Автономне виживання

Навіть у наші дні нерідко трапляється, коли людина, внаслідок сформованих обставин, потрапляє у умови автономного існування, сприятливий результат якого великою мірою залежить з його психофізіологічних якостей, міцних знань основ виживання й інших чинників. Головне завдання людини у автономної ситуації - вижити. Слово «вижити» завжди вживалося в цілком конкретному сенсі - «залишитися живим, вціліти, убезпечитися від загибелі». Під виживанням розуміють активні, розумні дії, спрямовані зберегти життя, здоров’я та перемоги працездатності за умов автономного існування. Але екстремальну ситуацію легше запобігти, ніж вибиратися з її. Тому куди йдіть, не повідомивши комусь свій маршрут і зразкову час повернення, знайте, місцевість подорожі, вирушаючи у шлях, беріть із собою: аптечку, зручну взуття та одяг по сезону, стільниковий телефон/пейджер/рацию. На автономних условиях:

Для виживання необходимо:

1. ЗДОЛАТИ СТРАХ.

При будь-яких обставин виживання людини залежить від нього. Йдеться як про його навичках. Найчастіше ситуація автономії виникає несподівано, й перша реакція будь-якого, хто потрапив у небезпечну ситуацію, — страх. Але обов’язковими умовами благополучного подолання всіх труднощів при автономної ситуації є прояв волі, наполегливість, грамотне дії. Паніка і переляк різко знижують шанси на порятунок. При короткочасною зовнішню загрозу людина діє чуттєвому рівні, підпорядковуючись інстинкту самозбереження: відскакує від падаючого дерева, чіпляється під час падіння за нерухомі предмети, намагається триматися на поверхні води у випадку загрози утоплення. Про якусь волі до життя жінок у таких випадках годі й казати. Інша річ — довгострокове виживання. У умовах автономного існування рано чи пізно настає критичний момент, коли непомірні фізичні і психічне навантаження, що здається безглуздість подальшого опору придушують волю. Людиною опановують пасивність, байдужість. Його не лякають можливі перевищення трагічних наслідків непродуманих ночівель, ризикованих переправ. Він вірить у можливість порятунку та тому гине, не вичерпавши остаточно запасів сил, не використавши запаси продовольства. Виживання, заснований лише з біологічних законах самозбереження, короткочасно. Йому притаманна швидко що розвиваються психічні розлади, і істеричні поведінкові реакції. Бажання вижити має бути усвідомленим і цілеспрямованим це має диктуватися не інстинктом, а свідомої необхідністю. Страх — це емоційна реакція на небезпека, яка може супроводжуватися такими фізичними відчуттями, як дрож, прискорене дихання, сильне серцебиття. Це природна реакція, і її властива кожному нормальному людині. Саме страх упродовж свого життя викликає бажання діяти в ім'я власного порятунку. Якщо людина знає, як і має діяти, страх загострює реакцію, активізує мислення. Але якщо він представляє, що треба робити, відчуває біль чи слабкість втратою крові, тоді страх можуть призвести до стресу — надмірно сильному напрузі, гальмування думок та дії. Ці відчуття може бути настільки інтенсивними, що раптовий сильний страх можуть призвести до смерті. Є різноманітні способи подолання страху. Якщо людина знайомий з методикою аутотренінгу, він зможе за лічені хвилини розслабитися, заспокоїтися, неупереджено проаналізувати ситуацію. Якщо немає, то думку про щось інше допоможуть людині розслабитися і відволіктися. Хороший ефект дають і дихальні вправи. Потрібно кілька глибоких вдихів. Коли людина відчуває острах чи стрес, його пульс пришвидшується, і він починає часто-густо дихати. Змусити себе дихати повільно — отже переконати організм, що стрес проходить, незалежно від того, пройшов він чи ні. З іншого боку, людина неспроможна діяти успішно, якщо вона немає чіткої цілі й плану з її досягненню. Іноді мені здається, що професійні рятувальники, льотчики, військові, у складних ситуаціях діють, не замислюючись. Але тут інше: просто вони мають готовий, найчастіше вже перевірений план, а те й кілька варіантів. Спочатку людині може бути, що він не знає і щось може. Але варто лише розділити ситуацію і завдання на складові, як виявиться, що багато йому у змозі. Вернейшим способом задля подолання страху і розгубленості є організація планомерных дій зі забезпечення виживання. І тому людині потрібно поставити собі чітку установку діяти у можливої екстремальній ситуации.

2. НАДАТИ ДОПОМОГА ПОСТРАДАВЩИМ.

(зокрема, самопомощь).

Для надання допомоги добре мати аптечку, тому, вирушаючи у подорож, її краще брати з собою. Набір необхідних медикаментів залежить від кліматичних умов. Наприклад, у пустелі потрібна сироватка проти зміїного отрути, крем від сонячних опіків та інших. У тропічної аптечці повинні бути репелент проти п’явок, комах, присипка від грибкових захворювань, противомалярийный препарат. У будь-якій аптечці повинні быть:

— жгут.

— індивідуальний перев’язувальний пакет на каждого.

— бинты.

— стерильні салфетки.

— пластир (бактерицидний і простой).

— ваты.

— йод.

— марганцовка.

— медичний спирт.

— шприц тюбики з морфіном чи інший обезболивающее.

— антибіотики широкого спектра.

— нитроглицерин.

