Інформаційно-психологічні війни і їх вплив на масову свідомість

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

ФАКУЛЬТЕТ СОЦІОЛОГІЇ ТА ПРАВА Кафедра філософії

КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Зв'язки з громадськістю»

на тему: «Інформаційно-психологічні війни і їх вплив на масову свідомість»

студентка 5 курсу, групи АМ-64

Дубина Алла Миколаївна НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

Польська Тамара Дмитрівна КИЇВ — 2011

Зміст Вступ

Розділ I. Теоретико-методологічні основи феномену масової свідомісті

1.1 Сутнісні характеристики поняття «масова свідомість»

1.2 Місце громадської думки у масовій свідомості

Розділ II. ГОЛОвні аспекти інформаційно-психологічних війн

2.1 Основні підходи до розуміння поняття «інформаційна війна»

2.2 Мета, завдання та методи інформаційно-психологічних війн

III. Інформаційно-психологічні війни як стратегія впливу на масову свідомість

3.1 Механізми ведення інформаційно-психологічних війн

3.2 Основні форми впливу інформаційно-психологічних війн на масову свідомість

3.3 Використання інформаційно-психологічних впливів США на різних етапах збройного конфлікту з Іраком

Висновки

Список використаних джерел

свідомість інформаційна психологічна війна

Вступ Актуальність проблеми. XXI століття — епоха інформаційних технологій та глобальних інтеграційних процесів. Інформаційні технології застосовуються майже у всіх сферах суспільного життя, що робить суспільство і кожного конкретного індивіда все більш залежним від інформації. Все частіше інформаційні технології використовуються для маніпулювання масовою свідомістю, впливу та управління людьми. Комунікаційними каналами виступають мас-медіа та всесвітня мережа Internet, які створюють так звану «викривлену реальність», у якій відбувається формування «підпорядкованості» свідомості ідеям, які пропагуються ЗМІ, що робить людину відкритою і беззахисною перед маніпулятивними технологіями. Інформація стає зброєю.

Таким чином, стрімкий розвиток інформаційних технологій несе з собою не тільки нові можливості, але й цілий ряд загроз, здатних дестабілізувати життя людей. Однією з таких загроз є інформаційна війна та її вплив на масову свідомість.

Масова свідомість — це сукупність ідей, уявлень, в тому числі ілюзорних почуттів, настроїв, що відбивають всі сторони життя суспільства, доступні масам і здатні викликати інтерес.

Інформаційна війна — насильницьке викривлення інформаційного простору з метою перерозподілу ролей, місця і функцій суб'єктів інформаційного простору для досягнення переваг у політичній, соціальній, економічній, культурній, релігійній та інших сферах. Основа інформаційної війни — маніпулятивний вплив на масову свідомість.

Інформаційно-психологічна боротьба велась у всіх війнах та протистояннях людства. Її зміст в основному складали дії протилежних сторін з поширення дезинформації або тенденційної інформації для впливу на оцінки, наміри та орієнтацію населення, особового складу військових сил та осіб, які приймають рішення, з метою формування громадської думки на користь діючої сторони.

Тому не дивно, що вже в давнину полководці, мислителі відзначали важливість досягнення перемоги без бою. Вже тоді використовувались засоби впливу на ворога шляхом дезинформації, погроз, залякування.

Інтенсивний розвиток новітніх технологій у сфері комунікацій, глобальні інтеграційні процеси, становлення інформаційного суспільства обумовлюють необхідність найприскіпливішої уваги до можливостей впливу на індивідуальну та масову свідомість.

Ступінь розробки проблеми. Проблематикою впливу на масову свідомість займалися Г. Тард, Г. Лебон, Е. Фром, К. Юнг, У. Макдаугол, Ш. Сігеле та інші.

Одним з перших дослідників інформаційно-психологічної війни вважається Сунь-цзи. Він першим аргументував необхідність інформаційного впливу на супротивника у своєму «Трактаті про військове мистецтво».

Що ж до сучасності, то проблематикою впливу на суспільну свідомість через призму інформаційних війн займались: А. Чернова, Б. Грушин, В. Лисенко, Г. Ділігенський, Г. Почепцов, Г. Ортега-і-Гасет, Д. Ольшанський, Е. Фром, І.Панарин, М. Лібікі, М. Маклюен, С. Кара-Мурза, С. Московічи, С. Сьомін, П. Лайнбарджер, Я. Варивода та інші.

Об'єкт дослідження: масова свідомість.

Предмет дослідження: інформаційно-психологічні війни та їх вплив на масову свідомість.

Мета дослідження: дослідити вплив інформаційно-психологічних війн на масову свідомість.

Завдання дослідження:

Визначити сутнісні характеристики поняття «масова свідомість».

Визначити місце громадської думки у масовій свідомості.

Визначити основні підходи до розуміння поняття «інформаційна війна».

Визначити мету, завдання та методи інформаційно-психологічних війн.

Визначити механізми ведення інформаційно-психологічних війн.

Проаналізувати основні форми впливу інформаційно-психологічних війн на масову свідомість.

Розглянути істрію використання інформаційно-психологічних впливів США на різних етапах збройного конфлікту з Іраком.

Методологічна основа дослідження: як методи дослідження застосовувалися теоретико-методологічний і логіко-історичний аналіз, узагальнення і інтерпретація наукових даних, їх систематизація, метод контент аналізу документів.

Теоретична значимість: в курсовій роботі було визначено сутнісні характеристики поняття «масова свідомість», місце громадської думки у масовій відомості, розглянуто основні підходи до розуміння поняття «інформаційна війна», визначено мету, завдання та методи інформаційно-психологічних війн, та стратегії впливу інформаційно-психологічних війн на масову свідомість.

Практична значимість: проаналізовано основні форми впливу інформаційно-психологічних війн на масову свідомість та розглянуто істрію використання інформаційно-психологічних впливів США на різних етапах збройного конфлікту з Іраком.

