Аналіз виробництва продукції молочного скотарства

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Завдання, джерела даних та методика аналізу Розділ 2. Коротка характеристика підприємства

Розділ 3. Аналіз рівня інтенсивності молочного скотарства Розділ 4. Аналіз поголів'я, продуктивності тварин Розділ 5. Аналіз забезпеченості корів кормами Розділ 6. Аналіз продуктивності праці, собівартості молока і приплоду, прибутків і рентабельності

Розділ 7. Резерви здешевлення виробництва продукції

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП В умовах ринкової економіки, при існуванні різних форм власності і господарювання, ефективність функціонування цих форм цілком залежить від конкретних умов господарювання, матеріально-технічної бази, організаційної структури, методів управління. Найбільш вразливим залишається тваринництво, зокрема молочне скотарство. Виробництво молока майже у кожному господарстві збиткове, хоча у вирішенні питань насичення ринку молоко займає особливе місце і не можна допустити знищення цієї важливої для народного господарства галузі.

Падіння виробництва сільськогосподарської продукції погіршує як по-казники ефективності аграрних підприємств, так і соціальне становище більшості верств населення. Теперішній кризовий стан сільськогосподарських підприємств зумовлює необхідність вивчення процесів, факторів, особливостей функ-ціону-вання цих підприємств, пошуків найбільш пріоритетних форм гос-подарювання, шляхів підвищення ефективності.

Проблемами підвищення ефективності сільськогосподарського вироб-ництва займаються відомі економісти-аграрники І.І.Лукінов, В. В. Юрчишин, О. М. Онищенко, П. Т. Саблук, В. Н. Зимовець, В.Г.Андрійчук, В.А.Пулім, Р.А.Іва-нух, І.Я.Петренко, С.І.Кованов, С. А. Асханов, В.А.Добринін, О.І.Сокол та інші.

Важливим є аналіз ефективності виробництва, а також проблемні питання щодо пошуків напрямків та шляхів підвищення економічної ефективності виробництва продукції.

Метою даної роботи являється проведення економічного аналізу виробництва та обґрунтування основних шляхів збільшення виробництва підприємстві.

Відповідно до поставленої мети в роботі були визначені такі основні задачі:

v дати загальну характеристику теоретичних основ економічного аналізу виробництва продукції;

v проаналізувати законодавчі акти та вимоги щодо регулювання поставленого питання;

v дати оцінку природно — економічних умов діяльності підприємства;

v розкрити основні показники рівня економічної ефективності виробництва;

v проаналізувати динаміку та структуру виробленої продукції,

v визначити фактори, що впливають на зміни у виробництві продукції та зробити аналіз їх впливу.

Інформаційну базу роботи склали законодавчі та нормативні акти Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, нормативні документи, які регламентують діяльність сільськогосподарських підприємств в Україні. Була зроблена оцінка та аналіз звітності підприємства, яке було обране об'єктом дослідження, з тією метою, щоб знайти нові шляхи підвищення ефективності виробництва.

РОЗДІЛ 1. ЗАВДАННЯ, ДЖЕРЕЛА ДАНИХ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. У найзагальнішому плані ефективність означає ефективний розвиток кожної зі сфер суспільного відтворення (безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і споживання), або народногосподарську ефективність, нерозривно пов’язану з рухом сукупного суспільного продукту, тобто ефективність виробництва цього продукту, ефективність його обміну тощо.

Розрізняють також соціальну й економічну ефективність. Соціальна ефективність — це відповідність господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини. Інтегруючим показником соціальної ефективності є виробництво товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період, переважно за рік.

У колишньому СРСР існувала обернена пропорція у співвідношенні цих двох груп, що свідчило про значно більшу ефективність економіки розвинутих країн Заходу, з одного боку, та витратний характер економіки колишнього Союзу — з іншого. В Україні за 2001—2009 рр. частка товарів народного споживання скоротилася з 3О до 23%, що означає погіршення показників соціальної ефективності [10,26].

Причиною цього є існування в Україні великого військово-промислового комплексу (ВПК), значна матеріаломісткість виробництва (витрати матеріалів на одиницю продукції), застаріла структура виробництва (переважання металургійної промисловості, важкого машинобудування тощо), різкий занепад легкої, харчової промисловості за час економічної кризи [7, 11].

Економічна ефективність — це досягнення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність — конкретна форма вияву дії закону економії часу. За капіталістичного способу виробництва узагальнюючим показником економічної ефективності є норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу головна мета — не максимізація прибутку, а максимізація чистого прибутку на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку [12, 14].

Усі показники ефективності є розрахунковими. Зрозуміло, що для їхнього обчислення потрібно мати необхідну сукупність первинних показників, які відображають реальні виробничі процеси та стан системи господарювання за всіма її напрямками. Основним джерелом інформації комплексного економічного аналізу є дані оперативного обліку всіх видів ресурсів і витрат, основних результатів та балансу підприємства за станом на відповідну дату [25, 36].

Визначення економічної ефективності діяльності має опиратися на власну методичну основу.

Проте в Україні не існує офіційної та загально визначеної методики комплексної оцінки результатів діяльності. Натомість можна орієнтуватися на такі визначальні положення цієї методики. Аналітична оцінка економічної й соціальної ефективності виробництва має базуватися на результатах комплексного аналізу діяльності господарства за певний час. Такий комплексний аналіз, що охоплює моніторинг, фіксування фактичних (очікуваних) значень у динаміці й аналітичну оцінку певної сукупності показників діяльності, варто проводити за наперед визначеною схемою, в кілька етапів (рис 1.1.).

