Територіальна диференціація народонаселення

Національний університет.

Києво-Могилянська Академія.

Департамент економічних наук РЕФЕРАТ З ДЕМОГРАФІЇ.

«Територіальна диференціація народонаселення».

Виконав: студент 4-го курсу Олексій Цебро Науковий керівник:

асистент кафедри економіки,.

магістр соціології.

Євген Михайлович Садовий Київ — 1999.

ПЛАН ВСТУП.

1. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПРОЦЕСІВ.

2. ТЕРИТОРІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРИРОДНОГО ВІДТВОРЕННЯ.

2.1 НАРОДЖУВАНІСТЬ.

2.2 СМЕРТНІСТЬ.

2.3 ПРИРОДНИЙ ПРИРІСТ.

3. ПРОГНОЗ ПРИРОДНОГО ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ І ПРОБЛЕМИ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП Демографія — наука, що вивчає притаманними їй засобами чисельність, територіальне розміщення і склад населення, їх зміни, причини і наслідки цих змін, взаємозв «язок соціально-економічних чинників та змін в населенні, вона розкриває закономірності відтворення населення в широкому розумінні цього слова і отримані знання ставить на службу суспільного розвитку. Термін «демографія «утворено з двох слів: «демос «- народ і «графія «- писання. Можна сформулювати коротко: демографія — наука про народонаселення.

Під народонаселенням розуміємо сукупність людей, що проживають в межах певної території: країни або її частини, групи країн, всього світу. Відтворення населення в широкому розумінні - це постійне поновлення населення в результаті природного руху (народження і смерті), механічного руху, або міграції (пересування між територіями) і переходів людей з одних станів в інші (початок трудового життя, отримання освіти, і т. д.), без чого не може бути відтворена структра (склад) населення.

Населення є сукупність, що безупинно оновлюється внаслідок природної зміни ґенерацій. Тому обов’язковою координатою демографічних явищ, що складаються з подій в житті людей, слугує вік. Поза врахуванням віку і статі не можна аналізувати не зміни родинного стану людей, ані утворення і структуру сімей, ані процеси народження і смерті, ані переходи людей з одних станів в інші. Звідси особливе значення в демографії має вивчення віково-статевої структури населення і її впливу на всі явища. що досліджуються.

Демографія розглядає структуру населення і в інших аспектах. Характеристика населення в деякий момент часу, а також співвідношення в цей момент між ним і матеріальною частиною продуктивних сил, розмірами і структурою виробництва залежать від динаміки населення, що зумовлена оновленням через зміну ґенерацій і зміною характеристик людей, а оскільки ми маємо на увазі населення деякої территорії, то і міграційними процесами. Населення завжди схильно до зміни, навіть якщо його характеристики стабільні, хоча б в силу того, що людина переходить з однієї вікової групи в іншу.

1. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПРОЦЕСІВ.

У вивченні динаміки населення центральне місце займає відтворення населення в цілому і його складових частин. Природний рух населення проводиться через народження і смерть. Відповідно демографія вивчає процеси народжуваності і смертності, темпи природного руху населення і інші явища, що пов «язані з перерахованими процесами причино-наслідковою залежністю. Завдання дослідження полягає у визначенні закономірностей зазначених явищ (розміри народжуваності, причини її збільшення або скорочення, повікова смертність, причини зміни смертності, приріст населення у залежності від режиму народжуваності та смертності, тобто природний приріст населення, територіальні переміщення і так далі.) При дослідженні відтворення структур населення в поле зору демографії обов «язково потрапляють і переходи з одних груп до інших, співвідношення чисельності осіб тієї або іншої групи, демографічні процеси в цих групах, а також вплив на них відмінностей між групами.

Аналізуючи динаміку демографічних процесів на Україні ми будемо використовувати такі важливі показники, як: загальна кількістьсть населення України, кількість народжених і померлих, проводячи диференціацію цих даних за географічним місцем розселення (сільська місцевість або міські поселення), а також показники сальдо міграції і природного приросту. Поряд з цим, ми будемо розглядати так звані брутто-коефіціенти.

