Загальна характеристика ВАТ «Тисмениця» Характеристика споживчих властивостей хутряних виробів

Загальна характеристика ВАТ «Тисмениця» Характеристика споживчих властивостей хутряних виробів

Вступ.

З’ява хутряної одежі відноситься до давніх часів, коли людям, які жили в районах з холодним кліматом, одежею служили шкіри вбитих тварин. Поступово люди навчились обробляти і вичиняти хутро, зшивати шкіри за допомогою голки.

Поділ суспільства на класи сприяв тому, що в хутряному одязі з’являлись нові риси: національні, соціальні, естетичні. Хутро починають застосовувати для виготовлення багатої зимової одежі і прикраси костюмів.

З ІХ — ХІІІ ст. полювання носило характер одержання пушини, майже втратили своє значення як засіб здобуття їжі. В цей період пушнина стала одним з основних товарів для торгівлі з різними країнами. Хутро цінувалось нарівні з золотом і часто виконувало функцію грошей. Відомі назви грошових одиниць («куна» — куне хутро, «бєла» хутро з білки), пов’язаних з назвою хутра.

Слов’яни вивозили пушнину в Візантію, Крим, Хазарію, закаспійські землі. Оскільки торгівля потребувала великої кількості пушнини, то князі збирали дань хутром. За кордон вивозили дорогі види хутра: соболя, горностая, чорної куниці, білого вовка, білок, червоних і бурих лисиць. В древній Русі хутром платили не тільки дань, але і мито, приймали хутро і як плату за проїзд, навчання, церковну службу. Хутро рахувалось цінним податком і при появі металевих грошей [1].

Навіть, коли аргонавти збиралися в похід за золотим руном, вони знали, навіщо плили. Як довели вчені, мало що може зрівнятися з цілющою силою хутра. Взагалі-то в селах про це знали давно: недоношених, слабких дітей виходжували, завернув в хутро. Багато років потім майстерністю сільських знахарів зацікавились вчені.

В 1983 році спеціалісти Кембріджського університету провели дослідження по спеціальному догляду за «проблемними» дітьми і їх розвитку. Для дитячих інкубаторів підібрали спеціальні овечі підстилки, і в ході експерименту виявилось: діти, які родилися з дефіцитом маси, чудово прибавляли в вазі, на овечих шкірах діти швидко заспокоювались і менше плакали. Подібні експерименти були проведені в домашніх умовах з нормальними дітьми — з таким же чудовим результатом.

Все діло в унікальних властивостях хутра. По-перше, воно містить ланолін (ця речовина входить у всі антиалергічні протизапальні препарати) і в більшій кількості, чим шкіри ін. тварин. Ланолін сприяє заспокоєнню ран і переломів, тому дітям після знання гіпса рекомендували накладати шкіру на пошкоджене місце або пропонували використовувати шкіру в якості ковбика для ігор. По-друге, хутро поглинає 33% вологи (для порівняння бавовна поглинає 8%, синтетика — 0%) і прекрасно випаровує її, залишаючись при цьому сухим. Таке нагрівання сухим теплом чудово лікує лімфаденіт, заспокоює ревматичні болі в суставах. При простуді, гаймориті лікарі рекомендували краще прогріти дитину, завернув її в хутро, чим мучити його банками або гірчичниками. Хутро рятувало від пролежнів багатьох лежачих хворих — його властивість поглинає вологу, не намокая.

Крім того, енергетика, яка випромінюється від хутра, схожа на енергетику матері, тому діти так швидко заспокоюються на ньому. Як це відбувається, вчені пояснити не можуть, але те, що це відбувається — факт [2].

Сировинна база хутряної промисловості України включає продукцію звіробійного промислу, звірівництва, кролівництва і окремих галузей тваринництва (вівчарство, козівництво).

Продукція звіробійного промислу в силу територіальних кліматичних і інших умов займає невелику питому вагу як у кількісному обсязі, так і за структурою.