Рис. 1.1. Основні етапи проведення комплексного економічного аналізу результатів діяльності підприємства [23]

Об'єктами економічного аналізу більшості підприємств виробничого спрямування мають бути:

· організаційно-технічний рівень і обсяг виробництва;

· використання основних фондів і виробничих потужностей, матеріальних ресурсів;

· досягнутий рівень продуктивності праці;

· собівартість продукції (поточні витрати виробництва); прибутковість, рентабельність;

· фінансовий стан і його стійкість.

· опис-характеристика змін показників діяльності оцінюваного підприємства та інших підприємств галузі за розрахунковий період;

· чітко сформульовані висновки, що базуються на результатах проведеного економічного аналізу;

· виявлені у процесі аналітичної оцінки резерви підвищення економічної ефективності виробництва та обґрунтовані пропозиції щодо їхнього практичного використання у найближчій перспективі [12, 23].

Побудова показників ефективності виробництва базується на певних методологічних принципах. Основними з них є:

· результати і витрати, що використовуються з метою формування відповідних показників ефективності виробництва, треба порівнювати як їхнє співвідношення або різницю;

· результат діяльності, вимірюваний кількісно, має бути повним, тобто враховувати всі елементи, котрі вже не можуть повторюватись у подальших розрахунках;

· поточні витрати не можуть мати у своєму складі будь-яких елементів результату;

· усі показники ефективності виробництва доцільно розподілити на два типи: ресурсні та витратні [14, 25].

Інакше: варто виділяти окремо ефективність відповідно застосовуваних (сукупність уречевленої і живої праці) та споживаних (поточних витрат на виробництво продукції) ресурсів як специфічних форм вияву загальної ефективності виробництва.

Формування системи показників для оцінки ефективності має здійснюватися передусім залежно від направленості останньої. Як відомо, головна мета господаря полягає у тому, щоб максимально задовольняти потреби вітчизняного ринку та отримувати достатні абсолютні й відносні величини прибутку.

Сукупність вимірників ефективності варто об'єднати у дві групи: перша — цілеоцінні показники; друга — показники використання ресурсів (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Система оцінних показників ефективності виробництва [10]

Продуктивність праці визначають як співвідношення продукту до кількості зайнятих у його виробництві за певний проміжок часу.

Обернений показник — трудомісткість — показує, скільки праці витрачається на виробництво одиниці продукції. Продуктивність праці — найважливіший показник прогресивності технологічного способу виробництва та відносин власності, який свідчить про використання робочої сили. За продуктивністю праці у промисловості Україна відстає від розвинутих країн світу майже в 5—6 разів, у сільському господарстві — в 7— 8 разів. Таке відставання в сільському господарстві означає, що один працівник у цій сфері в розвинутих країнах світу створює таку кількість продукції, якою можна прогодувати до 130 осіб, а в Україні — менше 15 [2, 45].

Фондовіддача — відношення вартості продукту до засобів праці (основних виробничих фондів). Вона виражає ефективність використання засобів праці або показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів. Щоб підвищити фондовіддачу устаткування, необхідно використовувати його у 2 — З зміни. Фондовіддача в матеріальному виробництві України у 2001—2007 рр. знизилася майже на 35% [25, 56].

Фондомісткість продукції — обернений показник фондовіддачі.

Матеріаловіддача — відношення вартості продукту до предметів праці (матеріальних витрат). Зниження матеріаловитрат в Україні на 1 грн. дало б змогу додатково отримати десятки мільйонів національного доходу [20 ].

Матеріаломісткість продукції — обернений показник матеріаловіддачі.

Названі величини (продуктивність праці, фондовіддача і матеріаловіддача) — основні показники ефективності виробництва. З її підвищенням зростають продуктивність праці, фондовіддача і матеріаловіддача, поліпшується якість продукції. Водночас на практиці можна спостерігати різноспрямований рух цих основних показників. Так, підвищення якості продукції може супроводжуватися застосуванням дорожчих матеріалів, тобто зменшенням фондовіддачі (або зростанням фондомісткості). Тому для всебічного визначення ефективності праці використовують інтегруючий показник, який враховує різноспрямованість руху окремих показників:

(1.1)

де Е — ефективність виробництва; Чц — чистий продукт з урахуванням його складу й якості; П — витрати живої праці; М — кількість витрачених матеріалів; Ф — витрати засобів праці (основних виробничих фондів); v — коефіцієнт приведення до єдиної розмірності, який дає змогу узагальнити витрати і вкладення.

Економічну ефективність слід розглядати як раціональне й ефективне використання не лише одного з факторів виробництва (наприклад, робочої сили), а й усіх виробничих факторів (речові фактори виробництва), управління виробництвом та ін., що передусім залежить від їх оптимального розподілу.

Економічну ефективність необхідно зіставляти із соціально-економічною оптимальністю, яка передбачає проведення державою такої макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала стимулів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і не породжувала бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави — з іншого.

1. Одним із головних цілеоцінних показників є рівень задоволення потреб ринку (I), який обчислюється зіставленням виготовленої і реалізованої товарної продукції (В) та визначеного у процесі маркетингового дослідження ймовірного попиту ринка (О).

I= В/О * 100% (1.2)

2. Важливим показником, що відбиває одну з численних цілей господарства, є валовий та чистий прибуток. Проте абсолютна величина такого показника лише обмежено характеризує діяльність господарства. Останню краще відображає коефіцієнт зростання валового прибутку (Квп), який визначається порівнянням фактичної і запланованої його величин (відповідно Пф і Пп) за формулою Квп = Пф/Пп (1.3)

За аналогічною формулою можна розрахувати також коефіцієнт зростання чистого прибутку.

