Методи кількісної оцінки ризику економічного розвитку підприємства

Постановка проблеми . Управління ризиком — це, по-перше, правильність та достовірність розрахунків ступеня ризику, який постійно загрожує майну, фінансовим результатам господарської діяльності підприємств. На нашу думку, ризикованість підприємства пов’язана з ефективністю вкладання коштів, що призводить до збільшення вартості капіталу підприємства. Говорячи про ефективність вкладень, слід враховувати такі моменти:

• — короткострокове вкладання коштів передбачає терміновість. Воно характеризується незначною величиною ризику і може не мати впливу на фінансову стійкість підприємства;
• — довгострокове вкладання коштів передбачає віддачу через певний термін часу (рік та більше), що збільшує ступінь та розмір ризику і впливає на вартість капіталу підприємства. До ризиків, які виникають при цьому виді вкладень, відносять інвестиційний, кредитний, селективний ризики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом в економічній літературі, наукових дослідженнях і публікаціях велику увагу приділяють методамкількісної оцінки ризику економічного розвитку підприємства. Цьому питанню присвячено багато праць таких вчених як Соболь І.М., Нуммелін Е., Вітлінський В.В., Наконечний С.І., Черняк О.І., Захарченко П. В. та інші. Однак, незважаючи на достатню кількість теоретичного матеріалу на цю тему, на практиці це питання розкрито недостатньо та потребує подальшого дослідження.

Мета роботи. Дати оцінку сучасного стану методам кількісної оцінки ризику економічного розвитку підприємства, показати значимість і дати визначення елементів оцінки ризику, що дозволить розширити сферу фінансово-економічних відносин матеріального виробництва.

Виклад основного матеріалу. Слід зазначити, що на ризикові вкладення підприємств завжди впливатимуть як внутрішні, так і зовнішні чинники. До зовнішніх чинників можна віднести інфляцію, політичний ризик тощо. В цілому їх вплив може бути незначним, все залежить від виду діяльності підприємства. До внутрішніх чинників, які безпосередньо впливають на ступінь та величину ризику, на нашу думку, слід віднести:

• — обсяг оборотних засобів;
• — розмір дебіторської заборгованості;
• — обсяг засобів, які знаходяться у розпорядженні підприємства;
• — виручка від реалізації продукції та прибуток.

Обсяг оборотних засобів безпосередньо впливає на ризикованість діяльності підприємця. При цьому необхідно також враховувати й їх структуру. В загальному вигляді, до складу оборотних засобів відносять запаси товарно-матеріальних цінностей, дебіторську заборгованість та гроші. Запаси товарно-матеріальних цінностей повинні характеризувати кількісно обсяг виробництва. Проте, слід визначитися з двоякою ситуацією. З одного боку, наявні матеріальні цінності повністю залучені до процесу виробництва. Ризик у цьому випадку збільшується у зв’язку з невизначеністю повернення витрачених коштів, що пов’язано, наприклад, із зниженням врожайності культур. З іншого боку, частина оборотних засобів може бути вилучена з обігу. Ризик у цьому випадку зростає, оскільки скорочується обсяг продукції та має місце неповернення витрачених коштів.

Наступним чинником, який характеризує ризикованість, є розмір дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість — це кошти, якими користуються покупці, які придбали товари в кредит. Слід відзначити, що зростання дебіторської заборгованості прямо впливає на розмір ризику. Зменшення дебіторської заборгованості дає можливість використовувати грошові кошти на поточні витрати. Єдиною умовою повинно бути збільшення обсягу продукції, що дасть можливість покрити витрати і отримати прибуток.

Обсяг коштів, які знаходяться у розпорядженні підприємства, є головним чинником ризикованості. Структурні складові зазначеного чинника впливають безпосередньо на розмір ризику, оскільки ці кошти складають вартість підприємства. Чим більше їх розмір, тим більше і величина ризику: це зумовлено обсягом продукції, що випускається. З іншого боку. чим більше коштів, які знаходяться в розпорядженні підприємства, тим більше можливість їх використання для здійснення фінансових проектів.