В Україні в останні роки робляться певні заходи щодо охорони, науково-побутового і раціонального використання землі, надр, рослинного і тваринного світу. Для охорони рідкісних видів тварин необхідно суворо дотримуватись правил і термінів полювання, сприяти покращанню умов існування і відтворення тварин, збагачувати корисну фауну, не допускати при цьому знищення корисних звірів, проводити заходи щодо боротьби зі шкідливими звірами.

Охорона природи — «проблема сторіччя» — в теперішній час має велике державне і світове значення. В так звану «червону книгу» внесені ті види тварин, чисельність яких катастрофічно мала, і вони стоять на порозі вимирання. Охорона фауни ссавців має велике наукове і практичне значення, оскільки більшість цих тварин пов’язана із господарською діяльністю і життям людей.

Загальний перелік рідкісних і охороняємих видів не може бути постійним, він змінюється залежно від чисельності тварин. Це стосується найважливіших промислових видів, добування яких повинно дозволятися виходячи із їхнього систематичного обліку і прогнозів чисельності залежно від екологічних умов. У зв" язку з цим охорона і використання фауни повинні мати регіональний характер відповідно до природних умов. У ряді випадків слід вводити охоронний режим стосовно цілих фауністичних компонентів окремих регіонів. Охорона природи у заповідниках охоплює не тільки усі види звірів, а й увесь природний комплекс в цілому. В Україні найціннішими регіонами є Карпати, гори Криму, Таврійські степи.

Завдяки заповідникам вдалося зберегти від винищення чимало рідкісних цінних звірів (бобер річковий, видра, вихухоль та ін.). Для збільшення кількості промислових звірів проводиться акліматизація і реакліматизація корисних для людей тварин.

Акліматизація — пристосування популяції ввезених тварин до умов нового середовища. Звичайно цей етап характеризується ростом чисельності звірів, їх розселенням і пристосуванням до нових умов існування. Були завезені і акліматизовані ондатра, нутрія, норка американська, лисиця сріблясто-чорна й ін.

Реакліматизація — розселення тварин у ті райони, де вони колись розводились. Так, у промислово-мисливські господарства були завезені бобер, заєць-русак, вихухоль та ін.

У останні роки найбільший розвиток отримало звірівництво. Вартість продукції звірівництва в загальному обсязі заготівлі шкурок складає біля 88%. Найбільш поточне поголів'я має норка, значна частина припадає на сріблясто-чорну лисицю, голубого песця, нутрію.

Прогрес галузі став можливим завдяки великій і успішній науково-дослідній роботі вчених і величезному досвіду, нагромадженому звіроводами-практиками.

Постійне удосконалення способів розведення, утримання, годівлі тварин дозволило перетворити сучасні звірогосподарства на великі високоорганізовані й ретнабельні підприємства із виробництва природного хутра.

Метою звірівництва є виробництво шкурок цінних звірів у великій кількості, споріднених за кольором і структурою волоса, які б відповідали вимогам внутрішнього і світового ринку.

У останні роки у звірівництві помітилась економічно обґрунтована тенденція до концентрації і вузької спеціалізації (за видами звірів) — з високим ступенем механізації виробничих процесів, особливо кормоприготування. Спеціалізація звірогосподарств залежить, передусім, від географічного розташування і можливостей організації кормової бази. Підвищення продуктивності хутряних звірів тісно пов’язане із селективною роботою, дотримання високих вимог годування й утримання, кваліфікацією звір оводів. [6].

Отже, виходячи з вище сказаного в сучасних умовах ринкової економіки важливе значення для хутрових підприємств має маркетингова політика, яка ґрунтується на випуску виробів високої конкурентоспроможності.

Виготовлення таких виробів пов’язано з великими матеріальними витратами, внаслідок чого проблема збуту готової продукції стає першорядною для виробництва.

Також, незважаючи на те, що ціна на хутряні вироби досить висока і не кожен може дозволити собі купити виріб з хутра, попит на них залишається досить високим.

1. Загальна характеристика ВАТ «Тисмениця».