— корвалол/валидол.

— розчин кофеина.

— розчин адреналина.

— синтомициновая емульсія (при ожогах/обморожениях).

— тетрациклінова мазь (при запаленні глаз).

— пантоцид (для дезінфекції воды).

Слід мати медикаменти, індивідуально підібрані кожному за в достатній кількості (щонайменше необхідного мінімуму). Назви і знаходять способи застосування ліків мають бути підписані незмивною карандашом/краской. Аптечку упаковувати акуратно, окрім можливості псування медикаментів. Ножиці чи скальпель за її відсутності усунути продезинфицированным бритвеним лезвием.

Необхідно вміти використовувати лікарські трави, а як і відрізняти їхню відмінність від отруйних рослин. Застосовувати можна лише гарно знайомі трави, тому, вирушаючи у іншу кліматичну зону, краще заздалегідь запам’ятати місцеві отруйні рослин та щонайменше 5 лекарственных/съедобных. Наприклад, при лихоманці допомагає суниця, селеру, кора в’язу. Від малярії допомагає бузок, соняшник, настоянка кропиви з часником, шипшина, кора ивы.

Для подання медичної допомоги відразу після аварії або за необхідності тривалого автономного існування потрібні навички, тому першу допомогу мусить уміти надавати кожен. При автономному виживання найбільш вероятны:

— ОПІК. Обоженное місце потрібно остудити, протерти спиртовим розчином, накласти суху пов’язку. Вражена місце можна розтирати відваром з кори дуба, сирим картоплею, сечею. Не можна змащувати опік олією, не можна відкривати які утворюються пузыри.

— КРОВОТЕЧА. Ушкоджений посудину притиснути (артерію — згори, крім артерій голови, шиї) чи накласти жгут/давящую пов’язку з підручних коштів (крім дротів, мотузок, шнурів). Рану обробити йодом/перекисью водорода/зеленкой і закрити пластырем/бинтом. До кровоточивою рани можна докласти ягоди калини, шипшина, подорожник, алое. При гнійних ранах докладають відвар лопуха. Палять не можна тримати довше 1.5 години влітку, і 30 хв. зимой.

— ПЕРЕЛОМЫ/ВЫВИХИ. Ушкоджену кінцівку треба знерухомити (навіщо використовується шина чи палка/лыжа/доска). Біль можна зменшити, доклавши лід. Допомагає дрібно нарізаний цибулю (при вивихах). Не можна приймати знеболюючі, не можна намагатися самим вправити конечность.

— ШТУЧНЕ ДЫХАНИЕ/МАССАЖ СЕРЦЯ необхідні при клінічної смерти.

(немає пульсу й дихання чи судорожне подих, зіниці не реагують світ). Який Надає допомогу вдихає повітря рот/нос постраждалого близько 24 разом на хв. Нос/рот постраждалого у своїй може бути затиснутий. Кровообіг можна відновити, натискаючи на грудну клетку.

Хворий має лежати на жорсткої поверхні, одяг расстегнуть.

Смерть настає через 5 хв. після клінічної смерті, але реанімацію треба продовжувати 20 — 30 хв. Деколи це дає эффект.

— НЕПРИТОМНІСТЬ. Якщо дихання і він серцева діяльність не порушено, досить розстебнути одяг, піднести до носа тампон з нашатирним спиртом, укласти людину те щоб що була нижче ног.

При будь-яких травмах постраждалого найкраще постаратися допровадити до врачу.

3. ЗОРІЄНТУВАТИСЯ НА МЕСТНОСТИ.

При подорож по незнайомій місцевості найкраще мати карту. Якщо немає, орієнтуватися можна без неї. Сторони горизонту можуть визначатися за компасом, небесним світилам, по деяким ознаками місцевих предметів. При незаторможенном стані стрілка компаса встановлюється своїм північним кінцем у бік північного магнітного полюси, відповідно інший край стрілки буде показувати на південь. Компас має кругову шкалу (лімб), який розділений на 120 ділень. Ціна кожного розподілу 3 чи 0−50. Шкала має подвійну цифровку. Внутрішня нанесена у процесі годинниковий стрілки від 0 до 360 градусів через 15 градусів. Для візування у місцеві предмети і зняття отсчетов по шкалою компаса на обертовому кільці компаса закріплено визирное пристосування і покажчик отсчетов. Працюючи з компасом завжди треба пам’ятати, що сильні електромагнітні поля чи близько розташовані металеві предмети відхиляють магнітну стрілку від правильного її становища. Тому, за визначенні напрямів за компасом необхідно відходити на 40−50 м від лінії електропередач, залізниці полотна, бойових машин і ін. великих металевих предметів. Визначати боку горизонту можна за небесним светилам:

— по сонцю: сонці у 7 годині ранку перебуває в Сході, в 13 годин півдні, о 19-й годин на Западе;

— по сонцю і годинах зі стрілками. Для визначення напрями даним способом необхідно тримати годин у горизонтальному становищі й повернути так, щоб годинна стрілка своїм гострим кінцем була убік сонця. Пряма лінія, що ділить кут між годинниковий стрілкою і напрямом на цифру 1 свідчить про Юг.

