Художньо-творча робота з папером на уроках образотворчого мистецтва

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М.П. ДРАГОМАНОВА КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА МЕТОДИКИ ПОЧАТКОВОГО НАВЧАННЯ КУРСОВА РОБОТА ТЕМА: ХУДОЖНЬО-ТВОРЧА РОБОТА З ПАПЕРОМ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА Студентки 43 гр.

Педагогічного факультету Спеціальності

«Початкове навчання та практична психологія»

Сінельник Анни Миколаївни Науковий керівник Янковська і.м.

КИЇВ-2007

ВСТУП Розвиток сучасного суспільства вимагає розвитку соціально-економічних відносин, нових підходів вирішення проблемних питань формування особистості. Тому сьогодні від системи освіти суспільство очікує не тільки підготовлених високоосвічених спеціалістів, але й людей високодуховних, культурних, що вміють і хочуть реалізувати свої таланти і здібності.

Образотворче мистецтво є одним з впливових сил, що створює можливість розвивати особистість від ранніх років життя .

Навчання формоутворенню в образотворчому мистецтві базується на практиці учнів, яка передбачає їх орієнтування в специфіці образотворчого мистецтва та оволодінні певними художньо-технічними навичками, а саме засвоєння трансформації форм використовується учнями під час конструювання й проектування предметів .

Вивчення реального стану, педагогічної практики загальноосвітніх навчальних закладів дали можливість виявити труднощі практичного характеру. А саме, учні можуть придумати й уявити художній образ, але не знають як здійснити власний задум. Діти не володіють необхідними знаннями та вміннями послідовної роботи з папером.

Процес навчання трансформувати папір в художній образ є складним але дуже цікавим. Водночас він є недостатньо розробленим як у методичному, так і в теоретичному аспектах. Проблема формування умінь і навичок учнів трансформувати папір в художній образ у практичній діяльності пов’язана з недостатністю методичних розробок та рекомендацій для вчителів у організації навчального процесу.

До нашого часу художня трансформація паперу має стихійний характер, бо вчені не привертають належної уваги до розробки методологічних підходів стосовно роботи школярів з папером. Хоча педагоги-практики, такі як Ш. А.Амонашвілі, В. О. Сухомлинський, І. П. Волков та К. Д. Ушинський, наголошували на великому впливі роботи з папером на розвиток творчих здібностей учнів молодшого шкільного віку.

Головний напрямок дослідження полягає у визначенні педагогічних умов і методів, які спрямовані на формування образотворчих умінь і навичок в учнів початкової школи при роботі з папером, а також розробці системи вправ до визначеної теми.

Аналіз теоретичного матеріалу, недостатня розробка методичних рекомендацій щодо організації художньо-практичної діяльності школярів при роботі з папером, зацікавленість учнів та гостра потреба у навчанні та розвитку вміння учнів поетапно виконувати творчу роботу у техніці паперопластики, зумовили вибір теми дослідження: «Художньо-творча робота з папером на уроках образотворчого мистецтва.»

Об'єкт дослідження — процес художньо-творчої роботи з папером на уроках образотворчого мистецтва.

Предмет дослідження — педагогічні умови художньо-творчої роботи з папером на уроках образотворчого мистецтва.

Мета дослідження — теоретично обґрунтувати та експерементально перевірити на практиці ефективність педагогічних умов художньо-творчої роботи з папером на уроках образотворчого мистецтва .

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що успішна художньо-творча робота з папером на уроках образотворчого мистецтва буде відбуватись за таких педагогічних умов:

— послідовного комплексного вивчення теоретичних основ формування образотворчих навичок учнів початкової школи при роботі з папером, що забезпечує цілеспрямований розвиток творчого мислення учнів на основі активізуючих завдань при роботі з папером, які входять до розробленої автором дослідження системи вправ, спрямованих на навчання та розвиток умінь учнів працювати з папером і закріплюють знання з основ композиції у декоративноужитковому мистецтві;

— використання евристичних методів, які найкраще відповідають різноманітним типам роботи з папером.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження були визначені наступні завдання:

— здійснити аналіз джерельної бази з досліджувальної проблеми в педагогічній теорії та практиці.

— розкрити психолого-педагогічні основи художньо-творчої роботи з папером на уроках образотворчого мистецтва — виявити, обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови, що забезпечують ефективність формування вмінь і навичок в учнів початкової школи трансформувати папір у художній образ.

— провести експеримент з перевірки ефективності вправ та завдань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ОБРАЗОТВОРЧИХ НАВИЧОК УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ПРИ РОБОТІ З ПАПЕРОМ.

папір образотворчий мистецтво школяр

1.1 Технічні особливості паперу Перший матеріал який дитина отримує для роботи — папір. Доступний, безпечний та простий у користуванні.

Папір отримав свою назву від водяної трав’янистої рослини — папірус, що росла ще в Стародавньому Єгипті. Це волокнистий матеріал у вигляді тонких листів, складається він із подрібнених переплетених волокнинок, і утримується між собою зачепившись. До винаходу паперу люди користувались різним матеріалами. В сиву давнину робили зображення на камені або витискали на глиняних дощечках. В Древній Русі використовували бересту. В Малій Азії писали на пергаменті. Процес виготовлення паперу, який використовується в наші дні, був запозичений у китайців. Із перемелених рослин — бавовнику, бамбука, коноплі, соломи — варили густу масу, добавляючи до неї різні клейкі смоли, потім пресували і отримували папір [10,110 ].

В Європі виготовляти папір стали X-XI ст. В Україні перші «паперові млини» з`явились в XVI ст. До XIX ст. процес виробництва паперу і устаткування на паперових фабриках не зазнавав великих змін. Тому якість і різноманітність паперу були незначні. Дореволюційна Російська імперія виготовляла в більшості обгортковий папір та деякі види друкарського паперу і папір для письма.

Сьогодні папір виготовляють з цінної сировини — деревини та целюлози. Для паперу низької якості та картону використовують солому, стебла кукурудзи. Вихідну сировину, що приходить на паперову фабрику — ганчір'я, целюлозу, деревину, солом’яну масу, макулатуру — піддають механічній обробці. Результат цієї обробки — волокнини розщеплюються. В них додають наповнювачі, речовини, що клеять та фарбують.

Наповнювачі — каолін, крейда, тальк, гіпс, титанові білила та інші — впливають на прозорість, рихлість та поверхню паперу. Деякі види паперу проклеюють, щоб вона стала вологостійкою. Для цього використовують каніфоль, синтетичні смоли, крохмаль, парафін. Машинний процес виготовлення картону принципово не відрізняється від виготовлення паперу.

Картон це волокнистий матеріал, квадратний метр котрого важить більше 250 г [14,134−135].

Папір має певні фізичні, механічні та технологічні особливості.

ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ: вага, колір, теплопровідність, гігроскопічність, електропровідність.

МЕХАНІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ: міцність на розривання, ламання, протирання.

ТЕХНОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ: здатність підлягати різним обробкам [10 ;17,112].

За своїми властивостями папір та картон розподіляється на такі види .

Основні види паперу: друкувальний, письмовий, малювальний, креслярський, копіювальний, вбирний, обгортковий, фотопапір, технічний, фарбований, обойний.

Основні види картону: бурий деревний, білий деревний, жовтий солом’яний, сірий макулатурний, гофрований [3,112,113−115;2,4]. (Додаток А) Детально про кожний з цих видів паперу далі.

Папір креслярсько-малювальний виготовляється із ганчір'я (70%) та білої целюлози (30%). Ії проклеюють в масі та з поверхні. Використовується тільки для виготовлення особливо цінних таблиць і картин. Його різновиди:

— малювальний папір виготовляли з 100% целюлози або з додаванням 25% ганчір'я. Поверхня паперу шорстка, добре вбирає фарбу. Використовується для виготовлення таблиць, геометричних тіл, масок, макетів, моделей.

— креслярський звичайний папір виробляли з 70% целюлози та 30% ганчір'я. Якість цього виду паперу близька до малювального. Використовується як і малювальний.

— мундштучний папір виготовляється з більш дешевої сировини. За якістю цей вид папері нижчий ніж малювальний. Використовується для виготовлення таблиць та масок.

Письмовий папір виготовляють чотирьох ґатунків. Письмовий папір буває нелинований та линований. Цей папір придатний для обклеювання таблиць, карток, виготовлення складних виробів, може бути використаний для обклеювання об`ємних предметів.