14 вересня 1638 року рада управителів Галича передала майстрам із Тисмениці копію королівського статуту на право організації кушнірського цеху. Але виправкою шкір і пошиттям виробів із них займалися у Тисмениці набагато раніше…

1143 роком датується перша відома згадка про Тисменицю, де йдеться про княжі лови у великих лісах навколо цього древнього поселення.

У 1590 році до Тисмениці з Кам" янця-Подільського прибуло кілька вірменських сімей, які займалися обробкою шкіри. Поступово це ремесло перейшло і до рук місцевих майстрів, які об" єднуються з ремісниками-вірменами в організацію кушнірів та білошкірників, що започаткувало період організованого кушнірства в Тисмениці.

21 листопада 1637 року на підставі Магдебурського права в магістратський реєстр було внесено статут кушнірського цеху у Тисмениці. Цей день по праву визнається датою започаткування хутрофірми.

З часом поселення ремісників-вірменів у Тисмениці значно збільшилось, що сприяло подальшому розвитку кушнірства і торгівлі у місті, і в умовах поступового занепаду переробки хутра та шкіри в Галичі, Львові, Кам" янці-Подільському та інших містах, кушнірський цех тисменицьких майстрів стає одним із найпотужніших центрів кушнірської справи, відомим далеко за межами Прикарпаття. Його вироби активніше експортуються, зокрема, через торги на найвідоміших у той час великих Оломоуцьких і Лейпцігських ярмарках.

На початку XVIII століття у Тисмениці було вже три цехи, що займалися обробкою хутра і шкіри. За наявності значного попиту на готову продукцію і міцної, контрольованої державою, сировинної бази, у ці роки підприємство налічувало 360 висококваліфікованих фахівців. Вся продукція поставлялася на зовнішній ринок. Це сприяло подальшому розвитку кушнірства у Тисмениці.

У 1880 році відроджується товариство кушнірів і білошкірників, яке домоглося державного замовлення на поставку кожухів для. дирекції залізниць у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Його виконання було настільки бездоганним, що наступними стали великі поставки для дирекцій залізниць у Львові, Кракові і, навіть, у Граці (для так званої Південної залізниці, що з" єднувала Відень і Трієст). Роботою товариства зацікавилась Торгово-промислова Палата у Відні, і воно отримало від неї допомогу на будівництво нового виробничого приміщення (фабрики),.

Перед першою світовою війною на підприємстві було зайнято понад 500 фахівців найвищої кваліфікації. Ще 280 ремісників різних кушнірських спеціальностей працювали у власних кустарних майстернях. Після цієї війни змогла відновити роботу лише фабрика, що до цього була у державній оренді і перейшла у власність спілки купців. За німецької окупації у другу світову війну шубно-хутрова фабрика (об" єднана) як і інші підприємства міста, була оголошена власністю німецького рейху.

Під час світових війн, безумовно, спостерігався спад виробництва, але в повоєнні роки воно швидко відновлювалося. У 1960 випуск продукції вже склав 58 тисяч чоловічих і дитячих пальто і 250 тисяч головних уборів.

Далі - об" єднання з Львівською кушнірською фабрикою і подальше зростання обсягів виробництва, створення у 1989 році на базі хутрового об" єднання спільного українсько-нідерландського підприємства «Тикаферлюкс».

Хутрофірма «Тисмениця» — одне із найстаріших підприємств, сліди утворення якого ведуть до вільної федерації ремісників, знаходиться біля Карпат в Західній частині України. Ця територія пройшла через багато економічних і соціальних змін. Але з перших кроків розвитку в умовах Тисмениці, яка володіла Магдебурзьким правом, хутряні вироби з її маркою демонструвались у Лондоні, Дрездені, Відні, Берліні, Будапешті та інших великих містах Європи. Однією з перших вийшовши з державного сектору економіки, хутрофірма «Тисмениця» стала єдиним підприємством колишнього СРСР, яка представила у квітні 1993 року свою колекцію виробів на Міжнародному хутровому ярмарку у Франкфурті-на-Майні, що стало основою для її подальшого інтегрування у світову економіку. Так презентував підприємство з нагоди цієї події міжнародний журнал хутровиків «Sandy Parker Reports.» .