Використання цих коефіціентів більш раціонально, бо маніпулювання тільки абсолютними показниками недоцільно, так як змінюється чисельність розглядуваної популяції, а крім того сукупності людей часто не порівняні по величині (наприклад, Харківська область і Республіка Крим). Кількісні значення цих коефіціентів знаходяться за такими формулами:

а) Коефіціент народжуваності: WU=U/L 1000;

б) Коефіціент смертності: WZ=Z/L 1000;

в) Коефіціент природного приросту: PN= (U-Z) 1000/L=WU — WZ.

В наведених виразах L — чисельність населена в середині року, що звичайно розраховується як середнє арифметичне значення чисельностей населення на початку і в кінці року; U — число народжених, Z — число померлих на протязі року. Ці коефіціенти підкреслюють, те що дані демографічні явища стосуються всього населення, незважючи на те, що певна його частина могла зовсім не приймати участі у цих явищах або частково приймати участь. Отже, брутто-коефіціенти ліквідують відмінності статевої і вікової структури населення. Якщо ці показники стосуються населення всієї країни або района, вони називаються глобальними брутто-коефіціентами.

На початку 1985 р. чисельність населення України складала біля 19% загальної чисельності населення колишнього СРСР. Загальна чисельність населення України дорівнювала 50.8 мілійону чоловік. Вона збільшилася у порівнянні з 1959 р. на 8.9 мілійона чоловік, або на 21.2%. Середньорічний темп приросту за цей період склав 0.7%, причому він систематично знижувався. Згідно даним довідника «СССР в цифрах у 1984 році «, середньорічний темп приросту чисельності населення України в 1959;1970 рр. був рівний 1.1%, в 1970;1979 рр. — 0.6%, в1979;1985 рр. — 0.3%. Разом з тим в середньому за один рік в1959;1970 рр. природний приріст складав 406 тисяч чоловік, в 1970;1979 рр. 250 тисяч, в 1979;1985 рр. — 190 тисяч чоловік.

Високі темпи розвитку народного господарства країни, розгортання НТР зумовлюють зростання міст і міського населення. Якщо загальна чисельність населення України за період, що минув від перепису населення 1959 р. до 1985 р. збільшилося з 41.9 мільйонів до 50.8 мільйонів або на 21.2%, то число міських жителів — на 73.8% (з 19.2 мільйонів до 33.2 мільйонів чоловік), частка міських жителів у всьому населенні республіки збільшилась з 45.8% до 65.3%. Зростання міського населена супроводжувалося зменшенням абсолютної і відносної чисельності сільського населення. На протязі 1959;1985 рр. чисельність сільського населення в Україні зменшилося з 22.7 мільйонів до 17.6 мільйонів чоловік, частка сільських жителів з 54.2% до 34.7%; в 1959;1970 рр. чисельність сільських жителів зменшилася на 5.7%, 1970;1979 рр. — 10.2%, 1979;1985 рр. — на 8.3%; середньорічний темп зменшення сільського населення склав відповідно:0.5%, 1.3%, і 1.4%.

Розглянемо основні зміни в розміщенні населення в 1959;1985 рр. за демографічними зонами України. Частка Південно-східної і Південно-західної зон зросла відповідно з 26.0% в 1959 року до 27.4% в 1984 р. і з 12.1% до 14.6%. В той же час у двох інших знизилася: в Центральній — з 35.6% до 33.2%, в Західній з 26.3% до 24.8%. Зрушення в розміщенні населення України відображають основні тенденції в розвитку виробничих сил, їх територіальної локалізації. Високі темпи загального приросту населення в зонах пов «язані з більш швидким економічним розвитком їх областей, в той час, як низькі темпи пояснюються значною часткою в областях цих зон сільськогосподарського виробництва і міграційним відпливом населення в інші області республіки.

При співставленні темпів приросту чисельності населення України спостерігається їх повсемісне зниження. В досліджуваний період максимальну величину приросту населення мала Дніпропетровська область (в 1959;1970 рр. — 23.6%; в 1970;1979 рр;

8.8%; в 1979;1984 рр. — 3.6%), а також: Запорізька (відповідно 21.2%, 9.6% і 3.9%); Кримська (відповідно 50.9%, 20.4% і 5.8%); Херсонська (відповідно 25.9%, 12.9% і 3.6%). Мінімальна величина даного показника спостерігалась в Вінницькій, Сумській, Чернігівськії і Хмельницькій областях.

