Моральне виховання у сім'ї

1. Запровадження 2.

2. Більшість 4.

ГЛАВА 1. Теоретичні аспекти морального виховання дитини у ній 4 1) Історія проблеми 4 2) Сутність морального виховання 5.

ГЛАВА 2. Проблеми морального виховання у ній 10.

ГЛАВА 3. Основні шляху й умови формування моральності дитини в сім'ї 12.

3. Укладання 15.

1.

Введение

.

Історія питання про який вплив сім'ї виховання дитини йде своїми походить з сиву давнину. За винятком педагогів, він хвилював уми багатьох видатних діячів різних епох і народів. Сімейному вихованню приділяли в своїх працях увагу Тацит, Петроній, Вергілій, Конфуцій, Кант, Гегель, Катерина Велика, Жан Жак Руссо… Список воістину невичерпний. Жоден відомий мислитель, політик, діяч не обійшов цієї теми своєю присутністю. Чому? Річ у тім, що сімейне виховання нерозривно пов’язані з життям суспільства, держави. Російський письменник і просвітитель Микола Миколайович Новиков в 1783 р. у своєму трактаті «Вихованням і наставлянні дітей» писав: «Виховуй дітей твоїх щасливими людьми і корисними громадянами… Перша головна частина воспитания… попечение про тілі». Далі просвітитель зазначає: «Ніякої людина може бути ні задоволеним і щасливим, ні добрим громадянином, якщо серце його хвилюється безладними побажаннями, доводящими його чи до пороків, або до дурінь; якщо добробут ближнього збуджує у ньому заздрість чи користолюбство змушує його домагатися чужого маєтку, чи хтивість знесилює його тіло, чи честолюбство і ненависть позбавляють його душевного спокою, якого не можна ніякого мати удовольствия… а все це залежить в освіті серця в юнацтві. З цього слід друга головна частина виховання, має предметом освіту серця й називається вченими моральним вихованням… третя головна частина виховання… просвітництво, або освіта разума"[1]. Предметом нашого дослідження, у цій роботі є процес морального дітей в семье.

Проблема морального виховання залишається сьогодні дуже актуальною. Вантаж складнощів, які залишилися частку наших часів, дуже важкий. Кінець 2 тисячоліття ознаменований екологічними катастрофами, манливими у себе порушення екологічного рівноваги у фізичному і моральному здоров’я людей. Жахливими проявами соціальних і основи економічних катаклізмів є вища дитяча злочинність, квітуча пишно пороки як і амброзія, трудноискоренимая наркоманія. Наслідком (чи причиною?) цього виступають бездуховність, переоцінка цінностей, втрата моральних орієнтирів підростаючого покоління і, отже, суспільства на целом.

Дитина й суспільство, родина й суспільство, дитина й сім'я не. Ці тісно пов’язані поняття можна розмістити у такому послідовності: сім'я — дитина — суспільство. Дитина виріс, став свідомим членом суспільства, створив сім'ю, у якій знову народилися діти… Із цього можна дійти невтішного висновку, що з того, наскільки моральними, добрими і порядними будуть наші діти, залежить моральне здоров’я нашого общества.

Сім'я є традиційно головною інституцією виховання. Те, що дитина в дитячі роки стоїть у сім'ї, він зберігає протягом усієї подальшому житті. Важливість сім'ї як інституту виховання зумовлена тим, що дитина перебуває у протягом більшості своїй життя, і з тривалості свого на особистість жодного з інститутів виховання неспроможна зрівнятися із сім'єю. У ньому закладаються самі основи особистості дитини, і до вступу до школи вона вже більш як наполовину сформувати як личность.

Сім'я може у ролі як позитивного, і негативного чинника виховання. Позитивне вплив на особистість дитини у тому, що ніхто, крім найближчих йому у ній людей — матері, батька, бабусі, дідусі не ставляться до дитині краще, не люблять його не дбають про ньому стільки. І водночас ніхто інший соціальна інституція неспроможна потенційно завдати стільки шкоди в вихованні дітей, скільки може зробити семья.

Через специфіку своєї роботи, з вадами сім'ї та суспільства зіштовхується соціальний педагог. Перше знайомство — із дитиною, друге — з його сім'єю. І тут практика показує, що, хоч і парадоксально, виявилася така закономірність: батьки мають правильно виховувати своїх дітей, але оскільки він цього не вміють чи ні робити, педагогові доводиться вчити батьків. Їх необхідно озброїти психологічними і педагогічними знаннями, вказати способи морального дітей в сім'ї. Цьому служать цілі й завдання даної курсової работы.

Мета роботи — показати, що сімейні традиції, моральні принципи, педагогічне майстерність батьків є необхідними умовами формування моральних переконань ребёнка;

розглянути проблеми морального дітей в семье.

Досягненню поставленої мети служать такі задачи.