Сьогодні хутрофірма являє собою вертикальну замкнуту структуру, яка забезпечує вичинку та фарбування 10 млн. шкурок кролика, норки, нутрії, лисиці, песця, ондатри, каракуля, мерлушки і пошиття із них майже мільйона штук чоловічих, жіночих і дитячих шапок так званого «російського» та інших стилів, а також пальто, напівпальто, жакетів та виробів на хутряній підкладці.

В умовах переходу до ринкових стосунків хутрофірма «Тисмениця» суттєво розширила асортимент продукції, постійно нарощує її випуск з тих видів хутра, які раніше в Україні не перероблялися, досягаючи при цьому безвідходної технології. Відновлено традиції переробки овечих шкур і пошиття із них добротних виробів. Для подальшого розширення обсягів виробництва засноване спільне українсько-нідерландське підприємство «Тикаферлюкс», яке теж активно виходить на зовнішній ринок. Внесок української сторони оцінено як 51% його статутного фонду. Серед іноземних інвесторів — відомі німецькі фірми (головним чином — «Розенберг і Ленхарт»), а також один із найбільших банків Нідерландів, які об" єдналися в асоціацію «РЛ+Т (Інтернешенел) Н.В.» .

Володіючи власними можливостями сучасного дизайну, хутрофірма «Тисмениця» відзначена на Міжнародних виставках у Брюселі (1965 рік) та Мюнхені (1967 рік), щорічно отримувала медалі та дипломи за кращі моделі на хутрових конгресах підприємств постсоціалістичних держав. Завдяки її постійній участі у Франкфуртському міжнародному ярмарку, на ярмарковій площі у цьому німецькому місті серед прапорів держав-учасниць майорить і знамено незалежної України.

Хутрофірма «Тисмениця» удостоєна вагомих міжнародних призів: «За краще торгове ім» я" (Мадрідського клубу лідерів торгівлі, Іспанія, 1994, 1995, 1996 p.p.), «За комерційний престиж і кращу торгову марку» (Асоціація підприємців і професійних маркетологів Америки і Європи, Мексика, 1994, 1996 p.p.). Світове визнання підтверджено і престижною відзнакою за програмою «Посли американського народу» під назвою «Факел Бірмінгема» в рамках Міжнародного проекту «За успішне економічне виживання і розвиток в умовах соціально-економічної кризи» разом з пам" ятною іменною фотокарткою і зверненням з автографом Президента США Білла Клінтона (1995 рік), Аркою Європи «Золота зірка» (Іспанія, 1996 р.) і 10-ю Європейською нагородою за якість (Франція,. 1996 р.). Три Міжнародні нагороди, в тому числі і другу Золоту зірку за якість, присуджено хутрофірмі і у 1997 році, що символічно ознаменувало її 360-літній розвиток. Та з особливим почуттям гордості і відповідальності сприйняв колектив включення хутрофірми «Тисмениця» до переліку нагороджених за результатами держнагляду у зв" язку з відзначенням «Європейського тижня якості» в Україні.

У 1998 році до славетних відзнак Хутрофірми додалася ще й престижна нагорода «Золоте сонце відмінності» (Мексика) і «Гранд золотий приз за найкращий імідж в промисловості і комерції в Європі 1998» (Іспанія), в 1999 — «Міжнародна Золота Зірка за відмінність в корпоративному іміджі і якості» (Швейцарія), Міжнародний гранд-приз «Лідер в престижі і якості „99“ (Іспанія), XIII Міжнародний приз Європи „За якість“ (Франція), Приз ЄвроМаркет» 99 (Бельгія).