Відмінності в формуванні загальної чисельності населення в регіиональному аспекті ще більш рел'єфно проявилися в міських поселеннях України. За досліджуваний період (1959;1985 рр.) темпи приросту міського населена перевищували середньореспубликанський показник (2.7%) в Південно-західній (3.6%), Західній (3.2%) і Центральній (3.1%) демографічних зонах. Саме в цих зонах спостерігалося найбільше зростання частки міського населена. Так, відсоток міських жителів зріс в Центральній зоні на 26.2 пункта, в Західній на 19.4, в Південнозахідній на 16.4, а у найбільш індустріальній Південно-східній демографічній зоні - на 8.4 пункта. Слід зазначити, що якщо самый високий середньорічний приріст міського населення в 1959;1970 рр. Був характерний для Південно-західної зони (3.6%), то в 1970;1979 рр. — для Центральной MACROBUTTON TrVarРальной|Ральной * (2.5%). Регіональні відмінності в Україні має і процес формування сільського населення. До початку 1984 р. найнижча питома вага сільського населена збереглася в Південно-східній демографічній зоні (15.1%), найбільш високий — в Західній (54.9%). Такий показник в цій зоні пояснюється історичними умовами розвитку її областей, значним природним приростом в них сільського населення, які окрім того ще має порівняно низьку мійграційну рухливість. У всіх зонах України відзначалось зменшення сільського населення. Найбільші темпи зниження спостерігалися в Центральній і Південно-східній зонах. Так, середньорічний темп зниження чисельності населення складав в Центральній зоні в 1959;1970 рр. (-1.2%), в 1970;1979 рр. і 1979;1984 рр. — (-1.9%), в Південно-східній відповідно (-1.2%,-1.1%,-1.5%). Найнижчі темпи мала Південно-західна зона (0.4%,-0.3%,-0.6%).

В 1959;1970 рр. на природний приріст припадало 89%, а на механічний — 10.1%. В 1970;1979 рр. ці цифри відповідно склали 90.4% і 9.6%. Отже, прриродній приріст залишався вирішальним чинником відтворення загальної чисельності населення України. Питомі ваги основних компонетів — природного і механічного приросту зберігали свою відносну стабільність. Разом з тим слід зазначити переважаюче значення міграційних процесів в зміні співвідношення між міським і сільським населенням України.

Міста України росли в основному за рахунок механічного приросту, частка якого в 1970;1979 рр. сладала 51.6%. Чисельність сільського населення республіки зменшувалася за рахунок як міграційних процесів, так і переходу окремих сільських поселень до групи міст та селищ міського типу.

Тепер же давайте розглянемо більш сучасний етап -1989;1993 рр. Який же розвиток отримали демографічні події за цей період часу, що характеризується докорінними змінами в політичному, економічному облаштуванні нашої країни? Тепер ми розглядаємо вже не Україну, яка була в складі СРСР, а незалежну державу УКРАЇНА.

Отже, в 1989 році загальна чисельність населення України складала 51.7 мільйону чоловік, а в 1993 році ця цифра підвищилась ще на 537 тисяч і дозволила показнику чисельності населення досягнути відмітки 52 мільйони 244 тисячі чоловік. Але, характеризуючи процеси, що зумовили це зростання ми бачимо, що це було досягнуто лише завдяки позитивному сальдо міграції, більш того, такому, що значно перевищує природній приріст населення, що в 1991 році перейшов нульову межу і став стабільно знижуватися: з-39 147 чоловік в 1991 році до-184 195 чоловік в 1993 році. У зв «язку з цим неважко підрахувати, що населення України на 1 січня 1994 року — 52 мільйони 114.4 тисячі чоловік. Цей процес зменшення населення став можливим завдяки різкому падінню сальдо міграції з 288.1 тисячі чоловік в 1992 році до 49.6 тисяч чоловік в 1993 році. Отже, населення України зменшується. Зниження рівня народжуваності (з 690 981 чоловік у 1989 році до 557 467 чоловік в 1993 році) кількісно приблизно рівно підвищенню рівня смертності (з 600 590 чоловік в 1989 році до 741 662 чоловік в 1993 році). При цьому мають місце відповідні зміни і в брутто-коефіціентах, що говорить про незалежність процесів, які відбуваються з даними показниками від змін в кількості населення.

