Формулювання цілей статті

Мета статті полягає в історіографічному огляді теоретико-методичного обґрунтування засад професійного розвитку викладача музичного мистецтва в умовах безперервної педагогічної освіти. З цієї позиції доцільно проаналізувати історіографію концептуальної моделі змісту професійного розвитку викладача музичного мистецтва; здійснити історіографічний аналіз стану інституціоналізації його професійного розвитку та виявити системний потенціал у практичному розв’язанні поставленої проблеми.

викладач музичний мистецтво педагогічний.

Виклад основного матеріалу дослідження

Провідною ідеєю дослідження є положення про те, що професійний розвиток викладача музичного мистецтва відбувається за принципом реінтеграції наукової, педагогічної, методичної, художньо-виконавської кваліфікацій як континууму оновлення його особистісно-професійної цілісності, що регулюється музично-педагогічною якістю професійної реальності та її суб'єктів, визначається функціями професійного зростання і сформованістю індивідуально-професійного ресурсу, забезпечується системною організацією безперервної педагогічної освіти. Окреслену концептуальну ідею професійного розвитку викладача музичного мистецтва в системі педагогічної освіти утворюють концепти, що визначають теоретичні й методичні засади нашого дослідження, а саме: історико-методологічний, науково-теоретичний, організаційно-методичний та рефлексивний концепт.

Історико-методологічний концепт полягає в цілісному вивченні соціокультурного процесу професійного розвитку викладача музичного мистецтва, яке базується на врахуванні історіоґенези наукового осмислення явища розвитку людини в соціогуманітарному знанні, традиціях розвитку особистості засобами музично-педагогічної професії та на наукових підвалинах постнекласичної парадигми. Осмислення історичної динаміки наукового оформлення соціокультурного явища розвитку у філософську категорію вказує на постійний інтерес людства до феномену руху, змін у часі й просторі та дає змогу виокремити філо-, онто, актуалґенез як основні наукові напрями її опрацьовування в соціогуманітарному знанні. Вивчення становлення категорії розвитку як родової щодо досліджуваного поняття професійного розвитку викладача музичного мистецтва уможливило виокремлення серед численних концептуальних філософських ідей такі, що відбивають культурні смисли її розуміння в історично сформованих і науково обґрунтованих моделях: космологічний, теологічній, раціоналістичній, трансцендентальній, ідеалістичній, діалектично-матеріалістичній, феноменологічній, екзистенційній, антропоцентрованій, холістській, творчо-евоолюційній, синергетичній, комплексно-еволоюційній тощо. Евристично потужними для виявлення сутності професійного розвитку особистості визначено постмодерністські філософські концепції коеволюції (Е. Янч, В. Лекторський), емерджентного матеріалізму (Л. Морган, А. Бергсон), синергетики (І. Пригожин, Г. Хакен), біофілософії (теорії віталізму — А. Шаталов, Ю. Олійник), пост-постмодернізму (П. Куртці), теорію адаптації особистості - «футурошок» (Е. То флер). В означених концептуальних ідеях, що найбільш повно відображають наявну категоріальну картину світу, розвиток схарактеризовано як складноорганізоване стадіально-циклічне явище зміни-збереження; як закономірну, цілеспрямовану зміну матеріальних та ідеальних об'єктів, унаслідок якої формується їхній новий якісний стан.

Теорії розвитку людини вивчаються в усіх школах і напрямах психології: біо-психо-генеичному (З. Фрейд, А. Фрейд, Е. Ріксон та ін.), екзистенційному (Ж. Піаже, К. Юнг, Г. Олпорт, А. Маслоу та ін.), культурно-історичному (Б. Ананьєв, Л. Виготський, О. Леонтьєв та ін.), системно-еволюційному (Ш. Блер, К. Роджерс, С. Рубінштейн, В. Франкл, Г. Костюк та ін.) тощо. У вітчизняній психологічній думці в цьому напрямі основний акцент робиться на історично-еволюційній сутності життєтворчої активності людини (І. Бех, В. Семиченко, В. Шатенко, Т. Титаренко, В. Ямщицький та ін.). У сучасних психологічних дослідженнях розвиток визначено як поєднання закономірних і випадкових, передбачуваних і непередбачуваних, причиново зумовлених і схоластичних чинників, що сприяють виникненню якісно нових «емерджентних» утворень і властивостей, які раніше не прогнозувались, не були зумовлені наявними причинами, що закладає педагогічний потенціал дослідження цього феномена.

