Нестор Махна: історично-політичний портрет

Національний Державний.

Одеський Університет.

ім. І. І. Мечнікова.

Реферат.

із історії України на тему:

«Нестор Махна: історично — політичний портрет».

Виконала: студентка 110групи.

Полєжаєва Н.В.

Перевірив: Міхеєв С.П.

Миколаїв.

План.

Вступ.

І Розділ. Народження та вухо революційної діяльності Махна. ІІ Розділ. Дії Махна под годину окупації. ІІІ Розділ. перший союз Махна із радянською владою.

Заключна частин.

Додатки.

Список літератури.

ВСТУП.

Український режим хотів переробити його ім'я. Радянська історична наука характеризувала махновщину, як «кулацкое контрреволюційне анархістське рух, на яких стояли дві - 3 тисячі обмежених людей: мародерів, убивць, боролися проти пролетарського государства"[1]. Про махновщині згадувати заборонялося, вивчати — тім более. Маленьким істеричним злим чоловіком зображували Нестера Махна[2] у книгах та кіно про громадянську війну. Розмови про його жорстокість та патологічний садизм — вигадка. Будеш жорстоко відноситися людям, смердоті до не підуть. Сила махновщини базувалася на масовій підтримці. Хоча жорстокість був, революції без крові не буває. Нестера Махна селяни слухали із зацікавленістю, він мовивши їхні мовою, дуже емоційно. Є не освіченою людиною, Махна мав талант, був хоробрим. Антисемітизм, який смердоті лагодили робивши єврейські погроми — неправда. Серед командирів було б багато євреїв. За проявлення антисемітизму Махна розстрілював. Сила Махна був до того, що він відстоював інтереси селян. Наділення землею, правом вільної торгівлі, в політичному розумінні - за свободу думок.

Махновщина до тепер є, мабуть, наймасштабнішою «білою плямою» на карті історії України періоду революції та громадянської війни. І безперечно, залишається сповненою загадки протиріч фігура М. І. Махна. У багатьох статях, з’явившихся у пресі, з’являється бажання не скільки шукати правду, стільки підняти наступний поштовх сенсаційного повторення однієї із легенд, якими так багата тема. Більшість матеріалів раніше було б недоступним не лише масовому читачу, але й і історику. У нових джерелах з’явилася можливість вивчати особистість Махна об'єктивно, без чи — якого ідеологічного диктату. А вивчати є що. Тому автор даної роботи спробує проаналізувати життєвий шлях цієї неординарної особистості в поданої історії. Працюючи над темою автор стикнувся із такими проблемами: одна подія, але й у книжках датована по різному. Багато літератури, але й написано одне й теж саме, тому вибирати було б важко.

Махна наділений в народній уяві фантастичними рисами й якостями, а офіційній історіографії радянського періоду — це постать ворога, політичного авантюриста, бандита. Обидва підходи створюють спотворений образ не лише однієї людини, а і такою соціального явища, як махновщина.

І Розділ.

Різні джерела подають різні дати народження Н. Г. Махно. На похоронній плиті Парижанського кладовища рядків життя Махна обмежений числами 1889−1934. У запису № 217 в метричній реєстраційній книзі ХрестоВоздвиженської церкви міста Гуляйполе, зафіксовано, що Нестор Махна народився 26 жовтня 1889 року. Походив із родини колишнього селянина, був молодшим, п ятою за рахунком дитиною. Сім я рано втратила батька. Нестатки, недоїдання були постійною супутниками його невеселого дитинства. Він навчався у церковно-приходській школі. До іншого класу ходив із пів-року — вигнали. З семи років ходив у підпасках, наймитував. Потім працював на Гуляй польському механічному заводі. Спочатку працював у фарбувальній майстерні, а й у літієвому цеху. Там він стає членом групи «Союз бедних хліборобів». 26 серпня 1908 року пристав Караченцев заарештував Махна «за причетність до зграї розбійників й здіснення кількох розбійницьких нападів та вбивство селянина Гури».

У в язниці він на відміну від багатьох своїх товаришів по організації тримався стійко й із гідністю, відкидаючи усі перед явлені йому звинувачення. Махна не падав духом й мріяв про втечу із в’язниці. Невдовзі до рук тюремників потрапила записка, якої Махна спробував передати за грати. Тюремне начальство розцінило її як спробу організувати втечу й посилило охорону в’язнів. З 22 по 26 березня 1910 року обивателі Катеринослава уважно слідкували над перебігом суднового процесу над «анархістами-комуністами». Вирок, винесений Одеським військово-окружним судом Махну, був суворий — смертна кара. П’ятдесят два дні із жахом чекав він страти, але й як неповнолітній був помилуваний.

