Охорона праці в галузі

1. Завдання, мета та зміст дисципліни «Охорона праці в галузі»

Основи охорони праці (ООП) — це комплексна дисципліна, яка базується як на загальноосвітніх (фізика, хімія, математика), так і на загальнотехнічних та спеціальних дисциплінах (опір матеріалів, електротехніка, технологія і устаткування виробництва). Основи охорони праці - це дисципліна, яка пов’язана з безпекою життєдіяльності; науковою організацією праці; ергономікою; інженерною психологією; технічною естетикою.

Безпека життєдіяльності — дисципліна, що вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їх властивості, наслідки впливу на організм людини, способи та засоби захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.

Наукова організація праці займається вивченням, розробкою та впровадженням у практику раціональної побудови трудового процесу, при якій забезпечується висока продуктивність праці, створюються умови для збереження здоров’я працівників, збільшується термін їх трудової діяльності.

Ергономіка — це дисципліна, яка досліджує, розробляє та надає рекомендації щодо конкретного виготовлення та експлуатації технічних засобів, які забезпечують людині під час праці зручності, збереження сили, працездатність та здоров’я.

Інженерна психологія вивчає взаємодію людини з новою технікою і встановлює функціональні можливості людини і зберігання високих психофізіологічних можливостей людини.

Технічна естетика встановлює залежність умов та результатів праці від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь праці, робочих місць, цехів, санітарно-побутових та інших допоміжних приміщень — всього, що оточує людину на виробництві.

Методологічною основою дисципліни «ООП» є науковий аналіз умов праці, технологічних процесів, обладнання робочих місць, трудових операцій, організації виробництва з метою виявлення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій. На підставі такого аналізу розробляють заходи щодо усунення небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створення здорових і безпечних умов праці.

Основна мета дисципліни — надати майбутнім фахівцям знання з основ ОП, реалізація яких на практиці сприятиме покращанню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійним захворюванням, виробничому травматизму, аваріям.

Закон України «Про охорону праці» дає таке визначення ОП:

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини під час її трудової діяльності.

Основне завдання ОП — звести до мінімуму ймовірність уражень або виключення травматизму та професійних захворювань працівників з одночасним забезпеченням комфорту при максимальній продуктивності праці.

Головна ціль ОП — як категорії трудової діяльності - полягає в створенні сприятливих і безпечних умов у діалектичному взаємозв'язку з ефективністю і якістю праці та полегшенні самої праці.

2. Стан безпеки праці та соціальний діалог у світі

Стан справ з охороною праці у світі стає все більш актуальною проблемою як для профспілок, так і для міждержавних структур, насамперед Міжнародної організації праці. Підвищена увага до проблем безпеки праці пояснюється в першу чергу тим, що з кожним роком, незважаючи на заходи, що вживаються, у різних країнах зростає рівень виробничого травматизму, у тому числі зі смертельними наслідками, і кількість профзахворювань.

Взагалі галузевий аспект безпеки праці потребує окремого розгляду, оскільки деякі галузі економіки є найбільш небезпечними для зайнятих у них працівників.

Велика кількість нещасних випадків на виробництві стається на дрібних і середніх приватних підприємствах. У Бельгії, наприклад, половина нещасних випадків зі смертельними наслідками і 40% профзахворювань припадає на підприємства з кількістю працівників до 100 осіб. В Австрії в 2001 р. створено спеціальний підрозділ (Всесвітня служба страхування від нещасних випадків на виробництві - AUVA) для обслуговування підприємств з чисельністю працюючих менш як 50 осіб.

Багато уваги приділяється питанням охорони праці та здоров’я на виробництві у Європейському Союзі і країнах, що входять до нього. У структурі ЄС є кілька органів, які спеціально займаються проблемами трудового життя. З числа тем, що особливо досліджуються у ЄС, відзначимо проблему стресів на робочому місці.

Комісія ЄС прийняла рішення розробити Європейську стратегію з питань трудового середовища на період до 2012 р. Європейська конфедерація профспілок (ЄКП) запропонувала включити до неї превентивні заходи в галузі безпеки праці, ввести в країнах ЄС регіональних уповноважених з охорони праці та посилити санкції стосовно роботодавців, винних у порушенні правил безпеки на виробництві, а також поширити положення цієї стратегії на працюючих у рамках нетипової зайнятості.

Серйозно ставляться у ЄС до проблеми вживання алкоголю і наркотиків як до фактора, що негативно впливає на продуктивність і безпеку праці.

Соціальний діалог в Європейському Союзі й Україна

Соціальний діалог — процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин У Європейському Союзі соціальний діалог став прогресивною частиною загальної стратегії, яка забезпечила конкурентоспроможнішу позицію Європи у стосунках з основними партнерами у світі.

Однією з найхарактерніших особливостей розвитку політичних і соціальних процесів у країнах, які взяли орієнтацію на членство в ЄС, стало широке застосування вже успішно випробуваних на практиці форм соціальної демократії з участю громадян в ухваленні політичних і економічних рішень, контролю за їх реалізацією у важливих напрямах політичної діяльності владних інститутів.