Друкарський папір має дуже широкий асортимент застосування. Найцінніші види друкувального паперу йдуть на виготовлення асигнацій, лотерейних білетів, книг; менш цінні—на виробництво брошур та газет. Газетний папір використовують для пап'є-маше або як «чернетки» до розгорток паперопластики.

Вбирний папір має рухливу структуру. Використовується для прибирання зайвого клею, кольорових плям, витирання рук.

Обгортковий папір існує най різноманітних видів, що відрізняються один від одного масою, щільністю та кольором. Близько 25 видів обгорткового паперу, котрі використовують для оклеювання таблиць та картин із зворотної сторони.

Фарбований папір може бути використаний для оформлення таблиць, коробок, футлярів, окантовок і для аплікації. Він щільний, непрозорий, волого нестійкий. Існують такі види цього паперу:

— глянцевий папір виготовляють з письмового паперу, фарбують з однієї сторони та лощать;

— гофрований папір — із цигаркової, пофарбований з двох сторін. Виготовляють квіти та новорічні прикраси.

— гладкий настільний папір — із обгорткової, пофарбований з однієї або двох сторін. З нього плетуть валізи, килими, роблять закладки.

— шангренєвий папір — із цінної сировини, пофарбований з однієї сторони та підлягає тисненню під вигляд шкіри.

Обойний папір виготовляється з дешевої сировини. На лицьовій стороні обойного паперу наносять малюнок. Використовують для оформлення коробок, футлярів, окантовки.

Копіювальний папір — напівпрозорий, міцний і щільний, під час фарбування деформується. Це може бути калька, копірка та інші.

Фотопапір має щільну структуру, цупкий, з однієї сторони гладка поверхня.

Технічний папір використовується в промисловості.

На відміну від паперу картон для його виготовлення використовують сировину с більш грубіших та жорстких волокон. Картон поділяється на види.

Бурий деревний картон придатний для виготовлення площинних і об`ємних виробів найрізноманітнішого призначення та для палітурних робіт.

Білий деревний картон з огляду на малу пластичність, незначну стійкість та тендітність слід використовувати в основному для таблиць, планшетів і папок.

Сірий макулатурний картон застосовується з тією ж метою, що і бурий. Однак з причини великої міцності та нелегкої обробки макулатурний картон використовують для виготовлення особливо міцних виробів.

Кольоровий картон — тонкий, гнучкий, з невеликою вологостійкістю, зручний для виготовлення деталей моделювання.

Із великої кількості папері та картону, що його виготовляє целюлозно-паперова промисловість для роботи з дітьми на уроках декоративно-прикладного мистецтва використовують лише деякі. Для ознайомлення з видами паперу та картону виготовляють колекцію зразків паперу та картону. Крім того, для проведення простих експериментальних досліджень підготовляють спеціальні зразки паперу та картону.

Для виконання поробок у техніці паперової пластики можна використовувати такий папір — кольоровий, тонкий, письмовий (ксероксний), а для виконання конструктивних елементів — цупкий ватман, картон. Результати дитячої творчості в роботі з папером, звичайно, залежать від матеріалу. Якщо для роботи брати папір різної товщини, то діти зможуть створювати легкі або грубі, масивні форми. У паперовій пластиці існують деякі технологічні особливості, пов’язані зі специфікою паперу. Тому учнів доцільно ознайомлювати з його текстурними особливостями.

При розгляді місця розриву паперу через збільшуване скельце можна побачити, що папір складається з дрібних волокон [18,42]. В процесі руху паперової маси на папероробній машині значна частина волокон розташовується в напрямку руху сітки. Тому деякі механічні та фізичні властивості паперу, наприклад, міцність на розривання, здібність деформуватись під час зволоження, пружність в різних напрямках різноманітні. Ці особливості паперу мають велике практичне значення і враховується при виготовлені виробів і в промисловості, і в школі на уроках.

Розрізняють два напрямки паперу: машинне — відповідно напрямку руху паперового полотна на папероробній машині, та поперечне — перпендикулярне машинному. Частіше машинний напрямок називають основним. Існує кілька методів визначення основного напрямку в паперовому аркуші.

Для розуміння структури паперу, його текстури та фактури. Діти отримують необхідні знання про технологічні властивості паперу. Щоб під час роботи з папером вдало вибрати папір для передачі художнього образу в трансформації. Врахувати якість матеріалу та рельєф поверхні паперу.

1. Аркуш паперу розривають в двох перпендикулярних один одному напрямках. Лінії розриву вздовж основного напрямку волокон отримуємо більш рівніші, ніж поперек основного напрямку.

2. Від аркуша вздовж і поперек його відрізаються дві смужки, розміром 20×200мм кожна, накладають їх одна на одну і, утримуючи за один кінець, піднімають вгору. Смужка відрізана в поперек основному напрямку зігнеться більше, ніж смужка, що відрізана вздовж основного напрямку.

3. Краї аркуша паперу за допомогою пензля зволожують водою. Під час висихання краї у вздовж основного напрямку завертаються в дугу, а поперек основного напрямку стає хвилястим.

Ці методи визначення основного напрямку волокон паперу прості у застосуванні на уроках самими дітьми .

1.2 Способи використання паперу у творчості народів світу На основі проведеного теоретичного аналізу філософської та мистецтвознавчої, психологічної літератури та періодичних видань, а також інших джерел інформації з досліджуваної проблеми розкриємо розуміння поняття «трансформація». Трансформація у мистецтві збірна назва різноманітних прийомів формотворення, художнього перевтілення форми [16,188]. Це інверсія, геометризація, декупюр, пропорціювання, ритмізація, стилізація та врівноваження. Врівноваження частин, переставлення місцями фігури та тіла зображення, або послідовне спрощення зображувальних форм і до того ж встановлення єдиних пропорційних відношень усіх частин форми між собою та цілим.

Спостерігаючи за красою природних форм, їх досконалістю і вишуканістю людина намагалася створити подібні, а можливо і кращі. Тому урізноманітнювала прийоми під час створення нових форм.

Ознайомлюючись з теоретичними викладами художниківпедагогів, вдалося дослідити в історичному аспекті сутність проблеми «трансформації» та усвідомити основні положення які пов’язані з удосконаленням методики викладання даної теми.

Протягом тривалого історичного часу мали місце різні прийоми та способи трансформування з різноманітних матеріалів в художній образ. Споглядаючи твори народного мистецтва, розумієш, що народились вони в хвилину особливого натхнення.

Відбувався процес освоєння нових матеріалів, вдосконалювалась техніка та технологія виготовлення. Разом з тим збагачувалась і система художніх засобів виразності, це впливало на формування естетичних засад та відкриття нових прийомів трансформації з різноманітних матеріалів.

Великий вплив на декоративність прикладного мистецтва має трансформація. Важливу роль у створенні ефекту декоративності творів відіграє декор. А саме декор орнаменту. Декоративності орнаменту притаманні художні властивості, що посилюють емоційно виразну та художньо організуючу роль виробів пластичних мистецтв у предметному середовищі. Виразність природної фактури матеріалів, композиційна організація лінійних ритмів, пластичність об'ємів і кольорових плям сприяє ефективному формотворенню візерунків у виробах. Трансформуюча дія прийомів композиції впливає на оригінальне декорування народних та авторських творів. Тому можемо надалі вживати термін декоративна трансформація, для чіткого усвідомлення різниці між прийомами, принципами та технікою трансформації.

Далі ми більш детально розглянемо історичний розвиток декоративної трансформації в декоративно-ужитковому мистецтві: основні етапи трансформування, як сукупність прийомів композиції в декоративному мистецтві.

З прадавніх часів людина навчилася обробляти найдоступніші на той час матеріали: камінь, кістку, дерево, глину. Долаючи опір матеріалу майстер підкоряв своєму задуму різні прийоми та форми. Розвивав відчуття ритму, динаміки та симетрії, поступово набував естетичного досвіду. Зароджувалась декоративна трансформація форм. Вона охоплювала різноманітні предмети і матеріали. Головним трансформуючим початком оздоблення предметів вжитку був декоративний орнамент. Орнамент — найдавніша з пам’яток, що розповідає про вміння майстрів опановувати ритм і поняття про час. Вчені дотепер сперечаються та пропонують різноманітні теорії виникнення орнаменту. Орнамент — візерунок, що побудований на ритмічному чергуванні різних елементів. Ритмізація у мистецтві один із засобів трансформації, що полягає в організації періодичного чергування різних елементів, просторових або часових відрізків, членувань, що створює відчуття акцентів та пауз. Ритмізацію треба відрізняти від простої рівномірної послідовності одних і тих же елементів, яка називається метричною. Ритмізація, як один з прийомів побудови орнаменту, що створює «зоровий рух» форми суттєво впливає на створення орнаменту.