На все життя він запам’ятав ці страхітливі дні й нерідко сам, коли ставши знаменитим ватажком, дарував життя приреченим на смерть.

2 серпня 1911 року у «столипінському» вагоні його разом із іншими 11 каторжниками повезли до Москви, якої він уперше побачив через грати знаменитої Бутирки. Махна просидів у цій відомій своїми жорстокими порядками в’язниці із 4 серпня 1911 року по 2 березня 1917 року й завдав великого клопоту тюремному начальству, тому із Першого й досі був закутий у кайдани. У камері № 5 частка звела його із відомим анархістом П. Аршиновим, який ставши його духовним наставником. Махна із його допомогою поновив свою освіту. Він цікавився російською й російською історією, політичною ідеологією Маркса, Ласаля, Бакуніна, Кропоткіна. «У умовах каторги, — писавши П. Аршинов про Махна, — він нічим особливим не відрізнявся від інших, живий, як усі - носивши кайдани, сидів по карцерах, вставав на перевірку. Єдине, що привертало увагу — це його невгамовність. Він постійно перебував у сварках, в репресіях й бомбардував тюрму своїми записками. Писав на політичні й революційні тими було б його пристрастю. Крім цого, сидячи в тюрмі, він любити складати вірші й в цій галузі досяг більшого успіху, ніж у прозі"[3]. Перебуваючи у тюрмі, Махна не втрачав надію втекти волю. Спілкувався він із невеликим колом в’язнів, тому дістав прізвисько «Скромний». титану, хто знавши Махна, відзначали його природну кмітливість й феноменальну пам’ять, завдяки якій він багато почерпнувши із прочитаного й в майбутньому міг легко жонглювати книжковою термінологією й справляти цим самим сильне враження на неосвічене селянство, яку потягнулося до революційної боротьби.

Водночас перебування у тюрмі негативно позначилося на здоровий ї й психіці Махна. Він захворів на туберкульоз й наслідок цого залишився без однієї легені. З нетерпінням чекав він відзначенням 300-річчя династії Романових, сподіваючись на амністію, але й коли дізнався, що вона на нього не поширюється, у відчаї ледь не покінчив життя самогубством. Першу світову війну, на відміну від багатьох інших арештантів, він зустрів без ентузіазму, розуміючи, що воювати доведеться мільйонам селян, у тому числі його братам, які він любити. Знав Махна й ті, як негативно може вплинути на становище селянських сімей воєнне лихоліття. Адже ще в період російськояпонської війни 1904;1905 р.р. його брат Савка воював у Маньчжурії й потрапив у сповнений. На все життя вкарбувались в його юнацьку пам’ять тих нескінченні місяці, коли вся сім я із нетерпінням чекала Повернення старшого брата додому. Важко сказати, чим бі закінчилося перебування Махна за товстими мурами Бутирки, якби не Лютнева революція. Вийшовши после повалення самодержавства із тюрми на вулиці Москви, Махна загубився в людському вертепі й зрозумів правоту цезаревих слів, що краще бути першим у провінції, ніж іншим у столиці. Після кількох тижнів роботи в анархістській організації, розпрощавшись із П. Аршиновим, він поїхав на батьківщину.

Повернувшись 23 березня в Гуляйполе, Махна в очах односельців постав справжнім героєм. Жадоба діяльності й влади переповнювали його. Махна почав об'єднувати навколо собі близьких за духом людей, у тому щоб заволодіти землею та займатися вигоном із свого тіла паразитів, котрі б’ють байдики та живучі у розкоші. Він щиро вважав, що своєю боротьбою із експлуататорами сприяв поваленню самодержавства й заслуживши значно більшого, ніж інші. Тому, про єднавши колишніх «експропріаторів» й молодь, Яка прагнула покінчити із багатіями, він повів боротьбу із тими, хто после Лютневої революції захопив уладові в Гуляйполі. Це були в основному офіцери кулеметної команди 8-го Сербського полку, який тут дислокувався. Вони створили «Громадський комітет» й намагалися втілити в життя політику Тимчасового уряду.