Виручка від реалізації продукції та прибуток підприємства мають зворотній вплив на ризик. Оскільки підприємницький ризик — це можливість неповернення коштів, то витрати, які були понесені на зростання обсягу продукції, зменшують величину ризику. Заплановане збільшення розміру виручки від реалізації продукції призводить до збільшення величини ризику, і навпаки: зменшення цієї величини призводить до зменшення величини ризику. Це зумовлено обсягом витрачених коштів, особливо коли природні умови та інфляційні процеси впливають на результативність.

Слід відзначити, що про ризикованість підприємства можна говорити і з позицій показників ефективності використання засобів. Це дає змогу більш детально обгрунтувати визначення ступеня і величину ризику.

Економічний аналіз факторів впливу на ризикованість діяльності сільськогосподарських підприємств потрібно починати з аналізу фінансового стану підприємств, який включає:

• — оцінку рентабельності;
• — оцінку фінансової стійкості;
• — оцінку кредитоспроможності та ліквідності;
• — оцінку ефективності використання основних та оборотних засобів.

Результатом діяльності підприємства є прибуток або збиток, і тому абсолютним показником прибутковості є величина прибутку або збитку.

В процесі оцінки повинні вивчатися динаміка зміни обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності, чинників, які впливають на їх розмір, а також розмір виручки від реалізації продукції. Оцінка прибутковості або збитковості розраховується в порівнянні з планом або з даними за рік.

Проте, фінансовий результат — це не лише прибуток, а й збиток. Збиток розраховується в тих випадках, коли можна спрогнозувати можливість банкрутства підприємства. При цьому економісти економічно розвинених країн світу використовують критерій «Z-Альтмана» (Z) [1]. Він розраховується наступним чином:

Z=1.2Х1+1.4Х2+3.3Х3+0.6Х4+Х5, (1).

де Х1 — показник, який характеризує питому вагу вільних від зобов’язань активів підприємства, які знаходяться в робочому капіталі;

Х2 — характеризує ефективність роботи акціонерного капіталу.

В свою чергу, Х1 визначається за формулою:

Х1=О/А, (2).

де О — оборотний капітал;

А — сумарні активи.

Х2 визначається за формулою:

Х2 =П/А, (3).

де П — прибуток минулих років.

Коли значення «Z-Альтмана» більше 2,9, то підприємство можна вважати надійним, а імовірність банкрутства дорівнює 0.

При 1,8< Z < 2,9 можна вважати, що підприємство наближається до банкрутства. В нашій країні використання цього показника обмежене, оскільки:

• — немає науково обгрунтованих критеріїв для акціонерних підприємств, які б могли охарактеризувати його як банкрута;
• — цей показник можна використовувати тільки для акціонерних підприємств, оскільки в них чітко визначена форма власності;
• — історичний досвід та короткий період акціонування не дають можливості використання цього показника.

Фінансова оцінка підприємства здійснюється на кожному етапі його життєвого циклу для отримання інформації про ступінь ризику вкладання грошей та управлінської інформації.

Джерелами розрахунку показників можуть бути річні звіти, плани економічного та соціального розвитку, бухгалтерські баланси, статистична та оперативна звітність.

Ризик існує завжди і його доцільно було б розраховувати. Оцінка ризику повинна проводитись в два етапи:

• ? якісна оцінка;
• ? кількісна оцінка.

Якісна оцінка ризику включає визначення самого терміну ризику, певну класифікацію ризиків, виявлення джерел виникнення ризику та джерел невизначеності, які впливають на його розмір.

Під ступенем ризику слід розуміти імовірність його виникнення на певних етапах виробництва, реалізації, обміну. Під величиною ризику слід розуміти фактичні збитки, витрати, націлені на його зменшення, або витрати з відшкодування таких збитків. Фактична оцінка розміру ризику дозволяє об'єктивно уявити обсяг можливих збитків і визначити шляхи його зменшення або відшкодування. Розмір ризику можна розрахувати за двома напрямками:

• — як абсолютну величину, що визначається розміром збитків, які понесені підприємством внаслідок непередбачених дій;
• — як відносну величину, яка дасть змогу визначити відношення розміру ризику до загального обсягу витрат на виробництво продукції.

В організації праці будь-якого підприємства доводиться порівнювати витрати і результати роботи, застосовуючи при цьому різні показники. Тим більше це необхідно, коли мова йде про покращання діяльності, розширення ринку збуту своєї продукції тощо. Ці показники можна розділити на дві групи:

• ? оціночні, або вартісні;
• ? показники витрат виробництва.

