Походження лісу, священність окремих дерев, поклоніння їм

Походження лісу, священність окремих дерев, поклоніння їм.

.

.

Праслов «янська назва лісу знаходить паралелі у прагерманській назві лісу (представленій німецьким словом Wald, англійським wood), яка традиційно вважається субстратною доіндоєвропейською2), і в догрецькому субстратному терміні alsos «священний ліс» (сюди ж і назва священного гаю Зевса в Олімпії - Altes). За деякими припущеннями, цей самий корінь міститься і в назві острова Лесбос, інша назва якого (Ісса) дослівно означає «лісистий острів». Відправлення давніх культів у священних лісах та гаях добре відоме і в Україні, і в Західній Європі, і на Кріті. Це слово могло перейти з субстрату як культовий термін, разом із релігійно-міфологічними уявленнями про священний ліс як місце поклоніння божествам порироди й здійснення обрядових дій.

Наші пращури одухотворювали кожне стебельце. Обрядові дії, пов’язані із рослинним світом, за віруваннями, мали забезпечити здоров’я, добробут сім'ї, плодючість землі, щастя.

Вагомими символами стали на Україні калина, барвінок, васильки, вишня, євшан-зілля, жито, зілля, квіти, мак, тополя, яблуня та ін.

Промовистими символами для українців, окрім названих, є явір, ясен, сосна, бузина, липа, мальва, конвалія, рута-м'ята, лобода.

Явір — символ козака, парубка, здоров’я та сили; молодості, віку людини взагалі, вічної пам’яті; дитинства.

Ясен — у скандінавів Священне Космічне Дерево. Присвячувалося Зевсу /Юпітеру/. На Україні був символом війни: якщо ворогові присилали гілку ясена — чекай нападу. У фольклорі ясен символізував також скромність, пісенну душу.

Сосна — у багатьох народів символ життєвої сили, плодючості, самотності; сили характеру, безсмертя. У давнину сосна /соснова шишка/ була емблемою Серапіса /Єгипет/, Зевса, Артеміди, Венери, Юпітера. В Японії сосна символізувала мужність, вірність та стійкість. Шишка цього дерева завдяки своїй формі слугувала також як фаллічний символ, що уособлював чоловічу силу, потенцію.

Сосна — священне дерево друїдів, фрігійців. На початку нашої ери 22 березня римляни зрубували сосну і несли до капища Кібели, щоб богиня зробила землю плодючою, а жінок позбавила бездітності /Скуратівський В. Берегиня. — К., — 1987. — С.213/. Слов’яни вважали її оберегом від нечисті, символом безсмертя.

Бузина — у Середньовічній Європі символ чародійництва, магії, сили духів. На Україні усимволізовувала, за даними Г. Булашева, оселю чорта, нечистий кущ. Вірили, що бузину проклято богом тому, що на ній начебто повісився Іуда-зрадник…/Булашев Г. Український народ. — С.319/.

Липа — у європейській культурі уособлення жіночої грації, краси, щастя. У греків — емблема Бавкіди, подружньої любові /Купер Дж. Енциклопедія символів. — С.82/. На Україні вважали, що липі Господь надав силу відвертати прокляття, які вона приймає «на себе». Тому нібито на ній так багато наростів.

Верба — символ Космічного океану; Прадерева життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства; України, батьківщини.

Верба має суперечливе /часто протилежне/ символічне значення. У середньовічній Європі її називали деревом поетів та співаків, ораторів. Китайці пов’язували із вербою поняття жіночості, краси, м’якості. В Японії верба — дерево смутку, слабкості, ніжності. Стародавні греки присвячували вербу богиням Гекаті, Персефоні, які пов’язувалися з ідеєю загибелі. Верба символізувала також довговічність, повноту життя, була символом світового дерева /Мифы народов мира. — М., 1992. — С.370/.

Без верби і калини нема України, — говорить народна мудрість.

Ще кілька тисяч років тому верба вважалася священним деревом-тотемом у праукраїнців. «Верба, — вказував О. П. Знойко, — пов’язана була із космогонією і міфологією народу і символізувала першоджерело творення світу або Прадерево життя, тобто Чумацький Шлях на небі або нашу Галактику. Як символ Чумацького Шляху верби садили над шляхами… Доторкнутися людини свяченою вербою — значить поєднати її з космічними силами Всесвіту, надати можливостей відродження і здоров’я. Збудувавши хату, на Україні обов’язково садили неподалік вербу /Знойко О.П. Міфи Київської землі… — С.118/.