3. Стан безпеки праці та соціальний діалог у світі

Соціальний діалог — процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Основні принципи соціального діалогу законності та верховенства права; репрезентативності і правоможності сторін та їх представників; незалежності та рівноправності сторін; конструктивності та взаємодії;

добровільності та прийняття реальних зобов’язань; взаємної поваги та пошуку компромісних рішень; обов’язковості розгляду пропозицій сторін; пріоритету узгоджувальних процедур; відкритості та гласності; обов’язковості дотримання досягнутих домовленостей; відповідальності за виконання прийнятих зобов’язань.

До сторін соціального діалогу належать:

на національному рівні — профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України;

на галузевому рівні — профспілкова сторона — всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона роботодавців — всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади — є відповідні центральні органи виконавчої влади;

на територіальному рівні — профспілкова сторона — профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона роботодавців — організації роботодавців та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона органів виконавчої влади — місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

на локальному рівні — сторона працівників — первинні профспілкові організації; сторона роботодавця — роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця.

Форми здійснення соціального діалогу

1. Соціальний діалог здійснюється між сторонами соціального діалогу відповідного рівня у формах: обміну інформацією; консультацій; узгоджувальних процедур; колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.

За результатами колективних переговорів укладаються колективні договори та угоди:

на національному рівні - генеральна угода;

на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди;

на територіальному рівні - територіальні угоди;

на локальному рівні - колективні договори.

4. Національні тристоронні соціально-економічні ради та територіальні соціально-економічні ради у регіонах: склад та напрями роботи

В Україні, згідно з проектом закону «Про соціальний діалог в Україні», передбачено формування порядку утворення, склад та організацію роботи Національної тристоронньої соціально-економічної ради та територіальних соціально-економічних рад у регіонах. Однією з їх характеристик є розвиток демократії в основних сферах соціально-економічного життя держави, систематична участь громадян у розробці пріоритетних для регіону рішень та контроль за їх реалізацією у важливих, з погляду інтересів громадян, напрямах діяльності.

У більшості країн ЄС діють головний національний тристоронній орган і кілька аналогічних органів, які працюють над окремими питаннями. Роль тристороннього органу переважно консультативна і дорадча, тільки в окремих випадках він має повноваження приймати рішення (Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Угорщина, Чеська Республіка).

У всіх країнах головний тристоронній орган діє за підтримки постійного секретаріату, цілковито фінансованого урядом. Участь у тристоронніх засіданнях не завжди передбачає компенсацію додатковими добовими. Порядок денний засідань, як правило, приймається трьома сторонами спільно, інколи — міністром самостійно. Тристоронні зустрічі проходять регулярно, а їхні результати широко розповсюджуються. Однак офіційна реакція на подальшу діяльність обмежена.

Інституційна структура в більшості країн сформована для регулярного проведення тристоронніх засідань. Незважаючи на розмаїття критеріїв, мінімальні вимоги в основному задоволено, що засвідчує певну зрілість усіх сторін, залучених до соціального діалогу в регіоні.

Було б доцільно внести зміни до проекту закону України «Про розвиток соціального діалогу в Україні» про зарахування до категорії учасників соціального діалогу на територіальному рівні представників управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, а також відділення національної служби посередництва і примирення в області.

Участь цих представників у процесі здійснення соціального діалогу забезпечить спільне вивчення питань, що становлять взаємний інтерес та прийняття спільних погоджених рішень у розв’язанні нагальних проблем сьогодення.

5. Аспекти ведення Європейського соціального діалогу: політика зайнятості, політика оплати праці, політика розвитку трудових ресурсів та професійної підготовки

Політика зайнятості

Країни Європейського Союзу обрали надзвичайно широкі рамки національного соціального діалогу, що виходять далеко за межі обговорення більш традиційних питань. У центрі політичних інтересів держав-членів ЄС перебуває питання зайнятості. Високий рівень зайнятості визнано головним елементом винайдення шляхів розв’язання найбільш нагальних національних проблем.

Роль соціальних партнерів у реалізації стратегії зайнятості є вирішальною. Вони несуть головну відповідальність за проведення модернізації методів організації праці: ведення переговорів і виконання на всіх відповідних рівнях угод, спрямованих на модернізацію методів організації праці.

Соціальні партнери завжди володіють інформацією про ринок праці, що дуже важливо для успішного проведення політики зайнятості, і є головними учасниками ефективного виконання погодженої політики.

Політика оплати праці

Країни Європейського Союзу ще на самому початку економічних реформ відмовились від адміністративних та центральних планових механізмів і методів установлення заробітної плати, чим відкрили широку дорогу соціальному діалогу. Питання заробітної плати вирішується шляхом колективних переговорів або індивідуально, на рівні підприємства.

Національний соціальний діалог допомагає роботодавцям і працівникам у веденні переговорів про підвищення рівня заробітної плати на галузевому або виробничому рівні з урахуванням національних інтересів. Приклади такої політики є в багатьох промислово розвинених країнах і часто закріплені середньостроковими соціальними пактами.

Політику оплати праці ЄС розглядає як частину макроекономічної політики, спрямованої на збереження стабільності цін, особливо із запровадженням єврозони. Зростання заробітної плати в зазначених державах має відображати різні економічні ситуації та ситуації у сфері зайнятості

Політика розвитку трудових ресурсів та професійної підготовки

У більшості країн європейської співдружності розвиток трудових ресурсів і професійна підготовка у довгочасній перспективі стали одним з головних питань діалогу між соціальними партнерами. Однак масштаби ефективності соціального діалогу і партнерства в забезпеченні професійної підготовки на сьогодні обмежені можливостями і наявними ресурсами учасників. Вони відрізняються залежно від країни, галузі, масштабів підприємств.