Махна зажадав створення «Селянського союзу», який мав бі право контролювати дії комітету. Він користувався великою підтримкою не лише селянства, яку бачило в ньому «страждальника за інтереси трудівників села», але й і місцевих робітників. Не останню роль відіграв й тієї факт, що, повернувшись до Гуляй-Поля, Махна одразу ставши працювати маляром на заводі «Богатир».

У квітні було б створено «Селянський союз» на чолі із Махна. Крім того, він увійшов у склад «Громадського комітету». Добре вивчивши своїх політичних суперників, Махна ставши справжнім диктатором у Гуляйполі та окрузі. У серпні 1917 року він очолив Раду робітничих й селянських депутатів, 4 жовтня був обраний головою профспілки деревообробників та металістів, керував поруч інших організацій Гуляй-Поля, що виникли тоді. Авторитет Махна зростав дуже швидко. Заперечуючи будь-яку уладові, Махна добився ухвалення такої резолюції: «Гуляй польський районний з'їзд Радий трудящих рішуче засуджує претензії урядів Тимчасового уряду в Петрограді й Центральної Заради у Києві на управління життям трудящих й закликає Заради на місцях, усе трудове населення, яку згуртувалося навколо них, ігнорувати будь-які розпорядження цих урядів. Народ — правитель для собі, у своєму середовищі. Це його споконвічна мрія й наставши годину втілити її в життя. Віднині вся земля, фабрики й заводі повинні належати трудящим. Трудове селянство — господар землі, робітники — господарі фабрик й заводів».

Перемога Великого жовтня й проголошення Радянської влади на Україні Махна зустрів схвально. Крім того, революцію підтримували селянські маси, захищати інтереси які він взявся. «Я стверджую із життєвого досвіду районів, за якими я серйозно слідкував, — писавши він згодом, — що у Перші два місяці, а й у листопаді та грудні, торжество Жовтневого перевороту в Росії українськими трудівниками на місці лише віталося"[4].

ІІ РОЗДІЛ.

Наприкінці января 1918 року Центральна Рада, збройні сили якої були розгромлені радянськими військами, підписала із Німеччиною та її союзниками угоду, спрямовану проти першої в історії держави робітників й селян. Колізеївська Німеччина намагалася, слова У. І.Леніна,.

«…задушити російських та українських робітників й селян, повернути землі поміщикам, фабрики й заводі -банкірам, уладові - монархії"[5], виношуючи плани пограбування й колонізації східних районів, розпочала наступ на величезній територї від Балтики до Чорного моря. На боротьбу проти німецько — австрійської навали піднялися революційні сили країни.

Однак молода Республіка Радий не могла протистояти інтервентам й змушена був, щоб завоювати необхідний перепочинок, підписати грабіжницький.

Брестський світ. Переважаючі сили окупантів й Центральної Заради, долаючи опір радянських військ, просувалися в глиб України.

Махна різко виступив проти політики Центральної Заради, звинувативши її у зраді інтересів революції, й одночасно підтримав підписання Брестського світу, вважаючи його одним із найбільш розумних й тактичних маневрів у тій ситуації селянства, яку отримало землю й понад думало про весняну сівбу, ніж озброєний опір, не дуже поспішало поповнювати махновські зажени. Доти ж укра-їнські буржуазні націоналісти розпустили чуйні, нібито німці везуть ешелони мануфактури, інші необхідні в побуті товари, котрі будуть дешево розпродувати. Деякі агенти Центральної Заради, навпаки, залякували селян тім, що австро — німецькі війська спалюють села, мешканці які чинять опір окупантам.

Махна розумів, що лише маючи численні добро озброєні зажени, він становитиме реальну силу, тому, крім своїх анархістів, він вербував солдатів, що поверталися із фронту. Однак озброїти їхнього могли лише радянські війська, котрі вели бойові дії проти Центральної Заради та іноземних інтервентів.

У березні 1918 року, дізнавшись, що в Пологах перебуває начальник південних резервних радянських військ О. М. Беленкевич, Махна запросивши його до Гуляй-Поля, розповів про земельну частку царського в’язня, боротьбу проти поміщиків й колоністів, уміло показавши, чого досяг, але в завершення навіть влаштував парад свого війська. Беленкевич був вражений побаченим й у запалі вигукнув: «Гуляйполе -це маленький червоний Петроград!» Він виділив Махнові 3000 гвинтівок, 2 вагони патронів, 6 гармат й 9 вагонів снарядів.

Навесні 1918 року Махна боявся сам командувати військом, адже жодного дня не так на військовій службі. Тому довірив цю справу офіцерам. Проте, коли до Гуляй-Поля наблизилися німці, тих, вирішили видати Махна окупантам. Його встиг попередити про наміри зрадників.

