Естонія

Эстония

ВВЕДЕНИЕ

После досягнення незалежності перед Естонією стала непросте завдання: економічна система, котра дісталася у спадщину після Радянського Союзу, розвалювалася буквально очах: порожні полки магазинів, якість товарів, не выдерживающее ніякої критики, талони, черги, обесценивающийся з дня на день рубль-вот лише ті прикмети зовсім останнього часу. Природно, довго це тривати були, була потрібна корінна реформа всієї економічної системи. І з завдань реформи стала радикальна переорієнтування грошової політики государства.

Деньги-это загальновизнаний двигун економіки, ефективна грошова система явлеется необхідною передумовою економічного зростання. Перехід до збалансованого грошовому зверненню і проведення самостійної грошової політики відбуваються Естонії лише після введення власної валюти. Саме тому основну увагу у роботі я приділив питання підготовки й проведення грошової реформы-одному з найзначущіших і, мабуть, найбільш успішному події всієї економічної політики Естонії останніх лет.

Возможно, мого погляду реформу покажетя у чомусь недостатньо критичним, але за аналізі з виходив речей, що переможця не судять. І якщо естонська крона, на життєздатну якої у свого часу не вірив майже ніхто, тримається вже протягом чотирьох років, отже реформа була поготовлена добре, а окремі недоліки були суттєвими. А в інших питаннях щоразу намагався виділити як позитивні, і негативні стороны.

Большое значення у роботі приділено взаємозв'язку Грошової Політики коїться з іншими напрямами економічної політики держави. І це випадково: гроші мають цінність лише доти, оскільки вони пов’язані із будь-яким матеріальним забезпеченням. З іншого боку, повноцінне звернення капіталу неможливо без системи фінансових установ. Тому якщо грошову політику розглядати поза будь-якого зв’язку з виробничої, інвестиційної та надійної банківської політикою, то навряд такий аналіз виявиться досить объективным.

1. ДО РЕФОРМЫ

После приходу до тієї влади Горбачова й конкуренції початку ліберальних реформ незалежність Естонії стала значно більше реальної метою, ніж торік роки. Вперше питання про суверенітет республіки було порушено 1987 року у одній з тартуских газет, а вже навесні 1988 року новий уряд Естонської РСР сформувало робочу парламентсько-урядову групу, метою котрої була розробка програми економічної самостійності [1,c.3]. І хоча союзні влади різко засудили що у Естонії, істотного опору змін надала не было.

Все республіки чудово розуміли, що політична незалежність не можлива без економічної самостійності. Так з’явилася IME-программа республіканського госпрозрахунку. І хоча їй не судилося втілитися у життя, саме звідти почалася дискусія про шляхи естонської економіки та перспективу запровадження власної валюти, покликаної усунути інфляційний вплив з сходу (здебільшого у вигляді прихованої інфляції), гарантувати еквівалентний обмін, заснований на попиті ипредложении, подолати назревавший криза наличности.

Впрочем, єдиної думки щодо власних грошей до той час був: все були об'єднані у тому, що карбованець перестав бути повноцінної валютою, але у питанні тому, що має прийти йому змінюють, були значні разногласия.

Некоторые економісти пропонували перед проведенням грошової реформи запровадити систему платіжних чеків [1,c.4], покликаних захистити внутрішній ринок більш благополучної би в економічному сенсі Естонії від покупців із Росії та інших республік (згодом такої системи обрали Україна, Грузія й ін.). Перевагою цього шляху було те, у разі успіху запровадження крони було б набагато менше ризикованим, а разі невдачі залишалася б ще одне спроба. Проте, такий її варіант не вирішував багатьох істотних проблем (зокрема, питання конвертованості чека й довіри щодо нього викликав цілком обгрунтовані сумніви), тому і залишився на бумаге.

Другим варіантом було заборонено випуск в звернення, поруч із інфляційним радянським карбованцем, конвертованого рубля, яким передбачалося видавати частину зарплати. Така система мала місце у Радянському Союзі у період НЭП-а, коли одночасно в обігу і совзнак, і забезпечений золотом червінець [1, c.4]. Модифікацією цього плану було введення паралельного звернення карбованці і крони, однак у умовах нестабільності цього плану не гарантував стійкість кроны.

В 1989 року запропонували випустити в звернення паралельно як офіційних платіжних коштів крону і фінську марку (за курсом 1:1). Така ситуація повинна була після проголошення Естонської республіки до 1918 року [1,c.5]. Проте, думати забувати: 89-го року Естонія перебувала у складі СРСР, де хто б скасовував статтю порушення правил про валютні операції. Крім того, хоч марки і ходили тоді Естонії було багато, потреб державної грошової системи це був крапля в море.

В 1990 року одне із економістів пішов ще й запропонував використовувати фінську марку як законне платіжне засіб [1, c.5]. І це пропозицію був позбавлене дотепності, втілення видавалося вельми сумнівним. Навіть якщо його предоложить, що самостійне регулювання грошової эмисии-это розкіш, без якої Естонія тоді цілком могла б обійтися, при цьому варіанті все-таки залишається невирішеною деякі цілком серйозні проблеми. Валютний резерв республіки був у той час по закордонах, так просто ніхто б Естонії марок назву, а заробити їх самим за умов централізованого регулювання експорту та закритих кордонів була дуже затруднительно.

Весьма цікавим була пропозиція про міжнародної групи, припускало взяття позики у розмірі 600 млн. шведських крон, які мають стати покриттям крони, і наділити винятковим правом емісії валютний рада з 3 шведських і 2 естонських представників. Проте, цьому проекті не знайшов підтримки у уряд і зустрів протидія Банку Естонії, який був усунутий з системи регулювання грошового звернення. З іншого боку деякі економісти вважали сума позики є недостатньою [1, з. 5−6]. Важливим був і питання залога.

