.

Опери. Величезне значення в історії української музичної культури мають опери Лисенка. Спираючись на досягнення в цій галузі російських композиторів, на досвід Гулака-Артемовськото і Сокальського, традиції українського театру, Лисенко збагатив види і жанри української опери. В його творчості вперше в умовах України оформилася історико-героїчна народна музична драма («Тарас Бульба»), опера лірико-побутова («Різдвяна ніч»), казково-фантастична («Утоплена»), опери дитячі («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна»), опера-сатира («Енеїда»), опера-політичний памфлет («Андрашіада») та ін.

Майже всі музично-сценічні твори М. Лисенка написані у творчій співдружності з відомим драматургом і поетом М. Старицьким, який створив лібретто для них.

«Тарас Бульба». Найвищим досягненням композитора в галузі оперної музики слід вважати героїко-патріотичну оперу «Тарас Бульба» (1880−1890, лібретто М. Старицького за М. В. Гоголем) .

«Тарас Бульба» написаний за традиціями Глінки і Могучої кучки. Ідея любові до батьківщини, непохитна віра у незламну моральну силу народу насичує увесь твір. Тому показ народної маси займає в опері дуже значне місце.

Центральний персонаж опери — Тарас Бульба — показаний як народний месник за покривджену польською шляхтою Україну і охарактеризований в музиці рисами епічної могутності і щирої людяності.

Найяскравіші епізоди, що розкривають героїку образу Тараса, — це його пісня «Гей, літа орел» з другої дії та аріозо «Що у світі е святіше» з п’ятої дії.

«Гей, літа орел» — це пісня про нездоланну народну силу, яка жорстоко розправляється з ворогами вітчизни.

Широка, мужня, епічного складу мелодія цієї пісні насичена народними зворотами і інтонаціями. У супроводі, ніби перебори струн бандури, звучать арпеджовані акорди. Все це створює яскравий і переконливий образ народного героя.

Аріозо з п’ятої дії забарвлено в суворі, урочисті тони. Високо-етичні, почуття ідейного єднання людей, біль за свою батьківщину, що стогне під іноземним і панським ярмом, знаходять своє переконливе відтворення у музиці благородно-патетичній, насиченій войовничим, бунтарським духом.

В центральному епізоді аріозо, коли Тарас говорить про знущання поневолювачів над українським народом, звучить один з найважливіших і яскравіших музичних тем всієї опери.

Мужня, войовнича, вольова і цілеспрямована — вона ніби є музичним символом боротьби українського народу проти польської шляхти. Тому композитор саме цією темою починає інтродукцію опери.

Високомайстерно написана музична характеристика Насті - дружини Тараса. Настя — це узагальнений образ простої селянської жінки-козачки.

Особливо показова арія Насті. Лисенко в ній тонко і виразно передає різні переживання жінки, її тривожні передчуття, її мрії про щастя жити у своїй сім'ї, її любов до синів…

Яскраво і переконливо охарактеризовані й інші персонажі опери: Остап, Кобзар, Андрій.

Всю оперу побудовано за принципом чергування масових і сольних сцен, причому в міру наростання конфлікту зростає і значення народних сценособливо важливими і драматично напруженими є сцена виборів кошового і сцена бою під Дубном.

В їх побудові Лисенко іде за традиціями Могучої кучки і, зокрема, Мусоргського: він показує в народі й індивідуальні типи-образи і контрастні, протилежні настрої окремих груп, і могутнє звучання цілого колективу, охопленого єдиним почуттям.

У змалюванні ворожого таборупольської шляхтиЛисенко наслідує Глінку: як і в «Івані Сусаніні», так і в «Тарасі Бульбі» у музиці польських сцен використані типові ритми і звороти полонезу і мазурки. *.

«Тарас Бульба» є не тільки найвищим досягненням творчого генія Лисенка, але й одною з перлин дожовтневого музичного мистецтва в цілому.

«Наталка Полтавка». Народна опера «Наталка Полтавка» займає важливе місце в історії дожовтневого українського музично-театрального мистецтва. З моменту виходу у світ (1819 р.) п'єса Котляревського «Наталка Полтавка» стала улюбленою серед найширших кіл трудящих і, успішно витримавши випробування часу, не втратила своїх ідейно-художніх якостей до наших днів.

Основна ідея п'єси — соціальна нерівність, що перешкоджає героям на їх шляху до щастя. Котляревський показує моральну перевагу простих людей, чесних трудівників, перемогу чистого і глибокого почуття над негідними розрахунками тих, хто вважає, що за гроші можна купити любов і честь.