Інформаційна база: у процесі написання курсової роботи були використані джерела: Конституція України, Закон України «Про інформацію», Закон України «Про інформаційні агентства», інтернет-джерела, підручники та статті по даній тематиці.

Структура роботи: курсова робота складається зі змісту, вступу, 3-х розділів, кожен з яких містить по 2 підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Об'єм роботи 57 сторінок.

Розділ i. Теоретико-методологічні основи феномену масової свідомості

1.1 Сутнісні характеристики поняття «масова свідомість»

Масова свідомість вважається одним з найцікавіших феноменів який цікавив багатьох вчених та філософів протягом всієї історії людства. Такі явища як маси, масова свідомість і проблеми управління ними досліджували у своїх працях Г. Лебон, З. Фрейд, Х. Арендт, В. Райх, Х. Ортега-і-Гасет, Є.Фром, Е. Макінтайєр, Є.Канетті, С. Московічи, Г. Блумер, Е.Шосторм. Що ж це за феномен, до якого звертаються вчені та які досі не дали їй чіткого визначення? Безсумнівно, масовій свідомості у структурі суспільної свідомості належить важливе місце.

Історія вивчення масової свідомості досить складна й суперечлива. Проблема реальної «масової свідомості» та її особливого носія, «масової людини», виникає в житті, а потім і в науці на рубежі XVIII — XIX століть. До XVIII століття включно панували концепції, згідно з якими суспільство являє собою скупчення автономних індивідів, які діють самостійно, керуючись власним розумом і почуттями. На рубежі XVIII — XIX століть ситуація кардинально змінилася. Промислова революція й урбанізація привели до появи масових професій. Зменшення долі ремісництва і зростаюче збільшення виробництва неминуче вели до деіндивідуалізації людини, до типізації її психіки, свідомості й поведінки. Відбувалося розростання великих міст і посилення міграції в них людей з аграрних провінцій. Отож, стало очевидним виявлення принципово нового явища, яким і зайнялася наука. В науковій літературі словосполучення «масова свідомість» стало зустрічатися, починаючи із середини XIX століття. Воно особливо поширилося до кінця даного сторіччя, хоча носило ще описовий, скоріше образний характер, в основному лише підкреслюючи масштаби психологічних явищ, що проявлялися. До цього взагалі переважало узагальнене поняття «психологія мас». Твори Г. Тарда, Г. Лебона, Ш. Сігеле й У. Макдауголла, які вважаються класичними, з’явилися на рубежі XVIII — XIX століть і присвячені окремим конкретним проявам психології мас (насамперед, психології маси), носили лише почасти психологічний, а більше загальносоціологічний і навіть науково-публіцистичний, ніж аналітичний характер. Більш-менш визначене вживання поняття «масова свідомість» у якості спеціального наукового терміна почалося лише в 20 — 30-і роки ХХ сторіччя, хоча й тоді нечасто згадувалось і мало різноманітні трактування.

У вітчизняній науці склалася інша, хоча й багато в чому аналогічна ситуація. Структурування суспільства за соціально-класовою ознакою привело до абсолютизації класової психології. Вона підмінила собою і масову, і індивідуальну свідомості. Відповідно, і тут масова психологія, як така, зникла з поля зору дослідників. У другій половині 60-х років ХХ сторіччя поняття «масова свідомість» пережило друге народження у вітчизняному суспільствознавстві, хоча це був короткочасний період. Лише починаючи із другої половини 80-х років, можна відзначити новий приплив дослідницького інтересу до даного феномена.

Що ж собою являє масова свідомість? Розглядаючи це питання під різними кутами зору, отримуємо різні відповіді. Наприклад, Г. Ділігенський вважає, що цінності і морально-етичні норми, традиції, система матеріальних і духовних потреб, прагнень і очікувань, політичні погляди і суспільні ідеали, реакція на різноманітні об'єктивні ситуації складають сферу масової свідомості. Д. Ольшанський зазначає, що масова свідомість фіксує всі основні структурно-змістові елементи суспільної свідомості, проте вона не є копією останньої. Їй притаманна власна структура, «атомарним» елементом якої є переконання як практична форма синтезу ідеології і соціальної психології в свідомості масового індивіду.

Треба сказати, що як у зарубіжній, так і вітчизняній науковій літературі, яка присвячена явищам масовізації психіки та масової психології, все ж досі немає вагомих робіт, в яких би докладно розглядалась психологія масової свідомості. Погляди, які зараз існують у науці, можна об'єднати в два основних варіанти. З одного боку, масова свідомість — це форма суспільної свідомості, яка помітно проявляється лише в бурхливі, динамічні періоди розвитку суспільства. У звичайні, стабільні періоди розвитку масова свідомість функціонує на малопомітному побутовому рівні. При цьому включає різні типии свідомості: класичних груп, соціально-професійного характеру, буденну свідомість. З іншого боку, масова свідомість є достатньо самостійним феноменом. Тоді це свідомість певного соціального носія — «маси». Вона існує поряд зі свідомістю класичних груп. Виникає як відтворення, переживання та усвідомлення діючих у значних соціальних масштабах обставин. Особливо важливий вклад в розробку методології вивчення масової свідомості, в характеристику її змістовних компонентів і визначення принципів і критеріїв її виділення в особливу категорію відтворення суб'єктивного світу внесли такі вчені, як Б. Грушин, Г. Ділігенський. Ці автори переконливо аргументують необхідність виділення масової свідомості як особливого виду суспільної свідомості, яка має свої власні характеристики і закономірності функціонування. Кілька десятиліть вони та інші вчені продуктивно працювали в цьому напрямку. Проте в той час одиниці мали сміливість на свій страх і ризик починати вивчення цього складного соціального феномена.