Как бачимо, їх були надто радикальні для союзної республіки, але з відповідали багатьом вимогам, що ставляться до валюті незалежного держави. І по тому, як у квітні 1990 року оголосили перехідний період до відновлення незалежності, вибір був остаточно зроблено повноцінної національної валюти. У цього року Банк Естонії створив робочу групу з підготовці реформи [1, c.6].

2. ГРОШОВА РЕФОРМА ЯК НАЙВАЖЛИВІШИЙ УСПІХ ГРОШОВОЇ ПОЛІТИКИ ЭСТОНИИ

2.1. ПІДГОТОВКА РЕФОРМИ.

Не секрет, що грошова реформа-это зовсім на простий обмін грошей. Для здобуття права нова валюта стала справді життєздатною, економічна політика мала забезпечити розв’язання цілої низки проблем. І тепер найважливіші з них:

2.1.1. Досягнення цінового рівноваги. Перед проведенням обміну грошей Естонія потребувала істотних макроекономічних перетвореннях, пов’язаних переходити від командної економіки до ринків. І з найболючіших проблем цьому шляху була реформа цін. У разі централізованого планування ціна товару або ж послуги пов’язаною ні з рівновагою попиту-пропозиції, ні з виробничими витратами. Це призводило до гострого дефіциту одних товарів, тоді як інші, що ніхто як хотів купувати, пилюжилися на магазинних полицях. І щоб коли Радянський Союз перед могла дозволити таку розкіш як мільярдні дотації, то тут для маленькій Естонії продовження такої політики загрожувало економічної катастрофой.

Кроме того, економіка всіх республік орієнтувалася тоді на дешеве російську сировину і енергоносії, а це призводило до неефективного витрачанню обмежених ресурсів. Досвід Литви, яка виявилася після проголошення независмости у березні 1990 року за умов энергетичесуой блокади, показав, наскільки порочна подібну практику. У умовах лише корінна реформа ціноутворення могла пом’якшити неминучий майбутньому перехід на світові цены.

Если додати до цього черги, яких Естонія не знала, відсутність в українських магазинах найнеобхіднішого, талони на олію, цукор і мило, то висновок напрошується саме по собі. Ні економічна самостійність, ні нормальна фінансову систему що неспроможні не могло за умов, коли гроші виконують жодній із своїх трьох функцій: ні кошти накопичення (недовіру до грошам запаси переважно виготовлено вигляді крупи, мила чи шкарпетку), ні заходи вартості (як я сказав, ціна товару не промовляла ані що), ні кошти обміну (поширення бартеру і всі дедалі більшу кількість талонів ясно свідчили про этом).

В умовах уряд Естонії наважився зробити вкрай непопулярний, але єдиний можливий крок. 15 жовтня 1990 року ціни продовольство піднялися в 3−4 разу, подорожчання промтоварів було менше різким, проте дуже відчутним. Компенсації поширювалися лише з дітей, пенсіонерів, інвалідів і багатодітних матерів, причому розмір посібники (60 рублів) більш ніж скромным.

Пожалуй, що стосується підвищенням цін найяскравіше проявився конфлікт фінансової політики та політики соціального захисту. Проте сумний досвід України, Білорусі і багатьох інших держав вкотре свідчить: на в цьому світі треба платити, за відстрочку оплати. Жоден з постсоціалістичних держав не уникнуло підвищення цін, й у остаточному підсумку ніж раніше країна пройшла крізь це, тим був вихід із кризиса.

Однако, це зростання цін було ж таки адміністративним: диспропорції ринку хоч і зменшилися, але з зникли зовсім. У 1991 року був скасовано регулювання ціни більшість споживчих товарів, що призвело до новому подорожчання в 2−2.5 разу. Після цього зростання цін тривав (новий виток подорожчання були початок 1992 року), але вже була такою різким. І хоча рівень життя населення помітно знизився, подорожчання сировини призвело до обвальному падіння виробництва, а уряд Савісаара змушений був піти у відставку, цінова реформа усеже принесла свої плоди: до червня 1992 року ринок наблизилася рівноваги попиту й пропозиції, диспропорції істотно скоротилися, повільно, але вірно починали працювати закони ринкової економіки. У умовах запровадження твердої валюти стало справді возможным.

2.1.2. Насичення ринку. Природно, за умов тотального дефіциту нова валюта не протрималася ще й кількамісячної (різке зниження курсу українського купона була кращим підтвердженням того), та й світовий досвід свідчить у тому, що на успіх грошової реформи можна лише тому випадку, коли їй передувала товарна інтервенція. На жаль, план Маршалла, відмінно показавши себе у повоєнної ФРН, вимагав значних доларових вливань, а весь валютний запас Естонії тоді був у півтора рази менше, ніж статки Майкла Джексона [1, c.9]. Довелося вишукувати іншу шлях, і шлях цей був найден.

Одной із найефективніших заходів для насичення ринку було визнано створення дуже ліберального режиму зовнішньої торгівлі: майже всі товари можна було ввозити без мит. Завдяки цьому всього кілька перших місяців 1992 року від тотального дефіциту вдалося можливість перейти до більш-менш задовільного насичення ринку. І хоча з питань високі ціни імпортні товари недоступних багатьом жителям Естонії, гіперінфляція призвела до того, що власники заощаджень, намагаючись позбутися постійно обесценивающихся рублів, скуповували і техніку, і одяг, і продукти. Накопичення, і так значною мірою знецінені інфляцією, почали різко уменьшаться.