3. Найбільш ретельно варто підходити до планування й визначення рентабельності як відносного показника прибутковості системи господарювання. Важливе значення для оцінки діяльності набуває насамперед рентабельність виробництва (Рв), для визначення якої треба порівняти отриманий валовий (чистий) прибуток (Пв/ч) з сумою основних фондів (ОсФ) та оборотних фондів (ОбФ), тобто Рв=Пв / (ОсФ+ОбФ)*100%. (1.4)

Поряд з рентабельністю виробництва варто також обчислювати рентабельність окремих виробів (Рт) як співвідношення валового прибутку (Пв) і собівартість товарної продукції (Стп), тобто за формулою Рт=Пв/Стп*100%. (1.5)

4.Ефективність виробництва великою мірою залежить від рівня використання трудових ресурсів. Найбільш вірогідно його характеризує показник продуктивності праці (Вп), який визначають діленням обсягу товарної продукції (Втп) на загальну кількість персоналу (Чп), тобто Вп=Втп/Чп. (1.6)

5.Одним із головних чинникі будь-якого процесу виробництва завжди є основні фонди (технічні засоби праці у грошовому виразі). Найбільш загальним і широкозастосовуваним показником використання основних фондів є фондовіддача (за обсягом продукції та отримуваним прибутком) Фондовіддача за прибутком (рентабельність основних фондів) обчислюється за аналогічною формулою з тією різницею, що в чисельнику замість обсягу товарної продукції використовують величину валового прибутку (Пв), тобто

ФВп=Пв/ОсФ (1.7)

6.Для обчислення зарплатоємності продукції (ЗЄп) користуються показниками фонду заробітної плати (Фзп) та обсягу товарної продукції (Втп):

ЗЄп=Фзп/Втп (1.8)

Можна і варто розраховувати також обернений показник — зарплатовіддачу (ЗВп), тобто обсяг виготовленої і реалізованої продукції на одну грошову одиницю заробітної плати.

7.Зрештою серед сукупності показників використання ресурсів господарства виокремлюють поточні витрати на одиницю товарної продукції (ПВ), величину котрих розраховують діленням собівартості товарної продукції (Стп) на загальний обсяг, тобто:

ПВВ=Стп/Втп (1.9) [25]

Основні перешкоди зростання та розвитку галузі переробки молока в Україні пов’язані з нижченаведеними чинниками.

По-перше, слабкість внутрішніх ринків по відношенню до загального потенціалу в галузі переробки.

Вдруге, перешкодою розвитку секторів переробки молока є неадекватність та постійне забезпечення якісною сировиною.

По-третє, відсутня навчальна пропаганда культури ведення тваринництва, хоча неякісне утримання тварин, тобто за старими звичаями, відсутність селекційної роботи на селі роблять тварин малопродуктивними.

По-четверте, приватний сектор молочного скотарства поставлений у жорсткі умови виживання. Основна маса населення бажає продавати молоко підприємствам молочної промисловості за місцем проживання, але приймальна мережа потребує значного розширення та оснащення холодильними установками. Повна відсутність належного метрологічного забезпечення в господарствах не дозволяє ефективно запровадити новий ДСТУ.

По-п'яте, має місце дефіцит молочних продуктів для забезпечення потреб населення за рекомендаціями Міністерства охорони здоров’я, щодо раціонального харчування.

Молочна продуктивність корів варіює в значних межах. Рівень її слід визначати окремо для товарних і племінних господарств. У племінних господарствах мінімальна межа молочної продуктивності корів повинна бути 5000 кг. в середньому за рік, у товарних — не нижче 3500 кг. Тому поняття високої молочної продуктивності для різних господарств і умов буде неоднаковим. Слід зазначати і те, що для деяких країн, зокрема для США, наведені показники нині значно вищі.

Саме з поглибленою спеціалізацією, пов’язане підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Помітні позитивні зрушення відбулися у молочному скотарстві: зросло виробництво молока, знизилися затрати праці і витрати кормів у розрахунку на одиницю продукції. Для розвитку молочного скотарства необхідно проводити широку програму технічного переозброєння об'єднань, племінних заводів, сільськогосподарських підприємств, створити умови для впровадження у виробництво досягнень науки. Будівництво тваринницьких комплексів і організація виробництва на промисловій основі у найближчі роки будуть основними у молочному скотарстві.

Проте було б помилковим пов’язати промисловий характер виробництва тільки з будівництвом молочних комплексів. Досвід показує, що застосування нових промислових методів виробництва може бути ефективним лише при технічній реконструкції на основі прогресивної промислової технології можна збільшити обсяг виробництва за порівняно короткий строк при невисоких капіталовкладеннях, скоротити затрати праці і засобів у розрахунку на одиницю продукції. Отже, реконструкція молочних комплексів менш важлива, ніж будівництво нових.

При реконструкції молочних ферм доцільно застосувати найбільш прогресивні технології утримання худоби з урахуванням конкретних умов господарств на основі використання серійних засобів механізації, які забезпечують потоковість технологічних ліній, впровадження ефективної системи відтворення стада; створення сталої кормової бази і забезпечення повноцінної годівлі худоби; використання раціональної організації праці. Найкраще, Коли зростання виробництва молока відбувається за рахунок підвищення продуктивності маточного поголів'я при деякому збільшенні його чисельності. Істотним недоліком, який гальмує інтенсифікацію і підвищення ефективності виробництва молока, є високі витрати кормів на одиницю продукції. Це відбувається в умовах збільшення в раціонах питомої ваги концентрованих кормів. Причиною їх перевитрати є, головним чином, недостатня повноцінність раціонів молочної худоби, особливо за протеїном.

Також необхідно поліпшувати якість молока, удосконалювати роботи молочної промисловості, поліпшувати доведення продукції галузі до споживача.

