Організаційний етап

Організаційний етап

Отже, починаючи із організаційного етапу, вчителеві необхідно формувати ціннісні орієнтації учнів на використання всіх можливостей у самовдосконаленні та соціально-психологічні установки (готовність) до їхнього реалізації в умовному та реальному процесі життєдіяльності. У основу цієї роботи покладається актуалізація знань про духовні, моральні та матеріальні ціності людства й свого народу, що сприяє самовдосконаленню й є визначальною умовою поліпшення особистого та соціального буття. У такому разі не досить нагадувати дітям, який якщо урок тепер й що відбуватиметься на ньому. Важливіше, аби учні сам визначили, що смердоті уже досягли на даний момент й котрі почуття вони викликає цей рівень, чи задоволені смердоті собою й чи мають зупинятися на досягнутому. Отже, основною педагогічною метою цого етапу є емоційне стимулювання позитивних почуттів дітей, котрі їм дадуть змогу зафіксувати у свідомості відповідні можливості навчальної діяльності, її цінність для подальшого самовдосконалення та готовність використовувати все можливе в цьому плані, що якщо запропоноване вчителем под годину вивчення цієї дисципліни. як показує шкільна практика, сьогодні запізно орієнтуватися на вікові обмеження молодших школярів. Діти народжуються із гарними «розумовими здібностями, однак батьки, котрі займаються вихованням дитини із моменту появи на світло й не мають спеціальної педагогічної підготовки, а потім працівники дошкільних закладів, учителі початкової школи, що не своєчасно підвищують свій професійний рівень й не ознайомлюються із якісними змінами психічних особливостей наступних поколінь, загальмовують розвиток актуальної зони дитини та не забезпечують своєчасний перехід її до зони найближчого розвитку. Найчастіше педагогічні працівники обмежуються лише вимогами навчальної програми й, відтак, недостатньо уваги приділяють вивченню особливостей та можливостей психіки дітей молодшого шкільного віку, а також завдань, що складають зміст їхнього найближчого розвитку. У дітей, котрі народилися в 90-их роках, й це фактично основний склад учнів Сучасної початкової школи, психологами та педагогами відмічаються певні характерні вікові відмінності, що відрізняють їхнього від попередніх поколінь. Це переважно позитивні зміни, котрі дають змогу учневі сприйняти, осмислити, усвідомити та зрозуміти более складні явища за спрощеної подачі інформації. Крім того, діти цого вікового періоду дуже цікавляться всіма кількісно-якісними змінами, що природно визначається наявністю кризового періоду життя. Ця цікавість за позитивного стимулювання стає для дитини важливим рішенням у самопізнанні та вдосконаленні. І в цьому, плані найважливішим є постійне створення умів виникнення навчально-пізнавальних потреб дитини, котрі б сприймалися нею як потреби самовдосконалення.