— По переміщенню тіні від вертикально поставленої палиці покаже приблизне напрям Восток-Запад;

Вночі боку горизонту можна визначити по Полярної зірці. І тому необхідно знайти сузір'я Великої Ведмедиці з дуже характерною розташуванням зірок як ковша із пером. Через крайні дві зірки ковша проводиться уявна лінія, і ній відкладається відстань між тими зірками 5 раз. На кінці п’ятого відрізка перебуватиме яскрава зірка — Полярна. Напрям її у відповідатиме напрямку північ. Сторони горизонту можна визначити за деякими ознаками місцевих предметов.

1. Кора більшості дерев грубіше на північніше стороне.

2. Камені, дерева, дерев’яні, черепичні і шиферні даху з півночі раніше й обильнее покриваються мохом. На хвойних деревах смола обильнее виступає на південної боці. Всі ці ознаки марно шукати на деревах серед хащі. Зате бувають чітко виражені на окремо що стоїть дереві серед галявини чи опушке.

3. Мурашники розташовуються на південної боці дерев і камней.

4. Сніг тане швидше на південному схилі пагорбів і гір. Використовують магнітний азимут — горизонтальний кут, що за ходу годинниковий стрілки від 0 градусів до 360 від північного напрями магнітного меридіана до що визначається напрями. Для визначення магнітного азимута необхідно: стати обличчям до наблюдаемому об'єкту (орієнтиру), відпустити гальмо стрілки компаса і, надавши компасом горизонтальне становище, повертати його того часу, поки північний кінець стрілки не стане проти нульового розподілу шкали. Утримуючи компас в орієнтованому становищі, поворотом обертовою кришки направити візирну лінію, яка стелиться через проріз і мушку в заданому напрямку даний предмет. Середня помилка виміру азимута компасом становить близько двох градусів. Рух, де витримується заданий напрям здійснюється точний вихід призначений пункт називається рухом по азимуту. Рух по азимутах застосовується головним чином лісі, в пустелі, вночі, в тумані і тундрі та інших. умовах місцевості і видимості, утрудняють візуальне орієнтування. При русі по азимуту з кожної поворотною точці маршруту, починаючи із вихідною, знаходять на місцевості по компасу потрібне напрям шляху й рухаються нього, ведучи відлік пройденого шляху. При русі по азимуту виникла потреба обходу перешкод, які неможливо подолати безпосередньо. У цьому надходять так. Помічають орієнтир протилежному боці перешкоди у бік руху, визначають перед ним відстань додають його до пройденого шляху. Після цього обійшовши перешкода, виходять до обраному орієнтиру визначають за компасом собі напрямок руху. У гірську місцевість вибираються орієнтири те щоб вони розподілялися в напрямі дії підрозділів як фронтом й у глибину, а й у висоті. У лісовий місцевості витримування маршруту руху, котра у грунтовою дорогах і просікам, вимагає вміння безпомилково розпізнавати на місцевості такі, якими проходить шлях, обраний за картою. У цьому треба враховувати, що лісові дороги часто бувають мало за місцевості, а частина їх може показуватися картами. Разом про те можна зустріти непоказанные на карті дороги, в водночас добре наїжджені. Як орієнтирів лісом використовують дороги, просіки, перехрестя, і розвилки шляхів та просік, річки й струмки, галявини які перетинають маршрут руху. Просіки прорубаются звичайно під взаємно перпендикулярних напрямах, зазвичай, у північному напрямі, відповідно західсхід. Є кілька радикальних способів виміру кутів і відстаней на местности.

1. Вимірювання кутів на місцевості з допомогою бинокля.

У центрі зору бінокля є дві перпендикулярні угломерные шкали для виміру горизонтальних і вертикальних кутів. Величина (ціна) Одного Великого розподілу відповідає 0−10, а малого — 0−05. Для виміру кута між двома напрямами треба, дивлячись у бінокль, поєднати будь-якої штрих кутовий шкали одним із цих та напрямів і підрахувати число ділень до другого та напрямів і підрахувати число ділень до другого напрями. Помноживши, потім, цей відлік на ціну розподілу, одержимо величину виміряного кута в «тысячных».

2. Вимірювання кутів з допомогою линейки.

У певних умов обстановки може виникнути ситуація, коли буде поставлено під рукою бінокля, він може вимірювати кутові величини з допомогою лінійки. І тому необхідно лінійку тримати собі лише на рівні очей на відстані 50 див. Один міліметр лінійки відповідатиме 0−02. Точність виміру кутів у такий спосіб залежить від навичок в выдерживании відстаней від очей (50 див), що потребує певної тренировки.

3. Вимірювання кутів підручними средствами.

Замість лінійки можна використовувати різні предмети, розміри яких добре відомі: сірникова коробка, олівець, пальці і долоні рук. Виміряти кути можна з допомогою компаса. Вимірювання кутів на місцевості є підготовкою визначення відстаней на місцевості. Для визначення відстаней на місцевості застосовуються різні кошти та прилади. Часто люди змушені визначати відстані у різний спосіб: глазомерно чи з вимірюваною кутовий величині предметів на місцевості, по спидометру машини, промером кроками, по середньої швидкості движения.

ГЛАЗОМЕРНО — основний спосіб мислення та найпростіший щодо відстаней, доступним кожного. Такий спосіб це не дає високої точності в визначенні відстаней, але за певної тренуванні можна домогтися точності до 10 м. Щоб розвинути свій окомір треба постійно тренуватися у визначенні відстаней на местности.