Дослідник Д. Ольшанський зазначає, що «масова свідомість — емоційна, мозаїчна, рухлива й змінна, завжди конкретна, неоднорідна, аморфна, суперечлива, лабільна, нестійка й розмита. Це — своєрідний позаструктурний „архіпелаг“ в соціально-груповій структурі суспільної свідомості, утворення не стійке, а ніби „плаваючи“ у складі більш широкого цілого. Це особлива, ніби „надгрупова“ свідомість. Вона являє собою ситуативну похідну від суспільної свідомості і трактується як сукупність свідомостей основних груп, які утворюють соціальну структуру суспільства, але з уже зруйнованими межами всередині такої свідомості.».

Як зазначається у «Філософському словнику» під редакцією І.Т.Фролова, масова свідомість — це «суспільна свідомість мас (класів, соціальних груп) конкретного суспільства, що відображає умови їх повсякденного життя, потреби, інтереси. Масова свідомість містить у собі розповсюджені у суспільстві ідеї, погляди, уявлення, ілюзії, соціальні почуття людей. У ній переплітаються буденно — психологічний і теоретико-ідеологічний рівні суспільної свідомості, хоча реальна наявність теоретико — ідеологічних елементів та їхня питома вага в масовій свідомості залежать від історичних обставин і ступеня розвитку мас як соціального суб'єкта». Отже, спробуємо з’ясувати, що таке масова свідомість, які її основні характеристики, структура, механізми функціонування, специфіка.

Зі змістовної точки зору в масовій свідомості закарбовані знання, уявлення, норми, цінності і зразки поведінки, які поділяє якась сукупність індивідів — маса. У своїй книзі «Масова свідомість» Б. Грушин розглядає цей тип свідомості, даючи достатньо повну характеристику маси як некласичної спільності людей. Він виділив ряд конкретних її ознак: аморфний тип цілісності, імовірний характер виникнення, ситуативність появи та існування.

Головною її ознакою є латентність, скритність механізму її зародження і розпливчастість вихідних ознак. Другою особливістю є ірраціональність, точніше особливий характер раціональності, який не природний вхідній класичній формі, який проявляється в протирічності, «розірваності», фрагментарності, нахилам до алогізмів, функціонуванню на рівні підсвідомості (вплив, «зараження») [10, c.254].

Масова свідомість — це процес комунікативної взаємодії індивідуальних свідомостей, який спирається на ціннісну, нормативну структуру цієї комунікації, певну категоріальну мережу соціального мислення мас. Суб'єктами і творцями масової свідомості є всі члени суспільства — індивіди, об'єднані різними груповими, соціальними зв’язками. Простором, в якому вона формується та існує, є духовне життя людини в усіх різновидах її прояву, взаємодія індивідуальних свідомостей, що відбуваються у процесі спілкування людей та отримання ними соціальної інформації. Як суб'єкти і творці, люди є одночасно і як індивіди, і як члени масових діючих в масштабах всього суспільства спільностей — в цьому полягає специфічна діалектика данного виду суспільної свідомості. Визнання індивідів суб'єктом масової свідомості не означає ототожнення цієї свідомості з індивідуальною.

Далеко не весь зміст свідомості людей, які утворюють масу, входить до свідомості цієї маси. В ньому відтворені лише ті знання, уявлення норми, цінностей, переконання, які є спільними, типовими для даної сукупності індивідів. Для зародження і функціонування масової свідомості зовсім не обов’язкова спільна діяльність членів спільноти («маси»), що традиційно вважається обов’язковим для появи групової свідомості. Масовій свідомості, як вважають дослідники, характерно: по-перше, соціальна типовість компонентів, які утворюють її; по-друге, їх визнання, санкціонування тією чи іншою масовою спільністю. Двоєдина — одночасно індивідуальна і групова — природа суб'єкта масової свідомості означає, що вона існує і проявляється на двох основних рівнях.

в соціальних типах особистості;

у свідомості великих соціальних груп — класів та інших масових спільностей.

Проблема аналізу масової свідомості, спроби здійснити реальні її заміри ускладнюються протирічливістю цього феномену. У масовій свідомості завжди присутні різкі, часто не сумісні погляди та уявлення. Поряд з прогресивними, передовими ідеями можуть зустрічатись негативні реакції, консервативні настрої. Адже, масова свідомість формується не лише під дією досягнень, прогресивних реалій життя, а й тих труднощів, прорахунків, помилок, негативних явищ, які є.

Отже, масова свідомість — це сукупність ідей, уявлень, в тому числі ілюзорних почуттів, настроїв, що відбивають всі сторони життя суспільства, доступні масам і здатні викликати інтерес. Маса людей як сукупність індивідів виступає носієм масової свідомості. Масова свідомість — найрізноманітніші за гносеологічною і соціальною природою духовні утворення, не обмежені лише формами психіки, стосовно до сфер психології, ідеології, емоції і логіка, образи і реакція буденного і теоретичного знання, раціональні і ірраціональні уявлення та ш. Масова свідомість виступає, як міжгрупова свідомість, народжена процесами масовізації в різноманітних сферах життя суспільства. Далі ми визначимо місце громадської думки у масовій свідомості.

1.2 Місце громадської думки у масовій свідомості

Масова свідомість являє собою складний соціальний парадокс. Як показують наукові дослідження, кожна людина є відразу членом багатьох малих і великих, формальних і неформальних соціальних груп. Ці спільності тим або іншим чином інтегруються в ході різних соціальних дій, їхні носіїсуб'єкти суспільного діяння — здійснюють загальну діяльність, демонструючи спільну поведі. Більше того, сам парадокс маси не виникає, якщо схожа спільна діяльність або схожа поведінка відсутні.

Думка — оціночне судження, що виражає ставлення суб'єктів до конкретних об'єктів дійсності. Громадська думка — стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності. Отже, думкою є лише оціночне, а не будь-яке судження.