1. Вивчаючи науково-педагогічну літературу з цієї проблеми виявити рівень морального дітей в семье.

2. Визначити сімейні умови, мікроклімат і знаходять способи, необхідних формування морально розвиненою особистості семье.

Були використані такі методи лікування й приёмы.

1. Аналіз наукової литературы.

3. Аналіз розмов із дітей (досвід педпрактик).

Об'єкт дослідження — відносини у семье.

2. Основна часть.

ГЛАВА 1. Теоретичні аспекти морального виховання дитини в семье.

1) Історія проблемы.

Соціальні, громадські, політичні, моральні складнощі у кожному часовому відрізку історії мають особливості. Це спонукає філософів, психологів, педагогів тієї чи іншої історичного періоду розглядати зазначену проблему за тим кутом зору, який дані особливості більшою мірою відбиває. Безумовно, який завжди погляду збігалися і більше, часто бували діаметрально протилежними. У. Титаренко у статті «Сімейне виховання, його специфічність й необхідність» зазначає: «Що ж до сім'ї, її роль ставилася під цілим поруч представників суспільной думці у минулому (Платон, Гегель, Т. Кампанелла, Ш. Фур'є…), та й тепер ще існує мнение"[2]. Так, в нашій країні, у разі, погляди на сімейне виховання довгий час були неоднозначними. Професор Ф. Фрадкін з лікарем педагогічних наук М. Плохова зверталися до своєї історії цього питання. Ось що вони відзначали: «До революції шкільне виховання розглядалося чимось додаткове до основному — вихованню у ній. Основи моральності, стверджували Л. М. Толстой і З. А. Рачинский, До. Д. Ушинський і П. Ф. Каптерев, інші педагоги, закладалися у сімейному вихованні, а основне завдання школи — дати учневі освіту. Виховання ефективно, є наступність між минулим, сьогоденням і майбутнім. Саме цей зв’язок забезпечує сім'я. Добра воля та сумління людини пробуджуються в сприятливою сімейної обстановке.

Принципово інакше вирішується питання після революції. Завдання формування людини нових типів вимагала «розриву» з сімейним «консервативним» вихованням, яке викликало тривогу. М. І. Бухарин говорив, що необхідно «руйнувати старі відносини у сімейної організації» і вестиме «повільний підкоп під самісінький консервативну твердиню всіх мерзенностей старого режима».

У ці ж роки визначається друга стратегія стосовно сімейному вихованню. З. Т. Шацький, П. П. Блонський, М. М. Йорданський, А. У. Евстигнеев-Беляков вважали за потрібне взяти за основу позитивне у ній, використовувати традиції сімейного виховання… Необхідно, стверджувала ця група педагогів, залучити до виховних цілях працьовитість, тепло й сердечність сімейних взаимоотношений…

Але, попри існування цієї погляду, зміцнювалася тенденція, відповідно до яка мала вирвати дитини з сім'ї та виховати їх у спеціально створених установах — школах-коммунах, дитячі містечка тощо. п.

У 50−60 роках ця ідея відродилася знову. Школи-інтернати мали позбавити дітей від пережитків, збережених у радянській сім'ї. Вони мусили покликані уберегти дитини від розбіжностей, сімейного прагнення до накопичення на шкоду громадським інтересам, корисливих розрахунків і простого легкодумства. Планувалося довести до 1980 року кількість дітей у школах-інтернатах до двох із половиною мільйонів. Передбачалося домогтися здобуття права кожна родина мала змогу безплатно утримувати дітей і підлітків у невмілих дитячих учреждениях.

У 60-ті роки павлышский педагог У. А. Сухомлинський входить у запеклу боротьбу з збережені з 1930;х педагогічним підходом до сімейному вихованню. Батько й мати — найбільші авторитети для дитини. Існує глибока міжпоколінну тяглість, писав учений, дитина — одна з ланок тянущейся в століття ланцюжка, і обрив її - тягчайшая трагедія, яка неминуче призводить до розпаду моральних начал.

Заслуга У. А. Сухомлинського щодо повернення до загальнолюдським цінностям. Він у радянської педагогіці звернувся безпосередньо до процесам духовної життя дитини, потребі - і цінності співпереживання, співчуття, творення необхідних умов виховної діяльності батьків і учителей"[3].

2) Сутність морального воспитания.

Роз’яснимо поняття виховання, мораль, моральність, звернувшись до «Словника російської» З. І. Ожегова.

Виховання — навички поведінки, щеплені сім'єю, школою, середовищем і які у громадської жизни.

Моральність — правила, що визначають поведінка, духовні й душевні якості, необхідні фахівця в царині суспільстві, і навіть виконання цих правил, поведение.

Мораль — правила моральності, і навіть сама нравственность.

Що ж являє собою моральне воспитание?