Важливу роль відіграють національні тристоронні органи, які забезпечують політичні орієнтири для національної, економічної, соціальної та трудової політики.

Загальна тенденція полягала у створенні національної бази для розвитку людських ресурсів і професійної підготовки, що надає загальні рекомендації для реформування систем освіти і професійної підготовки в новій перспективі постійного навчання.

6. Аспекти ведення Європейського соціального діалогу: соціальний захист, трудове законодавство, безпека та гігієна праці

Соціальний захист

На межі ХХ-ХХI століть розуміння суті процесу соціального забезпечення незмінно ґрунтується на нормах міжнародного права, одним із визначальних джерел якого вважається Європейська хартія про основні соціальні права трудящих, статтею 10 тут закріплено права у сфері соціального забезпечення. Отже, громадяни, що працюють, мають право на адекватний до одержаного доходу соціальний захист та соціальне забезпечення в разі втрати заробітку, що настає в результаті соціального ризику. Громадянам, які не працюють, не мають засобів до існування, гарантоване право на соціальну допомогу в розмірі прожиткового мінімуму.

Трудове законодавство

Усі країни-кандидати для вступу до Євросоюзу провели реформування трудового законодавства для узгодження з нормами ЄС та для його більшої адаптації до змінних потреб ринків праці. Така адаптація є постійним процесом, у якому мають брати активну участь соціальні партнери.

Членство в ЄС і економічна глобалізація означають, що працівники підприємств та їхнє керівництво мають швидко пристосовуватися до вимог міжнародної конкуренції, а також до циклічних та структурних змін. Мобільність робочої сили і нові моделі організації праці повною мірою впливають на гарантію зайнятості.

Така ситуація, яка є реальною і неминучою, повинна супроводжуватись створенням нової законодавчої бази, що відповідає потребам роботодавців і найманих працівників. Баланс інтересів обох сторін соціально-трудових відносин забезпечується шляхом серйозного і тривалого діалогу.

Ще одним важливим питанням для соціального діалогу є запровадження і широке використання так званих нетипових трудових відносин, таких, як неповний робочий день / тиждень, контракти зайнятості з визначеним строком дії, випробні контракти.

Безпека та гігієна праці

В ЄС близько 50 відсотків міжнародних норм МОП, прийнятих Міжнародною конфедерацією праці, так чи інакше стосуються охорони здоров’я. В 1974 році створено Консультативний комітет з питань безпеки, гігієни праці та охорони здоров’я на робочих місцях, завдання якого полягає у наданні допомоги Європейській комісії та активізації співпраці між національною адміністрацією, профспілками й ор-ціями роботодавців.

До рішень, які приймаються після проведення консультацій на національному рівні, належать:

втілення в життя законодавства за допомогою відповідної системи інспекції;

керівні принципи діяльності роботодавців і працівників, що допомагають їм дотримуватись правових зобов’язань;

проведення комплексу заходів зі здійснення нац. політики безпеки та гігієни праці;

вживання заходів до тих, хто розробляє, виготовляє, постачає чи передає механізми, обладнання чи речовини для професійного використання;

внесення питань безпеки та гігієни праці і виробничого середовища до програм освіти і професійної підготовки на всіх рівнях;

· забезпечення узгодженої національної політики за допомогою створення центрального органу з найбільш представницькими організаціями роботодавців і найманих працівників.

7. Конвенції, рекомендації МОП, директиви ЄС, договори в рамках СНД у галузі поліпшення умов праці, діючі в Україні

Ратифіковані Україною Конвенції, що віднесено до умов праці:

1. Конвенція № 14 про застосування щотижневого відпочинку на промислових п-вах;

2. Конвенція № 16 про обов’язковий мед. огляд дітей та підлітків, зайнятих на борту суден (1921);

3. Конвенція № 32 про захист від нещасних випадків працівників, зайнятих на навантаженні або розвантаженні суден (1932 р.);

4. Конвенція № 45 про використання праці жінок на підземних роботах у шахтах будь_якого роду (1935 р.);

5. Конвенція № 47 про скорочення роб. часу до сорока годин на тиждень (1935 р.);

6. Конвенція № 73 про медичний огляд моряків;

10. Конвенція № 79 про обмеж. нічної праці дітей та підлітків на непромисл. роботах;

11. Конвенція № 90 про нічну працю підлітків у промисловості;

13. Конвенція № 95 про захист заробітної плати;

14. Конвенція № 103 про охорону материнства;

15. Конвенція № 105 про скасування примусової праці;

19. Конвенція № 119 про забезпечення машин захисними пристроями;

20. Конвенція № 120 про гігієну в торгівлі та установах; ЧЯ МІЖНАРО

23. Конвенція № 132 про оплачувані відпустки;

24. Конвенція № 138 про мінімальний вік для прийому на роботу;

25. Конвенція № 142 про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів;

30. Конвенція № 182 про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (1999 р.).

В кожній Конвенції передбачено створення компетентного органу в державі, відповідального за проведення політики і застосування національного законодавства з питань гігієни праці в державі.