О. А. Шокало також вважає, що в українській культурі з прадавнини головним деревом вважається верба як ритуальне дерево весняного Нового року. Великодня Верба — Прадерево Життя усіх хліборобських народів, спільноєвропейський символ Всесвіту… Великодня Верба сприяє прилученню людини до Космічної Гармонії /Українознавство. — К., 1994. — С.296/.

Чому ж саме верба — одне з найшанованіших дерев на Україні? Вважаємо, що це зумовлено світлоглядом, особливостями трудової діяльності, національною психологією наших пращурів.

Діти Матері-природи, тонкі поетичні натури, вони обожнювали кожну травинку, птахів, звірину. Особливо радісним /після важкої суворої зими-холоднечі/ було пробудження природи, приліт вісників весни: журавлів, ластівок — священних птахів. А яке дерево розквітало першим? Саме верба. Пухнасті, як молоді курчатка, котики з блискучо-білявим /чи золотавим/ усміхом випромінювали тепло, ласку, запах весни. «Зацвіла верба — прийшла весна,» — казали у народі. Подекуди ще лежав сніг, було холодно — а верба цвіла. Отже, думали люди, вона сильніша за грізне божество Зими.

На честь цього дерева — вісника весни — сільська молодь влаштовувала спеціальне свято. «Вибравши з-поміж себе найудатливішу юнку, — пише В. Скуратівський, — дівчата прихорошували її котиками та розпуклими вербовими галузками, наспівуючи веснянку:» Ой вербо, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиться!" Взявшись за руки, водили хороводи… Тим часом дітлахи на різні голоси закликали весну змайстрованими з верби свистульками. Таке видовище вражало своєю поетичністю й красою" .

Іще однією причиною шанування верби, на нашу думку, була її вологолюбність. У давнину люди з побожним трепетом ставилися до води /див. Вода/. А це дерево завжди росло тільки там, де була вода. Отже, воно ніби тримало постійний зв’язок із божеством життєдайної вологи. Криниці /див. Криниця/, священні для українців місця, копали біля верби. Де срібліє вербиця, там здорова водиця, — говорить народне прислів'я. Люди помітили, що верба — чудовий фільтр, очищає воду, надаючи їй особливого смаку, «вербового духу», що його утворюють смолисті речовини. Отже, здатність робити святу воду «живою», цілющою також спричинили пошануванню цього дерева.

Культ верби, як ми вважаємо, був зумовлений особливостями її деревини. Віддавна наші пісенні пращури помітили, що саме верба — дзвінка та голосиста. А отже, жива, добра. Із верби робили чудові кобзи, бандури. І оживало священне дерево, возвеличуючи гордий дух українця, його волелюбність.

Саме це дерево слугувало для виготовлення домашнього начиння: олійниць, ложок, корит, кошиків, човнів-довбанок. Поліщуки огороджували свої обійстя плетеними тинами. Колиски для немовлят — цвіту роду українського — робили із верби, дуба /див. Колиска/, бо саме ці породи дерев сприяли росту, здоров’ю, силі. Отже, сакральні човни /див. Човен/, колиски, кобзи, криниці, весняні обрядодії пов’язувалися у свідомості з вербою. Все це і зумовило сакральну символіку.

У християнстві верба — прокляте дерево, бо, за міфами, із неї були зроблені цвяхи, якими збивали хрест для розп’яття Ісуса Христа. Існувало народне свято — Вербна неділя /за тиждень перед Великоднем/. Свячені вербові віти зберігали як магічні предмети, здатні відвернути недугу, викликати дощ. Існував звичай жартівливо бити посвяченою вербою зустрічних, дітей, що мало принести їм здоров’я, силу, багатство:

Будь багат, як земля,.

І будь плодний, як лоза!

Для українського народу верба — це його своєрідний символ. Вербовий сум, гарний і гордий, як душа українця. Як нескорений Великий Кобзар, що, перебуваючи в Орській фортеці, виходив серед пустелі вербове деревце.

Образ верби дуже поширений у фольклорі. Він символізує невибагливість, скромність, глибоку тугу і печаль матері-вдови, безталанної дівчини, асоціюється із одруженням:

Летіла зозуля, кувала,.

Щось вона вербиці казала.

Пора тобі, вербице, розвиться,.

Пора тобі, хлопчино, жениться.

Безплідним жінкам давали їсти вербові бруньки, що повинно було, за віруванням, сприяти народженню дитини. Отже, верба — символ запліднення.