Сільський багатій — виборний Макогоненко і хабарник возний Тетерваковський змальовані гостро-сатиричними фарбами. їм протиставлені представники бідноти — розумні, скромні, благородніНаталка, Петро, Микола.

Музика в «Наталці Полтавці» є могутнім засобом розкриття суті образів і характерів. Ряд пісень, як, наприклад, «Віють вітри», «Сонце низенько», «Ой під вишнею», було подано в тексті п'єси самим Котляревським, прекрасним знавцем української народно-пісенної творчості. Багато композиторів до Лисенка і після нього упорядковували музику до «Наталки Полтавки», проте редакція Лисенка, закінчена ним у 1889 p., досі лишається неперевершеною. Лисенко до кінця розкрив у музиці образи і драматичні положення п'єси, виніс народну пісню у високохудожній професіональній обробці на велику оперну сцену. В цьому велике історичне значення твору Лисенка.

Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка. Як відомо, Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів творчості Шевченка. Він зумів яскраво і майстерно втілити в музиці гнівний заклик поета до помсти за поневолений і знедолений народ, намалювати епічні, героїчні картини боротьби за народне щастя, передати глибокі філософські узагальнення Шевченка і ніжні, зворушливі ліричні почуття в його віршах.

Великий цикл, що називається «Музика до „Кобзаря“ Т. Г. Шевченка» і охоплює твори різних жанрів і форм, — скарбниця зразків вокальної і вокально-симфонічної музики.

Серед вокально-симфонічних творів Лисенка значне місце займає чоловічий хор «Іван Гус» на текст поеми Шевченка «Єретик». Хор цей був написаний в період жорстокої реакціїрозповідаючи про боротьбу волелюбного чеського народу проти папістської тиранії, він по суті показував картину тодішнього життя українського народу, поневоленого царським самодержавством.

У розгорнутому інструментальному вступі, на фоні одноманітного і трагічно звучащего передзвону проходить-сувора і скорботна мелодія, що характеризує початкові слова хору «кругом неправда і неволя…" — але далі, на словах «А на апостольськім престолі чернець годований сидить», музика мужніє і переростає ніби у грізний вигук.

Чим далі, тим палкіше і пристрасніше звучить музика, твір закінчується світлим і величним хоралом без інструментального супроводу: народ вірить, що прийде час розплати за всі страждання і настане нове, радісне життя.

Кантата «Радуйся, ниво неполитая» ще яскравіше показує активний протест проти тогочасної дійсності. Цим твором Лисенко кладе початок класичній формі кантати, якої до того не існувало в українській музиці.

В ряді солоспівів з музики до «Кобзаря» Лисенко змалював галерею зворушливих жіночих образів, які глибоко страждають в умовах кріпосницького ладу («Ой одна я, одна», «Ой я свого чоловіка в дорогу послала», «Ой умер старий батько» та багато інших).

Обробки народних пісень. Неоцінимі заслуги Лисенка і в художній обробці народних пісень. В результаті багаторічної практики збирання й обробки українського музичного фольклору Лисенко видав 7 збірок пісень для голосу з фортепіано (по 40 пісень у кожній), збірки обрядових і дитячих пісень. В усіх піснях Лисенко завжди намагався якнайвиразніше передати зміст і характер художніх образів, підкреслити найбільш яскраві і цікаві особливості музичної сторони тієї чи іншої пісні. Яскравим прикладом сказаного може бути пісня «Ой зійшла зоря» з першого випуску.

Епічний колорит пісні виразно переданий у широкій, простій, але величній мелодичній лінії і у супроводі, що нагадує звучання українського народного інструмента ліри. Весь виклад пісні «Ой зійшла зоря» дуже стриманий і лаконічний, він подає виразну картину епічної розповіді старого лірника про давню подію, яка залишила глибокий слід у народній пам’яті.

Лисенко прекрасно знав і відчував природу багатоголосної української пісні. Музична практика (основним жанром у концертах хору Лисенка та інших хорових колективів на Україні тоді були розкладки народних пісень) вимагала від Лисенка безупинного розширення пісенного хорового репертуару. Саме в період найбільш інтенсивного розквіту диригентської діяльності Лисенка (80−90-і роки) він написав свої 12 хорових «десятків» народних пісень.