Проблема масової свідомості, одним із станів якої є громадська думка, становить безперечний інтерес для кожного соціолога, бо він певною мірою постійно контактує з нею. Масова свідомість — сукупність ідей, уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, які відображають усі сторони життя суспільства, доступні масам та здатні викликати іх інтерес. Масова свідомість виникає і формується в процесі масовізації різних способів життєдіяльності людей (у сферах виробництва, споживання, спілкування, політики, дозвілля тощо), які породжують однакові чи подібні інтереси, потреби, навички, оцінки всього населення, представників різних соціальних груп.

Оскільки масова свідомість суб'єктів висловлювання та об'єктів уваги майже збігається з іншими секторами суспільної свідомості, її специфіка (і це дуже важливо враховувати при вивченні громадської думки) передусім — у джерелах та характері формування. Справді, оскільки йдеться про сучасні форми масовізації способів життєдіяльності людей, то очевидно, що у формуванні масової свідомості беруть участь не тільки наукова інформація, засоби масової інформації, а й близьке соціальне оточення, безпосередній життєвий досвід, зрештою, просто чутки, плітки.

З іншого боку, процес формування масової свідомості (на відміну, наприклад, від групової, де відбувається постійне накопичення поглядів, позицій) і, відповідно, громадської думки, специфічний: він відбувається як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння і протиставлення близьких позицій, їх зближення, пошук точок зіткнення, відкидання деталей, характерних для індивідуальних уявлень.

При цьому формування громадської думки відбувається як стихійно (під час спілкування, освоєння індивідуального та колективного досвіду), так і цілеспрямовано. У сучасних; суспільствах громадська думка зазнає впливу багатьох соціальних інститутів: державних установ і політичних організацій, громадських рухів, засобів масової інформації тощо. Вагома роль преси, радіо, телебачення у формуванні і висловлюванні громадської думки. Отже, громадська думка, як і масова свідомість загалом, за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, «пористість», суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки, без урахування яких соціологія громадської думки взагалі не існувала б:

Громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність.

Громадська думка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчих кампаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний «процес», але не «результат». Тому при вивченні та використанні громадської думки у процесі соціального управління необхідні постійні й старанно контрольовані обстеження її.

Громадська думка не є аморфним утворенням. Вона чітко структурована за ознаками, які враховують при її вивченні: суб'єкти громадської думки; об'єкти громадської думки; типи суджень громадської думки; канали висловлювання громадської думки. Суб'єкт громадської думки — групи населення, які є безпосередніми «виразниками» громадської думки. Проблема ця не є простою як з наукової, так і з політичної точок зору. Справді, за якими критеріями встановити, яка думка є громадською, а яка — ні? У радянські часи стверджувалося, що громадська думка — це обов’язково думка «більшості», а тому думка «меншості» не є громадською. Необ'єктивність такої позиції безсумнівна. Адже у кожному суспільстві існують різні соціальні групи, і коли, наприклад, одна з них виступає проти загальноприйнятої точки зору (налічуючи у своїх лавах мільйони людей), то хіба ж можна стверджувати, що така думка не є громадською?

Серйозні дискусії точилися щодо того, який «обсяг» суб'єкта є достатнім, щоб висловлена ним думка могла бути врахована як громадська. Стверджувалося, наприклад, що громадською можна назвати тільки думку всього народу. Наприклад, громадською слід вважати думку будь-якої спільноти, але тільки стосовно неї самої чи структури, до якої вона належить. Так, думка виробничої бригади є громадською, коли йдеться про проблеми цієї бригади чи цеху, до якого вона належить. Щодо підприємства в цілому, міста, країни думка бригади, безумовно, не буде громадською, бо вона не репрезентує ці сукупності.

Існує ще одна важлива проблема, пов’язана із суб'єктами громадської думки. Специфіка масової свідомості полягає в тому, що вона з певних причин може «генерувати» однакові потреби, оцінки серед представників різних соціальних груп. Отже, навряд чи можна виділяти суб'єкт громадської думки лише, наприклад, за соціально-демографічними ознаками (громадська думка робітників, інтелігенції, підприємців та ін.). Вона відрізняється від групової суспільної свідомості тим, що в один суб'єкт громадської думки «входять» і робітники, і підприємці, і інтелігенція. Звідси бере початок проблема «груп свідомості» .

Об'єкт громадської думки — сфера життя суспільства (економіка, культура, політика, побут та ін.), яка принципово доступна масам і може викликати їх інтерес.

Певні проблеми опиняються в центрі уваги громадської думки під впливом різних чинників. Це — громадський інтерес, який зумовлює проблема; дискусійність підходів (можливість існування різних точок зору на проблему); компетентність громадської думки щодо неї та ін.

Проблема об'єкта громадської думки найчастіше постає, коли у прикладних дослідженнях виявляють «ножиці» між питаннями, які цікавлять громадську думку, з одного боку, та питаннями, які висвітлює преса, вирішують органи управління, — з іншого. Наприклад, населення найбільше цікавить проблема цін, а депутати найчастіше обговорюють інші, менш значимі для громадян на той час питання. У таких ситуаціях виникає недовіра населення до діяльності органів влади. Регулярні опитування дають змогу чітко відстежувати ієрархію об'єктів громадської думки, враховувати її у практичній діяльності.

Залежно від змісту висловлювань населення існує кілька типів суджень громадської думки. Оціночні судження (найпоширеніші) висловлюють ставлення населення до фактів та явищ дійсності. Аналітичні судження аналізують ставлення населення до фактів дійсності (а не тільки оцінюють). Конструктивні судження програмують соціальні відносини і процеси. Аналітичні та конструктивні судження громадської думки мають багато спільного, тісно пов’язані між собою.

Одна з найважливіших характеристик структури громадської думки — це канали її висловлення. Адже громадська думка висловлюється (активно чи пасивно, прямо чи опосередковано) через канали висловлювання, які поділяються на три групи: опосередковані, прямі, спеціалізовані.