РОЗДІЛ 2. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА ПОСП «Вікторія». Юридична адреса підприємства: Кіровоградська область Гайворонський район, с.м.т. Завалля, вул. Леніна, будинок 12, тел. 75−4-28, форма власності - приватна, номер розрахункового рахунку 26 007 303 049 в відділенні ощадбанку м. Гайворон. Приватне сільськогосподарське підприємство Вікторія було створено 07. вересня 2000 рокув результаті поділу чотирьох відділків совхозу, якому раніше належали землі підприємства. Виконавчим органом підприємства являється правління, яке здійснює керівництво підприємством і стежить за його поточною діяльністю. Керівництво роботою правління здійснює голова правління Бендяк Валерій Нікандрович.

ПОСП «Вікторія» здійснює свою діяльність шляхом вирощування продукції рослинництва, зокрема — зернових та технічних культур, і продукції тваринництва зокрема — відгодівлею великої рогатої худоби, свинарством, наданням послуг в галузі рослинництва, переробкою сільськогосподарської сировини (борошномельна продукція, випічка хлібу і.т.д). У володінні господарства, також, знаходяться значні площі багаторічних трав, однорічних трав, що сприяють власній заготівлі кормів.

Підприємство розташоване в південній частині Гайворонського району Кіровоградської області і відноситься до лісостепової зони. Географічне розміщення господарства обумовлене помірністю клімата, де достатньо тепле літо переходить в холодну зиму з різними коливаннями температури повітря.

Клімат Кіровоградської області континентальний, помірно теплий, Гайворонський район, в якому знаходиться господарство відноситься до недостатньо волого-теплого агрокліматичного району області. Середньорічна температура за даними Агрокліматичного довідника Кіровоградської області дорівнює +7 С з коливанням в місцях -6,6 С в Січні, та +20,2 С в Липні. Вона характеризує теплові умови району, природні умови вирощування різних видів сортів сільськогосподарськких культур. Сума опадів в середньому становить 430−480 мм ., із яких 250−280 мм., припадає на зимовий період, а тому велике значення має затримання снігу та талих вод.

В цілому для даного району характерне перевищене випаровування над кількістю опадів, що часто відбивається шкідливо на рості і розвитку сільськогосподарських рослин. Тому, агротехнічні заходи по збереженню вологи в грунті, строки виконання польових робіт в цілому і в значній мірі впливають на врожаї.

Зимовий період року розпочинається в третій декаді Листопада і продовжується до третьої декади Березня. Тривалість зимового періоду по середнім багаторічним даним 110−111днів. За цей період середньооблікова температура повітря складає -14 С.

Тривалість теплого періоду 254−255днів із середньодобовою температурою повітря +13 С.

Підприємство здійснює різного роду сільськогосподарську діяльність, а саме — виробництво продукції тваринництва (великої рогатої худоби, свинарство), та продукції рослинництва, також на балансі підприємства в наявності є хлібопекарні.

Грунти підприємства — чорноземиплодородні. По механічному складу відносять до суліністих. Але постійно потрібно підвищувати родючість шляхом правильних агротехнічних прийомів, тобто внесенням мінеральних добрив, а також зберігання вологи. Землі підприємства мають однорідне грунтове покриття. Всього в даному господарстві в наявності є 1054,5 га сільськогосподарських угідь, з них ріллі 1027,6 гектар, детальніше склад і структуру сільськогосподарських угідь можна розглянути в таблиці 2.1 «Склад та структура сільськогосподарських угідь».

Таблиця 2.1.

Склад і структура сільськогосподарських угідь приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Вікторія».

З таблиці 2.1 видно, що склад сільськогосподарських угідь залишався незмінним і становив 1054,5 га, в стукрурі - 100%, площа ріллі також не змінювалась на протязі 2007;2009 рр, і становила — 1027,6, і в структурі становить — 97,45% від загальної земельної площі. Кількість праівників впродовж 2008;2009 років залишалась незмінною і становила — 36 осіб.

Розглядаючи трудові ресурси підприємства потрібно сказати, що трудові ресурси — це сукупність здатних до праці людей, які мають необхідний фізичний розвиток, знання та практичні навички, приймають, або спроможні брати участь у виробництві матеріальних та духовних благ. Згідно з українським законодавством до складу трудових ресурсів відносяться:

— населення працездатного віку, тобто чоловіки 16−59 років, жінки 16−54 років (за вийнятком непрацюючих інвалідів І-ї та ІІ групи пенсіонерів, що одержують пенсії по віку на пільгових умовах);

— працюючі підлітки та особи пенсійного віку.

Чисельність працівників сільськогосподарських підприємств традиційно характеризується стійкою тенденцією до скорочення. Донедавна головною причиною даного процесу був звужений характер демографічного відтворення у сільсікій місцевості. Повільне скорочення продуктивності праці не компенсувало значні втрати робочої сили, в результаті сільське господарство перетворилось в одну з найбільш трудонедостатніх галузей економіки. Трудові ресурси ПОСП «Вікторія» відображаються в таблиці 2.2

Таблиця 2.2

Склад і структура трудових ресурсів ПОСП «Вікторія»

Чисельність працівників на протязі 2008;2009 років залишалась незмінною, але вона значно знизилась у відношенні 2007 до 2009 р. р, так абсолютне відхилення питомої ваги працівників становило у 2009 р, до 2007р — -14 осіб, зокрема, в рослинництві -9 осіб, в тваринництві -5 осіб (див. таблиця 2.2).