Головним і визначальним показником оцінки господарської діяльності в умовах ринку є прибуток, або чиста приведена вигода. Проблема лише в тому, як визначити прибуток або вигоду на вкладений капітал.

Підприємство може отримувати прибуток лише тоді, коли всі витрати, понесені на виробництво продукції, покриті. Таким чином, можна точно визначити прибутковість підприємства. Витрати, які «несе» підприємство, повинні контролюватися для того, щоб в певний період часу змінити стратегію відносно виробництва. Оскільки сільськогосподарські підприємства отримують прибуток один раз на рік, то вони потребують додаткового, крім власного, інвестування, що веде до збільшення ризику. Як вже зазначалося, кількісна оцінка ризику базується на трьох методах:

• ? аналіз чутливості;
• ? аналіз сценаріїв;
• ? метод Монте-Карло.

Базовими показниками в нашому прикладі є дані річних звітів сільськогосподарських підприємств регіону:

• ? інвестиції (або кредити) тис. грн;
• ? виручка від реалізації продукції, тис. грн.;
• ? поточні витрати, тис. грн;
• ? результативний показник — чиста приведена вигода.

Для розрахунку цих показників необхідно ввести поняття чистої приведеної вартості. Чиста приведена вартість (NPV) — це поточна вартість майбутніх доходів, або вигоди, скоригована на поточну вартість майбутніх витрат. В цьому показнику майбутня вигода, поточні та майбутні витрати приводяться до єдиного розміру (NPV) шляхом їх дисконтування до єдиного моменту часу по одному чиннику дисконту (і):

(4).

де З — повна вигода за рік t;

С — повні витрати за рік t;

t — період;

і - ставка дисконту, у %.

Чисту приведену вартість можна також визначати як різницю між сумою приведених ефектів та величиною капітальних вкладів, які приведені до певного періоду часу.

На нашу думку, порядок визначення NPV може бути наступним:

• — визначення відповідної ставки дисконту;
• — використання ставки дисконту при розрахунках;
• — обчислення значень NPV з «-» та «+» для визначення єдиного значення чистої приведеної вартості.

Якщо сума дисконтованої цінності потоків має позитивне значення, то проект матиме позитивний вплив на результати діяльності підприємства і буде рекомендований для фінансування. В протилежному випадку, коли сумарні дисконтовані витрати перевищують вигоду, то підприємство отримає збитки. Якщо значення NPV=0, то розмір дисконтованих сумарних доходів дорівнює сумі витраченого капіталу. Зміна ставок дисконту в розрахунках чистої приведеної вартості призведе до зміни самого значення NPV при постійних річних номінальних грошових потоках. Ці зміни є результатом впливу різних коефіцієнтів на номінальні потоки вигоди і витрат в різні періоди. Збільшення ставки дисконтування при незмінних щорічних чистих грошових потоках призведе до зменшення NPV, яке при певному значенні ставки дисконту дорівнюватиме нулю, а потім, при подальшому зростанні ставки дисконтування, стане негативною величиною. Основні закономірності полягають в наступному: з ростом норми дисконтування значення NPV зменшується, чиста приведена вартість потребує все більших інвестицій, оскільки при збільшенні ставки дисконту поточна вартість надходжень зменшується, збільшення NPV відбувається при низьких ставках дисконту, вплив росту ставки дисконту в більшій мірі відбивається на грошових потоках. Звідси, можемо зробити наступний висновок:

• — якщо значення NPV позитивне, то проект привабливий;
• — якщо значення NPV негативне, то проект відхиляється;
• — якщо значення NPV=0, то інвестор байдужий до проекту.

Основні проблеми при роботі з показником чистої приведеної вартості виникають при обгрунтуванні значення чинника дисконтування, який може змінити варіант рішення. На нашу думку, переваги та недоліки показника чистої приведеної вартості дали змогу розробити наступні привила:

• 1) Не слід приймати рішення, якщо не забезпечується позитивне значення чистої приведеної вартості.
• 2) В фінансових межах бюджету слід приймати таке рішення, яке має максимальну сумарну приведену цінність.
• 3) При рівних умовах реалізації проектів, слід вибирати варіант, який дає максимальне значення NPV.