Опосередковані канали висловлювання громадської думки — це засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення); різні засоби освіти, лекції; документи органів управління, засідання органів управління та ін. Усі ці засоби характеризуються тим, що через них позиція, погляди, оцінки населення висловлюються не безпосередньо, а з використанням «фігури ретранслятора». Тобто наявне «втручання» у зміст різних «текстів» громадської думки. При цьому «коригування» громадської думки відбувається завжди з використанням різноманітних прийомів. Наприклад, публікуючи листи у газеті, зовсім не обов’язково виправляти їх — досить того, що для публікації відбирають їх. Водночас очевидно, що вважати умисним таке «коригування» громадської думки не можна, оскільки це зумовлено здебільшого природою зазначених каналів висловлювання громадської думки.

Прямі канали висловлювання громадської думки — особисті контакти працівників органів управління з населенням; листи; збори та мітинги, демонстрації та страйки, які характеризуються прямим, безпосереднім контактом виразника думки з представниками органів управління. Тому ця група каналів значно надійніша. Оскільки позиції населення висловлюються в даному разі прямо, об'єктивність інформації (потенціальна) цілком досяжна, чого не можна сказати з приводу її репрезентативності. Справді, на мітингах і зборах, наприклад, можуть виступати люди, які далеко не завжди висловлюють думку всього населення, а сфера особистих контактів представника органу влади може бути обмеженою і, відповідно, отриманій в цих контактах інформації не вистачатиме репрезентативності.

Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки — це опитування із застосуванням наукових соціологічних методів. Опитування дають можливість одержувати надійну і репрезентативну інформацію, нагромаджувати її з широкого кола проблем життя певної території, аналізувати зміни громадської думки в динаміці шляхом проведення повторних, так званих панельних, опитувань з тих самих проблем, встановлювати і прогнозувати закономірності функціонування громадської думки.

Отже, використання інформації про громадську думку, здобуту з допомогою опитувань населення, є практично єдиною гарантією ефективності соціального управління. Така інформація може і повинна бути доповнена тією, що надходить з інших каналів. Проте прийняття рішень неможливе без використання об'єктивної та репрезентативної інформації, одержаної з допомогою опитувань.

Характеристика суб'єкта, об'єкта, типів суджень, каналів висловлювання громадської думки дає досить повне уявлення про сутність та специфіку цього складного та різнобічного явища. А громадська думка, формуючись з думок окремих людей, є важливим чинником зворотного впливу на поведінку людей і діяльність органів управління.

Специфіка впливу громадської думки на органи управління, політичні структури тощо виражається через її функції: директивну, спонукальну, консультативну, експресивну.

Директивна функція громадської думки полягає в ухваленні рішень, які мають суто імперативний, обов’язковий характер. Йдеться про вибори, референдуми, збори трудових колективів, на яких ухвалюють обов’язкові для виконання усіма їх членами рішення.

Спонукальна функція громадської думки (функція тиску на органи управління) посідає проміжне місце між директивною і консультативною функціями. Суть її у тому, що громадськість у формі мітингів, демонстрацій, страйків тощо спонукає органи управління до прийняття відповідних рішень.

Консультативна функція громадської думки «дає поради» органам управління щодо способів і шляхів розв’язання проблем, Експресивна функція громадської думки (найширша за своїм значенням) полягає в тому, що громадська думка, незалежно від того, в яких умовах їй доводиться «діяти», завжди займає певну позицію щодо тих чи інших фактів і подій життя суспільства, насамперед — діяльності держави.

Таким чином, масова свідомість справді є частиною суспільної свідомості, поза її межами опиняються різні форми групової свідомості (класової, національної та ін.), спеціалізованої (професійної та ін.). Масова свідомість — специфічна частина, сектор, зріз суспільної свідомості, в межах якої у представників різних соціальних, національних, професійних та інших груп можуть виникати і виникають аналогічні думки, судження, оцінки, які відображають їх ставлення до проблем та фактів дійсності.

Громадська думка — це стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності. Отже, думкою є лише оціночне, а не будь-яке судження. А громадська думка не є окремою формою, окремим рівнем чи спеціальним станом суспільної свідомості. Проблема масової свідомості, одним із станів якої є громадська думка, становить безперечний інтерес для кожного соціолога, бо він певною мірою постійно контактує з нею.

Отже, в цьому розділі ми розглянули сутність поняття «масової свідомості» як різновиду суспільної свідомості та визначили місце громадської думки у масовій свідомості. В наступному розділі ми розглянемо основні підходи до розуміння поняття «інформаційна війна», визначимо мету, завдання та методи інформаційно-психологічних війн.

Розділ II. Головні аспекти інформаційно-психологічних війн

2.1 Основні підходи до розуміння поняття «інформаційна війна»

Історія інформаційно-психологічних війн та спеціальних інформаційних операцій, а відповідно, і спроби осмислення набутого досвіду формування теорії налічує тисячі років. Найбільше уваги цьому напряму було, зрозуміло, приділено у воєнній та спеціальній науках.

Психологічну війну люди ведуть з давніх пір, але ніколи і ніде її не афішують. Більш того, документи про конкретні особливості її проведення зазвичай зберігають з особливою секретністю. Відомо тільки, що фахівці психологічної війни акумулювали в своїй практиці всі ефективні способи дії на людські емоції і свідомість.

Сьогодні жодна держава не в змозі захистити себе, використовуючи одні лише військово-технічні засоби. Забезпечення безпеки все більше і більше стає комплексним завданням, що включає військові, політичні, економічні, інформаційні і інші заходи. Успішно вирішувати цю задачу вдається завдяки оптимальному поєднанню всіх форм і способів протиборства, включаючи в їх число і інформаційно-психологічну війну.