Походить слово орнамент від латинського ornamentum — «прикраса». Він класифікується за матеріалом об'єкта, за технічними прийомами, за висотою рельєфу, за типом композиції, за кольором. За структурою орнаменти поділяються на:

— прямокутні (орнаментація квадрата і прямокутника);

— круглі (орнаментація кола і овалу);

— трикутний орнамент;

— неперервний орнамент;

— орнаментальні основи рослинних візерунків;

— орнаментальні основи тваринних візерунків.

Ще в найдавніші часи зародився прийом стилізації реальних форм. Первісний майстер спрощував та узагальнював зображення тварини чи рослини, надавав їм геометричних форм, вкладаючи в них свої символічні значення. Стилізація за своєю суттю є різновидом формалізму, входить у поняття трансформація. Однією з причин появи і значного поширення умовних, формальних, узагальнених зображень було зближення фігуративної та орнаментальної форм мистецтва [11,28] .

Твори цієї доби — раритетні твори, які зберігають чарівність, обдарування та унікальність їх виробника — митця ремісника. З розвитком промисловості індивідуальність майстра губиться. Навала товарів широкого вжитку загальмувала розвиток та пошук нових формоутворень.

Збереглися невеликі осередки майстрів, що навчали учнів техніки декоративно-ужиткового оздоблення притаманного саме їх місцевості.

Особливий внесок у збереження традицій розпису орнаментального мистецтва на території СНД вносять школи декоративно-ужиткового мистецтва народних промислів. Наприклад: петриківський та васильківський, хохломський та жостівський розписи, гжельський фарфор, вологодські мережива, вишиванки різних областей України, грузинська чеканка по міді, сріблу, туркменські килими) [1,15]. Але існує одна сучасна особливість цих народних ремесел. Вони не спрямовані на пошук нових формотворень, на знаходження оригінальних прийомів трансформації. Основна мета — це зберегти традиції та прийоми майстрів минулого, не уподібнюватись до сучасних тенденцій образотворення.

Кожна наука має свій предмет дослідження. Розглядаючи основні етапи трансформації в декоративно-ужитковому мистецтві, кожен зокрема, по-своєму уточнює, поглиблює поняття трансформації згідно з матеріалом використання, технологічними засобами, ідейно-естетичним та функціональним призначенням твору. Матеріали по декоративній трансформації в композиції декоративно-ужитковому мистецтві було знайдено у таких науковців, як:

Шпикалова Т. Я. розглядала зміст та методи роботи з дітьми на уроках декоративного малювання в 1−6 класах із залученням виробів народного мистецтва [23,10].

Чекалов А. К. працював над вивченням основ декоративно-ужиткового мистецтва [22,44].

Гусакові М. А. розглядала шляхи формування декоративноорнаментальної діяльності на матеріалі аплікації [5 ].

Косминська В. Б. звертала увагу на єдність декоративно-ужиткового мистецтва з національними особливостями.

Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В. та Станкевич М.Є. зазначали про важливість народної творчості, як основи декоративно-ужиткового мистецтва.

Так в навчальному посібнику Колеснікова М.П., Колеснікової О.В. та Лозового В. О. теоретично стисло характеризуються історичні етапи формування та новоутворення в декоративно-ужитковому мистецтві.

Аплікації виконували із шкіри, хутра, тканини, навіть із берести і значно пізніше з паперу. Як зазначає І. Л. Гусарова, аплікація з’явилася більш як 2 500 років назад у кочівників.

У різних народів аплікація виконувалась з різноманітних матеріалів. Якути донедавна використовували для прикрашення літніх юрт бересту [13,6]. Геометричний візерунок з пофарбованої берести прикріплювався до верху восьмикутної юрти. Зазначимо, що геометричні візерунки розповсюджені в багатьох країнах, геометризація, як спосіб трансформації не є винахід одного народу. Прийоми трансформації: ритмізація, геометризація, стилізація, пропорціювання та інверсія широко застосовувалися народами багатьох країн для орнаментального оздоблення предметів побуту, одягу, килимів, жіночих прикрас.

Основною ознакою аплікації є силуетність візерунка, площинне розміщення художнього образу, кольорова обмеженість. Коли почали використовувати папір в аплікації, побутове застосування змінилось на декоративне. Папір не мав тієї водостійкості, міцності, як інші матеріали. Тому паперовою аплікацією декоративно оздоблювали інтер'єр приміщення. Тендітність паперового матеріалу не відвернула від себе майстрів аплікації. Навпаки, легкий, простий у користуванні папір привернув до себе більш широкий загал населення. Майстри отримали чудовий матеріал для пошуку нових форм, прийомів, способів втілення творчих задумів. Таким чином фактура матеріалу надихнула митців-аматорів та митців-професіоналів на трансформацію паперу в нові види декоративно-ужиткового мистецтва—витинанку, складанку, силуетки, конструювання паперу в техніці орігамі та паперопластики.

В деяких навчальних посібниках радянського часу чітко не визначено де аплікація, де витинанка, а де складанка і силуетка. Це розробки таких авторів як М. А. Гусакової, В.Б.Косминської, Я. А. Рожнева, В. П. Кузнецова. Тільки за нашого часу видання педагогів-практиків та науковців таких як Г. И. Долженко, Е. М. Ракитина, В. И. Михайленко, В. М. Мельник, С. К. Трач, І. М. Веремійчук, Г. В. Стренакова, Т. Б. Сержантова, С. В. Соколова, Г. Іванеску, І. І. Покиданець, В. Тягур та багато інших дають можливість зрозуміти різні напрямки розвитку художніх технік трансформації паперу та осягнути величезну спадщину декоративно-ужиткового мистецтва. Вони чітко розмежовують конструювання з паперу на трансформацію площинних, напівоб'ємних та об'ємних форм.

До площинних паперових форм які підлягають трансформації належить витинанка. Витинанки— орнаментальні й фігурні прикраси житла, ажурно витяті ножицями чи спеціально загостреним ножем з білого або кольорового паперу. Від назви техніки виготовлення походить і термін. Нескладні для опанування прийоми витинання й недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії.

Перші паперові прикраси, які можна вважати своєрідними аналогами традиційних витинанок в Україні, виникли в Китаї після винаходу і розповсюдження там паперу з II ст. Напередодні свята жінки наклеювали на вікна своїх будинків графічно чіткі паперові «чуанхуан» (віконні візерунки), які виготовляли зазделегідь, узимку. Це були зображення божеств, героїв народних легенд, феніксів, квітів, винограду, метеликів, риб [ 1,75].

Завдяки високим художнім якостям, вражаючій філігранності та простоті виготовлення «чуанхуан» стали відомі сусіднім народам. Крім чисто декоративних функцій такі прикраси служили майстрам трафаретами для нанесення відбитків на дерев’яні вироби і тканини. Розповсюдження витинанок спричинило до того, що про них писали вже в VII-XII ст. На Ближньому Сході в Персії, Середній Азії в Туреччині відповідно у XIII ст. та XV ст. з`явились паперові вироби. Саме з Туреччини торговельними шляхами потрапив до арабів папір, від них до маврів в Іспанію, а з Іспанії — в усі інші країни Європи.

Спочатку у Венецію, потім в Угорщину. Починаючи з XIII-XIV ст. папір використовувався в Німеччині, і закінчуючи XVIII-XIX ст. розповсюджувався по всій території Європи. Не дивно, що витинанку називають «молодим» видом аплікації [ 13,3].

У середині XIXст. по українських селах з’явилися народні паперові прикраси, якими селяни оздоблювали хати. Виникнення і розповсюдження народних витинанок пов’язані переважно з появою на селі та з переходом від курної хати до чистої. Внутрішнє приміщення хат стало світлим і чистим, з’явилися світлиці. Зростали естетичні потреби, і хати почали мазати, білити, а згодом оздоблювати мальованим та паперовим декором.

