Людина мов частина біосфери

смотреть на реферати схожі на «Людина мов частка біосфери «.

Людина мов частка биосферы.

РЕФЕРАТ.

за курсом «Концепції сучасного природознавства «.

Науковий керівник к. х-б.н., доцент.

Підпис студента.

Дата.

Сиктивкар, 1998.

|Запровадження |…|3 | | |… | |.

|Глава 1. Характеристика і склад |…|5 | |біосфери |… | |.

|Глава 2. Біосфера як саморегулююча система |…|8 | | |… | |.

|2.1. Причини уповільненої зростання кількості |… |8 | |людської популяції | | | |2.2. Регулюючі механізми біосфери |… |10 |.

|Глава 3. Вплив діяльності на біосферу. | | | |Охорона природи й перспективи раціонального |… |14 | |природокористування | | |.

|Заключение |…|19 | | |… | |.

|Список використаних джерел |…|21 | | |… | |.

Усі живі організми, які населяють нашу планету, існують не самі в собі, вони залежить від довкілля та відчувають у собі її вплив. Жива природа є складно організовану, иерархичную систему. Вирізняють кілька рівнів організації життя на планеті й найвищий зі них — биосфера.

З сучасних позицій біосферу розглядають як найбільш велику екосистему планети, підтримує глобальний круговорот речовин. Стабільність біосфери полягає в високому розмаїтті живих організмів, окремі групи яких виконують різні функції в підтримці загального потоку речовини й розподілі енергії. Проте стабільність біосфери має певні межі, і порушення її регуляторних можливостей загрожує серйозними последствиями.

З огляду на, що у біосфері діють складні системи зворотного зв’язку й залежностей, то, відповідно, принаймні посилення тиску навколишню середу, середовище, своєю чергою, відповідає збільшенням зустрічного давления.

Приміром, людина завжди використовував довкілля переважно як джерело ресурсів, однак протягом дуже багато часу його діяльність не надавала помітного впливу біосферу. Лише наприкінці минулого століття зміни біосфери під впливом господарської діяльності звернули на себе увагу учених. Ці зміни наростали й у час піддали людську цивілізацію. Довелося визнати, що й життєво важливі економіки людини ресурси виявляються часом ще важливіше задля збереження екологічного рівноваги в біосфері й у кінцевому результаті - оптимальних природних умов та розвитку людства, сьогодення й майбутнього поколений.

Саме тому актуально нині вивчення проблеми взаємодії людини з довкіллям. Саме органічне «співробітництво «цих двох елементів сприятиме тривалого і стабільному існуванню биосферы.

Мета справжньої роботи ось у чому: показати, що людина перестав бути самодостатнім жива істота, котрі живуть окремо за своїми законам, він співіснує всередині природи, є його частиною суспільства і підпорядковується її законам. І тому необхідно визначити місце людства у структурі біосфери, як здійснюється вплив особи на одне біосферу і які результати даного впливу, як біосфера реагує на будь-які зміни у які протікають у ній процессах.

Тільки розглянувши зазначені питання можна дійти невтішного висновку, що людина у всіх його проявах є частина біосфери це і є її певна функція у певному пространстве-времени.

Глава 1. Характеристика і склад биосферы.

У буквальному перекладі термін «біосфера» позначає сферу життя й у сенсі він уперше був в введений у правове науку в 1875 р. австрійським геологом і палеонтологом Едуардом Зюссом (1831 — 1914). Проте набагато раніше цього під іншими назвами, зокрема «простір життя », «відразу краєвид », «жива оболонка Землі «тощо., його зміст розглядалося багатьма іншими естествоиспытателями.

Спочатку під цими термінами мовити лише сукупність живих організмів, які живуть планеті, хоча часом і вказувалося їх зв’язку з географічними, геологічними і космічними процесами, та заодно скоріш звертали увагу на залежність живої природи від зусиль і речовин неорганічної природы.

Першим із біологів, який ясно зазначив величезну роль живих організмів у освіті земної кори, був Ж. Б. Ламарк (1744 — 1829). Він підкреслював, що це речовини, що перебувають у поверхні земної кулі і що утворюють його кору, сформувалися завдяки діяльності живих организмов.