Однією з способів вимірювань відстаней на місцевості - це використання відомих в протяжності відстаней на місцевості (лінії електропередач — відстань між опорами, відстань між лініями зв’язку й т.п.).

Для грубої оцінки відстаней на місцевості можна використовувати такі данные:

|Объекты та ознаки |Відстані, із яким вони стають | | |видно (помітні) | |Окремий невеличкий будинок |5 км. | |Труба даху вдома |3 км. | |Цівки дерев і кілометрові | | |стовпи, і стовпи лінії зв’язку |1 км. | |Рух рук і ніг біжить чи | | |йде людини. |0,7 км. | |Колір і деталі одягу людини, овал | | |обличчя |0,3 км. |.

До кожного людини дана таблиця то, можливо уточнена їм самим.

Визначення відстаней по кутовим розмірам предметів одна із основних способів визначення відстаней і має досить високу точность.

Для визначення відстаней по кутовим величинам треба зазначити лінійні розміри місцевого предмета, визначити кут під яким він можна бачити і потім формулі визначити відстань до даного предмета:

Д= 1000 * В.

У.

У цій формулі: Д — дальность.

У — высота.

У — кут в «тисячних» під яким видно предмет; 1000 — постійні коэффициент.

Вимірювання відстаней шагами.

Необхідно знати кожному командиру, що крок людини приблизно дорівнює 0,75 м., але виробляти обчислення в такому розмірі незручно і, тому, прийнято, що пара кроків дорівнює 1,5 м. І тут значно зручніше проводити розрахунки. За такої методі точність визначення відстаней може скласти 98%.

Визначення відстаней за швидкістю руху, і по спидометру машини доцільно провадити у випадках пересування. Однією з способів визначення відстаней то, можливо спосіб ні звуком, вибухів. Знаючи, що швидкість звуку повітря 330 м/с тобто. округлено 1 км. За 3 сек. можна визначити відстань, провівши невеликі розрахунки. У окремих випадках відстань можна визначити слухом, тобто. по чутності різних звуків. З досвіду оцінки чутності різних звуків можна зрозуміти, что:

— пересування в пішому строю по ґрунтовою дорогою можна почути з відривом 300 м, а на своєму шляху по шосе — 600 м.

— рух автомобілів по ґрунтовою дорогою — 500 м., по шосе — до.

1000 м.

— Гучні крики — 0,5 — 1 км.

— Убивання паль, рубання лісу — 300−500м. Наведені дані дуже приблизні, і залежить від слуху человека.

У основі будь-якого способу визначення відстаней лежить вміння вибирати на місцевості орієнтири і використовувати їх як мітки, що вказують потрібні напрями, пункти та рубежі. Орієнтирами прийнято називати що абсолютно очевидно предмети на місцевості і деталі рельєфу, яких визначають свого місця, напрямок руху й вказують становище цілей та інших. об'єктів. Орієнтири вибираються наскільки можна рівномірно. Обрані орієнтири можна пронумерувати, обравши напрям, або умовне найменування. Для розпорядження свого місцеположення на місцевості щодо орієнтиру визначають напрям й відстанню від него.

3. ПОСТАРАТИСЯ ВЫБРАТЬСЯ.

Вибратися якомога швидше особливо важливо, якщо серед заблудлих є поранені або якщо заблукалі опинилися у небезпечної зоне.

Важко пересуватися серед завалів і буреломів, в густолесье, зарослому чагарником. Позірна схожість обстановки — дерев, складок місцевості тощо. п. — може цілком дезорієнтувати людини, і він нерідко рухається із широкого кола, не підозрюючи про помилку. Щоб витримати обраний напрям, зазвичай намічають який-небудь добре помітний орієнтир через кожні 100—150 м маршруту. Особливо важливо, якщо шлях перепинить завал чи густа зарость чагаря, які змушують відхилитися від прямого напрями. Спроба йти навпростець завжди чревата отриманням травми, яка поглибить і того складне становище терпить лихо. Та особливо віра важко здійснювати переходи у зоні боліт. Нелегко відшукати серед хиткого зеленого простору безпечну пішохідну стежку. Особливу небезпека на болоті представляють звані вікна — ділянки прозорою води на сіро-зеленої поверхні боліт. Іноді їхні розміри досягають десятків метрів. Долати болото треба з максимальною обережністю і запитають обов’язково озброївшись довгим міцним шостому. Його тримають горизонтально лише на рівні грудях. Проваливши, в жодному разі не можна борсатися. Вибиратися треба повільно, спираючись на жердина, не роблячи різких рухів, намагаючись надати тілу горизонтальне становище. Для короткочасного відпочинку під час переходу через болото можна використовувати виходи твердої породи. Водні перепони, особливо річки з швидким перебігом і кам’янистим дном, долають, не знімаючи взуття, для більшої стійкості. Перш ніж зробити такий крок, дно промацують шостому. Рухатися треба навскіс, боком до перебігу, щоб потоком не збило з ніг. Взимку можна пересуватися по руслам замерзлих річок, дотримуючись у своїй необхідні запобіжники. Тож треба пам’ятати, що протягом зазвичай руйнує лід знизу, і він працює особливо тонким під кучугурами у стрімчастих берегів, що у руслах річок з піщаними обмілинами часто утворюються натеки, які, замерзаючи, перетворюються на своєрідні греблі. У цьому вода знаходить вихід зазвичай вздовж берега під кучугурами, біля корчів, скель, де протягом швидше. У холодну погоду натеки ширяють, нагадуючи дим людського житла. Але значно частіше натеки приховані під глибоким снігом, та його важко знайти. Тому всі перешкоди на річковому льоду краще обходити; у місцях вигинів річок треба триматися подалі від стрімчастого берега, де протягом швидше, і тому лід тонше. Часто після замерзання річки рівень води убуває так швидко, під тонкою кригою утворюються кишені, які мають велику небезпеку для пішохода. По льоду, який здається йому недостатньо міцним, а іншого шляху немає, пересуваються поповзом. У весняне час лід буває найбільш тонкий на ділянках, зарослих осокою, у затоплених кущів. Якщо ні твердої впевненості у можливості швидко вийти із ситуації, а обстановка не вимагає їх негайного звільнення з місця події, краще залишитися дома, розвести багаття, побудувати укриття з підручних матеріалів. Це добре захиститься негоди і протягом багато часу зберігати сили. З іншого боку, за умов стоянки значна полегкість добувати їжу. Нерідко ця тактика полегшить дії пошуково-рятувальної служби, що отримала інформацію про подію у конкретній районі. Вирішивши «залишитися дома», потрібно скласти план про дії, у якому передбачити необхідних мероприятия.