У виникненні й розвитку паперових витинанок певну роль відіграли настінні розписи. На Поділлі паперовий декор співіснував з малюванням. Часом паперові прикраси повністю витісняли розписи, переймаючи на себе основну функцію декорування інтер'єру. В паперові втілювалися мотиви орнаменту, способи розташування прикрас на площині, властиві стінним розписам. Дослідники відзначають, що селяни надавали перевагу витинанкам перед розписами, оскільки виготовляти їх легше й швидше, можна міняти окремі елементи композиції, простіше змінити при наступній побілці хати. Витинанки виготовляли навесні, перед святами, коли селяни за звичаєм білили й оздоблювали житло [ 1,75].

Витинанки західноєвропейських майстрів носили сюжетно-розповідний характер, вони уподібнювались до графіки це були дзеркально-симетричні композиції, складні багатофігурні вироби які завжди розміщалися на одному аркуші паперу. В цей час митці шукали різноманітні форми трансформації паперу. І їх пошуки були не марними. У Франції знайшли новий прийом вирізування ажурного орнаменту з різних матеріалів для подальшої аплікації. Назвали цей прийом трансформації - декупюр.

При виконанні прийому декупюр застосовували шаблони та інверсію елементів фігури та тіла. Цей спосіб трансформації неоднозначний. У широкому значенні це один із засобів формотворення взагалі. З ним тісно пов’язаний ще один прийом трансформації, що називається інверсія. Він полягає в переставленні місцями фігури та тіла зображення, або в обертанні його частин навколо осі симетрії (зворотна симетрія) [ 16,50]. В мистецтві орнаменту полягає у чергуванні прямих та дзеркальнозворотніх елементів. Згодом в тій ж таки Франції з’явився ще один вид витинанки — силуети. Назва пішла від прізвища міністра фінансів Е. де Силуета, з якого художник намалював карикатуру у вигляді тіньового профілю. Особливість цього виду в тому, що не передаються деталі образу. Відомі європейські художники, такі як Альбрехт Дюкер, Пітер Пауль Рубенс, датський скульптор Бертель Торвельдсен займались силуетним витинанням. Цікаві своєрідні аплікації видатного французького живописця Анрі Матиса. Він фарбував білі аркуші паперу яскравою гуашшю, а потім вирізав з нього без попереднього малюнку силуети. В його витинанках нема і натяку на деталі. Головну роль грає колір. «Колір треба врівноважувати таким чином щоб один колір не заглушав інший колір. Кольори повинні не знищувати, а лише підтримувати один одного» [6,13]. Прославився своїми здібностями вирізати з паперу відомий казкар Ганс Християн Андерсен. Він створював багатофігурні силуетні композиції за мотивами власних казок.

В XVIII-XIX ст. мистецтво чорного силуета стало використовуватись як прикраса в будинках російських дворян. Видатним майстром силуета можна вважати художника Ф. П. Толстого. П’ятдесят його силуеток зберігається в Ермітажі. Російський художник І. Ю. Репін, з його особистого свідчення, наближався до мистецтва через вирізання з паперу, котрим він досконало володів у п’ятирічному віці. Маленький Ілля Репін разом зі своєю сестрою Устиною прикрашали віконця свого будинку дивними фігурками тварин та людей на радість пішоходам.

Мистецтво силуета знайшло своє відображення в творчості таких художників як Г. Нарбут, М. Добужинський, Д. Митрохин та Е. Кругликова. Але не тільки художники займались мистецтвом витинання. [5,12].

У 20-х роках ХХ ст. витинанки виготовлялись частіше дітьми з метою розвитку творчих здібностей, як різновид художньої праці. В школах, в творчих гуртках діти вчились витинати ажурні і силуетні, одинарні та складні, накладні та складені витинанки. В нашій Батьківщині витинанка завжди цінувалась, їй притаманні народні мотиви орнаменту. Витинанка наслідувала візерунки вишивок, фіранок, мережива, рослинні та тваринні зображення [ 13,4]. Трансформація паперу в художній образ площинної форми з часом перейшов від елементу оздоблення оселі на стінах, балках, вікнах, на печі до декоративного оформлення інтер'єру оселі в рамках. Витинанка отримала інше життя в напівоб'ємних виробах, таких як, сувеніри у вигляді листівок, сюжетних картинок, буклетів тощо [ 13,48]. У кінці 1960;х — на початку 1970;х рр. художнє витинання почали успішно застосовувати для оформлення книг, журналів, вітальних листівок. Майстри П. Г. Глущенко, М. П. Павлов одні з перших розробили цікаві орнаменти. Техніку витинання і мотиви орнаменту витинанок в наш час дедалі частіше використовують художники і дизайнери. Важливе явище в сучасному декоративному мистецтві мала поява витинанок сувенірного призначення [1,79].

За технологічними та художніми особливостями витинанки поділяються на ажурні (зображення міститься у прорізах) і силуетні (зображення виступає силуетом), одинарні (виготовлені з одного аркуша паперу) і складні (аплікаційні — з кількох аркушів паперу).

Мотиви витинанок:

1) геометричні елементи та фігури;

2) рослинні форми;

3) тварини та птахи;

4) людські постаті;

5) предмети — від архітектурних споруд до звичайних побутових речей;

Мотиви геометричних елементів і фігур:

1) прямі, ламані, хвилясті — символи життєвої дороги;

2) трикутні — обереги;

3) чотирикутні — символ родючості;

4) магічна символіка — чотири пори року, чотири сторони світу;

5) розеткові — сонце.

Рослинні мотиви:

1) відображення живої природи, ріст, цвітіння;

2) найдавніші знаки — деревце з піднятими гілками, ялинка, колосок, листочки;

3) центральний елемент — квіти, дерево життя [1, 76].

Творчість неможливо обмежити. Постійний пошук нових форм, об'ємів, способів складання призвели до виникнення нових технік трансформації паперу. Тому від площинної трансформації перейдемо до напівоб'ємної трансформації паперу. Раніше ця діяльність називалась конструювання з паперу, в наш час керуючись більш широким вибором джерел інформації можна розподілити на складачки (оригамі) та паперопластику. Звичайно суть конструювання з паперу залишилось, адже з латинської constructio означає «побудова».

Останнім часом папероплaстика набула поширення у декоративно-прикладному мистецтві, дизайні, моделюванні. Вона як вид творчості близька до скульптури (ліплення), форма яких створюється за рахунок поступового нарощування об'єму. В паперопластиці усі вироби пустотілі і створюються як об'ємно-просторові конструкції основної форми у поєднанні з частинами та елементами декорування.

За своєю природою це мистецтво має певні обмеження, що, однак, ніскільки не заважає меті декоратора. І дійсно, в наші дні паперову пластику дуже часто можна зустріти як у вітрині магазину, так і на виставкових стендах, у павільйонах. Провідний художник в області паперової пластики Брюс Енгрейв створив багато цікавих експонатів для різних виставок. Деякі з них, зокрема такі, як кінь, або олень, створюють враження скульптури з металу, хоча виготовлені вони з паперу. Це дивує і захоплює, особливо, коли дізнаєшся які прості прийоми в техніці паперопластики.

Рівний плаский папір можна перетворити у тримірний предмет, розрізаючи його, складаючи, перегинаючи, згортаючи певним чином або склеюючи. Будь-який предмет у природі має форму, що обмежена поверхнями, ребрами, а будь-яку форму можна уявити як геометричну модель. Аркуш паперу надає можливість художнику створити найрізноманітніші предмети як декоративні, так і необхідні у побуті. Згинання деталей до утворення ребер жорсткості (прямолінійні та криволінійні) і другий прийом —плавного згину, утворення пружинного ефекту при згинанні деталі та інші прийоми є чудовою можливістю узагальнити природну форму, виявити її конструктивні особливості.

1.3 Різноманітні види художньої роботи з папером на уроках образотворчого мистецтва та їх роль у формуванні в школярів здібностей до продуктивної художньої творчості

Ми розглянули досить помірно деякі прийоми декоративної трансформації. На уроках образотворчого мистецтва учні не завжди використовують ці прийоми. Нагадаємо їх — це ритмізація, геометризація, пропорціювання та стилізація. Останній прийом більш відомий дітям, але не настільки щоб вільно володіти ним. Існують декілька визначень про стилізацію.

Стилізація це процес під час якого майстер відбирає найбільш характерні ознаки форми, застосовуючи певне узагальнення, та свідомо відмовляється від усього другорядного.

Стилізація в образотворчому мистецтві наслідування будь-якого стилю минулого, будь-яке використання умовних, упереджених «стилістичних» прийомів, що змінюють дійсність. Стилізація за своєю суттю є різновидом формалізму [12,173].