А як же справи щодо співвідношення сільського і міського населення? На 1 січня 1994 року відсоток міського населення склав 67.9%, а сільського — 32.1%. У порівнянні з 1985 роком цей показник зріс на 2.6%. І хоча це співвідношення коливається в широкому інтервалі по областям нашої країни (від 90.5% міського населення і 9.5% сільського в Донецькій області до, відповідно, 41.1% і 58.9% в Закарпатській), але загалом по країні міське населена переважає над сільським. Цікаво зазначити також такий факт, що в сільській місцевості показник народжуваності зменшився за період 1989;1993 рр. на 8.8%, а серед міських поселень — на 14.3%, тобто в 1.625 разу більше, в той час як показники смертності в сільської місцевості збільшилися на 18.9%, в міських поселеннях на 26.9, тобто в 1.4 разу більше. Ці цифри конкретно говорять нам про те, що темпи збільшення різниці між новонароджиними і померлими в міських поселеннях значно вище, ніж в сільській місцевості. Отже, зміни в політичному ладі нашої країни призвели до якісних змін характеру відтворення населення. Негативні процеси перехідного періоду погіршили соціально-економічні умови існування людей нашої країни. Інфляція, спад виробництва, викликане цим безробіття — ось причини, які спричинили від'ємний приріст населенняя. Але про це нижче, а зараз розглянемо територіальну диференціацію природного відтворення населення на Україні.

2. ТЕРИТОРІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРИРОДНОГО ВІДТВОРЕННЯ.

Отже, після аналізу динаміки демографічних процесів на Україні в останні три десятиріччя, ми приступаємо до більш ретельного і глибокого аналізу демографічної ситуації, що склалася в даний період. Для цього ми скористуємось брутто-коефіціентами, про які вже говорилося вище. В 1993 році населення України склало 52 мільйони 244.1 тисячі чоловік, а природний приріст —184 195 чоловік. Отже, коефіціент природного приросту на Україні склав-3.5 чоловіка на 1000 жителів нашої держави. Іншими словами, кожна 1000 чоловік, що проживають на Україні, в 1993 році зменшилася в середньому на 3.5 чоловіка. Але, не по всій території України склалася аналогічна ситуація. Існують області, для яких даний показник має навіть позитивне значення, яке переважає по модулю значення коефіціента природного приросту в цілому по нашій країні. Хочеться ще раз звернути увагу на той факт, що нульова межа щорічного природного приросту була перетнута ще в 1991 році, але фактичне зменшення мало місце лише в 1993 році. Цей факт став можливий лише завдяки тому, що сальдо міграції населення в 1991 році перевищував показник природного приросту приблизно в 3.5 разу, а в 1992 році - в 2.8 разу. Однак, в 1993 році різке падіння даного показника з відмітки 288.1 тисяч чоловік до 49.6 чоловік, та триваюче зростання природного зменшення населення стали причиною фактичного зменшення кількості людей на Україні.

А тепер розпочнемо розрахунок показника природного приросту населення для кожної з територіальних одиниць, що складають сукупність, яку взято для аналізу, тобто, в нашому випадку, розрахунок показника для кожної з областей України. Для більшої послідовності наших обчислень ми розрахуємо спочатку показники народжуваності, смертності, а вже після цього — природного приросту населення.

2.1 НАРОДЖУВАНІСТЬ.

Отже, враховуючи те, що коефіціент розраховується на 1000 чоловік, ми отримуємо наступні результати:

ОБЛАСТЬ КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ тис. чол. КІЛЬКІСТЬ НОВОНАРОДЖЕНИХ, чол. КОЕФІЦІЕНТ НАРОДЖУВАНОСТІ,.

" .

b.

x02C6.

¦

x2403x0D01x0BC6x0300×13EFx150Bx1626×0101×1201×3864×0101×6100×0124.

" .

b.

F.

J.

x00B2.

¶.

¾.

A.

I.

Ue.

a.

o.

8¦

O.

O.

x6100×0324.

ЧЕРНІГОВСЬКА 1393.9 12 990 9.39.

Тепер нам слід згрупувати області за такими критеріям:

а) з низькою народжуваністю (до 10 чололвік на 1000 жителів);

б) з помірною народжуваністю (10−12 чоловік);

в) з високою народжуваністю (понад 12 чоловік).