Біосфера (в сучасному розумінні) — своєрідна оболонка Землі, що містить всю сукупність живих організмів ту частину речовини планети, яка зараз переживає безупинному обміні з тими организмами.

Біосфера охоплює нижню частина атмосфери, гідросферу й верхній частина літосфери. > Атмосфера — найбільш легка оболонка Землі, яка з космічним простором, через атмосферу здійснюється обмін речовини і з космосом. Атмосфера має низку верств: 1. тропосфера — нижній шар, примикає до поверхні Землі (висота 9−17 км), 2. стратосфера, 3. ноносфера — там «живе речовина» відсутня. > Гідросфера — водна оболонка Землі. > Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, що складається з осадових і магматичних порід. Поверховий шар літосфери, у якому здійснюється взаємодія живої матерії з минеральной.

(неорганічної), є грунт. Залишки організмів після розкладання переходить до гумус (родючу частина грунту). Складовими частинами грунту служать мінерали, органічні речовини, живі організми, вода, газы.

Поступово ідея про тісний взаємозв'язок між живої та неживої природою, про зворотному вплив живих організмів та його систем на які оточують фізичні, хімічні і геологічні чинники дедалі більше проникала в свідомість вчених і знаходила реалізацію у конкретних исследованиях.

Перед природознавцями виникає завдання — конкретно досліджувати, як саме й якою мірою живе речовина впливає фізико-хімічні і геологічні процеси, що відбуваються лежить на поверхні Землі та в земної корі. Тільки такий підхід може дати ясне і глибоке уявлення про концепції біосфери. Величезний внесок у побудова даної концепції вніс видатний російський учений Володимир Іванович Вернадський (1863 — 1945).

Центральним у цій концепції є поняття про живу речовину, яке В.І. Вернадський визначає як сукупність живих організмів. Крім рослин та тварин, В.І. Вернадський включає сюди і людство, вплив якого на геохімічні процеси відрізняється від впливу інших живих істот, по-перше, своєї інтенсивністю, дедалі більшого із перебігом геологічного часу, по-друге, впливом, яке діяльність людей надає на інше живе вещество.

Це вплив позначається насамперед у створенні численних нових видів культурних рослин i свійських тварин. Такі види не існували раніше й без допомоги людини або гинуть, або перетворюються в дикі породи. Тому Вернадський розглядає геохімічну роботу живого речовини в нерозривний зв’язок тваринного, рослинного царства і культурного людства як роботу єдиного целого.

Крім живого речовини у структурі біосфери Вернадський також виділяв відстале (атмосфера, мінерали, гірські породи тощо) і биокосное речовина, освічене з різнорідних живих і відсталих тіл (грунту, поверхневі води). Проте провідна роль переважають у всіх процесах, що протікають лежить на поверхні Землі та в земної корі належить живому веществу.

Оскільки живе речовина визначальний компонентом біосфери, остільки можна стверджувати, що може існувати й розвиватися лише у межах цілісної системи біосфери. Тому не випадково В.І. Вернадський вважає, що живі організми є функцією біосфери і як найтісніше матеріально, і енергетично із нею пов’язані, є величезної геологічної силою, її визначальною [3. З. 156].

З огляду на, що є складова частина «живого речовини», то вчення Вернадського про біосфері є новий великий крок у розумінні як живої природи, але її нерозривний зв’язок з діяльністю человечества.

Глава 2. Біосфера як саморегулююча система.

1. Причини уповільненої зростання кількості людської популяции.

Популяції будь-яких видів — бактерій, рослин, тварин, потрапивши у сприятливі умови, збільшують свою чисельність за експонентою вибуховим шляхом. Зростання чисельності вже й переходить значення. Відповідне «біологічної ємності «довкілля виду та триває ще деяке час. Через своєю надмірною щільності вид збіднює і руйнує середу проживання. Настає екологічна криза, протягом якого чисельність популяції стрімко знижується, причому рівня, нижчого, ніж міг би прогодувати деградировавшая ємність середовища. Це і колапс. За час колапсу середовище поступово відновлюється, а за цим росте, і популяція. Вона входить у фазу стабілізації, коли її чисельність буде коливатися лише на рівні, який задається нової ємністю середовища. Людські популяції успадкували цю біологічну особенность.