Стилізовані елементи для отримання орнаменту необхідно закомпонувати в певну площину. Накладання вирізаних форм та закріплення їх на іншому матеріалі, прийнятому як фон, називається аплікація.

Аплікація (від латинського слова applicatio—прикладання)—один із видів образотворчих технік, що базується на вирізанні. Поняття «аплікація» включає способи створення художніх виробів із різних за своїми властивостями і фактурою матеріалів, що об`єднанні схожістю техніки використання. Кожний матеріал має свої особливості, котрі впливають на техніку виконання аплікації: наприклад, папір, солома, сухі рослини, береста приклеюють. Тканину, шкіру, хутро, звичайно пришивають. Аплікація — найбільш простий та доступний спосіб створення художньої роботи, під час якої зберігається реалістична основа самого зображення [6,5].

Аплікація може бути:

1. Предметною (складається з окремих зображень);

2. Сюжетною (зображає події, або ряд подій);

3. Декоративною (входять орнаменти та візерунки).

За програмою Любарської Л., Резніченко М. Та ін. передбачені уроки, на яких рекомендовано ознайомлення та роботу в техніці різних видів аплікації: в 2 класі різана аплікація без вживання терміну («Дивний флот на сонці сяє» — змішана техніка);в 3 класі рвана або різана предметна («Хто в лісі живе?» ,"Як живеться вам птахи на гребінчиках дахів?","Чарівний аркушик.", аплікація з листя («Листопад, листопад, золотиста віхола»), декоративна аплікація з елементами витинання («Крижаний палац.»;в 4 класі декоративна аплікація («Карнавал тварин», «Квіти у вазі»), рвана аплікація («Кіт-воркіт», «Осінь за вікном.»)[21]

Паперопластика більше нагадує скульптуру на площині, де форма виникає за рахунок об'єму, тому картини, що створені дітьми виглядають як твори мистецтв. В них відчувається простір, образ, стиль, витонченість, композиція. Вони змістовні та цілісні у сприйманні. Необмежена тематика виконуваних виробів: іграшки-саморобки, транспорт, меблі, будівлі, тварини, рослини, декоративні прикраси тощо [8,104; 14;43].

Конструювання в залежності від використовуваного матеріалу розподіляється на три види:

— конструювання з паперу та картону;

— конструювання з природного матеріалу;

— конструювання з готових форм.

Кожний з цих видів мають свою особливість у застосуванні інструменту та обробки цих матеріалів.

Особливість конструювання з паперу в тому, що з площинного аркуша паперу створюється об'ємний або напівоб'ємний предмет. Від найпростіших іграшок до складних виробів художнього виконання. Конструювання з паперу один з видів образотворчої діяльності, який притягує до себе увагу не тільки дітей, але й дорослих. Папір за своїми властивостями гнучкий, м’який, пластичний, що дає змогу створювати різноманітні вишукані вироби які достатньо реалістично передають природні форми в художньому образі, що задумав майстер. Тому мабуть і виникла назва — паперопластика. Значення цього слова не відрізняється від значення поняття конструювання з паперу. Для трансформації паперу застосовують прийоми:

— складання аркуша паперу навпіл (найпростіші вироби);

— згортання стрічок паперу;

— складання, надрізання та склеювання (складні та міцні конструкції);

— складання за допомогою різних комбінацій (тільки в певній послідовності);

— використання креслень (складні, об ємні вироби).

За програмою технікою паперопластики рекомендовано працювати дітям в 2 класі («Чарівні куполи собору», «Веселі восьминоги», «Різдвяні голубочки»), в 3 класі техніку паперопластики застосовують на таких уроках «Готуймося до карнавалу», «Прийшла Баба Зима», «Карнавал тварин», в 4 класі - «Незабаром Новий Рік!». Паперопластика як і орігамі має багато спільного з образотворчим мистецтвом. Створюючи виріб з паперу технікою паперопластики дітям доводиться продумувати задум, виконувати ескіз у вигляді малюнка на папері, вирішувати оформлення предмета не тільки у відношенні форми, але і додаткових деталей та кольору, вибір паперу за кольором та якістю, накладання фону на основу (ватман, картон), виготовлення об'ємних деталей (конструкцій), розкладання їх на фоні, наклеювання деталей на фон, оформлення готової роботи у рамку. Тому вироби з паперопластики вважаються високо спеціалізованою формою декоративної роботи з папером. Паперопластику можна ще назвати художньою технікою трансформації паперу. Спостерігається тенденція до виготовлення поробок шляхом склеювання або складання у певному порядку, тому доцільно будувати паперову пластику за принципом художнього комбінування. Принцип художнього комбінування застосовується під час виконання навчальних завдань у техніці паперової пластики і сприяє здійсненню поетапного переходу від роботи на площині до роботи в об'ємах. Техніка витинання досить широко застосовується на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі, а саме: в 1 класі на уроці «Сніжна зіронька горить» (Додаток 1, Г, Д), в 2 класі - «Стародавня фортеця», в 3 класі - «Дивовижна ваза», «Чудові візерунки» (Додаток 3), в 4 класі - «Карнавал тварин», «Чудернацька витинанка» .

По закінченні початкової школи за програмою учні мають знати усі основні прийоми роботи у техніці аплікації, витинанки, обємної та напівоб`ємної паперопластики, мати належні навички роботи. Мають бути ознайомлені з прийомами трансформації паперу за допомогою перерізування та складання «від себе» та «до себе» для створення ребра жорсткості; мати уявлення про трансформацію як засіб формотворення.

Практична художня творча діяльність є одним з розділів програми з образотворчого мистецтва (перший розділ-Сприймання), яка передбачає максимально широкий спектр художніх технік та матеріалів та включає роботу на площині і в обємі. Тому володіння техніками та прийомами різноманітних видів роботи з папером відіграє велику роль у формуванні в школярів здібностей до продуктивної художньої творчості.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1 Методи та прийоми роботи з папером у школі, які сприяють оволодінню дітьми виражальними можливостями художнього матеріалу

— формування в школярів композиційних, формотворчих, конструктивних умінь;

— розвиток художньо-образного мислення та навичок роботи з папером на площині, в об`ємі.

В основі всіх існуючих способів обробки паперу лежать два прийоми, що змінюють характер поверхні листа: розривання і м’яття. Існує декілька окремих випадків використання цього прийому, наприклад, розрізання ножицями зовні листа, просікання різаком або голкою розмірного циркуля внутрішньої частини листа, проколювання листа шилом, перфорування (пробиття або прорізання різноманітних за формою отворів) з використанням пробійника (трубка із заточеним торцем) або інших інструментів.

В початковій школі дітей вчать володіти такими прийомами, як вирізування, обривання, надрізу, підрізу, згинання, гофрування, скручування, нарізання паперу локшинами. Для формотворчості використовують різні способи складання — прямолінійне і криволінійне, а також згинання — циліндрове і конічне.

При складанні уздовж передбачуваної лінії (прямій або кривій) необхідно зробити неглибокий надріз лезом ножиць або різака. Потім по наміченій лінії лист складають надрізом вгору. Проте якщо прямолінійна складка дозволяє накласти один на одного дві бічні поверхні, то при криволінійному складанні їх поєднання неможливе. Можуть поєднуватися тільки окремі їх ділянки. Будь-яка спроба стиснення приводить до посилення кривизни складки і збільшення її жорсткості.

Зігнути лист можна руками або протягнувши його через яке-небудь ребро (край столу, притиснуту до столу лінійку). Якщо треба скрутити паперову смужку, то її затискають між великим пальцем і лезом ножиць або шилом, а потім протягують, направляючи вигин в потрібну сторону. При односторонньому скручуванні смужки її можна просто накрутити на олівець, шило, спицю.

Способи з'єднання паперу. Для виконання сполучних операцій застосовують два типи з'єднання: нероз'ємне і роз'ємне. До нероз'ємних з'єднань відносяться торцеве склеювання і склеювання внахлест.

До роз'ємних з'єднань відносяться такі, які дозволяють без особливого пошкодження вироби зібрати його і розібрати: з'єднання в замок, плетіння, з'єднання скріпками, клейкою стрічкою і ін. [9]

Папір дуже пластичний і володіє «пам'яттю», тобто будь-яка операція з листом залишає на нім сліди. Для додання листу паперу объему і міцності застосовують ребра жорсткості, які при збереженні монолітності виробу додають йому необхідну жорсткість і пружність.