Вперше поняття «інформаційна війна» було введене в 1985 році в Китаї. В основу теоретичних підходів китайських фахівців у галузі інформаційного протиборства покладені погляди давньокитайського військового діяча Сунь-цзи (V ст. до н. е.). Він першим аргументував необхідність інформаційного впливу на супротивника. В своєму «Трактаті про військове мистецтво» Сунь-цзи відмічав: «У всякій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави цілісною… Здобути сотню перемог у боях — це не край мистецтва. Підкорити суперника без бою — ось вінець мистецтва».

На початку 90-х років поняття «інформаційна війна» з’явилося в США й активно увійшло в загальносвітову практику. Саме з цього моменту було розпочате дослідження даного феномена. Всіх дослідників поняття «інформаційна війна» можна умовно поділити на три головні групи.

Перша група дослідників, яка віддає перевагу соціально-комунікативному підходу, розуміє інформаційну війну як окремі інформаційні заходи, інформаційні способи й засоби корпоративної конкуренції, ведення міждержавного протиборства, збройної боротьби, комунікаційні технології впливу на масову свідомість.

Друга група вчених, до якої входять, в основному, представники військових відомств, відносить інформаційну війну до сфери військового протиборства й розглядає її як комплексне спільне застосування сил і засобів інформаційної та збройної боротьби (військово-прикладний підхід). Цей підхід викликає заперечення у деяких вчених, які вважають, що термін «інформаційна війна» у відношенні сучасних інформаційних способів ведення війни не зовсім адекватний і було б більш вірно йменувати цей вид воєнних дій інформаційною боротьбою, розглядаючи його як інформаційну складову бойових дій.

На думку третьої групи дослідників, інформаційна війна — це явище мирного періоду міждержавного протиборства, яке дозволяє вирішувати зовнішньополітичні завдання несиловим у традиційному розумінні методом.

Одним з перших теоретиків інформаційної війни визнаний Мартін Лібікі. У його роботі «Що таке інформаційна війна?», вперше опублікованої Національним інститутом оборони США в 1995 р., саме поняття не визначене. Замість цього М. Лібікі описує форми інформаційної війни, серед яких сім основних і двадцять додаткових. Вся система «Іnformatіon Warfare» описується схемою, з якої й випливає поняття «інформаційна війна».

У тексті «Об'єднаної доктрини інформаційних операцій», що Міністерство оборони США ввело в дію в жовтні 1998 року було дане роз’яснення відносини понять інформаційних операцій і інформаційної війни.

Американський військовий аналітик Ричард Шафранськи розглядає інформаційну війну в контексті збройного зіткнення («warfare») як збройні дії, спрямовані проти будь-якої частини системи знань або припущень ворога. «Супротивник» — це будь-хто, чиї дії суперечать цілям лідера. Поза державою це може бути «образ ворога» або «не ми». Всередині держави ворогом може бути зрадник або мандрівник, кожний, хто протистоїть або недостатньо підтримує лідера, який керує засобами інформаційної війни. Якщо члени групи не підтримують цілі лідера в ході бойових дій, внутрішня інформаційна війна (включаючи такі речі, як пропаганда, неправда, терористичні акти й слухи) може використовуватись у спробі змусити їх бути більш лояльними до цілей лідерів.

На думку китайського військового аналітика Ван Пуфена, інформаційна війна є продуктом епохи інформації, який у бою часто використовує інформаційну технологію й інформаційну зброю. Він становить «мережевізацію» поля бою і є новою моделлю для остаточної боротьби часу та простору. У центрі його — боротьба за контроль над інформаційним полем бою, для того, щоб впливати або ухвалити рішення щодо перемоги або поразки.

Ґрунтуючись на великій кількості китайських першоджерел, Майкл Пілсбурі доводить, що «метою інформаційної війни за китайською літературою є інформаційне панування». Подібно американському поняттю !інформаційної вищості" китайці в інформаційній війні будуть прагнути зруйнувати у супротивника процес прийняття рішення, впливаючи на здатність супротивника одержувати, обробляти, передавати та використовувати інформацію.

Основа інформаційної війни — маніпулятивний вплив на аудиторію. Технології подібного впливу різноманітні, але головний засіб універсальний — це інформаційне повідомлення, передане по каналах комунікації. І від того, наскільки ефективно сконструйоване повідомлення залежить його маніпулятивний потенціал, ступінь впливу на аудиторію. Тому, одним з найважливіших завдань для суб'єкта інформаційної війни є вміння кодувати повідомлення, розповсюджувані в період інформаційної війни.

У політичній сфері це явище пов’язане з прагненням дискредитації реального стану в якій-небудь країні, для того, щоб показати світовій громадськості обмеженість історичної можливості перебороти існуючу небезпеку для політичної структури країни.

В економічній галузі робиться все, щоб послабити економіку в маніпульованій країні, викликати різного роду труднощі - за допомогою дискримінаційних заходів у сфері торгівлі, економічних зв’язків, блокування вивчених обмінів і контактів.

У галузі духовного світу використовується неправда, наклеп, агітація людей, спрямована на зміну політичного ладу, вплив на сферу теоретичної свідомості (ідеологію, політичні концепції, певні соціальні принципи) і на сферу повсякденної свідомості.

В умовах інформаційних війн об'єктами руйнування стають ціннісні орієнтири суспільства, національний менталітет, суспільний ідеал. Одним з основних інструментів деструктивного інформаційного впливу стають мас-медіа.

Термін «інформаційна війна» має сучасну історію. Він з’явився в середині 80-х років ХХ сторіччя у зв’язку з новими завданнями Збройних сил США після закінчення «холодної війни». Його виникнення стало результатом роботи групи американських теоретиків, які займаються військовими проблемами, таких, як Г. К. Екклз, Г. Г. Самерз і ін. Більш популярним даний термін став після проведення операції «Буря в пустелі» у 1991 р. в Іраку, де нові інформаційні технології вперше були застосовані у військових цілях.