В.Шаховський[6], завдяки чому йому вдалося втекти. Свого рятівника.

Махна згодом призначив командиром артилерії. Приставши до одного із червоногвардійських загонів, що відступали на схід, Махна рушив у напрямі Таганрогу. Відтоді він ніколи недовіряв офіцерам й завжди жорстоко із ними розправлявся. Так описали втечу Махна із Гуляйполя.

О.Чуєнко та Н.Зуйченко. Саме він стверджував, що в годину, коли готувалася оборона села, його викликав командуючий 1-шу революційною армією, Яка вела бої із німецькими військами в районі Нікополь;

Олександрівськ, П.В.Єгоров. З командармом у селі Федорівні.

Мелітопольського повіту, де розміщувався його штаб, Махна не зустрівся, оскільки тієї переїхав до Волновахи. Тут Махна й дізнався, що гуляй польці без бою здали село німцям й гайдамакам. Махна залишив загін й подався до Москви. Зазнали краху усі здійснені ним й його поплічниками перетворення. У маєтки повернулися поміщики й колоністи, котрі за допомогою окупантів відібрали перед селянами землю, вчинили криваву розправу з них. Кінець апреля й травня Махна подорожував по містах Південної.

Росії й Поволжя. Скрізь намагався встановити зв’язок із місцевими анархістами, видаючи собі за політкаторжанина, активного борця проти тихий, хто хотів задушити революцію й реставрувати монархію. У Саратові.

Махна дізнався про ті, що 28 апреля німці розігнали збанкрутілу.

Центральну Раду й поставили б на чолі української держави гетьмана.

Скоропадського. З одного боці, Махна порадувала ця звістка, бо аби підтвердила правильність його боротьби проти Центральної Заради, а із іншого, — він розумів, що відродження гетьманщини є кроком до відновлення монархічних порядків.

Поїзд, в якому їхав Махна, через відсутність палива на кілька днів зупинився у Тамбові. Махна уважно прислухався до розмов про життя у столиці. Дізнавшись, що її населення голодує, він накупивши для собі повну валізу білого хлібу. З таким багажем й револьвером за пазухою він з’явився у перших числах червня в Москві.

Першопрестольна за 1 рік різко змінилося своє обличчя. Зсередини березня 1918 року вон стала столицею Радянської Росії. Махна зустрівся зі своїм старим товаришем П. Аршиновим й дізнався про розгром у квітні органами ЧК анархістів у Москві та Петрограді. Протягом певного часу.

Радянська влада не переслідувала так званих «ідейних анархістів», революції виступали проти Тимчасового уряду, заявляючи, що борються за інтереси трудящих. Однак у міру зміцнення робітничо-селянської влади анархісти розпочали кампанію наклепів на більшовиків, повели шалену пропаганду за руйнування основ державного улаштую, заперечення будь-якої влади, стали шлях розбою й насильства. До своїх лав смердоті почали залучати не лише карних злочинців, але й і запеклих ворогів революції. За таких обставин ЧК на чолі із Ф.Е. дзержинським провела ряд операцій по знешкодженню анархістів, котрі, по суті перейшли у табір затятих ворогів соціальної революції. Махна обурювався діями Радянської влади хоча в глибині душі вважав міських анархістів зрадниками великої ідеї, бо був твердо переконаний, що справжній анархіст мусить не відсиджуватися в столиці, але в село й піднімати селянські маси на революційну боротьбу.

П. Аршинов організував зустріч Махна із Кропоткіним, Яка відіграла важливу роль у долі гуляйпільського анархіста — можливо, вперше він відчув собі особою, здатної вершити історичної ваги справи.

Побував він й в залі засідань Всеросійського з'їзду профспілки текстильників, який проходив под головуванням М. Горького, слухав виступи лідерів лівих есерів М. Спиридонової й Б. Камкова.

Махнові не можна відмовити у певній політичній прозорливості.

Колі 6 июля у Москві под годину роботи V Всеросійському з'їзді Радий спалахнув лівоесерівський заколотий, свідком якого він ставши, Махна заявивши, що «большевики розіб'ють їхні одним авторитетом леніна і.

Троцького"[7].

Махна регулярно читавши пресу, де все частіше з’являлися повідомлення про кривавий терор калізерівських окупантів й гетьманців на Україні та про опір, який лагодили загарбникам їхнього посібникам укра-їнські робітники та селяни. Особливо пильно слідкував він за повідомленням про селянські повстання.

