Гігієна праці

Гігієна праці

Реферат з гігієни.

На тему:

ГІГІЄНА ПРАЦІ.

ГІГІЄНА ПРАЦІ.

Гігієна праці — це профілактична дисципліна, що вивчає вплив трудового процесу і навколишнього виробничого середовища на організм працівників з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на створення найбільш сприятливих умов праці, забезпечення здоров" я та високого рівня працездатності людей.

Предметом гігієни праці є:

1. Вивчення трудових процесів і фізіологічних змін, що ними зумовлені й виникають в організмі особи, яка працює, вивчення працездатності людини і розробка фізіологічних основ раціонального режиму праці та відпочинку.

2. Вивчення впливу фізичних та хімічних факторів виробничого середовища, а також виробничих процесів, устаткування і матеріалів на організм працівників з метою розробки гігієнічних заходів щодо усунення несприятливих наслідків на стан здоров" я.

3. Вивчення стану здоров" я і захворюваності працівників, які в умовах своєї професійно-виробничого діяльності зустрічаються з різними несприятливими факторами, для профілактики професійних захворювань.

На основі вивчення особливостей виробничого середовища і його впливу на організм працівників гігієна праці розробляє гігієнічні вимоги до раціонального використання обладнання, гігієнічні норми і правила в галузі оздоровлення умов праці, будови та утримання промислових підприємств, заходи особистої гігієни, пропозиції щодо раціональної організації умов праці та відпочинку.

Відповідно до завдань, гігієна праці використовує різноманітні методи дослідження:

— фізичні й хімічні методи — для дослідження умов праці на виробництві та оцінки ефективності оздоровчих заходів,.

— фізіологічні методи — для дослідження змін в організмі, які виникають під впливом умов і характеру праці,.

— клініко-статистичні та санітарно-статистичні методи — для вивчення стану здоров" я та захворюваності працівників.

Застосовують також експериментальні фізичні, хімічні, біохімічні, патоморфологічні, токсикологічні, психологічні та інші методи дослідження.

Професійні шкідливості та професійні захворювання.

Зрозуміти, як впливає трудова діяльність на здоров" я людини, можна лише шляхом детального вивчення особливостей її професії. Професія — це вид діяльності людини, що забезпечує її існування і визначає становище в суспільстві.

Професійна шкідливість ~ фактори трудового процесу (включаючи і зовнішні фактори праці), що можуть мати шкідливий вплив на стан здоров" я людини, яка працює.

Професійні шкідливості можна розділити на три групи:

1. Шкідливості, що пов" язані з неправильною організацією праці (надмірне напруження нервової системи, тривале вимушене положення тіла, надмірне напруження рухового апарату та окремих органів чуття, нераціональний режим праці).

2. Шкідливості, що пов" язані з виробничим процесом та умовами навколишнього середовища, яке оточує робітника під час його трудової діяльності (несприятливі мікрокліматичні умови, інтенсивне променеве тепло, підвищений чи знижений тиск повітря, радіоактивне випромінювання, надмірний шум, підвищений вміст у повітрі пилу тощо).

3. Шкідливості, пов" язані з обставинами праці. Вони не є специфічними і зустрічаються на будь-якому виробництві (недостатні вентиляція, освітлення, площа, кубатура приміщення тощо).

У ряді випадків професійні шкідливості відіграють вирішальну роль у виникненні патологічного процесу в організмі. Так, у працівників, які вдихають пил, що містить двоокис кремнію, може розвинутись силікоз, у працівників, які зазнають дії пилу свинцю, може виникнути свинцеве отруєння, у працівників, які під час роботи часто повторюють дрібні рухи, можуть з" явитись координаційні неврози, тощо. Хвороби, в основі яких лежить виключно чи переважно професійний фактор, називають професійними. Але значно частіше вплив професійних факторів проявляється у зниженні опірності організму до захворювань, у зниженні працездатності.

Сутність стомлення та заходи профілактики.