Побудуємо базовий варіант розрахунку чистої приведеної вартості для подальшого розрахунку і побудови матриці чутливості. Ця матриця відповідає імовірності впливу чинників на фінансовий результат. На основі даних, встановимо вплив базових показників на рівень NPV.

Для проведення розрахунків встановлюється ставка дисконту. Ставка дисконту — альтернативна вартість капіталу, тобто прирівнюється поточна вартість грошей до майбутньої суми капіталу. Існує декілька методик визначення дисконтної ставки, серед них і метод кумулятивного будування.

Сутність цього методу полягає в наступному: від депозитної ставки Національного банку віднімається рівень інфляції по країні і додається ризик країни.

Розглянемо аналіз сценаріїв, який припускає одночасну зміну ряду показників. При цьому беруться декілька альтернативних сценаріїв, як вже зазначалося вище, це:

• ? негативний сценарій (стратегія min-max).
• ? очікуваний сценарій;
• ? позитивний сценарій — стратегія (max-min).

Метод Монте-Карло передбачає моделювання різного роду сценаріїв на базі розподілу імовірностей. Точно розрахувати ризик по цьому методу неможливо, оскільки недостатньо базових даних. На практиці цей метод базується на експертних рішеннях. Він припускає незалежність оцінки імовірностей деяких параметрів. Проте, якщо наведені імовірнісні оцінки для різних сценаріїв не залежать від певного результату, то вони в будь-якій ситуації не пов’язані з результатами раніше проведених досліджень.

Слід відзначити, що на розмір чистої приведеної вигоди впливає розмір виручки від реалізації продукції. Чим більше її розмір, тим менший розмір збитку.

На практиці, при визначенні найбільш імовірних значень, найчастіше використовується метод Монте-Карло. Зазначений метод припускає незалежність оцінки імовірностей деяких параметрів. Метод Монте-Карло передбачає моделювання різного роду сценаріїв на базі закону розподілу імовірностей [2]. Точно розрахувати їх неможливо, оскільки недостатньо базових даних. На практиці цей метод базується на уявленнях експертів, спеціалістів, тому його застосування коштує дуже дорого. Проте, всі ці методи мають свої недоліки, серед них:

• — ізольованість розглядання кожного отриманого результату. Зазначений недолік не дає можливості точніше розрахувати чисту приведену вигоду, а неточність його розрахунку не дає реальних даних для експертного методу;
• — неточність отриманих результатів означає обмеженість в розрахунках та, як наслідок, не зовсім вдалий висновок щодо розміру розрахованого ризику. Якщо його величина не визначена, то немає можливості розглядати шляхи його усунення;
• — зміна значень на фіксовану величину не дає можливості розглядати реальні кінцеві результати, оскільки при зміні одного значення не відбувається зміни іншого.

У зв’язку з цим, нами запропоновано новий спосіб оцінки ризиків — ланцюги Маркова. Ланцюги Маркова дозволяють побудувати матриці переходів фінансових систем з метою кількісної оцінки різних видів ризику та їх впливу на фінансовий стан підприємства. Необхідною умовою використання ланцюгів Маркова, як й інших методів, є достовірність інформації.

Розглянемо суть методу ланцюгів Маркова. Припустимо, що певна система в кожний момент часу знаходиться в одному з k-становищ. В окремі моменти часу, в результаті випробувань, стан k-системи змінюється, тобто система переходить з одного становища в інше, наприклад з i в j [3]. Таким чином, випадки назвемо станом системи, а випробування — його зміною. Дамо тепер визначення ланцюгів Маркова.

Ланцюги Маркова — послідовність випробувань, в кожному з яких система приймає тільки одне із k-становищ нової групи. Розрізняють однорідні ланцюги Маркова з дискретним та безперервним часом. Однорідний ланцюг Маркова має місце, якщо умовна імовірність не залежить від номеру випробувань. Далі обмежимося елементами теорії кінцевих однорідних ланцюгів Маркова.