Нині самі численні популяції людей перебувають у экспотенциальной фазі зростання. Щоб досягти першого мільярда, людству потрібно більше мільйони. І цього момент почалася промислова революція. Другий мільярд було досягнуто за 100 років, третій — за 40, четвертий — за 15, п’ятий — за 10, а шостий і, можливо, сьомий можна досягти за до початку другого тисячоліття роки [4. З. 172].

Чисельність людства, як і будь-якого біологічного виду, суворо слід за зміною кількості їжі, головного показника біологічної ємності середовища. Ємність нашого середовища збільшується не як така, це робить людина, розорюючи нові землі, виводячи врожайніші сорти, вносячи добрива, застосовуючи отрутохімікати. Рік у рік підвищувати сумарний врожай Землі стає дедалі тяжче. Виробництво їжі Землі зараз зростає на 2% на рік, щоб одержати такий приріст, доводиться збільшувати споживання п’ять%, паркан води для зрошення — на майже 7%, виробництво добрив — також 7%, а отрутохімікатів — навіть у 10% на рік. Ці титанічні зусилля виснажують ресурси, руйнують середовище, й дедалі більше її загрязняют.

Такий зростання виробництва можлива лише бо людина інтенсивно використовує запаси вугілля, нафти, газу та мінерального сировини, накопичені за все попереднє історію біосфери. Запаси ці кінцеві і невозобновимы. Тому нинішня майже безмежна міць людства кінцева у часі. Коли біолога, що буде, коли ресурси скінчаться, він має відповісти: руйнація довкілля, падіння виробництва їжі (тобто глобальний екологічна криза), а з їх занепадом — скорочення людства рівня, який буде забезпечено возобновимыми ресурсами. Згодом Осип б із будь-яким виглядом. Людина дуже винахідливий, і тому твердити, що чисельність людей скоротиться до первісного рівня, ми ризикуємо. Але й зростати нескінченно вона може. Одне заборонена сумніву: за умов вичерпання енергоресурсів неминуче відбуватиметься зменшення кількості людей, колапс. Його темп насамперед визначить темп падіння пищи.

Річ у тім. Що у устрої біосфери дотримано простий закон, зв’язуючий розміри тіла які споживають органічну їжу видів зі своїми чисельністю. Основні споживачі продукції біосфері - мікроскопічні бактерії, гриби і найпростіші. Їх йдуть дрібні тварини — хробаки, молюски, членистоногие. На диких хребетних тварин (земноводних, плазунів, птахів та ссавців) передбачено 1% продукції біосфери. Людина відносини із своїми домашніми тваринами має входити до цієї групи. І це отже споживати — менш 1%. Якщо підрахувати разом споживання людей, їх худоби і вилучення лісу, виявляється це становить 7% продукції біосфери, тобто вийшли далеко межі те, що в біосфері відведено для групи крупних споживачів [4. З. 173]. Людина порушив биосферную закономірність, вніс у неї возмущение.

Але біосфера — саморегулююча система, і її прагне повернути чисельність людей до дозволенному їм рівню. Його в 25 разів менше сучасного — 200 млн. протягом усього планету. Вимирання потрібних людині рослин та тварин, падіння продуктивності найцінніших нам екосистем, невключення в біосферні круговороти вироблених нами забруднень — це ми повинні розуміти, як результат зворотний зв’язок, дію біосферного механізму, прагне обмежити зростання потреб людей. Поки людина озброєний копалинами джерелами енергії, в нього зберігається можливість протистояти тиску біосфери. Та ці джерела скінчаться, необмежено довге стабільне існування дозволить забезпечити лише сонячна енергія. за рахунок такого постійного насилля і возобновимого джерела енергії зможуть жити 500 млн. людина, якщо вони споживати на свою душу стільки ж енергії, як її споживається сегодня.

Отже, зниження чисельності населення може статися у силу кількох причин.

По-перше, вирішальний чинник може стати голод, викликаний скороченням харчових ресурсов.

