Энергетические ресурси світу і РБ

[pic].

1. ОСНОВНІ СТАДІЇ ТЕХНОЛОГІЇ ЭНЕРГОСНАБЖЕНИЯ.

Стан та розвитку виробництва первинних енергетичних ресурсів, з одного боку, та стан фізичного та розвитку споживання підведеної (кінцевої) енергії, з іншого боку, є дві полюси, два стрижня енергетики, перебувають у постійному взаємодію уряду й відносному рівновазі і які перспективи розвитку енергетики загалом. Тому, що виявити і зрозуміти перспективи розвитку енергетики в усьому світі й у нашої країні, розглянемо основні засади енергозабезпечення економіки, умови і динаміку споживання энергии.

Виробництво первинних енергетичних ресурсів немає і кінцеве споживання енергії — кільцеві ланки технологічному ланцюжку енергозабезпечення економіки. Щоб усвідомлено, комплексно підходитимемо аналізу гніву й розвитку енергетики, назвемо основні ланки цього ланцюга — стадії технології постачання споживачів енергією необхідного вида:

1. Набуття та концентрація первинних енергетичних ресурсів, т. е. видобуток і збагачення палива (видалення порожній породи), концентрація напору з допомогою гідротехнічних споруд й т. д.

2. Передача первинних енергетичних ресурсів до стаціонарним мобільним настановам, перетворює енергію: перевезення твердих палив суходолом, воді; перекачування трубопроводами нафти, газу, і др.

3. Перетворення первинної енергії у вторинну, має зручніший передачі і розподілу форму, — у електричну енергію та теплову енергію пара; перетворення енергії складає електричних станціях чи котельних, соціальній та автономних перетворюючих установках і системах.

4. Передача до споживачів і розподіл з-поміж них реформованій, т. е. вторинної енергії з допомогою електронного транспорту — електропередач понад ультравысокого напруги, електричних і теплових сетей.

5. Кінцеве споживання підведеною (кінцевої) енергії, здійснюване як у тому формі, де вона доставлена споживачеві, і у реформованій, наприклад, у вигляді механічної энергии.

Имея у вигляді наведений технологічний процес енергопостачання, важливо розуміти, споживання енергії відбувається в останній, п’ятої стадії, але й всіх попередніх, по-перше, їхнього реалізації й удругих, як втрат чи, з так званого, технологічного расхода.

2. ДИНАМІКА СПОЖИВАННЯ ЭНЕРГИИ.

Як засвідчили першому розділі, становлення та розвитку цивілізації людства нерозривно пов’язане з зростанням споживання. По існуючим експертних оцінок, нині спостерігається безперервний, стійкий приріст світового споживання паливно-енергетичних ресурсів у середньому становив 1—2% щорічно, а як і збільшення створення енергетичної залежності від третіх країн, котра, за прогнозам, до 2020 р. досягне 70% від загального потребления.

Швидке зростання енергоспоживання викликаний, передусім, постійним збільшенням світового виробництва. Тому, за розгляді динаміки енергоспоживання його необхідно співвідносити зі зміною основного показника, що характеризує рівень розвитку світової економіки. Таким показником є обсяг світового валовий продукт (МВП), який визначається загальної ринкової вартістю всіх готових товарів та послуг, вирощених світ у протягом года.

[pic].

На малюнку представлені залежності, відбивають зростання енергоспоживання за прогнозами 70—80-х і 90-х рр., і натомість кривою світового валового продукта.

Очевидно, що: — реальне світове енергоспоживання виявилося істотно нижчий, ніж прогнозувалося, — зростання енергоспоживання виявився нижче, ніж зростання валового продукту; — енергоємність світового валовий продукт виявилася нижче, ніж прогнозувалася. пояснюється: — з одного боку, активної енергозберігаючої політикою у країнах Західної Європи, США, Японії після енергетичної кризи 70-х рр., — з іншого боку — економічну кризу 90-х рр. країн СНД і зниженням у яких енергоспоживання через спад производства.

Основними чинниками, що змусили перейти споживачів Європейського союзу, США, Японії до політики ефективного енерговикористання, з’явилися: — ринкові механізми (зростання ціни енергоресурси послужив поштовхом до впровадженню енергоефективних технологій); — узгоджені дії і програми на урядовому уровне.

Аналіз досвіду цих країн показує, що державних політики і програм енергозбереження, без створення енергетичного менеджменту вийти з кризи неможливо. Протягом 15 років тому після нафтової кризи 70-х рр. внаслідок энергической політики ефективне використання енергії, де було задіяні значні ресурси індустріальних країн Заходу, обсяг споживання енергії душу населення практично стабілізував, тоді як обсяг національний продукт зріс майже на 30%. Такі результати отримано завдяки докладній технічною відсталістю та економічної організації впровадження енергозберігаючої політики. Якби енергоємність у країнах залишилася лише на рівні 1973 р., то енергоспоживання до 1986 р. зросло б на 24% й сягнуло свого б 900 млн. тонн умовного палива на перерахунку нефть.