У процесі виробництва сільськогосподарської продукції засоби праці приймають економічну форму основних фондів, а предмети праці - оборотних фондів. Основні фонди — це засоби виробництва, які багаторазово беруть участь у виробничому процесі, не змінюючи натуральної форми, тобто виконують одну і ту ж функцію протягом ряду виробничих циклів (років), а їх вартість переноситься на собівартість виробленої продукції в сумі зносу, який нараховується у відповідності з діючим законодавством щодо застосування національних стандартів обліку основних засобів підприємств АПК. Основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.

Основні виробничі фонди (основний капітал) — це сукупність засобів праці, які органічно входять в матеріально-технічну базу сільського господарства, і безпосередньо беруть участь у виробничому процесі. Невиробничі основні фонди участі у виробничому процесі не приймають, але без них не може обійтися підприємство. Сюди відносяться жилі і адміністративні будинки, дитячі садки, школи, клуби, їдальні, спортивні споруди, дома відпочинку і праці школярів, інші.

Оборотні фонди (оборотний капітал) — це предмети виробництва, які беруть участь у виробничому процесі один раз, повністю переносять свою вартість на виготовлену продукцію. До оборотних фондів відносять також окремі засоби праці, вартість яких досить мала, а термін експлуатації становить менше року. Як правило, це деякі малоцінні і швидкозношувальні предмети. В сукупності основні виробничі фонди і оборотні фонди складають виробничі фонди, які є основою процесу виробництва. Основний принцип поділу виробничих фондів на основні і оборотні - це спосіб перенесення їх вартості на виготовлену продукцію, чи надані послуги.

Основні виробничі фонди сільськогосподарських підприємств поділяються на основні фонди сільськогосподарського призначення і основні фонди несільськогосподарського призначення. Основна роль у виробничому процесі належить основним фондам сільськогосподарського призначення, вартість яких майже на 90−92% займає у вартості основних виробничих фондів. До них належать:

— будівлі (тваринницькі приміщення, склади, ремонтні майстерні, гаражі);

— споруди і передавальні пристрої (криті токи, силосні башти, водогосподарські і меліоративні системи, електромережі, водогони);

— силові машини і обладнання (трактори, двигуни);

— робочі машини і обладнання (сільськогосподарські машини, різні установки і обладнання тваринницьких ферм);

— вимірювальні прилади, інструменти та лабораторне обладнання;

— транспортні засоби;

— виробничий і господарський інвентар;

— продуктивні і робочі тварини;

— багаторічні насадження;

— інші основні засоби, у тому числі капіталовкладення на підвищення родючості сільськогосподарських угідь.

Основні виробничі фонди несільськогосподарського призначення — це засоби допоміжних виробництв і промислових підприємств по преробці сільськогосподарської продукції, виготовленні будівельних матеріалів, заклади торгівлі комунального господарства, інші. З переходом до ринкових відносин допоміжні виробництва і промисли набули більш інтенсивного розвитку, що сприяє створенню додаткових виробничих місць і вирішенню проблеми зайнятості сільського населення, особливо у міжсезонні періоди виробництва.

В склад оборотних фондів входять три їх види: виробничі запаси (насіння, корми, запасні частини, мінеральні добрива, паливно-мастильні матеріали); незавершене виробництво (затрати під урожай майбутнього періоду — осіння оранка, посів озимих культур, інші); молодняк тварин і тварини на відгодівлі. Тобто, ці фонди є складовою виробничих фондів Виробничі фонди сільськогосподарських підприємств — це сукупність основних виробничих і оборотних фондів, вартість яких знаходиться на виробничій стадії кругообігу. Але крім виробничих фондів, кожне сільськогосподарське підприємство має фонди обігу до складу яких входять: готовапродукція, яка підлягає реалізації, кошти в розрахунках з покупцями (дебіторська заборгованість); грошові кошти на поточних і валютних рахунках; кошти в цінних паперах.

Оборотні фонди і фонди обігу в сумі складають оборотні засоби (оборотний капітал) кожного аграрного підприємства, які знаходяться в постійному русі, послідовно проходячи всі стадії кругообігу, завдяки чому здійснюється процес простого і розширеного відтворення. Розмір оборотних засобів залежить від ряду факторів, у тому числі від обсягу виробництва; умов матеріально-технічного постачання; реалізації і стану розрахунків; собівартості власних і вартості покупних матеріальних ресурсів; спеціалізації підприємства, інших.

Для оцінки основних засобів використовується ряд методів, за допомогою яких визначають первісну, справедливу, переоцінену, залишкову і ліквідаційну вартість.

Первісна вартість основних засобів — це фактична вартість їх придбання, а також всі витрати, які пов’язані з тарнспотруванням машин і обладнання, будівництвом, включаючи монтаж обладнання, що входить в кошторис, а також витрати на поточні і капітальні ремонти цих засобів.

Справедлива вартість основних засобів — це ринкова вартість за якою можуть бути здійснені операції по обліку, оплаті боргів кредиторам чи зобов’язань за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Тобто, це теперішня собівартість виду основних засобів (машин, обладнання, інших), яка може стати предметом купівлі-продажу.

Переоцінена вартість основних засобів — це вартість з урахуванням їх морального і фізичного зносу, а також відповідності рівню сучасного способу виробництва, інших факторів, які впливають на ціну (рівень інфляції, попит на ці засоби, можливість ефективного їх використання для виробництва продукції).

Переоцінка основних засобів в Україні здійснюється за середніми індексами цін у будівництві та промисловості, що дозволяє привести у відповідність проіндексовану вартість до ринкової (справедливої). Така переоцінка здійснюєтся на підставі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 12.01.1995 року. При цьому коефіцієнт індексації (Кід) визначається за формулою 2.1:

молочний скотарство рентабельність продукція Кід = (Іінф — 10): 100, (2.1)

де Іінф — коефіцієнт інфляції;

10 — це розмір відсотків при рівні яких залишкова вартість виду основних засобів більш ніж на 10% відрізняється від іх вартості на дату балансу, внаслідок інфляції.