4. СПОРУДИТИ УКРИТТЯ Організація ночівлі - справа трудомістка. Спочатку підшукати підходящий ділянку. Передусім воно має бути сухим. По-друге, розміститися найкраще неподалік струмка, на місці, щоб завжди мати б під руками запас води. Найпростіше притулок від вітру і дощу виготовляють, зв’язавши окремі елементи основи (рами) тонкими корінням їли, гілками верби, тундрової берези. Природні порожнини в стрімчастому березі річки дозволяють зручно розміститися ними те щоб місце сну перебувало між вогнищем і вертикальної поверхнею (обрив, скеля), яка є відбивачем тепла.

Під час підготовки місця для сну виривають дві ямки — під стегно й під плече. Можна заночувати на підстилці з ялинового гілля у глибокій ямі, викопаної чи оттаянной до землі великим вогнищем. Але тут, в ямі, слід їй всю ніч підтримувати вогонь в вогнищі в запобігання серйозної застуди. У зимової тайзі, де товщина снігового покрову значна, легше влаштувати захисток у ямі у дерева. У сильний мороз можна побудувати сніжну найпростішу хатину в пухкому снігу. І тому сніг згрібають докупи, поверхню його ущільнюють, поливають водою і 26 дають замерзнути. Потім сніг з купи вигрібають, а останньому куполі долають маленьке отвір для димоходу. Розведений всередині вогнище оплавляет стіни і робить міцної всю конструкцію. Така хатина зберігає тепло. Не можна забиратися під одяг з головою, так як від дихання матеріал відволожується і промерзає. Краще закрити обличчя предметами одягу, які у згодом легко висушити. Від палаючого багаття можливо скупчення чадного газу та слід подбати про постійному припливі свіжого повітря до осередку горіння. Тимчасовим укриттям може бути навіс, курінь, землянка, чум. Вибір типу укриття залежатиме уміння, здібностей, працьовитості й, звісно, фізичного майнового статку тих, що у будівельного матеріалу немає нестачі. Проте, чим суворіші погода, тим надійнішим і тепліше має бути житло. Подбайте, щоб майбутнє житло було чимало просторим. Ні необхідності дотримуватися принципу «хоч не пишно, так над обиде».

Прежде ніж розпочати будівництва, треба добре розчистити майданчик, а потім, прикинувши, скільки знадобиться будівельного матеріалу, заготовити його заздалегідь: вирубати жердини, нарубати гілля, гілок, зібрати мох, нарізати кори. Щоб шматки кори вийшли істотно більшими і міцними, на стовбурі модрини роблять глибокі вертикальні надрізи, аж до деревини, з відривом 0,5—0,6 м друг від друга. Після цього смуги нарізають зверху і знизу великими зубцями сантиметрів по 10—12 в поперечнику, та був обережно здирають кору сокирою чи ножом-мачете.

[pic].

Рис. 10. Курінь, навіс і вогнища: А — курінь двосхилий комбінований і вогнище «зоряний»; Б — найпростіший навіс і вогнище «пирамида».

[pic].

Рис. II. Траншея, курінь і вогнище: А — сніжна траншея близько дерева; Б — курінь двосхилий і вогнище «таежный*.

[pic].

Рис. 12. Намет типу «чум» У тепле сезон можна обмежитися будівництвом найпростішого навісу (рис. 10, Б). Два півтораметрових кола завтовшки з ручку з дочкою розвилками на кінці заганяють у землю з відривом 2,0—2,5 м друг від друга. На розвилки вкладають товсту штахетина — що має брус. До нього з точки приблизно 45—60° прислоняют 5—7 жердин і, закріпивши їх мотузкою чи лозою, поверх начепили брезент, парашутну чи будь-яку іншу тканину. Краї тенту подгибают з боків навісу і прив’язують до брусу, покладеному у підвалини навісу. З гілля чи сухого моху роблять підстилку. Навіс обкопують неглибокої канавкою за захистом від води у разі дощу. Більше зручний житла двосхилий курінь (рис. 10, А і рис. 11, Б). Вбив стійки і поклавши ними що має брус, жердини нею вкладають з точки 45—60° по обидва боки, і до кожного схилу прив’язують по три-чотири жердини паралельно землі — крокви. Потім, починаючи знизу, на крокви вкладають лапник, галузі із густою листям чи шматки кори те щоб кожну наступну шар, як черепиця, прикривав нижній приблизно майже половину. Передню частина, вхідну, можна завісити шматком тканини, а задню прикривають однієїдвома жердками і заплітають лапником. При високому сніжному покриві біля підніжжя великого дерева можна викопати «сніжну траншею» (рис. 11, А). Згори траншею прикривають брезентовим полотнищем чи парашутною тканиною, а дно выстилают кількома шарами лапника.

