Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження, його хронологічні та територіальні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення наукової розробки теми, представлено апробацію виконаної роботи.

У першому розділі - «Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження» проаналізовано основні наукові праці з історії вивчення проблеми, джерельну базу та методологічне підґрунтя дослідження.

Автор зазначає, що кількісний склад російського населення України відображено у роботах як українських, так і російських дослідників. У вітчизняній науковій літературі вивчалися демографічні процеси як в цілому серед всього населення, так і серед росіян України. Зокрема, серед загальних робіт варто виділити дослідження за науковою редакцією С. Пирожкова та І. Кураса, присвячене результатам першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року. У ньому подано не лише дані перепису, а й методологічні засади його здійснення, технологія обробки та аналізу його результатів Перший Всеукраїнський перепис населення: історичні, методологічні, соціальні, економічні, етнічні аспекти / Авт. кол. Власенко Н. С., Лібанова Е.М., Осауленко О. Г. та ін.; Наук. ред.: акад. Курас І.Ф., акад. Пирожков С.І.; Державний комітет статистики України; Ін-т демографії та соц. досліджень НАН України. — К., 2004. — 558 с. Заслуговує на увагу робота за редакцією В. Наулка, в якій розкривається динаміка етнічного складу населення України у 1897−1989 рр., етномовна ситуація в Україні у 90-х рр., етнічні аспекти міграційних процесів в Україні, а також роль росіян України в контексті сучасних етнополітичних процесів Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / О. Б. Бернштейн, Н.А. Зіневич, В.Т. Зінич та ін.; За ред. В.І. Наулка. — К., 2001. — 424 с.

Також в Україні національний склад населення за даними переписів 1989 та 2001 років був у центрі уваги досліджень О. Антонюка, В. Євтуха, В. Зінича, В. Котигоренка, В. Крисаченка, І. Кураса та інших Антонюк О. В. Основи етнополітики: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. — К., 2005. — 432 с.; Євтух В.Б. Етносуспільні процеси в Україні: можливості наукових інтерпретацій. — К., 2004. — 243 с.; Зінич В.Т. Сучасні етнодемографічні процеси в Україні. — К., 2004. — 67 с.; Котигоренко В. О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. — К., 2004. — 722 с.; Крисаченко В. С. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри: Монографія. — К., 2005. — 368 с.; Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. — К., 2004. -736 с. Деякими українськими дослідниками, наприклад, В. Євтухом, В. Трощинським, Т. Пилипенко, Д. Осауленком, С. Чорним було видано довідники з національного складу населення України Етнонаціональна структура українського суспільства: Довідник / В.Б. Євтух, В. П. Трощинський, К. Ю. Галушко, К. О. Чернова. — К., 2004. — 344 с.; Національні меншини України.: Інформ довідник. / Упоряд. Т.І. Пилипенко, Д.І. Осауленко. — К., 1995. — 96 с.; Чорний С. Національний склад населення України в ХХ сторіччі. — К., 2001. — 88 с.

Варто виділити працю В. Романцова, в якій автор зокрема серед найбільш численних народів України приділяє увагу російському населенню ХХ ст. Цінність роботи полягає у розкритті національного складу регіонів України у зазначений період Романцов В. О. Український етнос: на одвічних землях та за їхніми межами (ХVIII-ХХ століття). — К., 1998. — 200 с.

Серед робіт російських дослідників потрібно відзначити останню працю В. Кабузана, В ній автор розкриває динаміку чисельності та розселення російського етносу у світі протягом 1719−1989 рр., розглядає зростання чисельності російського населення в Україні та його причини. Також він торкається питання повернення росіян у Росію в 90-х рр. ХХ ст. і не вважає це негативним явищем Кабузан В. Русские в мире. Динамика численности и расселения (1719−1989). Формирование этнических и политических границ русского народа. — РАН, Институт российской истории СПб., 1996. — 352 с.

Ґрунтовною, на наш погляд, є колективна праця російських дослідників під керівництвом з Ю. Арутюняном, в якій розкриваються демографічні характеристики російського населення, у тому числі й на теренах України, за даними перепису 1989 року. Зокрема, в роботі висвітлено такі аспекти, як чисельність російського міського та сільського населення, структура російського населення за тривалістю проживання, склад російського населення з погляду місця народження. Значну увагу приділено соціально-економічним показникам Русские (Этносоциологические очерки). М., 1992. — 464 с.