Народне багатоголосся займає велике місце в цих творах. Здебільшого поліфонічний виклад мають пісні ліричні або протяжні, сумні, з широкою, багатою на прикраси мелодією. Лисенко намагається індивідуалізувати кожний голос хору, розкриваючи тим чи іншим тембром настрої, що є в поетичному тексті і мелодії пісні.

Дуже показова щодо цього пісня «Туман, туман, туманами» з дванадцятого десятка.

За своїм змістом це типова народна пісня про кохання. Основний настрій її - світла лірика. Пісня починається заспівом соліста (дуже характерним для народного хорового співу), а далі підхоплюється гуртом. Особливо цікаво виведено композитором два верхніх голоси, з яких кожний має самостійну мелодичну лінію. їм ніби акомпанує третій голос (бас).

Кращі хорові розкладки Лисенка («Чогось мені трудно-нудно», «Гей, ой чиї ж то сірі воли», «Туман, туман, туманами» та ін.) переростають значення «обробок» і являють собою самостійні, блискучі за своєю майстерністю художні музичні твори.

Романси і дуети. Серйозний вклад зробив Лисенко в українську камерну музику своїми романсами та дуетами на тексти різних авторів: їв. Франка, М. Старицького, А. Міцкевича, Л. Українки, Є. Гребінки та інших. Найбільш відомі з них — «Безмежнеє поле» і «Місяцю-князю» (слова їв. Франка), «Коли настав чудовий май», дует «Коли розлучаються двоє» (слова Г. Гейне).

Інструментальна музика. Лисенко написав одну частину симфонії, симфонічну фантазію «Козак-шумка», струнні квартет і тріо, а також ряд п'єс для фортепіано та інших інструментів.

Великі досягнення композитора і в галузі фортепіанної музики. В ній він розробляв мотиви з скарбниці народного музичного мистецтва.

Лисенко поставив українську фортепіанну музику на шлях професіоналізму, виніс її на широку концертну естраду, дав масовому слухачеві.

Висока майстерність, добра піаністична звучність і зручність для виконання — риси, типові для багатьох творів композитора.

Особливою популярністю користуються фортепіанні рапсодії Лисенка (зокрема друга), «Героїчне скерцо», сюїта з 6 українських народних пісень, «Елегія» та ін., що увійшли в золотий фонд вітчизняної фортепіанної літератури.

Творчість М. В. Лисенка займає центральне місце в історії розвитку української музичної культури дожовтневого періоду. Лисенко -• класик української музики. Формування ідейно-естетичних принципів композитора проходило під благотворним впливом ідей революційних демократів: В. Бєлінського, М. Чернишевського, Т. Шевченка, а також творчості російських композиторів-класиків — М. Глінки, О. Даргомижського, О. Бородіна, М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова, П. Чайковського.

Лисенко підсумував у своїй творчості великий історичний період розвитку української музичної культури і на основі всебічного, глибокого вивчення народного життя і творчості створив національну реалістичну музичну школу.

Творчості Лисенка, як і взагалі класичній музиці, властиві глибока ідейність, народність, реалізм, органічна єдність змісту і форми, висока професіональна майстерність.

У своїх композиціях Лисенко створив галерею народних типів. Взяті з самого життя, вони відзначаються реалістичністю художнього втілення і широтою узагальнення.

Засоби музичної виразності у Лисенка виростають з народнопісенних інтонацій і зворотів. Уміння передати зміст народної творчості, розкрити її виражальні можливості, правильно відобразити психологію народу з допомогою засобів музичної творчості - такі характерні риси Лисенка-художника.

Діяльність Лисенка дуже широка: він був композитор, піаніст, педагог, диригент, вчений-фольклорист, активний музично-громадський діяч.

Своїми теоретичними роботами (про характерні особливості українських дум і пісень, що їх виконував кобзар Остап Вересай, про українські народні музичні інструменти та ін.) він зробив цінний вклад у вітчизняну науку про народну музичну творчість.

Як художник-демократ Лисенко у своїх творах правдиво відобразив життя народу і його боротьбу проти визискувачів. Глибокий патріотизм, народність і реалізм — основні риси творчості Лисенка. На цих благородних засадах виховувались і продовжували почату Лисенком справу його найближчі послідовники — К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий, Під впливом Лисенка формувалась і розвивалась творчість українських радянських композиторів — Л. Ревуцького, С. Людкевича, М. Вериківського, Г. Верьовки, П. Козицького, представників молодшого покоління — П. Майбороди, Г. Жуковського. А. Свєчнікова та інших.