5. ДОБУТИ ВОГОНЬ Вогнище за умов автономного існування — це тепло, це суха одяг і взуття, гаряча вода пожива, захист від гнусу чудовий сигнал для пошукового вертольота. І головне, вогнище — акумулятор бадьорості, енергії і необхідність активної діяльності. Але як розводити вогонь, слід вжити заходів попередження лісового пожежі. Особливо важливо в сухе, спеку року. Місце для багаття вибирають осторонь хвойних, і особливо висохлих дерев. Старанно очищають простір на метр-полтора навколо від сухий трави, моху і чагаря. Якщо грунт торфяниста, те що вогонь не проник крізь трав’яний покрив і викликав загоряння торфу, насипають «подушку» з піску чи землі. Взимку за вищого сніжному покриві сніг старанно втоптують, та був споруджують поміст з кількох стовбурів дерев. Для отримання вогню треба скористатися кресалом, шматком кременю. Кресалом може бути будь-який сталевої предмет, в у крайньому випадку, хоча б залізний колчедан. Вогонь висікають легкими ударами по кременю те щоб іскри потрапляли на протирають — сухий мох, подрібнені сухі листя, газета, вата, і т.п. Вогонь можна добувати тертям. З цією метою виготовляють цибулю, свердло і опору: цибулю — з мертвого стовбура молодий берези чи ліщини завтовшки 2 — 3 див ще й шматка мотузки як тятиви; свердло — з соснової палички довжиною 25 — 30 див, завтовшки олівець, загострений з однієї кінця; опору очищають від кори і высверливают ножем лунку глибиною 1 — 1,5 див. Свердло, обернув одного разу тятивою, вставляють гострим кінцем в лунку, навколо якої вже вкладають протирають. Потім, притискаючи свердло долонею лівої руки, правої швидко рухають цибулю перпендикулярно до свердлу. Щоб не зашкодити долоню, між нею і свердлом кладуть прокладку з кусня тканини, кори дерева чи надягають рукавичку. Щойно протирають затлеет, їх треба роздмухати і покласти в розпалювання, заготовлену заздалегідь. Щоб досягти успіху, слід про три правилах: протирають може бути сухим, діяти треба суворої послідовності і, проявити терпіння і завзятість. Для приготування їжі і просушування одягу найзручніша вогнище «курінь», дає велике, рівне полум’я, чи «зоряний» з 5—8 розташованих звездообразно сухих стовбурів. Їх підпалюють у центрі й зрушують принаймні згоряння. Для обігріву під час нічлігу чи холодну погоду на товстий стовбур віялом вкладають 3—4 стволика трохи тоншу. Такий вогнище називається тайговим. Для обігріву протягом багато часу користуються вогнищем нодьей. Два сухих стовбура вкладають між собою і закріплюють по кінців з обох сторін колами. Між стовбурами вставляють клини й у просвіток закладають розпалювання. Принаймні обгорания деревини попіл і золу період від часу очищають. Йдучи з місця стоянки, тліюче вугілля необхідно старанно загасити, затоку їх водою чи закидавши землею. Для добування вогню при відсутності сірників чи запальнички можна скористатися однією з способів, здавна відомих людству до їх изобретения.