ІІІ Розділ.

4 января 1919 року Реввійськрада республіки бачила наказ про створення українського фронту командуючим його було б призначено одного із військових керівників Жовтневого повстання 1917 року у Петрограді У. Антонова -Овсієнка. Починався новий етап Визволення України від петлюрівців, денікінців, Антанти. Фронту підпорядковано лише 12 тисяч багнетів й шабель із 20 гарматами, — кількість вкрай недостатня для ведення активних бойових дій. Отож, серйозний розрахунок робився на взаємодію із повстансько-партизанськими загонами, кількість які постійно зростала. Зірка Махна швидко сходила на кривому небосхилі громадянської війни із осені 1918 року. Своїми діями партизанський загін Махна протягом вересня — грудня 1918 року завдав багато неприємностей як гетьманській варті, так окупантам. На початку января на станції Пологи зібралася нарада представників окремих повстанських загонів, которые действовали на суміжних із махновською територіях. У нараді взяла доля близько 40 делегатів, якими було б запропоновано об'єднати дії повстанців под керівництвом оперативного штабу. З'їзд ініціативу підтримав: на 8 января було б призначено наступ. Розрізнені зажени зливалися у 5 полків загальною кількістю в 200 Чоловік. Полиці діставали порядкові номери й ім'я батька Махна. Оперативний штаб визначив 4 ділянки, на які розгорталися бойові дії. Територія, де діяли повстанці - махновці, був досить великою. Фронт становив 150 верст. Наступ розгортався успішно. Силоміць мобілізовані ворогом селяни масово переходили на бік повсталих у ході перших сутичок. На 20 января у махновців налічувалося на озброєнні близько 15 тисяч багнетів, 1000 шабель й до 40 кулеметів, а лінія фронту зросла до 225 верст. Саме на об'єднані із цією значною повстанською силою орієнтувався Антонов — Овсієнко в наказі від 17 января 1919 року свого підлеглого У. Аусеема. Щодо Махна заподіяння було б сформульоване так: «У південному напрямку поки що обмежитися прочищенням дороги до Махна"[8]. Безпосередньо заподіяння «прочищення дороги до Махна було б покладено на окремий загін под командуванням П. Дибенка[9].

Отже, 21 января загін на чолі із Дибенко захопив станцію Синельникове. По це дізналися махновці, котрі також шукали контактів із Червоною Армією. Ще начальнішою стала потреба в такому союзі для махновців после 20 января. Несподівано становище на фронті їм ускладнилося. На підмогу білогвардійським загонам й німцям — колоністам із Кавказу в Приазов’я почали прибувати частини Добровільної армії. У напрямі Гуляй-Поля вирушило близько 20 тисяч білогвардійців. Гуляйполе в запеклих боях переходило із рук до рук. Врешті-решт довелося здати його. Становище було б настільки критичним, що залишалося сподіватися лише на допомогу Червоної Армії.

26 января виконуючи заподіяння Махна, Чубенку зустрівся у Нижньодніпровську, под Катеринославом, із Дибенком. О. Чубенко не приховував критичного стану повстанців. Їм украй потрібні були зброя й боєприпаси. Дибенко виявив жвавий інтерес до Махновців й обіцяв после взяття Катеринославу одразу ж приїхати до Гуляйполя.

Союз з Червоної Армії допоміг повстанцям знову визволити район Гуляй-Поля, поповнити запаси зброї, боєкомплектів.

2 лютого штаб Дибенка уклав угоду про входження у склад його групи частин отамана Н. Григор'єва. Тоді Укрфронт прийняв рішення про перетворення бригади Дибенка у 9 -ту полкову задніпровську дивізію у складі 3 — x бригад. «З 19-го й 20-го полків, — говорилося в наказі, підписаному 19 лютого, — утворити 3 — ю бригаду под командою Махна, у складі якої організувати 7 — і, 8 — і й 9 — і Задніпровські піхотні стрілецькі полки"[10]. З цого приводу Дибенко приїжджав у Пологи, де і повідомив Нестеру Махнові про його призначення командиром. Довіра, із якою поставилося до повстанців й безпосередньо впритул до Махна командування Червоної Армії, справила на нього велике враження.