В українській літературі образ верби асоціюється із нелегким життєвим шляхом, втратами, трагічною долею народу. Напр.:

Я тільки нині зрозумів до сліз,.

Що ви вже не повернетесь до хати…

І слово тихе й сумовите — Мати ;

Цвіте в мені, як сивий верболіз.

/О.Білаш/.

.

Не повернуть козаки з походу,.

Не заграють сурми на зорі…

Будуть вік стояти біля броду.

Посивілі верби — матері.

/В.Симоненко/.

І якщо впадеш ти на чужому полі,.

Прийдуть з України верби і тополі,.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,.

Тугою прощання душу залоскочуть.

/В.Симоненко/.

.

Дерево життя — символ життя Космосу, його зародження; росту, гармонії, безсмертя; вісі, що з'єднує різні світи; невичерпних життєвих сил; вічного оновлення та відродження.

Образ «дерева життя» — всесвітній символ. У різних міфологіях відомі священні дерева: у Німеччині - липа, в Індії - фігове дерево, у скандинавських народів — ясен, у праукраїнців — вишня, дуб, верба, калина та ін.

Чому саме слово дерево /а не назва птахів чи звірів/ входить до цього словосполучення? Інакше кажучи, чим спільні поняття «дерево» і «життя»? Мовознавець В. В. Колесов з’ясував, що слово «здоровий» /здоров'я — це життя/ походить від давньої форми su-dorr-o, що дослівно означає «із гарного дерева, міцний як дерево, сильний». Побажання здоров’я /а, отже, довголіття/ «Здрастуй! Здорові будьте!» утворено із побажання бути твердим і міцним, як лісове дерево" /Колесов В. В. Мир человека в Слове Древней Руси. — Ленинград, 1986. — С.211/. Окрім того, на нашу думку, довговічність деяких порід дерев, вічнозеленість, їх обожнення, практична цінність /від вербової колиски до хатнього начиння і соснової домовини/ і спричинили появу асоціації «дерево-життя» .

Світова міфологія описує, окрім Дерева життя, Дерево пізнання, Добра і Зла, «мисленне дерево» та ін. Напр., в уяві стародавніх єгиптян світове дерево — із золота. На верхніх вітах — дорогоцінне каміння і богиня неба Нут. Для китайців світове дерево — це шовковиця, на вершині якої - півень, на вітах — десять сонць та ін.

" В основі дерева, — зазначає Я. Музиченко, — лежить хрест, тобто на горизонтальній площині воно і простір довкола діляться на чотири частини, реалізуючи уявлення про час /ранок, день, вечір, ніч; весна, літо, осінь, зима/ і простір /схід, південь, захід, північ/. По вертикалі світове дерево членується на три частини: нижню, коріння /підземний світ/, середню, стовбур /земний світ/ та верхню, крону /небесний світ/. До кожної з цих частин прив’язані певні істоти: внизу, побіля коріння, змії, риби, водоплавні птахи й тварини, бо низ дерева — не лише підземний світ, але й море, річка, всяка вода.

До середньої частини — землі - туляться великі тварини — бики, коні, олені, вовки, ведмеді і люди.

У верховітті світового дерева селяться птахи і бджоли, тут же розташовуються небесні світила" /Дмитренко М. та ін. Українські символи. — С.61−62/.

Світовим деревом українців, як правило, виступають верба, явір, дуб, вишня, яблуня, липа та ін. Образ світового дерева пов’язаний із Богинею-матір'ю, тризубом, родоводом, горою, ставком, церквою та ін.

Зображення дерева життя знаходять на старовинному посуді, керамічних виробах, вишивці; писанках.

Відгомін про світове дерево, очевидно, міститься у гарному повір'ї про те, що людина не марно проживе життя, якщо посадить дерево, виховає дитину, знищить змію. На Україні існував звичай саджати на честь загиблих героїв дерева — живі пам’ятники. А весільне гільце із сосни, Новорічна ялинка — то все сліди прадавнього міфу про дерево життя.

Відлунням теми світового дерева у слов’янських літературах є Боянове «мисленне дерево», пушкінський «у лукоморья дуб зеленый», опис із повісті М. В. Гоголя «Майська ніч або Утоплена» .
.

Список використаної літератури:

Рослини в українській культурі. — К., 2000.

Рослини в нашому житті. — Харків, 1999.

Червона Книга України. — К., 1996.

.

.

_.

.