У 2000 році Хутрофірма стала лауреатом XXVIII Міжнародного приза «За якість» (Іспанія), нагороди «Лідер в послугах та якості - Європа 2000» (Португалія), у 2001 році - «Кришталевий дракон» (Гон-Конг), «За кращу торгову марку» (Франція).

2. Характеристика споживчих властивостей хутряних виробів.

Властивості хутряних напівфабрикатів групую за рядом ознак: за номенклатурою споживчих властивостей — естетичність, функціональність, ергономічність, надійність, технологічність. Вони можуть бути структурними, фізичними, механічними, хімічними, біологічними.

Естетичні властивості. Хутро являє собою естетичну цінність, яка задовольняє естетичні потреби людини. Тому краса хутра сприймається через чуттєво-емоційну форму, що виявляється у зовнішньому вигляді хутряної шкурки, безпосередньо впливаючи на відчуття людини. Естетичні властивості хутряних шкурок, які викликають естетичні відчуття, найчастіше є природними і не змінюються або частково змінюються в процесі вичинювання.

Естетичні властивості включають у себе такі показники, як інформаційну виразність, якість виробничого виконання, відповідність сучасному сталевому напряму і моді.

Показник інформаційної виразності характеризує художньо-образну виразність і оригінальність напівфабрикату і включає такі показники, як забарвлення (колорит), опушеність (сорт) і пишність (фактура волосяного покриву), замглеподібність (для нагольних виробів) і драпірувальність шкірної тканини.

Високі естетичні властивості хутряних виробів головним чином обумовлені природною красою хутра.

Функціональні властивості хутряних виробів обумовлюють можливість їх використання за призначенням як об'єкта споживання, тобто їх придатність для захисту організму людини від несприятливих дій зовнішнього середовища. Цей показник включає теплоі вітрозахисні властивості.

Ергономічні властивості включають гігієнічні, фізіологічні і психофізіологічні властивості.

Хутряні вироби мають високі теплозахисні властивості, хорошу повітре — і паропровідність.

Фізіологічні властивості хутряних виробів характеризуються масою виробу і залежать від товщини волосяного покриву. Психофізіологічні властивості утворюються за рахунок туше хутра.

Надійність у споживанні характеризується моральністю і фізичною довговічністю, зберігаємістю і ремонтопридатністю.

Мода на хутряні вироби змінюється не так швидко, як на швейні вироби, тому їх моральна довговічність є досить високою.

Фізична довговічність залежить від виду напівфабрикату, властивостей волосяного та шкірного покриву.

Технологічні властивості мають велике значення для кушнірсько-пошивних процесів. Вони залежать від площі і конфігурації шкурок, пластичності і міцності шкірної тканини.

Споживчі властивості хутряних товарів обумовлені в цілому сукупністю властивостей волосяного і шкірного покривів шкурки в цілому.

Властивості волосяного покриву.

Висота. Розрізняють висоту волосяного покриву і довжину волоса.

Висоту волосяного покриву вимірюють від шкірної тканини до кінчиків к не випрямленому стані. Довжина волоса визначається в випрямленому (витягнутому) стані.

За довжиною (в мм) волосяного покриву (довжиною криючого волоса) хутряні напівфабрикати поділяють на:

особливо довговолосий — понад 90 (вовк, росомаха, єнот),.

довговолосий — від 50 до 90 (лисиця, песець, бобер, видра),.

середньоволосий — від 25 — 50 (соболь, куниця, нутрія, норка),.

коротковолосий — від 15 до 25 (горностай, байбак, хом’як),.

особливо коротковолосий — до 15 (кріт, ховрашок).

З висотою волосяного покриву пов" язані: теплозахисні, естетичні властивості, а також маса шкурки. Ця властивість впливає на такий показник хутряного напівфабрикату, як сорт.

Хутряні напівфабрикати кожного виду мають певну висоту волосяного покриву, що змінюється залежно від кряжу, сорту, статі, віку, сезону і топографічної ділянки.

Густота. Визначається кількістю волоса на одиницю площі (1 см2). Визначається органолептичними методами або за допомогою густомеру.