Другим напрямом політики насичення ринку було підтримку більш високого рівня цін проти сусідніми державами рубльової зони. Цінова реформа Естонії почалася на підлогу року раніше російської, і наші ціни постійно опрежали ціни сусідів однією крок. І якщо перемоги до кінця 80-х мешканці навколишніх регіонів їхали о Естонію і поза продуктами, і поза промтоварами, нині стали геть протилежною: до нас везли товари та із Росії, і з обвинуваченнями України, і з деяких інших республік, а назад вивозили інфляційні рублі (курс продажу валют Естонії не досягав благоприятым, ніж в сусідів). Цим Естонія вбила двох зайців: з одного боку, збільшилося пропозицію щодо недорогих товарів (вони були як імпортних, так і естонських), і з другой-произошел відтік рубльової маси, значно зміцнило потенціал майбутньої естонської валюты.

Менее явне, та все ж помітне вплив на насичення внутрішнього ринку справила встановлення певні імпортні товари параллеленых цін рублях і валюті (переважно, в фінських марках). Це мотивувало власників валюти витратити її вдома, а чи не іншою березі Фінської затоки: ціни на Естонії були нижче через нижчих податків, а качество-такое ж. Валюта ця по крайнього заходу частково залишалася Естонії, збільшуючи «золоті запаси» держави. З іншого боку, цим знов-таки було збільшено пропозицію: багато не хотіли зв’язуватися з нестабільними рублями, а рассчеты у валюті помітно підвищували надійність сделки.

2.1.3. Cоздание резерву покриття крони. Будь-яка валюта має цінність лише остільки, оскільки їй довіряють і в середині країни, і там. До жалю, у Естонії було і не репутації держави з стабільної економікою (що дозволяє США роками мати дефіцит платіжного балансу), ні значних природних ресурсів (внаслідок чого кувейтський динар є дуже стабільної валютою), ні стійкого переважання експорту над імпортом завдяки високому якості товарів (як у Японії). Отже, республіка змушена була від початку створювати репутацію своєї валюти, а цього було треба дати тверді гарантії те, що навіть тоді невдачі фінансової політики держави крона не перетвориться на марну папірець. Тож однією з основних принципів реформи було створення 100% покриття крони золотому й валютними резервами держави [1, c.10].

К жалю, значної частини валюти, належала Естонії, виявилася заморожена у Зовнішекономбанку, але з тих щонайменше це завдання вдалося здійснити. До приєднання до Радянського Союзу Естонії належало 11 тонн золота. І хоча з цієї кількості 2.9 тонни, які зберігалися у Швеції, був у свого часу передані СРСР, решту удалося одержати тому [1, c.11−12].

Однако, цього досить: вартість золота виявилася нижчою за 120 млн. доларів, необхідних, на думку експертів, для успіху реформи. А, щоб покриття крони, 27 січня 1992 року Рада Естонської Республіки видав постанову «Про валютному резерві ЕР», яке про те виділення з державного лісового фонду резервні лісосіки вартістю 150 млн. дол. і їх як валютного резерву на баланс Банку Естонії [2, c.66]. Звісно, у разі під загрозу поставили добробут майбутніх поколінь (проданий ліс відновлюється надто повільно), але ставка виправдовувала ризик: але вдалося переконати світ стійкості крони, то, можливо, результат реформи був би значно менш сприятливим, а іншого шансу поліпшити фінансове становище уже не представилось.

2.1.4. Законодавча база грошової реформи. Перед проведенням реформи уряд заявило, що крони економіка Естонії почне грати за новими правилами. У перебігу першого півріччя 1992 року ухвалили цілу ряд законів, які закладали передумови стабільності естонської кроны.

Принятое у квітні 1992 року постанова уряди Естонії «Про нормалізації обігу готівкових грошей» про те здійснювати угоди на суму понад 1000 рублів лише з безготівковому розрахунку. Це ж постанову давало банкам право встановлювати для юридичних ліміт касимежа, перевищувати який підприємства або не мали права [3, c.283−284]. Зараз нам це може бути трошки диким («банк буде мені вказувати, скільки мені випала права зняти з свого рахунки, а скільки немає»), однак у умовах прийняття подібного нормативного акта був дуже доцільним. По-перше, становлення цивілізованого грошового звернення вимагало певного контролю над напрямом грошових потоків. По-друге (і это-самое головне), Естонія переживала тоді сильніший криза готівки: Центральний Банк Росії, в руках перебував друкований верстат, не надсилав у республіку нових купюр, частину грошей, як я писав, вивозилася з Естонії, а інфляція трималася на дуже рівні. Зарплату затримували тижнями, й у умовах успішне проведення реформи вимагало по крайнього заходу відносної стабілізації і зменшення ажіотажного попиту наличность.

20 травня, протягом місяця до обміну грошей, Верховна Рада ЕР прийняв низку законів, вкладених у забезпечення грошової реформи. Згідно із Законом про грошах, естонська крона після проведення реформи ставала єдиним законним платіжним засобом біля Естонії, причому кредитні установи, і інші юридичних осіб були зобов’язані приймати крони без обмежень під час проведення будь-яких угод [5, c.422]. Значення цієї норми було досить велика: Естонії перед реформою поруч із карбованцевих було досить побутує і валютний обіг. Проте після проведення реформи така ситуація неприемлима: по-перше, це підірвало б престиж крони, по-друге, це уповільнило б формування валютного покриття нової грошової одиниці (натомість, щоб «купувати» крони в обмінних пунктах, туристи воліли б розплачуватися доларами чи марками), в-третих, ускладнила б проведення Грошової Політики держави (якщо кількість крон у спілкуванні Банк Естонії міг регулювати, то, на випуск в господарський оборот, скажімо, фінської марки він впливати було). Обов’язковість крони до прийому усіма підприємствами дозволила кілька обмежити бартерні угоди: про яку цивілізованої грошової політиці може, якщо значна частина реалізується у вигляді натурального обмена?