Виділялися дві групи споживачів: енергоємні, великі виробництва та споживачі, витрати яких енергоспоживання невелики.

Перша група споживачів — основні енергоємні галузі промисловості (виплавка стали, алюмінію, виробництво хімічних речовин, цементу, паперу тощо.) — за умов жорсткої міжнародної конкуренції могла вижити, лише прийнявши на озброєння технологічні процеси, щоб забезпечити ефективне використання енергії. У цих галузях виникли спонукальні мотиви і були кошти реалізації програм ефективного енерговикористання. Проте, часто їм давалася урядова підтримка з метою прискорення процесу про модернізацію й підвищення конкурентоспроможності національних компаний.

За інших областях, включаючи інші галузі промисловості, витрати, пов’язані з енергоспоживанням, так великі, щоб змушувати цих споживачів приймати негайні дії. Якщо ціну опинялася вище тієї, яку споживач міг платити, в короткостроковому плані, швидше за все, було б скорочення споживання шляхом надання меншої кількості послуг чи переорієнтації виробництва на випуск інший, менш энергоёмкой продукції, які є ознакою ефективнішого використання. Цією групі споживачів потрібно було надати відповідні кошти й створити стимулюючі умови. Був здійснено широке коло відкрито фінансованих програм, узгоджених дій лише на рівні уряду, формують поведінка споживачів і що спонукають їх запровадження енергозберігаючих технологій і оборудования.

Ці програми включали:

— дослідження та розробку з удосконалення промислових процесів, будівельних технологій і матеріалів, електродвигунів, приладів та т.д.; нормативні положення з використанню енергії, зокрема на будинків, а також і автомобілів і електричних приладів, запровадження стандартів, і маркировок, обов’язкові перевірки ефективність використання енергії великими споживачами, — інформаційні програми споживачам і програми навчання для технічного персоналові та управляючих, — фінансове стимулювання (субсидії, м’які позики, податкові пільги) для заохочення впровадження інновацій, інвестицій у ефективне використання енергії; — створення установ, громадських організацій і обслуговуючих підприємств для проектування й здійснення програм, тож проектів ефективного використання энергии.

За розрахунками вітчизняних і зарубіжних фахівців, потенційна можливість енергозбереження країн СНД, Центральній і Східній Європи нині становить залежність від стану їх економіки приблизно 24 від загального обсягу споживання паливно-енергетичних ресурсов.

Республіки Білорусь, як і з країни світу, неспроможне забезпечити свої потреби власними енергоресурсами. Економіка Білорусі базується переважно на імпорті енергоресурсів. Лише 10—15% потреб покривається власними первинними енергоресурсами. Для прикладу, забезпеченість з допомогою енергоресурсів, видобутих республіки, в 1990 р. становила 12,8%, що він відповідає 5,7 млн. тонн умовного топлива.

У ця частка зменшиться через скорочення видобутку власної нафти. У той самий час період неефективного енергоспоживання створив Білорусі величезний невикористаний потенціал енергозбереження, оцінюваний у 32% від рівня сумарного споживання паливно-енергетичних ресурсів у 1994 р (12 млн. тонн умовного палива). Тому реалізація наявного потенціалу енергозбереження стала пріоритетом енергетичній й економічної політики держави. Енергозбереження займає місце, по значенням однакову технічного переоснащення та розвитку паливних деяких галузей і сприймається як великий потенційний джерело енергетичних ресурсів, здатний забезпечити 30—40% потреб Білорусі, у енергоресурсах. Ефективність використання енергоресурсів є й чинником, який визначає виробництво конкурентоспроможної продукції і на, зрештою, стабільність і ефективність національної экономики.

3. ОСНОВНІ ЭНЕРГОЭКОНОМИЧЕСКИЕ ПОКАЗАТЕЛИ.

Розглянемо основні макроекономічні показники, що характеризують енергоефективність економіки держави й дозволяють оцінити тенденції і темпи у її зміні. За підсумками даних із енергоі електроспоживанню, і навіть інформації про чисельності населення Криму і обсягах валового внутрішнього продукту (ВВП) определяются:

1. Енергоспоживання душу населення: а, по первинної енергії, б) по підведеною (до споживача) енергії, в) по підведеної электроэнергии.

[pic] [pic]-суммарное споживання існуючого виду енергії. n — Чисельність населения.