Другий варіант — небиологический: одне з ядерних країн спробує захопити залишки невозобновимых ресурсів, інші почнуть із ній ядерну войну.

Третій варіант — суто політичний: країни свідомо вводять обмеження народжуваності та поступово знижують чисельність населення. Цей шлях, з погляду біолога, може бути малоефективним. Річ у тім. Що плодючість визначається популяционными біологічними механізмами і тому досі всі спроби державного стимулювання чи обмеження народжуваності виявлялися безрезультатними, але викликали дуже сильного протесту людей.

Четвертий шлях, найм’якший і тому самий бажаний, — зниження народжуваності без примусу, спонтанно, з урахуванням дії популяційних механізмів. Біосфера подає нас увесь сильніші сигнали про тому, що ми небезпечно перевищили свою чисельність. Але ці сигнали адресовані не політикам, вченим або взагалі розумним людям. Вони адресовані ми всі як біологічному вигляду й покликані, минаючи нашу свідомість, діяти на наші популяційні механизмы.

І тому розглянемо докладніше основні чинники, які б скорочення численности.

2.2. Регулюючі механізми биосферы.

Збільшуючись чисельно, вид хіба що посилює свою тиск зважується на власну середу проживання, екосистему і біосферу. У відповідь середовище проживання, куди входять у собі багато інших видів, зокрема харчових об'єктів, від конкурентів і споживачів в нього кому йдеться, відповідає збільшенням зустрічного давления.

Біосфера як сума всіх видів Землі багато сильніше кожного в окремішності, тому вона завжди рано чи пізно стабілізує його чисельність, і якщо потрібно, те й скоротить до прийнятного для інших уровня.

Біологи поділяють які впливають чинники на 2 группы:

1. первинні, чи ультимативні, чинники середовища (біологічні: їжа, конкуренти, паразити, хижаки, забруднення, небіологічні, але контрольовані біосферою: газовий склад атмосфери, опади, клімат тощо). Дія ультимативних чинників — пряме і беспощадное.

2. вторинні, чи сигнальні, чинники, побічно що вказують виду на надмірність його чисельності. Якщо вигляд має генетичні програми спостереження зміною сигнальних чинників, завчасно інформують, наприклад, про зрослої щільності особин або про зниженні біологічної ємності довкілля, він має змогу завчасно, до удару ультимативними чинниками, стабілізувати свою чисельність або взагалі почати її скорочувати. Тоді як контроль первинними чинниками неминучий нічого для будь-якого виду, попереджуючим сигналом вторинних чинників можуть скористатися ті види, які мають природний відбір виробив спеціальні механізми реагування ними. Ці механізми виявляються на популяційному рівні, але в індивідуальному рівні, вони не діють [4. З. 175].

Вплив первинних чинників на популяції людей безсумнівно і порівняно ж добре відомо, тому їх докладного розгляду не требуется.

Звернімося до сигнальним чинникам. Чимало їх ми знайомі, наприклад: территориальность. У первісної людини груповий территориализм був, вважають, головним регулятором чисельності, агресивність. Суть агресивності у цьому. Що за спілкуванні кожна особина прагне зайняти стосовно іншим вищу, доминантное становище. З’ясування відносин призводить до самоорганізації групи в ієрархічну сходи чи піраміду з домінантами нагорі. При збільшенні щільності популяції або зменшення ємності середовища агресивні сутички значно частішають і служать важливим сигналом про неблагополуччя. Люди таку поведінку приймає свої форми: широко поширюються грабежі, дрібне злодійство, люди перестають продуктивно трудитися, обкрадаючи тих, хто зберігає до праці здатність. Є й безглузда дільба на крихти віднятого, втрата обережності. Людина втрата обережності при наростаючому неблагополуччя найнаочніше проявляється у формі бунтів, коли раптом втрачають страх поставила для влади, поліцією, натовпами йдуть назустріч кулям і смерті, пригніченою частина популяції різко знижує піклування про власної гігієну і збереженні у чистоті місця проживання. Люди при скупченості та бракові їжі також з’являється дуже багато які опустилися особистостей. Там плодяться воші, переносники заразних хвороб. Протягом часу першої Першої світової, наприклад, воші забрали більше людей, ніж зброю [4. З. 179- 181].