За густиною волосяного покриву хутряний напівфабрикат поділяють на:

особливо густоволосий — понад 20 тис. волосин (видра, бобер, песець, заєць-біляк),.

густоволосий — від 12 до 20 тис. (соболь, заєць-русак, кролик, ондатра),.

середньогустоволосий — від 6 до 12 тис. (лисиця, вовк, куниця, білка),.

рідковолосий — від 2 до 6 тис. (борсук, байбак, каракуль, овчина),.

особливо рідковолосий — до 2 тис. (ховрашок, хом’як, ведмідь).

Густота волосяного покриву впливає на ті ж самі властивості, що й довжина.

У межах одного виду тварини густота волосяного покриву залежить від крижу, породи тварини, а також від пори року.

Пишність. Цей показник характеризується величиною об'єму, заповненого волосяним покривом.

За ступенем пишності хутряний напівфабрикат поділяють на:

особливо пишний (песець, лисиця),.

пишний (куниця, соболь),.

середньопишний (норка, ондатра),.

низькопишний (кріт),.

особливо низько пишний (ховрашок, нерпа).

Пишність залежить від висоти, густоти і пружності волоса.

Остистість визначається кількістю пухового волоса на один волос криючого. Від цього показника залежить зносостійкість, а також властивості, від яких вона залежить.

М’якість — ступінь опору волоса при згинанні. Вона залежить від мікроструктури волоса, відношення товщини стрижня волоса до його довжини, кількісного співвідношення криючого і пухового волоса, ступеня їх розвитку і товщини. Деякі види напівфабрикатів поділяються за м’якістю на шовковисті, м" які, грубуваті, грубі.

Муаристість — незначна хвилястість окремих груп волоса в різних напрямках, що утворює гарний малюнок шкурки.

Ця властивість є одним з основних показників якості ненароджених ембріонів ягняток (каракульча, муаре та ін.), шкурок лошак, телят (опойок) та козенят.

Колір залежить основним чином від вмісту в стриженях волоса різних комбінацій чорного та жовтого пігментів у вигляді зерен або у дифузному стані.

За кольором волосяного покриву розрізняють хутро чорне, брунатне, руде, біле, сіре тощо. Колір залежить від сполучення різнобарвленого волоса.

За характером розподілу забарвлення шкурки бувають рівномірно забарвлені (видра, норка), з плямистим малюнком або смугами (рись, леопард, бурундук), зонарно забарвлені (уссурійський єнот, кролик-шиншила).

Колір волосяного покриву впливає на естетичні властивості хутряних виробів.

Цей показник залежить від крижу (породи), віку, пори року, статі і інших чинників.

Блиск. Під блиском волосяного покриву розуміють ступінь відбивання ним падаючого світла, що залежить в основному від будови лускатого шару волоса, а також від його звивистості.

Напрямний і остьовий волос має більш інтенсивний блиск, ніж пуховий.

На практиці блиск визначають органолентично.

За інтенсивністю розрізняють шкурки із сильним, середнім, слабим і матовим блиском, за характером блиску — з шовковистим і склоподібним. Шкурки з шовковистим блиском цінуються вище, ніж із склоподібним.

Світлостійкість. Під дією світлопогоди пігмент і барвники руйнуються, внаслідок чого погіршується зовнішній вигляд хутряних виробів.

Світлостійкість фарбованих шкурок залежить від якості підготовки їх до фарбування. Від сполучення використаних барвників.

Фізико-механічні властивості обумовлюють опір волоса до різного роду механічних дій.

Міцність волоса визначається на розрив і на опір до багаторазового згину. Міцність до розриву визначається при розтягуванні волоса на динамометрі.

При експлуатації хутра волосяний покрив піддається багаторазовому згину. Для випробовування волоса на багаторазовий згин використовують прилади різних конструкцій.

Міцність волосяного покриву — одна з важливих ознак зносостійкості хутра. Залежить міцність від виду тварин, категорії волоса, його мікроскопічної будови та інших чинників. Вона значно знижується при фарбуванні, відбілювання та інших обробках.