У. А. Сухомлинський зазначає, що — це поступове збагачення дитини знаннями, вміннями, досвідом, це такий розвиток потужні мізки і формування ставлення на добро і злу, підготовка до боротьби проти усього, що йде урозріз із прийнятих у суспільстві моральними засадами. За визначенням У. А. Сухомлинського, суть процесу морального виховання у тому, що моральні ідеї стають надбанням кожного вихованця, перетворюються на норми і правил поведінки. Основним змістом морального виховання У. А. Сухомлинський вважав формування таких якостей особистості, як ідейність, гуманізм, громадянськість, відповідальність, працьовитість, шляхетність і вміння управляти собой.

Письменник та педагог З. А. Соловейчик пише: «Виховання — це навчання моральної життя, тобто навчання моральним засобам. Виховуючи дітей, ми вчимо їх домагатися своєї мети на власний рахунок — послуговуючись лише моральними засобами. Моральність (обумовлена питанням «чиїм счёт?»)указывает нижню межу можливих в людини діянь П. Лазаренка та вчинків; через вимоги моральності переступити неможливо. Моральність — кордон дозволяемого совістю. А верхньої межі немає, вгору — духовність, вона нескінченна… Людина вибори, крім, пов’язані з утрудненнями іншому людини… Буде моральне виховання — дитина сприйме правила культурного поведінки з середовища, його оточуючої, візьме приклад із батьків… Буде моральність, майже напевне буде і духовність; нічого очікувати моральності - нічого очікувати нічого, ніякого воспитания"[4].

Моральні цінності, орієнтири Молдові і утвердження особистості полягають у сім'ї. Сім'я — це особливий колектив, що у вихованні основну, довгострокову і найважливішу роль.

Видатний філософ У. У. Розанов зазначав: «…лише сім'я, лише лише вона може виховати у дітей существеннейшие боку культури, прищепити її самі одухотворені, ефірні частицы…"[5].

«Духовна атмосфера здорової сім'ї покликана прищепити дитині потреба у чистого кохання, схильність до мужній щирості й спроможність до спокійної і гідної дисциплине"[6], — писав 1962 року філософ І. А. Ильин.

Отже, сім'я — дитина — моральність — ось ланцюжок, яка цікавить нас.

Дослідник проблеми морального дітей у ній З. І. Варюхина зазначає, що «чимало цінних людських якостей доброта — головний показник розвиненості людського у людині… Поняття „добрий людина“ — дуже складний. Воно включає найрізноманітніші якості, здавна ценимые людьми. Добрим може бути людини, яка має розвинені любов до Батьківщині, поруч котрі живуть людям, активне прагнення добротворенню, здатність до самозреченню в ім'я інших, чесність, совісність, правильне розуміння сенсу життя і цього щастя, відчуття обов’язку, справедливість, працьовитість». Це все — поняття нравственности.

«Що ж слід виховувати в дітях з раннього дитинства, із чого складається моральний світ дитини?» — ставиться питанням З. І. Варюхина і призводить таку классификацию.

«Моральне свідомість людини, чи моральний світ особистості, включає у собі три уровня:

1. мотивационно-побудительный;

4. эмоционально-чувственный;

5. раціональний, чи умственный.

Кожен з цих рівнів складається з елементів, складових суть морального світу человека.

Мотивационно-побудительный рівень містить мотиви вчинків, моральні потреби Молдові і утвердження. Моральне виховання тільки тоді ми носить правильний характер, як у основі його лежить спонукання дітей до розвитку, коли сама дитина виявляє активність у своєму моральному розвитку, тобто, що він прагне слугувати гарним. Цей рівень найбільш важливий, саме тут кореняться витоки поведінки людини, осуджені чи схвалювані людьми та громадськістю, які дають добро чи зле, користь чи вред.

Чувственно-эмоциональный рівень складається з моральних почуттів та емоцій. Емоції, як відомо, бувають позитивними (радість, подяку, ніжність, любов, захоплення т. п.) і негативними (гнів, заздрість, злість, образа, ненависть).

Емоції необхідно облагороджувати, окультурювати одне слово — виховувати. Моральні почуття — чуйність, співчуття, жаль, співпереживання, жалість — безпосередньо пов’язані з емоціями. Ці почуття купуються людиною з результаті виховання і є найважливішими складовими доброти. Без моральних почуттів доброю людиною не состоится"[7].

Чеський педагог М. Клімова — Фюгнерова зазначає: «Батьківський дім у становленні і культивуванні почуттів займає першочергове місце. Замінити їх може ніщо. Будинок для дитини — школа підготовки до життя. У домі мають панувати любов, справедливість, толерантність як про дітей…, а й до решти членів родини. Виховання почуттів включає у собі виховання співчуття. Розвиток цього відчуття вимагає підтримки з боку батьків — але тільки словом, а й прикладом. Дитина повинен бачити, як ми практично виявляємо своє кохання до ближнього… Співчуття — одна з прекрасних людських властивостей, оскільки вона — вираз человечности.