Розвиток людини з позицій методологічного апарату педагогічної науки представлений фундаментальними концепціями розвитку особистості, основними з яких є природничонаукова (М. Вебер, П. Кропоткін та ін.), прагматично-раціоналістська (А. Макаренко, Дж. Дьюї та ін.), гуманістична (А. Комбе, К. Роджерс та ін.), провіденціалістська (М. Бердяєва, В. Розанов, Ф. Ніцше та ін.), трансформаційна (К. Корсак та ін.), холістська, інтеграційна (О. Вознюк, О. Дубасенюк та ін.), людиноцентрована (В. Андрущенко, І. Зязюн, В. Кремень та ін.). Вітчизняні освітні моделі вибудовуються відповідно до гуманістичної парадигми, у якій акцентується на розвитку самодостатньої особистості шляхом масштабної демократизації освітніх процесів на тлі сучасних цивілізаційних явищ. Особливий практичний інтерес означена парадигма становить для музично-педагогічної реальності й потребує наукової рефлексії шляхів свого втілення, у зв’язку з чим розробка цілісної концепції професійного розвитку викладача мистецтва (ПР ВММ) і створення необхідної педагогічної системи для її забезпечення впродовж усього професійного шляху особистості набувають актуальності.

Історичні витоки становлення проблеми ПР ВММ криються в низці наявних соціально-політичних, історико-культурних обставин, зумовлених функціонуванням суспільних імперативів культурних процесів, які відбиваються в практиці соціальних інститутів опанування музичного мистецтва. Застосування ретроспективно-аналітичного методу до вивчення витоків проблеми ПР ВММ дало змогу виділити історичні періоди й визначити у вітчизняній культурно-освітній традиції специфіку становлення й еволюції першорядних ідей розвитку особистості засобами музично-педагогічної професії в сучасному педагогічну проблему як теорії та методики музичного навчання, так і теорії і методики професійної освіти.

Із прадавніх часів і до Х століття порушена проблема зароджувалася в ідеях пізнання музики як елемента цілісної науки. У період із Х — до першої половини XVII ст. розв’язувалася шляхом накопичення досвіду опанування музики як Божественного феномена та організації культової музичної освіти. Із другої половини XVII ст. — до 1916 р. відбувались диференціація явища музики в різних соціокультурних системах (освітніх, культових, соціальних), еволюція освітніх форм передавання відповідного досвіду, конкретизація змісту професійної діяльності в галузі музичного мистецтва. Період 1917 — 1990 рр. у вітчизняній музично-педагогічній традиції позначився систематизацією освітніх практик наслідування різновидів музично-педагогічного досвіду, ідеологізацією змісту професійної освіти викладача музичного мистецтва. З 1991 р. й до сьогодні активізується трансляція професії музиканта-педагога в культурний простір, розширення меж його професійної діяльності, персоніфікація її норм та потреба особистості в педагогічному забезпеченні їхнього оновлення в музично-педагогічній реальності, усвідомлення суперечностей між можливостями музично-педагогічної теорії і практики для вирішення питань професійного розвитку викладача музичного мистецтва в системі безперервної педагогічної освіти [2, с. 215].

Виходячи з вищезазначеного щодо розгортання ідеї розвитку особистості засобами професії музиканта-педагога у вітчизняних традиціях її становлення, дає підстави вважати, як зазначає Н. Сегеда, і ми цю думку поділяємо, що витоки проблеми професійного розвитку викладача музичного мистецтва закладено в ідеях особистісно-професійних змін, що регулювались провідною парадигмою суспільного розвитку; у традиціях викладання музичного мистецтва як персоніфікованого передаваннязбереження художньо-виконавського досвіду; у динаміці цілей і цінностей професійного розвитку ВММ відповідно до історично сформованих гностичної, релігійної, соціальної, ідеологічної та інших функцій музичного мистецтва [2, с. 211]. Сучасні культурні смисли розвитку особистості засобами музично-педагогічної професії орієнтують на еволюціонуючи спів-буття викладача музичного мистецтва і професійної музично-педагогічної реальності, яке має забезпечуватись системою безперервної педагогічної освіти.

