Формування страхового інтересу у суб"єктів підприємництва за умов ринкової економіки

Формування страхового інтересу у суб'єктів підприємництва.

за умов ринкової економіки Принциповість і необхідність існування страхової політики є прямо пропорційною до значень страхової діяльності в системі народного господарства. Важливе місце в цій страховій політиці займає формування страхового інтересу у суб'єктів підприємництва. Особливо це актуальним стає за умов ринкової економіки, яка несе з собою чимало ризикованих моментів. Страхування — це послуга, своєрідний товар, який потрібно пропагувати і утверджувати, доводити його якісність і потрібність суб'єктам підприємництва.

Коли мова іде про страхову політику, зокрема про формування інтересу в страхуванні, передусім треба мати на увазі її мету, потім виділяти і визначати суб'єкти цієї політики, потім область її об'єктів і сфери дій, а наприкінці визначити засоби і методи її реалізації разом з оцінками результативності. Треба підкреслити, що питання результативності засобів і методів реалізації страхової політики є невимірно трудним (а навіть і неможливим) для врахування в дефінійійному формулюванні «страхова політика». Проте на практиці воно має надзвичайно важливе значення. Оцінка рівня реалізації визначених цілей повинна здійснюватися в поточному порядку, постійно, а його рівень повинен враховуватись при обранні засобів і методів страхової політики. Тому основним є визначення цілей, результативності та ефективності їх досягнення, а йому повинен підпорядковуватися спосіб дій, бо тут він відіграє інструментальний характер.

Страхову політику в широкому розумінні можна визначити як комплекс теоретичних і практичних дій людей, спрямованих на створення страхових потреб, зміну і надання страхових послуг. Значне узагальнення і відкритість цього визначення підкреслює, що відповідна реалізація страхової політики вимагає як знання фактичного стану справ при наданні страхової послуги, так і вміння уявити картину, котрої ми хочемо досягнути, тобто реальність заплановану, і засоби, необхідні для її реалізації.

Коли йдеться про мету (ціль) страхової політики, то треба мати на увазі неоднозначність цього поняття. Слушним є погляд, згідно з котрим управління процесами розвитку не може спиратися на прийняття однорідної мети, яку треба максималізувати, підпорядковуючи їй усі інші. Вона повинна опиратися на багатьох цілях, тому що таким є характер людських потреб і цілей. Тому якщо ствердити, що метою страхової політики є створення умов для найповнішого задоволення страхових потреб, то це не означає, що ця мета є кінцевою. Це мета, котра витікає з економічного смислу страхової діяльності. Проте з багатьох поглядів це тільки напівціль, досягнення котрої дає можливість реалізації наступних цілей, іноді набагато важливіших для соціально-економічного розвитку держави, що — як до сьогоднішнього дня — найчастіше випадало з поля зору наших страховиків, а перед усім органів нагляду. Правильні концепції розуміння цілей страхової діяльності і напрямів її розвитку не можуть бути менш важливими, аніж концепції, котрі стосуються шляхів досягнення цих цілей.

Питання про суб'єкти є важливою проблемою в галузі страхової політики. Не вдаючись в деталі, варто визнати, що держава є абсолютно найвищим суб'єктом страхової політики. Роль держави на цій ділянці визнається кожною суспільно-економічною формацією. Різниця полягає у визначенні мети, областей і формах її втручання, котрі розуміються як використання владної позиції держави.

Питання про суб'єкти страхової політики треба також розглянути з мікроекономічної точки зору. Зустрічається думка, що окремими суб'єктами страхової політики зі значно меншою роллю є страхувальники, а також страхові посередники, тому що вони мають свої власні страхові інтереси, реалізація котрих вимагає відповідних засобів і методів дій. Зацікавленість посередників, як відомо, зводиться до отримання якнайбільшої винагороди (страхової провізії), величина котрої в кінці кінців залежить від кількості і структури укладених договорів страхування. На практиці вони застосовують дуже різноманітні засоби і методи впливу на потенційних клієнтів, проте не мають принципового і безпосереднього впливу на структуру пропозиції і так звану якість страхових послуг. Іншими словами, вони повністю виступають як знаряддя, засіб реалізації цілей, визначених страховиками.

