Покликаний історією. 
Біографія С.В. Петлюри

Життєвий шлях С. В. Петлюри до 1917 року

петлюра збройний влада Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 року в Полтаві у міщанській сім'ї. Початкову освіту здобув у церковно-приходській школі. З 1895 року навчався у Полтавській духовній семінарії. У 1900 році став членом революційної української партії (РУП). Про оточення, в якому жив тоді С. В. Петлюра, ми знаємо дуже мало. У 1901 році його виключили із семінарії. Існує кілька думок з цього приводу. Одні джерела причини вбачають у революційній роботі Петлюри як члена РУПу, інші в його активній культурологічній діяльності, несумісній з навчанням у духовному закладі.

Восени 1902 року С. В. Петлюра виїжджає на Кубань до Катеринодара, де спочатку вчителює, а потім працює над архівами Кубанського Війська. Крім цього бере участь в роботі філіалу РУП — «Чорноморської Вільної Громади». За співробітництво з нею у грудні 1903 року був заарештований. У березні 1904 року його звільнили з під арешту «на поруки». Він виїхав до Києва, а звідти восени того ж року — до Львова де працював у редакції органу РУП газеті «Селянин». Наприкінці 1905 року С. В. Петлюра повертається знову до Києва, але у січні 1906 виїжджає тепер уже до Петербурга, де редагує місячник «Вільна Україна». Там вступає до Украінської соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). У липні 1906 повертається до Києва, де працює секретарем редакції газети «Рада», а в 1907—1908 роках—співредактор газети «Слово» (орган УСДРП).

У 1908 році за браком коштів «Слово» припинило існування. Редколегія розпалася С. В. Петлюра погодився зайняти посаду бухгалтера приватнотранспортного товариства у Петербурзі куди і переїхав на початку 1909 року, бере участь у роботі організації УСДРП. Ось що про це писав його майбутній соратник І. П. Мазепа: «Як член філіалу УСДРП в Петербурзі, він також там виступав з рефератами майже виключно на теми про українську літературу, театр тощо. Взагалі, з розмов з ним при різних зустрічах я спостерігав, що в той час він більше цікавився питаннями літератури й мистецтва. В питаннях соціальної теорії й політики та економічних він уступав багатьом іншим членам партії. Пам’ятаю, коли на зборах нашої петербурзької організації Петлюра брав іноді слово в дискусіях, то М. Порш, тодішній найвизначніший член партїї майже завжди розбивав його думки немилосердною критикою» (Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917—1921 — Ч 2 -Львів 1951 -с.1161).

Згодом С. В. Петлюра переїхав до Москви. Тут він одружується з Ольгою Опанасівною Нільською. У них народилася єдина дитина — донька Леся.

Москва за часів 3-ї Державної Думи була осередком національного руху народів Російської імперії. Існувало багато таємних і легальних товариств таких як «Союз автономістів», «Товариство слов’янської культури» з українським філіалом, товариство українців «Кобзар» тощо. У 1912 році С. В. Петлюра разом з О. Саліковським стає редактором журналу «Украинская жизнь» (орган Українського товариства), що друкувався російською мовою.

Московський період життя С. В. Петлюри важливий насамперед тому, що там остаточно сформувався його національно-політичний світогляд. Він створив свою концепцію становища України, як політичної одиниці не тільки в межах багатонаціональної Російської імперії, а й у площині міжнародних загальноєвропейських взаємовідносин. На початку першої світової війни з’явився маніфест-декларація; цей документ Петлюра опублікував на сторінках «Украинской жизни». В ньому він обстоював тезу про лояльність українського народу до російського уряду напередодні світової війни. Необхідність цієї декларації аргументував тим, що в цей історичний момент, коли відбувається «примирення» російського громадянства з урядом, мовчання українців може «служити скріпленням того погляду, ніби вони або не існують, або що для них не може бути місця в межах російської держави».

Початок першої світової війни застав С. В. Петлюру на роботі в «Союзі земств», де з 1916 по березень 1917 року він працював в організації на допомогу фронту, а потім заступником її уповноваженого на Західному фронті.

У лютому 1917 року в Росії вибухнула буржуазне демократична революція. 3 фантастичною швидкістю Російська імперія скотилася у безодню хаосу. Тимчасовий уряд що нездатний був керувати Росією, негативно ставився до незалежності України, навіть до найменших спроб добитися її автономії.