З перших занять необхідно учити прийомам обробки паперу з використанням спеціальних інструментів, економному розкрою листа, розкривати властивості кожного предмету мати форму, величину, положення в просторі, фактуру, текстуру, колір, світлотінь і функціонально-естетичне значення. Художньо-мистецькі завдання треба пропонувати цікаві в пізнавальному плані і доступні даному віку. Посильність роботи з поступовим зростанням складності сприяють розвитку інтересу, навичків роботи, мобілізують творчу активність і уяву дітей. Доцільно допускати різні варіанти завдання усередині загальної теми.

Копцев В. П. запропонував наступну систематизація типів виробів з паперу в умовах уроку та гуртка:

— вироби в техніці обривної і розрізної аплікації; (Додаток Е, Є)

— вироби в техніці тиснення;

— вироби із смужок; (Додаток Ж)

— вироби на основі коробок;

— вироби на основі циліндра;

— вироби на основі конуса;

— вироби на основі прямої складки;

— вироби на основі кривої складки;

— рельєфні вироби;

— вироби на основі геометричних тіл;

— виготовлення різноманітних макетів.

Послідовність пропонованих типів виробів говорить сама за себе, демонструючи зростаючий ступінь складності. Художньо-мистецькі завдання також повинні послідовно включати різні види композиції: фронтальну, об'ємно-просторову і завглибшки-просторову.

Дану систематизацію виробів з паперу слід розглядати як один з варіантів поступального розвитку молодших школярів в умовах гуртка (2—3 року навчання). В умовах уроку образотворчого мистецтва практичні завдання обираються відповідно до вимогам програми.

Оптимальними умовами педагогічного керівництва процесом розвитку художньо-образного мислення молодших школярів, як ми вже говорили, є:

— драматургічна цілісність уроку, що створюється шляхом залучення казки, музики, елементів театралізації, різноманітних ефектів, сприяючих розкриттю художньо-образного ладу об'ємно-просторових видів мистецтва, для взаємодії сприйняття і практичної діяльності;

— залучення справжніх творів скульптури малих форм, дизайну і творчих робіт учнів, виконаних в об'ємі (макети, скульптури і інші об'ємні вироби), стимулюючих творчу уяву, здатність перетворювати зорові уявлення, продуктивно комбінувати відомі образи і створювати нові;

— створення проблемних ситуацій шляхом організації ігрових моментів, що розвивають здатність дітей виражати свої відчуття, думки, уявлення про сприймані або задумані образи пластикою власного тіла.

Розвиток художньо-образного мислення молодших школярів походить від цілісного сприйняття простору до одиничних об'єктів.

Учні 1—2-го класів, через відсутність належного досвіду практичної роботи в об'ємі на етапі народження художнього задуму, ще не можуть «мислити в матеріалі». В процесі роботи над образом їх первинний задум зазнає деякі зміни з погляду форми.

Молодші школярі моделюють і конструюють об'єкти навколишнього світу більш пропорційно, ніж малюють. Вони легко «обживають» будь-який заданий простір і в той же час зазнають труднощі при зображенні його на площині. Тому в початкових класах об'ємне втілення просторово-пластичних об'єктів повинне випереджати зображення їх на площині або здійснюватися паралельно. [9]

2.2 Система завдань для самостійної роботи учнів 1,2,3,4 класів, які допомагають свідомому засвоєнню учнями умінь і навичок роботи з папером при створенні художнього образу Залежно від об'єкту зображення завдання групуються таким чином:

— зображення об'єктів природи: рослин, риб, птахів, тварин і людини;

— об'єктів наочно-просторового середовища;

— зображення конструктивних елементів споруд і просторових композицій архітектурного ансамблю.

Завдання діти можуть виконувати індивідуально, парами, невеликими групами або всім класом.

Високу ефективність мають наступні групи завдань по осмисленню що вчаться конструктивних і пластичних особливостей трьох видів просторової композиції:

— фронтально-просторовою — в процесі виготовлення рельєфних і аплікаційних робіт, що зображають букет квітів (Додаток), листопад, політ птахів, морське дно, вітрину магазина, народні свята і т. п.;

— об'ємно-просторовою — в процесі виготовлення об'ємних зображень: птахів, тварин, людини, предметів чайного сервізу, ліхтарів, транспортних засобів, житла різних народів і т. п.;

— завглибшки-просторовою — в процесі виготовлення макетів художньо організованого простору: дитячого ігрового майданчика, монумента військової слави, міста майбутнього, архітектурних ансамблів Стародавньої Греції, середньовічної Західної Європи, Стародавньої Русі, Японії і тому подібне.

Отже, для свідомого засвоєння учнями умінь і навичок роботи з папером при створенні художнього образу доцільно буде пропонувати дітям виконання такої системи завдань.

В 1 класі:

1. складання паперу для сніжинок (на восьмикутну);

2. складання розет (6 пелюсток);

3. вирізання.

В 2 класі:

1. складання паперу «гармошкой» для нескінченного орнаменту;

2. складання смужки паперу в різних напрямках

3. витинання в трикутнику («Золоті куполи собору»)

В 3 класі:

1. сгорнення листка паперу в циліндр, конус;

2. нарізування та закручування бахроми

3. пелюстка.

В 4 класі:

1. згорнення листка паперу в трубочки-полінця (накручування паперу на олівець і склеювання кінців);

2. вивертання краю конуса назовні з попереднім процарапуванням лінії виверту:

3. силуетне вирізування тварин і рослин без попереднього малювання олівцем.

ВИСНОВКИ Вивчення теоретичного аспекту проблеми роботи з папером підтвердили наші припущення, що формування образотворчих навичок учнів початкової школи при роботі з папером є досить складний і мало досліджений у теорії методики процес.

Систематичний розвиток мислительних операцій якісно впливає на процес формування творчого мислення, котре можна охарактеризувати, як рух до створення художнього образу.

Підвищення ефективності формування вмінь трансформувати папір відбувається за умов послідовного комплексного вивчення теоретичних основ роботи з папером.

Дітей треба знайомити з прийомами формотворення паперу в художній образ послідовно виконуючи тренувальні вправи спочатку на площині, потім під час виконання напівоб'ємних та об'ємних виробів.

Цей процес має охоплювати такі етапи:

— первинне ознайомлення;

— тренувальне навчання;

— корекція знань;

— творча діяльність.

Ми вважаємо, що для кращого формування навичок доцільно буде виділити більше часу на виконання вправ під контролем вчителя, виконання самостійних вправ та творчого завдання.

З огляду на це пропонуємо побудувати уроки таким чином, щоб учні виконували завдання:

— за зразком вчителя;

— самостійно-тренувальні вправи: 2−3 варіанта з поясненням вчителя;

— творче виконання завдання.

На нашу думку, такий підхід до побудови навчального процесу буде ефективним під час формування навичок та вмінь трансформації паперу.

Зазначимо, що доцільно будувати уроки спарені, таким чином, щоб учні сприймали новий матеріал, споглядали та милувались творами митців, порівнюючи з природними формами, аналізуючи та досліджуючи формували своє бачення на запропоновану тему. Щоб вдосконалювати технічні вміння та навички необхідно мати час для виконання тренувальних вправ, не швидко, а саме в тому темпі який притаманний цій дитині. Адже це і є формування вмінь та навичок. Цінність виробу не в швидкості його виконання, а в якості та оригінальності задуму під час виконання.

Література

1. Авторські уроки образотворчого (візуального) мистецтва в 5−7 класах: Посібник для вчителя: У 2ч.Ч.2/ Упоряд. Ж. С. Марчук, О.В.Ночвінова-Х. Веста: Видавництво «Ранок», 2005.-368с.-(На допомогу вчителю), 79

2. Веремійчук І.М. Творчість на кінчиках пальців: навч.-метод.посібник Тернопіль: Мальва—ОСО, 2004.—108с., 4

3. Веремійчик І.М. Трудове навчання. Майстровиті руки: Підруч.з трудового навчання для 3 кл. початкової шк.—Пер.з укр.—К.: Педагогічна думка, 2003.—128с.; іл.Мова рос, 19−21.

4. Георгій Іванеску. Система завдань з паперопластики// Мистецтво та світа.—2006.-№ 3.—С.42.-44

5. Гусакова М. А. Аппликация. Учебное пособие для учащихся пед. училищ по специальности 2002.М., «Просвещение», 1977. 176с. с ил., 12

6.Гусарова И. Л. Аппликация в детском саду. Учеб. пособие для воспитателей. М; «Просвещение», 1968.