Стомлення — це зниження працездатності, що зумовлене виконанням певної роботи. Об" єктивно процес стомлення проявляється у зниженні продуктивності праці, а суб" єктивно — у відчутті стомлення.

На основі вчення І.П. Павлова, 0.0. Ухтомського було з" ясовано основну причину стомлення, що полягала в зміні функціонального стану центральної нервової системи, зокрема кори головного мозку. В результаті праці в корі головного мозку виникає процес гальмування, який запобігає надмірному виснаженню клітин кори. Ця теорія пояснює питання про механізм стомлення в результаті розумової праці й статичної праці, яка супроводжується незначними затратами енергії.

Проте зміни, які виникають, коли людина стомлюється, неможливо розглядати ізольовано як зміни в корі головного мозку і не враховувати зрушень в цілому організмі. Адже стомлення пояснюється зміною функціонального стану цілого організму, причому провідна роль належить змінам в центральній нервовій системі.

Розрізняють стомлення, що швидко розвивається в результаті незвичної або надмірної праці, та стомлення, яке розвивається повільно в результаті хоча і звичної для людини, але тривалої праці.

Необхідно відзначити, що процес стомлення зворотний. Після відпочинку стомлення зникає і працездатність повністю відновлюється. У результаті неправильної організації праці навіть після нічного відпочинку працездатність повністю не відновлюється і поступово наступає перевтомлення.

Основними ознаками процесу перевтомлення є головний біль, втрата сну (безсоння), втрата апетиту, підвищена дратівливість, послаблення пам" яті, зниження опірності організму.

Основним заходом щодо боротьби з перевтомленням є раціональне поєднання періодів праці та відпочинку (перерви). Перерва повинна бути достатньою для повного відновлення фізіологічних функцій. Позитивний вплив мають фізичні вправи під час перерви, автоматизація та механізація виробництва.

Професійні хвороби, що пов" язані з вимушеним положенням тіла та напруженням окремих органів.

Правильне положення тіла під час виконання роботи, яке забезпечує рівномірний розподіл навантаження і створює сприятливі умови для дихання та кровообігу, є важливим фактором, що впливає на здоров" я працівника та рівень його працездатності.

До вказаної групи захворювань слід віднести ті, що зумовлені тривалою працею стоячи, сидячи та напруженням в результаті праці певних груп м" язів. До професійних захворювань, що викликані причинами, які вказані вище, можна віднести плоскостопість, викривлення хребта, варикозне розширення вен І тощо.

У зв" язку з механізацією виробничих процесів, що усуває важку фізичну працю, потреба у вимушеному положенні й перенапруженні органів і систем під час виконання роботи виникає дедалі менше. Отже, і захворювання, пов" язані з цим, виникають рідше.

При тривалому стоячому положенні тіла, під час ходьби з перенесенням важких речей може розвинутись плоскостопість. Плоскостопість як професійна хвороба виникає у складальників, слюсарів, токарів, прядильниць, вантажників, штампувальників тощо (рис. 9.1).

Робота, що виконується сидячи, також призводить до деяких розладів.(рис. 9.2.) Перш за все, це викривлення хребта в результаті нерівномірного навантаження на різні групи м" язів. Заслуговують на увагу розлади травлення, геморої, а в жінок — порушення.

А, Б — в позі сидячи, В, Г — в позі стоячи, 1 — оптимальна зона, 2 — допустима зона.

менструального циклу, що виникають внаслідок підвищення внутрішньочеревного тиску та застою крові у венах черевної порожнини.

Слід звернути увагу на порушення локомоторного апарату (тендовагініти), що виникають внаслідок тривалих, швидких дрібних як професійні захворювання, спостерігаються у ковалів, доярок, піаністів, танцюристів тощо.

Величезне значення мають і професійні (координаторні) неврози, що виникають під час виконання роботи, де постійно повторюються одні й ті ж рухи. Це захворювання спостерігається у робітників, які працюють на верстатах з ножним приводом, швачок, доярок, друкарок, піаністів та ін. Характерна ознака неврозів вибірковий розлад координації рухів. «Писальний спазм» — це також координаційний невроз, що виникає внаслідок перевтоми від тривалого писання І характеризується болем і мимовільними згинами пальців під час писання.