Весь описаний комплекс зміни поведінки має мета — ще до його досягнення надлишкової чисельності розшарувати популяцію на частини: залишену пережити колапс і приречену на вимирання. І водночас перших не послабляти, а вимирання інших прискорити. Важко сперечатися дію подібного механізму, і в людських популяціях. Як і більшість біологічні механізми, він діє, минаючи нашу свідомість чи трансформуючись у ньому не так. Цей механізм, з нашого погляду зору, звісно, жорсткий. Але як надходить суспільство, намагаючись свідомо боротися з що насувається нестачею продовольства? Зазвичай вводить жорсткий за розподілом їжі і тих самим поділяє себе тих, хто продовольство розподіляти, і тих, кому його розподіляти, тобто включаючи всі хоча б механизм.

У природі діють ще більш надзвичайні механізми: коллапсирующие скупчення. До правил загострення соціальних відносин частина особин втрачає інтерес до боротьби за територію, ієрархічний ранг і знижує агресивність. Тоді починає виявляти перевагу інша програма, протилежна агресивності, — програма зближення, об'єднання, скучивания. У цих скупчення тварини або зовсім не розмножуються, чи розмножуються дуже обмежено. Люди скучивание приймає кілька форм, але найпотужніша їх — урбанізація, збирання у містах. В багатьох народів плодючість жителів гігантських міст (на відміну маленьких) вже у другому поколінні падає настільки, що ні забезпечує відтворення. Місто притягує із села молодь із високим потенційної плодовитістю знижує звичайно до дуже низької уровня.

Урбанізація, супроводжується коллапсирование у містах, то, можливо найприроднішим, простою й нешкідливим за методом зниження народжуваності в світі у світі майбутнього. зниження плодючості. При зростанні чисельності потомство найчастіше перестає бути головною цінністю членам популяції, включаючи часом і батьків. Наприклад в людських популяціях однією з таких проявів є емансипація жінок. Внаслідок цього збільшується частка матеріводинаків в популяції. Вони задовольняються малим числом дітей. Це найбільш безболісний шлях зниження народжуваності в наші дни.

Отже, є підстави вважати, що з людей, як і і в декого тварин, діють механізми саморегуляції чисельності та підтримки в оптимальному рівні. У тому числі є договір жорсткі, та порівняно безневинні, причому найкращий — зниження рождаемости.

Але проблема людини у тому, що, з одного боку, якого є краєвидом із самої повільної зміною поколінь, з другого — здатний нас дуже швидко змінювати біологічну ємність середовища. Тому на згадуваній окремих етапах стрімкого розвитку людства регуляція його чисельності відстає від тій, котру вимагає середовище. Екологічну кризу — глобальне явище, але одні популяції зустрічають їх у повну готовність, інші - є ще може демографічного вибуху, котрі можуть тривати занадто довго проти темпами деградації середовища обитания.

Така загальна схема популяційних реакцій особи на одне зростання щільності і зміни ємності среды.

Глава 3. Вплив діяльності на біосферу. Охорона природи й перспективи раціонального природопользования.

Часом не тільки природа впливає на людини, є і зворотна зв’язок: людство з його соціальними законами розвитку та потужної технікою цілком здатне проводити вікової хід біосферних процессов.

У попередній главі ми розглянули як показує життя Землі сама стабілізує умови свого існування, що дозволяє можливість розвиватися як довго. Але не можна не зупиниться докладніше на вплив особи на одне біосферу, бо це вплив, в здебільшого, має негативний характері і провокує дію ультимативних чинників середовища на більш жорсткої форме.

Поновлення джерел існування й розвитку властиво саме життя Землі. На 1-ї Міжурядової конференції по раціональному використанню ресурсів біосфери 1968 року у Парижі вперше поняття «біосфера «увійшло міжнародний лексикон і це визнано, що існує у рамках біосфери як його важлива складова частина, й використовує її ресурси [1. З. 3].