6. ДОБУТИ ЇЖУ І ВОДУ Людині, опинився за умов автономного існування, треба робити якомога енергійніші заходи задля забезпечення себе харчуванням з допомогою збору їстівних дикорослих рослин, риболовлі, полювання, тобто. використовувати усе, що дає природа. На території нашої країни росте понад 2000 рослин, частково чи цілком придатних для харчування. При зборі рослинних дарів треба дотримуватися обережності. Близько 2% рослин можуть викликати важкі, і навіть смертельні отруєння. Щоб запобігти отруєння необхідно розрізняти такі отруйні рослини, як вороняч очей, вовче лико, віх отрутний (цикута), блекота гірка та інших. Харчові отруєння викликають отруйні речовини, які у деяких грибах: блідої поганке, мухоморе, фальшивому опенке, удаваної лисичке та інших. Від вживання незнайомих рослин, ягід, грибів краще утриматися. При вимушеному використанні їхніх для харчування рекомендується з'їсти воднораз трохи більше 1 — 2 р харчової маси, принагідно запиваючи велику кількість води (рослинний отрута, що міститься у такий пропорції, не завдасть організму серйозної шкоди). Почекати 1 -2 години. Якщо ні ознак отруєння (нудоти, блювоти, біль у животі, запаморочення, розладів кишечника), можна з'їсти додатково 10 — 15 р. За добу можна є без обмежень. Непрямим ознакою їстівності рослини можуть бути: плоди, поклеванные птахами; безліч кісточок, шматки шкірки біля підніжжя плодових деревах; пташиний послід на гілках, стовбурах; рослини, обгризені тваринами; плоди, знайдені у гніздах і норах. Незнайомі плоди, цибулини, бульби і т.п. бажано варити. Варка знищує багато органічні отрути. Зустрічається безліч дерев і чагарників, дають їстівні плоди: горобина, актинидия, жимолость, шипшина та інших. З їстівних дикорослих рослин можна скористатися стеблами і листям борщевика і дудника, бульбами стріліцій, кореневищем рогоза, і навіть різноманітними їстівними грибами. У їжу можна використовувати садових чи виноградних равликів. Їх обваривают окропом чи обсмажують. Вони до душі нагадують гриби. Равликів без раковин — слизнів, теж потрібно попередньо варити чи смажити. Придатні для харчування лялечки одиночних бджіл в стеблах ожини, малини чи бузини, лялечки жука дроворуба, які можна знайти в пнях, колодах, дубових полінах. Личинки можна є, попередньо випотрошивши, обрізавши задній кінець і прополоскав у питній воді. На дні рік і озер взимку зустрічаються двостулкові черепашки беззубки і перловицы, цілком придатні для їжі. У стоячій воді водяться равлики з завитої раковиною котушок і прудовики. Высококалорийным джерелом їжі є лялечки мурах або, як його називають, мурашині яйця. У тепле сезон мурашині яйця, схожі на білі чи жовтуваті рисові зерна, в багатьох зустрічаються в мурашниках біля самісінької поверхні. Для збору «видобутку» поблизу мурашника, дільниці, освітленому сонцем, розчищають майданчик 1 X 1 метрів і розстеляють у ньому шматок тканини, загорнувши краю і підклавши під низ трохи дрібних гілочок. Потім верхню частина мурашника зривають і розсипають тонким шаром на тканини. Через 20—30 хв мурахи перетаскают все лялечки під загорнені краю тканини, рятуючи їхнього капіталу від сонця. У разі автономного існування риболовля, мабуть, найдоступніший спосіб забезпечити себе харчуванням. Риба має більшої енергетичної цінністю, ніж рослинні плоди, і менше занадто багато роботи, ніж полювання. Рибальську снасть можна зліпити з підручних матеріалів: ліску — з розпущених шнурків черевиків, нитки, витягненої з одягу, расплетенной мотузки, гачки — з шпильок, сережок, шпильок від значків, «невидимок», а блешні - з металевих і перламутрових гудзиків, монет тощо. М’ясо риби припустимо є сирим, але нарізати його за вузькі смужки, висушити їх у сонце, так він стане смачніше і довше зберегтися. У запобігання отруєння рибою треба дотримуватися певні правила. Не можна їсти риб, покритих колючками, шипами, гострими наростами, шкірними виразками, риб, не покритих лускою, позбавлених бічних плавників, мають незвичний вигляд і яскраву забарвлення, крововиливу і пухлини внутрішніх органів. Не можна їсти несвіжу рибу — з зябрами, покритими слизом, з проваленими очима, в’ялої шкірою, з неприємним запахом, з брудної і легко отделяющейся лускою, з м’ясом, легко відстаючим від кісток і особливо від хребта. Незнайому і сумнівну рибу кращим є. Не слід теж споживати риб’яче ікру, молочко, печінку, т.к. часто бувають отруйними. Полювання — найбільш кращий, в зимовий період єдиний спосіб забезпечити себе харчуванням. Але на відміну від риболовлі полювання жадає від людини достатнього вміння, навичок, великих трудовитрат. Дрібних тварин і звинувачують птицю добувати порівняно неважко. І тому можна використовувати пастки, сільця, петлі та інші пристосування. Добуте м’ясо звірка, птахи присмажують на примітивному рожні. Дрібних тварин, птахів смажать на рожні, не знімаючи шкурки і ощипывая. Після приготування обвугліла шкурка видаляється, і тушка очищається від нутрощі. М’ясо більшої дичини доцільно після потрошіння і очищення обпекти на сильному вогні, та був дожаривать на вугіллі. Ріки, озера, струмки, болота, скупчення води на окремі ділянки грунту забезпечують людей необхідною кількістю рідини для пиття і приготування їжі. Воду з ключів і джерел, гірських і лісових річок і струмків можна пити сирої. Але як вгамувати спрагу водою з стоячих чи слабопроточных водойм, її треба очистити від домішок й знезаразити. Задля чистоти легко виготовити найпростіші фільтри з кількох верств тканини або з порожню консервну банку, пробивши в денці 3 — 4 невеликих отвори, та був заповнивши піском. Можна викопати неглибоку ямку за півметра від краю водойми, і її кілька днів наповниться чистої, прозорою водою. Найнадійніший спосіб знезараження води — кип’ятіння. Без посуду для кип’ятіння підійде примітивний короб з кусня березової кори при умови, що полум’я стосуватиметься лише тієї частини, що наповнена водою. Можна закип’ятити воду, опустивши дерев’яними щипцями в берестяній короб нагріті каміння. Іноді доводиться користуватися природними покажчиками для виходу до водоисточнику — стежками, прокладеними тваринами до водопою. Вірним покажчиком водоисточника, що за радіусі один кілометр, можуть служити бджоли. Колони мурашок також засвідчують у тому, що десь неподалік є вода. За відсутності поблизу водойми можна добути воду з допомогою поліетиленового пакета. Її треба надіти на густу гілку дерева і зав’язати біля підніжжя мотузкою. За кілька годин дно якої пакета нагромадиться до 200 мл води. Людині на добу досить 2 л води. 7 7 НАВЧИТИСЯ ЗАПОБІГАТИ І ЛІКУВАТИ ЗАБОЛЕВАНИЯ.