Почуття — рушійна сила прагнення до мети. Якщо людина когось любить, то хоче доставити йому радость.

Почуття — джерело натхнення, радості, запалу в цікавою работе.

Почуття — джерело сили. Любов до людини, наприклад, може провадити до самовідданій праці, до мужності, героїзму, бесстрашию.

Почуття — дієві помічники виховання. Заборона, менторство, моралізаторство не така дохідливі, як сердечність, щирість і ласка. Холодна строгість вчених викликає в дитини відчуження, що може перетворитися на вдавання, лицемірство і обман"[8].

«Раціональний, чи розумовий, рівень містить моральні знання — поняття про сенс життя та обдаровує щастям, добро і зло, честі, гідність, борг. Крім понять, до моральним знань ставляться також принципи, ідеали, норми поведінки, моральні оценки.

Виховувати у дітей треба все елементи їх морального світу. Все важливо. Гармонія морального світу людини, гарантія його доброти забезпечуються тільки всіма його складовою частиною, але направляючими є моральні потреби. Моральні потреби — найблагородніші і людяні - не даються від природи, їх слід виховувати, без них неможлива висока духовність, доброта.

«Справжнім людиною стає лише те, — писав У. А. Сухомлинський, — хто має у душі виникають, затверджуються шляхетні бажання, що стимулюють поведінка, породжують пристрасть і вчинки… Як можна більше вчинків, побуждаемых благородними бажаннями, прагненнями особистості до ідеалу, — ось одна з золотих правил виховання подростков».

Хто ж потреба взагалі? Потреба — це поповнити в організмі те, що відсутня для нормального существования.

Для виникнення моральної потреби дитини необхідна моральна середовище. Такий середовищем може бути добрий світ сімейного чи іншого окружения.

Дитина, навіть попри своє невміння не усвідомлюючи і вчинки дорослих, вже розуміє, «уловлює» моральному кліматі сімейного оточення і по-своєму реагує нею. Доброзичливість щодо друг до друга, спокійна ласкава мова, спокійний тон зі спілкуванням — хороший і обов’язковий фон на формування в дитині моральних потреб, і, навпаки, крик, грубі інтонації - така сімейна атмосфера призведе до протилежним результатам.

Усі елементи моральних потреб максимально насичені почуттями і эмоциями.

Для виховання в дитини моральних потреб треба знати, з яких елементів вони состоят.

Моральні потреби начинаются.

1. з чуйності, що її розуміємо як здатність людини зрозуміти скрутне становище чи стан другого.

Чуйного людини зазвичай називають чуйним, сердечным.

Чуйність — це цілий спектр почуттів — співчуття, жаль, співпереживання. Виховувати чуйність в дитині потрібно ще доти, як в нього складуться уявлення про добро, зло, боргу і інших понятиях.

6. Інший найважливіший елемент моральних потреб — моральна установка, що можна сформулювати так: «Не шкодити нікому, а приносити максимум користі». Її потрібно у свідомості дитини відтоді, коли він починає говорити. Завдяки цій установці дитина завжди може сягнути добру, у ньому долається врождённый егоїзм чи эгоцентризм.

Обобщённо моральну установку можна як любов до людей, природі. З розвитком свідомості вона переростає у кохання до батьківщини, до свого народу.

Моральну установку в дитини потрібно виховувати постійно словом і зайняті ділом, прикладом, і роз’ясненням, використовуючи чарівної сили мистецтва і живий світ природы.

7. І останнім, важливим структурним елементом моральних потреб є спроможність до діяльної доброті і непримиренність всім проявам зла.

Дієвість добра успішно формується в дітей віком всім прикладом життя дорослого сімейного оточення і тому важливо, аби в останнього не розходилося слово з делом.

Ніщо не приносить стільки шкоди вихованню доброти, як розбіжність життя дорослих зі своїми словесними наставляннями. Це веде розчарування в дітей віком, недовірі, глузуванням, цинизму"[9].

З. І Варюхина також зазначає, що зі центральних понять морального світу людини — совість. «Совість — це здатність людини до самоконтролю, самооцінці з урахуванням громадських моральних оцінок. Совість споконвічно означає знання загальних даних про людському поведінці, його нормах, принципах, сутність чоловіки й т. п.

Починати формувати совість потрібно з виховання в дитини почуття стыда.

Наступний етап формування совісті повинен збігтися з недостатнім розвитком таких понять, як моральний обов’язок й. Моральний борг, відповідальність та сумління ріднить одна риса людини — відчуття провини, в разі невиконання будь-яких обязательств.

Усвідомлення дитиною сутності поняття «совість» готується сукупністю морального сімейного виховання. І значної ролі тут грають моральні потреби, оскільки особливо гостро докорів сумління виявляючись у несправедливості стосовно людині, при усвідомленні те, що ти комусь завдав зло, шкода, що погано й ти тому виной.