Сучасне уявлення про біосфері як і справу глобальної саморегулюючим системи було закладено академіком У. Вернадським. Саморегуляція біосфери — результат здібності живого речовини (організмів) створювати й залучити до процесі переробки різні речовини, здібності його до відтворення. Розвиток царини життя забезпечується процесами міграції і перетворення речовини і в грандіозному планетарному круговерті - біогеохімічних циклах найважливіших елементів і сполук. Так, біосфера накопичує і перерозподіляє величезних ресурсів енергії, перетворюючи земну поверхню, прилеглу до неї атмосферу, гидросферу.

Безумовно, біосфера має величезними ресурсами задля власного розвитку, що дозволяє в межах збереження балансів речовини і енергії, екологічного рівноваги. Власне, цю обставину і дозволило економіці людини не «вважатися «з ресурсами біосфери, оскільки само собою воно наразі справляється з возмущающими воздействиями.

Справжні зрушення в біосферних процесах почалися XX столітті у результаті чергового промислової революції. Бурхливий розвиток енергетики, машинобудування, хімії, транспорту призвела до того, що людське діяльність стала можна порівняти за масштабами з природними енергетичними і матеріальними процесами, що відбуваються в біосфері. Інтенсивність споживання людством енергії і матеріальних ресурсів зростає пропорційно до чисельності населення і побудову навіть випереджає його приріст. В.І. Вернадський писав: «Людина стає геологічної силою, здатної змінити образ Землі «[6].

Ставлення до природі як «про бездонною комори, звідки можна безмірно й безвідплатно черпати ресурси у розвиток виробництва, не чи реальні. Зміни компонентів біосфери. Її балансів, нічого не винні виходити поза певні кордону, інакше під загрозою виявляться сформовані еволюційно взаємозв'язку, властиві біосфері як системі. Саморегуляція її безмежна, а безповоротні зміни загрожують небезпекою майбутньої існування человечества.

Наслідки антропогенної (предпринимаемой людиною) діяльності проявляється у виснаженні природних ресурсів, забруднення біосфери відходами виробництва, руйнуванні природних екосистем, зміні структури Землі, зміні клімату. Відповідно до зміною щільності населення змінюється від і рівень впливу особи на одне довкілля. При рівні розвитку продуктивних сил діяльність людського суспільства б'є по біосфері загалом. Так привести конкретні приклади впливу особи на одне довкілля, мають необоротні наслідки. Сьогодні з даним учених щорічно у світ у результаті діяльності у повітря надходить 25,5 млрд. т. оксидів вуглецю, 190 млн. т. оксидів сірки, 65 млн. т оксидів азоту, 1,4 млн. т фреонів, органічні сполуки свинцю, вуглеводні, зокрема канцерогенні, дуже багато твердих частинок (пил, кіптява, сажа) [5].

Глобальне забруднення атмосферного повітря б'є по стані природних екосистем, особливо зеленого покриву нашої планеты.

Кислотні дощі, викликані переважно диоксидом сірки і оксидами азоту, завдають величезної шкоди лісовим биоценозам. Основною причиною забруднення атмосфери — спалювання природного палива й металургійне виробництво. Якщо XIX і на початку сучасності які у довкілля продукти згоряння вугілля й рідкого палива майже зовсім асимілювалися рослинністю Землі, то час зміст продуктів згоряння неухильно возрастает.

Зміст вуглекислого газу атмосфері протягом останніх 100 років збільшилася понад 10%. Вуглекислий газ перешкоджає тепловому випромінюванню в космічний простір, створюючи там так званий «парниковий ефект», тобто. збільшення середньої температури атмосфери сталася на кілька градусів, що може викликати танення льодовиків полярних областей, підвищення рівня Світового океану, зміна солоності, температури та інші неприємних наслідків. Вода — найпоширеніше неорганічне з'єднання планеті, вода — основа всіх життєвих процесів, єдине джерело кисню у головному рушійному процесі Землі - фотосинтезе.

Масштаби використання водних ресурсів швидко збільшуються. Це було пов’язано зі зростанням населення і побудову поліпшенням санітарно-гігієнічних умов життя людини, розвитку в промисловості й зрошуваного землеробства. Доба споживання води на господарсько-побутові потреби у сільській місцевості становить 50 л на 1 людини, у містах — 150 л. Промисловість поглинає 85% всієї води, расходуемой у містах, залишаючи на господарсько-побутові метою близько 15% [5].