Ланцюгом Маркова з дискретним часом називають ланцюг, зміна стану якого відбувається в певний, фіксований момент часу. Ланцюгом Маркова з безперервним часом називають ланцюг, зміна стану якого відбувається в різні, випадкові моменти часу. Згідно методу ланцюгів Маркова, перехідною імовірністю Ріj називають умовно імовірність того, що в стані i система, в результаті будь-якого номеру випробувань, перейде в систему j.

Таким чином, у визначенні Рij перший індекс вказує номер першого випробування, другий — другого. Наприклад, p11 означає імовірність «переходу» з першого стану в перший, p23 — з другого стану в третій.

Матрицею переходу системи називають матрицю, яка відображає всі перехідні імовірності цієї системи [3].

(5).

Оскільки в кожному рядку матриці знаходяться імовірності, то сума їх значень в кожному рядку дорівнює одиниці:

(6).

Ця матриця відображає імовірності впливу чинників на фінансовий результат. На нашу думку, можна виділити наступні переваги цього методу над іншими:

• 1. Розширення можливостей прийняття рішень. Запропонована матриця переходів дає можливість розрахунків на подальшу перспективу. Вона дає можливість розрахунковим шляхом визначити імовірнісні значення NPV на тій основі, що загальні шанси отримання позитивних результатів вище, ніж імовірність непередбачених витрат.
• 2. Виділення областей, які потребують подальшого, більш детального розгляду. За допомогою ланцюгів Маркова можна зменшити витрати на дослідну діяльність, що дасть змогу в майбутньому збільшити точність прийнятих рішень. Тобто, якщо брати запропоновану матрицю та розраховувати імовірнісні збитків, то це простіше та дешевше, ніж використання експертного аналізу.
• 3. Заохочення ретельного перегляду показників, які виражені однією цифрою в ході детермінованої оцінки. Важко буває визначити за методом Монте-Карло діапазон границь і розподілу імовірностей, тобто вони не досліджуються в повній мірі. Вказаний метод допомагає критично переглядати базові сценарії.
• 4. Сприяння зменшенню упередження в оцінці результату за рахунок виключення показників, які використовуються як засіб аналізу ризику.
• 5. Висока ефективність використання рішень експертів, які завжди виражають свої думки у вигляді особистих висновків, а не економічних показників.
• 6. Заповнення «комунікаційного розриву» між аналітиком та відповідальним за прийняття рішень. Проведення аналізу за допомогою ланцюгів Маркова передбачає збір інформації, яка в значній мірі сприяє набуттю досвіду керівниками підприємств в галузі прогнозування ризиків.
• 7. Прогнозування логічно необхідних границь в розробці прогнозів при прийнятті певних фінансових рішень.
• 8. Прогнозування відповідної необхідної інформаційної бази для полегшення ефективного розподілу ризиків та управління ними. Після оцінки величини ризику, для визначення різних джерел його ліквідації ризик можна розподілити на контрактній основі між сторонами комерційних угод.
• 9. Можливість визначати проблеми з ліквідністю та погашенням заборгованості.

Наведене вище дає характеристику ступеня ризику. Але завжди виникає необхідність розрахунку і величини ризику. Величина ризику може визначатися розміром понесених витрат, якщо є можливість такого розрахунку. В той же час, базою для співставлення можуть бути будь-які загальні витрати на виробництво продукції, власний капітал, вартість основних і оборотних засобів. Вибір тієї чи іншої бази не має принципового значення, але необхідно надавати перевагу показникам які достовірно відображають сутність явищ. Необхідно визначити такий показник, який би показував питому вагу ризику в загальній сумі витрат, які понесло підприємство — його ми будемо називати коефіцієнтом ризику.

На нашу думку, коефіцієнт ризику може розраховуватись як відношення величини збитку від непередбачених ситуацій в результаті певних явищ та дій до загальної суми витрат, які понесені на виробництво продукції, а також витрат, які зумовлені цими діями. Коефіцієнт ризику розраховується за формулою :

Кр = Зі / Вз, (7).

де Кр — коефіцієнт ризику;

Зі - імовірнісний розмір збитку в разі незапланованих ситуацій;

Вз — загальні витрати, які понесені на виробництво цієї продукції.

На основі розрахованого коефіцієнта можна побудувати шкалу можливих значень ризику (рис. 1).