Проблема профілактики захворювань, пов" язаних з вимушеним положенням тіла при виконанні роботи, перенапруженням органів і систем, розв" язується механізацією робочих процесів, заміною ручної праці механізованою, раціональною конструкцією верстата, робочого стола, організацією робочого місця, тимчасовим переключенням на інший вид роботи.

Гігієнічна характеристика виробничого мікроклімату.

Особливості метеорологічних умов приземного шару повітря невеликих ділянок земної поверхні або виробничих і побутових приміщень називають мікрокліматом.

Поняття «клімат» і «мікроклімат» недосить раціональні при вивченні умов закритих приміщень, де з метою гігієнічної оцінки мікроклімату необхідно дати фізіологічний, чітко визначений критерій. Ось чому під поняттям «мікроклімат» виробничих приміщень слід розуміти сукупність факторів, що впливають на певні фізіологічні функції: терморегуляцію організму і теплообмін із зовнішнім середовищем.

Гігієністи вивчають самостійно цілий комплекс кліматичних факторів і не враховують спільну дію з іншими факторами (освітлення, барометричний тиск тощо). Деяких мікрокліматичних факторів взагалі немає в умовах закритих приміщень (атмосферні опади, географічний рельєф тощо). Отже, на терморегуляцію організму впливають такі фактори: температура повітря та оточуючих предметів, вологість, рух повітря.

На мікроклімат виробничих приміщень впливає технологічний процес. Виробничі приміщення поділяються на холодні, з нормальною температурою, гарячі.

При низькій температурі проводиться робота в холодильниках, складських приміщеннях, елеваторах, холодильних цехах тощо. До гарячих виробничих приміщень належать доменні, сталеплавильні, прокатні цехи металургійної промисловості, ливарні машинобудівної промисловості, фарбувальні й сушильні відділи текстильної промисловості, вугільні шахти тощо. Технологічний процес може впливати також і на вологість повітря виробничих приміщень.

Джерелами підвищення вологості повітря можуть бути гальванічні ванни, фарбувальні апарати тощо. Відносна вологість повітря у таких цехах досягає 80−90% і навіть 100%. Рідше у виробничих цехах може бути знижена вологість повітря. Тоді вологість досягає 20−30%. Повітря із зниженою вологістю викликає відчуття сухості слизових оболонок верхніх дихальних шляхів (табл. 9.1).

Основні причини руху повітря у виробничих приміщеннях:

— конвекційні потоки повітря внаслідок різної температури поверхонь технологічного устаткування,.

— струмені повітря з отворів вентиляційних пристроїв,.

— повітряні потоки, створені рухом машин, людей.

Через відкриті вікна та двері (в зимовий період) повітря проникає у виробниче приміщення з великою швидкістю, що створює.

Таблиця 9.1.

Нормовані значення температури, відносної вологості, швидкості руху повітря (теплий період року).

Категорія роботи.

Температура (в °С).

Відносна вологість (в %).

Швидкість руху повітря (в м/с).

Допустима (на постійних і непостійних робочих місцях).

Оптимальна.

Допустима.

Оптимальна.

Допустима (на постійних і непостійних робочих місцях).

Оптимальна.

Верхня.

межа.

Нижня межа.

Легка.

22−25.

28−30.

21−19.

40−60.

55−60.

ОД.

0,1−0,2.

Середньої важкості 2а.

21−23.

27−29.

18−17.

40−60.

65.

0,3.

0,2−0,4.

Середньої важкості 26.

20−22.

27−29.

16−15.

40−60.

70.

0,3.

0,2−0,5.

Важка.

18−20.

26−28.

15−13.

40−60.

75.

0,4.

0:2−0,б.

протяги. Швидкість руху повітря на робочому місці змінюється в межах 0,09−5,00 м/с.