З 1-го лютого до початку березня бригада зросла кількісно — із 4 — x до 7- ми тисяч бійців. Причому вон безперервно перебувала на фронті. Наприкінці января — на початку лютого в кровопролитних боях махновці, як вже відзначалося, визволили Гуляйполе та розташовані поблизу містечка та села. Відзначалося блискуче керівництво командирів частин на чолі із Махном. Бригада Махна дедалі понад втягувалася у бойові дії.

19 лютого командуючий Харківською групою військ А. Скачко доручивши бригаді Махна оволодіти залізнично ділянкою Пологи — Волноваха, що і було б виконано. 15 березня махновці захопили Бердянськ, а 17 — Волноваху. Це був політичний успіх. 16 березня головком Вацетіс поставивши перед Укрфронту заподіяння розвивати операції для оволодіння узбережжям Азовського моря до Таганрогу включно.

Махна енергійно взявся за виконання поставленого заподіяння. Вже в $ 20 — x числах березня його частини підійшли до Маріуполя й блокували місто із суші. Бій за Маріуполь тривав 3 дні. Взяття Маріуполя було б славною сторінкою в історії революційного повстанства.

Трудове селянство активно виступало до лав махновців, бригада зростала, її чисельність стримувалася лише відсутністю достатньої кількості зброї обмундирування. Швидко зростав й авторитет Махна. Він ставав політичною фігурою серед командного складу Червоної Армії. Посилився його вплив на маси. Тією годину він мав вже кілька поранень, а загалом протягом громадянської війни був поранений понад 10 разів.

Бригада Махна продовжувала наступ у напрямі Таганрога. До Таганрога залишалося 45 верст. Діючі у вузькій смузі вздовж узбережжя Азовського моря, 3 — я Задніпровська бригада дедалі понад відривалася від інших частин дивізії. Практична 1-ша дивізія як єдине ціле перестала існувати, 1-ша її бригада на чолі із Григор'євим створила ядро Одеської групи військ, 2-а -Кримської .Насамперед така ситуація позначилася на постачанні бригада. Ряд документів, підготовлених політ працівниками у березні 1919 року, свідчать про складне й суперечливе становище бригади. Вацетіс запропонував передати її Південному фронту. Командування Укрфронту не хотіло втрачати цілком боєздатну одиницю, тому зволікало із виконанням заподіяння наказу. Командуючий 15-го апреля включивши 3-тю Задніпровську бригаду до створення ним 2-ї Української армії. У штабі Денікіна досить точно оцінили небезпеку виходу червоних до Таганрогу. Ворог швидко перегрупував сили, завдав потужного удару в найслабше місце — на стик Південний й Українських фронтів. Бригада Махна потрапила у скрутну ситуацію. Був повністю оголень лівий фланг бригади Махна, котра дійшла до Новомиколаївки. 3-тя Задніпровська бригада вимагала негайної підтримки. 9-го апреля Дибенко видав наказ, яким керівництво бойовими діями в районі прориву повністю поклав на Махна. Бригада перебувала в епіцентрі бойових дій. 12-го апреля білогвардійці знову почали поступати, а бригада серйозної допомоги та й не дістала. Оперативні зведення за 13−29 апреля свідчать, котрі випробування випали частку бригади й як стійко вона їхні долала. Квітневі бої, відсутність рішучої й ефективної допомоги із боці командування Червоної Армії позначилися не так на боєздатності бригади, а і значно підірвали в ній дисципліну та морально — політичний стан. Це неминуче вело до загострення взаємовідносин із місцевими органами Радянської влади. Колі махновські полки похитнулися, цим вирішив скористатися начдив розгромленої білими 3-ї дивізії Молчанов. Не маючи змоги прямо звинуватити Махна у зраді, він 18-го апреля телеграфував в інстанції, що нібито махновці зле ставляться до червоноармійських частин. Командуючи Укрфронту вирішив особисто проінспектувати махновські частини. Приїзд командуючого фронтом у Гуляйполі оздоровивши морально — політичну атмосферу в бригаді. Бійці пересвідчилися, що командування занепокоєне їхнім становищем. Конфлікт було б вичерпано, й обидві сторони заспокоїлися.

