Величезна країна Тибет

Майже п’яту частину території Китаю (2 млн. квадратних км) займає Тибетське нагір'я. З усіх боків Тибетське нагір'я оточують могутні гірські хребти: на півночі - Куньлунь, на заході - Каракорум, на півдні - Гімалаї, на сході гори — Хендуаньшань. Саме Тибетське нагір'я складається з менш високих (до 6 тис. метрів) хребтів і між гірських рівнин.

За високими хребтами Куньлуня лежить Таримська западина, перетята невисокими гірськими пасмами, за нею — високі гори Східного Тянь-Шаню, що складаються з трьох гірських ланцюгів та глибоких западин між ними. За Тянь-Шанем, біля кордону із Монголією та Росією, — глибока Джунгарська западина, що схожа на величезну чашу, нахилену в бік заходу.

На південному сході хребти знижуються до самого Юньнанського нагір'я, змінюється клімат, а з ним і картини природи. На півдні і сході Тибетського нагір'я беруть великі річки Азії - Хуанхе, Янцзи, Меконг, Салуїн, Брахмапутра, Інд. Тарім мчиться в горах могутнім потоком, але згодом втрачає свої води в пісках Тарімської западини, у пустелі Таклан-Макан.

Пустелі північного Китаю

Північні райони Китаю займають величезні пустелі. На захід від Великого Хінгану лежить велике плато, крите жорствою і піском. Тут сухо, вітряно, і тільки влітку ідуть невеликі дощі.

Цей район, який називають Внутрішньою Монголією, був приєднаний до Китаю 1636 року. Найбільше місто Внутрішньої Монголії - Баотоу, вигідно розташоване неподалік від вершини величезного закруту, коліна Хуанхе.

Пейзажі всередині закруту Хуанхе ще похмурніші, а клімат — ще сухіший.

Плато Ордос, обмежене закрутом, — це хвиляста нагірна рівнина. Всі височини на ній скелясті та кам’янисті, тому що безперервний сильний вітер здуває з них і пил, і пісок. Пісок накопичується в низинах, перетворюючись згодом на бархани. Навіть води Хуанхе не можуть оживити цю вітряну пустелю.

Пустеля Алашань, на захід від Ордоса, відрізняється від нього тим, що там є більше піщаних просторів. По пустелі Алашань, як і по плато Ордос протікає велика річка Едзін-Гол. Звичайні рослини в цій пустелі - полин, карагач, саксаул, тамариск і джузгун, корені якого ідуть углиб на 30 м.

Чим далі на захід, тим сухішими і похмурішими стають пустелі. Так, Бейшань переходить у Такла-Макан — піщана пустеля, над якою постійно віють вітри. На рухомих вітром барханах нічого не росте. Пустеля мертва, і тільки на її околицях., де з гір стікають річки, на скелях росте береза, а на пісках — засухостійкі кущі. Навіть повноводна річка Тарім, огинаючи Такла-Макан, закінчується в її пісках.