Все зростаюча важливість директив ЄС обумовлена багатьма причинами, серед яких найсуттєвішими є наступні:

спільні стандарти здоров`я і безпеки сприяють економічній інтеграції,

скорочення людських, соціальних та економічних витрат, пов`язаних з нещасними випадками та професійними захворюваннями, приведе до великої фінансової економії і викличе суттєве зростання якості життя у всьому Співтоваристві;

запровадження найбільш ефективних методів роботи повинно принести з собою ріст продуктивності;

Розглянемо окремі директиви ЄС, що співвідносяться із Законом України «Про охорону праці», а саме: «Про здійснення заходів щодо поліпшення безпеки і охорони здоров’я найманих працівників під час роботи» та «Про мінімальні вимоги безпеки і захисту здоров’я на робочих місцях». Перша з них організаційно та за змістом розділів і статей побудована так, щоб підкреслити найважливіший висновок: головними суб'єктами у створенні безпечних та нешкідливих умов праці є роботодавець і працівник, а всі інші структури виконують допоміжну функцію у забезпеченні нормальних взаємостосунків між ними.

Друга директива (89/654/ЄЕС) містить основні вимоги з охорони праці, що мають бути враховані при організації робочих місць як у виробничих приміщеннях, так і на відкритому повітрі.

8. Міжнародної організації праці: структура (Міжнародної Конференції праці, Адміністративної Ради та Міжнародного Бюро праці), аспекти діяльності в Україні

Першочергова мета МОП — сприяти створенню можливостей для жінок і чоловіків отримати гідну і продуктивну роботу в умовах свободи, рівності, соціальної захищеності і поваги людської гідності.

Структура організації складається з таких компонентів: Міжнародна конференція праці, Адміністративна рада, Міжнародне бюро праці. Структура й увесь механізм функціонування МОП виходять з принципу трипартизму, який є наріжним каменем діяльності організації. Трипартизм означає конструктивну взаємодію контрагентів виробничого процесу (робітників і підприємців, роботодавців) за участю держави.

Конференція скликається у разі необхідності, але не рідше, ніж один раз на рік. Вона визначає загальну політику, встановлює мінімальні трудові норми і рівень соціального захисту, приймаючи конвенції й рекомендації, затверджує програми і бюджет організації. Делегації країн-членів включають по 4 представника: два — від уряду і по одному від підприємців і робітників. Кожного делегата можуть супроводжувати радники (не більш ніж два по кожному з пунктів порядку денного сесії). Кожний делегат має право голосувати індивідуально з усіх питань, що розглядаються Конференцією.

У період між щорічними Конференціями роботою МОП керує Адміністративна рада, яка обирається на три роки. Принцип трипартизму і тут продиктував досить складну процедуру призначення її членів. Усього їх обирається 56: 28 представників урядів, 14 представників підприємців і 14 представників трудящих. При цьому з 28 представників урядів 10 призначаються урядами найважливіших у промисловому відношенні країн, а 18 обираються урядовими делегатами Конференції. 10 промислово найрозвинутіших країн визначає Адміністративна рада, її вибір може бути опротестований будь-якою країною-членом перед Конференцією. Члени Адміністративної ради, що представляють підприємців і трудящих, обираються відповідно делегатами підприємців і трудящих, присутніми на Конференції.

Міжнародне бюро праці очолює Генеральний директор. Він призначається Адміністративною радою і несе перед нею відповідальність за ефективну роботу бюро і за виконання доручень, які можуть бути дані радою. Генеральний директор і його заступник мають бути присутніми на всіх засіданнях Адміністративної ради.

Генеральний директор призначає персонал МБП із представників різних країн Обов’язки Генерального директора і персоналу бюро мають виключно міжнародний характер, тобто при виконанні своїх функцій вони не можуть керуватися інструкціями або побажаннями будь-якого уряду і діють лише як міжнародні співробітники, відповідальні тільки перед МОП.

Функції бюро включають збирання і поширення відомостей з усіх питань, що стосуються міжнародного регулювання умов праці і становища трудящих, і, зокрема, вивчення питань, які мають бути передані на розгляд Конференції з метою прийняття міжнародних конвенцій.

Бюро готує документацію з різних питань порядку денного сесій Конференції; надає допомогу урядам у розробці законів і правил на основі рішень Конференції; виконує обов’язки з нагляду за виконанням конвенцій; редагує та видає публікації з питань промисловості і праці, а також виконує інші доручення Конференції та Адміністративної ради.

9. Міжнародне співробітництво у сфері охорони праці

Важливими нормативними актами з питань охорони праці є міжнародні договори та угоди, до яких приєдналась Україна у встановленому порядку.

Переважна більшість міжнародних договорів та угод, в яких бере участь Україна і які більшою або меншою мірою стосуються охорони праці, можна об`єднати в чотири групи:

1. Конвенції, Рекомендації та інші документи Міжнародної Організації Праці;

2. Директиви Європейського Союзу;

3. договори та угоди, підписані в рамках Співдружності Незалежних Держав;

4. двосторонні договори та угоди.

Крім вищезазначених організацій у справу охорони праці вносять свій внесок також Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ), Міжнародна організація по стандартизації (ІСО), Міжнародна організація авіації (ІКАО) та ряд інших.

Значне мicцe серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, займають конвенції Міжнародної Організації Праці у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їх застосування. До МОП зараз входить 173 країни. Структурно МОП складається з Міжнародної Конференції праці, Адміністративної Ради та Міжнародного Бюро праці.

Міжнародна агенція з атомної енергії МАГАТЕ Заснована в 1956 р., є автономною організацією в системі ООН. Автономний статус надає МАГАТЕ певної самостійності у вирішенні завдань, що постають перед нею.