2. Енергоємність економіки — ставлення сумарного споживання енергії до обсягу валового внутрішнього продукту: а, по первинної енергії, б) по підведеною енергії, в) по підведеної електроенергії — електроємність ВНП.

[pic].

Аналіз цих энергоэкономических показників країн СНД за 1990—1993 рр. дозволяє їм отримати уявлення про розвиток ситуації у енергетиці та про вплив економічної кризи на динаміку енергоспоживання. Рік 1990;й обраний як початок переходу від централізованої до ринкової економіки. Дані цього року відбивають сформовану за радянський період структуру енергоспоживання. Вивчення показників за наступні роки і зіставлення його з показниками промислово розвинутих країн дозволяє намітити завдання й темпи розвитку енергетичного сектора экономики.

Показники ВВП.

У 1990 р. показник ВВП душу населення країн СНД загалом дорівнював 6,9 тис., що становить 43% від рівня отриманого країнами Європейського союзу. Цей показник значно розрізнявся і з країнам СНД. Найвищий показник середнього ВНП мала Росія —$ 8,8 тис. —55% від рівня Європейського, Білорусь мала другий за рівнем показник — $ 7,3 тис. — 49%.

За 1990—1993 рр. абсолютний і питома обсяги ВВП знизилися загалом країнами СНД на 40%, за 1990—1995 рр. — на 50%.

Енергоспоживання первинної і підведеної енергії душу населення в 1990 р. країн СНД було відповідно 1,3 і 1,4 разу вищу, ніж у Європейському Союзі, і відповідає показнику по Германии.

Споживання підведеною електроенергії у цілому в СНД на 1990 р. відповідало рівню Європейського Союза.

З 1990 по 1993 р. енерго — і електроспоживання країн СНД істотно знизилося, однак у значно меншою мірою, ніж показник ВНП.

Енергоі електроємність 1990 р. енергоємність економіки по первинної і підведеної енергії загалом СНД була відповідно 3.2, 7.2 і 3.5 разу вищу, ніж у Європейському Союзі, Німеччини, і Японии.

За 1990—1993 рр. енергоі електроємність економіки істотно зросли і сталі у середньому у 3,9 разу вищу, ніж у Європейському Союзе.

На жаль, поки країн СНД зберігається неефективне виробництво, транспортування і споживання. У даний період щодо низьких світових ціни паливо, під час реструктуризації економіки та перших ознак пожвавлення заходи підвищенню енергетичної ефективності економіки є надзвичайно важливими для країн СНД. Оцінка стану енергетики показує, що за підвищення темпів економічного зростання до 2025 р. країн СНД зможуть досягти рівня енергоі электроёмкости промислово розвинутих країн. Енергозбереження має стати однією з стрижнів їхньої енергетичної політики. У країн СНД є величезна потенціал енергозбереження, і реалізація комплексної енергозберігаючої політики і окремих програм підвищення ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів повинна відігравати пріоритетну роль здійсненні міжнародного співробітництва країн — членів СНД і більш далекого зарубежья.

Оцінка ефективності енергоспоживання та її прогнозування необхідні рішення дві найважливіші завдань енергетичного менеджменту: 1. розробки стратегії виробництва й торгівлі енергоносіями; 2. розробки й реалізації політики енергоефективності та енергозбереження в усіх галузях економіки на довгостроковий і короткостроковий периоды.

Політика енергоефективності є умова стабілізації економіки, соціального розвитку, національної стратегії безпеки страны.

4. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕНЕРГЕТИЧНОГО СЕКТОРА.

ЕКОНОМІКИ РЕСПУБЛІКИ БЕЛАРУСЬ.

Топливноенергетичний комплекс (ПЕК) економіки будь-яких держав є важливим складової у забезпеченні функціонування та розвитку продуктивних наснаги в реалізації підвищенні життєвий рівень населення, а держав із дефіцитом власних енергоресурсів, куди входить Республіки Білорусь, оптимізація розвитку та функціонування ПЕК — одна з пріоритетних напрямів діяльності законодавчої і виконавчої влади, над усіма виробниками та споживання задля забезпечення конкурентоспроможність своєї продукції світовим рынке.

Сказане підтверджується тим, основні фонди галузей ПЕК становлять 25% виробничих фондів промышленности.

Паливно-енергетичний комплекс Республіки Білорусь у включає — видобуток торфу і виробництво торфобрикетов; видобуток нафти і його переробку; розгалужену мережу газопроводів, нафтопроводів і нафтопродуктопроводів; виробництво, передачу і розподіл електричної й теплової энергии.