Рис. 1. Шкала можливих значень ризику Межі шкали визначаються методом експертних оцінок. Нами запропоновано найбільш точний та раціональний метод — ланцюги Маркова. Він дає змогу при більш детальному аналізі розробити різні шкали за окремими галузями, підприємствами, видами виробничої діяльності [4, с.50]. Можливі області ризику, за межі яких значення коефіцієнта ризику не виходить, можна встановлювати експертним шляхом.

На наш погляд, безризикова область характеризується відсутністю збитків — мінімум, що може гарантувати отримання розрахункового прибутку. Область мінімального ризику потребує обережності в поведінці підприємства та гарантує одержання кредитів. Область середнього ступеня ризику оцінюється рівнем збитків, які не перевищують розміру розрахункового прибутку. В ризиковій області збитки перевищують розрахунковий прибуток, але є меншими по відношенню до суми власних коштів. В області підвищеного ризику збитки дорівнюють розміру власних коштів, що в більшості випадків означає банкрутство. Область критичного ризику характеризується великим розміром збитків, які в значній мірі перевищують розмір власних коштів.

Висновки. Підсумовуючи викладений матеріал, необхідно зробити такі висновки:

• — аналіз чинників впливу на ризикованість діяльності сільськогосподарських підприємств показує, що найбільш впливовими факторами на розмір ризику є обсяг оборотних засобів, розмір дебіторської заборгованості, обсяг коштів, які знаходяться у розпорядженні підприємства, виручка від реалізації продукції та прибуток підприємства;
• — слід розглядати класифікацію ризиків як дворівневу; до першого рівня відносять загальні ризики (природні, екологічні, політичні та інші). До другого рівня належать суто підприємницькі ризики.

Кількісний розрахунок величини ризику за існуючими методами показує, що вони недосконалі. Тому запропонований нами метод ланцюгів Маркова дає змогу побудувати матрицю переходів від однієї системи до іншої за допомогою імовірностей, тобто ступеня ризику. Використання цього методу дає змогу прогнозувати зростання величини ризику. Можна використовувати коефіцієнт ризику, який дасть можливість визначити співвідношення збитків, понесених від ризикових вкладень та загальних витрат на виробництво продукції. Цей коефіцієнт дає змогу в подальшому здійснювати прогноз виробництва того чи іншого виду продукції.

Таким чином, слід зазначити, що в сучасних умовах діяльності сільськогосподарських підприємств ризик необхідно розраховувати, щоб потім прийняти правильне рішення. Рішення можна віднести до одного з наступних трьох варіантів:

• 1) рішення приймається в умовах визначеності, коли відомо достеменно результат кожного з альтернативних варіантів рішення;
• 2) до рішень, які приймаються в умовах ризику, відносять рішення з відомою імовірністю отримання кожного з результатів. Імовірність визначається як ступінь настання даної події (від 0 до 1);
• 3) рішення приймаються в умовах невизначеності, коли неможливо оцінити імовірність потенційних результатів (ситуація, коли чинники, які потребують обліку, є складними, оскільки певної інформації про них немає, або вона коштує занадто дорого). В цілому, імовірність того чи іншого результату спрогнозувати практично неможливо, все залежить від умов, які склалися на момент визначення ризику.

Література

• 1. Газеев М. А., Смирнов С. А., Хрычев А. И. Финансовый анализ деятельности фирмы./ М. А. Газеев, С. А. Смирнов, А. И. Хрычев. — М. Сервис. 1994. — 84с.
• 2. Соболь И. М. Численные методы Монте-Карло. /И.М.Соболь. — М.: Наука, 1973. — 312 с.
• 3. Нуммелин Э., Общие неприводимые цепи Маркова и неотрицательные операторы. / Э.Нуммелин. — М.: Мир, 1989. — 207 с.
• 4. Минаева С. А. Как управлять предпринимательскими рисками./ С. А. Минаева // Финансовый бизнес. — 1997. — № 2. — с. 49−51.
• 5. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. /В.В.Вітлінський., С.І. Наконечний. — К.: ТОВ «Борисфен-М», 1996. — 336 с.
• 6. Черняк О.І., Захарченко П. В. Інтелектуальний аналіз даних./ О.І. Черняк, П. В. Захарченко. — К.: Знання, 2014 — 599с.