Найперша завдання батьків — виховати у дітях глибоке, Надійне розуміння совісті, щоб він стало почуттям, часткою духовного мира.

Такі елементи моральних потреб. Знання їх допоможе батькам виховати дітей добрими щасливими людьми, які приносять благо обществу.

Моральні людській потребі дуже тісно пов’язані з моральними почуттями, що є також мотивами людського поведінки. Це жаль, співчуття, співпереживання, бескорыстие…

Виховати розвинені моральні потреби — найголовніше завдання батьків. Завдання цілком здійсненне. Що ж потрібно його успішного решения?

1) Батьки мають усвідомлювати важливість цієї задачи.

2) Розвивати самі у собі ці моральні потреби, оскільки вдосконалення триває все людське життя. Батьки, які б виховати свою дитину не стихійно, а свідомо, повинні розпочати аналіз виховання свою дитину з аналізу себе, з аналізу особливостей власної личности.

3) Знати, як, якими методами формувати у дітей моральні потребности.

ГЛАВА 2. Проблеми морального виховання в семье.

Соціального педагогові найчастіше доводиться працювати із наркозалежними підлітками. Це дуже складний вік. Цілі клубки підліткових проблем доводиться розплутувати педагогам і психологам. Одне з найважливіших особливостей підліткового віку — розвиток моральної свідомості: моральних уявлень, понять, переконань, системи оціночних суджень, якими підліток починає керуватися поведінці. Залежно від цього, який моральний досвід набуває підліток, яку моральну діяльність вона здійснює, складатиметься її особистість. У цьому вся віці для дитини особливо велика небезпека стати жертвою неправильного виховання. Звернімося до реальних ситуацій. Дослідник З. Еге. Карклина наводить такий приклад. Мати виховує дочка Інну одна, батько пішов, коли дівчинці було 3 року. Мати активно налаштовувала Інну на батька, який приїжджав до дочки: «Він людина огидний. Він тебе кинув, він від тебе не любить, ти з нею навіть вітайся!..» Далі З. Еге. Карклина пише: «Я викликала Иннину мати. Намагалася їй пояснити, що не можна дівчинці вбивати на повагу до батькові. Воно поглянула мене поверх окулярів та чітко произнесла:

— Я сама знаю, що можна що немає. Він негідник, і дочка повинна знати це. Я її мати, його люблю, я одна зроблю її счастливой.

Ні вчителя, ні батьківська громадськість було неможливо переконати Иннину мати, що вона неправильно виховує дочь.

— Інна — це єдиний, що мені є у життя. Я все віддала їй… Я працюю що і ночь…

І насправді була така. Інна займалася з учителем англійського мови, для уроків музики мати запрошувала їй кращих викладачів. Дівчинка нічого й не знала відмови. Все вільний час мати віддавала їй: вони ходили про музеї, дивилися фільми, читали тогочасні книги й здавалося, що кращих друзів, чому мати і дочка не найти.

Але це все лише здавалося. Інна росла нісенітної і егоїстичною. У класі її любили". Підтвердженням недозволенного поведінки дівчинки було чимало інцидентів. І ось настав день, коли мати прибігла в школу й у розпачі вигукнула, звертаючись до вчителів (!): «Що ви виховали із мого дочки? Я скаржитися на вас піду!» «Жінка залилася сльозами. Було важко, але довелося сказати їй всю правду:

— Вас звідси попереджали кілька разів. Ви самі ще підтяли гілку, де сиділи. Вам хотілося побудувати свій авторитет рахунок катастрофи всіх авторитетів навколо. Отже ви не подумали себе самой.

Інна неспроможна любити дітей і поважати вас, вона узагалі ніколи нікого недолюблює і уважает"[10].

Це яскравий цілком аморального (попри відвідини музеї та театри) воспитания.

У підлітків часто вже не ладяться відносини лише з батьками, а й з однолітками, з вчителями, з собою, нарешті. Ось уривок із листа девушки:

«Про собі: звуть Наталя, мені 16 років. Навчаюся в партії 11 класі. Сподіваюся закінчити школу з 2−3 четвёрками й іншими пятёрками.

Нещодавно мої батьків на «Комсомолці» прочитали у листі 15-річної дівчата: «Я розчарована у житті». Вони посміялися з цього і сказали щото на кшталт: «І молодёжь».

Мої батьки не знають мене. Я сама невідомо, коли втратила зв’язку з ними. Я не маю зараз ані найменшого бажання ділитися ні з ними своїми переживаннями. Я базікаю про будь-якої нісенітниці, і вважають, що в сім'ї все благополучно. Не п’ю, не курю, не гуляю ночами, не стану нахабно хамити. Цього всім досить. Для батьків ще потрібно, щоб багато читала і готувалася до вступу до інституту. І - жодного людини! — не хвилюють мої взаємини з однолітками. Дорослі у усім нам бачать лише «дитини серед дорослого світу»… Поки що можу сказати лише, що у своїй життя не бачу найменшого смысла…"[11].