Несприятлива дія виробничого мікроклімату проявляється насамперед в порушенні процесів терморегуляції, функції різних органів та систем.

Незважаючи на значні коливання температури, вологості та руху повітря у виробничих умовах, організм справляється з ними завдяки терморегуляційному апарату.

Але при тривалій дії особливо несприятливого мікроклімату терморегуляційні властивості організму стають недостатніми, порушується тепловий баланс, виникають порушення в стані всього організму.

Висока температура повітря в поєднанні з тепловим випромінюванням і фізичним навантаженням негативно впливає на серцево-судинну систему (табл. 9.2), водно-сольовий обмін, дихання. Спостерігаються зниження артеріального тиску, згущення крові.

Механізація виробничих процесів, насамперед пов" язаних з, важкою фізичною працею, є одним з радикальних засобів боротьби з перегріванням організму. Має значення також перехід на нові технологічні процеси, при яких не буде потреби працювати в умовах високої температури та інтенсивного теплового випромінювання.

У виробничих приміщеннях слід забезпечити безперебійне видалення нагрітого повітря через отвори у верхній зоні приміщення.

Таблиця 9.2 Залежність частоти серцевих скорочень (ЧСС) від мікроклімату.

Температура повітря (в °С).

Відносна.

ВОЛОГІСТЬ (В %).

Швидкість руху повітря (в м/хв).

ЧСС за 1 хв.

30.

36.

1,0.

66−72.

34.

31.

1,0.

78−88.

34.

37.

2,0.

80−84.

35.

34.

3,0.

80−90.

Одночасно треба подбати про надходження повітря із зовнішнього середовища через вікна (рис. 9.3).

З метою поліпшення тепловіддачі організму в гарячих цехах застосовують обдування працівників повітрям за допомогою повітряних душів. Обдування працівників рекомендується в тих випадках, коли температура повітря в приміщенні перевищує 25 °C.

А, Б — відкриття стулок фрамуг при безвітряній погоді в теплу і холодну пору року, В, Г-те саме при боковому вітрі, 1-літні припливні отвори, 2-зимові припливні отвори, 3 — вертиляційний ліхтар.

Для регуляції водно-сольового обміну використовують для пиття підсолену кухонною сіллю (0,5%) газовану воду.

До заходів особистої профілактики відносяться короткочасні перерви під час роботи, які проводяться в кабінах з водяним охолодженням, використання спецодягу.

Серед запобіжних заходів проти переохолоджень можна назвати усунення потоків холодного повітря, що потрапляють через вікна та двері. Утеплення вікон і дверей, відповідна будова стін І перестінків також є запобіжним заходом проти переохолодження. Робітники, які працюють у холодному приміщенні, повинні бути забезпечені спецодягом. Душ з температурою 35−40 °С протягом 10 хвилин відіграє також позитивну роль.

Виробничий шум, вплив на організм і заходи профілактики.

Шум — неприємний або небажаний звук чи сукупність звуків, що заважають сприйняттю корисних звукових сигналів, порушують тишу, чинять шкідливу або подразливу дію на організм людини, знижують його працездатність.

Джерелами шумів є тіла, що вібрують: станки, двигуни, ручні механізовані інструменти, обладнання, що використовується у, виробничих процесах. Шум складається з багатьох коливань, серед яких не завжди можна визначити основну частоту, а лише перевагу частот тієї чи іншої ділянки.

Чутливість вуха людини неоднакова до звуків різних частот. Людина значно краще чує високі тони, ніж низькі. Найменш чутливе вухо до частоти, нижчої 50 Гц. Для отримання слухового відчуття необхідний мінімум енергії звукових коливань, який визначає поріг слуху. Поріг розміщується найбільш низько в межах 400−500 Гц. Посилення інтенсивності звуку від порога — суб" єктивне відчуття (гучність — непропорційна до зростання звукової енергії). Фізіологічне відчуття зростання гучності виникає, коли змінюється сила звуку в певну кількість разів. Так, підсилення звуку в 10 разів сприймається як збільшення чутливості у 2 рази. Одиницею вимірювання інтенсивності звуку є Бел. Але прийнято користуватися не белом, а однією десятою його частиною — децибелом (дБ). Уся шкала від порога чутливості до больового відчуття складає 13 бел чи 130 децибел (дБ). Шуми поділяються на низькочастотні - менше 350 Гц, серєдньочастотні - від 350−800 Гц, високочастотніпонад 800 Гц.