Ще більше води необхідне зрошення. За збереження таких темпів споживання і з урахуванням приросту населення і побудову обсяги виробництва до 2100 року людство може вичерпати все запаси прісної води [5].

Крім високого рівня витрати, нестачі води зростає його забруднення внаслідок скидання у річки відходів в промисловості й особливо хімічного виробництва та комунікаційних стічних вод мовби. Постраждав також грунт: внаслідок розвитку господарської діяльності відбувається забруднення, зміна складу грунтів та навіть знищення (ерозія). У своєму прагненні створити сприятливіші умови свого існування людство завдало непоправної шкоди тваринного та рослинного світу: з Землі зникли цілі виды.

Необхідно пам’ятати, кожен вид займає певне місце у біоценозі, у ланцюзі харчування, і замінити їх може ніхто. Зникнення того чи іншого виду веде до зменшення стійкості біоценозів і біосфери в целом.

Отже, прагнучи поліпшенню умов свого життя людство постійно нарощує темпи матеріального виробництва, не замислюючись про наслідки, які загрожують загрозою існування як біосфери, і самого человека.

У цьому плані, як академік Є. Федоров, питання полягає у тому, «…чи ми здатні так змінювати довкілля, щоб поєднувати природні процеси з тими процесами, які приносяться в природу, щоб ці зміни шкодили людству… «[1. З. 4]. Привносимые процеси — господарську діяльність людини, і її потребує ресурсах для свого розвитку. А яка взаємозв'язок ресурсів природи й господарства человека?

Економічної сторони цього питання виглядає так. При господарському розвитку, доки досягнуть «поріг », на яких вже порушується нормальний розвиток екологічних систем, збереження екологічних взаємозв'язків, нам часто представляється, що економіка розвивається ефективно. Оскільки мірило тут — витрати виробництва. (А коли ми не утруждаем себе тим, щоб, наприклад, створювати складні і дорогі очисні споруди, скидаємо стічні води просто річки й водойми — немає додаткових витрат.) Але якщо й намагатися зростати економічно, не зберігаючи, не поповнюючи ресурси біосфери, те, як показують розрахунки, неминуче настане руйнація економіки, оскільки економічних збитків тільки від забруднення природи перевищить все економічні ефекти, отримані у процесі виробництва. Саме тому людство вступає зараз у таку стадію економічного розвитку, коли частина наших господарських ресурсів мусить бути звертається те що, щоб у даному разі допомагати природою справі поповнення її ресурсов.

Отже, говорячи про ресурсах біосфери як невідновних багатства людства, хотілося би підкреслити, що з зберігання їх можна тільки по дорозі економного, ефективного і комплексного використання природних ресурсів у процесі відтворення економіки человека.

Охорона навколишнього середовища проживання і завдання відновлення природних ресурсів мають передбачати: cовершенствование технологій і видобутку природних ресурсів, максимально цілковите дерегулювання та комплексне вилучення з родовища всіх корисних компонентів, рекультивацію земель після використання родовищ, економічне і безвідходне використання сировини у виробництві, глибоку очищення і технології використання відходів виробництва, вторинне використання матеріалів після виходу виробів із вживання, використання технологій, дозволяють вилучення розсіяних мінеральних речовин, використання природних і копалин замінників дефіцитних мінеральних сполук, замкнуті цикли виробництва (розробку й застосування), застосування енергозберігаючих технологій, раціональну стратегію боротьби з шкідниками, знання й дотримання агротехнічних прийомів, дозування мінеральних добрив, гарне знання екологічних агроценозів і процесів, які у них, і навіть з їхньої кордонах із природними системами, розробку й використання нових екологічно чистих джерел энергии.

У цілому нині завдання охорони навколишнього середовища мають передбачати: локальний і глобальний логічний моніторинг, тобто. вимір контроль стану найважливіших характеристик стану довкілля, концентрації шкідливих речовин у атмосфері, воді, грунті, відновлення та збереження лісів від пожеж, шкідників, хвороб, розширення й збільшити кількість заповідників, зон еталонних екосистем, унікальних природних комплексів, охорону здоров’я та розведення рідкісних видів рослин та тварин, широке просвітництво екологічний освіту населення, міжнародне співробітництво у справі охорони навколишнього среды.