Ми отримаємо такі групи:

а) Республіка Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Сумська, Харківська, Чернігівська області;

б) Вінницька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Хмельницкая, Черкаська області;

в) Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Чернівецька області.

Отже, проаналізувавши ці групи, ми можемо зробити висновок про те, що найменша народжуваність спостерігається в основному в областях, що зосередили на своїй території головні промислові центри нашої країни. Очевидно, що забруднення навколишнього середовища негативно впливає на здоров «я людей, що проживають в цих областях, що, в свою чергу призводить до підвищення кількості різноманітних паталогій, що можуть стати причиною беспліддя, мертвонароджених і так далі. Слід також вказати на те, що в цих областях відсоток міського населення значно перевищує відсоток сільського населення, а в міських поселеннях кількість народжених значно менша, ніж в сільській місцевості.

В цей же час області на Заході України характеризуються високим показником народжуваності, що я б пояснив силою моральних традицій та настанов, що склалися здавна на цій території, згідно яких родини, що мають велику кількість дітей, користуються повагою у спільноті. Крім того, як вже зазначалося вище на Західній Україні проживає великий (в порівнянні з іншими областями України) відсоток сільського населення, а сільській місцевості притаманна висока потреба в більшій кількості працездатного населення для ведення сільського господарства. Цей факт є другою причиною високого коефіціента народжуваності в даному регіоні.

Тепер давайте перейдемо до аналізу показників смертності.

2.2 СМЕРТНІСТЬ.

Таблиця смертності населення в 1993 році виглядає так:

ОБЛАСТЬ КІЛЬКІСТЬ.

НАСЕЛЕННЯ тис. чол. КІЛЬКІСТЬ ПОМЕРЛИХ, чол. КОЕФІЦІЕНТ СМЕРТНОСТІ.

на 1000 жителів УКРАЇНА 52 244.1 741 662 14.32.

КРИМ 2638.8 32 544 12.50.

ВІННИЦЬКА 1911.9 31 617 16.65.

ВОЛИНСЬКА 1077.6 14 042 13.10.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА 3936.4 56 372 14.44.

ДОНЕЦЬКА 5365.8 79 619 15.00.

ЖИТОМИРСЬКА 1510.8 22 876 15.24.

ЗАКАРПАТСЬКА 1281.4 13 675 10.75.

ЗАПОРІЗЬКА 2116.1 29 568 14.12.

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА 1461.0 16 681 11.51.

КИЇВСЬКА 4592.5 57 621 13.09.

КІРОВОГРАДСЬКА 1251.2 20 996 16.99.

ЛУГАНСЬКА 2886.0 43 953 15.36.

ЛЬВІВСЬКА 2776.9 31 645 11.51.

МИКОЛАЇВСЬКА 1360.3 18 519 13.69.

ОДЕСЬКА 2639.2 36 730 14.08.

ПОЛТАВСЬКА 1770.1 29 466 16.69.

РІВНЕНСЬКА 1189.2 14 516 12.28.

СУМСЬКА 1432.2 24 489 17.21.

ТЕРНОПІЛЬСЬКА 1180.3 16 478 14.07.

ХАРЬКІВСЬКА 3182.1 47 788 15.19.

ХЕРСОНСЬКА 1281.2 16 914 13.29.

ХМЕЛЬНИЦЬКА 1527.2 23 392 15.39.

ЧЕРКАСЬКА 1536.2 25 893 16.91.

ЧЕРНІВЕЦЬКА 945.8 11 527 12.18.

ЧЕРНІГОВСЬКА 1393.9 24 744 17.84.

Згрупуємо області так же, як ми робили це при розрахунку показників народжуваності, по таким критеріям:

а) області з низькою смертністю (до 13 чоловік на 1000 жителів);

б) області зі середнім показником смертності (13−15 померлих на 1000 жителів);

в) області з високим рівнем смертності (коефіціент смертності перевищує 15 чоловік на 1000 жителів).

Ось, що ми отримали:

а) Республіка Крим, Закарпатська, Івано-франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька області;

б) Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Миколаївська, Одеська, Тернопільська, Херсонська області;

в) Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Черніговська області.

Остаточно нам висвітлить ситуацію територіальної диференціації демографічних процесів на Україні показник природного приросту населення.

2.3 ПРИРОДНИЙ ПРИРІСТ.