«Закон про іноземній валюті» передбачав такі норми: по-перше, після проведення реформи валюту можна використовувати лише зовнішніх розрахунків [4, c.423]. Про значення подібного нововведення вже говорил.

Во-вторых, валюта, що надходить на рахунки юридичних, підлягала обміну на крони по офіційним курсом на день конвертації [4, c.423]. Це становище, безумовно, обмежувало свободу підприємств розпоряджатися власними заробленими грошима, але цей крок був цілком виправдане: надзвичайні ситуації потребують і надзвичайних рішень, як від регулярності приросту валютних резервів залежала і щаслива доля грошової реформи, і майбутнє естонської економіки вцелом.

В-третих, юридичних осіб були зобов’язані переводити зароблену по закордонах конвертовану валюту до Естонії протягом двох місяців із дня її надходження [4,c.424]. Сенс цієї статті було той самий, що з попередньої, хоча захоплення у підприємців вони мали викликати ще менша: дуже вже усе це схоже до дій Зовнішекономбанку СССР.

Впрочем, ці обмеження зм’якшувалися наступній нормою: Банк Естонії (БЭ) гарантував та обмін крон на валюту по офіційним курсом [4,c.424]. А значення цього положення переоцінити важко: нарешті законі декларована нехай внутрішня, проте конвертируемость.

В-пятых, видача і прийняття зовнішніх позик підлягали реєстрації в БЭ, інакше ці операції вважалися недійсними [4,c.424]. Це забезпечило БЭ можливість контролювати відтік капіталів і відсоткових виплат, накладаючи вето на угоди, здатні зашкодити економіці государства.

В-шестых, закон дозволяв вільний вивезення капіталу, раніше ввезеного країну на як інвестиції, а такжей вільний вивезення дивідендів, одержуваних у Естонії. У інших випадках вивезення валюти здійснюється відповідно до правил, затвердженим БЭ і узгоджених із урядом [4, c.424−425]. Зовнішні инвестиции-залог нормально функціонувати естонської економіки, і природно прагнення максимально спростити питання, пов’язані з інвестуванням капіталу Естонію. У той самий час Естонія занадто бідна країна, аби дозволити собі безконтрольний відтік валюты.

В-седьмых, БЭ згідно з законом наділили правом вимагати від юридичних інформацію, пов’язану із зверненням валюти [4, c.425]. Проведення будь-який політики вимагає належного контролю, а неодмінним його умовою служить наявність необхідної информации.

Как бачимо, цього закону з’явився достатньо жорстким і часом недостатньо соответсвующим уявленням про свободу підприємництва, проте зміст у прийнятті саме такої закону, безумовно, був. Та й як я говорив, переможців не судять: коли цей правової акт змогла досягнути поставленої мети, отже вона споконвічно був хорошим.

Закон «Про забезпечення естонської крони» передбачав, що це які перебувають у спілкуванні крони повинен мати покриття як золота чи резерву конвертованій валюти [6, c.426]. Це створювало реальні підстави конвертованості крони (БЭ міг скупити скільки завгодно крон), значно підвищувало стабільність естонської валюти, сприяло інвестиціям, зробило крону як мірою вартості і законним способом обміну, а й засобом накопичення (цю функцію грошей працює тільки тоді ми, коли переконані, що однієї чудового дня їх заощадження не перетворяться на пыль).

Курс крони, відповідно до даної закону, определялся БЭ залежно від курсу німецьких марок. І, природно, авторитет тій самій твердої у Європі валюти не міг збільшити довіру до естонським грошам. У цьому БЭ у відсутності права девальвувати крону, що також немаловажно.

БЭ зобов’язаний забезпечити вільний обмін валюти по офіційним курсом на території Естонії [6, c.426], що ставило хрест на валютному «чорному ринку», процвітаючому за радянських часів, і полегшувало проведення зовнішньоекономічних рассчетов.

Изменение обсягу крон в обороті має відповідати зміни резервів БЭ [6, c.427]: самотужки неможливо забезпечити збалансовану грошову політику й конвертованість національної валюты.

БЭ зобов’язаний по меншою мірою кожного місяця оприлюднити інформацію розмір резервів золота і конвертованій валюти, і навіть про кількість крон у спілкуванні [6, c.427]: открытость-необходимое умова довіри, і що доступнішими буде така інформація, тим менше виникає чуток та домислів. Історія знає чимало прикладів того, як єдиною причиною банківського краху з’явилися чутки про неплатоспроможності банку. Якщо ж ідеться про фінансах держави, легко уявити, які може бути наслідки неточною информации.

2.2. ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМЫ.

Для безпосереднє керівництво підготовкою та проведення грошової реформи, у березні 1991 року було створено комітет із грошову реформу, у складі якого входили прем'єр-міністр, президент Банку Естонії та незалежний експерт [1, c.17]. Це одного боку забезпечувало достатню компетентність і зв’язок реформи із загальною економічної політикою держави, і з другой-давало зберегти незалежність комітету. Розпорядження комітету з питань силі були рівнозначні постановам парламенту, що дозволяло досить і опреативно приймати необхідні рішення. До обов’язків комітету входила і розробка принципів національної грошової системи та Грошової Політики [1, c.17−18].