Сталося відчуження між батьками та дитиною, котрий іде своїм корінням у власне дитинство цієї дівчини, скоріш, під час її отроцтва. Батьки, звісно, люблять дочка. Але, певне, любов ця стала непомітної, повсякденної, зникли довіру і щирість відносин між членами сім'ї. Батько й мати не підозрюють, що «прогледіли» душевну драму своєї вже дорослої дочери.

Не завжди батьки бувають настільки педагогічно сліпі. Чимало таких батьків і матерів, які «відчувають» критичну ситуацію, звертаються за допомогою до педагогам і прислухаються до советам.

Чим необхідно керуватися вчителю? Перш, ніж розпочати розмову з батьками, необхідно визначити внутрісімейні соціально-психологічні чинники, мають виховне значення (виховний потенціал сім'ї). За визначенням соціологів, виховний потенціал сім'ї визначається цілою низкою чинників: її матеріальну годі й жилищно-бытовой забезпеченістю, культурно-освітнім рівнем батьків, які існують у ній моральнопсихологічним кліматом, авторитетом батька і материна родини в дітей віком й довірою дітей до батьків, єдністю вимог щодо семье.

У зв’язку з цим педагогічні огріхи батьків виникають такими причинами:

1) неповна сім'я ;

4) конфліктна атмосфера в семье;

5) наявність яка склалася спочатку удаваної погляду виховання дитини. Наприклад: «Мій святий обов’язок — одягти, взути, нагодувати, решта — справа школы»;

6) за повної зовнішнього благополуччя сім'ї - авторитарні методи воспитания;

7) надмірна порочна батьківська любов, і т. п.

Завдання педагога:

а) з’ясувати, як зробити так те щоб максимізувати позитивне і мінімізувати негативний вплив сім'ї виховання ребёнка;

б) переконати батьків (у кожному даному випадку використовуючи потрібний підхід) в помилковості і нездатності їхніх думки і вказати методи та шляхи морального виховання дитини в семье.

ГЛАВА 3. Основні шляху й умови формування моральності дитини в семье.

Маючи праці педагогів У. А. Сухомлинського, З. І. Варюхиной, М. Климовой-Фюгнеровой та інших вчених, виділимо такі методи лікування й умови формування моральних потреб (морального виховання дитини в семье).

1) Атмосфера любові. Позбавлений цього відчуття людина неспроможний поважати своїх близьких, співгромадян, Батьківщину, робити людям добро.

Атмосфера кохання, і серцевої прив’язаності, чутливості, дбайливості членів сім'ї друг про одному справляє надзвичайно сильний впливом геть дитячу психіку, дає великий простір для прояву почуттів дитини, формування та його реалізації моральних потребностей.

Американський психолог Джеймс Добсон зазначає: «І ми дуже потребуємо тому, щоб належати до окремої групі людей, зайнятих своїми справами й які мешкають одному будинку, а й відчувати близькість рідних людей, дихати загальної атмосферою сім'ї, яка усвідомлює свою індивідуальність і неповторність, своя особлива характер, свої традиции».

У цьому П. Лесгафт стверджував, що сліпа нерозумна материнська любов «забиваючи дитини гірше, ніж різки», робить людини аморальним потребителем.

8) Атмосфера щирості. «Батьки… нічого не винні брехати дітям жодних важливих, значних обставин життя. Будь-яку брехня, всякий обман, будь-яку симуляцію… дитина помічає із надзвичайною гостротою і швидкістю; і, зазначивши, занурюється у зніяковілість, спокуса та підозрілість. Якщо дитині не можна повідомити чогось, то краще чесно і аж відмовити у відповідь чи влаштувати певну кордон на осведомлении, ніж вигадувати дурниця і потім заплутуватися у ньому чи брехати і обманювати і потім бути изобличённым дитячої проникливістю. Не слід сказати так:

«Це тобі рано знати», чи «Це ти усе одно не зрозумієш»; такі відповіді лише дратують у душі дитини цікавість і самолюбие.

Краще відповідати так: «Не маю права сказати тобі це; кожна людина зобов’язаний зберігати відомі секрети, а допитуватися про чужих секрети неделікатно і нескромно». Цим не порушується прямота і щирість, і дається конкретний урок боргу, дисципліни і деликатности…"[12].

9) Роз’яснення. Вплив словом.

У. А. Сухомлинський зазначав, що слово має застосовуватися саме до людини, слово має бути змістовним, мати глибинний зміст і емоційне забарвлення. Щоб слово виховувало, він повинен залишати слід думках і душі вихованця, а цього потрібно вчити вникати у сенс слів. Тільки тоді ми можемо прогнозувати емоційний вплив. Вихователь повинен своєчасно вийти з конкретних фактів, подій, явищ до розкриття узагальнених істин, принципів поведінки. Підлітки люблять розмірковувати, але батьки часто припиняють ці міркування, підкреслюючи їх незрілість, пояснюючи її тим, що вони ще малі, тому їм рано висловлювати свою думку. Але саме у ході цих міркувань підлітки осягають моральні понятия.