Значна робота, що розкриває становище росіян у незалежних пострадянських державах, була проведена російським дослідником С. Савоскулом. Значну увагу в його працях приділено саме російському населенню України Савоскул С. С. Русские в независимой Украине: статус, идентичность, перспективы. / Украина и Россия: общества и государства: Сб. ст. Ред.-сост. Д. Е. Фурман. — М., 1997. — 384 с. — С. 278−329 та ін. Широкий огляд життя росіян України в них подається з огляду на дані соціологічних досліджень. У роботі С. Савоскула розглядається широке коло питань, пов’язане з російським населенням України, зокрема їхній демографічний потенціал, соціально-економічний статус, етнічна та громадянська ідентичність тощо.

Важливе значення для з’ясування причин зменшення кількості росіян в Україні у 1989;2001 роках мають дані щодо міграційного сальдо або різниці між прибулим та вибулим російським населенням протягом зазначеного періоду. Держкомстат України уточнює дані щодо міграції, спираючись на результати перепису 2001 року, а що стосується його попередніх даних, то вони не точні.

Серед російських дослідників проблему міграції росіян у пострадянських республіках вивчали Ю. Арутюнян, А. Вишневський, Л. Рибаковський, С. Савоскул та інші Арутюнян Ю. В. Русские в ближнем зарубежье // Социс. — 2003. — № 11. — С. 31−40.; Вишневский А. Г. Распад СССР: этнические миграции и проблемы диаспор // Общественные науки и современность. — 2000. — № 3. — С.115−130.; Рыбаковский Л. Л. Миграционный потенциал русского населения в странах нового зарубежья // Социс. — 1996. — № 11. — С. 31−42.; Савоскул С. С. Русские нового зарубежья: Выбор судьбы. — М., 2001. — 438 с. З українських дослідників питання міграції досліджував М. Шульга, за матеріалами архівів МВС України (зауважимо, що дисертаційне дослідження ґрунтується на даних архіву Держкомстату України), а також О. Малиновська, М. Романюк, А. Шлепаков та інші Шульга Н. А. Великое переселение: репатрианты, беженцы, трудовые мигранты. — К., 2002. — 700 с.; Малиновська О. А. Мігранти, міграція та Українська держава: аналіз управління зовнішніми міграціями: Монографія. — К., 2004. — 236 с.; Романюк М. Д. Міграції населення України за умов перехідної економіки: методологія і практика регулювання. — Львів, 1999. — 292 с.; Шлепаков А. М., Малиновська О. А., Пінчук О.М. Еміграція населення України: соціально-економічні аспекти та можливі наслідки. Вип 17. Національний інститут стратегічних досліджень. — К., 1993. — 52 с.

Серед українських та російських дослідників переважає думка про те, що не міграція та природний рух були причиною зменшення чисельності росіян у 1989;2001 рр., а зміна етнічної самоідентифікації. Такої думки дотримуються як російські (С. Савоскул, Ю. Арутюнян та ін.), так і українські дослідники (В. Крисаченко, В. Зінич та ін.) Крисаченко В. С. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри: Монографія. — К., 2005. — 368 с.; Зінич В.Т. Сучасні етнодемографічні процеси в Україні. — К., 2004. — 67 с.; Савоскул С. Суверенізація України: етнічна ідентичність українського і російського населення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2003. — № 4. — С. 44−60.; Арутюнян Ю. В. Русские в ближнем зарубежье // Социс. — 2003. — № 11. — С. 31−40. Нестійку етнічну самоідентифікацію російського та українського населення України підтверджують дані соціологічного опитування 1997 року. У ньому виділені не лише «українці» та «росіяни», а й «україноруси» («укроруси»), які почувають себе одночасно і українцями, і росіянами Белецкий М. И., Толпыго А. К. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины // Полис. — 1998. — № 4. — С.74−83.