Тобто, інфляція призводить до того, що необхідно збільшувати вартість основних засобів на коефіцієнт індексації.

Залишкова вартісь основних засобів — це вартість, яка визначена як різниця її превісної, або (переоціненої) вартості і суми зносу, тобто нарахованої амортизації за весь період використання основних засобів. Залишкова вартість, як і сума зносу, відображається в розділі першому активу балансу підприємства.

Ліквідаційна вартість — це вартість, яку підприємство зможе отримати від ліквідації виду основних засобів після закінчення терміну його використання у вигляді коштів від реалізації металобрухту або від продажу у подальше використання у приватні руки за мінусом витрат на ліквідацію (продаж). Терміном користного використання визначають період часу, протягом якого даний вид основних засобів знаходився у виробничому процесі з метою одержання відповідного економічного ефекту (вигоди).

Амортизація основних фондів — це економічний процес, який включає в себе ряд етапів: процес зносу виду основного засобу (машини) і знос як кінцевий результат його зношення; перенесення суспільно необхідної долі вартості машини на вироблену з її допомогою подукцію чи виконану роботу, створення фонду амортизації після реалізації продукції для оплати послуг; відновлення машини, часткове (ремонт), або повне (реіновація) за рахунок фонду амортизації. Нарахування амортизації проводиться, виходячи з первісної, або прероціненої вартості основного засобу за вирахуванням його ліквідаційної вартості. Нарахування амортизації проводиться за відповідними нормативами. Норма амортизації - це доля вартості основних засобів, яка поступово переноситься на виготовлену продукцію, виконані роботи, чи надані послуги. Норма амортизації може бути визначена в твердих ставках на одиницю продукції (вид робіт чи послуг) або в відсотках до вартості основних засобів, які розподіляються на відповідні групи.

У відповідності із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що для нарахування податкової амортизації всі основні засоби поділяються на три групи: І група — будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої; до ІІ групи віднесені транспортні засоби, ЕОМ, меблі, електромеханічні прилади і інструменти; до ІІІ групи — інші основнізасоби, що не ввійшли до перших двох груп, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження.

Забезпеченість аграрних підприємств основними фондами характеризується за допомогою показників фондоозброєності та фондозабезпеченості. Фондоозброєність визначається відношенням середньорічної вартості основних виробничих фондів до середньорічної чисельності працівників. Фондозабезпеченість відображає середньорічну вартість основних фондів, яка припадає на 100 га сільськогосподарських угідь.

Показники економічної ефективності використання основних виробничих фондів характеризуються рівнем їх впливуна збільшення обсягів виробництва валової продукції, підвищення продуктивності праці і прибутковості підприємства. Такими основними показниками можуть бути фондовіддача, фондоємність, норма прибутку.

В умовах ринкової економіки важливого значення має фондовіддача. Це вартісний показник і визначається відношенням вартості валової продукції в порівняльних цінах 2000 року до середньорічної первісної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. Оскільки фондовіддача тісно пов’язана із фондоозброєністю працюючих, що прямо впливає на обсяги виробництва валової продукції, то зростання фондовіддачі можливе за умови, коли темпи зростання продуктивності праці будуть випереджати темпи збільшення її фондоозброєності.

Фондоємність продукції - це зворотній показник фондовіддачі. При зростанні фондоємності одиниці продукції фондовіддача буде зменшуватись і навпаки. Якщо фондовіддача вказує на те, скільки одержано валової продукції на 1 грн. середньорічної вартості основних виробничих фондів, то фондоємність — яка вартість основних виробничих фондів була використана для одержання 1 грн. валової продукції. В ринкових умовах ті підприємства будуть мати кращі показники господарсько-фінансової діяльності, які зуміють більш ефективно використовувати технічні засоби, виробничі приміщення, продуктивну худобу, і одержувати більше валової продукції, валового доходу і чистого прибутку при менших витратах всіх складових виробничих фондів.

Норма прибутку — це відносний показник, який визначається відношенням чистого прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів (основних і оборотних) якщо норма прибутку становитиме 20%, то це вказує на те, що на 1 грн. виробничих фондів отримано 0,20 грн. чистого прибутку. Цей показник є інтегральним показником фондовіддачі і фондоємності, що в підсумку засвідчує високий (або низький, при зменшенні норми прибутку проти базового періоду) рівень використання виробничих фондів.

Оборотні засоби — це майнові і грошові засоби підприємств, які використовуються на фінансування поточної господарської діяльності (створення запасів, сировини, тари, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту тварин і рослин, інші).

Оборотні засоби знаходяться в постійному обороті, виходячи з цього матеріальні оборотні засоби складають оборотні матеріальні фонди, а оборотні засоби, що розміщені в залишках готової продукції, передбаченої до реалізації, та в розрахунках і грошових коштах (на поточному і валютному рахунках, цінних паперах) — фонди обігу.

Отже, оборотні фонди сільськогосподарських підприємств — це частина виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі і переносить свою вартість на виготовлену продукцію (виконані роботи, надані послуги). Підприємства маючи грошові кошти, (фонди обігу) купляють матеріальні цінності виробничого призначення і направляють їх у виробничий процес. Тут оборотні засоби виступають у формі затрат у незавершене виробництво. Стан наявності і використання основних фондів відображено в таблиці 2.3 «Наявність і використання основних фондів на підприємстві ПОСП Вікторія».