Як слушно спілкуватися з дитиною? Справа у цьому, що треба зазначити, чт сказати й кя сказать.

По-перше, зайве говорити дитині чи підлітку очевидно: він дуже добре знає без нас. Це бессмысленно.

По-друге, треба замислюватися над тоном, манерою нашої розмови, щоб уникнути «отчитываний» і «нудних проповідей». Ні перше, ні інше не западає в душу ребёнка.

По-третє, треба продумувати, як зв’язати нашу розмову з життям, якого практичного результату хочемо добиться.

І зміст, і тон, і важливе місце, та палестинці час розмови — все важливо. Одне слово ми переконуємо, але переконання неспроможна існувати без його реализации.

Зокрема й полягає майстерність вихователя (батька), щоб розмову з дитиною викликало в останнього відзвук власних думок, переживань, спонукаючи до активної діяльності. «Багатство духовного життя починається там, де шляхетна думку й моральне почуття, зливаючись воєдино, живуть у высоконравственном вчинок», — писав В.

А. Сухомлинский.

Дітей різного віку потребують нікого переконувати по-різному. Молодші школярі вимагають переконливих приклади з життя, з книжок. Підлітка переконує глибока віра у слово дорослих. З хлопцями старшого шкільного віку У. А. Сухомлинський радить розмірковувати вголос, ділитися ні з ними сумнівами, звертатися по пораду. Така невимушеність стверджує довіру, чистосердечність, щирість, зближує дорослого і дитини, відкриває дорогу у його духовний мир.

10) Великий помилкою у сімейному вихованні є закиди. Одні дорікають дитини на тому, що вона вже велика, але погано навчається, інші ставлять у закид і середній вік, і фізичну силу. Правильно надходять ті батьки, що викликають в дітей віком почуття гордості їх дорослістю, підбадьорюють, вселяють упевненість у можливість успіху. У чому шкода закидів? Основне зло у цьому, такі закиди викликають невіру респондентів у себе, а невіра розслаблює волю і паралізує душу, заважаючи приймати самостійних рішень у подоланні трудностей.

11) Крайньої мірою впливу У. А. Сухомлинський вважає наказание.

Покарання має виховну силу у разі, як його переконує, змушує замислитися над власною поведінкою, над ставленням до людей. Але на повинен ображати гідність людини, висловлювати невіру респондентів у него.

12) Осуд. Виховна сила осуду залежить від моральних рис, тактовності вихователя. Треба зуміти, не ображаючи дитини, дати справедливу, хоча, то, можливо, різку оцінку його діям. Мистецтво осуду полягає у мудрого поєднанні суворості та доброти. Конче важливо, щоб дитина в осудженні дорослого відчув як строгість, а й піклування про себе.

13) Дуже важливим методом вчених У. А. Сухомлинський вважає заборона. Воно попереджає чимало вад поведінці, вчить дітей розумно ставитися до своїх бажанням. Бажань в дітей віком і підлітків дуже багато, та їх все неможливо й непотрібно задовольняти. «Якщо старші прагнуть задовольняти будь-яке бажання дитини виростає примхливе істота, раб примх і тиран ближніх. Виховання бажань — найтонша філігранна работа.

«садовода"-воспитателя, мудрого і рішучого, чуйного і безжалісного». З дитинства треба учити людини управляти своїми бажаннями, правильно ставитися до поняттям можна, треба, нельзя.

Отже потурання батьків діє дуже шкідливо. «…мистецтво веління й скасування заборони … дається нелегко. Однак у здорових щасливих сім'ях воно цвіте всегда"[13].

14) Необхідно виховувати почуття. Це означає навіть та кримінальною справою викликати переживання, будити почуття, зумисне створюючи відповідну ситуацію або використовуючи природну обстановку.

Суть емоційної ситуації кошти виховання у тому, що у в зв’язку зі будь-яким подією, вчинком людина відчуває найтонші переживання іншого й відповідає ними власними. Почуття не нав’язуються, а пробуджуються, і пробудити їх годі й штучно, а щирими переживаниями.

15) Регулярний праця викладачів у присутності дитини. Постійно спостерігаючи над роботою дорослих, дитина починає, імітувати це у грі, та був і саме входить у процес праці як помічник, і, нарешті, як исполнитель.

16) Необхідно виняток про додаткових подразників із цивілізованого життя дитини: розкоші, злиднів, надмірних ласощів, розхристаною їжі, тютюну, алкоголя.

17) Захистити дитини від контакту з неетичними людьми. Найважливішим методом опанування змісту освіти і досвідом в дитини є имитация.