Важливим для розуміння становища росіян в Україні є також розгляд їхніх соціально-економічних характеристик. У цьому плані цікавими є дослідження Т. Рудницької, присвячені соціально-професійному складу населення України за найбільш численними національностями. Серед російських дослідників соціально-професійний напрям досліджував колектив вчених на чолі з Ю. Арутюняном. Крім того, про відсутність соціального розшарування між українцями та росіянами зазначає у своїй статті О. Резник Рудницька Т. Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін. — Вид. 2-ге. — К., 1998. — 176 с.; Рудницька Т. Етнічні особливості соціально-професійного галузевого та кваліфікаційного складу зайнятого населення України // Філософська і соціологічна думка. — 1996. — № 1−2. — С. 111−133.; Русские (Этносоциологические очерки). М., 1992. — 464 с.; Резнік О. Особливості етнічної стратифікації в українському суспільстві / Українське суспільство 1994;2004. Моніторинг соціальних змін / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. — К., 2004. — 705 с. — С.54−63.

Є роботи, присвячені іншим аспектам життя росіян в Україні. Так, в Україні поліетнічна нація засвідчила свою громадянську ідентичність (поряд з ідентичністю і свідомістю етнічною) вже під час референдуму 1991 року. У зв’язку з цим, цікавою є робота В. Хмелька, в якій виявляється ставлення різних національностей України до незалежності напередодні референдуму 1991 року Хмелько В. Референдум: хто був «за» і хто був «проти» // Політологічні читання. — 1992. — № 1. — С. 44. .

Досить спірним у вітчизняній етнополітиці є питання статусу росіян у незалежній Україні. Українське законодавство на нього відповіло однозначно — росіяни в Україні є національною меншиною. Однак, у роботах як вітчизняних так і зарубіжних теоретиків з питання щодо статусу росіян у сучасній Україні немає одностайної думки.

Поняття «національної меншини» серед українських дослідників вивчали В. Євтух, В. Крисаченко, І. Курас, О. Лановенко, Л. Нагорна, В. Нікітюк та ін Євтух В.Б. Етносуспільні процеси в Україні: можливості наукових інтерпретацій. — К., 2004. — 243 с.; Євтух В.Б., Трощинський В. П., Аза Л. О, Міжетнічна інтеграція: постановка проблеми в українському контексті: Навчальний посібник. — К., 2003. — 58 с.; Крисаченко В. С., Степико М. Т., Власик О. С. та ін. Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи / За ред. В. С. Крисаченка. — К., 2004. — 648 с.; Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. — К., 2004. -736 с.; Україна-Росія: концептуальні основи гуманітарних відносин. За наук. ред. О. П. Лановенка — К., 2001. — 476 с.; Нагорна Л. П. Національна ідентичність в Україні. — К., 2002. — 272 с.; Нікітюк В. О. Статус етнонаціональних меншин (порівняльно-правовий аспект). — К., 1996 — 188 с. Переважна більшість з них вважають росіян в Україні національною меншиною.

При цьому, дослідники, які виступають проти статусу національної меншини для росіян, відзначають, що поняття «меншини» свідчить не стільки про чисельність, як про її становище у суспільстві - залежне, підлегле, дискриміноване. Серед них варто виділити заступника директора Інституту соціології НАН України М. Шульгу. З ним погоджуються й інші фахівці, які також вважають термін «національна меншина» невдалим Шульга М. Міжнародний досвід захисту прав національних меншин / Права меншин / М. Шульга (ред.). — К., 1998. — 455 с. (Права людини в Україні / Українсько-Американське Бюро захисту прав людини; 1998, Вип. 21). — С.6−31.; Етнонаціональні чинники державотворення: Монографія / О. М. Куць, В.В. Лісничий, Ю. О. Куц; Керівник авт. кол. О. М. Куць — Х., 2002. — 108 с.

Щодо вибору шляху подальшого існування росіян в Україні думки українських дослідників схиляються до інтеграційної моделі. Російські ж дослідники не виключають варіанту консолідації російського населення країни в межах своєї етнічної групи Видрін Д. Росіяни в Україні: під час референдуму, до й після // Політологічні читання. — 1992. — № 1. — С.237−249.; Русские / Отв. ред. В. А. Александров, И. В. Власов, Н. С. Полищук. — М., 2003. — 828 с.

Концептуальні засади політичної сутності російської етнічної групи, на нашу думку, вдало визначив О. Майборода. Роль і місце російського населення в Україні розглядається також в роботах С. Кульчицького. Ґрунтовним дослідженням громадських організацій етнічних меншин України та зокрема росіян займалась Л. Лойко Майборода О. Російський націоналізм в Україні (1991;1998) — К., 1999. — 27 с.; Кульчицький С. Російська тінь на незалежності України // Політика і час. — 1993. — №№ 10−12.; .