Можна із певністю сказати, що сучасний учень молодшого шкільного віку не було за кваліфікованого пояснення, а і потребує найпростіших знань про свою психіку та особистісні утворення. За їхнього відсутності потреба в самоудосконаленні не усвідомлюється учнем й не стимулює виникнення потреби в самоствердженні собі у ролі суб «єкта пізнавальної діяльності, як провідного засобу навчання. Таким чином втрачається не лише навчачально-пізнавальний інтерес, а і можливість педагога спиратися на нього в своїй роботі. У цьому контексті неприпустимим є зміщення акцентів у педагогічній діяльності із позитивних змін учня на негативні, отже висвітлення позитивних надбань дитини на організаційному етапі - психолого-педагогічна умова успішної реалізації будь-якої форми здійснення навчального процесу. За такого підходу ефективними стають колективні форми роботи на початку уроку, що дають змогу учневі ототожнити собі із більшістю встигаючих учнів, позначка які - самовдосконалення за рахунок навчальної діяльності. Так групова емоційно насичена відповідь школярів на запитання: «Хто ми є?» — передбачає відповідь, як оцінку своїм прагненням статі досконалими членами високорозвиненого суспільства. Діти визначають, що їм необхідно зробити, аби досягти успіху. Це дає змогу педагогові не лише формувати колективні та індивідуальні соціальне значимі навчально-пізнавальні установки, а і відпрацьовувати логіку організаційного етапу, що стає сталою навичкою сприйняття своєї ролі под годину виконання дітьми будь-якої справ. Підкріпленням позитивного стимулювання на цьому етапі має бути виконання учнями посильних самостійних чи колективних завдань, що мають підтвердити у свідомості дитини наявність відповідних змін. Це підготовчий етап до створення основних суперечностей між програмними вимогами, носієм які є вчитель, та недостатніми можливостями учнів задовольнити їхнього за рахунок своїх досягнень. Ця суперечність створюється на основі введення дітей у ситуацію виконання наступного заподіяння, яку є звичним за формою, однак по суті потребує тихий знань та умінь, котрі ще не сформовані у дитини й котрі відповідають сучасним програмним вимогам із відповідної навчальної дисципліни. Колі учень стикається із такою конфліктною ситуацією, почуття задоволення своїм рівнем змінюється на протилежне за модальністю, що має вирішальне значення для послідовних позитивних змін. Дитина, як й доросла людина, ніколи не змінюватиме ті, чим вона задоволена на даний момент. Отже, створення ситуації особистого незадоволення межею своїх актуальних досягнень — необхідна умова здійснення мотиваційного та цільового етапів. Однак слід відзначити, що враховуючи індивідуальні особливості шкірного учня, вчитель має чітко вирахувати оптимальний годину ситуації емоційної напруги, аби не допустити емоційної перенапруги, що призводить до розчарувань, втрати пізнавального інтересу, формування негативних комплексів тощо. Він на цьому етапі має сприйматися учнями як великий гуманіст, друг, помічник, який не лише вказує шлях, яким учень має удосконалюватися, а і допомагає пройти ним із найменшими моральними, інтелектуальними та фізичними витратами, що дуже важливо под годину формування вмінь учнів ефективно будувати будь-яку діяльність, а відтак й своє життя. Основним завданням педагогічного впливу на цьому етапі є перехід попередніх суперечностей у наступні: між зовнішніми (педагогічними) та внутрішніми (особистісними) вимогами учня до рівня своїх знань, умінь та навичок, а також їхні послідовна інтеграція як психологічне новоутворення дитини. Ця робота потребує керованого аналізу одних та інших вимог із послідовною оцінкою їхнього учнями як: внутрішніх — недостатніх, то й зовнішніх — необходимых й достатніх для самовдосконалення та. наступного життя. При цьому педагог має переконати учня, що основна проблема криється над його неповноцінності, а й у відсутності тихий вимог, що актуалізувалися цим завданням, й що за відповідного бажання учня та допомоги вчителя їхнього легко реалізувати. Для цого вчителеві достатньо правильно побудувати евристичну бесіду, чи створити програвання чи вирішення життєвої ситуації, що яскраво показує дітям, для чого необхідно навчитися розв «язувати задачі із двома чи кількома невідомими, вміти користуватися правилом грамотного мовлення, володіти тією чи іншою інформацією. За таких обставин емоційний стан учня закономірно змінюється в бік позитивної модальності, що зумовлюється появою у школяра надії тих, що він зможе, бо здібний, а також впевненості до того, що це вкрай необхідно для його подальшого життя. Слід зазначити, що попередня робота не є самодостатньою, а лише створює умови для подальшого природного управління навчально-пізнавальною діяльністю учня, котрий вважатиме собі повноцінним її суб «єктом лише тоді, коли сам визначить відповідну мітку. Для цого вчитель має актуалізувати в свідомості дитини: за рахунок чого вона може виконати свої вимоги й що конкретно для цого їй необхідно зробити. Який тип уроку не реалізовувався б учителем, він має на цьому етапі разом із учнями оцінити та визначити особистісні перетворення. Підхід це не новий, однак передбачає сприйняття учнем самого собі як особистості, із якою рахуються й думка якої вирішальна у самовизначенні, що дає змогу дитині усвідомлювати свій, керований учителем, вибір як самостійний, а, отже, необхідний до реалізації. Таким чином із інтегративно-цільового педагог має перевести дітей на пізнавальний, тобто когнітивний етап уроку.