Головна мета МАГАТЕ визначає її основні завдання та функції:

* гарантії недопущення того, щоб допомога використовува-лась у військових цілях;

* сприяння розвиткові атомної енергетики в мирних цілях;

Членами МАГАТЕ є 150 держави, в тому числі й Україна. Керівництво Агенції міститься у Відні.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) 7 квітня 1948 р. після того, як 26 держав — членів ООН ратифікували її статут. Головна мета ВООЗ — сприяння забезпеченню охорони здоров’я населення усіх країн світу.

Текст Уставу ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров’я».

У Статуті зафіксовано, що головною метою ВООЗ є «досягнення всіма народами якомога вищого рівня здоров’я», при цьому сам термін «здоров'я» визначається як «стан повного фізичного, духовного та соціального добробуту, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів».

Співдружність Незалежних Держав — СНД утворилася в 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. Головною метою СНД задекларовано співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися в мйбутньому на Економічний союз.

Принципи СНД: держави-члени суверенні й рівні, держави-члени є самостійними й рівноправними суб'єктами міжнародного права.

Взаємодія країн у рамках СНД здійснюється через його координуючі інститути: Раду глав держав — учасниць Співдружності, Раду голів урядів, Міжпарламентську Асамблею, Виконавчий комітет СНД, який є правонаступником Виконавчого Секретаріату СНД і Міждержавного економічного комітету Економічного союзу та інші структури.

10. Соціальна відповідальність: основні принципи та її впровадження

Відповідальність за внесок в добробут суспільства та вплив на оточуюче cередовище, так звану соціальну відповідальність несуть організації всіх типів: комерційні, неприбуткові, громадянські, органи управління та інші.

Основні принципи соціальної відповідальності:

Підзвітність (орг-я має звітувати щодо впливу від своєї д-сті на сусп-во і довкілля.

Етична поведінка (організація повинна приймати і застосовувати стандарти етичної поведінки, які якнайповніше відповідають її призначенню і сфері її діяльності).

Взаємодія з заінтересованими сторонами — організації слід поважати, розглядати інтереси її заінтересованих сторін та всемірно взаємодіяти з ними.

Правові норми (означає, що організація дотримується всіх чинних законів і правил, вживає заходів, аби бути обізнаною про застосовані нею закони і правила, інформувати тих осіб в організації, хто відповідальний за дотримання законів і правил).

Міжнародні норми (організації слід поважати міжнародні норми, в тих випадках, коли ці норми є важливими для сталого розвитку і добробуту суспільства).

Права людини (організація повинна визнавати важливість і загальність прав людини, поважати права, зазначені у Всесвітній Декларації з прав людини).

Одним із значущих світових орієнтирів в розвитку питань корпоративної соціальної відповідальності стала Міжнародна ініціатива ООН — Глобальний Договір ООН.

11. Законодавча та нормативна база ОП

Відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону праці» законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили до втрати працездатності», законів України «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Природно, що в основі всіх цих документів лежить Конституція України.

Трудові відносини між працівниками і роботодавцями в Україні регулюються Кодексом законів про працю (КЗпП) України, відповідно до якого права працюючої людини на охорону праці охороняються всебічно.

Норми охорони праці повинні органічно входити до правил внутрішнього розпорядку організацій і підприємств.

Сьогодні на території України діє широкий спектр нормативних документів з охорони праці - від міждержавних (наприклад, ГОСТ 12. — документи системи стандартів безпеки праці - ССБТ) до нормативних документів конкретних організацій (підприємств).

До нормативно-правових актів з охорони праці відносяться, згідно зі ст. 27 Закону, правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові до виконання.

Система стандартів безпеки праці - комплекс взаємопов'язаних стандартів, які містять вимоги, норми і правила, що направлені на забезпечення безпеки праці, збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Діючі ГОСТи ССБТ мають шифр 12 і поділяються на 6 підсистем:

0 — організаційно-методичні стандарти;

1 — стандарти вимог і норм за видами небезпечних та шкідливих виробничих факторів;

2 — стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання;

3 — стандарти вимог безпеки до виробничих процесів;

4 — стандарти вимог безпеки до засобів захисту працівників;

5 — стандарти вимог безпеки до будинків і споруд. (Підсистеми 6−9 — резерв.) В Україні розробляються державні стандарти України — ДСТУ, які повинні частково замінити діючі ГОСТи ССБТ. Так, наприклад, у галузі охорони праці вже діють:

ДСТУ 2293−99. Охорона праці. Терміни та визначення основних понять.

ДСТУ 2272−93. Пожежна безпека. Терміни та визначення.

ДСТУ 4050−2001. Спецодяг сигнальний. Жилети. Технічні умови.

12. Нормативно-технічна база охорони праці:нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) та нормативні (локальні) акти про охорону праці окремих п-ств

Нормативно-технічну базу охорони праці складають міжгалузеві й галузеві державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП) і нормативні акти з охорони праці окремих підприємств Дія ДНАОП загальнодержавного користування поширюється на всі підприємства, організації незалежно від їхньої відомчої приналежності і форми власності.