Певну увагу також приділено дослідженням, в яких розкривається участь російського населення у політичних процесах у Криму. Цей аспект проблеми розглядався в роботах О. Габріеляна, А. Мальгіна, та ін Габриелян О. А. Политические процессы в Крыму. Последнее десятилетие ХХ века. Спецкурс. Под ред. к. и. н. В. П. Петрова. — Симферополь, 2000. — 160 с.; Мальгин А. В. Крымский узел: Очерки политической истории Крымского полуострова 1989;1999. — Симферополь, 2000. — 160 с. .

Окреме місце займають роботи під редакцією В. Ворони, М. Шульги, Н. Паніної, Є. Головахи, С. Пирожкова, Р. Шарми, Н. Дюсена, які узагальнюють соціологічні дослідження українського суспільства і російського населення, як його складової частини Українське суспільство 1994;2004. Моніторинг соціальних змін / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. — К., 2004. — 705 с.; Українське суспільство 1994;2004: Соціологічний моніторинг / За ред. Н. Паніної. — К., 2004. — 64 с.; Українсько-російські відносини: гуманітарний вимір: Наук. зб. / С.І. Пирожков та ін. (ред.кол.); Рада національної безпеки і оборони України, Національний ін-т українсько-російських відносин. — К., 1998. — 155 с.; Шарма Р. Становлення та очікування: Опитування громадської думки в Україні 2003: Висновки опитування Міжнародної Фундації Виборчих систем / Р. Шарма, Н. Дюсен. — Вашингтон, 2004. — 138 с.

Суттєве місце у житті росіян України займає мовне питання. Відразу зазначимо, що ми зосередимо увагу на науковому розгляді проблеми. Нею займались такі українські дослідники, як О. Лановенко, Л. Нагорна, М. Рябчук, А. Погрібний та інші. Серед російських дослідників варто виділити, С. Савоскула, К. Мінасову Лановенко О. П. Украина: перспективы ассимиляции, федерализации или интеграции языков и культур / Диалог украинской и русской культур в Украине: Материалы IІІ конф. / Редкол.: Н. А. Шульга (гл.ред.) и др. — К., 1999. — 256 с. — С.49−54.; Нагорна Л. П. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики. — К., 2005. — 315 с.; Рябчук М. Дві України: реальні межі, віртуальні війни. — К., 2003. — 336 с.; Погрібний А. Мовно-психологічні аспекти перепису населення в Україні / Мовні конфлікти і гармонізація суспільства: Матеріали наукової конференції: 28−29 травня 2001 року / За наук ред. В. Радчука. — К., 2002. — 222 с. — С.58−67.; Минасова К. Р. Двуязычие как способ культурной интеграции этнических меньшинств в многонациональном обществе // Социс. — 2002. — № 8. — С.49−56.

До речі, у вітчизняній публіцистиці побутує думка про штучне створення мовної проблеми для маніпулювання суспільством. Грунтовно мовне питання в Україні також досліджував М. Шульга. При цьому, він стоїть на позиції надання російській мові статусу офіційної, спираючись на дані соціологічних досліджень Проекты законов о языках — экспертный анализ: Материалы круглого стола. Издание второе, дополненное / Фонд поддержки русской культуры в Украине (Русский фонд); Науч. ред.: Н. А. Шульга. — К., 2001. — 332 с.

Значну увагу у роботах вітчизняних та зарубіжних дослідників приділено питанню двомовності або білінгвізму. Більшість дослідників схиляються до думки, що хоча це й не ідеальний, однак один з найприйнятніших засобів зняття мовного напруження. Серед дослідників, які досліджували це питання, відзначимо російського вченого К. Мінасову, українських — Л. Нагорну, В. Демченка та інших Демченко В. Мовне середовище. Екстралінгвістичний нарис про Південь України: Монографія. — Херсон, 2001. — 210 с.; Рудницька Т. Росіяни у соціально-культурному просторі України на початку ХХІ століття / Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994;1999 рр.) / Під ред. д.екон.н. В. М. Ворони, д. філос. н. А. О. Ручки. — К., 1999. — 225 с. — С.523−533.

