Прогнозирование економічного роста

Прогнозування економічного роста.

Економічне зростання, його вимір і факторы.

Під економічним зростанням прийнято розуміти якісне і кількісне зміна результатів функціонування народного господарства. Економічний зростання на час є найбільш употребимым критерієм економічного розвитку. Економічне зростання може вимірюватися -як і фізичному вираженні (фізичний зростання), і у вартісному (вартісної рост).

Перший спосіб надійніший, оскільки дозволяє виключити вплив інфляції. Але він перестав бути універсальним, тому що за розрахунку темпів економічного зростання важко вивести загальний показник для виробництва різних изделий.

Другий спосіб вживається частіше, проте, який завжди можливо остаточно очистити його від інфляційних искажений.

На макроекономічному рівні провідними показниками динаміки економічного зростання являются:

— зростання обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП) чи національного доходу (НД);

— темпи зростання ВВП і НП для душу населения;

— темпи зростання промислового виробництва, у цілому, по основним галузям душу населення. У фундаменті економічної статистиці вивчення динаміки економічного зростання використовуються темпи розвитку і темпи прироста.

Темп зростання = (ВВП t / ВВП t — 1) 100%.

Темп приросту = ((ВВП t — ВВП t — 1) / (ВВП t-1)) 100%.

У Російській Федерації початку 90-х основним показником динаміки народного господарства став валовий внутрішній продукт (ВВП). За 90- е роки ВВП РФ знизився на 52%. У 1999 ВВП душу населення становив до 3500 доларів. Тоді як і США він становив 31 469 доларів, в Швейцарії 26 420 доларів, у Канаді 24 870 долларов.

За рівнем виробництва ВВП душу населення України в міжнародній класифікації країни поділяються на розвинені і ті. До розвинених країн у кінці 90-х ставилися країни знайомилися з душовим виробництвом ВВП від 6−7 тисяч доларів і выше.

Чинники економічного зростання. Економічне зростання визначається цілою низкою чинників. У фундаменті економічної науці стала вельми поширеною отримала теорія трьох факторів виробництва, родоначальником якої було Ж. — Б. Сай. Суть її у тому, що у створенні вартості продукту беруть участь працю, земля і капітал. У сучасних умовах трактування виробничих чинників одержала б понад глибоке і розширене тлумачення. Сьогодні до них зазвичай относят:

— труд;

— землю;

— капитал;

— підприємницькі способности;

— науково-технічний прогрес. Чинники економічного зростання взаємозв'язані й переплетені. Так, працю дуже продуктивний, якщо працівник використовує сучасне обладнання та матеріали під керівництвом здатного підприємця за умов налагодженого господарського механізму. Тому точнісінько визначити частку того чи іншого чинника економічного зростання досить сложно.

Понад те, всі ці великі чинники є комплексними, оскільки складаються з низки дрібніших елементів, унаслідок чого чинники можна перегруппировать.

Так, по зовніі внутриэкономическим елементам можна назвати зовнішні внутрішні чинники. Наприклад, капітал ділиться на що надходить у країну зза рубежу і мобилизуемый у країні, а останній можна розділити на використовуваний всередині країни та на вывозимый до її пределы.

Поширена і розподіл чинників залежно від характеру зростання (кількісного чи якісного) на екстенсивні й інтенсивні. До екстенсивним чинникам зростання относятся:

— збільшення обсягу інвестицій за збереження існуючого рівня технологий;

— збільшити кількість зайнятих работников;

— зростання обсягів застосовуваного устаткування, сировини, матеріалів, палива й інші елементи основного і обігового капіталу (чи виробничих фондов),.

До інтенсивним чинникам зростання относятся:

— прискорення НТП (впровадження нової техніки, технологій, відновлення основних фондів і т.д.);

— на підвищення кваліфікації работников;

— поліпшення використання основних та оборотних фондов;

— підвищення ефективності господарську діяльність з допомогою її кращої организации.

При переважання екстенсивних чинників зростання говорять про переважно екстенсивному типі розвитку, при переважання інтенсивних чинників зростання — про переважно інтенсивному типі роста.

У СРСР у 70−80 роках приріст національного доходу тільки 20−30% забезпечувався з допомогою інтенсивних чинників. У промислово розвинених країн світу цей показник перевищує 50%.

Моделі та фізичні методи прогнозування економічного роста.

Найбільшого поширення набула для прогнозування економічного зростання отримали факторні моделі, тобто моделі, у яких приріст продукту чи абсолютний його випуск залежить від однієї чи навіть кількох факторов.