Отже, обчисливши коефіціенти народжуваності і смертності, ми переходимо до розрахунку показника природного приросту. Таблиця даних выглядає так:

ОБЛАСТЬ КОЕФІЦІН НАРОДЖУВА;

НОСТІ, на 1000 жителів КОЕФІЦІЕТ СМЕРТНОСТІ, на 1000 жителів КОЕФІЦІЕНТ ПРИРОДНОГО ПРИРОСТУ УКРАЇНА 10.78 14.32 -3.54.

КРИМ 9.66 12.50 -2.84.

ВІННИЦЬКА 11.17 16.65 -5.48.

ВОЛИНСЬКА 14.51 13.10 1.41.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА 9.97 14.44 -4.47.

ДОНЕЦЬКА 8.68 15.00 -6.32.

ЖИТОМИРСЬКА 12.47 15.24 -2.77.

ЗАКАРПАТСЬКА 15.15 10.75 4.40.

ЗАПОРІЗЬКА 9.94 14.12 -4.18.

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА 13.97 11.51 2.46.

КИЇВСЬКА 9.48 13.09 -3.61.

КІРОВОГРАДСЬКА 11.24 16.99 -5.75.

ЛУГАНСЬКА 9.43 15.36 -5.93.

ЛЬВІВСЬКА 12.58 11.51 1.07.

МИКОЛАЇВСЬКА 11.29 13.69 -2.40.

ОДЕСЬКА 10.75 14.08 -3.33.

ПОЛТАВСЬКА 10.04 16.69 -6.65.

РІВНЕНСЬКА 15.43 12.28 3.15.

СУМСЬКА 9.72 17.21 -7.49.

ТЕРНОПІЛЬСЬКА 12.86 14.07 -1.21.

ХАРЬКІВСЬКА 8.97 15.19 -6.22.

ХЕРСОНСЬКА 12.14 13.29 -1.15.

ХМЕЛЬНИЦЬКА 11.76 15.39 -3.63.

ЧЕРКАСЬКА 10.76 16.91 -6.15.

ЧЕРНІВЕЦЬКА 13.21 12.18 1.03.

ЧЕРНІГОВСЬКА 9.39 17.84 -8.45.

Знову ж, розподілимо коефіціенти по групам. Цього разу проведемо розподіл за таким критеріємю:

а) області з високим коефіціентом природного приросту населення (значення коефіціента більше нуля);

б) області з середнім коефіціентом (значення лежить в межах 0 —4);

в) області з низьким коефіціентом (менше-4).

Ми отримаємо такі три групи:

а) Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька області.

б) Республіка Крим, Житомирська, Київська, Миколаївська, Одеська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницка області.

в) Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Чернігівська.

Лідерами за показниками природного приросту стали ті самі західноукраїнські області, що займали ведучі позиції по показнику народжуваності і, в той же час, мали найменші показники смертності населення, а саме Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька області. Найнижчий показник природного приросту населення спостерігається в східних областяхнайважливішому промисловому регіоні нашої країни. На території областей даного району (Донецької, Запорізької, Луганської) низький рівень коефіціента викликаний низькою народжуваністю, причини якої розглянуто вище.

3. ПРОГНОЗ ПРИРОДНОГО ВІДТВОРЕННЯ І ПРОБЛЕМИ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ Прогноз населення, або демографічний прогноз, має особливе значення для ведення народного господарства. Засоби демографічного прогнозу почали розроблятися ще на початку сторіччя і удосконалювалися в подальшому. Прогноз визначає майбутні трудові ресурси, потреби і їх структуру, розміри будівництва шкіл, медичних і інших установ, житлового будівництва. Але ступінь задоволення потреб, засоби і форми його здійснення, як і характер використання трудових ресурсів, виявляють вплив на рух населення. Таким чином, рух населення потрібно знати для соціально-економічного планування, але саме воно відтворюється під впливом соціально-економічних умов. Більше того, у взаємодії «економіка — населення» саме економіка є ведучим ланцюжком. Плани ведення народного господарства і демографічний прогноз повинні бути взаємно погоджені: школи повинні бути там (і стільки), де (і скільки) вони потрібні, щоб всі діти навчалися, а число дітей повинно бути визначено в прогнозі, який враховує по можливості правильно все серед інших чинників, які впливають на населення, зростання культури. Розрахунок доцільно починати з менш динамічної ланки. Екстримальні події виявляють негайний і сильний вплив на населення. Яскравий тому приклад — війни. Але вплив на нього поступального руху економіки наштовхується на інертність природного руху населення, на порівняно повільну зміну його характеристик. Тому прийнято до розрахунку плану робити демографічні прогнози.