Влітку 1919 року Радянська влада переживала найкритичніший момент свого існування. На Україні вон був ліквідована, виникла безпосередня загроза захоплення білими Москви. У цій обстановці керівництво УРСР не змогло виявити справжніх, глибинних причин своїх невдач пішло найлегшим шляхом, переклавши частину своїх невдач безпосередньо на Махна, звинувативши його в дезорганізації фронту — виступи проти Радянської влади. 8-го травня наказом по військах Укрфронту 2-а Українська Радянська армія у повному складі передавалася у розпорядження Південний фронту. Уся 2-га Українська Армія складалася лише із бригади Махна. Військова інспекція пропонувала замінити бригаду на фронті іншими частинами, провести її переформування й надати вигляду регулярної, Махна від командування усунути й розпочати з нього слідство. Цього не сталося. Практично із боїв махновці не виходили. як й в квітні, від них вимагалося продовжувати наступ на Таганрог. 9 травня кавалер ордена Червоного прапора надчив Григор'єв зчинив антирадянський заколотий. З пропозицією об'єднати сили Григор'єв звернувся й до Махна: Григор'єва оголосити поза законом, а від Махна вимагали чітко заявити про свою позицію. Махна запевняв, що триматиме фронт, але й відмовлявся писати відозву проти Григор'єва доти, поки надіслана ним особисто доти депутація не з’ясує причин заколоту й його характер.

19-го травня денікінці знов розпочали наступ. Махновські частини, котрі у квітні зазнали значних втрат, а потім й почали переформування були року готові до серйозних боїв. Штаб Махна доповів: «Згідно із наказом наші частини перейшли в наступ. Наступ розвивався успішно. Ми свій обов’язок виконали, але й вищі органи затримують постачання армії патронами». Довелося відступати. На Україну прибув голова Реввійськради республіки П. Троцький, яким навесні 1919 року розгорнув запеклу боротьбу із партизанщиною у Червоній Армії. У центрі його зору потрапили і махновські частини. У 20-х числах травня Махна «бомбардував» Харків й Катеринослав телеграми із вимогами негайно дати зброю й особливо патрони. По їхніх полицях поповзли чуйні про зраду повстанців керівництвом Червоної Армії. Посилилися хитання у селянському середовищі, викликані політикою «воєнного комунізму». Махна помагав нейтралізувати їхні й зберегти боєздатність частин. Проте того годину ідеологічні розходження Махна із більшовиками побудовані на протилежних оцінках «воєнного комунізму», відмовлялися очевидними.

Члени Заради Оборони, готуючись до розгрому своїх, навіть, не вчорашніх, а нинішніх союзників, котрі виявляли готовність боротися зі спільним ворогом, аби лише були патрони й гвинтівки. Одразу ж постало запитання, як рішення Заради Оборони втілити в життя.

2−8 травня Реввійськрада Південний фронту повідомила штаб махновців про заборону реорганізації бригади в дивізію. Неважко було б передбачити, що це викличе у Махна бурхливу відповідну реакцію. Через півтори години после одержання телеграми із штабу фронту полетіла відповідь: «Я ніколи не прагнув до вищого звання… й, залишаючись чесним революціонером …, заявляю, що із 2-х часів дня цого 28 травня не вважаю собі начальником дивізії, а відповідно й командиром бригади. Я понад зроблю у майбутньому в низах народу для революції - я йду. Батько Махно"[11]. Реакція махновців був швидкою й рішучою. 29-го травня командуванню Південний й Українського фронтів, штаб першої повстанської дивізії надіслав телеграму, в якій висловив свою категоричну незгоду із рішенням Південний фронту як несправедливим щодо «вождя повстанців товариша Махна».

Зав’язався телеграфний двобій, оскільки Реввійськрада Південний фронту був неспроможною на чи — котрі реальні дії проти Махна. Телеграф передавши, що Реввійськрада Південний фронту визнала дії й заяву Махна злочином, через що він підлягає арешту й суду Ревтрибуналу.

Тім годиною денікінці продовжували наполегливо атакувати. Троцький викликав на зв’язок Махна й запропонував йому зайняти своїми військами фронт, замінений 13-ту армією. Махна почав доводити, що у ньому не має ані людей, ані зброї. Троцький наполягав, Махна відмовився. Розмова закінчилася лайкою. Радянське керівництво кваліфікувало це як контрреволюційний крок. З наказу Троцького Махна фактично поставав як ворог. Троцький опублікував статтю «Махновщина». Стаття не залишила від махновщини каменя на камені. Гуляйполе було б здано. Агітаційно — пропагандистська анти махновська кампанія набула широкого розмаху. 6 червня в одному із наказів голови РВРР відверто говорилося про зраду Махна, а ще після двох дні з’явився новий наказ под назвою «Кінець махновщини». 19 червня Махна перейшов на правий берег Дніпра. Частково махновські частини було б переформовано, а інші боролися із денікінцями на південній Україні влітку 1919 року. 18 червня Троцький повідомив про розстріл арештованих Надзвичайним трибуналом членів махновського штабу. Махну вдалося зберегти життя.

