Узбеки

Узбеки

Узбеки (самоназва — узбек), нація у Росії, основне населення Республіки Узбекистан.

Общая чисельність у Росії і близько країн СНД — 9195,1 тис. чол. (1970, перепис), їх 7724,7 тис. живуть у Узбекистане (65,5% населення республіки), 665,7 тис. — в Таджикистані, 216,3 тис. — в Казахтане, 332,6 тис. — в Кыргизстане, 179,5 тис. — у Туркменистані. Понад 1 млн. узбеків живуть у Північному Афганістані, близько 14 тис. — у містах західних районів КНР. Кажуть на узбецькому мові. Віруючі узбеки — мусульман-сунітів.

Древними предками узбеків були согдийцы, хорезмийцы, бактрийцы, ферганцы і сако-масагетские племена. З рубежу зв. е. починається насичення Середньоазіатське межиріччі окремих груп тюркомовних племен. З 2-ї половини 6 в. зв. е., від часу входження Середню Азію у складі Тюркського каганату, цей процес посилився. У наступні століття основним етнокультурним процесом, який протікав біля Середньоазіатського межиріччя, було зближення і часткове злиття осідлого, іраномовного і тюркоязычного, і кочового, переважно тюркоязычного, населення.

С розвитком феодальних відносин тут стали формуватися дві народності - таджицька і узбецька, відбувалося становлення їх мов і культур культури. На час входження Середньоазіатського межиріччя на державу Караханидів (11−12 ст.) належить завершення основного етапу етногенезу узбецької народності.

К початку 20 в. процес консолідації узбецької нації ні завершено: у складі узбеків простежувалося наявність 3 великих етнографічних груп.

Одна їх — узбецьке, здавна осіле населення оаз, яка має не було родоплеменное розподіл; головними заняттями були зрошуване землеробство, ремесло і торгівля.

Другая група узбеків — нащадки тієї частини до монгольських тюркських племен Середньоазіатського межиріччя і тюрко-монгольских племен часу Чінгісхана, котра ще зберігала напівкочовий побут (займаючись переважно вівчарством) і родоплемінні традиції (племена карлук, барласи ін.). Більшість із них зберігало самоназва «тюрк » .

Третья група складалася з нащадків дештикипчакских узбецьких племен 15−16 ст. Більшість цих узбецьких племен мало імена народів та племен, добре відомих у середньовіччі (кипчак, найман, канглы, хитай, кунграт, мангыт і ін.). Перехід до осілості цих узбецьких племен, що у 16−17 ст., в основному завершився до початку 20 в. Частину їх поступово злилася з осілим узбецьким населенням, більшість ж зберігало пережитки кочового побуту і родоплемінні традиції, і навіть особливості своїх говоров.

Занимались вони землеробством, але у передгірної і плюндрує степовий зоні однією з основних занять залишалося скотарство з цілорічним змістом худоби на підніжному корму.

Общественный лад узбецького населення середньоазіатських ханств 16−19 ст. був феодальним зі значними пережитками патріархальних відносин. Надалі, внаслідок приєднання Середню Азію до Росії, у узбеків почали складатися капіталістичні відносини, що активізувало процес їх етнічного розвитку. Проте напередодні Жовтневої революції 1917 процес створення узбецької буржуазної нації ще завершился.

В умовах радянського ладу узбеки здобули свою національну державність — Узбецьку і сформувалися в соціалістичну націю. У стислий історичний термін узбеки подолали економічне й культурне відсталість, створили сучасну індустрію, перетворили сільському господарстві на соціалістичної основі, і досягли величезних успіхів у розвитку різних областей культури, науку й мистецтва.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.