Проте, існують й інші точки зору. Так, на думку Л. Масенко, коли білінгвізм набуває тотального поширення, він несе національній спільноті загрозу руйнації основ її духовної своєрідності Масенко Л. Т. Мова і політика. — К., 1999. — 100 с.

Підсумовуючи аналіз літератури з мовної проблеми зазначимо, що в науковому середовищі, як і у суспільстві в цілому, існують дві протилежні думки щодо статусу російської мови.

Отже, історіографічний огляд проблеми засвідчує наявність різних думок, іноді діаметрально протилежних, які дозволяють розглядати дане питання під різними кутами зору. У той же час варто зазначити, що як в українській, так і в російській літературі поки що немає праць, в яких би комплексно вивчалося російське населення України за даними переписів 1989 та 2001 рр. в історико-демографічному контексті.

Джерельна база дослідження доволі різноманітна. Її складають джерела, різні за походженням, функціональним призначенням та інформаційними можливостями. Типологічно їх можна поділити на п’ять видів:

Перший вид складають законодавчі акти, серед яких варто виділити міжнародно-правові акти: Загальну декларацію прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), Декларацію ООН про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин (1999 р.); акти Ради Європи, НБРЄ, СНД (Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин (1992 р.); Рамкова конвенція про захист національних меншин (1995 р.), Конвенція СНД «Про забезпечення прав осіб, що належать до національної меншини» (1994 р.)) Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / упоряд. і авт. ком. Ю. К. Качуренко. — К., 1992. — 199 с.; Международное право в документах: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов. / Сост.: Блатова Н. Т., Мелков Г. М. — 3-е изд., перераб. и доп. — М., 2000. — 824 с.; Международные документы по правам человека / Сост. В. М. Тертышник. — Харьков, 2000. — 288 с. Це дозволяє розглянути міжнародну законодавчу базу щодо захисту прав етнічних меншин в економічній, соціальній і в культурній сферах.

Законодавча база України, яка регулює становище росіян та інших етносів в Україні, представлена досить широко. До неї належать закони УРСР та України. Найвагомішим джерелом цієї групи є Конституція України (1996 р.), яка гарантувала представникам етнічних меншин право на вільний розвиток та забезпечення власних потреб. Також відзначимо Закон «Про мови в Українській РСР» від 28.10.1989 р. та Декларацію «Про державний суверенітет України» (1990 р.) Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про мови в Українській РСР». // Відомості Верховної Ради УРСР. Додаток № 45. — К., 1989. — 28 жовтня. — С. 58−66.; Закони України. Т.3: 1992 (січень-червень). — К., 1996. — 408 с.; Закони України / Т.10: 1996 (січень-червень) — К., 1997. — 336 с.

Серед нормативно-правових актів, які регулювали права національностей в Україні, за хронологією прийняття варто відзначити Декларацію прав національностей України (1991р.), Закон України «Про громадянство України» (1991 р.), Закон України «Про національні меншини в Україні» (1992 р.), Закон України «Про громадські об'єднання». Мовні права росіян в освіті закріплені у Законі України «Про освіту» (1996 р.). Важливим джерелом з мовної проблеми є також рішення Конституційного Суду України по справі про застосування української мови (1999 р.) Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Збірник нормативних актів / Автори-упорядники: С.В. Лінецький, М.І. Мельник, А. М. Ришелюк. — К., 2000. — 896 с.

Другий вид джерел складають документи громадських організації та політичних рухів росіян України. До них відносять статути, програмні заяви, політичних партій, які виражали та виражають інтереси етнічних росіян в Україні: Слов’янська партія, Партія «Союз», Партія «Руський Блок», Партія «Русько-Український Союз» (Русь), Політична партія «Слов'янський народно-патріотичний союз» та ін. Політичні партії України: В 3-х т. / Уклад. Ю. Шайгородський. — К., 2005.; Вибори'98: документи, статистичні дані, аналіз. Громадсько-політичне видання. Керівник проекту, загальна редакція Ю. Шайгородський — К., 1998 — 704 с.; Вибори' 2002. Політичний компас виборця. Повна та поточна інформація про партії та виборчі блоки / Г. Андрущак, Ю. Марченко, О. Телемко. — К., 2002. — 128 с.