Міцність зв’язку волоса зі шкірною тканиною характеризується зусиллям, яке необхідне для відриву жмутика волоса від шкірної тканини площею 1 мм². Цей показник впливає на зносостійкість хутра, а також на можливість переробки шкурок в хутряному виробництві. Хутряні шкурки з послабленим зв’язком волоса зі шкірною тканиною (теклість), як правило, не переробляють в хутряний напівфабрикат.

Міцність зв’язку волоса зі шкірною тканиною залежить від багатьох чинників: виду хутра, категорії волоса, глибини залежання волосяних сумок в шкіряній тканині, пори року. Значний вплив на цей показник має якість різних обробок — консервування, вичинювання, фарбування. В процесі зберігання, особливо в умовах підвищеної вологості, може послаблюватися зв’язок волоса із шкірною тканиною.

Потужність волосяного покриву — показник, який характеризує здатність волоса опиратися деформаціям стискання.

Потужність впливає на зносостійкість, теплозахисні властивості, здатність до повстяністості.

Потужність різних видів хутра залежить від особливостей будови і властивостей волосяного покриву (густота, висота, кут похилу, співвідношення волоса різних категорій) і окремого волоса (довжина, товщина, мікроскопічна будова) [3].

Властивості шкірної тканини.

Хімічний склад. Основними показниками хімічного складу шкірної тканини є вміст вологи, жиру, дублячих речовин, попелу, величина рН.

Вологість впливає на стан шкірної тканини, її пластичність. Нормальна вологість при відносній вологості повітря 50−60%, повинна бути 12−16%.

Жири в шкірній тканині можуть бути в неокисненому, окисненому і зв’язаному стані. Нормальний вміст жиру — 8−18%.

Вміст дубильних речовин визначають за кількістю оксиду хлору (0,8−1,5%). Цей показник впливає на температуру зварювання шкірної тканини, що повинна бути не нижчою 700С.

Вміст попелу в шкурі залежить від виду сировини, методу дублення і фарбування. До складу попелу в основному входять солі. Вміст його повинен бути в межах 5−8%. Цей показник дає уявлення про ступінь продубленості шкури.

У вироблених шкурках залишається певна кількість вільної кислоти, яка з часом може пошкодити шкірну тканину і нитки у швах готового виробу. Тому регламентується рН водної витяжки шкури — 3−7,5 одиниць.

Товщина шкірної тканини. За цим показником шкурки можна поділити на:

особливо тонконіздрові (менше ніж 0,5 мм) — білочка, тушканчик,.

тонконіздрові (0,6−1 мм) — соболь, кріт, горностай,.

середньоніздрові (1,1−1,5 мм) — лисиця, ондатра, кролик,.

товстоніздрові (1,6−2 мм) — овчина, видра, борсук,.

особливо товстоніздрові (більше 2 мм) — нерпа, ведмідь, лоша.

Товщина шкірної тканини впливає на зносостійкість, теплозахисні властивості, вітростійкість, міцність готових виробів. Однак цей показник також значно впливає на масу і драпірувальність.

Залежить товщина шкірної тканини від виду тварин, топографічної ділянки, статі, віку, сезону і району здобування.

Щільність шкірної тканини не однакова і залежить від виду напівфабрикату, але значною мірою вона формується в процесі більшості операцій вичинювання й обробки.

Щільність впливає на повітреі паропроникність, теплоі водопроникність, пружнопластичні властивості, а також на масу шкурок.

Фізико-механічні властивості. Основними показниками фізико-механічних властивостей шкірної тканини є міцність і подовження.

Для характеристики міцності використовують два показники: розривне навантаження стандартного ремінця і межу міцності при розтягуванні. Міцність при розтягуванні визначається або шляхом розриву стандартного зразка у більш великих шкурках, бо з метою збереження від розриву попередньої ділянки цілої шкурки на динамометрах зі спеціальними затискачами.

