Тема народу у творчості Миколи Некрасова

Тема народу в творчостi Миколи Некрасова Вiдомий росiйськiй поет М. Некрасов лише зараз набув великої популярностi, якої ранiше не мав. Поезiя Некрасова, просякнута любов’ю до батькiвщини i народу, вiрою у святiсть i благородство революцiйного подвигу, ненавистю до експлуататорiв та гнобителiв, повнiстю зберегла i до сьогоднi свою виняткову силу та художню виразнiсть.

Життя давало йому багатi спостереження за свiтом «униженных и оскорбленных», життям вогких напiвтемних пiдвалiв, заселених мiською бiднотою. Майже двадцять рокiв Некрасов був редактором журналу «Современник» i став видатним дiячем лiтературної громадськостi свого часу.

Збiрка вiршiв 1856 року, присвячена служiнню справi революцiй ної демократiї, принесла великий успiх Некрасову. Вiршi iз цiєї збiрки («Поет и гражданин», «Забытая деревня», «Отрывки из записок графа Гаранского») викликали обурення вищих кiл, i пiд їх тиском «Современник» ледве не було закрито.

У наступнi роки Некрасов напише: «Несчастные» (1856), «Тишина» (1857), «Убогая и нарядная» в тому ж роцi, «Размышления у парадного подъезда» (1858) i «Песня Еремушке», «О погоде» (1859), в 1860 — «На Волге», «Рыцарь на час», «Плач детей», в 1862 — «Крестьянские дети», «Корабейники» .

У вiршi «Поэт и гражданин» вiдкрита, чесна ненависть до одних, у поєднаннi зi щирою любов’ю до iнших, веде до розриву з теорiєю «чистого мистецтва». Вона вимагає активного втручання в життя, в соцiальну боротьбу:

Иди в огонь за честь отчизны,.

За убежденья, за любовь…

Иди и гибни безупречно,.

Умрет недаром… Дело прочно,.

Когда под ним струиться кровь.

Основне значення «Поэта и гражданина» в тому, що саме цей вiрш завдяки своїй величезнiй популярностi внiс у широкi маси читачiв думку, що поезiя — важлива суспiльна справа, що поет, який стоїть на рiвнi передових iдей сучасностi, не може не бути громадянином, не може не бути борцем.

Народ — основна тема творiв Некрасова. Але щоб бути спiвцем народу, треба було його знати i любити, вiрити в народ, вмiти правдиво його зображувати.

Ще з дитинства Некрасов спiлкувався з народом i коли став дорослим (часто їздив на полювання) теж. Тiльки на лонi рiдної природи, тiльки у спiлкуваннi з народом, Некрасов почував себе гарно. У поемi «Тишина» вiн звертається до «рiдної сторони» :

…Спасибо сторона родная,.

За твой врачующий простор!

Как ни тепло чужое море,.

Как ни красна чужая даль,.

Не ей поправить наше горя,.

Размыкать русскую печаль!

А далi поет говорить про народ, з захватом i схилянням згадуючи його подвиги в тiльки що минулому, криваву вiйну:

Народ — герой! В борьбе суровой.

Ты не шатнулся до конца…

Не кожний великий поет мiг би сказати про себе:

Верь, что во мне необъятно безмерная.

Крылась к народу любовь…

Те гаряче почуття патрiотизму, яке нiколи не полишало Некрасова, допомагало йому повiрити у велике призначення рiдного народу. Та похмурi й безрадiснi картини експлуатацiї працi капiталом iз зворушливою силою намальованi у вiршi «Железная дорога». Однак великий оптимiзм криється у рядках про росiйський народ, який.

Вынесет все — и широкую, ясную.

Грудью дорогу проложит себе…

А в «Горе старого Наума» поет пророчо передбачає початок «Иных времен, иных картин», коли «Освобожденный от оков Народ неутомимый» буде щасливо жити й працювати на берегах рiдної поетовi Волги.

Микола Некрасов був справжнiм спiвцем народу, бо знав, любив його, вiрив у народ, умiв правдиво, i разом з тим художньо його зображувати.