Найприйнятнішою для аналізу динаміки економічного зростання на макрорівні є двухфакторная модель у вигляді виробничої функції Кобба-Дугласа, показує залежність загального випуску продукції з двох чинників капіталу і праці: а в.

Уt = Аt (Kt (Lt, где.

Уtобсяг валового внутрішнього продукту року t;

Аtнормирующий параметр, що призводить масштаб і розмірність чинника до масштабу і розмірності продукту Уt, який відбиває вплив неврахованих в моделі факторів, і мінливих умов производства;

Кt — обсяг основний капітал (виробничих фондов);

Ltобсяг зайнятого в народному господарстві живого праці; а — характеризує еластичність обсягу й динаміки продукту Уt від обсягу і динаміки виробничих фондів, чи показує приріст Уt, що припадає на одиницю приросту Кt (при Lt = const); в — характеризує еластичність обсягу й динаміки продукту Уt від обсягу і динаміки витрат живого праці, чи показує приріст Уt, що припадає на одиницю приросту Lt (при Кt = cons); й у — розрахункові показники. Так, розрахунки з обробній промисловості СРСР 70−80-х роках дали такі значення цих показників еластичності: а = 0.28; в = 0.72.

Використовуючи ці показники, можна визначити обсяг ВВП сюжеті, який нас року. З допомогою логарифмічного диференціювання виробничу функцію можна сформулювати за показниками середньорічних темпів прироста.

Уt = а Кt + в Lt, где.

Уtсередньорічний приріст ВВП у період часу t;

Кt — приріст основний капітал (виробничих фондів) за період t;

Lt — приріст витрат живого праці у період часу t.

Залежно від величини суми показників й у можуть відбуватися три типу економічного зростання. 1. Вислів, а + в > 1 означає, що й чинники виробництва зростають у n раз, то випускати продукцію збільшується більш ніж n раз, цим зростання виробництва випереджає зростання сукупних витрат чинників. Це випадок інтенсивного зростання, у своїй, якщо, а > в, то має місце фондосберегающий зростання, і якщо в > бо — трудосберегающий зростання. 2. Вислів, а + в < 1 означає, що випускати продукцію збільшується повільніше проти зростанням факторів виробництва. У цьому знижується їх сумарна ефективність яких і відбувається деинтенсификация зростання, тобто його падіння. 3. Вислів, а + в = 1 означає, що випускати продукцію збільшується пропорційно затратам факторів виробництва. У цьому їх сумарна економічна ефективність залишається незмінною й відбувається суто екстенсивний розширення производства.

На базі динамічної факторной моделі то, можливо спрогнозований економічного зростання з урахуванням впливу НТП на обсяг виробленого продукту. У такому випадку ми матимемо трехфакторную модель: а rt.

У t = A t Kt Lt e, де е — підставу натуральних логарифмів (е = 2.718); rкоефіцієнт еластичності, що характеризує вплив НТП на економічне зростання у період t.

Провівши математичні перетворення, можна отримати роботу формулу приросту суспільного продукту у період часу t.

Уt = a Kt + У L + r.

У цьому приймається, що, а + в = 1.

Найповніше висловлює залежність результатів виробництва від кількості і забезпечення якості використовуваних факторів виробництва многофакторная модель економічного зростання. У ньому використовуються такі чинники: приріст витрат праці; зростання продуктивності; НТП; витрати капіталу; освіту й кваліфікація працівників; економія на масштабах виробництва; поліпшення розподілу ресурсів; законодательно-институциональные та інших. чинники. Усього враховано 23 фактора.

За розрахунками американського економіста Еге. Денисона, у період 1929;1982 років реальний внесок у приріст валового національний продукт США кожного із зазначених чинників составил:

— приріст витрат праці - 32% ВВП;

— зростання продуктивність праці - 68% ВВП; зокрема: НТП — 28% ВВП, витрати капіталу — 19% ВВП, освіту й кваліфікація працівників — 14% ВВП; економія на масштабах виробництва — 9% ВВП; поліпшення розподілу ресурсів — 8% ВВП; законодавчоінституціональні та інших. чинники — 9% ВВП.

Ці дані показують, що коли підвищення продуктивність праці є найважливішим чинником, які забезпечують зростання обсягу громадського продукта.

Вагомий внесок у розвиток теорії виробничих функцій внесли такі економісти як Р. Солоу — лауреат Нобелівської премії, наші співвітчизники: Федоренко Н. П., Фельдман Г. А., Анчишкин А.І., Черніков Д.А.

Р. Солоу, наприклад, з урахуванням апарату виробничих функцій запропонував модель економічної динаміки, що дозволяє математично висловити найважливіші процеси та результати економічного зростання. Вона дозволяє визначати тенденцію макроекономічного розвитку з необхідної капиталовооруженностью й оптимальнішою нормою накопичення, моделювати види технічного прогресса.