Джерелами високочастотного шуму є пневматичне і ручне клепання (110−115 дБ), обрубка металічних деталей (115−120 дБ), млини для подрібнення цементу (108 дБ), ткацькі станки (104 дБ) тощо. Середньочастотного — токарні станки, пневмотранспортери (95−105 дБ), транспортні шуми (85 дБ), низькочастотного — парові двигуни (90 дБ) (табл.9.3).

Проявом впливу шуму на організм є порушення слухової та інших функцій організму. Дія шуму на організм викликає на початкових стадіях запаморочення, яке проходить з плином часу. Організм поступово пристосовується до нових умов праці. Тривалий вплив шуму, особливо високочастотного, призводить до значного зниження слуху, а іноді й до повної глухоти. Необхідно відзначити тимчасове зниження слуху, яке наступає під час праці в шумних цехах. Потім слух відновлюється.

У швидкості розвитку глухоти, тобто стійкого порушення слуху, має значення, окрім Інтенсивності й спектрального складу, індивідуальна чутливість людей. Значно раніше, ніж порушується функція органа слуху, проходять негативні зміни в центральній нервовій системі, особливо у вегетативній.

Відзначено, що щум на організм людини має місцеву і загальну дію. При цьому прискорюються пульс, дихання, підвищується артеріальний тиск, змінюються рухова та секреторна функції шлунка й інших органів. Негативно впливає шум і на нервову систему, викликаючи головний біль, безсоння, послаблення пам" яті, сповільнення психічних реакцій, що призводить до порушень працездатності.

Для боротьби з виробничим шумом слід використовувати такі заходи:

— Ізоляція джерел шуму у виробничих приміщеннях шляхом створення перегородок (дерев" яних, цегляних) з перенесенням пульта управління за перегородку, якщо можливо, треба встановити біля них звукоізольовані кабіни для обслуговуючого персоналу,.

Таблиця 9,3.

Допустимі рівні звукового тиску, рівні звуку та еквівалентні рівні звуку на робочих місцях у виробничих приміщеннях і на території.

Вид трудової діяльності, робоче місце.

Рівні звукового тиску (дБ) в октавних смугах із середньогеометричними частотами (Ґц).

Рівні звуку і еквівалентні рівні звуку.

31,5.

63.

125.

250.

500.

1000.

2000.

4000.

8000.

Творча діяльність, керівна робота з підвищеними вимогами, наукова діяльність конструювання та проектування, викладання І Навчання, лікарська діяльність, робочі місій приміщення дирекції, проектно-конструкторських бюро, програмістів обчислювальних машин в лабораторіях для теоретичних робіт і обробки даних, для прийому хворих у здоровпунктах.

86.

71.

6.

54.

49.

45.

42.

40.

38.

50.

Висококваліфікована праця, що вимагає уважності, адміністративно-керівна діяльність, вимірювальні та аналітичні роботи в лабораторіях, робочі місця в приміщеннях цехового апарату управління, робочих кімнатах конторських приміщень, лабораторіях.

93.

79.

70.

63.

58.

55.

52.

50.

49.

60.

Робота, яку виконують з отриманням акустичних сигналів, робота, яка вимагає постійного слухового контролю, операторська робота за точним графіком з інструкцією, робочі місця в приміщеннях диспетчерської служби, кабінетах та приміщеннях спостереження з мовним зв" язком по телефону й приміщеннях майстрів, залах опрацювання інформації на обчислювальних машинах.

