Мария Бочкарев — російська Жанна буд " Арок

Мария Бочкарев — «російська Жанна буд «Арок «

Наша героїня народилася 1889 року у селі Микільському Новгородської губернії на вельми бідної сім'ї. Трохи пізніше її сім'я перебралася у Сибір, але від злиднів позбутися не зуміла. А причина полягало в одному — пияцтво. З максимально восьми років Марія була змушена сама заробляти собі життя, все зароблені кошти несла до будинку, але… Зрозуміло, про навчанні таких умов бо й промови. У віці шістнадцяти років Марія через безвихідь вже вийшла заміж за Панаса Бочкарев, а й тут їй не пощастило, оскільки її чоловіка виявився запійним п’яницею. Марія пішла працювати на вкладання полотна, де платили пристойні за тими часів гроші, але, — так, усе ж але — пияцтво з'їдало всі: й ті, що воно давало батькам, й ті, що приносила до будинку. Чоловік постійно вимагав грошей на припій, бив її, і Марія випередила чоловіка.

Вскоре вона закохалася у власника м’ясної крамниці Якова Бука, котрий за сумісництвом виявився що й розбійником. Його впіймали, судили і вислали в Якутськ, і Марія пішла туди його. Та й у засланні Яків продовжував розбійничати. Його знову у в’язницю, і потім заслали хіба що на край світла, до селища Амга, де, крім кількох засланців жили одні ескімоси. Марія й тут вертілась, як могла, щоб полегшити життя його коханцеві, але ніякої подяки від цього, крім побоїв, вона бачила. І раптом…

Приехавший урядник привіз масу різноманітних новин, але Марію вразила одна з них — почалася війну з німцями! Її всю начебто перевернуло. Вона використала всі кинула і стала пробиратися знову на Сибір. Наприкінці 1914 року його опинилася у Томську, де з’явилася командиру резервного батальйону з проханням записати їх у солдати і відправити на фронт. Командир, природно вигнав її он. Але це зупинило Марію, і її відправила телеграму аналогічного змісту з ім'ям Миколи II. Здійснилося диво! Імператор їй відповів, і Чорний відповів згодою. Після цього були змушені зарахувати в полк.

Служба і навчання в резерві тривали недовго, і необхідність ранньої навесні 1915 роки її полк виявився на фронті, де відразу ж проявилася її незвичайна хоробрість. Вона боролася які з чоловіками в штикових боях, демонструвала дива сміливості і винахідливості у розвідці, виявляла безстрашність під час артилерійських обстрілів. Кілька разів у неї тяжкопоранена, але знову поверталася на свій полк. На початку 1917 року Марія стала повним Георгієвським кавалером, і навіть дістала ще кілька медалей та інших нагород.

Солдаты її любили, і жодних інцидентів по жіночої частини з її участю був зафіксовано. Образ їх у окопах помітно змінилася: голос осип, шкіра обвітрилася і зашкарубла, волосся стали випадати і сивіти. На збережених фотографіях вона здається звичайним солдатом, і коли ви не знаєте, хто це, те й не зрозумієте, що це жінка. У окопах Марія, нарешті, навчилася читати і писати.

По всіх фронтах пішли розповіді, часто прикрашені, про відважної амазонці. Потім вона почала одній з улюблених тим російських газет. Слава її росла за дням, як на дріжджах. До ній зачастили кореспонденти, і з’ясувалося, що Марія чудово із нею ладнає. Вона опинилася дуже дотепним та найкмітливішим співрозмовником, її оцінки покупців, безліч подій було короткими і точними, та її виступи перед слухачами користувалися більшим успіхом. Одне слово, про Марію Бочкареву дізналася практично вся Росія.

После лютневої революції, коли обстановка на фронтах почала стрімко погіршуватися, Марію запросили до Петроград, щоб він поділилася з такими відомими політиками своїми поглядами на становище на фронтах — погляд зсередини! Перед вишуканою аудиторією Марія була простою і, природно. Вона розповіла про зниження дисципліни і бойового духу у частинах, про зростання дезертирство і пораженської пропаганді серед солдатів. Її запитали, можна зробити, щоб виправити ситуацію? Вона не відповіла, що треба відразу ж піднімати бойову мораль у пожежних частинах. Але досягти цього годі й каральними заходами, а з допомогою жіночих батальйонів і швидкої їх відправки на фронт. Вочевидь, вона давно виношувала цю ідею. Марія вважала, що бачачи, як гинуть жінки, солдати стануть відсиджуватися в окопах і проявлять дива хоробрості. Яка наївність!

Однако члени Тимчасового Уряди України та пов’язані з нею політики зустріли цю з захопленням. Пішли обід з Керенським в Зимовому Палаці, мітинг — в Маріїнському тощо. У першу тиждень записалося добровольцями понад дві тисячі жінок. Після жорсткого відсіву залишилося трохи більше п’ятисот людина. Навчальні заняття і тренування займали від 10 до 14 годин на добу — це був курс прискореної підготовки, тому що час і становище на фронті підганяли. Була встановлено залізна дисципліна. На Бочкареву посипалися скарги, що вона дуже жорстока і вдається навіть до рукоприкладства. Дійшло до Керенського, спробував урезонити Марію, але та сказала, невдоволені можуть убиратися під три чорти.