Така активну роботу у всіх галузях людської діяльності з формуванню дбайливого ставлення природі, розробка раціонального природоиспользования зможуть вирішувати екологічні проблеми сьогодні перейти до гармонійному у співпраці з Природой.

Заключение

.

Отже, існує дві основні визначення поняття «биосфера»:

. сукупність всіх живих організмів на Земле,.

. згідно з концепцією Вернадського В.І. — єдність живої і неживого.

Відповідно до концепції Вернадського провідна роль переважають у всіх процесах, які протікають лежить на поверхні Землі та в земної корі належить саме живому речовини. Живе речовина сприймається як сукупність живих організмів. Крім рослин та тварин, В.І. Вернадський включає сюди і людство, вплив якого на геохімічні процеси відрізняється від впливу інших живих істот, по-перше, своєї інтенсивністю, дедалі більшого з ходом геологічного часу, по-друге, впливом, яке діяльність людей надає на інше живе речовина. Живий світ — це єдина система, зцементована безліччю ланцюжків харчування та інших взаємовідносин. Навіть якщо невелику частину його загине, загине і решта [2. З. 111]. Людство як біологічний вид може існувати за умови постійної тісному зв’язку з середовищем, тобто коїться з іншими організмами і неживої природою. Збільшуючись чисельно, вид хіба що посилює свою тиск зважується на власну середовище проживання, екосистему і біосферу. У відповідь середовище проживання, куди входять у собі багато інших видів, зокрема харчових об'єктів, від конкурентів і споживачів в нього кому йдеться, відповідає збільшенням зустрічного давления.

Біосфера як сума всіх видів Землі багато сильніше кожного в окремішності, тому вона завжди рано чи пізно стабілізує його чисельність, і якщо потрібно, те й скоротить до прийнятного для інших рівня — і є основний принцип рівноваги на живу природе.

Отже, життя в Землі сама стабілізує умови свого існування, що дозволяє можливість розвиватися нескінченно долго.

Проте у прагненні поліпшити умов існування постійно нарощує темпи матеріального виробництва, не замислюючись про наслідки. Наприклад, сучасна людина збільшив обсяг звичних природі забруднень настільки, що вона встигає їх переробляти. Понад те, він став виробляти такі забруднення, для переробки що у природі ми маємо відповідних видів, а деяких забруднень, приміром радіоактивних, їх ніколи й не з’явиться. Тому «відмова» біосфери переробляти плоди людської діяльності неминуче діятиме й усе більш наростаючий ультимативний чинник щодо людини. Тож найближче майбутнє людину, як біологічного виду передбачувано: екологічна криза й відповідне зниження численности.

Чи збережеться чи цивілізація за такої низькою чисельності? Рівень цивілізації залежить немає від чисельності людей, як від щільності в осередку цивілізації. Найвищі відкриття науку й техніки, найвищі досягнення культури людство створювало, маючи чисельність популяцій, яка нам сьогодні неймовірно малої. При сучасних, а танемо більш майбутніх, засобах комунікації в на відміну від старих часів, ні почуватися розділеними великими расстояниями.

Список використаних источников.

1. Біосфера і творча людина // Матеріали першого Всесоюзного симпозіуму «Людина й біосфера». — М.: Наука, 1975. 2. Горєлов А.А. Концепції сучасного природознавства: Курс лекцій. — М.:

Центр, 1997. 3. Вернадський В.І. Початок і вічність життя. — М.: Республіка, 1989. 4. Дольник В. Р. Неслухняне дитя біосфери. Розмови про людину у компанії птаство та звірину. — М.: Педагогика-Пресс, 1994. 5. Загальна біологія. Довідкові матеріали / Cоставитель В. В. Захаров. — М.:

Дрохва, 1995. 6. Чернова М. М., Былова А. М. Екологія: Навчальний посібник для педагогічних вузів. — М.: Просвітництво, 1988.