Дещо іншою в цьому питанні є позиція страхувальників. Стосується це також населення. В цій мініполітиці є також місце для страхових послуг, а тому існуючий на них попит є похідним від рішень присутніх на ринку потенційних страхових клієнтів. Це також важливий елемент, котрий враховується при здійсненні страхової політики держави. Існує проте інша сторона цього питання, бо держава досить результативно впливає на розміри, силу і структуру попиту на страхування. Тому загалом можна ствердити, що страхова політика держави не тільки формує відношення страхувальників, але і в різній мірі може достосуватися до їх вимог. Викладені вище зауваження схиляють до тези, що як страхові посередники, так і страхувальники є об'єктами, а не суб'єктами страхової політики.

З макроекономічної точки зору предметом страхової політики є кожен страхувальник в той момент, коли він визначає для себе мету дій і обирає засоби, спрямовані на її реалізацію. Про соціально-економічну роль, обсяг і силу здійснюваної ним політики свідчить його позиція на страховому ринку, котра, в свою чергу, залежить від величини портфеля, виду здійснюваних страхувань, а перед усім від його фінансового стану.

Відносини між державою і страховими організаціями є не тільки тісними, але водночас складними. Вони підлягають діючим правилам, змінюються під впливом різних передумов, але на загал повинні бути постійними і вдосконалюватися в поточному режимі. Наочно спостерігається, хоч не завжди підтримується, особливо практиками, хоч і в теорії теж, тенденція до посилення суб'єктності господарських організацій (Тобто до посилення залежності об'єктів від суб'єктів. — Прим. перекладача.). Сьогодні ще можна захищати тезу, що вищим, макроекономічним суб'єктом страхової політики є держава в процесі формування загальносуспільних завдань, котра застосовує усі можливі і допустимі засоби і методи. Проте посилення глобалізацій них процесів неухильно веде, на жаль, до втрати цією тезою актуальності.

нуванню системи страхування.

Державна страхова політика повинна бути активною. Найвищі прояви активної страхової політики видніються тоді, коли держава самостійно розпочинає або в різній мірі бере участь в безпосередньому здійсненні страхової діяльності. Остання ситуація не так вже й рідко спостерігається на діючих страхових ринках, при чому страхова політика держави має свої різні і чисельні передумови, в т. ч. також історичні, які, наприклад Франція і Польща.

В свою чергу, пасивна політика держави в галузі страхування може тільки відкрити двері до його стихійного розвитку і стане випадковим наслідком дії різних і нескоординованих між собою сил, котрі іноді стикаються між собою.

Ефективність державної страхової політики в значній мірі визначає всестороннє і повне вивчення господарських зв’язків в галузі страхування як вихідної реальності і утворення для себе, опираючись на відповідне заперечення, придатної для реалізації картини постулованої реальності. В страховій сфері не можна правильно сформувати картину очікуваної реальності без вироблення відповідних і результативних засобів і методів страхової політики. Жодна система страхування не замінить хорошої страхової політики. Водночас немає жодних підстав для того, щоб страхова політика, намагаючись реалізувати свої цілі, відмовлялась від такого важливого інструменту діяльності, яким є відповідні системні вирішення, бо в цьому разі не могла б правильно і результативно досягнути своєї мети.

Аргументи стосовно монополізації страхування, котрі зустрічаються в літературі, тільки умовно можна поділити на дві групи. Одну з них можна назвати ідейною аргументацією, котра виражається поглядом, що за природою страхування має характер суспільного механізму.

Друга ж група аргументів тісно пов’язана зі специфічними рисами страхової діяльності і носить технічний характер. Зрозуміло, що треба реально оцінити той факт, що у випадку страхування монополія і обов’язковість мають велике значення з технічної точки зору. Це створює майже ідеальні умови для повного покриття і вирівнювання взятих на страхування ризиків, що, в свою чергу, позитивно впливає на ціну і реальність страхового захисту. Проте це аж ніяк не можна вважати аргументами «вищого рівня», тому що повного захисту і вирівнювання страхового портфеля може досягнути завдяки різним технічно-організаційним методам без застосування ідеї повної монополізації. Якщо розглянути аспект конкуренції і якості страхових послуг, то в значній мірі дискусійним є також аргумент стосовно розміру страхового платежу.