До цього часу мова йшла про природний рух населення. Його механічний рух, або міграція, у всякому випадку в працездатних віках, є прямою функцією зрушень в розміщенні виробництва. Не тому розгорнулося будівництво на Сході України, що туди з незрозумілих причин поїхали переселенці. Навпаки, рішення створити промисловий комплекс на Донбасі викликали потоки населення. Починати розрахунок міграції без уяви про те, де і що намічається зробити, безглуздо. Таким чином, більш докладно даний цикл можна уявити у наступному вигляді: природний рух-економіка — міграція — природний рух.

Нажаль, в умовах нинішнього дефіциту бюджету, задоволення всіх потреб населення, що обгрунтовані демографічним прогнозом, є проблематичним. Але це ані трохи не зменшує його значення для ведення народного господарства в цілому. В наш час при виробленні стратегії і тактики економічного розвитку країни одним з основних вхідних даних є дані демографічного характеру. Без глибоких накових знань про сучасну демографічну ситуацію, про її прогнозовані на майбутнє зміни неможливо ефективно керувати розвитком суспільства, визначати його мету і задачі. І в першу чергу важливо знати все про народжуваність, тому, що на неї можна впливати як в бік підвищення, так і в бік зниження, в той час як підвищення рівня смертності негуманно і проведення такої демографічної політики на сучасному етапі розвитку світового співтовариства просто неприйнятно. При відносній стабілізації смертності саме народжуваність — провідний чинник формування чисельності і статевовікової структури населення.

По всій видимості, тенденція до зменшення кількості жителів на Україні буде відчуватися і в подальшому. Звужене відтворення населення на Україні відбувається як наслідок перехідного періоду від соціалістичних засобів ведення господарства до капіталістичних — процесу повільного і болісного (особливо в умовах нашої країни), що, напевне, продовжиться ще не один рік. Одне можна говорити з впевненістю — якщо показники демографічних процесів будуть розвиватися пропорційно тому, як вони розвивалися на протязі 1989;1993 рр. і розвиваються на протязі 1993;1999 рр., то на початок до XXI-го століття ми будемо мати негативний показник природного приросту рівний біля 500 тисяч чоловік в рік, а його брутто-коефіціент, знов таки, близько рівний -11. 4 чоловіка на 1000 жителів. При всій некоректності даного розрахунку, навіть зменшивши його результати наполовину ми отримаємо надто неприємні результати. Але, пам «ятаючи про те, що прогнози — справа, за яку не подякують, краще більше розповісти про проблеми, що пов’язані з засобами регулювання природного відтворення. Слід зупинитися на тому, який же спосіб відтворення найбільш прийнятний. Більшість демографів схиляються до думки, що для нормального розвитку суспільства небхідно трохи розширене відтворення, завдяки якому буде здійснюватися зміна генерацій, а отже, трудови ресурсів (працездатного населення). При цьому та кількість населення, що буде перевищувати кількість померлих буде сприяти утворенню додаткового продукту — необхідної умови прогресивного розвитку людства. Але тут постає, так звана «проблема перенаселення», пов «язана з надлишковим населенням на Землі. Але абсолютного перенаселення на Планеті не варто боятися, адже можна довести, що людина за своє життя виробляє значно більше матеріальних благ, ніж споживає, тому питання не в рівні народжуваності, не в чисельності населення і кількості продовольства, енергії, інших благ, а в більш справедливому розподілі даних благ. Про це дуже добре сказали на Всесвітній конференції ООН з питань народонаселення відомий демограф А. Я. Боярський: «П «ять мільярдів ротів? Так, але і три мільярдів робітників! І якщо озброїти їх досягненнями сучасної науки і техніки, позбавивши від безглуздої роботи на війну, то немає жодного сумніви в тому, що можна не тільки добре накормить всі ці роти, але і забезпечити при правильному розподілі богатств всім людям на Землі добробут і щасливе життя.».