Таким в окремих найголовніших подробицях постає перший період співробітництва махновців з радянською владою. Він був найбільш тривалим й для обох сторін мав чимало позитивного, однак скінчився безславно. Іноді зустрічаються твердження: якби, Махна не прийшов на конфлікт із Радянською владою, він зайняв бі в історії зовсім інше місце. Хочеться заперечити, однак історія тім й прекрасна, що кожен займає в ній лише своє місце.

Весь 20-ї рік Радянська влада воювала із махновщиною. З Кріму йшов Врангель, й Червона Армія знову був змушена звернутися по допомогу до Махна. Махна прийшов на Союз, рахуючи, що в першу чергу він винен боротися із контрреволюцією, але й прохав випустити із в’язниць всіх анархістів. Радянське командування не прийняло його умів. Почалася боротьба Махна із Червоною Армією. Загін на чолі із Махна перетнув Радянсько — румунський кордон. З Румунії Махна переїхав в Польщу, живий в Німеччині, переїхав до Франції. Вмер 6 червня 1934 року. Поховано на парижському кладовищі Пер — Па — Шез.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА.

М. Махна цікава особистість. Він — людина-легенда. Людина — суперечлива, людина про якої ведуться суперечки до нашого години. Він зумів поставити на свої чорно — малинові прапори селян України проти німів, проти більшовиків, проти білогвардійців — за собі, упродовж свого землю й волю. Нагороджений найвищим більшовицьким орденом — Войового Червоного Прапора. Махна — вождь народного повстання, яку жахало й білих, й червоних. Він головнокомандувач Першої Української повстанської армії, із якими рахувалися, й якого боялися. Широким українським степом минула слава про Махна. Полонений ідеєю свободи, невисокий на зріст, якого змогли вбити ані багаторічна каторга, ані велика кількість ран. Він притягував людей, наче магніт. Нерідко військо Махна сягало чверті мільйона Чоловік. Махна — це унікальна й складна постать Української національної історії. Він приніс й славу Українському селянству, й завдав колосальних жертв.

Хочеться вірити, що постать Махна нашими істориками якщо ґрунтовно переосмислена і він зображуватиметься не як авантюрист, а як представник широких селян. Слід детально вивчити феномен махновщини як соціального явища. Махна й махновщина не піддаються одномірним оцінкам, це — суперечливе й трагічне явище в історії громадянської війни.

ДОДАТКИ.

|[pic] |[pic] |[pic] | | |Командир Задніпровської | | | |Дивізії П.Є. Дибенко та | | | |комбриг Н.І.Махно. | | |Н.І. Махна 1919 | |Власе Шаховський 1919 |.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Білаш А.В., Білаш В. Ф. Дороги Махна: історичні повествования.-К.,.

1993.,-592 с.

2. Волковинський В. М. Нестор Махна: проти всіх улад й режимів// У кн.: сторінки історії України: ХХ століття. -До., 1992. — 289 с.

3. Гаєв Ю. «Нестора Махна неспроможна зрозуміти ні Ленін, ні Троцький ні Денікін»: олегендарном і незрозумілим і забутому «бацьку» розповідають сьогодні жителів столиці бунтарської Махновії // факти і коментарии. — 1998. -132 с.

4. Голос України. — 1996. — 3 грудня. — 16 с.

5. Кларов Ю. Побочный син анархізму: Бацька Махна і безславний кінець «махновського держави». — У кн.: Листування на теми/ Сост.В. А. Іванов.- М.: Политиздат, 1989. — 294 с.

6. Коротка біографія. М. Махна // Соціс. — 1991. — № 3. — 129 с.

7. Радянська освіта. — 1990. — 21 вересня.

8. Турченку Ф. Р. //Новітня історія України. — 10−11 клас. — 1998. — 358 с.

9. УІЖ. — 7'89 ———————————- [1] УІЖ 7'89 110c. [2] див. ДОДАТКИ [3] УІЖ 7'89 110с. [4] УІЖ 7'89 110с. [5] УІЖ 7'89 114с. [6] див. ДОДАТКИ [7] УІЖ 7'89 110с. [8] УІЖ 7'89 112с. [9] див. ДОДАТКИ [10] УІЖ 7'89 114с. [11] УІЖ 7'89 112с.