Міцність шкірної тканини впливає на зносостійкість хутряних виробів. Залежить вона від товщини і щільності шкірної тканини, а також від якості проведення первинної обробки, дублення і умов зберігання.

Найменшу міцність мають шкурки крота, ховрашків, горностая, а найбільшу — морського котика, овчини, видри.

Подовження. Шкірна тканина повинна мати певне подовження і пластичність, що дуже важливо для хутряних робіт. Існує поняття «розтяжність» — здатність шкурки розтягуватися у повздовжньому і поперечному напрямках при незначних зусиллях. Розтяжність відіграє велику роль при видаленні дефектів зі шкурок, а також при виготовленні виробів. Ступінь виявлення розтяжності визначається видовженням шкірної тканини при заданому навантаженні і долею незворотної пластичної деформації.

Пластичні властивості залежать від будови дерми, способу вичинюваності, вмісту жиру, механічної обробки, вологості і товщини шкірної тканини. Значний вплив на зниження пластичності має хромове дублення і фарбування [4].

Властивості шкурки в цілому.

Теплозахисні властивості - сумарний тепловий опір, що визначається на стандартному приладі. За теплозахисними властивостями усі види хутра поділяються на групи:

І - особливо високі (песець голубий, північний олень, лисиця червона, бобер, куниця, соболь),.

ІІ - високі (кролик, білка, ондатра, нутрія, кішка),.

ІІІ - середні (мерлушка, кролик щипаний).

IV — низькі (козенятко, горностай, байбак),.

V — особливо низькі (хом'як, кріт, ховрашок).

Для хутряних виробів найважливішими є теплозахисні властивості. Вони залежать від товщини шару інертного повітря, що знаходиться між волосом і в середині волоса окремих категорій. Товщина шару інертного повітря пов’язана з товщиною волосяного покриву та його здатністю утримувати інертне повітря в процесі носіння. Теплозахисні властивості залежать від густоти, висоти, пружності, остистості волосяного покриву, а також товщини і щільності шкірної тканини.

Зносостійкість. У процесі експлуатації хутряні вироби руйнуються під впливом фізико-механічних і хімічних чинників, світлопогоди.

Дослідним шляхом встановлено зносостійкість деяких видів шкурок (табл.1) [4].

Таблиця 1.

Вид хутра.

Зносо-стійкість.

Вид хутра.

Зносо-стійкість.

Вид хутра.

Зносо-стійкість.

Видра.

100.

Соболь.

55.

Білка.

25.

Бобер

85.

Куниця гірська.

45.

Байбак.

10.

Єнот.

75.

Лисиця.

40.

Кріт.

7.

Норка.

70.

Вихухоль.

37.

Кролик.

5.

Куниця м’яка.

65.

Нутрія.

27.

Заєць.

5.

Рись.

25.

Зносостійкість залежить головним чином від виду напівфабрикату, від властивостей волосяного покриву і шкірної тканини, а також від міцності зв’язку волоса із шкірною тканиною. Зносостійкість визначається міцністю шкірної тканини, стійкістю волосяного покриву до витирання і багаторазових згинів, міцністю і пружністю волоса, стійкістю забарвлення до сухого і мокрого тертя, міцністю зв’язку зі шкірною тканиною.

Значно впливає на цей показник обробка. Наприклад, фарбування зменшує його на 10−20,. Однак стрижені шкурки більш зносостійкі (на 20−40%) за рахунок зменшення здатності до повстиності.

Маса значно впливає на енергономічні властивості (важкий одяг не зручний при носінні).

За масою напівфабрикати поділяються на:

особливо важкі - 3−1,6 кг/м2 (соболь, вовк),.

важкі - 1,5−1,1 кг/м2 (каракуль, лисиця, соболь),.

середні - 1,0−0,7 кг/м2 (норка, кролик, нутрія),.

легкі - 0,6−0,21 кг/м2 (ховрашок, ласка, кріт).

На масу впливає товщина і щільність шкірної тканини, густота, довжина і інші показники волосяного покриву.