Поруч із факторными моделями прогнозування економічного зростання економічної теорії відомі кейнсіанські і неокейнсианские моделі економічного зростання, наприклад, моделі Е. Домара і Р.Харрода. Модель Домара виходить з використанні мультиплікатора, а основі моделі Харрода лежить теорія акселератора.

Розглянуті моделі далеко ще не вичерпують весь перелік розроблених і описаних у економічної теорії моделей і методів, застосовуваних при прогнозуванні економічного роста.

Прогнозні оцінки показників економічного роста.

У 90-х роках нашій країні за кордоном вже були спроби розробки прогнозів соціально-економічного розвитку РФ, більшість із яких швидко застарівало внаслідок що тривав економічного кризиса.

Так було в відповідність до прогнозом соціально-економічного розвитку країни до 2005 року, затвердженому Урядом РФ 1996 року, передбачалося, що згідно з оптимістичним варіантом прогнозу в 1998;2005 роках буде забезпечено зростання ВВП межах 4.5−5% на рік. До 2005 року передбачалося досягти рівня ВВП 1992 року, за песимістичним варіанту передбачалося, що середньорічна динаміка ВВП 1998;2005 роках становитиме 3.5 — 4%. У цьому було через, що у першого варіанта в економіку РФ за 10 років буде залучено 112.5 млрд. долларов переважно іноземних інвестицій; за другим варіантом передбачалося залучити до основному внутрішні джерела інвестицій. Проте, засвідчує практика, зазначений прогноз опинився цілком реальним через що тривав кризиса.

Здебільшого заслуговує на увагу прогноз соціально-економічного розвитку РФ, розроблений початку 90-х колективом працівників інституту наукового прогнозування РАН. Відповідно до цього прогнозу депресія в Російської економіці триватиме остаточно 20 століття. Після 2000 року розпочнеться економічне пожвавлення, 2001;2005 роках середньорічні темпи зростання ВВП становитимуть 3.4%. У 2006;2010 роках можуть скласти 5.7−6%. Після 2010 року, економіка РФ перейде у стаціонарному режиму розвитку з темпом зростання 5.5−6%. По оптимістичним варіанту цього прогнозу виходити рівень споживання 1990 року вдасться не раніше 2007 року, а, по реалістичного не раніше 2012 года.

Сповна переваги економіки ринкового типу можуть в Росії через 45−50 багатьох років після початку реформ.

Відповідно до результатами досліджень, проведених вченими інституту економіки РАН разом із працівниками ММВБ під керівництвом академіка Л. И. Абалкина і опублікованих у монографії «Росія — 2015: оптимістичний прогноз», середньорічні темпи зростання ВВП 1999;2000 роках становитимуть 4−6%, 2001;2008 роках — 6−8%, 2009;2015 роках — 3.5%. Відповідно до запропонованої стратегію розвитку у найближчі двох років діяльність держави має спрямувати як на зупинку спаду виробництва, реформування банківської системи країни й зміцнення рубля, а й у створення на подальше подъема.

З другого краю етапі в 2001;2008 роках економічного зростання прогнозується в першу черга у галузях споживчого сектора. Приріст реальних доходів населення може становити 5−7% на рік, інвестицій у основний капітал 8−12% на рік, зростуть показники зайнятості, поліпшиться фінансової ситуації, значної частини банків буде зорієнтована на реальний сектор.

На етапі 2009;2015 роках процес модернізації економіки Росії буде припускати поліпшення конкурентоспроможності в галузях кінцевої продукції, станеться зміцнення рубля, знову розпочнеться широкомасштабне включення Росії у світовий ринок. До 2015 року завершено модернізація вітчизняного машинобудування на інформаційно-індустріальної основі. Мабуть, більшість економіки Росії використовувати ресурсозберігаючі й наукомісткі технології. Проте, до 2015 року процес побудови информационно-индустриального суспільства буде іще далекий від завершення, а, по соціальним параметрами Росія лише наблизиться до индустриально-развитым країнам. Завдання побудови повномасштабного информационно-индустриального суспільства можна вирішити лише до середини наступного столетия.

1. Прогнозування і планування за умов ринку: Учеб. посібник для.

Вузів / Під. ред. Т.Г. Морозової, А. В. Пикулькина. — М.: ЮНИТИ -.

ДАНА, 1999.

2. Черниш Е. А. Прогнозування і планування за умов ринку: Учеб. посібник. — М.: ПРІОР, 1999.