Именно комітет із грошову реформу визначив термін обміну від грошей і правила, якими цей обмін відбувався. На погляд правила ці можуть досить жорсткими: так, обміняти гроші могли ті, хто попередньо перевірив наявність свого прізвища у списках, а підлягаючий обміну сума готівкових обмежилася 150 кронами на людини (проте, банківські внески населення і усі засоби підприємств у своїй обмінювалися повністю) [1, c.18]. Своя логіка у тому, безумовно, була: оскільки кількість випущених звернення крон на повинен було перевищувати золото-валютных резервів республіки, необхідно було сформульовано чітко обмежити суму обмінюваних денег-без цього реформа також не було б сенсу. З іншого боку, довелося б запобігти появі «мертві душі», щоб «зайві» рублі були обміняти через підставних лиц.

С тієї ж метою починаючи із травня були різко обмежені карбованцеві перерахування до Естонії, і з 16 червня все поштові переклади поверталися відправникам [1, c.18]. На жаль, цей захід також було вынужденой: якби тененвая економіка вирішила скористатися обміном грошей до Естонії, все рассчеты економістів були б перекинуті валом інфляційних рублів. Ті ж мав на меті БЭ і тоді, розпочавши встановлювати офіційний курс крони лише у вільно конвертованим валютам. І мета було досягнуто: кількість крон, випущених звернення 20−22 червня, було зведено до мінімуму без обмеження інтересів основної маси жителів республіки. Проте, обмін денег-это не кінець реформи, лише завершення першого її этапа.

3. ЩО СПРИЯЛО І ЩО ЗАВАДИЛО УСПЕХУ ГРОШОВОЇ РЕФОРМЫ

3.1. Обставини, які сприяли успіху реформи. А, щоб запровадження власної валюти справді приніс суттєві плоди, поруч із перебудовою фінансової систем потрібно було провести фындаментальные зміни в усій економічної политке держави. Тому після обміну грошей було розпочато низку заходів, вкладених у зміцнення економіки.

Во-первых, були увеличны деякі податки (оборот зросла з 10 до 18%, єдиної ставкою прибуткового податку з підприємств стало 33%-раньше у цій ставці оподатковувалися лише найвищі доходи, прибутковий податок з приватних осіб, місячний дохід яких перевищував десять мінімальних окладів, зросла з 33 до 50%) [1, c.22]. Відповідно до макроекономічним законам, що стоїть рівень податкової ставки, тим менше споживання, менше попит, а следовательно-и інфляція. З іншого боку, збільшення податкових надходжень стало необхідною передумовою бездефіцитного бюджету, що є після реформи однією з головних проритетов економічної політики Естонії. Звісно, високі податки вкрай негативно позначаються розвитку виробництва, наводячи до зменшення валовий продукт і зростання безробіття, і тому після деякою стабілізації економічного становища ставки прибуткового податку були уменьшены.

Во-вторых, на кілька днів було заморожено зарплата вгосударственном секторі [1, c.22], що також кілька обуздало інфляцію від попиту й дозволило зменшити випуск в звернення нових грошей. Другим позитивний результат було скорочення бюджетних витрат, що дозволило легше досягти збалансованості бюджета.

В-третих, поступово почали збільшуватися вимоги до обов’язковим резервах комерційних банків, і поза підлогу року (червень-грудень 1992 року) вони зросли з десятьма до 15% [1, c.23]. Це зменшило швидкість обігу грошей (що справила позитивний вплив на зниження інфляції) і підвищило надійність банков.

В-четвертых, максимальне спрощення туристам зі Скандинавії перетину естонської кордону сприяло з того що громадян України, котрі приїжджають у Естонію на купівлю у період зросла у кілька разів: ціни на Естонії був у значно нижчі від, ніж тому березі затоки. Це обумовлювалось тим, що таке реальна купівельна спроможність крони стосовно німецької марці була вищою офіційний курс в 4−10 раз (залежно від методики рассчета) [1, c.23−24]. Багато в чому саме фінам валютні запаси Естонії за липень-грудень 1992 р. збільшився у 2.15, а й за 1993 год-еще в 2.09 разу. Інший причиною його настільки різкого зростання резервів було різке збільшення естонського експорту, знову-таки, завдяки заниженному курсу крони [1, c.24].

В-пятых, був законодавчо обмежений граничний розмір зовнішнього боргу (сума всіх боргів, накопичених до початку року, має перевищувати 75% дохідної частини бюджету нинішнього року) [1, c.24]. І хоча відмінність між стакбильностью курсу крони стосовно конвертованим валютам і його «внутрішньої» инфляционностью заохочувала жити у борг (що буде витрачено в нинішнього року потреби держави, наступного року легше повернути з допомогою інфляційного зростання бюджетних доходів), було вирішено не зловживати цим: відсоткові выплаты-это витік валюти із країни. З іншого боку, якщо держава стане немає із засобів, це неодмінно знизить довіру і для її грошової політиці, і, для її грошової одиниці. Тому більшість кредитів, узятих Естонією, були спрямовані на фундаментальні перетворення інфраструктури: перехід із мазуту на місцеве паливо (що у обіцяло істотну валютну економію), реконструкцію транспортної системи та доріг (що дозволило б збільшити обсяг транзитних перевезень і заробляти у цьому валюту) і т.д.

В-шестых, було прискорено темп приватизації, що підвищило ефективність економіки (давно доведено, що государство-плохой господар) й забезпечило приплив зовнішніх инвестиций.

Как бачимо, грошова політика Естонії після введення крони була найтіснішим чином пов’язані з іншими напрямами економічної політики: її успіх було б неможливий, якби разом з обміном грошей були проведено зміни і у бюджетній, й у податковій, й у митної політиці, якби грошова реформа була пов’язані з реформою власності і часткової лібералізацією візового режиму для європейських і північних стран.