96.

83.

74.

68.

63.

60.

57.

55.

54.

65.

Праця, що вимагає уважності з підвищеними вимогами до процесів спостереження та дистанційного управління виробничими циклами, робочі місця за пультами в кабінах спостереження та дистанційного управління, робочі місшг за пультами в кабінах спостереження і дистанційного управління без мовного зв" язку по телефону, в приміщеннях лабораторій з шумним устаткуванням, у приміщеннях для розміщення шумних агрегатів обчислювальних машин.

103.

91.

83.

77.

73.

70.

68.

66.

64.

75.

Виконання всіх видів робіт (за винятком перерахойаних вище І аналогічних) на постійних робочих місцях у виробничих приміщеннях і на території підприємства.

107.

95.

87.

82.

78.

75.

73.

71.

69.

80.

 — встановлення агрегатів, робота яких супроводжується шумом або вібрацією (молоти, штампувальні автомати і ін.) на вібро-ізолюючі матеріали чи на спеціальний фундамент,.

— заміна технологічних процесів, які супроводжуються шумом, безшумними,.

— розміщення цехів з шумними технологічними процесами на певній відстані від жилих приміщень і обсадити їх зеленими насадженнями. Стіни цехів повинні бути потовщеними, а з внутрішнього боку — облицьовані спеціальними акустичними плитами,.

— використання індивідуальних засобів захисту органа слуху (заглушки, вкладиші, навушники, шоломи),.

— дотримання допустимих рівнів шуму (табл. 9.3).

Виробнича вібрація, вплив на організм та заходи профілактики.

Виконання багатьох технологічних операцій пов" язане з впливом вібрації на працівників. Зокрема, постійне вдосконалення механізованих інструментів, що пов" язане із зростаючим числом ударів та обертів, розширення масштабів використання транспорту, сільськогосподарських машин призвели до того, що вібрація на виробництві є одним Із найбільш поширених шкідливих факторів.

З фізичної точки зору, вібрація являє собою сукупність коливальних рухів, що повторюються через певні проміжки часу і характеризуються певною частотою коливань, амплітудою та прискоренням.

Амплітуду, тобто максимальне зміщення тіла, що коливається відносно положення рівноваги, визначають в одиницях довжиниміліметрах. Частоту коливань вимірюють у герцах, тобто кількістю повних коливань за одиницю часу. Частота — це найбільш істотна характеристика вібрації, оскільки реакція організму на різні частоти коливань неоднакова. Поєднання амплітуди і частоти вібрації називають її параметром. Тілу, яке коливається, властиве І прискорення руху. Прискорення характеризує крайню ділянку інфразвукових частот, вимірюється у см/сек.

За способом передачі на тіло людини виробничі вібрації поділяють на загальні й місцеві, або локальні. Вібрації загальні або робочого місця в цілому — це вібрації підлоги або верстатів і різних механізмів ударної дії на транспортних та сільськогосподарських машинах,.

Локальні вібрації ~ це вібрації пневматичних та електричних інструментів, а також виробів, які працівник тримає в руках під час обробки їх на шліфувальних верстатах. Вібрація є загальнобіологічним фактором, що діє на будь-які клітини і тканини. Вібрація невеликої інтенсивності протягом короткого проміжку часу позитивно діє на організм людини: підвищує обмін речовин, м" язову силу й обмін речовин, знижує втому, прискорює заживлення ран. У зв" язку з цим, вібрацію можна використати і з лікувальною метою.

При тривалій дії вібрації високої інтенсивності в організмі людини виникають патологічні реакції. Характер та ступінь важкості захворювання залежать від амплітуди І частоти вібрації, від індивідуальної чутливості організму і ряду супровідних факторів: шуму, переохолодження, перенапруження під час роботи. Розрізняють два види вібраційної хвороби: від дії локальної та загальної вібрації. В основі першої лежать зміни, що виникають головним чином у нервовій і серцево-судинній системах та опорно-руховому апараті.