Власники підприємств або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти з охорони праці, що діють у межах підприємства.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ компетентного органу державної влади, яким встановлюються загальнообов’язкові правила (норми). Законом України «Про охорону праці» визначено, що нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці здійснює Держнаглядохоронпраці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з іншими органами державного нагляду за охороною праці.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються із впровадженням досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе місце посідають державні стандарти України (ДСТУ) та відповідні нормативні акти (правила, норми, інструкції тощо) колишнього Радянського Союзу, які є чинними в Україні на даний час.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі нормативно-правових актів і затверджують власні нормативні акти з охорони праці, що діють в межах даного підприємства, установи, організації.

Компетенцією нормативних актів підприємства можуть бути:

— організація управління охороною праці на підприємстві;

— визначення обов’язків, прав та відповідальності служб і посадових осіб за дотриманням функцій щодо охорони праці;

— забезпечення перспективного і поточного планування роботи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці;

— внесення вимог нормативно-правових актів з охорони праці до технологічної і конструкторської документації;

— організація правильної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки (кранів, посудин, що працюють під тиском тощо);

— організація проведення інструктажів, навчання і перевірки знань працюючих з питань охорони праці, впровадження чіткої системи допуску до робіт з підвищеною небезпекою.

13. Система стандартів безпеки праці. Підсистеми діючих ГОСТів та ССБТ в Україні

Система стандартів безпеки праці (ССБП) — це комплекс взаємозв'язаних стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки праці, збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці. Розробка стандартів здійснюється на основі глибоких наукових досліджень, новіших досягнень науки і техніки вченими, спеціалістами різних галузей народного г-ства, працівниками служб охорони праці.

Стандарти безпеки праці поділяються на міждержавні (ГОСТ), державні (ДСТУ), міжгалузеві (ГСТУ), галузеві (ОСТ), стандарти підприємств (СТПССБП). Державні стандарти охорони праці — це норми і правила, що поширюються на всі галузі господарства незалежно від форми власності та виду діяльності: будівельні, санітарні норми й правила; правила розміщення електроустановок споживачів; правила дорожнього руху; положення «Про розслідування та облік нещасних випадків» тощо.

Існуючі на цей час ГОСТи, що належать до ССБТ, діють як міждержавні стандарти. Вони мають шифр системи 12 і поділяються на 5 кваліфікаційних груп, яким надано такі шифри (шифри підсистем):

1) організаційно — методичні стандарти — 0;

2) стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих чинників — 1;

3) стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання — 2;

4) стандарти вимог безпеки до виробничих процесів — 3;

5) стандарти вимог до засобів захисту працівників — 4.

Крім ДСТУ, ГОСТів і ДНАОП, в Україні діють санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги стосовно виробничої санітарії; будівельні норми і правила, де викладені вимоги до будівель та споруд залежно від їх призначення і пожежної безпеки. При розгляді питань пожежної безпеки можуть траплятися посилання на ОНТП — галузеві норми технологічного проектування.

Упровадження стандартів ССБП, що встановлюють вимоги безпеки на робочих місцях, здійснюється на основі плану організаційно-технічних заходів, які розроблялися службами охорони праці головного енергетика, головного механіка та іншими, а потім затверджувалися керівником підприємства.

Згідно з положенням про «Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України Держгірпромнагляд України» Держгірпромнагляд опрацьовує і затверджує правила, норми, інші нормативно-правові акти з промислової безпеки, охорони праці", тобто НПАОПи (раніше ДНАОПи).

Існують Вимоги до наступних виробничих факторів — шум (1), вібрація (2), мікроклімат виробничих приміщень (3) нормуються:

14. Соціально-економічне значення охорони праці в галузі

Охорона працi — система правових, соціально-економічних, органiзацiйних, технiчних, гiгiєнiчних та лiкувально — профiлактичних заходів та засобiв, спрямованих на забезпечення збереження здоров’я та працездатностi людини в процесi працi. Дисциплiна охорони праці - комплексна дисциплiна. Вона мiстить: I. Правовi та органiзацiйнi аспекти охорони праці (законодавство з охорони праці). II. Виробничу санiтарiю: а) оздоровлення повiтря робочого середовища (мiкроклiмат, запиленність, вентиляцiя); б) освiтлення виробничих приміщень; в) шум; г) вiбрацiя; д) iонiзуючi випромiнювання. III. Технiку безпеки: а) електробезпека; б) безпека експлуатацiї герметичних систем, що знахо-дяться пiд тиском; в) безпека експлуатацiї пристроїв, машин та механiзмiв. IV. Пожежну безпеку. Виробнича санiтарiя — система органiзацiйних заходiв та технiчних засобiв, що запобiгають впливові на працюючого шкiдливих виробничих факторiв. Технiка безпеки — система органiзацiйних заходiв та технiчних засобiв, що запобiгають вплив на працюючого небезпечних виробничих факторiв. Пожежна безпека — система органiзацiйних заходiв та технiчних засобiв, якi запобiгають виникненню пожеж та захищають від них. Мета курсу охорони праці - запобiгти (виключити) дiю небезпечних та шкiдливих виробничих факторiв на працюючих або зниження їх значень до нормованих значень.

Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів з покращення умов і підвищення безпеки праці та є економічним виразом соціальної значущості охорони праці. Тобто, економічне значення охорони праці оцінюється за результатами, отриманими при зміні соціальних показників шляхом впровадження заходів з покращення умов праці: підвищення продуктивності праці; зниження непродуктивних витрат часу і праці; збільшення фонду робочого часу; зниження витрат, пов’язаних з плинністю кадрів через умови праці, тощо.