Другой найважливішої рисою грошової реформи було те, що у неї пов’язані з дуже жорсткою економією. Витрати держави були гранично обмежені, та й жителям республіки довелося відмовитися тільки від розкоші, а й багатьох звичних зручностей. Втім, у тому, щоб краще у майбутньому, завжди необхідно інвестувати. І коли Естонія відмовилася свого часу від шокотерапії і пом’якшила грошову політику користь соціальної сфери, збереження повної зайнятості і штучного підтримки збиткових підприємств, то про яку стабілізації було б і речи.

Реформа виправдала надії: помітно знизилася інфляція, різко сповільнився скорочення валовий продукт (цього року прогнозується і той реальний зростання ВВП), повністю зникло таке як дефіцит, зростання зарплати випереджає інфляцію, валютний резерв стрімко збільшувався до початку 1994 року, потім коливався близько точки рівноваги, а 1995 року і його зростання знову відновився [14, c.8].

Однако, водночас слід визнати, що у проведенні економічної політики Естонії були й дуже серйозні недоробки, які негативне вплив та на грошову политику.

3.1. Що перешкоджало успіху Грошової Політики. На жаль, перешкоди ці мали місце й у економічної, й у політичній сфері. На найбільш, моє погляд, істотних хотілося б подробнее.

Во-первых, хотілося б вирізнити очевидну слабкість банківської системи: крах банку «Ревалия», Тартуського комерційного банку [8, c.3], Социалбанка, Аренгубанка і багатьох других-лучшая тому ілюстрація. Часто банки стають жертвою політичних ігрищ (гучна з вилученням бюджетних коштів з Соціального банка-лишь лише один приклад). Відповідальний європейських норм закону про кредитних установах набрав чинності лише цього року [13, c.5] (доти діяв закон 1989 року), а закону про страхуванні вкладів не прийнято досі пір. Система розрахунків з допомогою магнітних карток тільки до початку формуватися. Усе це знижує довіру до банківську систему і призводить до того що, що більшість розрахунків відбувається готівкою. Це утрудняє регулювання грошового обігу євро і проведення повноцінної грошової политки.

Во-вторых, відсутність належної законодавчої бази для по земельну реформу надає негативний вплив і приплив капіталу (безумовно, інвестори охочіше набували б підприємства разом із земельною ділянкою, де їх розташовано), і звернення капіталу у країні (земля-отличный заставу і при отриманні кредиту), і розвиток сільськогосподарського виробництва (у хуторян немає таких грошей купівля сучасної техніки, а банки незгодні видавати кредити без застави). А далі все це безпосередньо пов’язано з фінансової системой.

Во-третих, відсутність з декотрими країнами (зокрема, з Росією) договорів про уникнення подвійного оподаткування призводить до того, що міра інвестицій виявляється меншим, ніж міг би быть.

В-четвертых, «східна политка» Естонії та політика щодо негромадян зовсім на сприяють збільшенню експорту до Росії та розвитку транзитної торгівлі. Існує реальна загроза те, що якщо не зміниться, роль мосту між заходом і сходом відіграватимуть Фінляндія і Литва, в яких від Росією сприятливіші отношения.

В-пятых, внутрішній ринок Естонії замалий, а якість естонських товарів який завжди виявляється конкурентноспсобным зовнішньому ринках. Перешкоджають експорту і великі мита в країнах-імпортерах. Втім, зростаючий обсяг зовнішніх інвестицій сприяє швидкої реконструкції застарілих виробництв, що найбільш сприятлива б'є по ролі вітчизняних товарів. Вселяє оптимізм, і підписаний липні 1994 договір між Естонією та ЄЕС про вільної торгівлі [11, c.6].

В-шестых, момент проведення реформи інфляція Естонії було досить високої, і у наступні роки вона помітно знизилася, внутрішнє зростання цін час все-таки перевищує європейські показники у 10−20 раз [14, c.10]. Це знижує експортний потенціал Естонії та спричиняє зростання імпорту, що уповільнює зростання валютного покриття кроны.

К жалю, багатьох проблем реформа вирішити окремо не змогла: промисловий спад до цього часу не подолано [14, c.12], Естонія втратила чимало традиційних виробництв, безробіття дуже висока (особливо у сході республіки), дефіцит зовнішньої торгівлі зростає з кожним місяцем, асигнування на науку, культуру, поліцію, соціальної сфери покривають лише малу частину потреб. Втім, і становище не безнадійно: завдяки зовнішнім інвесторам знову починають працювати підприємства, левову пайку наявних експорту становлять машини та устаткування (що дає надію до зростання виробництва, у майбутньому), доходи бюджету збільшуються з кожним роком. Але як вже писав, що краще буде становище у економіці вцелом, тим успішнішою стане кращим і грошова политика.

4. ОСНОВНІ НАПРЯМКУ ГРОШОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІСЛЯ РЕФОРМЫ

Если сформулювати основну мета Грошової Політики Естонії в 1993;95 року, вона матиме такий вигляд: підвищення відкритості й саморегуляції грошової системи поруч із забезпеченням її стабільності [1, c.26].

Если закону про валюті, прийнятий у 1992 року, встановлював дуже жорсткі правила звернення іноземної валюти, то мері виходу з кризи цих правил дедалі більше зм’якшувалися. Починаючи з 1993 року підприємствам, у яких значний оборот зовнішньої торгівлі, дозволено відкривати валютні рахунки [8, c.4], і з грудня 1993 року порядок відкриття цих рахунків був спрощений [9, c.5]. Тепер, коли естонська крона насправді довела свою життєздатність, подібне послаблення лише порушувало довіру на грошову політики держави, перешкоджало відтоку валюти із країни, зменшило роль готівкового звернення валюти на користь безготівкового і розширювало можливості комерційних банків по залученню средств.