— СОНЯЧНИЙ УДАР. Постраждалого потрібно перенести у тінь, дати холодної води, принагідно, покласти на голову лед/холодный компрес, обгорнути мокрою тканиною, — охладить.

— ОБМОРОЖЕННЯ. Розтерти обморожене місце тканиною, занурити їх у теплу воду, розтерти спиртом, випити гаряче. З лікарських рослин при обмороженні можна використовувати тертий цибулю (для розтирання обмороженного місця), настойку ожини. Снігом, грубої тканиною розтирати не можна. Зниженні температури тіла до 25 градусів небезпечний життя. Людина стає млявим, байдужим до оточуючих, обличчя бледнеет.

— ОТРУЄННЯ. Протиотрутами є сирої яєчний білок, камфора (при отруєння рослинними речовинами, отрути комах), молоко, олію, марганцівка. — УКУСИ ЗМЕЙ/НАСЕКОМЫХ. Кінцівку знерухомити, постаратися відсмоктати отрута (10 — 15 хв.). Влучаючи в шлунок він, як запевняють, нешкідливий, за умови що отрута не потрапить у кров. При укусі гримучої змій допомагає лише видалення пошкодженої ділянки, до відсікання кінцівки. При укуси інших змій використовують алкоголь, часник, цибулю. Не можна припікати, розрізати рану, не можна накладати джгут (крім укусу кобри). При укусі скорпіона до рани докладають кульбаба, кров клопа, разжеванный часник. При укуси комах пошкоджене місце змазують соком бузини чи подорожника. Небезпечним захворюванням весняно-літній кліщовий енцефаліт. Оскільки захворювання передається кліщем, дуже важливо вчасно знайти й видалити присосавшегося паразита. І тому проводяться регулярні тілесні огляди, особливо — по переходу через густий підлісок, після нічного привалу. Не можна відривати кліща руками. Щоб відвалився, досить припекти його сигаретою, помазати йодом, спирт або присипати тютюнової крихтою, сіллю. Залишившись в ранці хоботок видаляється голкою, прокаленной на вогні, а ранка змащується спирт або йодом. Випадково розчавивши кліща, в жодному разі не можна терти очі, торкатися слизової носа, як руки мені не будуть старанно вимиті. Для захисту від літаючих кровососущих і кліщів використовуються спеціальні що відлякують препараты-репелленты. Вони застосовують у чистому вигляді, в розчинах, мазях, пастах, лосьонах. На тривалість дії репеленту впливає температура довкілля та вологість. Найбільш тривалим дією мають репеллентные мазі і лосьйони. У лікування захворювань слід широко використовувати деякі рослини. Кора ясена має протизапальну дію. І тому слід зняти кору з невідь що молодий, але й дуже давньої гілки і докласти соковитої боком ранці. Добре допомагають свіжі товчені листя кропиви. Вони сприяють згортання крові й стимулюють загоєння тканини. Для тих самих цілей рану можна присипати зеленовато-коричневой пилком зрілого гриба дощовика, туго затискаючи поріз вивернутою навиворіт бархатистої шкіркою тієї самої гриба. Пух кипрея, очерет, лляну і конопельну клоччя можна використовувати як вату. Пекучий червонястий сік медунки може замінити йод. А білий мох використовують у ролі перев’язувального кошти зі дезінфікуючу дію. Свіжий сік подорожника і полину зупиняє кровотеча знешкоджує рани, має болезаспокійливу і заживляющим дією. Незамінно цей засіб і за сильних забиті місця, розтягненні зв’язок, а як і при укуси ос і джмелів. Листя подорожника і полину подрібнюють і докладають до рани. 8 ПОДАТЬ СИГНАЛ ЛИХА Вогнище залишається однією з ефективних коштів аварійної сигналізації. Щоб своєчасно подати сигнал пошуковому вертольоту, вогнище заготовляють заздалегідь. Сухі галузі, стволи, мох тощо. складають на відкритих місцях — галявині, вершині пагорба, просіці, інакше дерева затримувати дим і сигнал залишиться непоміченою. Щоб стовп диму був гущавині й чорніша, в який розгорівся вогнище підкидають свіжу траву, зелену листя дерев, сирої мох тощо. Вогнище підпалюють тоді, коли вертоліт чи літак з’явилися торік у зоні видимості і чітко чути шум працюючих двигунів. Увага екіпажу повітряного пошукового судна можна також різними сигналами, демаскирующими місцевість: наприклад, витоптати засніжений геометричні фігури, вирубати (виламати) чагарники, і якщо є тканину яскравою забарвлення, розтягнути в місці. Для подачі сигналу використовують сигнальні ракети, трасуючі патрони, сигнальне зеркало.

Благоприятный результат автономного існування залежить від багатьох чинників, але основну з них — глибокі знання з різних галузей. Бажано не просто знати, як поводитись тій чи іншій ситуації, а й уміти це робити, бо, коли становище стає загрозливим, пізно починати учиться.