Таблиця 2.3

Наявність і використання основних фондів на підприємстві ПОСП «Вікторія»

Як ми бачимо з таблиці 2.3 норма прибутку %, зростала на протязі трьох років, і у 2009 році становила 27,1%, що у відхиленні до 2007 року становить 27%; фондоємність у нас зменшувалась і у відхиленні 2009 до 2007 року становила -0,5 грн., що свідчить про зростання фондовіддачі, яка в свою чергу у відхиленні 2009 до 2007 рр. зросла на 1,4 грн., це є позитивним показником для розвитку підприємства; оборотні засоби підприємства на протязі трьох років зростали і у відхиленні 2009 до 2007 року збільшились на 841,4 тис., грн.; виробничі основні фонди також збільшувались, хоча в 2009 році вони біли менші ніж у 2008 році і становили 797,3 тис., грн. а в 2008 році - 826,7 тис., грн., проте у відхиленні 2009 до 2007рр. вони зросли на 62,2 тис., грн.; чистий прибуток зростає і в 2009 році становить 759 тис., грн. в 2007 році цей показник становив 1,3 тис., грн., що у відхиленні збільшився на 757,7 тис., грн.; вартість валової продукції рослинництва і тваринництва в співставних цінах також зростала на протязі трьох років і у відхиленні 2009 до 2007 рр., вона зросла на 1252,7 тис., грн.

Суспільний поділ праці в сільському господарстві здійснюється в межах природно-економічних зон, областей, районів, окремих господарств та їх виробничих підрозділів. Залежно від цього розрізняють такі форми спеціалізації сільського господарства: зональну, господарську, внутрішньогосподарську і внутрішньогалузеву. Зокрема сільськогосподарських підприємств та їх господарських підрозділів по стадіях технологічного процесу виробництва кінцевої продукції передбачає поділ праці всередині окремих галузей на виробничі цикли, які відрізняються технологією виробництва і засобами комплексної механізації. Процес виробництва сільськогосподарської продукції розподіляється між самостійними постійно спеціалізованими підприємствами або їх внутрішньогосподарськими підрозділами, така форма розподілу праці застосовується в галузях рослинництва і тваринництва. Особливо поширена внутрішньогалузева спеціалізація в птахівництві, молочному і м’ясному скотарстві та свинарстві.

Спеціалізація є основою масового виробництва товарної продукції, структура якої визначає ті види сільськогосподарської продукції, з якими господарства і регіони виступають у суспільному поділі праці. Тому спеціалізація сільського господарства областей, районів і господарств характеризується такими галузями і продуктами, частка яких у структурі товарної продукції найбільша. Спеціалізація господарства визначається структурою його грошових надходжень від реалізації товарної продукції, в якій відображається характер його економічних зв’язків з народногосподарським комплексом та його роль у суспільному поділі праці.

Товарною продукцією підприємства — називається така продукція, виробництво якої спрямоване на подальший продаж і підприємство бажає отримати прибуток від реалізації такої продукції.

Структура товарної продукції - показник, що відображає місце кожної товарної галузі у формуванні грошової виручки від реалізації продукції. Об'єм та структура товарної продукції ПОСП «Вікторія» відображено в таблиці 2.4 яку відображено нижче.

Таблиця 2.4

Напрям спеціалізації підприємства молочно-м'ясний, з розвиненим рівнем рослинництва, частка в галузі тваринницької продукції в середньому за три роки становить 57%, підприємство спеціалізується на випуску молочно-мясної продукції - її частка за три роки становить молоко — 39,3%, жива маса ВРХ становить — 10,8%.

Економічні результати діяльності приватно орендного підприємства Вікторія можна побачити в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Економічні результати діяльності ПОСП «Вікторія»

Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток, як головне джерело розширеного відтворення. Діяльність підприємства в 2009 році по відношенню до 2007 року є рентабельною і становить + 52,2%, за рахунок збільшення виручки від реалізації, яка в 2009 році становить 1874,1 тис. грн., що є вищою ніж у 2007 році - 745,5 тис.грн.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ РІВНЯ ІНТЕНСИВНОСТІ МОЛОЧНОГО СКОТАРСТВА Рівень економічної інтенсифікації виробництва характеризується рядом показників, дані стосовно яких відображені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Показники інтенсивності і економічної ефективності інтенсифікації молочного скотарства в ПОСП «Вікторія»

Рис. 3.1. Динаміка виробничих витрат молочного скотарства в розрахунку на 100 га с. г. угідь в ПОСП «Вікторія»

За досліджуваний період спостерігається зростання такого показника «витрат молочного скотарства в розрахунку на 100 га с.г. угідь» на 102,12% в 2009 році в порівняні з 2007 роком, та на 37,93% в 2009 році в порівнянні з 2008 роком (див. таблиця 3.1., рисунок 3.1.).

Рис. 3.2. Динаміка виробничих витрат молочного скотарства в розрахунку на 1 голову в ПОСП «Вікторія»

За досліджуваний період спостерігається зростання такого показника «витрат молочного скотарства в розрахунку на 1 голову» на 108,49% в 2009 році в порівняні з 2007 роком, та на 20,55% в 2009 році в порівнянні з 2008 роком (див. таблиця 3.1., рисунок 3.1.).

Рис. 3.3. Динаміка поголів'я корів в розрахунку на 100 га с. г. угідь, голів в ПОСП «Вікторія»

За досліджуваний період спостерігається зростання показника «поголів'я корів в розрахунку на 100 га с. г. угідь» в 2009 році в порівнянні з 2007 роком знизилась на 3,06%, а в 2009 році в порівняні з 2008 роком зросла на 14,41%.

РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ ПОГОЛІВ'Я, ПРОДУКТИВНОСТІ ТВАРИН Розглянемо динаміку розвитку молочного скотарства у приватно орендному підприємстві «Вікторія» (табл. 4.1).