Начиная з березня 1994 року й юридичні, і особи отримали право необмеженого вивезення ввалюты межі країни (единственнм умовою було заповнення митної декларації у разі, якщо сума перевищувала 80 000 ЕЕК по курсу БЭ на день вивезенню та уявлення документів, підтверджують законне походження валюти, Якщо ця сума перевищувала 200 000 ЕЕК) [10, c.7]. І хоча цю норму суперечила мети формування покриття крони (цілком можливо, що її появу було викликане боротьбою імпортерів за групові інтереси), не можна, проте, не визнати: коли ми йдемо до Європи, де серед головних економічних принципів є відкритість так і вільний рух капіталу, то рано чи пізно наші правові норми потрібно було навести відповідність наведеним вимогам. З іншого боку, як я згадував, політика жорсткої економії вже дала свої плоди, і загальну стабільність крони цей крок не угрожал.

В квітні 1994 року був скасовано вимога реєстрацію в БЭ зовнішніх позик [11, c.5], що позитивно позначилося на «гнучкості» капіталу полегшило приплив у Естонію грошових средств.

Как бачимо, сфера застосування закон про іноземної валюти постійно обмежувалася, у тому ж 1994 року це закон був задоволений повністю скасовано [12, c.8].

Безусловно, всі ці кроки означали частковий відмови від сверхблагоприятных умов естонської крони, але й одну дитину не годують все життя одним молоком: рано чи пізно доводиться звикнути до твердої їжі. І грошова политка в повному обсязі час проводитися в тепличних умовах: економіки завжди має місце конфлікт цілей, і якщо направити всі кошти держави на досягнення, а такою, зробивши це коштом інших, результат буде плачевним. Безсумнівно, описані заходи є компроміс між надійністю валюти, поглибленням свободи підприємництва та розвитком виробництва, але, мій погляд, ця поступка є розумним. З іншого боку, до початку 1994 року крона досить зміцніла у тому, щоб витримати певну конкуренцію, а конкуренция-лучшая гарантія розвитку й удосконалення (для фінансової систем це теж актуально).

Как згадував, поруч із певної лібералізацією відбувався й інший процес: підвищення надійності банківської системи (а банки є важливим знаряддям фінансової політики), і навіть відстеження й усунення небезпек, загрозливих стабільності кроны.

С 1 липня 1993 року було запроваджено нові нормативи надійності для комерційних банків [8, c.7], а вересні 1994 року вони були пожорсткішали [12, c.9]. Без надійної банківської системи важко сказати про ефективної грошової політики і довіру до грошам, отже ці заходи видаються цілком оправданными.

Начиная із травня 1993 року, поступово дедалі більше посилюються вимоги до власного капіталу комерційних банків: тоді як 1992 року мінімальний капітал становив 6 млн. ЕЕК, чи до 1 січня 1996 року він має сягнути 50 млн [8, c.10]. Це спричиняє зменшенню числа комерційних банків та підвищенню їх надійності, що сприятливо б'є по стабільності банківської системи государства.

Когда у березні 1994 року уперше відбулося скорочення валютних резервів, довелося б знайти метод переконати ділової світ тому, що ні дивлячись цього крона залишиться стабільної. Саме цим було виділено зумовлено рішення БЭ провести з комерційними банками форвардні угоди терміном до 7 років за обміну крони на німецьку марку за курсом 1:8 [11, c.4]. Це мало на меті припинити розмови про девальвації крони і збільшити приплив інвестицій [1, c.28]. Щоправда, важко сказати, де була гарантія те, що у разі падіння крони угода відбудеться: за зобов’язання БЭ зобов’язаний відповідати ніхто, окрім неї самого.

Как бачимо, грошова політика після реформи розвивалася без особливих колізій: Естонія переважно йшла принципам, закладеним під час реформи 1992 року (сильні гроші, збалансований бюджет, ліберальна зовнішня торгівля), і зайшле у березні 1995 року новий уряд Тийта Вяхи підтвердило цей курс. І на мою думку, така політика загалом виправдала себе [13, c.10].

4. БАНК ЕСТОНІЇ ЯК НОВИЙ ОРГАН ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВОЇ ПОЛИТИКИ

Любым справою повинні спеціалісти, і грошова политка-не виняток. Саме тому найбільший обсяг функцій, що з грошовим зверненням, покладено не так на парламент чи уряд, але в Банк Естонії (БЭ).

Задачами БЭ являются:

Координирование грошового обращения Проведение грошової эмиссии Хранение дорогоцінних металів і валютних запасів Эстонии Проведение державної грошової та надійної банківської политики Осуществление нагляду над кредитними учреждениями Представление Естонії у міжнародних фінансових, банківських і кредитних организациях Составление платіжного балансу Естонії [15, c.655].

Именно БЭ видає ліцензії на валютні операції, визначає курс крони на основі курсу німецьких марок, стверджує правила ввозу-вивозу валюти, і правила проведення міжнародних рассчетов.

Как бачимо, коло цих питань вельми широке, і завдання під що свідчить тісно пов’язані між собою. Крім зазначених функцій, є і консултьтирование органів влади: уряд неспроможна приймати важливі экономико-политические рішення, якщо вона вислухало думку БЭ по даному питанню. І хоча голос БЭ у разі є лише дорадчим, якість прийнятих рішень від імені цієї підвищується [15, c.655−658].

Эффективное виконання цих функцій вимагає незалежності, і БЭ справді користується великою самостійністю: не залежить з інших державних установ, не підпорядковується уряду, лише дає звіт парламенту. Це дозволяє йому стояти осторонь політики, та, крім того таким чином вдасться уникнути інфляційного фмнансирования бюджетного дефіциту (т.к. БЭ зобов’язаний кредитувати уряд) [15, c.658].