Останнім часом з’явилися приклади, коли засоби масової інформації застосовувалися навіть замість збройних сил для досягнення політичних цілей, у результаті чого без єдиного пострілу зникають цілі держави та радикально змінюється політична картина світу.

В. Вахромеєв відзначає наступні реальні вигоди від заміни збройних сил сучасними ЗМІ. Інформаційна війна йде потай, без масових людських жертв, що в підсумку не викликає великої соціальної напруженості у суспільстві. Так, наприклад, людські жертви США у війні з В'єтнамом і потужні антиурядові виступи, що виникнули внаслідок цього, змусили політичне керівництво відкликати війська. А у «холодній війні» США проти СРСР не знадобилося ні застосовувати, ні нести людські втрати. Ефективність інформаційної війни, при правильній її організації, полягає в тому, що вона здатна істотно підірвати довіру до політичної влади в суспільстві. Вартість проведення інформаційних війн у багато разів нижча за реальні наземні, повітряні, морські та космічні війни.

Читаючи газету, слухаючи радіо або дивлячись телевізор, людина керується своїми переконаннями та схемами установок, що відносяться до мас-медіа в цілому (або конкретному ЗМІ), щоб направляти сприйняття й витягати зі своєї пам’яті та знань необхідні судження про те, що зображено в подіях-новинах. Інститутам, що займаються комунікацією, приписуються авторитетність або здатність вселяти довіру; наприклад, аудиторія може повірити в те, що теленовини більш надійні та менш упереджені, ніж газетні повідомлення. «Новини — це зброя війни, вони використовуються, щоб вести війну, а не надавати інформацію», — говорив в 1942 році Г. Геббельс, головний ідеолог Третього рейха. Відомо багато випадків безвідповідальності ЗМІ, коли в погоні за сенсацією вони не тільки сприяли залякуванню населення, але й заважали діям поліції та рятувальних груп. Наприклад, в 1980 р. у Лондоні під час облоги іранського уряду телеоператор приховано зняв групу захоплення, яка готувалася до штурму, і тільки непередбачена затримка з виходом матеріалу в новинах урятувала ситуацію. Пізніше, в 2002 р. під час захоплення московського театрального центру на Дубровці, тележурналісти щодня знімали на відеокамеру все, що відбувалося навколо будинку. Всі засоби масової інформації відкрито обговорювали питання про можливий штурм.

Розвиток технологій, що підвищують інформаційну й ідеологічну вразливість політичної системи, викликає відповідну реакцію держав і транснаціональних структур, які всіма доступними методами — і юридичними, й апаратно-програмними — намагаються підсилити контроль за цими технологіями. У результаті цього вибудовується своєрідна система «загальної піднаглядності», управління свідомістю й поведінкою як конкретного індивіда, так і соціальних груп і цілих націй, що готує фундамент для активізації в найближчі десятиліття неототалітарних політичних процесів. Комп’ютерні технології відкривають нові можливості для контролю над суспільством.

Отже, аналіз основних теоретико-методологічних підходів до дослідження поняття інформаційної війни, дозволяє виділити два підходи, що затвердилися в сучасній науковій літературі. Перший з них виходить із опису явища інформаційної війни через її вплив на масову свідомість, маніпулятивний потенціал і психологічний вплив інформаційних повідомлень. Другий підхід розглядає явище інформаційної війни як автономну систему в сучасному суспільстві за допомогою технічного, математичного понятійного апарата. Далі ми визначимо мету, завдання та методи інформаційно-психологічних війн.

2.2 Мета, завдання та методи інформаційно-психологічних війн Сучасне інформаційне суспільство важко уявити без інформаційних технологій, адже інформація набирає матеріальну форму і володіння нею стає дуже жаданим.

Сучасні війни ведуться перш за все в інформаційній сфері, яка випереджає і безперервно супроводжує так званий «прямий контакт» протиборчих сторін. Якщо торкнутися цього питання на міждержавному рівні, то ми побачимо, що спецслужби країн ведуть свої війни безпосередньо в Інтернеті. Як повідомлялося, для боротьби з потенціальним супротивником в експортне мережене обладнання США встановлюються чіпи з логічними вірусами, які можуть бути активовані в потрібний момент. Для боротьби з певними людьми є комп’ютерні програми обнуління банківських рахунків. Для боротьби між корпораціями. Які є конкурентами на різних ринках використовується промисловий шпіонаж, який полягає у зборі інформації щодо свого «супротивника» (майбутні плани, поточні справи, фінансове становище) І мабуть, багато що є ще, про що ми й не знаємо и маємо тільки здогадуватись.

Інформаційна війна — насильницьке викривлення інформаційного простору з метою перерозподілу ролей, місця і функцій суб'єктів інформаційного простору для досягнення переваг у політичній, соціальній, економічній, культурній, релігійній та інших сферах. Основа інформаційної війни — маніпулятивний вплив на масову свідомість.

Виходячи зі змісту та ролі інформації у сучасному світі, американський дослідник М. Маклюен виводить цікаву тезу, що звучить так: «Істинно тотальна війна — це війна за допомогою інформації» .

Маршал Маклюен першим проголосив, що в наш час економічні зв’язки і відносини усе більше приймають форму обміну знаннями, а не обміну товарами. А засоби масової комунікації самі є новими «природними ресурсами», що збільшують багатства суспільства. Тобто боротьба за капітал, простори збуту та ін. відходять на другий план, а головним зараз стає доступ до інформаційних ресурсів, знань, що призводить до того, що війни ведуться вже більше в інформаційному просторі та за допомогою інформаційних видів озброєнь.