В дійсності в сучасній теорії функціонування ринкових господарських систем проблема монополізації страхової діяльності є академічною в найбільшій мірі. По просту вона знаходиться поза сферою розв’язків як суперечка з принципами ринкового механізму.

Натомість більш складним, а тому і більш дискусійним, є питання про обов’язковість страхування. Можна ствердити, що ця проблема є постійно актуальною. Повністю обґрунтованим є принципове обмеження юридичної (державної) обов’язковості як методу реалізації страхової політики. Натомість в цій сфері необхідним є наявність широкої суспільної підтримки. Одночасно необхідним є рішуче розширення сфери дії економічної обов’язковості. Зрозуміло, що треба намагатись до того, щоб економічна обов’язковість знаходила якнайповніше розуміння і схвалення суб'єктів господарювання. Не дивлячись на поширену думку цього не так важко досягти, проте воно вимагає відповідного підходу до страхової проблематики. Перед усім треба в вирішальній мірі підняти рівень страхування в ієрархії окремих видів діяльності. Це в свою чергу вимагає створення відповідного страхового ринку з правильним набором різноманітних страхових послуг, вміло пропонованих страховиками. Незалежно від цього економічна обов’язковість, котра в значній мірі визначає розміри і структуру попиту на страхові послуги, повинна бути відповідно узагальнена в розрахунках між суб'єктами господарювання і державним бюджетом. Іншими словами, вимоги і деякі цілі страхової політики повинні серйозно узгоджуватися переважно в податковій політиці держави.

Широка, але водночас контрольована конкуренція повинна відігравати суттєву роль в страховій політиці. Демократизація страхової діяльності була би безпредметною, якби одночасно вона не пов’язувалась з появою конкуренції. Проте в страховій сфері діють специфічні правила, котрі є іншими, ніж в інших сферах або взагалі не зустрічаються. Їх в жодному випадку не можна ігнорувати. Звідсіля явище конкуренції в страхуванні, дія, методи і форми котрої повинні були обмежені та старанно і вміло контрольовані. Функціонування страхувань в умовах конкуренції створює хороші умови для ділової і творчої страхової політики, а потім захищає дії, спрямовані на швидке і відповідне достосування умов пропонованих страхових продуктів до реальних потреб. Одночасно створюються умови для сприйняття фактично існуючих, але дуже слабо бачених (відчувальних) страхових потреб. Завдяки цьому вся система страхового захисту стає дієвою, що є дуже бажаним в усіх економічних процесах.

Отже, як видно з вищевикладеного, формування страхового інтересу у суб'єктів підприємництва за умов ринкової економіки — є важливим напрямком для розвитку страхової справи як в Україні, так і в цілому світі.

Література:

1. Коротков А. Статистическая характеристика многообразия продукта в маркетинге //Маркетинг № 3 (52), 2000.

2. Зубец А. Н. Качество страхового продукта //Страховое ревю № 7, 2000.

3. Юлдашев Р., Шаплыко Д. Клиентская база страховой компании: свойства и инструменты формирования // Страховое дело № 2, 2000.

4. Краснова И., Казей И. та Намсараев Д. Некоторые аспекты страхового маркетинга //Страховое ревю № 2, 2002.

5. Базилевич В. Страхова послуга в системі економічних відносин ринкової економіки //Банківська справа № 3, 1999.

6. Страхові послуги: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни /За загальною редакцією Т. М. Артюх.- К.:КНЕУ, 2000.

7. Хованов А. Продажа страховой услуги // Страховое ревю № 7, 2000.

8. Зубец А. Н. Страховой маркетинг в России — М.: Центр экономики и маркетинга, 1999.

9. Маркетинг в отраслях и сферах деятельности: Учебник под редакцией проф. Алексунина В.А.-М.:Издательско-книготорговый центр «Маркетинг », 2001.