Важливим джерелом для всебічного вивчення теми дослідження є третій вид джерел, яку становлять матеріали статистики. Серед них першочергове значення мають дані двох переписів — останнього Всесоюзного перепису населення 1989 року та першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Причому ці дані використано як на основі опублікованих результатів, так за матеріалами архіву Держкомстату України, в якому зберігаються неопубліковані дані перепису населення 1989 року Населення Української РСР / за даними Всесоюзного перепису населення 1989 р. / Державний комітет УРСР по статистиці. — К., 1990.; Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. / За ред. О. Г. Осауленка; відповідальні за випуск Н. С. Власенко, Л. М. Стельмах. — К., 2004. — 373 с. .

До третього виду джерел належать також матеріали статистики, які опубліковані у відомчих збірниках Держкомстату України та Міністерства освіти і науки України. Вони дають інформацію про мову освіти у дошкільних виховних та навчальних закладах, розподіл театрів, засобів масової інформації за мовами, а також кількість книжок бібліотечного фонду за мовами видання Статистичні дані про середні, дошкільні та позашкільні заклади освіти Міносвіти України (1992;1996 рр.) / Відомче видання. Ред. О. Кондрашова. — Київ, 1997. — 136 с.

Крім того, до цієї групи джерел також належать статистичні, демографічні щорічники, збірники Держкомстату України, в яких розглядаються міграційні процеси, тощо. Усі вони подають відомості щодо поточної статистики населення держави Міграція населення України в 2000 році / Державний комітет статистики України; Відп. за випуск Стельмах Л. М., Задоєнко Л.В. — К., 2001. — 425 с.

Четвертий вид джерел складають дані соціологічних досліджень, моніторинги громадської думки населення України. Це результати опитувань таких соціологічних служб та інститутів, як Інститут соціології НАН України, соціологічна фірма «Соціс», Фонд «Демократичні ініціативи», Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) та інші Українське суспільство 1994;2001. Результати опитування громадської думки. — К., 2001. — 128 с.

До п’ятого виду джерел належать матеріали періодичної преси російських політичних рухів та громадських організацій країни, зокрема таких видань, як «Братья славяне», «Славянские новости» тощо. Це досить специфічний вид джерела через його суб'єктивність. Дана група джерел охоплює як періодичні друковані, так і Інтернет-видання.

Таким чином, використаний комплекс джерел, їх наукова інтерпретація та критичний аналіз дозволяє об'єктивно і повно реалізувати поставлені мету та завдання дисертаційного дослідження.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, наукової об'єктивності, системності та цілісності. Принцип історизму є неодмінною умовою повноцінного історичного дослідження і орієнтує на необхідність з’ясувати причин, ходу та наслідків демографічних процесів серед російського населення країни. Для оцінки подій і явищ, що спостерігалися в розвитку російської спільноти України, використовувався принцип об'єктивності, який передбачає неупередженість, незалежність суджень від суспільно-політичної кон’юктури. Системний принцип дослідження дає змогу вивчати російське населення України як організовану систему елементів та цілісний організм.

Акцентування уваги дисертанта на трансформаційних процесах всередині російської громади обумовило використання конкретно-історичного підходу, за яким існування етнічної спільноти розглядається як в статиці, так і в динаміці, враховується значення, в першу чергу, демографічних, а також суспільно-політичних, соціально-економічних та інших факторів в її функціонуванні.

Дослідження проблеми росіян в Україні у зазначений період базується на комплексному міждисциплінарному підході до об'єкту дослідження, який вимагає демографічного вивчення процесів 1989;2001 рр.

У другому розділі - «Кількісні та якісні зміни у складі російського населення України у 1989;2001 рр.» розглядається російське населення за даними переписів 1989 та 2001 рр., а також причини зменшення його чисельності в міжпереписний період.

Перший Всеукраїнський перепис населення засвідчив, що за період 1989;2001 років відбулося скорочення чисельності росіян як в цілому по Україні, так і у кожній області держави, а також в АР Крим, містах Києві та Севастополі. Зменшилась як кількість росіян, так і їхня питома вага серед всього населення країни. Зокрема, кількість росіян у між переписний період зменшилась на 3 млн 22 тис. осіб або на 26,6%. При цьому їхня питома вага знизилась на 4,8 відсоткових пункти з 22,1% до 17,3%. Однак аналіз наявних джерел свідчить про незначну роль міграції у зменшенні чисельності росіян в Україні. Сальдо міграції росіян України хоч і було від'ємним, все ж не могло перекрити кількості зменшення російського населення. Дані дослідників, які вивчали питання міграції, також підтверджують цю тезу. Отже, міграція не була вирішальним чинником зменшення кількості російського населення в Україні у міжпереписний період.