7.Как воспитать в ребенке творческую личность? Серия «Мир вашего ребенка». — Ростов на Дону: Феникс, 2004. — 224с.

8.Кириченко М. А., Кириченко І.М. Основи образотворчої грамоти: Навч. посіб.—К.: Вища шк., 2002.—190с.,іл., 104;

9.Копцев В. П. Учим детей чувствовать и создавать прекрасное: Основы обьемного конструирования Ярославль: Академия развития: Академия Холдинг, 2001. — 144с.

10.Косминская В. Б., Халезова Н. Б. Основы изобразительного и искусства и методика руководства изобразительной деятельностью детей: Лаб. практикум. Учеб. пособие для студентов педагогических институтов по спец. 211с.

11.Мириманов В. В. Малая история искусства: Первобытное и традиционное искусство.М., 1973.С.125., 28

12.Мельник В. М. Мистецтво витинанки та аплікації: Навчальний посібник.—Тернопіль: Навчальна книгаБогдан, 2006.—256с., 173

13.Мельник В. М., Трач С. К. Витинанки на уроках образотворчого мистецтва: Навч. посібник.—Тернопіль.:Навчальна книга,—Богдан, 2005.—48с.,

14.Образотворче мистецтво: Підруч. для 5 кл. загальноосвіт. шк./ Е. В. Бєлкіна, А.А.Поліщук, Л. В. Фесенко.— К.: Промінь, 2005.—207с.: іл., 131

15.Образотворче мистецтво: Підручники для 2,3,4, класів Л. М. Любарська, М. І. Резніченко, О. М. Протопопова. — К.: Форум, 2004 — 127с.

16.Пасічний А. М. Образотворче мистецтво. Словник-довідник.—Тернопіль: Навчальна книгаБогдан, 2003.—216с, 188

17."Педагогика и психология (дошкол.)" — М.: Просвещение, 1981.—144с., ил., 109.

18.Педагогічна практика: методика спостереження та проведення уроків. Автор-укладач В.І.Галіна.: Навч. посібник, 2006.—с.42., 138

19.Програми для середньої загальноосвітньої школи.1−2 класи, 3−4 класи. К.: «Початкова школа». — 2003. 296 с.

20.Рожнів Я. А. Методика трудового обучения с практикумом в учебных мастерских: Учеб. пособ. Для учащихся педагог. училищ по спец. 2001.—2-е изд., перераб.—М.: Просвещение, 1988.—240с.; ил., 137−52

21.Тягур В. Робота в техніці паперової пластики // Мистецтво та світа.—2005.-№ 2.—С.46.-48,47

22.Чекалова А. К. Основы понимания декоративно-прикладного искусства. Узд-во Академии художеств СССР, 1962., С. 44 23. Шпикалова Т. Я. Народное искусство на уроках декоративного рисования. Пособие для учителей.—М.:Просвещение, 1974.—159с., ил., 10

24.Уроки образотворчого мистецтва. 1 клас: Посібник для вчителя. — Тернопіль: Навч. Книга — Богдан, 2005. — 112с.

25Уроки образотворчого мистецтва. 4 клас: Посібник для вчителя. — Тернопіль: Навч. Книга — Богдан, 2005. — 120с.

Додаток 1

Фрагмент уроку в 1 класі

Витинанка «Сніжна зіронька горить» .

Мета. Розвивати уяву, фантазію. Поглиблювати поняття про симетричність форм. Ознайомити учнів з поняттям «ритм» — чергування або повторения елементів декоративної композиції. Удосконалювати навички вирізування симетричних форм з паперу, складеного у кілька шарів. Виховувати охайність, акуратність, почуття до прекрасного.

Обладнання. Таблиці з технологічними розробками послідовного виготовлення сніжинок, зразки сніжинок, виконаних учителем і учнями, кольоровий папір, ножиці, клей.

Хід уроку Перегляд виготовлених зразків сніжинок.

— Діти, давайте спробуємо зробити такі чудові і нетанучі сніжинки. А скористаємось ми для цього технікою витинанки.

Словникова робота.

Витинанки — ажурно вирізані ножицями з білого або кольорового паперу прикраси. Від назви техніки виготовлення (витинатиприбирати все зайве) походить і термін.

Пояснения послідовності виготовлення сніжинок.

— Згинаючи аркуш паперу прямокутної форми, дістанемо квадрат. Складаемо його по діагоналі вдвое. Одержаний трикутник згинаемо ще раз. Умовно поділимо трикутник на три частини. Спочатку згинаемо третю частину зліва направо, а потім праву згинаемо вліво. Робимо малюнок і вирізаємо його. Розгортаємо папір — сніжинка готова. Малюнки можуть бути різні. Ось, наприклад, як на дошці. Можливо, хтось з вас захоче зробити СН1ЖИНКИ за власним задумом.

Практична діяльність учнів.

Додаток 2

2 клас Аплікація у поеднанні з витинанкою «Стародавня фортеця»

Мета. Удосконалювати уміння учнів гармонійно заповнювати аплікацією площину паперу; розвивати зорову пам’ять, уяву, фантазію; вчити учнів вирізувати складові частини архітектурних об’ектів (стіни, бійниці, вежі тощо); виховувати охайність у роботі дотримання техніки безпеки під час користування гострими предметами.

Обладнання. Таблиці, ілюстрації, малюнки (зразки дитячих аплікацій) із зображенням старовинних фортець.

Хід уроку

I. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку. ІІ. Робота над темою уроку.

1. Вступна бесіда.

У давнину для своїх поселень люди вибирали узвишшя поблизу водойм, обносили їх високими дерев’яними стінами. Набіги ворогів змушували людей зводити неподалік великих поселень систему укріплень, за якими у хвилини небезпеки могли сховатись не лише жителі міста—фортець, а і жителі довколишніх сіл. (Демонструються малюнки, ілюстрації.)

У зв’язку з постійною військовою загрозою широко розгорнулося оборонне будівництво. I якщо раніше укріплення, в основному, будувалися з дерева, то пізніше більшість фортець зводилися з каменю. Майже кожне місто мало замок, було обнесене стінами і ровом з водою. До наших часів збереглися замки в Кам’янці—Подільському, Луцьку, Хотині, Острозі, с. Сутківці на Хмельниччині тощо.

Розгляньте старовинні фортеці на фотографіях, ілюстраціях. Бачите, як вони відрізняються від інших споруд? У них міцні товсті стіни, вузькі бійниці, високі міцні вежі.

2. Перегляд демонстраційного матеріалу.

Покровська церква в с. Сутківці на Хмельниччині має два яруси бійниць, з яких велася стрільба. У ті часи, коли землями України одна за одною прокочувались війни, кам’яні церкви виконували іноді роль фортець. Їх так і будували з розрахунку на тривалу облогу. Покровська церква в селі Сутківці належить до таких споруд. Уздовж стін на першому і другому поверхах знаходяться бійниці. Завершуються стіни чотирма мініатюрними вежами, розрахованими на одного бійця. Церква—фортеця в Сутківцях — видатний твір украшської оборонної архітектури.

Замок—фортеця у місті Хотин розташований на схилах правого берега Дністра, на перехресті торговельних шляхів.

Замок у смт. Меджибіж (Хмельницька область) — важлива пам’ятка військово—інженерного мистецтва. Має кілька веж з бійницями. 3 високих стін на десятки кілометрів було видно шлях, що вів до Меджибожа.

3. Словникова робота.

Фортеця — укріплений пункт з міцними товстими стінами, вузькими бійницями і високими вежами, призначений для оборони від ворога.

4. Послідовне виконання композиції вчителем.

5. Практична діяльність учнів.

III. Підсумок уроку.

Перегляд і демонстрування дитячих робіт.

Додаток 3

Урок в 3 класі

Тема: «Чарівні візерунки»

Декор форм, орнамент (геометричний, рослинний, змішаний), поняття про ритм.

Мета: навчальна:

- розширити знання учнів у галузі стрічкового орнаменту;

- удосконалювати навички, уміння створювати орнамент у смужці;

- дати поняття ритму як засобу композиції.

розвиваюча:

розвивати образне мислення, спостережливість, кругозір, відчуття гармонії, рівноваги та ритму.

виховна:

- виховувати старанність, охайність та культуру праці під час роботи з матеріалом та інструментами;

- виховувати естетичне ставлення до творів декоративно-прикладного мистецтва.

Тип уроку: комбінований (засвоєння нових знань, умінь, навичок; творче застосування знань, умінь, навичок на практиці).