Обсяги паливних ресурсів, щорічно видобутих біля республіки (паливний торф, нафту, попутний газ, дрова тощо.), перебувають у рівні 4,5—5,2 млн. т. у. т., що становить близько 15% потреби у ТЭР.

У республіці розвідано більш 9000 торф’яних родовищ загальної площею межах промислової глибини поклади 2,54 млн. га і з початковими запасами торфу 5,65 млрд. т. На цей час решта геологічні запаси оцінюються 4,3 млрд. т, що відповідає 75% від первоначальных.

Родовища нафти території Білорусі зосереджено природною нафтогазоносної області — Прип’ятській западині, де у період із 1965 по 1999 р. було відкрито 181 поклад нафти 62 родовищах із сумарними запасами 165 млн. т. З початку розробки родовищ видобуто 102 млн. тонн нафти і 10,7 млрд. куб. м. попутного газу. Залишкові запаси нафти промислових категорій становлять млн. т, попутного газу —35 млрд. куб. м.

Білорусь має значними потужностями із переробки й транспортуванні нафти. Потужності Мозирського і Новополоцького НПЗ — 41 млн. т на рік. Однак у 1999 р. на Мозырском НПЗ переробили 5,3 млн. т нафтової сировини, на Новополоцком НПЗ «Нафтан») — 6 млн. т сировини. Магістральні нафтопроводи пов’язують нафтопереробні заводи з нафтовидобувними регіонами Західного Сибіру. По південної гілці нафту постачають із Самари через Брянськ на Мозирський НПЗ. Частина нафти надходить транзитом на Дрогобицький НПЗ (Україна) і крізь Брест — на Полоцький НПЗ (Польща). По північної гілці нафту постачається з Ярославля на Новополоцкий НПЗ, та був на Мяжейкяйский НПЗ (Литва) й у Вентспилский порт (Латвия).

Триває розвиток мережі магістральних і розподільних газопроводів. Протяжність магістральних газопроводів — понад 6 тис., км. Транспорт газу ним забезпечують 7 компресорних станцій сумарною потужністю 710 МВт. Розподіл газу споживачам країні здійснюється від 193 газопроводів-відводів системою розподільних газових мереж 122 газорозподільними станціями. У 1996 р. РАТ «Газпром» розпочате будівництво магістрального газопроводу «Ямал—Европа» діаметром 1420 мм, протяжністю територією Білорусі 575 км з п’ятьма компресорними станціями загальної потужністю 752 МВт.

Централізована заготівля дров і деревних відходів у республіці оцінюється лише на рівні 0,94—1,00 млн. т.у. т. Прогнозований обсяг дров до 2015 р. може підвищитися до 2 млн. т.у. т. На 1 січня 2000 р. встановлена на всіх енергоджерел Білорусі із виробництва електричної й теплової енергії зі ставила 7818,3 тис. кВт, зокрема.: КЭС —3300, ТЕЦ —4282.1, блок-станції (пересувні і дизельні) — 199,4, гідроелектростанції —6,8. За 1999 р. вироблено електроенергії 26,5 млрд. кВт. Ч, відпущено тепла 73,1 млн. Гкал, кількість покупною електроенергії становило 7,2 млрд. кВт Сумарна встановлена на всіх енергоджерел достатня до повного самозабезпечення республіки електроенергією, проте вже у часто експлуатація застарілого устаткування стає невигідною тоді як імпортом електроенергії з держав — Росії і близько Литви, т.к. паливна складова собівартості виробництва вище вартості імпортованої электроэнергии.

Потреби республіки до енергоносіях 1999 р. були забезпечені за рахунок власних ресурсів на 15,2% (5,2 млн. т.у.м.), інші ж 84,8% — з допомогою імпорту, причому у загальному імпорті частка Росії — 98,4%, Литви — 1%, інших (України, Казахстану, Польщі) — 0,6%.

Як основних напрямів розвитку енергетичного сектора економіки Білорусі, пом’якшує дефіцит власних первинних енергоресурсів за умов обмеженості фінансових ресурсів у становлення нових соціально-економічних взаємин у республіці, визначено такі: —- зниження энергоёмкости внутрішнього валовий продукт; —- енергозбереження; —-імпорт паливно-енергетичних ресурсів для сталої роботи наявних енергопотужностей; —-часткове покриття дефіциту електроі теплопостачання з допомогою нетрадиційних джерел енергії; —-розвиток виробництва і модернізація традиційної енергетики на органічному паливі з урахуванням більш економічних високоефективних енергетичних установок; —- розвиток ядерної энергетики.

Усі ці напрямки розглянуть закріплені в Енергетичної програмі Республіки Білорусь у на період до 2010 р., затвердженої у жовтні 1992 г.