21 червня на Исаакиевской площі сталося вручення прапора першому жіночому батальйону смерті (слова «батальйон смерті «тоді означали, що солдати цих частин зобов’язуються не берегти свого життя, аби тільки загинула Росія). Були Керенський, архієпископ, молебень і освячення прапора. Командиру батальйону Марії Бочкаревой присвоїли чин прапорщика. Петроград зустрічав батальйон смерті квітами.

В результаті на фронт вирушило трохи більше трьохсот людина. Військове командування належала до ідеї створення жіночих батальйонів дуже скептично, і вважало, що це чого, крім порожніх жертв, не призведе. Військові виявилися праві. Коли 9 липня 1917 року жіночий батальйон пішов у атаку, «російські богатирі «переважно доблесно залишились собі сидіти в окопах. Жінки потрапили під сильний артилерійський і кулеметний обстріл, забули все, чому їх вчили, збилися докупи і зазнали втрат. А чоловіки дивилися на цим із своїх окопів. Диво не сталося!

В бою Марія був у вкотре поранена і потрапила до госпіталь. У жіночому батальйоні почалися чвари, які припинилися тільки після повернення Марії з госпіталю. У дивовижній країні продовжували створюватися інші жіночі батальйони, але у душі Марії вже стався трагічний надлам. Вона перестала вірити.

25 жовтня Марія командувала вже полком. Тривалий час радянські вчені вважали, що зимовий палац охороняли жінки з частини Бочкаревой, а згодом це помилка було развеяно. Слід зазначити, що радянські вчені взагалі всіляко замовчували постать нашої героїні.

А плутанина відбулася тому, що, отримавши наказ нової влади розформувати свій полк, вона спокійно виконала наказ і прибула до Петрограда. Вона стала розчарована в женщинах-солдатах, так і окремо не змогла зрозуміти своєї унікальності. Марія зажадала від своїх підлеглих той самий хоробрості, який мала сама, але це неможливо.

В Пітері Марію заарештували і у Петропавловській фортеці. Їй запропонували служити на боці радянської влади, але вона відмовилася, заявивши, що втомилася, изранена і воювати большє нє хоче, і неспроможна. Її відпустили, і Марія поїхала у село. Дорогою вона дозволила собі дещо різких висловлювань на адресу нової влади, і солдаты-большевики викинули в ходу з потяга. Це був рідних братів тих героїв, що відсиджувалися в окопах під час жіночої атаки.

Дома її очікували злидні та пияцтво. Вона ж сама стала прикладатися до пляшки, але швидко оговталась і повернулося у Петроград на початку 1918 року, бо дійшли мирного життя вона могла звикнути. Тут Марія зв’язалася з білим підпіллям, і взагалі дали доручення пробратися в ставку генерала Корнілова. Вона дісталася Новочеркаська, зустрівся генералом і чекала від нього бойового завдання. Але генерал велів її з невеличкий делегацією вирушити у Англію і Америку, щоб домогтися допомоги у боротьби з більшовиками.

И ось пішли: Букінгемський палац, Білий дім, президент Вільсон і англійські міністри. Усі газети писали неї як «про російської героїні, «російської Жанні буд «Арок ». Обіди, прес-конференції, зустрічі з впливовими людьми. Вона всіх зачарувала, і допомогу Білої Армії пообіцяли. Наприкінці серпня 1918 року Марія Бочкарев прибула в Архангельськ, де у Ставці командування Білої Армії Півночі її подякували з успішним завершенням її важливою місії і запропонували воювати за білих. Але Марія відмовилася, ніж викликала загальне нерозуміння. Недавню героїню все стали уникати. Марія дуже важко переживала те що. Вона сильно запила, демонструвала випадковим зустрічним свої бойові нагороди і рани, а й за склянкою горілки розповідала про своє подвиги. Від нього вирішили позбутися: їй дали грошей на шлях інший і веліли їхати у Сибір, додому.

В Сибіру Марія зустрівся Колчаком, який доручив їй сформувати санітарний загін. Вона погодилася, бо як ще втратила своє місце вміння переконувати, то швидко домоглася поставленої мети. Тим страшніше був її розчарування, коли за швидкому відступі Колчак кинув шляхах ешелони з пораненими, більшість із яких.

Мария повернулася додому до батьків в Томськ і став дрібниці підробляти собі життя. Про своєму бойовому минулому її практично уже не згадувала. Дівчині було тридцять років, а виглядала вже древньої старою: рідкісні сиве волосся, обличчя зморшки, хиткі зуби. Наприкінці 1919 року Томськ зайняли червоні, і місцевої влади обіцяли її чіпати. Марія стала часто відвідувати церкви. У одній з церков її й арештували у різдвяну ніч просто під час служби. Марію Бочкареву відвезли в ЧК, пред’явили стандартне обвинувачення у контрреволюційної роботи і розстріляли. Нова влада постаралася зрадити її ім'я забуттю.

Вечная тобі пам’ять, Марія Бочкарев!

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.