Аналізуючи худобу, насамперед необхідно проаналізувати показники її продуктивності, які показують, чи взагалі потрібно утримувати дану худобу в господарстві. Показники продуктивності молочного поголів'я у приватно-орендному підприємстві «Вікторія» розглянути у таблиці.

Таблиця 4.1

Динаміка виробництва молока в приватно-орендному підприємстві «Вікторія»

Як видно з таблиці 4.1, поголів'я корів на підприємстві ПОСП «Вікторія» на протязі трьох років знижувалось і у відхиленні 2009 до 2007 рр, становило — - 4 гол., в структурному відношенні становить — 96,9% всього поголів'я, попри те, що за три роки відбувалось зниження поголів'я корів Рис. 4.1. Динаміка валових надоїв молока в ПОСП «Вікторія»

Можна побачити, що підвищується валовий надій (див рисунок 4.1.). в 2009 році в порівнянні з 2007 роком на 2140 або 61,1%.

Рис. 4.2. Динаміка середньорічного надою на одну корову в ПОСП «Вікторія»

Надій молока на одну корову також збільшується і становить — 1768 кг, відсоткове відхилення — 166,2% (див. рисунок 4.2.).

Рис. 4.3. Динаміка обсягів виробництва молока в розрахунку на 100 гектар с.г. угідь в ПОСП «Вікторія»

Обсяги виробництва молока на 100 гектар сільськогосподарських угідь знизились і у відхиленні становили — - 25,4 кг, в структурі -73,5%.

РОЗДІЛ 5. АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ КОРІВ КОРМАМИ Потреба в елементах споживання — це та кількість необхідної енергії, поживних і біологічно активних речовин, яка потрібна організму тварини для участі в обмінних процесах, пов’язаних з покриттям затрат на підтримку життя, формування нових тканин тіла при рості та відгодівлі, отриманню продукції, здійсненню репродуктивних функцій, збереження здоров’я.

Потреби тварин в елементах споживання змінюються. Вони залежать від виду, віку, фізіологічного стану, рівня продуктивності та використання тварин.

Недоотримання або надлишок в кормах необхідних поживних речовин або нездібність організму використовувати їх змінює плин біохімічних функцій, знижує продуктивність тварин та нерідко викликає захворювання.

Для годівлі молочних корів використовують в основному корми рослинного походження. Хімічний склад, поживність, а іноді і доброякісність корму залежать від ґрунтових і кліматичних умов, виду і сорту рослин, системи агротехніки, норм внесення добрив, строків і методів збирання, консервування, умов зберігання і способів підготовки до згодовування. Особливої гостроти в останні роки набуло питання хімізації кормовиробництва, тобто широке застосування при вирощуванні кормових культур мінеральних добрив, насамперед азотних, а також різних гербіцидів, пестицидів.

Під раціональною організацією кормової бази, слід розуміти насамперед повну відповідність її структури та об'єму виробничому напрямку і потребам тваринництва. Крім того, вона повинна забезпечувати виробництво максимальної кількості кормів з одиниці площі при відносно низькій їх собівартості, тобто структура кормової бази повинна мати наукове обґрунтування виходячи з природно-кліматичних умов зони, в якій вона створюється. Для цього безпосередньо у господарствах під час організації кормової бази всі кормові культури повинні оцінюватися за урожайністю, виходом кормових одиниць та перетравного протеїну, а також за затратами праці та коштів з розрахунку на кормову одиницю та перетравний протеїн .

Усі корми, які використовують у тваринництві поділяють на такі основні групи:

1) рослинні, які підрозділяють на зелені, грубі, соковиті, відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції (жом, брага), концентровані (комбікорми, висівки, макуха, шрот, відходи хлібозаводів та інші);

2) тваринного походження — молоко і відходи маслоробної та сироварної промисловості, відходи м’ясокомбінатів та рибної промисловості;

3) мінерально-кісткове борошно, кухонна сіль, крейда та інші;

4) вітамінні.

На склад молока і його кількість сприятливо діють якісні зелені корми, сіно, сінаж, силос, коренеплоди і більшість концентрованих кормів. Деякі корми надають молоку специфічного присмаку (наприклад, туркепс, бруква — присмаку редьки), погіршують якість масла і сиру, тому їх добові об'єми обмежують. При згодовуванні деяким коровам трави, сіна та соломи, засмічених ріпаком, дикою редькою, полином, дикими цибулею та часником, молоко і продукти його переробки набувають характерного присмаку і запаху і стають непридатними для вживання. Тому такі корми краще згодовувати молодняку і поголів'ю на відгодівлі. Крім того, молоко може вбирати запах деяким кормів під час доїння, наприклад силосу, тому його потрібно згодовувати після доїння.

При визначенні потреби в кормах господарство враховує допустимі границі вмісту окремих груп кормів у відсотках від загальної річної потреби в кормових одиницях для кожної з тваринницьких галузей.

Ефективність молочного скотарства значною мірою залежить від структури кормів. Необхідна кількість поживних речовин може бути забезпечена різною комбінацією кормів, що дасть різні витрати на 1 кг кормових одиниць. За науковими розрахунками найефективнішими за виходом найбільш цінних поживних речовин з 1 га є багаторічні трави, кормові буряки, кукурудза, зернофуражні культури, тощо. Однак використання високоякісних кормів та концентратів в Україні порівняно з 1993 роком скоротилося більш як на 30%. Найсуттєвіших змін зазнало використання кормів у раціонах худоби. Науковцями, що займаються молочним скотарством, було зроблено висновок, що для вирішення проблем підвищення продуктивності молочного стада та росту ефективності виробництва молока необхідно докорінно змінити структуру заготівельних кормів.