Інстинкт імітації змушує дитини намагатися відтворити всі дії і їх учинки його оточення. Воспроизвёл — отже освоїв. Тільки до 7-и років дитина виробляє свої власні моральні основи, а може оцінювати поведінку і вчинки оточуючих людей. Тому дорослі, котрі люблять дитини і прагнуть йому добра, повинні суворо контролювати кожен крок, ніж послужити йому прикладом аморального поведения.

18) Батькам необхідно брати до уваги цнотливість сімейних взаємин держави і у зв’язку з этим:

а) остерігатися занадто чуттєвої «мавпячою» любові до дитині, яку вони раз у раз хвилюють різноманітними непомірними фізичними ласками;

б) контролювати прояв взаємного кохання у присутності детей.

«Подружнє ложе батьків має бути прикрите для дітей цнотливої таємницею, береженої природно, і неподчеркнуто», — писав І. А. Ильин.

3.

Заключение

.

З огляду на все вищевикладене можна зробити такі выводы.

Сім'я — це інстанція по дорозі дитини в жизнь.

Сім'я сприймає і передає своїм вихованцям культурні і моральні цінності. «Сім'я є первинне лоно людської духовності; а тому й всієї духовної культури, і - Родины"[14].

Батьки становлять першу суспільне середовище дитини. Батьки є зразками, куди дитина орієнтується щодня. Особистості батьків грають существеннейшую роль життя кожної человека.

Мету й мотив виховання дитини — це щаслива, повноцінна, творча, корисна людям, отже морально багата, життя цього дитини. На творення такого життя і бути спрямоване сімейне воспитание.

Тільки за впевненості дитини у батьківській любові можливо правильне формування психічного світу людини, можливо виховання морального поведения.

Моральність дитини — це необхідна умова його принципових позицій, послідовності її поведінки, поваги гідності особистості, духовности.

Саме моральне виховання здійснюється шляхом формування в дитини моральних потреб й переконань, моральних почуттів та емоцій, моральних знання добро і зле.

Завдання педагога — пояснити люблячим батькам, що й педагогічна грамотність залежить передовсім від них самих, від своїх бажання дати раду складному й важкому процес становлення та розвитку особистості; вказати шляху й умови формування моральності ребёнка.

Литература

Варюхина З. І. Витоки доброти. — Мінськ, 1987.

Ильин І. А. Душа дитини// Осередок. — 1993. — № 9.

Карклина З. Еге. Проблеми сімейного виховання. — М., 1983.

Климова-Фюгнерова М. Емоційний виховання у ній. — Мінськ, 1981.

Крутецкий У. А. Психологія. — М., 1986.

Любицына М. І. В. А. Сухомлинський вихованням дітей. — Л., 1974.

Новиков М. І. З трактату «Вихованням і наставлянні дітей"// Розумом і серцем. — М., 1989.

Ожегов З. І. Словник російської. — М., 1989.

Розанов У. У. Сутінки освіти. — М., 1990.

Соловейчик З. Л. Педагогіка всім. — М., 1987.

Титаренко У. Моральне виховання у ній// Культура сімейних відносин. — М., 1985.

Фрадкин Ф., Плохова М. Виховання у сім'ї і школі: погляд крізь десятиліття// Виховання школярів. — 1993. — № 6.

———————————- [1] Див.: Розумом і серцем. — М., 1989. — З. 77 — 81 [2] Див.: Титаренко У. Сімейне виховання, його специфічність і необхідність// Культура сімейних відносин. — М., 1985. — З. 101 — 116 [3] Див.: Фрадкін Ф., Плохова М. Виховання у сім'ї і школі: погляд крізь десятиліття// Виховання школярів. — 1993. — № 6 [4] Див.: Соловейчик З. Л. Педагогіка всім. — М., 1987. — З. 92 [5] Див.: Розанов У. У. Сутінки освіти. — М., 1990. — З. 219. [6] Див.: Ільїн І. А. Душа дитини.// Осередок. — 1993. — № 9. [7] Див.: Варюхина З. І. Витоки Доброти. — Мінськ., 1987. — З. 9. [8] Див.: Климова-Фюгнерова М. Емоційний виховання у ній. — Мінськ, 1981. — З. 38. [9] Див.: Варюхина З. І. Витоки доброти. — Мінськ, 1987 [10] Див.: Карклина З. Еге. Проблеми сімейного виховання. — М., 1983. — З. 10 — 13 [11] Див.: «Не бути гороховим зерном». Учительська газета. — 1990. — № 9. [12] Див.: Ільїн І. А. Душа дитини// Осередок. — 1993. — № 9. [13] Див.: Ільїн І. А. Душа дитини// Осередок. — 1993. — № 9. [14] Див.: Ільїн І. А. Душа дитини// Осередок. — 1993. — № 9.