Для регулювання Грошової Політики БЭ має такими полномочиями:

Эмиссия цінних паперів, їх продаж і покупка Продажа і купівля дорогоцінних металів і валюты Утверждение правил, регулюючих дененжный рынок Утверждение нормативів для які у Естонії кредитних учреждений Предоставление позик кредитним учреждениям Утверждение відсоткові ставки БЭ Утверждение ліміту позик кредитним учреждениям Применение санкцій щодо порушників правил грошового звернення [15, c.659].

Как бачимо обсяг прав БЭ досить великий. Але виникає запитання: яка відповідальність пов’язані з цими правами і обов’язками? На жаль, чіткого відповіді це запитання мені у законі не нашел.

Возникает і такий сумнів: хоч БЭ і позбавлений впливу політики, де гарантія, що він, володіючи величезними повноваженнями, не захоче вести власну гру у політиці? Щиро кажучи, ситуація з Соціальним банком, коли БЭ підлогу року, щось здійснюючи, спостерігав те, як політичних інтриги топлять третій за величиною банк республіки, викликає у кращому разі подив. Так що, не дивлячись загальну «доброякісність» закону про БЭ, його аспекти було б доработать.

5. ВИСНОВОК: МАЙБУТНЄ ГРОШОВОЇ ПОЛІТИКИ ЭСТОНИИ

В кінці роботи хотілося б задатися таке питання: які будуть основні пріоритети Грошової Політики країни у кілька років? Як як на мене, найближчими роками в розвитку фінансову сферу Естонії надаватимуть визначальним чином вплинути следущие факторы:

Приближение внутрішніх цін до світових з істотно знизить інфляцію, але водночас і припиниться зростання валютного резерву з допомогою покупців через рубежа.

Инвестиции, зроблені на економіку Естонії, приведуть до зростання виробництва та поліпшити якість товарів, але експорт цих товарів все-таки навряд чи дозволить компенсувати втрати, пов’язані з різким зменшенням shopping-туризма.

Вместе про те, цілком можливо і те, що через появу якісних вітчизняних товарів частка імпорту споживанні буде вже ніколи, ніж у справжнє час, проте зростання реальних доходів підвищить купівельну спроможність населення, що сприятиме збільшення ринку багатьох товарів тривалого користування, які в країні производятся.

Выплата дивідендів іноземних інвесторів призведе до оттку валюти з страны.

Cистема безготівкових розрахунків (зокрема. і з допомогою магнітних карт) буде поступово зменшувати роль готівки підвищить ефективність нашої грошової системы.

Все це сприятиме необхідності перегляду багатьох важливих постулатів нынещней економічної політики. Зокрема, підтримку стабільності крони зажадає ґрунтовнішого перегляду експортної політики (змінюють ценновой конкуренції має прити неценовая), перебування Естонією своєї ніші на світовому ринку й спеціалізації саме у цій області, значних змін у політиці туризму (самотужки республіка зможе однакові конкурувати з Англією, Францією, Німеччиною). Як бачимо, успіх майбутньої Грошової Політики у що свідчить залежить від цього, насколко успішної виявиться реформа за іншими сферах экономики.

По всіма ознаками, треба готуватися до того що, що курс крони до німецької марці нічого очікувати вічно триматися однією й тому самому рівні: щойно наші ціни перевищать ціни світового фінансового ринку (проте прогнози інфляції, зроблені на 1994 і 1995 рік, незмінно виявлялися заниженими), валютний запас почне стрімко танути. З іншого боку, фіксований курс-это явище перехідний: принаймні лібералізації економіки відмовитися від такого заходу. І це змусить БЭ повністю переглянути джерела регулювання грошового обігу євро і знайти інші шляхи підтримки стабільності національної валюты.

Если ж таки спробувати виділити основну мета Грошової Політики Естонії, то це, безумовно, буде входження у європейську валютну систему через інтеграцію з ЄЕС. Виходячи з цього стратегія фінансової політики полягатиме насамперед у тому, аби виконати нормативи, пов’язані з членством в Європейському Союзі. І це передбачає зниження інфляції, збалансованість платіжного балансу, економічну стабільність. Останні 3 роки Естонія пройшла значну частину цього шляху, але є багато ще попереду пройти майбутньому. І всі підстави сподіватися, що раніше чи пізно цей нелегкий шлях буде пройдено до конца.

Список литературы

Kallas, M. Sôrg. Currency Reform in Estonia. Tallinn, 1994.

Постановление Верховного ради ЕР «Про валютному резерві Естонської Республики"//Ведомости ЕР, 1992, № 3.

Постановление уряду ЕР і Банку Естонії «Про нормалізації звернення готівки"// Відомості ЕР, 1992, № 13.

EV välisvaluuta seadus // Riigi Teataja, 5.06.92.

EV rahaseadus // Riigi Teataja, 5.06.92.

EV seadus Eesti krooni tagamise kohta // Riigi Teataja, 5.06.92.

Закон «Про зміни закону ЕР про іноземній валюті» //Правові акти ЕР, 1993, № 7.

Eesti Panga bülletään, 1993, 3 kvartal.

Eesti Panga bülletään, 1994, ¹1.

Eesti Panga bülletään, 1994, ¹3.

Eesti Panga bülletään, 1994, ¹4.

Eesti Panga bülletään, 1994, ¹10.

Eesti Panga bülletään, 1995, ¹5.

Eesti Panga bülletään, 1995, ¹7.

Eesti Panga seadus //Riigi Teataja, 1993, ¹29.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.