В той же час, відомо: великомасштабні інформаційні технології, які дістали назву інформаційних воєн, мають тисячолітню історію. Уже у біблійній легенді згадано Гедеона, який під час воєн регулярно вдавався до залякування ворога (одного разу він так залякав супротивника, що той розгубився і вдарив по своїх військах). Прикладів інформаційного впливу на моральну, духовну стійкість супротивника можна знайти чимало і у древньому Римі, і в епоху феодалізму (боротьба з «єрессю», за «істинну віру» і т.д.), і в пізніші часи. Особливого значення інформаційні війни набули у ХХ столітті, коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової інформації, а поширювана через них інформація — справді масовою. Уже у 20-х роках США вели радіопередачі на регіони своїх «традиційних інтересів» — країни Латинської Америки, Великобританія — на свої колонії. Німеччина, яка домагалася перегляду умов Версальського миру — на німців Померанії і Верхньої Сілезії у Польщі, судетів — у Чехії. Тоді ж, у 30-х роках, інформаційні війни перестають бути додатком до збройних і перетворюються у самостійне явище — як от: німецько-австрійська радіовійна 1933;34 рр. з приводу приєднання Австрії до рейху. Саме тоді з’явилося і набуло поширення поняття «інформаційний агресор» .

Мета інформаційної війни — послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна — складова частина ідеологічної боротьби. Вони не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.

Головне завдання інформаційних воєн полягає у маніпулюванні масами. Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у:

внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

дезорієнтації та дезінформації мас;

послабленні певних переконань, устоїв;

залякуванні свого народу образом ворога залякуванні супротивника своєю могутністю.

Нарешті, останнє, але не менш важливе завдання: забезпечення ринку збуту для своєї економіки. У цьому випадку інформаційна війна є складовою частиною конкурентної боротьби.

Система — мета інформаційної війни, може включати будь-який елемент у епістемології супротивника. Епістемологія містить у собі організацію, структуру, методи і вірогідність знань. На стратегічному рівні ціль кампанії інформаційної війни — вплинути на рішення супротивника або конкурента, і як наслідок, на його поводження таким чином, щоб він не знав, що на нього впливали. Навіть тоді, коли цієї мети важко досягти, вона все-таки залишається кінцевою метою кампанії на стратегічному рівні. Успішна, хоча і незавершена інформаційна кампанія, проведена на стратегічному рівні, приведе до рішень супротивника (а отже і його дій), що будуть суперечити його намірам чи заважати їхньому виконанню.

Успішна інформаційна кампанія, проведена на оперативному рівні, буде підтримувати стратегічні цілі, впливаючи на можливість ворога приймати рішення оперативно та ефективно. Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно. В інформаційній війні метою є гармонізація дій на оперативному рівні з діями на стратегічному рівні, щоб об'єднані, вони змушували супротивника приймати рішення, які приводили б до дій, що допомагали досягати суб'єктові власних цілей і заважали б супротивнику домагатися виконання своїх.

Щодо цілей атак в інформаційній війні, то чим більш залежний супротивник від інформаційних систем при ухваленні рішення, тим більше він уразливий до ворожого маніпулювання цими системами. Програмні віруси впливають тільки на ті системи, у яких є програми.

Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Сюди відноситься і Інтернет — але це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефонну, банківську та безліч інших мереж, що керуються комп’ютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.

Інформаційна війна — це вже не туманна галузь футурології, а реальна дисципліна, яку вивчають і розробляють. У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди.

Психологічна дія може здійснюватися різними методами.

По-перше, власне психологічними засобами. Наприклад, в передвоєнний період уряд будь-якої країни через засоби масової інформації прагне сформувати у свого народу (особливо серед військовослужбовців) патріотичні погляди і переконання, забезпечити в масовій свідомості пріоритет цілей державної політики. В той же час вірогідний супротивник прагне упровадити в свідомість населення і військовослужбовців цієї держави вигідні тільки йому, протилежні по спрямованості ідеї і настрої. Наприклад, розпалює націоналістичні забобони, незадоволеність політичними або економічними заходами уряду.

В результаті в свідомості людей відбувається боротьба мотивів, що нерідко веде до зниження рівня морально-психологічного стану населення і особового складу озброєних сил. Так поступали всі світові держави напередодні Першої і Другої світових воєн, в ході різних озброєних конфліктів (у Кореї, В'єтнамі, на Ближньому Сході і інших).

По-друге, психологічна дія може здійснюватися військовими засобами. Наприклад, Радянський Союз розміщував з метою психологічного тиску свої війська і ракети біля межі з Китаєм, у В'єтнамі, на території Куби. СРСР і США неодноразово прагнули досягти своїх політичних цілей за допомогою демонстрації військової сили. Один з класичних прикладів психологічної дії за допомогою військового демаршу — відправка до берегів Гаїті 20 бойових кораблів ВМФ США в 1994 р.

Влада, що захопила там, хунта генерала Седраса, випробовуючи, з одного боку, психологічний тиск світової громадськості, обробленої США, а з іншої — зважаючи на пряму загрозу застосування військової сили, була вимушена передати важелі управління поваленому нею президентові Арістіду. Ще два приклади — систематичні бомбардування авіацією США об'єктів на території Іраку і застосування авіації НАТО проти Югославії. Тут справа не обмежилася однією демонстрацією сили, військова машина була пущена в хід.

По-третє, для психологічної дії може використовуватися система торгових і фінансових санкцій, направлених на економічний підрив потенційного супротивника. Так, економічні санкції (у тому числі і від імені ООН) проти Іраку, Югославії, Куби, Лівії, Судану і низки інших країн спричиняють за собою значне зниження рівня життя більшості населення, численні побутові труднощі, зростання захворюваності, недоїдання і, як наслідок, масову незадоволеність громадян існуючим положенням.

По-четверте, психологічна дія може здійснюватися чисто політичними засобами. Наприклад, проведений в Москві в січні 1999 року демонстративний марш членів націоналістичної організації А. Баркашова «Російську національну єдність» спричинив за собою запеклу полеміку між представниками різних політичних сил Росії і підсилив протистояння між ними.

Оскільки, генеральна мета інформаційної війни таким чином — порушити обмін інформацією в таборі конкурента. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живої сили. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм, маніпулюючи масовою свідомістю.