Слід відмітити, що методологічні основи дослідження ПР ВММ, що базується на постнеокласичній науковій парадигмі, утворені логемами підходів загально-філософського (коеволюційний, синергетичний, холістський), загально-наукового (системно-кібернетичний, культурологічний, цивілізаційний, гуманітарний), конкретно-наукового рівнів пізнання (акмеологічний, андрагогічний, праксіологічний, ресурсний, феноменологічний), дають ґрунтовне уявлення про цілісні об'єктивні взаємозв'язки професійного розвитку особистості в систем безперервної педагогічної освіти (СБПО) як соціокультурного явища і складно організованого процесу. Об'єктивні зв’язки ПР ВММ розкриває сформульований зміст логем виокремлених підходів, а саме:

• 1. Загальнофілософського рівня — еволюція і організації системних параметрів професійного розвитку особистості зумовлена фінітною природою резервів саморозвитку й водночас компенсується зовнішньою системою більш високого рівня, що вказує на можливості керування ним. Професійний розвиток особистості і система безперервної педагогічної освіти є динамічною цілісністю. Буттєва сутність професійного розвитку особистості в системі безперервної педагогічної освіти полягає в реальному наповненні відчуттям життя всіх процесів і професійних відношень, що утворюють її життєвий світ. Професійний розвиток особистості у СБПО полягає в самоорганізації взаємозв'язків мегарівня галузі, макрорівня цілісності особистості викладача і мікрорівня професії.
• 2. Загальнонаукового рівня — професійний розвиток особистості детермінований культуровідповідною СБПО. Рівень професійного розвитку особистості нерозривно пов’язаний із рівнем досконалості професійної спільноти. Професійний розвиток особистості педагогамузиканта визначається людськими смислами художньо-педагогічних професій, реалізуючи культурні потреби в духовному зростанні себе й іншого. Художньо-естетична сутність професійного розвитку особистості педагога-музиканта зумовлюється людиноі культуротворчими функціями педагогіки і музичного мистецтва, що формують культуру почуття особистості як естетичний засіб гармонізації стосунків людини із собою, соціумом, природою і мистецтвом.
• 3. Конкретно наукового рівня — ПР ВММ і СБПО виявляє динаміку досягнень у професійній галузі, їхню інтеграцію з освітнім, соціальним, художнім простором. ПР ВММ реалізується в межах системи «особистість — суб'єкт — індивідуальність — професійне музично-педагогічне середовище», де перші три підсистеми актуалізуються підсистемою професіонала, що вимагає континууму оновлення у СБПО. ПР ВММ має практичну успішність якщо професійна діяльність набуває музичнопедагогічної якості - «аксіологічно-прагматичного» показника позитивного емоційного прийняття й об'єктивації смислу соціально — культурної місії науково-педагогічного працівника музично-педагогічної галузі. Феномен ПР ВММ об'єктивно визначається в індивідуальній стратегії самотворення засобами музично-педагогічної професії, зумовленого динамічною цілісністю потенціалу людини, особистості педагога-музиканта, професіонала, митця і музично-педагогічної реальності.

Прикладну функцію методологічного синтезу логем наукових підходів у дослідженні теоретичних і методичних засад професійного розвитку викладача музичного мистецтва в системі безперервної педагогічної освіти визначено для холістсько-емерджентного підходу, що виник на постнеокласичній науковій платформі та який концентрує ідеї холізму у філософії, психології, педагогіці (А. Адлер, С. Гессен, К. Ясперс, К. Ушинський, Б. Ананьєв, В. Семиченко та ін.) і емерджентності (А. Бергон, М. Каган, Р. Селларс, Ю. Плотинський та ін.). У результаті синтезу раціональних ідей указаних теорій утворена логема холістськоемерджентного підходу, що вказує на його науково-теоретичні та методичні можливості в педагогічному дослідженні, зумовлені принципом реінтеграції - таким рівнем взаємодії людини зі Всесвітом, який спричиняє системні взаємооновлення, новоутворення (емерджменти) і безперервне відтворення їхньої цілісності (холізм). За його допомогою теоретичні й методичні засади ПР ВММ розкриватимуть ціліснооновлювальну сутність формувально-процесуальних зв’язків досліджуваного феномена як детермінанти цивілізаційних, культурних і особистісних змін, що сама потребує об'єктивного і суб'єктивного коректування у СБПО.