Натомість як українські, так і російські вчені схиляються до думки, що саме внутрішні причини призвели до змін у кількості росіян в Україні. Серед них зміна ідентичності з російської на українську, якій в першу чергу сприяли змішані шлюби, а відтак нечітка ідентичність частини російського населення. Розмитість ідентичності підтверджують дані соціологічних опитувань. Такий стан речей за певних обставин сприятиме поглибленню інтеграції росіян в українське суспільство.

Серед внутрішніх факторів, які вплинули на зменшення чисельності росіян в Україні, також відзначимо такі внутрішні чинники, як відродження самосвідомості неросійського населення. До менш впливових чинників можна віднести більшу народжуваність серед українців, через більшу частку серед них людей молодшого віку, а отже й меншу смертність та більший відсоток сільських жителів серед українців, які, як правило, мають більше дітей, ніж мешканці міст. Проте, чинники народжуваності та смертності не мали значного впливу, адже серед росіян та українців дані показники не надто відрізняються. Тому фактор природного руху населення мав незначний вплив на зміну співвідношення росіян та українців.

Стосовно якісних змін у складі російського населення у дисертації зазначено, що протягом 1989;2001 рр. спостерігалося певне постаріння росіян в Україні. Також зменшилась частка чоловіків серед всього російського населення країни. Крім того, зменшилась частка міських жителів у його складі. До того ж, як вже зазначалося, серед росіян зменшилась питома вага народжених та збільшилась питома вага померлих. Водночас за вищезазначеними показниками серед українців, навпаки, спостерігалися зворотні процеси. Шлюбний склад як російського, так і українського населення зазнав впливу соціально-економічних та соціально-демографічних чинників. Зокрема, серед представників обох національностей зменшилась частка осіб, які перебували у шлюбі, та зросла частка тих, хто ніколи в ньому не перебував. Крім того, серед росіян протягом досліджуваного періоду спостерігалась більша частка розлучених. Традиційно серед росіян зберігалась вищою, ніж в українців, частка змішаних шлюбів. Однак, в цілому якісні демографічні зміни у складі росіян в Україні були не такими значними, як кількісні. Отже, вони не могли суттєво вплинути на становище російського населення в державі.

У третьому розділі - «Росіяни України в контексті економічної та політичної трансформації» проаналізовано соціально-демографічні зміни у складі російського населення у міжпереписний період. Розглянуто суспільно-політичне життя росіян в Україні. Спираючись на дані переписів 1989 та 2001 рр., зазначимо, що за соціально-економічними показниками росіяни України ні в чому не поступалися українцям, а за деякими з них навіть переважали останніх. Зокрема, у 1989 році росіяни випереджали українців за питомою вагою осіб, зайнятих розумовою працею. Традиційно частка росіян була вищою серед інженерно-технічних спеціалістів та робітників важкої промисловості, будівництва, зв’язку, транспорту.

Останній перепис населення також підтвердив переважання частки зайнятого російського населення у таких галузях, як видобувна та обробна промисловість, будівництво, транспорт, торгівля, фінансова діяльність, держуправління. За джерелами засобів існування як серед російського, так і серед українського населення переважало зайняте населення, пенсіонери та ті, хто перебував на утриманні інших осіб. До того ж, за даними перепису 2001 року питома вага росіян була вищою, ніж в українців, серед усіх груп зайнятих розумовою працею, а з-поміж груп зайнятих фізичною працею росіяни переважали серед працівників сфери обслуговування та торгівлі й кваліфікованих працівників з інструментом.

Крім соціально-економічних, у зазначений період відбулися також суттєві зрушення і в суспільно-політичному житті росіян України. У першу чергу це стосується зміни їхнього статусу у зв’язку із розпадом СРСР — з номінально домінуючого етносу вони опинилися у стані національної меншини. Відзначимо також, що значна частина росіян вважала Радянський Союз своєю батьківщиною і тому важко сприйняла його розпад. Що стосується російських політичних партій та громадських рухів, то вони не отримали широкої підтримки серед населення і, зокрема, серед етнічних росіян. Більше того, згідно із соціологічними опитуваннями, про їхню діяльність серед російського населення навіть мало хто знав.