15. Економічна оцінка заходів з охорони праці: алгоритм проведення та ефективність

Річна економія підприємства від поліпшення безпеки праці складається з:

— економії від зменшення професійної захворюваності;

— економії від зменшення випадків травматизму;

— економії від зниження плинності кадрів;

— економії від скорочення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах.

Розрахунок економії від зменшення рівня захворюваності чи травматизму здійснюється в такій послідовності:

1. Скорочення витрат робочого часу за рахунок зменшення рівня захворюваності (аналогічно для травматизму) за певний час

2. Зростання продуктивності праці

3. Річна економія зарплати за рахунок зростання продуктивності праці при зменшенні рівня захворюваності і травматизму

4. Річна економія на собівартості продукції за рахунок зменшення умовно-постійних витрат (Ес)

5. Економія за рахунок зменшення коштів на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності

5. Соціальні та економічні питання охорони праці

6. Річна економія за рахунок зменшення рівня захворюваності (Ерз) Ерз =Ез +ЕС + ЕСс,

де Е3, Ес, Есс — відповідно складові економії за рівнем захворюваності.

7. Річна економія за рахунок зменшення травматизму (ЕРТ):

Ерт =Е)+Ес+ Есе, де Е3, Еа Есс — відповідно складові економії по травматизму, розраховані за наведеними вище залежностями.

8. За необхідності розрахунку економія від зменшення плинності кадрів.

9. Розрахунок економії від зменшення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих.

10. Економія фонду заробітної плати в зв’язку з відміною скороченого робочого дня.

11. Економія фонду заробітної плати у зв’язку зі скороченням чи повною відміною додаткової відпустки (ЕдВ):

12. Економія фонду заробітної плати у зв’язку зі скороченням чисельності працівників, що мають право на підвищення тарифу за роботу в важких умовах праці

13. Економія витрат за рахунок скорочення чисельності працівників, які мають право на лікувально-профілактичне харчування

14. Економія витрат у зв’язку зі скороченням кількості працівників, які користуються правом на безкоштовне одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів (Есх):

15. Загальна (річна) економія витрат на пільги і компенсації працівникам за роботу в несприятливих умовах За даними досліджень, комплекс заходів з поліпшення умов праці може забезпечити приріст продуктивності праці на 15−20%.

16. Методичний інструментарій оцінки заходів щодо покращення охорони праці в галузі

Ефективність заходів щодо поліпшення умов і охорони праці оцінюється, в першу чергу, за показниками соціальної ефективності, які передбачають створення умов праці, що відповідають санітарним нормам і вимогам правил безпеки.

Оцінювати економічні аспекти охорони праці слід за допомогою методів оцінки соціальної й економічної ефективності заходів по створенню умов праці, що відповідають чинним нормативним актам з охорони праці.

Застосовують такі заходи:

Технічні заходи — технічні засоби, що забезпечують безпечні і нешкідливі умови праці, та пов’язані з впровадженням нового обладнання, пристроїв і приладів безпеки і безпечною експлуатацією засобів виробництва.

Нормативно-методичні заходи:

— розробка посібників і рекомендацій;

— розробка нормативно-правової бази з охорони праці на підприємстві;

— забезпечення програм і розробка методик навчання з питань охорони праці;

— розробка розділів охорони праці в посадових інструкціях,

— перегляд НПАОП підприємства.

Організаційні заходи:

— контроль за технічним станом обладнання, інструментів, будівель і споруд;

— контроль за дотриманням вимог нормативних документів з охорони праці;

— нагляд за обладнанням підвищеної небезпеки;

— контроль за виконанням технолог. процесу відповідно до вимог охорони праці;

— ор-ція належних умов до проїздів і проходів відповідно до вимог охорони праці;

— забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

— забезпечення відповідними знаками безпеки, плакатами.

Санітарно-гігієнічні заходи:

— контроль за впливом виробничих факторів на здоров’я працівників;

— забезпечення санітарно-побутових умов згідно з діючими нормами;

— атестація робочих місць відповідно до їх нормативним актам з охорони праці;

— планування заходів щодо поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці;

— паспортизація санітарно-технічного стану умов праці.

Соціально-економічні заходи:

— надання пільг і компенсацій працівникам;

— соціальне страхування працівників роботодавцем;

— фінансування заходів з охорони праці;

— відшкодування роботодавцем працівнику збитків у разі каліцтва.

Лікувально-профілактичні заходи:

— надання медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків на виробництві;

— контроль за здоров’ям працюючих протягом їхньої трудової діяльності;

— проведення медичних оглядів працівників (попередніх та періодичних);

— дотримання охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів;

— відшкодування потерпілому працівнику витрат на лікування, протезування, придбання транспортних засобів та інші види медичної допомоги.

Наукові заходи:

— прогнозування соціально-економічних наслідків нещасних випадків і аварій;

— моделювання аварійних ситуацій і розробка заходів щодо їх відвернення;

— плани локалізації і ліквідації аварії.

17. Соціально-ек. ефективність заходів щодо покращення охорони праці в галузі

Соціальне значення охорони праці полягає в сприянні росту ефективності суспільного виробництва шляхом безперервного вдосконалення і поліпшення умов праці, підвищення їх безпеки, зниження виробничого травматизму і профзахворювань. Соціальне значення охорони праці проявляється в зростанні продуктивності праці, збереженні трудових ресурсів і збільшенні сукупного національного продукту.