Клінічна картина вібраційної хвороби, що виникає від впливу «локальної» вібрації, поліморфна і має свої особливості залежності від частоти, характеристики вібрації та факторів, що супроводжують вібрацію. Залежно від ступеня вираження клінічної картини, виділяють чотири стадії вібраційної хвороби.

Перша, початкова, перебігає без виражених симптомів. Суб" єктивно відзначаються біль та парестезії у верхніх кінцівках, об" єктивно — легкі розлади чутливості на кінчиках пальців, незначне зниження вібраційної чутливості, тенденція до спастичного стану капілярів нігтьового ложа. На цій стадп захворювання ще може спостерігатися зворотний процес.

Друга стадія хвороби характеризується помірно вираженим симптомокомплексом. Біль та парестезії більш стійкі, знижується чутливість шкіри на пальцях та всій кисті. Відзначаються також функціональні розлади центральної нервової системи астенічного чи астеноневротичного характеру. Процес зворотний за умови переведення на іншу роботу та проведення курсу лікування.

Третя стадія хвороби характеризується вираженими судинними змінами, що супроводжуються спазмами судин і побілінням пальців. Чутливість знижується за периферичним чи сегментарним типом. Спостерігаються астенічні та неврастенічні реакції, порушується діяльність серцево-судинної, ендокринної та інших систем організму. Цій стадії властиві стійкі патологічні зміни, які, до того ж, погано виліковуються.

Четверта стадія вібраційної хвороби трапляється дуже рідко. Патологічний процес характеризується сукупністю судинних порушень в результаті ураження вищих відділів центральної нервової системи. Порушення чутливості мають виражений І поширений характер. За характером перебігу цю стадію відносять до стійких та незворотних станів, що супроводжуються зниженням працездатності, навіть до повної її втрати.

Якщо вібраційна хвороба зумовлена впливом загальної вібрації на організм, то вона має інші клінічні прояви. Насамперед спостерігаються зміни в периферичних нервах і судинах нижніх кінцівок, біль у ногах, підвищена втомлюваність, легкі розлади чутливості за периферичним типом, болючість м" язів, послаблення пульсації в артеріях ступні.

У початковій стадії захворювання периферичні зміни поєднуються з порушеннями в центральній нервовій системі. При більш вираженій формі вібраційної хвороби, що викликана впливом загальної вібрації, переважають порушення в центральній нервовій системі та вестибулярному апараті, що перебігають за типом вестибулопатії. Симптомами захворювання є також запаморочення, головний біль, астенічний стан, судинні порушення (ступні й кисті холодні, знижується пульсація).

Найбільш раціональними заходами, що виключають чи обмежують несприятливу дію вібрації, є технічні заходи. Перш за все, це конструювання обладнання, що унеможливлює передачу вібрації працівникам. Важливим заходом є введення в конструкції механізмів, які знижують чи гасять вібрацію.

Велике значення для попередження вібраційної хвороби мають правильна організація роботи, режим праці. Забороняється праця з обладнанням, що вібрує більше часу, ніж встановлено санітарними нормами. Протягом зміни необхідно робити перерви (окрім обідньої) на 10 хвилин після кожної години роботи.

Протипоказання до прийому на роботу, яка пов" язана з дією вібрації у жінок, є наявність хронічних запальних процесів жіночої статевої сфери, наявність розладів менструального циклу, особливо таких, що супроводжуються болем, опущення чи випадання статевих органів, наявність новоутворень в малому тазу (кісти, фіброміоми), вагітність строком 18 тижнів і більше.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Беляков В. Д., Жук Е. Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.: Медицина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. № 383.

3. Габович Р. Д., Познанский С. С., Шахбазян Г. Х. Гигиена. — К.: Вища школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г. Н. Сердкжовской. — М.: Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник — К: Здоров" я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О. М., Сердюк А. М., Приходський О. О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров" я. — Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р. Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології, Навчальний посібник. — К.: Здоров" я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Даценко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М. Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й. Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров" я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.