Отже, у дисертації підкреслено, що згідно з даними переписів 1989 та 2001 рр. за соціально-економічними показниками російське населення посідало важливе місце серед виробничих сил України. Про це свідчить його розподіл за рівнем зайнятості, джерелами засобів існування, видами економічної діяльності, заняттями розумовою та висококваліфікованою фізичною працею. Крім того, за рівнем доходів росіяни навіть дещо переважали українців. Хоча і відсоток незадоволених своїм становищем у суспільстві серед росіян був дещо вищим, ніж в українців. Водночас дані соціологічних опитувань свідчать, що дискримінація щодо росіян не перевищувала аналогічного показника щодо українців. Російське населення поступалося українському за часткою політично активних осіб. Варто зазначити, що з кожним роком все більше росіян надають перевагу українській громадянській ідентичності. Таким чином, хоча росіяни і зазнали впливу не лише економічних, а й політичних та психологічних факторів, однак, їхнє значення не слід перебільшувати. Навпаки, аналіз соціально-економічних та суспільно-політичних процесів свідчить, що російське населення має всі передумови для інтеграції в українське суспільство.

У четвертому розділі - «Мовно-культурний аспект життя росіян України в 1989;2001 рр.» — розглянуто стан задоволення потреб російського населення в освіті, культурі та інформації, а також розкрито роль мовного фактору в житті росіян України у міжпереписний період.

В Україні на законодавчому рівні створено належні умови для задоволення культурних, мовно-освітніх та інформаційних потреб російської громади. У дисертаційному дослідженні у вигляді статистичних даних наводяться підтвердження тому, що росіяни в Україні мають широкі можливості для задоволення культурно-освітніх потреб рідною мовою завдяки мережі дошкільних виховних, загальноосвітніх середніх та вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації, театрів, масових та універсальних бібліотек, книжок та брошур, радіо, телебаченню та інших засобів масової інформації. Цьому також сприяють культурні акції, які організовують російські національно-культурні організації при підтримці органів влади.

Відзначимо, що у досліджуваний період відбулися певні зміни у мовно-культурній сфері країни. Змінився статус української та російської мов і це, у свою чергу, відбилось на результатах останнього перепису. Так, згідно з ним, збільшилася загальна кількість населення, яке володіє українською мовою. Подібні процеси відбувалися і в середовищі росіян України. Водночас зменшилась кількість українців, які вважали українську мову рідною (з 87,7% до 85,2%), за рахунок областей півдня та сходу країни. Спостерігалися паралельні процеси: з одного боку підвищувалася роль української мови, особливо на заході і у центрі країни, з іншого боку — російська мова продовжувала зберігати свої позиції, особливо на півдні та сході держави.

Стосовно зміни мовних пріоритетів серед російського населення відзначимо, що у міжпереписний період зафіксовано невелике збільшення частки осіб, які вважають рідною українську мову (з 1,6% до 3,9%). Перепис 2001 року також засвідчив збільшення частки росіян, які вільно володіють українською мовою. Разом з росіянами, які вважали українську мову рідною, вона складала 54,4% (у 1989 р. — 34,4%). Частка українців, які вільно володіють російською, навпаки, зменшилась. Отже, росіяни продемонстрували дещо вищі показники володіння як мовою свого етносу, так і українською мовою. Разом з тим, російська мовна група за показником «рідна мова» є значно більшою, ніж російська етнічна група.

В цілому, російське населення України може задовольняти свої потреби в культурі, освіті та інформації рідною мовою. У дисертаційній роботі про це свідчать дані профільних міністерств та відомств. Росіяни зберігають високий рівень освіти у порівнянні з іншими етносами країни, у тому числі й із українцями. Розвитку культурних потреб російського населення сприяють російські національно-культурні товариства, які підтримують держава та метрополія. Також російська мова продовжує відігравати важливу роль в українському суспільстві.

Водночас, процес адаптації росіян України до нових мовно-культурних умов тривалий і складний, але дані переписів 1989 та 2001 років свідчать про його позитивну динаміку.