Отже, якими же засобами можна вплинути на демографічну ситуацію на Україні. Передусім потрібно збільшити соціальний захист малозабезпечених населення України, бо при теперішній відсутності медичних засобів в лікувальних закладах, більш того — навіть в службі швидкої допомоги, і при високих цінах на них в різноманітного роду комерційних структурах — як тут не підвищитися рівню смертності! Забезпечення безкоштовним медичним обслуговуванням можна досягти шляхом вдосконалення системи соціального страхування. Також необхідно всіма можливими методами стимулювати населення до підвищення рівня народжуваності. Адже в сучасній науці існує істотний резерв підвищення показника народжуваності тільки за рахунок суб «єктивних факторів поведінки — зміни структури заходів регулювання народжуваності, оптимізації дітородного віку. Сумарний ефект запропонованих заходів інтенсифікації процесу відтворення дозволить підтримувати його на рівні не нижче простого, відсуне прояви негативних наслідків сьогодняшньої демографічної ситуації, дозволить виграти час для розробки заходів впливу на цінностні орієнтири сім «ї та індивіда. На формування демографічної мети сім «ї, згідно думки А. Г. Вишневского, впливають будь-які зміни в житті суспільства, навіть якщо вони не усвідомляться і не спрямовані прямо на створення певних демографічних настанов, належать до далекої від демографії галузі. В зв «язку з цим заходом, наприклад, в галузі охорони навколишнього середовища, житлового будівництва, політики цін, зайнятості і т. п. можуть вплинути на рішення родини мати або не мати ще одну дитину. Багато відомих демографів, економістів, соціологів писали про необхідність зробити процес відтворення більш економічним. Той же Вишневский говорить про те, що якість функціонування демографічної системи визначається передусім тим, якою ціною досягається той або інший рівень відтворення населення, яке співвідношення в ньому народжуваності і смертності. Інтенсіфікація відтворення за рахунок зменшення компоненти «даремної народжуваності» (смертність дітей першого року життя, мертвонароджуваність, недоношеність), а також у зв «язку з поліпшенням умов реалізації репродуктивеых настанов (а до них можна віднести конкретні умови життя родини, здоров’я подружжя, і передусім — «репродуктивне» здоров’я) допоможе пов’язати відтворення кількісне з якісним. Під останнім ми маємо на увазі передусім відтворення здорових Ґенерацій. Адже зміна характеру відтворення не головна мета, а лише засіб досягнення найбільш повного задоволення всіх потреб особистості - матеріальних і духовних. І хоча потреба здоров’я ніде і ніколи не проголошувалася, та й навряд чи усвідомлюється особистістю до певного моменту, вона — основа нормальної життєдіяльності, нічим незамінна, цінність.

ВИСНОВОК Отже, роблячи висновок, потрібно відзначити, що якщо суспільство визначило глобальні цілі демографічного розвитку, то, виходячи з них і враховуючи глибокий взаємозв «язок і взаємообумовленість соціально-економічних, культурних, демографічних змін, воно повинно:

По-перше, усунути перешкоди матеріального, житлового, оздоровчого, юридичного та іншого характеру до більш повному досягненню демографічної мети родини (тобто по суті покращити умови реалізації репродуктивных настанов, усунути перешкоди на їх шляху);

По-друге, впливати на самі демографічні цілі, заздалегідь враховуючи демографічні наслідки всіх рішень в соціальній, економічній, культурній сфері, що приймаються на рівні суспільства і змінюючи їх, якщо вони не відповідають демографічним інтересам або переслідують менш важливі для суспільства цілі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Боярский А. Я. «Курс демографии «М., «Финансы и статистика «1985 г.

2. Вишневский А. Г. «Воспроизводство населения и общество «М., «Финансы и статистика «1982 г.

3. «Демографический ежегодник СССР «М., «Финансы и статистика «1990 г.

4. «Демографічний розвиток УРСР» К., «Наукова Думка» — 1987 р.

5. «Естественное движение населения современного мира «М., издательство МГУ 1974 г.

6. «Населення України 1993» К., Міністерство статистики України — 1994 р.

7. Переведенцев В. И. «Какие мы? Сколько нас? «М., «Мысль «1989 г.

8. Шнейдерман И. А. «Откровенный разговор: рождаемость и меры ее регулирования «М., «Мысль «1991 г.

9. Прибиткова І.М. «Основи демографії» К., — 1997 р.

PAGE.

PAGE 14.