Зростання продуктивності праці відбувається в результаті збільшення фонду робочого часу завдяки скороченню внутрішньо-змінних простоїв шляхом ліквідації мікротравм або зниження їх кількості, а також завдяки запобіганню передчасного стомлення шляхом раціоналізації і покращення умов праці та введенню оптимальних режимів праці і відпочинку та інших заходів, які Сприяють підвищенню ефективності використання робочого часу.

Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів з покращення умов і підвищення безпеки праці та є економічним виразом соціальної значущості охорони праці. Тобто, економічне значення охорони праці оцінюється за результатами, отриманими при зміні соціальних показників шляхом впровадження заходів з покращення умов праці: підвищення продуктивності праці; зниження непродуктивних витрат часу і праці; збільшення фонду робочого часу; зниження витрат, пов’язаних з плинністю кадрів через умови праці, тощо Для оцінювання результатів заходів з поліпшення умов та охорони праці згідно з Методикою визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці, запропоновані чотири групи показників:

— зміна стану умов і охорони праці;

— соціальні;

— соціально-економічні;

— економічні.

Зміна стану умові охорони праці характеризуються підвищенням рівня безпеки праці, поліпшенням санітарно — гігієнічних, естетичних, психофізіологічних показників.

Соціальні результати заходів з поліпшення умов і охорони праці визначаються за такими показниками:

— збільшення кількості робочих місць, які відповідають нормативним вимогам та скорочення кількості працюючих у незадовільних умовах;

— зниження рівня виробничого травматизму;

— зменшення к-сті випадків проф. захворюваності, пов’язаної з незадовільними умовами праці;

— зменшення кількості випадків інвалідності внаслідок травматизму чи професійної захворюваності;

— зменшення плинності кадрів через незадовільні умови праці.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов і охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань.

18. Державне фінансування заходів з поліпшення охорони праці

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про охорону праці» фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.

Управління державним фондом охорони праці здійснює Держнаглядохоронпраці. Кошти державного фонду охорони праці використовуються на виконання національної програми покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також інших найважливіших робіт з охорони.

Управління галузевими фондами охорони праці здійснюється міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, концернами, корпораціями, іншими об'єднаннями, що створені за галузевим принципом та здійснюють координацію діяльності підприємств з питань охорони праці.

Власники підприємств або уповноважені ними органи визначають порядок управління фондами підприємств, призначають відповідальних за це осіб. Кошти фондів підприємств використовуються на виконання комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві відповідно до визначеного переліку.

Держнаглядохоронпраці здійснює загальний контроль за надходженням і витрачанням за призначенням коштів фондів.

Державний, галузеві, регіональні фонди і фонди підприємств формуються за рахунок:

— добровільних перерахувань підприємств з прибутку, що залишається у їх розпорядженні;

— коштів підприємств, повернених за отриману раніше допомогу на становлення і розвиток спеціалізованих виробництв, науково-технічних центрів, творчих колективів та експертних груп, якщо це передбачено умовами угоди про їх надання;

— коштів інших фондів, громадських організацій, що надійшли в порядку надання допомоги, а також інших надходжень.

Крім того, до державного, галузевих і регіональних фондів спрямовуються кошти, одержані від застосування до підприємств штрафів за порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, нещасні випадки на виробництві та випадки професійних захворювань, що сталися з вини «підприємств, а також штрафів, накладених на посадових осіб і працівників, винних.

19. Управління безпекою праці як ключова складова підвищення якості життя людини

Охорона праці сьогодні, як ніколи, актуальна. Важко уявити собі успішне підприємство на ринку, керівництво якого «абияк» відносилося б до питань охорони праці. Як відомо, нещасні випадки на виробництві вибивають з колії, часто надовго паралізують роботу підприємства, створюючи не тільки знервовану обстановку в колективі, але і приносячи істотні фінансові втрати.

Досвід найбільших світових компаній показує, що охорону праці вищі керівники вважають одним з головних пріоритетів. Так, з десятків показників діяльності підприємства охорону праці і здоров’я своїх працівників вони ставлять на друге місце, відразу після кваліфікації та компетентності персоналу. У країнах Європейського союзу зараз порушується питання про культуру охорони праці, яка є одним з головних елементів управління підприємством.

Хотілося б, щоб і для українських керівників це стало нормою. Щоб робота з охорони праці не виконувалася для «галочки», суто формально, щоб «відстав» інспектор. Щоб фінансування цих робіт не здійснювалося за залишковим принципом. Щоб багато незначні нещасні випадки (та й значні теж) не ховалися часом на догоду «хорошою» статистиці. Щоб охорона праці дійсно стала культурою.

А тому вивчення і вирішення проблем, пов’язаних із забезпеченням здорових та безпечних умов, в яких протікає праця людини — одна з найбільш важливих завдань у розробці нових технологій і систем виробництва. Вивчення і виявлення можливих причин виробничих нещасних випадків, професійних захворювань, аварій, вибухів, пожеж, і розробка заходів та вимог, спрямованих на усунення цих причин дозволяють створити безпечні і сприятливі умови для праці людини. Комфортні і безпечні умови праці - один з основних факторів, що впливають на продуктивність і безпеку праці, здоров’я працівників.