Обладнання та матеріали:ілюстрації із зображенням рослин, зразки творів декоративно-прикладного мистецтва на яких зустрічається стрічковий орнамент, малюнки і таблиці із зображенням рослинного, геометричного і змішаного орнаменту. Дидактичний матеріал (шаблони геометричних фігур, рослин);Зоровий ряд, аркуш білого та кольорового паперу, ножиці, клей-олівець.

ХІД УРОКУ

I Організаційна частина

II Вступна бесіда — актуалізація опорних знань учнів Ще з давніх-давен наші предки прагнули прикрасити своє житло: розписували вибілені стіни й печі, різьбили ложки, віконниці, малювали ікони й картини, плели мереживо, вишивали рушники, серветки, скатертини, доріжки, клали візерунки на глиняний полив’яний посуд. Кожен народ має свої улюблені художні образи, що відображають його ідеали, уявлення про добро і зло. Художньо виконані та оздоблені предмети побуту, які мають не тільки практичне, а й естетичне значення називаються предметами декоративно-прикладного мистецтва.

Питання: Діти, як ви думаєте, що означає слово декоративний?

Відповідь: Так це прикраса, оздоблення.

Питання: А як ви думаєте, як одним словом можна назвати ту деталь, якою оздоблюється, прикрашається виріб?

Відповідь: Орнамент.

Так, орнамент. «Орнамент» зображення побудоване на ритмічному повторенні геометричних фігур. У народному орнаменті розкривається традиційне уявлення про красу, тісно пов’язане з історією народу, його побутом, умовами життя, особливостями культури.

А тепер діти, ми познайомимося ближче з художніми творами, на яких використано орнамент.

Демонстрація побутових предметів: серветка, тарілка, хустка тощо.

Діти, зверніть, будь-ласка, увагу на те, що ці предмети прикрашені орнаментом, виконаним у смужці певного розміру. Цей орнамент називається стрічковий.

III Повідомлення теми уроку та мотивація навчальної діяльності учнів

«Чарівні візерунки». Засоби виразності декоративного мистецтва. Декор форм, орнамент (рослинний, геометричний, змішаний), ритм.

IV Викладення нового матеріалу Діти, у мене на столі лежать 2 конверти. Давайте поглянемо, що в них знаходиться.

— Погляньте, в першому конверті - геометричні фігури — назвіть їх будь-ласка.

Відповіді: квадрат, коло, трикутник, прямокутник.

А в другому конверті - квіти. Які квіти вони вам нагадують?

Відповіді: маки, волошки.

А тепер давайте спробуємо викласти орнамент у смужці з геометричних фігур і квітів. Викладати потрібно способом повтору і чергування елементів.

Ось ми з вами і виконали завдання. Зверніть увагу, що орнамент, який викладений з геометричних фігур, називається геометричним, а якщо елементом орнаменту є рослини — рослинним.

Діти, а як ви думаєте, який орнамент буде називатися змішаним?

Так, молодці, змішаний — це коли використовують геометричні і рослинні елементи.

Отже, ми бачимо, що стрічковий орнамент створюється за допомогою ритмічного повторювання одного або чергування кількох елементів у смужці певного розміру. А тепер наше з вами завдання створити стрічковий орнамент у техніці витинанки. Пригадайте, які ми вже з вами виконували композиції у цій техніці?

У минулому однією із складових культури і побуту укр. народу були витинанки. Витинанки — орнаментальні і фігурні прикраси, ажурно вирізані ножицями, чи спеціально загостреним ножем, з білого або кольорового паперу. Від назви техніки виготовлення походить сам термін.

Перші паперові прикраси, які можна вважати своєрідними аналогами традиційних витинанок в Україні, виникли в Китаї після виникнення та розповсюдження там паперу. На передодні свята жінки наклеювали на вікна паперові віконні візерунки, які виготовляли заздалегідь, узимку. Це були зображення божеств, героїв народних легенд, феніксів, квітів, винограду, метеликів, риб. Існує досить велика класифікація витинанок. Зараз на дошці ви бачите три її види: стрічкова, кругла, симетрична.

V. Пояснення завдань уроку Наше з вами завдання — відродити і зберегти традиції стародавнього художнього промислу. Давайте уявимо, що ми працюємо з вами в графічній майстерні, де кожен з вас виконує роль дизайнера і виготовляє свій шедевр — декоративно орнаментовану стрічкову композицію в техніці витинанки.

Учитель проводить інструктаж техніки безпеки при роботі з ножицями.

Після демонстрації кращих робіт учні з вчителем обговорюють послідовність виконання стрічкової орнаментальної композиції.

Завдання Етапи роботи над витинанкою

1. вибрати сюжет візерунку.

2. скласти аркуш навпіл кольором всередину, а потім в чотири, вісім разів залежно від малюнка.

3. Олівцем намалювати на зворотному аркуші складеного паперу ?, ?, 1/8 малюнка, залежно від осі симетрії.

4. Акуратно вирізати за малюнком.

5. Наклеїти вирізану витинанку на кольорове тло.

VI Самостійна практична робота учнів Учні складають папір у декілька разів. Олівцем намічають ті місця, які будуть вирізати. Маленькими ножицями витинають малюнок. Розкладають і отримують стрічкову орнаментальну витинанку. Підбирають колір паперу який би підходив до цієї стрічкової витинанки за контрастом. Наклеюють стрічкову витинанку на картон.

VII Підведення підсумків уроку

1. Оцінка практичної діяльності учнів.

2. Показ кращих дитячих робіт враховуючи оригінальність роботи, акуратність витинанки, правильність композиційного й кольорового рішення.

3. Домашнє завдання.

4. Проголошення уроку закінченим.

5. Прибирання робочого місця.

Додаток 4

Фрагмент уроку в 4 класі

Аплікація з кольорового паперу «Квіти у вазі»

Мета. Розвивати кольоросприймання, окомір, увагу до характерних елементів форми, зорову пам’ять, зосередженість, уяву, почуття пропорційності в зображенні предметів. Звернути увагу учнів на особливості будови квітів, вміння передавати їх форму і колір на малюнку. Знайомити учнів з технікою стилізації рослинних елементів у композиції. Виховувати інтерес і любов до мистецтва.

Обладнання. Ваза з квітами, малюнки, таблиці із зображенням квітів у вазі, репродукції картин К. Білокур «Цар-колос», «Польові квіти», «Квіти за тином», «Жоржини» .

Хід уроку

I. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.

ІІ. Робота над темою уроку.

1. Вступна бесща.

— Напевно, немае жодної людини на світі, яка б не зупинила хоч на мить свій погляд на чудових, ніжних, духмяних, різнокольорових квітах. Назвіть квіти, які ви знаете.

2. Відгадування загадок.

Цвіте синьо, лист зелений, квітник прикрашає. Хоч мороз усе побив — його не займає. (Барвінок) Стоїтъ півень на току в червоному ковпаку. (Мак) Я найперша зацвітаю Синім цвітом серед гаю.

Відгадайте, що за квітка, Бо мене не стане влітку. (Пролісок) Стоять у лузі сестрички, золотеньки очі, білі вії. (Ромашки)

3. Декламування вірша М. Познанської «Мій квітник» .

Я візьму граблі і лопату Та зроблю грядки в саду, Посаджу на них я м’яту, Чорнобривці, резеду.

Ще и пахучего горошку Тут насію два рядки.

Посаджу тюльпанів трошки, А скраєчку — нагідки!

Пройде теплий дощ весняний, Гляне сонце золоте, Тепле літечко настане -;

I квітник мій розцвіте!

Практична робота учнів.

Розгадування чайнворда «Квіти» .

Гра-завдання «Квіти» складаеться з ланцюжка слів, в якому остання буква попереднього слова повинна бути першою наступного. Відповіді: 1. Тюльпан. 2. Незабудка. 3. Анемон. 4. Нарцис. 5. Соняшник. 6. Конвалії.

Розгадування кросворда «Квіти» .

1. На сонечко я схожий і сонце я люблю.

До сонця повертаю голівоньку свою.

Стою стрункий, високий, в зелених штанях я,

I золотом убрана голівонька моя.

2. Блакитна квітка з народних пісень.

3. Перша квітка весни.

4. Квітка, яка цвіте наприкінці літа.

5. Кущ — символ України.

Відповіді: 1. Соняшник. 2. Барвінок. 3. Підсніжник. 4. Айстра. 5. Калина.

III. Підсумок уроку.

.ur